Коран в Україні. Українські переклади Корану

Вид материала

Документы

Содержание Розділ 2 Коранічні науки та їх значення при перекладі Корану 2.1.1. Поняття «тафсир» та «тавіль» 2.2. Обставини та причини посилання аятів Аяти Корану можна розділити на дві групи, як вже згадувалося вище Причиною послання 2.3. Аяти, що скасовують та скасовані Скасований аят/ Аят, що відміняє 2.4. Зрозумілі та незрозумілі за значенням аяти 2.4.1. Початкові літери Сур 2.4.2. Запозичення в Корані 2.5. Структура, хронологія, стиль та особливості мови Корану 2.6. Неповторність Корану 2.7. Історія зібрання та письмової фіксації Корану 2.8. Хто є автором Корану? 2.9. Причини помилок при перекладі Корану

Подобный материал:

• Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
• Коран это чудо из чудес, 646.77kb.
• Л. М. Абдалла «Христианин читает Коран» Содержание, 943.61kb.
• О. Ю. Висоцький українські, 3612.49kb.
• «Українські землі в XVI xvii ст.», 73.08kb.
• Стрельник Олена Анатоліївна урок, 120.15kb.
• Українські Карпати – без отрути, 60.76kb.
• План заняття №6 Еволюція поняття "вітчизняна математика" в Україні. Зародження І розвиток, 797.57kb.
• Каталог бібліотеки, 1337.64kb.
• «українські самоорганізаційні ініціативи – становлення в україні реального народовладдя», 37.29kb.

Розділ 2

Коранічні науки та їх значення при перекладі Корану

Для мусульман добре відомий той факт, що Коран став першоджерелом багатьох наук. Але не всім відомо чому усі ці науки так вважливі для розуміння священних текстів. Не для усіх людей Коран є легко зрозумілою книгою. І тому розуміння смислів Корану завжди було і залишається найважливішою задачею для мусульман та сходознавців. Саме для вирішення цієї проблеми і виникали цілі науки, були вироблені наукові методи та підходи. Для того, щоб дати змістовним ті вірний коментар, необхідно знати коранічні науки, вивчити особливості внутрішньої побудови сур та аятів, мати повну уяву про події та історичні факти, які були причиною посилання тих чи інших аятів [: 79], знати багато про структуру та особливості арабської мови взагалі та мови Корану особливо, бути освідченню людиною у Історії Ісламу та людства взагалі. Але укладання цих методів та підходів тривало досить довгий період часу і всі праці які пов’язані з Кораном досить об’ємні і змістовні. Тому на їх опрацювання треба витратити не мало часу.

Для перекладача Корану, який сумлінно намагається передати зміст та наблизитись хоча б трохи до читача Священої книги мусульман на іноземній мові необхідною умовою крім знання арабської мови та багатьох наук пов’язаних з нею є знання усіх коранічних наук, намагання шукати правильний еквівалент слова на мову перекладу звертаючись до тафсиру.

Тафсир, у широкому його значенні, – це коранічна наука, в задачі якої входить тлумачення та роз’яснення тексту священного Корану – окремих слів, словосполучень, аятів та сур з лексичного, граматичного, історико-граматичного та смислового боків [:13].

Для того щоб розібратись з тим чи іншим складним для розуміння аятом чи словом, богослови зверталися до багато численних джерел. Арабська граматика була їх джерелом, але не тільки. Дуже важливими для тлумачення виявилися обставини та час посилання аятів та сур, зміст хадисів.

2.1. Екзегетика

Національна коранічна екзегеза (від грец. Έξήγ – викладення, роз’яснення, вказівка) – роз’яснення й тлумачення тексту Корану – як феномен арабомусульманської культури перебувала під впливом численних соціально-політичних факторів. У будь-якій культурі, підвалини якої складає священний текст, поруч із цим текстом завжди існує коментар, розгалужена коментаторська традиція. Коментарі, з одного боку, прояснюють “темні”, складні і незрозумілі місця в тексті, а також історію формування самого тексту, з іншого – орієнтують представника даної традиції на вірне, з її позицій, розуміння священного тексту. Саме коментар служить з’єднувальним ланцюгом між базовим текстом і традицією, що з нього виросла [:49-50].

Екзегетика – найбільш розроблена сфера релігійного знання у іудаїзмі, в християнстві та ісламі. :8]

Вчення про тлумачення Корану почало формуватися як наука лише у 10 ст., коли зусиллями відомого Табарі та коментаторів його покоління, таких як Ібн Абі Хатим та інші, був підведений підсумок усьому ранньому періоду тлумачення Корану (7-10 стт.) та вироблений канон класичного коментарю. :9]

2.1.1. Поняття «тафсир» та «тавіль»

Тафсир –«пояснення, розкриття»

Тавіль – «повернення». Термін означає ніби звернення аяту до значення, яке у ньому міститься. :49]

Тафсир – арабське слово, але воно увійшло у мови практично усіх мусульманських народів, які проживають у Азії, Європі, у тому числі у Росії, та стало понятим без перекладу. Слово тафсир по граматичній формі являється мас даром дієслова другої породи – ююю.

В перекладі на українську мову воно означає «роз'яснювати, тлумачити, коментувати, інтерпретувати». Таким чином, під терміном «тафсир» ﺗﻔﺳﻴﺮ, а точніше ﺍﻟﻘﺭﺁﻦ ﺗﻔﺳﻴﺮ – «тафсир аль-Куран» – ми маємо на увазі « тлумачення смислу тексту Священного Корану».

Рідше вживаний термін ﺗﺄﻭﯿﻞ «та’віль» фігурує 17 разів у самому Корані у значенні “тлумачення сну” (8 випадків) та “наслідок” (решта випадків). Схоже, що терміни «тафсир» та «та’віль» виступали частіше як синоніми, оскільки відомі загальновизнані в мусульманському світі коментарі Корану, до назви яких входить слово «та’віль». Це, зокрема авторитетний твір Аль-Байдаві (пом. 1286 р.) “’Anwār at-tanzīl wa-’asrār at-ta’wīl” (“Світочі одкровення й таємниці тлумачення”). [: 52]

Серед домінуючих точок зору фігурувала така, яка інтерпретувала «тафсир» ﺗﻔﺳﻴﺮ як те, що відомо вченим, а«та’віль» ﺗﺄﻭﯿﻞяк те, що знає лише Аллах. З приводу дискусії навколо понять «тафсир» та «та’віль» Табарі запропонував компромісну інтепретацію, яку набагато пізніше поглибив і резюмував видатний полігістор і екзегет мусульманського середньовіччя Джалал ад-Дін ас-Суйути (пом. 1505 р.). На його думку «тафсир» – це передача мудрості попередніх ісламських авторитетів, а «та’віль» – продукт вивчення тексту. Формальним критерієм розмежування він вважав те, що «тафсир» – це тлумачення тих місць, які допускають єдину інтерпретацію, а «та’віль» – декілька інтерпретацій. [: 59-63]

Європейські дослідники, однак, вважають, що протиставлення понять «тафсир» та «та’віль» правомірне лише в контексті полеміки між загирітами та батинітами; більшість арабомовних коментаторів або стояли осторонь цієї полеміки, або визнавали правомірність обох підходів, сприймаючи обидва терміни як синоніми. [: 53]

Необхідність у тлумаченні Корану виникла майже одразу після його посилання. Хоча Коран був на мові арабів і вони перші, хто його почув, однак все ж таки не всі могли чітко розуміти його.: 8] Адже мова Корану виключно високо літературна. Також аяти Корану богослови поділяють на «мухкамат – ясні аяти та муташабіхат – неясні, які містять таємний сенс. Сам Пророк під час проповідей пояснював смисли аятів. : 9]

Говорячи більш конкретно, труднощі які виникають у розумінні тексту Корану можна поділити на:

• Лексичні, як пов’язані з розумінням смислу окремих слів, які як правило, мають декілька варіантів перекладів та різні тлумачення.
  
• Граматичні, тобто вживання у аятах деяких в цілому не характерних для арабської мови словоформ чи граматичних структур.
  
• Історично-географічні, тобто пов’язані з поясненням географічних назв, історичних подій.
  
• Смислові, тобто аяти, які потребують пояснення, тому що не можуть бути зрозумілими у результаті простого прочитання. До таких відносяться «муташабіха» – «ті, що мають не зрозумілий, прихований зміст».( 3:7)
  

Але не усі аяти однозначно можуть бути поясненні. Наприклад так звані харфи – арабські літери «фаватіх» на початку деяких сур Корану.

2.2. Обставини та причини посилання аятів

Джабарі казав: «Ниспослання Корану поділяється на дві частини. Одна частина – ниспослане само по собі, а інша – ниспослане як наслідок певної події чи питання. [ : 113]

Деякі вважали, що від знання причини чи події посилання не має користі. Але більшість все ж таки притримуються думки, що ці знання дуже корисні. Вони дають знання чи хоча б наближують читача до знань мудрості, по причинні якої Аллах встановив той чи інший закон, проголосив ту чи іншу заповідь. Ці знання допомагають зрозуміти, який умовивід потрібен.

Якщо відома причина посилання, то вигадки, щодо тлумачення недопустимі.

Вахіді казав: «Не можливо тлумачити аят, не знаючи пов’язаної з ним історії і не вияснити усе про його ниспосилання».

Ось деякі приклади важливості розуміння причин посилання аятів, для їх правильного розуміння.

« Немає гріха на тих, хто увірував та робив добрі справи у тому, що вони приймають у їжу…» (Коран, 5:93) Дехто вважає, що цей аят дозволяє пити вино. Але, якщо вони подивляться на причини послання цього аяту , стане зрозуміло, що це не так. Коли заборонили пити вино, люди запитали про тих, що боролися на шляху Аллаха та померли, але пили вино. Після цього і був посланий цей аят, в якому мається на увазі те, що ті, що робили це, до отримання даного закону від Бога, не понесуть за це покарання.

«Куди б ви не повернулись, там лик Аллаху» (Коран, 2:115). Якщо не знати причини та місця посилання цього аяту можна зрозуміти, що завжди можна молитися у будь який бік, не повертаючись до кібли. Якщо вияснити причину посилання цього аяту, стане зрозуміло, що мова йде лише про додаткову молитву у дорозі.

Отже зрозуміло, що інколи просто не можливо встановити правильне значення аяту, не знаючи причини чи обставин його посилання.

Аяти Корану можна розділити на дві групи, як вже згадувалося вище:

• Аяти, причини послання яких відомі. У тому числі і такі про причини яких сказано у самому таки Корані.
  
• Аяти, причин послання яких ми не знаємо. В Корані таких більше.
  

Що саме вважається обставиною чи причиною послання можна зрозуміти з наступного визначення. Причиною послання називають будь-яке питання, подія чи історичний факт, який був зовнішньою ознакою причини послання аятів чи цілих сур. Причини послання можуть бути визначенні лише по відношенню до тих аятів, які безпосередньо були пов’язанні з подіями, які відбувалися під час посилання Корану та за життя пророка Мухаммада. :80]

2.3. Аяти, що скасовують та скасовані

Скасування законів не є ісламським нововведенням. Воно існувало ще і у християнстві. Так деякі закони, які ми зустрічаємо у Торі були скасовані Євангелієм. Наприклад було скасоване дотримання суботи християнами. Коран скасовує деякі заповіді Тори та Євангелії. Так щодо суботи у Торі та неділі у Євангелії, Коран встановлює п’ятницю як особливий день.

Що стосується аятів, які скасовують, то тут використовується термін ﻨﺎﺴﺦ . Аяти, що скасовані називають терміном – ﻤﻨﺴﻮﺥ. Обидва терміни походять від одного арабського дієслова ﻧﺴﺦ – «переписувати, відміняти». «Насх» же як термін означає у тафсирах скасування одного Божественного закону та слідування іншому, яке було ниспослане після нього. :84]

Однією з найважливіших проблем в тлумаченні Корану є проблема насха. Не маючи поняття про насх, неможливо дійти правильного висновку в тлумаченні Корану. У словниковому значенні слово «насх» означає скасування, видалення, усунення, зміну, перетворення, перенесення. У коранічній термінології ж «насх» означає відміну однієї Божественної ухвали або вказівки (насс) на інше, яке було послане після нього. Тобто це відміна, або зміна одного шаріатського розпорядження на інше.

У питанні про те чи є насх в Корані чи ні є дві думки. Одна частина учених прийняли наявність насху й скасування Кораном решти писань. Поява нової мусульманської общини спричинила за собою зміну деяких розпоряджень і заборон, відомих раніше. З цієї причини насх не має відношення до основ віри, а обмежується тільки сферою розпоряджень і заборон. Інші вважали, що відміна Кораном колишніх писань можлива з погляду розуму, проте відміна положень одних аятов іншими усередині Корану неможлива. Одним з тих, хто заперечував наявність насха в Корані був Абу Муслім Мухаммад ібн Бахр Ісфагані (розум. 934). В даний час з'явилося багато мусульманських діячів, які попали під вплив немусульман і ввели в це питання нові ідеї.

Супротивники наявності насха в Корані вважають, що:

а) Не дивлячись на те, що насх, у цілому, відповідає доводам розуму, проте, скасованих аятов в самому Корані немає;

б) Принцип насху не має відношення до принципу Корану і є лише методом його тлумачення;

в) Немає однозначних вказівок на те, що один аят Корану може відміняти інший;

г) У тих, хто приймає насх одних аятов Корану іншими, не має точних даних про те, що аяти, що відміняють, були дійсно послані після скасованих.

д) Правомочність насха (відміни або зміни) одних аятов Корану іншими не затверджується однозначно ні в одному аяті Корану.

Імам Суюті, який досліджував дану проблему, виділив 20 скасованих аятов. Скасовані (мансух) аяти; аяти, що відміняють (насх):

Скасований аят/ Аят, що відміняє

(2: 115) /Скасований аятом (2: 144)

(2: 184) / (2: 185)

(2: 183) / (2: 18)

(2: 217) / (9: 5, 36)

(2: 240) / (2: 234)

(2: 284) / ( 2: 286)

(3: 102) / (64: 16)

(4: 33) / (8: 75) та (33: 6)

(4: 15) / (24: 2)

(5: 2) / (9: 35)

(5: 42) / (5: 49)

(5: 106) / (65: 2)

( 8: 65) / (8: 66)

(9: 41) / (9: 91, 122)

(33: 52) / (33: 50)

(58: 12) / (58: 13)

(60: 11) / (8: 41)

(73: 1-4) / (73:20)

(24: 33) / ( 24: 32)[]

Більшість мусульманських вчених признають насх Корана Кораном на виділяють наступні його види:

Скасовані аяти, але їхній текст залишається в Корані;

Аяти, текст яких скасований, але дія закону залишається в силі;

Аяти, в яких скасований і текст, і релігійний закон.

Вчені також виділяють насх Корана Сунною, Сунни Кораном та Сунни Сунною. [: 88]

Хоча на перший погляд при перекладі смислів Корану знання насх та мансух необов’язкові, але це не так. Адже деякі перекладачі роблять коментарі та посилання, пояснюючи те, чи інше значення. І якщо перекладач не знає усіх цих деталей, він може дати коментар, який буде протилежним загальноприйнятому у мусульманському каноні.

Мусульманська традиція намагається встановити точно, в якому саме місці були провіщені ті чи інші сури чи аяти Корану. Богослови не завжди мають щодо цього єдину точку зору. Суттєвий імпульс для встановлення хронологічного порядку тексту відіграло те, що Коран було прийнято за основне джерело мусульманської юриспруденції. Мусульманські вчені не пішли шляхом вияснення природи протиріч, які трапляються в Корані, натомість виробивши принцип насху – «ануляції» дії попередніх положень коранічного тексту, якщо вони суперечили його пізнішим настановам. Класичним прикладом є ситуація з алкогольними напоями. В давніших сурах ішлося про те, що у вживанні вина “є і користь” (Коран, 2: 219), не можна тільки молитися у п’яному стані, коли не розумієш, що говориш (Коран, 4: 43). Пізніша сура спростовує ці місця Корану, трактуючи вживання спиртних напоїв як великий гріх (Коран, 5:90 [:34].

2.4. Зрозумілі та незрозумілі за значенням аяти

Богослови Ісламу виділяють у Корані зрозумілі та незрозумілі за значенням аяти.

Коранічні аяти, які зрозумілі за значенням, отримали назву «ал-мухкам». Це арабське слово утворене від дієслова «ахкала» – «міцно тримати, робити щось досконало».

Коли ж мова йде про аяти, які містять у собі потаємний смисл то використовується термін «ал-муташабіх». Цей термін означає «схожий; сумнівний; багатозначний; незрозумілий» [: 3].

Аяти, в яких викладані положення, що стосуються халяля (дозволеного), харама (забороненого), салята (молитви), рама дана (посту), закята (милостині) та хаджа (паломництва) були усім зрозумілі та не потребували додаткового роз’яснення [ : 93]. Такі аяти і називалися “аль-мухкам”.

Аяти, “аль-муташабіх” не є однозначними за смислом та потребують роз’яснення та використання для цього зовнішніх джерел. Часто до таких аятів відносять ті, що розповідають притчі, скасовані положення, клятви та деякі сторони віровчення. До таких аятів також відносять ті, що пояснюють імена та атрибути Аллаха, початкові літери аятів в деяких сурах, розповіді про майбутнє життя, про час останнього суду та інше.

Можливість пояснення не ясних за смислом аятів є дискусійним питанням. Деякі вважають, що їх значення не відоме нікому окрім Аллаха. Інші приходять висновку, що вчені можуть це робити. Цікаво, що перші і другі спираються на один і той самий коранічний аят. Але прочитав його з паузою можна прийти першого висновку, без паузи – другого.

« Але їхнє тлумачення знає тільки Аллах. Непохитні в знаннях говорять: “Ми увірували в нього. Усе – від нашого Господа» (Коран, 3:7)

« Але їхнє тлумачення знає тільки Аллах та непохитні в знаннях. Вони говорять: “Ми увірували в нього. Усе – від нашого Господа”» (Коран, 3:7)

Але і третя, середня точка зору. Відповідно до неї ал-муташабіх можна поділити на три групи:

Ті, смисл яких відомий лише Аллаху. Наприклад, час останньої години.

Ті, смисл яких може бути зрозумілий людині, яка здатна, наприклад, усвідомити значення запозичених слів, окремих заповідей.

Ті, що знаходяться між попередніми двома групами. Смисл яких може бути відкритий лише людям, які мають достатньо глибокі знання.

2.4.1. Початкові літери Сур

Деякі сури Корану розпочинаються з літер. Ці літери були причиною роздумів багатьох вчених сходу та заходу. Такі початкові аяти відносяться до ал-муташабіх.

При перекладі цих «ал-хуруф ал-мутакаттаа» перекладачу необхідно дізнатися, яка думка ісламських богословів щодо їх смислу.

2.4.2. Запозичення в Корані

Для означення запозичень в Корані використовується термін «гариб аль-Коран». Гариб походить від арабського дієслова, яке означає – «бути чужим, дивним, незнайомим».

Таму під «гариб аль-Коран» розуміють досить рідкісні, не зрозумілі слова, які вийшли з використання, а також іншомовні слова.

Наприклад, слово «фир'ун» – фараон, титул правителя у Єгипті. Це слово не було у вжитку племені курайшитів.

2.5. Структура, хронологія, стиль та особливості мови Корану

Коротко торкнемося питання структури, хронології, стилю та особливості мови Священної книги усіх мусульман світу.

Канонізований ще за часів халіфа Омара текст Корану має 114 глав (сур) різних за своєю довжиною. Від 3 до 286 фраз (аятів). (Коран в рос 81) У коранічних науках слово аят – частина Корану, вірш, який складається з одного чи декілька речень та має візначенні початок та кінець.(введ в кор. Наук 43) А й я т – фраза або фрагмент фрази. Кожен вірш Священної Книги вважається чудом, по-арабськи “айя” - звідси і назва. Наприклад, у першій сурі Корану 7айятів. У найдовшій – другій – 286 айятів, у найменших. наприклад, у 110-н – 3 [].

Сура – одна з частин чи глав Корану, яка об’єднана у цілу групу аятів [: 45].

У відповідності до потреб культу, для вправ та зручності формування окремих куррас – зшитків рукописних книг, текст Корану було поділено також на 30 приблизно рівних за обсягом частин (ğuz’) та 60 “доль” (ħizb). Їх порядок відмічається на берегах тексту наступним чином: rub‘ al-ħizb – “¼ (1-го) хизбу”, nişf al-ħizb – “половина хизбу”, salāsat ’arbā‘ al-ħizb – “¾ хизбу”; “2-й хизб”, “¼ (2-го) хизбу” <...> “3-й хизб”/”2-й джуз’” і т.д. 2 хизби складають 1 джуз’; перший джуз’, наприклад, включає фрагмент тексту від початку Корану до ІІ: 141 включно [:35].

Більша частина Корану написана римованою прозою, тобто декілька аятів закінчується на один і той самий склад. Традиційно Коран читається співучо [].

Крайні шиїти до загальновідомого тексту Корану ще додають останню, 115-у суру «Ан-Нурейн», тобто «Два світила», яка має 42 айяти і яку, на їхню думку, з тексту Корану навмисне вилучили політичні противники халіфа Алі ібн Абу Таліба. Як довели дослідники, ця сура є пізнішою підробкою, й авторитетні шиїтські богослови її не визнають. []

Перші рукописи священної книги, напевно не мали назв, розділових знаків між сурами та нумерації аятів, як ми це бачимо у сучасних виданнях. Саме тому точна кількість аятів у різних варіантах підрахунку коливається від 6204 до 6236. Мусульманські дослідники кора нічного тексту підрахували і кількість слів –77439 та літер – більш ніж 321 тис.. Біль точному підрахунку заважав той факт, що рання арабська писемність ще не була стандартизована, а деякі літери то з’являлися, то зникали на письмі [:81].

Посилання сур Корану пророку Мухаммаду тривало приблизно 23 роки, з 610 по 632 рік н.е. Ці роки він провів у Мецці (до 622р.) та в Медині (622-632). Отже, одна частина Корану була отримана ним у Мецці, а інша – переважно в Медині [:47].

Дослідники багато вивчали питання поділу сур та аятів на мекканські та мединські [:156]. Вони уважно вивчали Коран, вивчали місце та час ниспослання того чи іншого аяту, тієї чи іншої сури. Необхідність цього була спричинена наступним:

• Визначити, які з аятів є скасованими щодо своєї дії, а які скасовують дії інших ;
  
• Знати час та умови введення у дію того чи іншого положення Корану;
  
• Уберігати аяти від змін та підмін. [:47]
  

Ібн ан-Накіб у своїй книзі «Введення у коментарі» зазначав: «Те що ниспослане у Корані поділяється на чотири частини: мекканське, мединське, частково мекканське чи частково мединське, а ні мекканське а ні мединське[ : 32].

Важливо відзначити, що термін «мекканське» чи «мединське» щодо аятів Корану згадуються у трьох основних смислах:

1. Мекканськими вважаються аяти, які ниспослані до хіджри, а мединськими – після хіджри. Місце отримання аятів не має значення. Усман ібн Саід ар-Разі виводив з існадом , який йде до Ях'ї ібн Саклями, який говорив наступне: « Ниспослане у Мецці чи на шляху у Медину до того як Пророк, мир йому та благословення, прибув туди,вважається мекканськими, а ниспослане Пророку, мир йому та благословення, під час його подорожей після його прибуття у Медину, вважається Мединськими» : 32].
   
2. Мекканським вважається ниспослане в Мецці, а мединським – у Медині. Але у цій класифікації з’являється третя, проміжна група, адже є і такі аяти, які були отриманні Пророком поза межами Мекки та Медини.
   
3. Мекканські аяти – ті, що звертаються до мешканців, а мединські – ті, що звертаються до мединців[ : 33].
   

Вважливо відмітити, що перша класифікація є найбільш поширеною та найбільш точною. Адже вона пов’язана з однією подією – хіджрою, а отже легше прослідити все, що було до та після неї.

Коранічні тексти, проголошені пророком у Мецці мають три частини:

1. Сури першого, мекканського періоду (їх ще звуть “поетичними”) досконалі в літературному плані, емоційні та піднесені. У коранічних текстах цього періоду є і гнівна відповідь ідолопоклонникам, і живописання кінця світу перед Судним Днем, страждань, що чекають невірних у пеклі. Зустрічаються також згадки про народи і людей, котрі, як і мекканці, не слухали своїх пророків, за що і були покарані або взагалі знищені:
   

Чи ти бачив, як вчинив Господь з племенем Ад?

І з мешканцями Ірама, міста, що пишалося колонадами, Подібних до яких ще не споруджували в цьому краю?

Та з самудянами, які вирубали свої житла в скелях?

Та з фараоном, який садив людей на палі?

Які чинили беззаконня в своїх краях?

І множили в них несправедливість?

Так шмагнув їх Господь бичем своєї кари.

(Коран, 89: 6—13) Переклад Я.Полотнюка

2. Сури другого періоду називають “рахманськими”. У них Аллах постійно називається іменем Рахман - “Милостивий”. У цих сурах роз'яснюється могутність Бога, те, як ним був створений світ й усе суще на землі.
   
3. Третій період мекканських проповідей називають “пророчими”. Пророк нагадує людям про стародавніх героїв й учителів віри: Нуха, Лута, Ібрагіма, Ісу
   

У сурах Мединського періоду багато культових, юридичних та етичних розпоряджень. Саме тут фіксується остаточне оформлення ісламу як самостійної релігії. І сказання в мединських сурах більш просторі, рівні за викладом, менш натхненні, ніж мекканські. “Божественні одкровення” цього часу розповідають про молитви, піст, дари та милостиню на потреби общини; з'являються і заборони; на вилучення лихварського відсотка, пиття вина, уживання свинини, азартні ігри. Словами Аллаха встановлювалося шлюбне право, право майнової спадщини, військової здобичі.

Мекканські сури, що поділяють за походженням на три періоди, відрізняються від мединских за змістом, стилем, мовними особливостями. Сури першого мекканского періоду (найдавнішою з них вважається сура 96) піднесені й емоційні. Сури другого періоду більш спокійні, філософські, присвячені в основному проповіді єдинобожжя. У сурах третього періоду багато сказань про Пророків. Сури мединського періоду в основному містять численні культові, юридичні та етичні приписи, оскільки саме в Медині Пророк став реалізовувати релігійно-правові норми ісламу.[:31]

У Західному та вітчизняному ісламознавстві довгий час нав’язувалася думка про те, що Коран являє собою скупчення проповідей, настанов та юридичних канонів, що події, які в ньому описуються ніяк не пов’язані між собою.[: 82]

Але наприклад Піотровський у своїй книзі «Кора нічні сказання» пише: «Прийнято вважати, що всередині сур аяти поєднані механічно. Однак це – поширена помилка. Уважне співставлення контекстів кожної сури та аналіз близьких за сюжетом контекстів виявляє, що усередині глав різні сюжети насправді взаємопов’язані за допомогою змістовних ілюзій, які підчас досить складні та не зрозумілі для сучасної людини. Уважне відношення мусульман до хронологічної послідовності аятів призвело до того, що у більшості випадків у сури об’єднані аяти , проголошені у один і той самий період. Винятки окремо приводяться у коранічних коментарях.»[ : 22]

У мусульман ніколи не виникало сумнівів у неперевершеності мови та стилю Корану[: 187]. Постійно підкреслюється його божественність. Цей факт інколи намагаються заперечити орієнталісти та інші, але досі безуспішно.

Наприклад у своїй книзі М. Муртазін пише: «Ми можемо визначити стиль у літературі як особливі риси, які притаманні тому чи іншому жанру чи автору. Корану притаманне виключно особливий стиль, який можливо лише засвоїти лише уважно вивчаючи текст сур та аятів. Дуже багато літераторів та дослідників відмічають стилістичну своєрідність Корану. У ньому є пряма мова та діалог, розповіді та притчі, терплячі повідомлення та емоційні висловлювання, різкі контрасти образів та схожість епітетів та багато іншого.. Відомий письменник Тага Гусейн відмітив, що текст Корану – це і не поезія, і не проза, це сам по собі Коран»[ : 105].

“За масштабами впливу на духовний і суспільний розвиток народів Сходу Коран належить до культурної спадщини усього людства. В історії світової культури він стоїть поряд із Старим і Новим Завітами”, — писав відомий знавець Близького Сходу П. Грязневич.

Справді, Коран остаточно закріпив у всьому мусульманському світі єдину літературну мову. Слова і вирази з нього ввійшли до літературного і побутового мовлення мусульман незалежно від їхньої національності. Яскравий тому приклад - творчість відомого азербайджанського поета і мислителя, який писав мовою фарсі, Нізамі Гянджеві. Коранічні образи і сюжети пронизують усі п'ять поем його знаменитої “П'ятериці”. Коран у перекладах читали Гете, Байрон, Пушкін, Лев Толстой, Іван Франко, Леся Українка та багато інших, які зробили свій вагомий внесок у скарбницю світової літератури.

Ознайомлення з Кораном, священним писанням ісламу і першою писемною пам'яткою арабської літератури, відігравало і відіграє важливу роль в реалізації загального прагнення людства до духовного діалогу і взаєморозуміння. На цьому шляху діячі української культури і літератури зверталися не лише до Біблії, співвідносячи свої філософські ідеї з Книгою Книг, а й до Корану - Священної Книги мусульман, іноді за принципом “відштовхування”, частіше - у пошуках джерел “величі духу”.

2.6. Неповторність Корану

Неповторність Корану Іджаз аль-Коран являється розділом тафсиру та окремою наукою [: 85-127].

Ас-Садакі писав «Знай, що неповторність Корану може бути усвідомлена, але не описана».

У неісламській літературі часто намагаються спростувати теорію неповторності Корану. Так, наприклад Саблуков Г.С. писав про багатство арабської мови причину краси Корану, а не його божественне джерело. [: 109]Але його доводи таки говорять про щось особливе в Корані.

2.7. Історія зібрання та письмової фіксації Корану

Історія зібрання та оформлення Корану, який ми бачимо та читаємо зараз, потребує особливого дослідження. У даній праці ми лише коротко торкнемось цього питання. Спочатку Коран передавався усно, запам’ятовувався на слух. Але ще за життя пророка Мухаммада аяти Корану починають записувати сподвижники. Записи були на пальмовому листі, кістках тварин тощо, більшість однак завчала ці одкровення на пам'ять [ :127]. Після смерті Пророка аяти та сури Корану починають збиратися воєдино у книгу писарями, найвідоміший з яких був Зейд ібн Сабіт. Завдяки зусиллям халіфів та мусульманських вчених текст Корану вже у 7 ст. канонізується у вигляді книги – аль-мусхаф, це врятувало Коран від подальших змін. В подальші століття і до сих пір кожна літера і слово зберігаються недоторканими і святості [: 13-14].

У своїй книзі Сабуні М. А. виділяє два основних періоди зібрання Корану: за життя пророка Мухаммада, та під час правління правовірних халіфів. В свою чергу перший період поділяється на: зібрання у грудях (вивчання на пам'ять та рецитування віршів Корану вголос) та у рядках (записування та обговорення) Другий період поділяється на: зібрання записів у період правління Абу Бакра та зібрання Корану у період правління Османа. І кожен з цих періодів має свої особливості. І завдати старанням та сумлінній праці гафізів та писарів Корану ми маємо його таким як і 14 віків назад [: 45-58].

За життя Мухаммада Коран існував в усній формі, і деякі люди (їх називали qāri’) заучували його напам’ять. Тоді ж почали записувати окремі фрагменти, але повний збірник сур ще не було упорядковано. Після смерті Пророка, щоб не загубити священні тексти, їх почали збирати і записувати разом. В роки правління халіфа ‘Усмана (644-656) була складена рукописна книга, що вважається першою редакцією Корану. В епоху Омейядів (VII-VIII ст.) був складений канонічний текст, який не зазнав змін аж до наших днів. Однак завдяки специфіці арабської писемності (короткі голосні звуки не записуються), одне і те ж слово часто можна прочитати і зрозуміти по-різному, тому існують сім канонічних варіантів читання Корану, з яких зараз практично використовуються два. [:32]

Отже, за життя пророка Коран існував в усній формі, після його смерті виникла реальна загроза поступової втрати священного тексту. Слід було негайно записати все те, що іще пам'ятали люди, які особисто знали Мухаммада. Халіф Абу Бакр (572—634) доручив цю роботу двадцятидворічному Зайду ібн Сабіту, останньому секретареві пророка. Зайд ібн Сабіт зібрав усі наявні записи і те, що збереглося в усній формі, об'єднав і переписав. При третьому халіфі Османі (644—656) текст набув форми рукописної книги, яка і вважається першим виданням Корану. Його остаточний канонічний текст було складено вже в період правління Омейядів.

2.8. Хто є автором Корану?

Із цього приводу багато дослідників ведуть один з одним скандальні суперечки. Ця робота є спробою критичного розгляду більшості цих теорій, узявши на озброєння логічні аргументи, історичні відомості, текстовий аналіз і наукові дані. Можливо, єдиний висновок про Коран, в якому сходяться всі, це те, що вперше він був вимовлений людиною на ім'я Мухаммад, що народилася в 6-м столітті в місті Мекка в Аравії.

Думки про походження Корану можна умовно об'єднати в три основні групи:

1. Мухаммад сам є автором.

2. Мухаммад не є автором, але дізнався Коран від інших людей, що склали його.

3. Коран – це слово, послане Мухаммаду від Господа.

Оцінюючи цю позицію, дуже важливо звернутися до того, що мовиться із цього приводу в самому Корані. Він свідчить: «Воістину, Коран – послання Господа світів» (Коран, 26:192-193). Схожі твердження присутні і в інших місцях (Коран, 25:1, 3:3, 4:105, 16:44, 15:9). Більш того, сам стиль звернення залишає враження послання Творця творінням. За винятком дев'ятої сури, всі сури Корану починаються словами «В ім'я Аллаха милостивого, милосердного». Звернення йдуть від першої особи, і в багатьох місцях Аллах повеліває Мухаммаду: «Скажи». Це веління повторюється в Корані 332 рази. Також використовуються і інші веління, наприклад, «сповісти» (Коран, 15:49), «поминай» (Коран, 76:25), «прочитай» (Коран, 18:27) і багато інших.[: 13-18] Оскільки затвердження того, що Коран є божественним одкровенням, має на увазі заперечення людського авторства, в Корані існує багато тверджень, сенс яких зводиться до того, що ні люди, ні біси не могли б його створити.

«Скажи: “Якби об'єднали зусилля люди і джини, щоб скласти щось, подібне Корану, це їм би не вдалося, якби навіть вони і допомагали один одному”» (Коран, 17:88).

Але критикам Мухаммада пропонується поміркувати над наступним фактом. Він жив серед свого народу протягом 40 років не тільки без будь-яких ознак великого вчення, але і без ваблення до поезії. Фактично він був безграмотний. І ось тепер він проповідує Коран, незрівняний у красі й піднесеності. Як вони пояснять цей факт? : 11]

Крім того, сам пророк Мухаммад неодноразово висловлювався про те, що він не був автором Корану. Але, проте, деякі дослідники продовжують ставити під сумнів ці твердження. Вони вважають брехнею його заяви про те, що Коран був посланий йому від Аллаха. Вони навіть приписують його так званому явному обману різні мотиви, такі як економічна вигода, прагнення до влади, реформи моралі, політичне звільнення арабів. Але всі вони безпідставні. []

2.9. Причини помилок при перекладі Корану

Істинність значення сакрального тексту Корану завжди ширша від його безпосереднього змісту, який постійно доповнюється широким колом асоціацій і образів, що виникають у читачів та слухачів. У різні епохи, в різному соціокультурному та етнічному середовищі коло цих асоціацій суттєво відрізнялось. Тому звернення до коранічної екзегетики в діахронічному аспекті як до реакції мусульманської спільноти на Коран є спробою всебічного розкриття історичного контексту Святого Письма мусульман. [:50]

Досі ще не має перекладу Корану на жодну мову, який не мав би помилок. Причинами цього є:

• Перекладачі не намагаються спочатку повністю зрозуміти зміст Корану, як цього вимагає тафсир. При цьому перекладач звертає майже всю свою увагу на пошук лексики, не розуміючи, що саме мається на увазі;
  
• Не використовують пояснення Корану Кораном;
  
• Перекладачі не мають достатньо знань синтаксису, красномовства та граматики арабської мови;
  
• Не звертаються до причин ниспослання аятів;
  
• Не пояснюють закони фікха, які зустрічаються у Корані;
  
• Не звертаються до деяких текстів, які допомагають у розумінні аятів і без яких подеколи не можливий правильний переклад. Наприклад, звертання до хадисів;
  
• І переклади більшим чином вільні, що призводить до відхилень у значенні подеколи дуже принципових, які змінюють значення на протилежне.
  

R. Aznaldez каже: « Французькі переклади Корану, як і переклади на інші мови як би вони не виглядали і якими точними б не були і як би не наближувалися стилістично, але вони не торкаються сердець не мусульман так, як Коран впливає на серця люблячих Аллаха».

Одні коментатори робили акцент на релігійно-правових аспектах коментованого місця чи пасажу Корану, другі – на філологічних нюансах, третіх більше хвилювала достовірність ланцюжка існаду. Окремі автори намагались пропорційно враховувати якомога більше різних аспектів. Реальні шанси на успіх і популярність коментар мав тоді, коли був поміркованим і традиційним у всіх відношеннях. [:54] Тому для перекладача потрібно ознайомитися з багатьма різними тлумаченнями, аби більш чітко та широко зрозуміти та передати смисл Корану читачу.