Яремчук Сергій Степанович. Соціологія: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2007. 160 с. Isbn представлений посібник містить програму, нормативний курс лекцій
| Вид материала | Курс лекцій |
- Практикум з інтерпретації англомовного худож нього тексту. Частина І: Навчальний посібник, 648.09kb.
- Олександр Сич, 759.9kb.
- Курс лекцій охоплює теоретичний матеріал з теорії ймовірностей І математичної статистики, 352.8kb.
- Міністерство освіти І науки України Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, 1600.9kb.
- Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
- Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
- Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством освіти І науки України, 5734.76kb.
- І.І. Мечникова І. В. Іванова, О.І. Бурденюк, С. П. Гвоздій Курс лекцій, 2533.82kb.
- Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
- Курс лекцій з основ біології для самостійної роботи студентів спеціальності 090804, 1739.56kb.
План:
1. Характеристика соціологічного дослідження
2. Проект і програма соціологічного дослідження
3. Вибірка у соціологічному дослідженні
4. Методи та методологія соціологічного дослідження
Терміни: соціологічне дослідження, проект (робочий план) соціологічного дослідження, програма соціологічного дослідження, вибірковий метод, генеральна сукупність, вибіркова сукупність, репрезентативність вибірки, валідність інформації, опитування, інтерв’ю, анкета, соціометричний метод опитування (соціометрія), соціологічне спостереження (інвент-аналіз), документ
1. Характеристика соціологічного дослідження
Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес. Це вивчення предмета та його взаємозв’язків з іншими елементами соціального світу.
Основні функції соціологічного дослідження: пізнавальна; методологічна; практична; інформаційна; управлінська.
Один з найважливіших чинників проведення соціологічних досліджень – це необхідність прийняття управлінських рішень з урахуванням громадської думки і характеру можливої реакції населення на прийняття тих чи інших рішень. При цьому особливість досліджень полягає у тому, що їх об’єктами є живі люди. Звідси виникає етична складова отримання інформації. До неї додається проблематика достовірності результатів.
Етапи соціологічного дослідження:
1. Теоретичний аналіз (розробка проекту та програми дослідження).
2. Формування вибіркової сукупності.
3. Відбір методів збирання первинної соціологічної інформації та методичне забезпечення соціологічного дослідження (вироблення інструментарію – анкети, бланка інтерв’ю, бланка фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо).
4. Польові дослідження (збирання первинної соціологічної інформації).
5. Обробка первинної соціологічної інформації.
6. Аналіз та узагальнення матеріалу.
Види соціологічних досліджень:
за метою: фундаментальні (теоретичні) (2-3 роки) та прикладні (декілька місяців; різновиди прикладних: оперативні – кілька тижнів, експрес-опитування – кілька днів);
за глибиною аналізу: пошукові, описові, аналітичні.
за методом: опитування: аналіз документів, соціологічне спостереження, соціологічний експеримент;
за затратами часу: довгострокові (від 3 років і більше), середньострокові (від 6 місяців до 3 років), короткострокові (від 2 до 6 місяців), експрес-дослідження (від 1-2 тижнів до 1-2 місяців);
за замовником і виконавцем: державні і приватні;
за способом дослідження об’єкта: разове і повторне;
за об’єктом пізнання: дослідження у галузі управління, промисловості, сільського господарства, науки, політики, культури тощо;
за системою вибору одиниць: монографічні, вибіркові, суцільні.
Своєрідне місце у цій класифікації посідають пілотажні (пробні) соціологічні дослідження, які дають змогу оцінити якість інструментарію.
2. Проект і програма соціологічного дослідження
Кожне соціологічне дослідження починається зі з’ясування намірів і мети замовника, уточнення теми дослідження, калькуляції витрат, пов’язаних з ним, з’ясування фінансових, матеріально-технічних аспектів справи. Документ, який полегшує визначення потреби в емпіричному дослідженні, можливостей одержання інформації про ті чи інші соціальні факти, а також обсягів витрат професійних, фінансових, матеріально-технічних та організаційних ресурсів називають проектом дослідження.
Проект (робочий план) соціологічного дослідження – робочий документ, який містить перелік основних елементів (етапів) соціологічного дослідження із зазначенням вартості та строків виконання.
В ескізі проекту дослідження:
1) уточнюється предмет дослідження;
2) визначається реальна вартість затрат і ресурсів (приблизно);
3) узгоджуються питання, що нерідко стають предметом суперечки чи конфлікту після закінчення дослідження.
Ескіз проекту містить такі основні пункти:
Інформаційні потреби. Цей елемент називають „визначенням проблеми, предмета та мети дослідження”, розкриття якого має відповісти на такі запитання: 1) що, власне, треба вивчати і 2) навіщо проводити емпіричне дослідження. Інформаційний запит – це довільної форми запитання, на які слід одержати відповідь у результаті емпіричного соціологічного дослідження. Особлива увага приділяється конкретизації запитань.
Програма дослідження. На підставі інформаційного запиту слід визначити, що з фахівців залучатиметься до розробки програми, і встановити строк, для цієї роботи.
Генеральна сукупність та вибірка. Для визначення вартості та організаційних витрат дослідження необхідно окреслити приблизний обсяг генеральної сукупності. Це рекомендується здійснювати за такою схемою: регіон – соціально-демографічна характеристика (місце проживання, вік) – галузева специфіка (рід занять). На основі визначення генеральної сукупності - контингенту населення, на який можна з певною ймовірністю поширювати висновки на підставі одержаних у результаті дослідження даних, соціолог має змогу попередньо визначити обсяг вибірки (вибіркової сукупності) – кількість людей, яких слід опитати.
Інструментарій. Визначають обсяг анкети, виконавців та термін виконання; уточнюють матеріальні витрати на інструментарій і методичні документи до нього.
Збирання інформації. На підставі вибіркової сукупності намічають „точки опитування”, склад групи, терміни виконання роботи.
Обробка та аналіз даних. Визначають технічні та програмні засоби, внаслідок чого встановлюють час та вартість цього етапу.
Звіт (оформлення результатів дослідження). Бажано домовитися про обсяг звіту, кількість таблиць та обсяг тексту та коментарів до них. Найбільш оптимальним є звіт обсягом 70 – 80 сторінок. Як додаток до нього доцільно подати короткий варіант звіту (6–8 сторінок), що містить основні висновки та рекомендації.
Потреби та ресурси. Оцінка вартості дослідження включає: визначення загального кількісного та якісного складу групи, що виконує дослідження; матеріально-технічні потреби та можливості; організаційні особливості виконання кожного з етапів (доступ до інформації, техніки тощо).
Графік і кошторис, загальна вартість дослідження. Загальна вартість дослідження – першочергова проблема при визначенні можливості проведення емпіричного дослідження. Нерідко обмеженість коштів призводить не до відмови від дослідження в цілому, а до коригування програми (вилучення окремих інформаційних запитів) або до обмеження вибірки і звуження генеральної сукупності. Робота над ескізом проекту завершується складанням таблиці, в якій усі елементи ескізу розміщені за терміном виконання (графік) та вартістю (кошторис).
Після цього створюється програма соціологічного дослідження – науковий документ, що містить логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного осмислення проблеми до інструментарію конкретного емпіричного дослідження. Створення програми починається з окреслення проблеми дослідження, тобто з визначення предмета і мети дослідження.
Структура програми містить чотири основні взаємопов’язані елементи: 1) предмет дослідження; 2) показники; 3) мету дослідження; 4) гіпотези.
Предмет дослідження визначається конкретним формулюванням відповіді на запитання „Що?” („Що вивчатиметься?”). Показники зумовлюються відповіддю на запитання „Чим?” („Чим вимірюватиметься предмет дослідження?”). Мета емпіричного дослідження стає зрозумілою з відповіді на запитання „Навіщо?” („Навіщо проводиться емпіричне дослідження?”). Гіпотези – це обґрунтовані припущення про чинники, які визначають характер явища, що вивчається, та потребують емпіричного підтвердження або спростування.
Технологічно схема підготовки програми містить такі дії:
1. Визначення мети дослідження. Навіть якщо у попередньому задумі немає реальної практичної мети, автору програми слід цілеспрямовано обмежити предмет дослідження і коло показників.
2. Визначення і формулювання предмета (предметів) дослідження.
3. Складання структурної схеми показників предмета (предметів) дослідження.
4. Оцінка можливості вимірювання кожного з показників конкретним індикатором (запитанням анкети). Пошук структурних субпоказників. Доведення конкретизації субпоказників до такого ступеня, щоб кожному з них відповідало запитання анкети.
5. Внесення до схеми гіпотетичних чинників. Визначаючи чинник, слід одразу ж групувати відповіді за цією ознакою (наприклад, „вік”: до 30 років; 30-55 років; більше 55 років).
6. Групування гіпотетичних чинників за типами (наприклад, „демографічні”, „соціально-економічні”, „соціально-політичні” тощо).
7. Визначення гіпотез, які перевірятимуться в процесі статистичного аналізу.
3. Вибірка у соціологічному дослідженні
Соціологія найчастіше має справу з великими групами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Найчастіше вдаються до вибіркового методу як альтернативи суцільному обстеженню.
Вибірковий метод – це науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.
Генеральна сукупність – це обмежений територіально і в часі об’єкт дослідження.
Вибіркова сукупність – це певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності. Вона нібито є мікро моделлю генеральної сукупності.
Одиниці відбору (об’єкти репрезентації) – елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.
Одиниці спостереження – елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню. Вибірка є одноступеневою тільки тоді, коли на першому ж ступені відбору об’єкти репрезентації та одиниці спостереження збігаються. Але практично всі оперативні соціологічні дослідження здійсненні на основі багатоступеневої вибірки, коли на всіх ступенях відбувається відбір об’єктів репрезентації, а спостереження за одиницями відбувається на останньому ступені (наприклад, країна – область – місто – район – мікрорайон – квартал – будинок – сім’я – респондент).
Репрезентативність вибірки – здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності. На неї впливають: розмір (кількість респондентів), який являє адекватну пропорцію генеральної і вибіркової сукупності та відбір - методика, як із генеральної сукупності зробити вибіркову. Зазначимо, що вибіркова сукупність для України складає – 1800 - 2000 респондентів, репрезентативність здійснюється за статтю, віком, освітою, регіоном проживання і типом населеного пункту.
Відбір може мати наступні форми:
- випадковий (наприклад, кожен 12-й у списку виборців);
- стратифікований випадковий (генеральна вибірка розділяється на групи, наприклад, за віком, статтю, етносом, місцем проживання, і окремі люди обираються всередині цих груп випадково;
- кластерний (проводиться інтерв’ю на певні теми з певною групою населення);
- квотований – головний метод комерційних досліджень (респондентів обирають за попередніми критеріями, такими як, вік, стать, рівень доходу тощо);
- панельні дослідження (використання однієї й тієї ж вибірки протягом якогось часу, наприклад, перед виборами), як різновид – панельні дослідження (використання однієї вибірки протягом довгого часу, наприклад декількох років);
- по принципу „сніжного кому” (це вибір представників певної групи, наприклад, наркоманів).
Помилка репрезентативності – відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.
Надійність інформації – адекватність одержаних результатів дослідження соціальній ситуації.
Валідність (обґрунтованість) інформації – відповідність результатів саме тим явищам і процесам, які передбачалося дослідити.
4. Методи та методологія соціологічного дослідження:
За загальною класифікацію соціологічні методи поділяються на кількісні і якісні.
Кількісні соціологічні методи використовуються для отримання числових і статистичних даних. Особливий акцент робиться на зборі інформації про те, які різні соціальні умови впливають на більшість людей, а також на об’єктивність. Найхарактерніші з цих методів (способи збору інформації) – анкетування та формалізоване інтерв’ю. Ці методи менше враховують індивідуальний та суб’єктивний досвід. Їм надають перевагу ті соціологи, які використовують макросоціологічні концепції. Вважається, що вони дають більш достовірний і повторюваний результат.
Якісні соціологічні методи використовують для отримання даних про особистий досвід та про причини соціальної поведінки. Більше враховуються індивідуальний досвід і почуття, ніж те, як великі соціальні структури впливають на людей. Найхарактерніші з цих методів – спостереження та вільне інтерв’ю. Ці методи частіше використовують соціологи, які притримуються мікросоціологічних концепцій. Вони вважаються менш достовірними, але більш обґрунтованими, отже, їх результати не використовують „на загал”.
Часто соціологи вдаються до позитивістських методів. Суть позитивізму (Конт, Маркс, Дюркгейм) у тому, що соціологія розглядається еквівалентною природничим наукам і соціальні явища можна вивчати так само, як і природні. Основний метод природничих наук – експеримент (дослід). Також застосовуються такі методи, як контент-аналіз (робота з документами), статистичний аналіз, шкали відношення, опитування (анкетування та інтерв’ю). При цьому сучасні соціологи відмовляються від простих емпіричних (позитивістських) методів, які асоціюються з природничими науками, на користь методів, які визнають, що вивчення людей набагато складніше, ніж вивчення неживих предметів.
Опитування (анкетування, інтерв’ю, соціометрія)
Опитування – це метод збору соціологічної інформації про досліджуваний об’єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) чи опосередкованого (анкетування) спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.
Опитувальні методи довго залишатимуться найефективнішими та надійними методами збирання первинної інформації. Однак інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті, в якому вона існує в свідомості опитуваних. Тому завжди слід враховувати можливе спотворення інформації. Головний недолік будь-якого опитування полягає у тому, що одержані данні не завжди свідчать про справжні думки, переконання, настрої опитуваного, оскільки останній, відповідаючи на запитання, нерідко прагне створити позитивне враження про себе. Якість опитування значною мірою залежить від вимірювального інструментарію (бланк, анкета).
Основні фази опитування: адаптація; досягнення поставленої мети; завершення опитування.
Опитування проводиться у вигляді анкетування та інтерв’ю, які в свою чергу, мають декілька форм. Найбільш поширеним для соціологічних досліджень є анкетування, насамперед у формі роздавального анкетування. Крім нього, застосовуються групове анкетне опитування та поштове опитування. Серед форм інтерв’ю найпоширенішими є формалізоване інтерв’ю та телефонні опитування.
Найпростішим і найдешевшим є метод роздавального анкетування. Його недоліки полягають у тому, що не всі респонденти повертають анкети, а також існує ймовірність, що респондент заповнював анкету не самостійно.
Специфіка групового анкетного опитування істотно відрізняється від роздавального анкетування і полягає в тому, що проводиться анкетування невеликої (20-25 осіб) групи людей у спеціально відведеному місці у присутності анкетерів. Це найефективніший метод серед учнівської та студентської молоді. Основний недолік полягає у низькій достовірності відповідей респондентів.
Поштовому опитуванню протягом останнього десятиліття приділяли підвищену увагу, оскільки воно вважалося, по-перше, най економнішим методом збирання первинної соціологічної інформації, а по-друге, у процесі поштового опитування люди могли відвертіше відповідати на сформульовані в анкеті запитання – позначалася відсутність інтерв’юера. Основний недолік – це час збирання інформації. Двохвильове поштове опитування займає 32 – 34 дні.
Інтерв’ю – це бесіда за заздалегідь складеним планом з метою отримання соціологічних даних. Формалізоване інтерв’ю можна розглядати і як один з різновидів інтерв’ю, і як перехідну від інтерв’ю до анкетування форму. Вільне інтерв’ю відрізняється від формалізованого тим, що у ньому немає чіткої деталізації запитань. Інтерв’ю – це досить трудомісткий вид роботи. норма навантаження на одного інтерв’юера не повинна перевищувати 12-15 інтерв’ю. Як показує досвід, тільки трохи більше 50% інтерв’ю беруться за першим відвіданням інтерв’юера. Близько 20% респондентів опитуються після повторних відвідань, опитування 15-18% респондентів потребує більше трьох відвідань, а приблизно 10% респондентів належать до важкодоступних одиниць спостереження. Тому певні вимоги висуваються до фігури інтерв’юера.
Перевага телефонного опитування потребує меншої кількості інтерв’юерів, а також дає можливість більш гнучкого управління збиранням первинної інформації та контролю за її якістю. Протягом дня один інтерв’юер за невеликою анкетою (8-10 запитань) може опитати 30-40 осіб, що перевищує норму при особистому спілкуванні.
Анкета – тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами. Це основний інструмент соціологічного дослідження.
За функціональним призначенням запитання анкети можна поділити на змістовні і допоміжні. Змістовні запитання є емпіричними індикаторами ознак явища, що вивчається. Основні вимоги до змістовних запитань анкети такі: валідність (обґрунтованість), стислість та однозначність. Під валідністю розуміють міру відповідності запитання анкети показнику, що вивчається. Щодо стислості, зауважимо, що для більшості людей 11-13 слів є межею сприйняття фрази без суттєвого викривлення її основного змісту. Під вимогою однозначності мають на увазі однакове розуміння респондентами змісту запитання.
Допоміжні запитання виконують різні функції: дають змогу жорстку стандартизовану форму опитування наблизити до діалогу, зібрати додаткову інформацію, а також розвинути інтерпретацію одержаних результатів тощо. Найпоширенішими серед допоміжних запитань є запитання-фільтри та відкриті запитання. Під запитанням-фільтром мають на увазі запитання, що відсіює тих респондентів, яких не стосується наступне запитання. Відкритим називають запитання, щодо якого автор не пропонує респондентові перелік підготовлених відповідей, а залишає місце для відповіді у довільній формі. Як показує досвід, на відкриті запитання відповідають не більше третини респондентів. До того ж відповіді є або надто стереотипними і загальними, або дуже конкретними.
Завершує анкету, як правило, блок запитань щодо соціально-демографічних характеристик респондента.
Визначаючи обсяг анкети, слід враховувати, що час на її заповнення не повинен перевищувати 40-50 хвилин.
Соціометричний метод опитування (соціометрія) – один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо колективних зв’язків з’ясуванням стосунків між членами колективу. Його використовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Вважають, що нижня межа чисельності малої групи – 3, верхня – 15-20 осіб.
Спостереження. Сучасна людина постійно спостерігає те, що відбувається навкруги, запам’ятовує, аналізує та пояснює побачене. Водночас спостереження – це один з найпоширеніших методів, який застосовується в дослідженнях багатьох наукових напрямків.
Соціологічне спостереження (інвент-аналіз) – це метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності.
Найважливішою його перевагою перед іншими соціологічними методами є синхронність з досліджуваним явищем, процесом. Серед негативних чинників, які впливають на результати дослідження, можна назвати настрій, здоров’я спостерігача, інші ситуативні чинники. Також зниження об’єктивності інформації можливе, якщо об’єкти дослідження, знаючи, що за ними ведеться спостереження, істотно змінюють характер своїх дій, поводяться нетрадиційно.
За місцем проведення виділяють польове та лабораторне спостереження. За ступенем участі спостерігача розрізняють невключене і включене спостереження. За ступенем формалізації виділяють структуроване і неструктуроване спостереження. За регулярністю виділяють систематизовані й несистематизовані спостереження. За метою, характером об’єкта спостереження поділяють на монографічні, пошукові, самоспостереження.