Яремчук Сергій Степанович. Соціологія: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2007. 160 с. Isbn представлений посібник містить програму, нормативний курс лекцій

Вид материала

Содержание

Тема 2. суспільство як цілісна система
Найпоширенішою та найновішою є стадіальна.
Більшість соціологів роблять акцент на цінностях, як на основному елементі культури, яка, в свою чергу, є домінантою існування с

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

ТЕМА 2. СУСПІЛЬСТВО ЯК ЦІЛІСНА СИСТЕМА

План:

1. Сутність, ознаки та типологія суспільств

2. Культурна домінанта суспільства

3. Потреби як джерело активності людини

Терміни: суспільство, цивілізація, культура, соціальні цінності, соціальні норми, культура елітарна, культура народна, культура масова, субкультура, контркультура, потреби, інтерес, мотив

1. Сутність, ознаки та типологія суспільств

Розуміння суспільства, як соціальної системи, стало формуватися в кінці ХVIII – на початку ХІХ ст. (Гоббс, Локк, Руссо, Вольтер, Гельвецій, Гегель, Маркс). У соціальній філософії суспільство визначається як найвища форма живої матерії на планеті Земля, як жива система, що підтримує своє існування механізмами культури. Отже, з одного боку, під суспільством розуміються люди, а з іншого – система взаємозв’язків між ними, обумовлена культурою. Крім цього, розуміння суспільства залежить від проекції його масштабу. Можна його розуміти у світовому масштабі – світове суспільство, а також у локальному – суспільства різних держав і культур, наприклад українське чи ісламське суспільство. Внаслідок того, що інститут держави утвердився на території усього світу (немає бездержавних територій) та грає вирішальну роль у житті людей, деякі дослідники ототожнюють поняття суспільства з державою. Визнаючи, що між ними у сучасному світі є багато спільного, зазначимо, що поняття суспільство набагато ширше від поняття держави.

Суспільство – це об’єднання людей, локалізованих у рамках конкретних державно-територіальних кордонів та система взаємозв’язків між ними (індивідами, соціальними групами та соціальними інститутами), обумовлена культурою.

Основні ознаки суспільства: спільні територія, законодавча база, система влади, історія, культура, ідентичність, саморегуляція і саморозвиток (здатність підтримувати і відновлювати внутрішні взаємозв’язки, забезпечувати стійкість соціальних утворень), автономність (суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створити для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб і самореалізації).

Суспільство як цілісна система має свою структуру, яка складається з чотирьох підсистем, які взаємодіють одна з одною: економічну, політичну, соціальну та духовну (культура, релігія, наука, освіта). Кожна підсистема складається, у свою чергу, зі своїх власних блоків і елементів, які виконують свої функції цілісного соціального організму. Зауважимо, що у суспільстві немає домінуючих сфер. Кожна з них справляє рівний вплив на інші.

Історію людства можна класифікувати через певну кількість базових типів суспільств. Будь-яка класифікація не може охопити всі ознаки суспільства. Тому існує декілька типологій, найпоширенішими з яких є три: стадіальна, формаційна та цивілізаційна.

Найпоширенішою та найновішою є стадіальна. Вона виникла у другій половині ХХ ст. Згідно неї, суспільство у своєму розвитку проходить три стадії, які і визначають три типи суспільств: традиційне (аграрне, доіндустріальне, домодерне), індустріальне (модерне) та постіндустріальне (інформаційне, постмодерне). Для першої стадії характерне переважання сільського господарства, для другої – промисловість, для третьої – сфера послуг, знання та досвід людини, а на промисловому виробництві – передові технології, тобто інформація. Теорії індустріального суспільства розробляли з 1960-х рр. Уолт Ростоу, Раймон Арон, Герберт Маркузе, Еріх Фромм та інші, а теоріями постіндустрального суспільства з 1970-х рр. займаються Деніел Белл, Олвін Тоффлер, Збігнєв Бжезинський, Френсіс Фукуяма та ін.

В основі цієї типології лежить критерій способу здобуття засобів існування. Найдавніший з них – полювання та збирання. Відповідно виділяють суспільство первісних мисливців та збирачів. Цей період в людській історії називають протосуспільством. На зміну протосуспільству приходить традиційне або доіндустріальне аграрне суспільство. Із полювання виникає скотарство (тваринництво), із збирання – городництво, а потім землеробство. Із хліборобством пов’язують зародження держави, міста, класів, писемності, торгівлі, воєнної організації, комунікацій. Це суспільство з малорухомими соціальними інститутами, з таким способом соціокультурної регуляції. який базується на традиції. Основа – сільське господарство, з церквою та армією, як головними інститутами.

Індустріальне суспільство народилося у 18-му ст. і є дитям двох революцій – економічної і політичної. Під економічною мається на увазі Велика індустріальна революція в Англії, яка змінила спосіб виробництва, а під політичною – Велика французька революція. Індустріалізм пов’язаний з використанням наукових знань, нових джерел енергії. Основа суспільства – промисловість. Супутником індустріалізації є урбанізація – зростання долі міського населення і поширення міського способу життя на всі верстви населення. На сьогодні в сільському господарстві США зайнято 5% населення, Німеччини – 10%, Японії – 15%.

У 1970-х рр. на зміну індустріальному у розвинутих країнах світу приходить постіндустріальне (інформаційне) суспільство. Товарна економіка перетворюється в обслуговуючу, а сфера послуг починає переважати сферу виробництва. Змінюється соціальна структура: класовий поділ поступається місцем професійному. Різницю стартових умов соціального просування визначають вже не расові, етнічні, статеві, вікові відмінності, а освіта, досвід, майстерність, талант людини. Головну роль відіграють наука і технологія. Індустріальне суспільство можна визначити кількістю вироблених товарів, а постіндустріальне – умінням виробляти і передавати інформацію. Розумовий капітал (освіта) є основним в інформаційному суспільстві. Отже, постає питання безперервної освіти та самовдосконалення.

Формаційна типологія належить К. Марксу і розглядається як революційна. Під формаціями розуміються певні етапи в розвитку людства. Виділяють 5 формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну та комуністичну (має дві стадії розвитку – соціалізм і власне комунізм). Перехід від однієї соціально-економічної формації до іншої здійснюється революційним шляхом.

Названа концепція в західній соціальній філософії піддається досить аргументованій критиці. Справа в тому, що марксистська теорія розвитку суспільства спрацьовує лише по відношенню до перших формацій, які в західній науковій літературі іноді називають примітивними, коли майже всі країни світу розвиваються більш-менш рівномірно. А розпочинаючи з епохи капіталізму, одні країни світу у своєму розвитку вириваються вперед, інші значно відстають. І тому включати якщо навіть не всі, а більшість країн світу в одну якусь формацію, значить суперечити здоровому глузду.

Цивілізаційна типологія, представниками якої прийнято називати передусім німецького філософа Освальда Шпенглера та англійського історика і соціолога Арнольда Тойнбі, основним критерієм визначає культуру.

Цивілізація – 1) світові цивілізації – етап в історії людства, що характеризується певним рівнем потреб, здібностей, знань, навичок та інтересів людини, технологічним й економічним способом виробництва, устроєм політичних і суспільних відносин, рівнем розвитку духовного відтворення; 2) локальні цивілізації відбивають культурно-історичні, етнічні, релігійні, економіко-географічні особливості окремої країни, групи країн, етносів, пов’язаних загальною долею, що відображають так чи інакше ритм суспільного прогресу.

О. Шпенглер виділяв вісім культурно-історичних типів або цивілізацій: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-аравійську, російсько-сибірську і культуру майя. Кожен з названих типів культур унікальний, своєрідний, підпорядкований внутрішнім законам і, разом з тим, проходить одні й ті ж стадії народження, висхідного розвитку, а потім поступової деградації та загибелі.

Щось подібне ми знаходимо в А. Тойнбі, в якого виникнення й розвиток будь-якої цивілізації зумовлені діяльністю мислячої еліти (верхівки суспільства), яка розпоряджається національним багатством та всіма іншими людьми. А простий народ у нього виступає у ролі внутрішнього варвара, який своїми діями руйнує сучасну цивілізацію. Протягом трьох десятиліть Тойнбі неодноразово переглядав деякі деталі своєї концепції. У першому варіанті він нараховував 21 цивілізацію, пізніше скоротив їх число до 13, викресливши деякі слаборозвинуті цивілізації. А в кінці свого життєвого шляху Тойнбі зберіг лише п’ять основних, з його точки зору, цивілізацій – китайську, індійську, ісламську, російську і західну. Всі вони, крім західної, знаходяться у стані занепаду і рухаються до своєї загибелі. А західну цивілізацію, на його думку, ще можна врятувати за допомогою оновленого християнства.

Зазначимо, що сучасна наука сформувала декілька закономірностей розвитку суспільства, з яких розглянемо два.

Нерівномірності розвитку суспільств. Народи розвиваються з неоднаковою швидкістю. В один і той самий час різні суспільства можуть відноситися до різних епох. Навіть у рамках колишнього СРСР були республіки, які за своїм соціально-економічним розвитком знаходилися в цілком різному реальному історичному часі. Тому у світі поряд існують регіони, в одних з яких – індустріальне суспільство, а в інших – доіндустріальне. Соціальний час у різних точках простору може протікати з неоднаковою швидкістю. Для одних народів час протікає швидше, а для інших – повільніше.

Прискорення історії. На кожну наступну стадію йде менше часу, ніж на попередню. Цей закон свідчить про ущільнення історичного часу. Кожна наступна суспільна формація або стадія коротше попередньої в 3 – 4 рази. Потік інформації подвоюється кожні 20 місяців. Скорочується інтервал часу між помітними змінами в соціумі. Час між появою винаходу і його практичним використанням складав: для паперу – 1000 років, парової машини – 80 років, телефону – 50 років, літака – 20 років, транзисторної техніки – 3 роки, лазерів – півроку, факсів – 3 місяці. Новітня історія складає всього одну тисячну частину всесвітньої історії, але це самий насичений змінами період. Зауважимо, що коли темпи змін матеріальної культури випереджають можливості нематеріальної, відбувається так зване культурне запізнення, внаслідок чого можливе домінування чужої культури.

2. Культурна домінанта суспільства

Зміст поняття культура майже такий широкий, як саме суспільство, бо культурне охоплює соціальне в усіх його формах і впродовж всієї історії людства.

Культура – антропологічне розуміння: все, створене людством у минулому, сучасному і що буде зроблено у майбутньому у духовній, соціальній і матеріальній сферах, іншими словами, сукупність артефактів; загально соціологічне розуміння: специфічна, генетично не успадкована сукупність способів, форм і орієнтацій діяльності людей, їхньої взаємодії між собою і з середовищем існування, які продукуються для підтримання структур і процесів суспільного життя; вузько соціологічне розуміння: властива певній групі чи спільноті система колективно прийнятих взірців, цінностей і норм поведінки, діяльності та спілкування.

Більшість соціологів роблять акцент на цінностях, як на основному елементі культури, яка, в свою чергу, є домінантою існування суспільства. У класичній соціологічній традиції раціоналізовані ціннісні орієнтації, народжені етикою світових релігій, організовують соціальне життя, а культура виступає однією із систем реалізації соціальної дії і діяльності. Культурні ідеальні зразки символічно втілюють і передають в поколіннях набутий загально історичний досвід, а культура впливає на зміну поведінки людей не примусово, а шляхом засвоєння її особистістю і перетворення у факт життєвого досвіду.

Е. Дюркгейм: „Суспільство існує лише там, де існує спільна загальновизнана система цінностей і норм, яку як загальнообов'язкове визнають більшість громадян. Колективні уявлення набувають найповнішого втілення в моральних відносинах”.

Т. Парсонс: „Культура є однією з систем, без участі якої не може бути реалізована соціальна дія, а сама культура виступає в ній певним комплексом ідеальних зразків (цінностей, норм, традицій та ін.), які обмежують і спрямовують вибір, надають йому смислу”.

Н. Смелзер: „Культура – це система цінностей, уявлень про світ і норми поведінки, спільні для людей, пов’язаних відповідним способом життя. Поведінка людей – це результат навчання. В людському суспільстві культура виконує ту ж функцію, що у тварин інстинктивна поведінка. Культура передається від одного покоління до іншого в процесі соціалізації. Культура створює відчуття єдності, ідентичності членів групи, приналежності до одного суспільства. Також культура може бути причиною конфліктів між різними групами або членами однієї групи, якщо хтось із членів групи притримується інших норм”.

К. Клакгон: „Культура – дістає вияв у набутих зразках мислення, відчуттів і поведінки, що передаються переважно за допомогою символів, які являють собою особливі досягнення груп людей, як і втілення їх у вигляді знарядь (артефактів); сутнісне ядро культури становлять традиційні (тобто історично набуті й відібрані) ідеї та пов’язані з ними цінності”.

Я. Щепанський: „Цінності постають фактором інтеграції груп, засобом їх об'єднання, фактором їх постійності та тривкості в періоди криз...Вплив культури на суспільне життя відбувається такими шляхами: через зразки діяльності та зразки поведінки; через створення і введення цінностей; через соціалізацію і формування окремої особистості; через створення моделей інститутів та соціальних систем”.

Культура - це певна система важливих для людини смислових комплексів - цінностей, що здатні виступати регулятивними принципами індивідуальної та групової поведінки.

Зауважимо, що своєрідними соціальними цінностями виступають уявлення, зразки поведінки, традиції, норми, соціальний досвід тощо.

Соціальні цінності – це відносно стійкі і соціально обумовлені переконання стосовно матеріальних та духовних об’єктів, цілей життя та засобів їх досягнення.

Цінності не піддаються сумніву, вони служать еталоном, ідеалом для людей, які можуть їх поділяти або не поділяти. Для одних вищою цінністю можуть бути гроші, для других – моральність, для третіх – кар’єра. Традиційні американські цінності: прагнення до особистого успіху, активність і наполеглива праця, оптимізм, ефективність і корисність, прогрес, матеріальний добробут, повага до науки. Щоб описати, на які цінності орієнтуються люди, соціологи винайшли термін ціннісні орієнтації – це соціальні цінності, які поділяються конкретною особистістю і визначають норми її поведінки. Отже, цінності належать групі або суспільству, а ціннісні орієнтації – індивіду.

Моральні цінності розподіляють на дві групи – базові, термінальні (цінність-мета) та інструментальні (цінність–засіб досягнення). До першої групи відносять: здоров’я, кохання та щасливе сімейне життя, дітей, матеріальну забезпеченість, вірних друзів, активне та продуктивне життя, цікаву роботу, релігійну віру, життєву мудрість, щастя, красу природи та мистецтва, свободу (у справах і думках), самовдосконалення, самореалізацію, творчість, упевненість у собі. До другої групи належать: акуратність, вихованість, амбіційність (високі запити), життєрадісність, дисциплінованість, незалежність (самостійність), нетерпимість до недоліків, освіченість, раціоналізм, відповідальність, самоконтроль, сміливість, тверду волю, терпимість (толерантність), широту поглядів.

Соціальні норми (від лат. – правило, взірець) – це засновані на цінностях правила (еталони) поведінки і моделі відносин, що визначають належні дії в заданому діапазоні суспільних ситуацій.

Існує взаємозв’язок між нормами і цінностями. Цінності пов'язані з культурною орієнтацією, цілеспрямованістю людської діяльності, а норми із соціальною організацією суспільства, насамперед із засобами і способами реалізації ціннісне спрямованої діяльності. Однак орієнтація особистості не є чисто ціннісною, бо людина орієнтується на цінності і норми одночасно. Тому в соціології чимраз частіше говорять про ціннісно-нормативну орієнтацію. При цьому зазначимо, що цінності – це абстрактні поняття (що таке добро, зло, правильне, неправильне, потрібне, непотрібне), а норми – це конкретні правила поведінки.

Норма диктує певний тип поведінки або забороняє його. У процесі соціалізації особистості соціальні норми стають елементами системи саморегуляції поведінки, формують рівень культури особистості. Водночас, далеко не всі нормативні вимоги стають регуляторами поведінки. Тобто суспільство намагається врегулювати поведінку своїх членів, але зробити це у повній мірі не вдається. Тому норми завжди підпираються тими чи іншими санкціями – починаючи від неофіційного несхвалення і закінчуючи фізичним покаранням або стратою.

Відповідно до поєднання певних цінностей і норм виділяють такі основні види культур:

Культура елітарна – сукупність артефактів, що належать до класичних взірців мистецтва, музики, літератури та споживаються переважно культурною елітою суспільства.

Культура народна (етнічна, національна) – сукупність самобутніх досягнень певного народу, в яких втілюються його історичні символи, цінності й традиції.

Культура масова – сукупність артефактів (художніх, музичних, візуальних та ін.), які стандартизуються, тиражуються та розповсюджуються в суспільстві за допомогою засобів масової комунікації (телебачення, радіо, преси, кіно).

Субкультура – система цінностей і норм, що відрізняє культуру певної групи від цінностей та норм домінуючої культури. Бувають регіональні, релігійні, класові, вікові та інші субкультури.

Контркультура – субкультура, цінності та норми якої суперечать цінностям і нормам домінуючої культури.

3. Потреби як джерело активності людини

Потреби – це усвідомлена і пережита людиною необхідність у тому, що відповідає вимогам її життєдіяльності та розвитку; це внутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось.

Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні потреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб. Потреби продукують взаємовідносини між людьми.

Потреби поділяються на первинні (в їжі, воді, сні тощо) та вторинні (вони виникають у процесі пізнання свіу, набуття життєвого досвіду: потреби успіху, поваги, влади тощо). Найбільш відомими вченими, які вивчали потреби і розробили теорії їх застосування є А. Маслоу, Д. Мак-Клелланд, Ф. Герцберг.

Ієрархія потреб за А. Маслоу:

1) Фізіологічні потреби: в їжі, воді, одязі, повітрі, теплі, сексі тощо.

2) Потреби в безпеці (захисті, стабільності існування та впевненості у завтрашньому дні).

3) Соціальні потреби (потреби в емоційних зв’язках із людьми – спілкуванні, дружбі, любові, належності до певної соціальної групи).

4) Потреби в самоповазі та повазі з боку інших людей.

5) Потреби самовираження (самореалізації, удосконаленні, творчості).

У кожний конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби, яка є для неї важливішою і сильнішою. Але перед тим, як потреба наступного рівня стане найбільш могутнім фактором поведінки людини, повинна бути задоволена, хоча б частково, потреба нижчого рівня.

Фізіологічні потреби є підконтрольними, підпорядкованими соціальним. Людина, задовольняючи свої потреби, не тільки зважає на свої можливості, але й вирішує питання щодо розв’язності бажаного з огляду на моральні вимоги.

Потреби людини бувають неусвідомленими (потяги) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з врахуванням ціннісних орієнтацій особистості.

Інтерес – це форма усвідомленої пізнавальної потреби, яка спрямована на той чи інший предмет, відношення до предмета як для чогось для неї цінного. Інтереси можуть бути різними – до музики, науки, природи тощо. Головне в цьому понятті, що, проявивши цікавість до якогось предмета людина може зробити цей інтерес засобом досягнення своєї мети.

Потреби тісно пов’язані з мотивацією – процесом стимулювання себе та інших на діяльність, що спрямована на досягнення певних цілей. Мотив – це реальне спонукання, яке змушує людину діяти в певній ситуації, за певних життєвих обставин. Він є основою вчинку індивіда.

Мотив – це внутрішнє спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням визначених потреб; сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які зумовлюють активність особистості.

Як правило мотив реалізується в меті діяльності, хоча на практиці можлива розбіжність. Наприклад, намагання зайняти високу посаду може бути мотивоване як бажанням самовдосконалення та самореалізації, так і вищими заробітками, можливістю керувати іншими тощо. Наведемо ще один приклад. Якось перехожий побачив групу каменотесів і запитав у них: „Для чого ви працюєте?” Один із них відповів: „Для того, щоб мати їжу”. Другий сказав: „Роблю це тому, що нічого іншого не вмію робити”. Третій відповів: „Тому що треба обтесати каміння для стіни”. Четвертий сказав: „Я хочу, щоб мене шанували за те, що я вмію це робити”. А п’ятий відповів: „Я хочу, щоб тут був побудований храм”. Так вони пов’язали свої потреби з мотивами праці.

Отже, модель мотиваційної поведінки людини виглядає наступним чином: потреби  інтереси  мотиви  мотиваційна поведінка  мета діяльності  рівень задоволення потреб  потреби

Тест: „Ієрархія потреб особистості по А.Маслоу”

Інструкція. При розгляді питань необхідно вибрати один із найбільш слушних варіантів відповідей, який характеризує Вашу поведінку або Ваше ставлення до події, та записати його на аркуші паперу згідно з номером питання.

Повністю згоден	Згоден	Більше згоден, чим ні	Не знаю	Майже не згоден	Не згоден	Цілком не згоден
+3	+2	+1	0	-1	-2	-3

Анкета

Зарплата звичайно підвищується тому, хто добре виконує роботу.
Більш детальний опис виконуваної роботи є корисним, так як робітник чітко знає, що від нього очікують.
Робітникам періодично необхідно нагадувати, що від їх роботи залежить конкурентноздатність організації.
Керівник повинен приділяти більше уваги збереженню фізичного стану робітників.
Керівник має витрачати багато зусиль для створення доброзичливої, дружньої виробничої атмосфери серед підлеглих.
Індивідуальна здатність до більш якісного виконання роботи має велике значення для працівника.
Знеособлена відповідальність часто призводить до притупленого її сприйняття працівником.
Працівники бажають вірити, що їх професіоналізм і знання знадобляться в роботі.
Для закріплення працівника на підприємстві важливим фактором є виплати вихідної допомоги при звільненні та страхові програми.
Майже кожну роботу можна зробити більш стимулюючою та цікавою.
Багато працівників не готові визнати перевагу іншого в тому, що вони роблять.
Керівник може продемонструвати більшу цікавість у справах співробітників шляхом підтримки поза робочих заходів після роботи.
Гордість за роботу – суттєва винагорода для виконавця.
Працівники бажають вважати себе кращими в тому, що стосується виконання роботи.
Взаємовідносини в неформальних групах – необхідна умова доброї працездатності колективу.
Персональне стимулювання за допомогою премій підвищує якість виконуваної роботи.
Можливість спілкуватися з вищим керівництвом – важлива для працівника.
Працівники зацікавлені в мінімальному контролі при складанні програми роботи та її реалізації.
Безпека праці важлива для робітника.
На думку працівників, наявність доброго устаткування – необхідна умова успішної роботи.

Ключ до тесту. Визначте суму набраних Вами балів згідно з таблицею по видам потреб:

Фізіологічні потреби оцінюються сумою балів відповідей на питання: 1,4, 16, 20.

Потреба в безпеці оцінюється сумою балів відповідей на питання: 2, 3, 9, 19.

Соціальні потреби оцінюються сумою балів відповідей на питання: 5, 7, 12, 15.

Потреба у повазі оцінюється сумою балів відповідей на питання: 6, 8, 14 17.

Потреба у самореалізації оцінюється сумою балів відповідей на питання: 10, 11, 13, 18.

Семінар 2. Соціологічні виміри суспільства

Контрольні питання:

Як визначається суспільство у соціальній філософії?/1

З чим на сучасному етапі часто ототожнюють суспільство?/1

Дайте визначення суспільства та назвіть його ознаки/2

Назвіть 4 підсистеми суспільства/1

Які існують типології суспільства?/1

Назвіть розробників стадіальної типології суспільства/1.

Охарактеризуйте стадіальну типологію суспільства/3.

Хто вважається автором формаційної типології суспільства?/1

Перелічіть суспільні формації за їх еволюцією/1.

Охарактеризуйте формаційну типологію суспільства/3.

Назвіть найвідоміших представників цивілізаційного підходу до типології суспільства/1

На якому критерії акцентовані цивілізаційні концепції?/1

Дайте визначення цивілізації/1.

Охарактеризуйте цивілізаційну типологію суспільства/3.

Чи існують закономірності в розвитку суспільства? Якщо так, то які?/2

Коли Ви думаєте про майбутнє, чого більше, оптимізму чи песимізму? Поясніть свою відповідь/3

Чому українське суспільство таке піддатливе щодо маніпуляцій з боку політиків? Чи впливають, на Вашу думку, на рівень маніпулювання, такі чинники, як освіта та мораль?/3

У чому відмінність антропологічного і соціологічного розуміння культури?/2

На чому роблять наголос соціологи при визначенні культури? Обґрунтуйте свою думку посиланням на конкретних соціологів/1.

Дайте визначення культури/1.

С.Хантінґтон зауважив, що „культура і культурна ідентичність визначають зразки спільностей та дезінтеграцію і конфлікти в світі, після холодної війни”. Чи погоджуєтесь Ви з цією тезою? Обґрунтуйте свою позицію/3

Як Ви ставитесь до визначення масової культури як американського варіанту західної культури?/2

Що таке соціальні цінності?/1

Англійський філософ і історик А. Тойнбі писав: „Цінність, як і час, поняття відносне”. Як Ви думаєте, що він мав на увазі?/3

Чи можливе, на Вашу думку, існування суспільства без цінностей?/3

До яких цінностей – базових чи інструментальних, Ви б віднесли справедливість?/2

У чому різниця між поняттями соціальні цінності і соціальні орієнтації?/2

Назвіть відомі Вам соціальні цінності/1

Чому, на Вашу думку, „трійка” найвищих цінностей українців представлена здоров’ям, сім’єю і дітьми?/2

Чи можливо виробити універсальну систему цінностей?/2

Що таке соціальні норми? Як вони пов’язані з цінностями і санкціями?/2

Перелічіть основні види культур/1

Зробіть порівняльний аналіз основних видів культур/3

Що таке потреби? Зробіть їх характеристику за ієрархією потреб А. Маслоу/3

Чи може потреба вищого рівня стати домінантою поведінки людини, якщо, хоча б частково, не задоволена потреба нижчого рівня? Чи стикалися Ви з такою ситуацією у реальному житті і які були Ваші дії?/2

Чому вважається, що фізіологічні потреби підконтрольні соціальним?/2

Що таке інтерес? Які Ваші інтереси або що спонукає Вас до діяльності?/2

Вкажіть, що таке мотив та охарактеризуйте модель мотиваційної поведінки людини/2

Теми есе:

Моє бачення типології суспільства та місце у ній України.

Мої ціннісні орієнтації.

Висловіть свою думку щодо слів М. Амосова: „Роздумуючи про щастя, я давно дійшов до висновку, що його приносять не гроші і не висока посада, слава або успіх у жінок, а ставлення до тебе інших людей, їх довіра, повага, любов”.

Моя ієрархія видів культури.

Моє ставлення до тези: „Обмеж свої потреби і станеш щасливим”.

Закони розвитку суспільства: об’єктивність чи збіг обставин.

ІНДЗ:

Зробіть у формі таблиці порівняльний аналіз традиційного, індустріального та постіндустріального суспільств.

Постіндустріальне суспільство: теорія практика.

Вид культури і спосіб життя.

Злочинна субкультура та проблеми її поширення у сучасному суспільстві.

Масова культура: чинники та форми прояву і впливу.

Потреби та теорія фрустрації.

Основна література:

Витаньи И. Общество, культура, социология. – М., 1988. – 164 с.
Здравомыслов А. Потребности. Интересы. Ценности. - М., 1996. - 233 с.
Українське суспільство 1994 – 2005. Динаміка соціальних змін / За ред. д.е.н. Ворони, д.с.н. Шульги. – К., 2005. – 653 с.

Додаткова література:

Бурлачук В. Ще раз стосовно питання: „Що таке суспільство” // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. - № 1. – С. 5-19.
Гофман А.Б. Э. Дюркгейм о ценностях и идеалах // СОЦИС. - 1991.-№ 2.
Давыдов А.А. К вопросу определения понятия „общество” // СОЦИС. – 2004. - № 2.
Демиденко Э.С. Перспективы образования в меняющемся мире // СОЦИС. – 2005. – №2.
Дюркгейм Э. Ценностные и „реальные” суждения // СОЦИС. – 1991. - № 2.
Жабский М.И. Вестернизация кинематографа: опыт и уроки истории // СОЦИС. – 1996. - № 2. – С. 25-34.
Кірюхін Д., Щербак С. Уявлення про справедливість в Росії та в Україні: повсякденність та ідеологія // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. - № 1. – С. 136-150.
Климова С.Г. Изменения ценностных оснований идентификации (80-90-е годы) // СОЦИС.– 1995. - № 1.–С. 59-72.
Коллингвуд Р.Дж. Новый Левиафан, или человек, общество, цивилизация и варварство // СОЦИС. – 1991. - № 11. – С. 97-114.
Куценко О. Україна у трансформаційних процесах: Quo vadis? // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. - № 1. – С. 18-32.
Леонов В. Соціологічні аспекти мотивації фінансової поведінки населення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. - № 4. – С. 132-146.
Москвичов С. Соціальна мотивація: проблеми та розв’язання // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. - № 2. – С. 133 – 145.
Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. - № 4. – С. 13-31.
Павленко Ю. Східнохристиянська цивілізаційна система та її місце у всесвітньо-історичному процесі // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - № 4. – С. 46-68.
Семенов В.Е. Ценностные ориентации современной молодежи // СОЦИС. – 2007. - № 4. – С. 37-43.
Черниш Н., Ровенчак О. Соціокультурний підхід у соціокультурних науках: обмін сенсами // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. - № 4. – С. 92-103.
Черниш Н., Ровенчак О. Основні поняття й положення соціокультурного підходу та специфіка застосування їх у соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. - № 1. – С. 37-53.
Черниш Н., Ровенчак О. Варіації на тему ідентичності для соціокультурного оркестру // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2007. - № 1. – С. 33-49.
Швачко О.В. Толерантність як психолого-соціальний феномен // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - № 2. – С. 154-170.

Blog

Яремчук Сергій Степанович. Соціологія: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2007. 160 с. Isbn представлений посібник містить програму, нормативний курс лекцій

Содержание