Geum.ru

Коран в Україні. Українські переклади Корану

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаних джерел
Ті, хто прогнівив Тебе
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

Список використаних джерел

  1. Без сходознавства неможливо зрозуміти історію й культуру України (інтерв’ю Володимира Музики з Омеляном Пріцаком) //Всесвіт, –1993,– №1 с. 5-8
  2. Ібрагім І. М. Короткий Ілюстрований путівник для розуміння Ісламу, – 1997, 1996.– 90 с.
  3. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.: Українська книга, 2003.– 448с.
  4. Коран . Дослідження, переклад (фрагмент) і коментарі Валерія Рибалкіна. – К.: Стилос, – 2002. –272с.
  5. Коран. З арабської переклав (вибрані сури та фрагменти) Я.Полотнюк // Всесвіт, –1990, – № 6.– С. 90-123.
  6. Методичні вказівки до написання і оформлення кваліфікаційних робіт для студентів відділення східної філології / Уклад. Підвойний В. М. – К., 2003. – 30с.
  7. Рибалкін В. С. Ідеологічні та лексикологічні рифи у перекладах святого письма мусульман // Східний Світ. – 1998. –№1-2. – С. 122-134.
  8. Священна книга Ісламу Ярема Полотнюк // Всесвіт, –1990, –№6 с.124-129
  9. Якубович М. Коран (частковий переклад)//Київська Русь, 2007, №:6 с.13-115.
  10. Ад-Даусари, Махмуд бин Ахмад бин Салих Величие Священного Корана / Пер. с араб. А. Нирша. – М.:Издательство Моск. Исламского ун-та, 2007.– 286 с.
  11. Алиев А. А. Коран в России: Источник знаний или объект мифотворчества? – М.: Дружба народов, 2004. – 384 с.
  12. Али-заде Айдын Ариф оглы Исламский энциклопедический словарь / /. Али-заде. – М.: Издательский дом «Ансар», 2007. – 400с.
  13. Ас-Суйути Джалал ад-Дин Совершенство в коранических науках. Вып. 1: Учение о толковании Корана. – М.: ИД «Муравей», 2000. – 240 с.
  14. Ас-Суйути Джалал ад-Дин Совершенство в коранических науках. Вып. 2: Учение о ниспослании Корана. – М.: ИД «Муравей», 2001. – 272 с.
  15. Ас-Суйути Джалал ад-Дин Совершенство в коранических науках. Вып. 3: Учение о своде Корана / Под общ. ред. Д. В. Фролова. – М.: ИД «Муравей», – 2003. – 288 с.
  16. Ас-Суйути Джалал ад-Дин Совершенство в коранических науках. Вып. 4: Учение о понимании смыслов Корана / Под общ. ред. Д. В. Фролова. – М.: Восток – Запад, 2005. – 320 с.
  17. Ас-Суйути Джалал ад-Дин Совершенство в коранических науках. Вып. 5: Учение о неподражаемости и достоинствах Корана / Под общ. ред. Д. В. Фролова. – М.: Муравей, 2006. – 192 с.
  18. Баранов Х. К. Арабско-русский словарь: Ок. 42000 слов. – 6 изд., стериотип. – М.: Рус. Яз., 1985. – 944 с.
  19. Белл Р. ВВедение к Корану. – Эдинбург: Издательство Эдинбургского Университета, 1970. – 203 с.
  20. Борисов В. М. Русско-арабский словарь: Ок. 42000 слов. – М.: Сам Интернешнл, 1993. – 1120 с.
  21. Гаврилова Ю. Б., Ємельянов В. В. Ислам: Карманный словарь / Вступ. ст. В. В. Ємельянова. – СПб.: Амфора, 2002. – 141с.
  22. Ганич Д. И., Олейник И. С. Русско-украинский словарь. – 4-е изд., – К.: главная ред укр. Сов. Энцикл., 1978. – 1012с.
  23. Ганич Д. И., Олейник И. С. Русско-украинский и украинско-русский словарь. – 3-е изд., стер. – К.: Рад. Шк., 1990. – 463с.
  24. Ислам: Энциклопедический словарь. – М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. – 315 с.: ил.
  25. Кулиев Эльмир На пути к Корану. – М.: UMMAH, 2003. –530с.
  26. Коран. Перевод смыслов и комментарии Кулиев Э. Р.– М.: Умма. – 2006. – 808 с.
  27. Марат Мартазин Введение в коранические науки: учеб. Пособие для ислам. образоват. Учреждений / Марат Мартазин; Моск ислам. Ун-т – М., – 2006.– 160 с.
  28. Ниязи Мустафа, Хамза Источники Корана Москва 1993 Сантлада 81 с.
  29. Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений / Российская академия наук. Институт русского языка им. В. В. Виноградова. – 4-е изд., дополненное. – М.: Азбуковник, 1999. – 944 с.
  30. Пиотровский М. Б. Коранические сказания.– М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991.–219 с.: ил.
  31. Резван Е.А Коран и его мир. – СПб.: Петербургское Востоковедение, 2001. – 608 с. + 1 л. ил.
  32. Романов Б. В. Русско-арабский учебный словарь (с иллюстрациями): ок. 5000 слов. – М.: Рус. яз., 1987. – 528с., ил.
  33. Ушаков В. Д Монография «Фразеология Корана ( опыт сопоставления фразеоречений Корана и арабского классического языка)». – М.: Восточная литература. РАН., 1996
  34. Фавзи А. М.., Шкляров В. Т. Учебный русско-арабский фразеологический словарь: Около 900 фразеологизмов. – М.: Рус. яз., 1989. – 616 с.
  35. Хрестоматия по исламу. Пер. с арабского. введ. И примеч. – М.: Наука. Издательская фирма «Восточная литература», 1994. –238 с.: ил.1
  36. Юсуф Али, Абдулла Алфавитно-предметный указатель к смысловому переводу Корана (адаптированный к переводам текста Корана на русский язык) /Пер. с англ., адаптация С. Ю. Косицыной, Ибрагима Б. Ф. Сулу, С. В. Герасименко.- К.: Ансар Фаундейшн, 2001. – 80 с.
  37. Hamza Mustafa Njozi The sources of the Quran. – Riyadh, Saudi Arabia: World Assembly of Muslim Youth, 1991. – 96 p.



  1. مجد الدين محمد بن يعقوب الفيروز آبادي. ألقموس المحيط ( الجز الأول و الثاني). – بيروت – لبنان: : دار احياء التراث العربي، 1997م – 1417ه –1882ص.
  2. ابو جعفر احمد بن محمد بن اسماعيل ابن النحاس. إعراب القران. – (الجزء الأول). – بيروت – لبنان: دار الكتب العلمية، 2001م –1421ه –393ص.
  3. تقي الدين احمد بن عبد الحليم ابن تيمية. مقدمة في اصول التفسير.– بيروت – لبنان: دار ابن حزم، 1994م –144 ص.
  4. ابن منظور. لسان العرب (الجزء 1-18). –– بيروت – لبنان: دار احياء التراث العربي، 1993م – 1413ه
  5. عبد الحميد مهدي. أم القران. – الجزائر: شركة الشهاب، 1987م –238 ص.
  6. محمد الغزالي. كيف نتعامل مع القران. –هيرندن –فيرجينيا –الولايات المتحدة الأمركية: دارالوفاء،1981م – 240 ص.
  7. راشد عبد الله الفرحان. تفسير مشكل القران. – الجماهرية العربية الليبية الشعبية الاشتراكية: منشورات جمعية الدعوة الاسلامية، 1985م – 183ص.
  8. عبد الرحمان بن ناصر عبد الله السعدي. تيسير اللطيف المنان في خلاصة تفسير القران. – القصيم: المطابع الوطنية للاوفست، 1408ه – 292 ص.
  9. محمد بن علي بن محمد الشوكاني. الضوء اللامع في تفسير الشوكاني(الجزء الثاني). – مصر: مطابع الأهرام التجارية، 1991م – 214 ص.
  10. بدر الدين محمد بن عبد الله الزركشي. البرهان في علوم القران(الجزء الأول). – بيروت – لبنان: دار الكتب العلمية، 1988م. – 1408ه –581ص.
  11. بدر الدين محمد بن عبد الله الزركشي. البرهان في علوم القران(الجزء الثاني). – بيروت – لبنان: دار الكتب العلمية، 1988م – 1408ه –581 ص.
  12. ﻋﺑﺩ ﺍﻠﻧﺒﻲ ﺫﺍﻜﺮ.ﻘﻀﺍﯿﺎ ﺘﺮﺠﻣﺔ ﺍﻠﻗﺮﺍﻦ. – ﺍﻠﻤﻐﺭﺐ: ﺸﺮﺍﻉ، 1998ﻢ – 96ﺺ.
  13. عائشة عبد الرحمان بنت الشاطئ. التفسير البياني للقران الكريم (الجزء الأول). – القاهرة: دار المعارف،1982م – 190ص.
  14. عائشة عبد الرحمان بنت الشاطئ. التفسير البياني للقران الكريم (الجزء الثاني). – القاهرة: دار المعارف،1977م – 125 ص.
  15. محمد بن جميل زينو. كيف نفهم القران (أنواع التفسير و شرح بعض آى القران). – مكة المكرمة: دار الثقافة، 1410ه – 192 ص.
  16. صالح محمد صالح عطية. رسم المصحف احصاء و دراسة. – طرابلس –– الجماهرية العربية الليبية الشعبية الاشتراكية: جمعية الدعوة الا سلامية العالمية،2001 م – 272 ص.
  17. عبد الستار فتح الله سعيد. المدخل الى التفسير الموضوعى. – القاهرة: دار التوزيع و النشر الاسلامية، 1991م – 284 ص.
  18. أنس أحمد كرزون. ورتل القران ترتيلا. – مؤسسة الطباعة و الصحافة و النشر، 1416 ه – 111ص.
  19. حسنين محمد مخلوف. كلمات القران تفسير و بيان. – المملكة العربية السعودية: هيئة الاغاثة الاسلامية العالمية، 1995م – 1416ه – 415ص.
  20. احمد بن حمد الخليلي. جواهر التفسير أنوار من بيان التنزيل (الجزء الأول). – سلطنة عمان: مكتبة الاستقامة، 1984م –326 ص.
  21. المنجد في اللغة. ––– بيروت – لبنان: دار المشرق، 1986 م – 1014 ص.
  22. علي بن هادي. القموس الجديد للطلاب. – تونس: الشركة التونسية للتوزيع، 1985م – 1505+XIXX ص.
  23. محمد علي الصابوني. التبيان في علوم القران. – دمشق، مكتبة الغزالي،1981م –232ص.
  24. ссылка скрыта
  25. ссылка скрыта
  26. ссылка скрыта
  27. ссылка скрыта
  28. .net.ua/2008/04/20/naskilky-mozhna-doviryaty-perekladam-svyaschennyh-pysan/#more-53
  29. ссылка скрыта
  30. ссылка скрыта
  31. ссылка скрыта
  32. ivejournal.com/22051.phpl#cutid1
  33. ссылка скрыта
  34. ссылка скрыта
  35. ссылка скрыта
  36. ссылка скрыта
  37. ссылка скрыта
  38. ссылка скрыта
  39. ссылка скрыта
  40. ссылка скрыта

authors/mustafa-hamza-niazi/nijazimustafa01.phpl


1 Всесвіт №6 1990 стр. 90.

2 Дослівно означає «ряд каменів, ряд циглин у стіні». Так Мохам мед називав окреме своє одкровення чи фрагмент з нього. Після смерті пророка назву сур одержали окремі розділи відредагованого Корану.

3 Цей розділ стоїть першим лише тому, що мусульмани вважають його найважливішою молитвою, яку найчастіше повторюють.

4 Мусульманські богослови давно намагаються встановити, в якому місці були провіщені ті чи інші розділи або фрагменти Корану. Інколи це вдається, але не завжди.

5 Мохам мед вважав кожен вірш священної книги чудом, по-арабськи «айа». Оскільки термін «вірш» викликає в українського читаччя дещо інші асоціації, ми вирішили залишити арабський термін без змін.

6 Ці епітети по суті є синонімами, і різниця між ними лише та, що епітет «ар-рахман» характеризує Бога, як милосердного до тих, що заслужили на милосердя, епітет «ар-рахім» характеризує Бога, як милосердного навіть до тих, хто не вартий такого милосердя, навіть до найбільших грішників.

7 Слово «іляг», тобто «бог», в арабській мові давно зрослося з означеним артиклем «аль-», давши слово «Аллах» – дослівно «Цей бог», або просто «Бог».

8 Побожні мусульмани вважають,що тут мова йде про пророків, святих та праведників.

9 Щоб пояснити своїм послідовникам, чому священні книги іудеїв так сильно розходяться з Кораном, Мохам мед твердив, іудеї деякі з тих одкровень, які були послані Богом через їхніх пророків, Або забули, або спотворили (сура 5, аят 13), дещо приховали (сура 2, аят 174,), а деякі слова та вирази в Божих книгах поміняли місцями чи переставили( сура 5, аят 13; сура 5, аят 41; сура 4, аят 46), чим заслужили на Божий гнів, тому під тими, «що прогнівили Тебе», тобто Бога, слід розуміти іудеїв.

10 Згодом аналогічні звинувачення Мохам мед робив і християнам, бо вважав, що вони блукають у мороці невігластва, хоча стоять значно ближче до «істинної віри», ніж іудеї. В дійсності, як показали численні дослідження, і в Корані, і в ісламі, як релігії, є значно більше елементів іудаїзму, ніж у християнстві.

11 Текст Корану, за уявленнями мусульман, було пе­редано Мухаммадові від Аллаха через посередництво архангела Джибріла (Гавриїла), а від Пророка, який виголошував цей текст своїм послідовникам, він став відомим людям.

12 Редактори критичного каїрського видання тексту Корану, переконані, що суру, яка стоїть на першо­му місці, Пророк виголосив п’ятою, після сури “аль-Мудассір”, яка, на їхню думку, була провіщена четвертою (в Корані – сімдесят четверта). Теодор Ньольдеке (1836-1930) вважав, що цю суру було виголошено 48-ою, Рене Бляшер (1900–1973) твердив, що 46-ою.

13 У Європі німецький арабіст Густав Флюгель у 1858 році опублікував текст Корану зі старою нумерацією аятів. У двадцятих роках ХХ ст. відомий єгипетський богослов Мухаммад Алі підготував критичний текст, в основу якого поклав найдавніші і найавторитетніші рукописи Корану. Цей текст було опубліковано в 1928 році в Каїрі як офіційне критичне видання: відтоді Коран видається в усіх мусульманських країнах з таким новим уніфікованим порядком аятів. В іншомовних перекладах можна зустріти як стару, так і нову нумерацію аятів, а подеколи й подвійну, зокрема в російському перекладі академіка І.Ю.Крачковского.

14 Увесь перший аят складає так звану басмалю (ар.: basmala) – традиційну незмінну фразу-формулу, якою вводяться також усі інші сури, де вона, однак, не є окремим початковим аятом. Мусульманська екзегетика вважає, що колись басмаля не входила до складу сур, а служила для їхнього розділення. На думку деяких коментаторів, відсутність басмалі тільки перед дев’ятою сурою пояснюється саме тим, що вона є продовженням попередньої – восьмої.

Басмалі (варіант: tasmīya – “назва”) приписується магічне значення, тому її виголошують, беручись до будь-якої справи, пишуть на початку всіх книг, крім арабомовних християнських трактатів, нею оздоблюють культові споруди та предмети, талісмани тощо.

15 Фраза «хвала Аллахові» складає так звану хамдалю (ар.: ħamdala). Починаючи з Корану, вона стає надалі ще одним обов’язковим формальним елементом будь-якого мусульманського твору. Кожен автор вкладав у хамдалю, попри численні варіації, хвалу Аллахові, його Пророку, ісламу і мусульманській спільноті, арабській мові та тій галузі знання, якій присвячувався конкретний твір.

16 За мусульманською екзегетикою, йдеться про світ ан­гелів, світ людей, світ джинів та світ тварин.

17 Ці слова є двома найпоширенішими з 99 епітетів Аллаха; вони виступають синонімами, з тією різницею, що епітет raħmān (у Корані зустрічається 57 разів) характеризує Аллаха як милосердного щодо тих, хто заслуговує на милосердя, а епітет raħīm (зустрічається 33 рази з означеним артиклем та багато разів без нього) характеризує його як милосердного до тих, хто цього не вартий, навіть до найбільших грішників. Звертає на себе увагу той факт, що ці два епітети відсутні в ранніх сурах Корану.

18 Йдеться про спосіб життя мусульманських праведників, пророків та святих. Пор.: “Веди мене прямою стезею” [Псалом 27: 11].

19 Згідно з мусульманською коментаторською традицією, тут ідеться про пророків, святих та праведників.

20 « Ті, хто прогнівив Тебе» (тобто Аллаха) звичайно тлумачаться як багатобожники, котрі поклоняються племінним ідолам, віра в яких у Корані називається «širk(a)» (надання Аллахові “компаньйонів”, тобто заперечення єдинобожжя).

21 “Ті, хто блукає” – іудеї та християни. У мекканському і на початку мединського періоду в Корані ще можна прослідкувати різне ставлення до їхніх вірувань. Лише в наступні роки, вже в Медині, намічається однакове ставлення до всіх, хто не приняв ісламу, – їх стали називати «невірними» (араб.: kāfir/множ. kuffār). Це свідчить про еволюцію ставлення Мухаммада до «людей (Святого) Письма» (араб.: ’ahl al-Kitāb), під якими малися на увазі іудеї та християни.

Пояснюючи своїм послідовникам, чому між священними книгами іудеїв та Кораном існують значні розбіжності, Мухаммад твердив, що іудеї деякі з тих одкровень, які були послані Бо­гом через їхніх пророків, або забули, або спотворили [V: 13], дещо приховали [II: 174], а окремі слова та вислови в Божих книгах поміняли місцями чи переставили [V: 13, V: 41, IV: 46], чим накликали на себе Божий гнів. Згодом аналогічні звинувачення Мухаммад висував і християнам, бо вважав, що вони блукають у мороці невігластва, хоча й стоять значно ближче до «істинної віри», ніж іудеї. Насправді ж, як показали дослідження, і в Корані, і в ісламі є значно більше елементів іудаїзму, ніж у християнстві.

22 Перша сура має особливе значення в ісламській ритуальний практиці, виступаючи обов'язковою складовою п'ятиразової щоденної молитви. Крім того, вона може читатися під час різних урочистих подій і свят.

23 Друга сура — найдовша, містить 286 аятів. Хронологічно — це найстаріша сура, виголошена в Медині в перші два роки гіджри, до початку 624 р. (до битви при Бадрі). Ця сура майже вдвічі більша від інших довгих сур Корану. Її текст від першого до 19 аяту характеризується певною цілісністю сюжету. Складається з 10 великих і середніх груп аятів, які різняться за тематикою, нерідко переходи від однієї теми до іншої є досить несподівані. Очевидно, різні групи аятів були виголошені у проповідях у різний час, але при складанні тексту Корану їх було об’єднано в одну суру.

У 67–71 аятах згадується корова, заколота іудеями за наказом Мойсея [Числа 19: 1-6], звідси й походить назва другої сури Корану. Про коранічну інтерпретацію легенди про корову в контексті мусульманських переказів див.: Ибра­гим Т., Ефремова Н. Мусульманская священная ис­тория. От Адама до Иисуса. Рассказы о посланниках Божиих. – М.: Ладомир, 1996.- С. 204 — 206.

24 Міна – долина в міжгір’ї Мекки, де прочани під час хаджу прино­сять у жертву тварин. У доісламські часи за межами мекканської долини, на “священній території” Мекки (у межах її “