Студента групи
| Вид материала | Документы |
- Програма вивчення студентської групи Програма вивчення особистості студента І складання, 187.57kb.
- Студентка проходила педагогічну практику, 130.14kb.
- План роботи студентської наукової проблемної групи на 2011 / 2012 навчальний рік назва, 33.56kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Тернопільський національний економічний, 187.68kb.
- Дипломна робота, 721.18kb.
- План Соціальні групи як суб’єкти політики. Соціально-політична структура суспільства:, 126.01kb.
- 5. Законодавство України про зайнятість, 237.21kb.
- План: Організація процесу фізичного виховання студентів з послабленим здоров’ям в вищих, 385.43kb.
- Самостійна робота для студентів групи бс – 71 з курсу «Касові операції», 24.36kb.
- Методи теорії груп у фізиці елементарних частинок лектор, 178.71kb.
4. РЕЛІГІЯ
Релігію можна охарактеризувати як складне багаторівневе соціальне утворення, сенс існування якого визначається потребою суспільства у сакральному (священному). Як відзначав Еміль Дюркгейм, в основі релігії лежать вірування та дії, пов'язані з явищами духовними, священними, а не мирськими. Священне — це ті аспекти соціальної реальності, що відділені від сфери повсякденного і є заборонними. Мирське (профане) — це ті аспекти соціальної реальності, що носять звичайний і повсякденний характер.
Той самий об'єкт чи тип поводження може бути профаним чи піднесеним над звичайним (священним): усе залежить від оцінки людей. Оскільки священне сприймається з благоговінням і трепетом, до нього можна наблизитися тільки через ритуал — соціальну дію, запропоновану правилами поведінки у присутності священного. У своїй релігійній поведінці люди формують соціокультурний світ значень і правил, якими керуються у думках, почуттях і вчинках точно так само, як і в інших сферах життя.
Релігійне поводження настільки різноманітне, що важко собі його уявити, не прибігаючи до якої-небудь класифікації чи символізації.. Соціолог Р. Макджи виділяє простий супранатуралізм, анімізм, теїзм і систему абстрактних ідеалів.
Простий супранатуралізм переважав у до-індустріальних суспільствах. Він містив у собі поняття мани — невизначеної, безособової надприродної сили, що існує в природі. За допомогою мани люди намагалися не умилостивити духів чи богів і домогтися від них сприяння, а змусити надлюдську силу надходити за їхнім бажанням, маніпулюючи нею чисто механічно. Наприклад, вважалося, що того, хто носить із собою лапку кролика, супроводжує вдача; ступінь удачі залежить від кольору і ваги лапки.
Анімізм припускає віру в духів чи потойбічні істоти. Люди бачать духів у тваринах, рослинах, каменях, ріках, а іноді й у собі подібних. Духів люблять, карають, шанують, обдаровують, а лестощі, підкуп і обман можуть вважатися настільки ж ефективними, як і благоговіння. Крім того, надприродну силу часто скоряють за допомогою ритуалів, щоб змусити духів діяти потрібним людині чином.
Теїзм — віра у могутніх богів, що, як передбачається, зацікавлені в людських справах і вимагають поклоніння їм. Іудаїзм, християнство й іслам — це форми монотеїзму, чи віри в єдиного бога, які сьогодні є світовими релігіями. У них є релігійні організації, релігійні лідери чи священнослужителі, священні писання. Давньогрецька релігія й індуїзм— це види політеїзму, чи віри в безліч богів, що мають відносно однакову владу, але також й ієрархію владності.
Абстрактні ідеали в деяких релігіях знаходяться на першому плані. Вони ставлять своєю метою моральну й духовну досконалість людини. До цього типу належать багато азіатських релігій, включаючи даосизм, конфуціанство та буддизм. Буддизм спрямований на досягнення піднесеного стану свідомості як способу очищення і звільнення від страждань, неуцтва й егоїзму.
Безрелігійний гуманізм базується на етичних принципах. Прихильники такого підходу відкидають усі теологічні уявлення про Бога, рай, пекло та безсмертя, прагнучи до добра тут і зараз. Рай розглядається як ідеальне суспільство на Землі, а пекло — як світ, у якому панують війни, хвороби і неуцтво. Душа — це людська особистість, а безсмертя — справи, що продовжують існувати після смерті.
З погляду філософії історії, релігійне співтовариство зв'язане зі світом складними, неоднозначними відносинами. З одного боку, релігійні інститути звичайно функціонують у суспільстві як гармонізуючий і стабілізуючий чинник, що сприяє збереженню сформованого соціального статус-кво і тим самим зміцнює положення владних структур. Але з іншого боку, релігія може виступати й дестабілізуючим фактором, оскільки в ній завжди є присутнім високий моральний стандарт, що надає їй критичний потенціал.
Виходячи з того що релігійна організація виконує у суспільстві різноманітні й часом протилежні функції, дослідники релігії прагнули розробити типологію релігійних організацій у їхньому відношенні до держави та суспільства. Приведемо один з варіантів такої типології, запропонований сучасним соціологом Дж. М. Нігером.
Універсальна церква — релігійна структура, що якоюсь мірою сприяє інтеграції суспільства, але водночас за допомогою вірувань і уявлень, що містяться в ній, задовольняє більшість особистісних запитів індивідів на всіх соціальних рівнях суспільного буття.. Вона охоплює всіх членів суспільства й у ній існує тісний взаємозв'язок між двома основними функціями релігії. Католицька церква XIII ст., можливо, являє собою самий адекватний приклад універсальної церкви в історії західної цивілізації. Система її вірувань і ритуалів задовольняла запити величезних мас людей на всіх соціальних рівнях, відбиваючи на подив міцно інтегровану структуру і допомагаючи її зберігати.
Подібно до універсальної церкви, екклесія (від греч. еккlеsіа— церква) охоплює все суспільство. Розходження в тім, що у ній слабкіше виражені сектантські тенденції. Сталі національні церкви тяжіють до екклесіастичного типу, хоча й у дуже різному ступені — у залежності від того, наскільки їм притаманні елементи сектантства. Для наочності можна порівняти сучасні національні церкви скандинавських країн, що розвиваються в напрямку універсалізації.
Деномінація. Цей тип релігійної організації обмежений класовими, національними, расовими й іноді регіональними рамками. З відомою натяжкою деномінацію можна назвати й церквою, оскільки вона знаходиться у відносній гармонії із секуляризованою владною структурою. Церква «чистого» типу містить у собі сектантські елементи, а члени її представляють усі наявні в суспільстві соціальні й класові рівні.
Стійкі секти — невеликі, не схильні до компромісу з державою і правлячою церквою релігійні групи. Секти нестабільні в силу самої своєї природи. Або група розпадається і зникає, коли вмирає її лідер або інші вагомі члени, або вона включається до складу більш формальної структури, що володіє здатністю прийняти нових членів і забезпечити задоволення їхніх загальних інтересів. Професійні релігійні лідери з'являються тоді, коли знижується ентузіазм Першого покоління сектантів, що визначав демократизм руху.
Лідерство істотно впливає на спрямованість релігійного руху. На неї впливає вже сам підбір членів у різних сектах. Люди, які вірять у те, що головна проблема полягає в реформі суспільства, вступають, як правило, у секти, орієнтовані на етичний протест. Тих, хто гостро відчуває тягар індивідуальних сумнівів і страждань, більше залучають секти, що роблять упор на відродження особистості. Підбор членів секти у свою чергу визначає розвиток Доктрини.
Відповідно до трьох можливих типів реагування на небажану ситуацію можна виділити три підтипи сект.
Прийняття без опору. Секти, утворені вихідцями із середнього класу, звичайно схильні приймати пропонований їм соціальний патерн без особливої критики. Суспільство прихильно відноситься до них і їхнього найближчого оточення. Члени секти упевнені, що всі труднощі виникають від недоліку віри, егоїзму й ізоляції, але не від порочної соціальної системи. Тому їхня головна ідея — увіруйте, знайдіть собі друзів, об'єднаєтеся в групу зі своїми однодумцями. Прикладом секти цього типу може служити Оксфордський рух.
Агресивний опір. Деякі секти, члени яких переважно належать до нижчих класів, концентрують свою увагу насамперед на проблемах, зв'язаних з бідністю та безправ'ям. Якщо це секти християнського віросповідання, то вони інтерпретують навчання Ісуса Христа в дусі етичного радикалізму. Суспільство в цілому третирує ці секти й сприймається ними як утілення зла. Щира релігія, на думку членів таких сект, повинна поставити своєю метою соціальну реорганізацію.
Ескапізм. Якщо люди не можуть прийняти існуюче навколо них суспільство (як секти першого типу) і не сподіваються реформувати його (як секти другого типу), то звичайною психологічною реакцією на сформовану соціальну ситуацію стає знецінювання свого земного життя, проектування несправджених надій на загробне існування в супранатуральному світі й об'єднання в групу зі своїми однодумцями. Ці секти реагують на тяжкі умови життя нижчих класів, убогість, соціальну несправедливість і безправ'я. Вони не можуть так легко руйнуватися і трансформуватися, як секти другого типу; адже хто в силах довести віруючому, що в іншім житті не виповняться його надії і сподівання?
Секта на відміну від церкви — звичайно порівняно невелика група. Вона характеризується насамперед або індиферентною, або агресивно-ворожою позицією стосовно світу в цілому, навколишнього суспільства і держави, прагненням до максимальної ізоляції від них і замкнутості. Секти орієнтують своїх адептів на повне відкидання мирських цінностей.
Містичні рухи служать виразом радикального релігійного індивідуалізму, призиваючи наслідувати у власному житті особистому прикладу Ісуса Христа. Містичним рухам притаманна універсальна віротерпимість, почуття єдності всіх справді віруючих незалежно від їхньої конфесіональної приналежності, сповідуваних ними конкретних доктрин і догм.
Релігія як соціальний інститут виконує у суспільстві наступні функції:
Світоглядна функція. В усьому світі релігія дає відповіді на животрепетні питання про сенс існування, причини людських страждань і сутності смерті. Ці відповіді дають людям відчуття високої значимої мети.
Компенсаторна функція. Відповіді, що дає релігія на питання про сенс існування, дарують віруючим розраду, переконуючи їх у тім, що їхні страждання на землі не даремні. Релігійні ритуали, пов'язані з такими критичними подіями як хвороба і смерть, дозволяють людям зберігати щиросердечну рівновагу в гіркі години життя і примиряють їх з неминучим.
Функція соціальної самоідентифікації. Релігійні вчення і відправлення поєднують віруючих у співтовариство людей, що розділяють ті самі цінності і переслідують ті самі цілі. Релігійні ритуали, що супроводжують, приміром, церемонію одруження, зв'язують наречену й нареченого з більш великим співтовариством людей, які бажають молодим добра.
Соціально-регламентуюча функція. Релігійні вчення застосовуються до повсякденного життя людей. Приміром, чотири з Десяти Заповідей, що проповідував Мойсей ізраїльтянам, мають відношення до Бога, зате в шести інших містяться наставляння для повсякденного життя людей, у тому числі вони стосуються відносин з батьками, роботодавцями й сусідами.
Функція соціального контролю. Релігія здійснює контроль за поводженням людей. Більшість норм релігійної групи застосовується тільки до її членів, однак деякі норми встановлюють обмеження і для інших громадян, що не належать до релігійної громади. Прикладом цього положення є релігійні наставляння, що ввійшли до складу карного законодавства. Так, у Росії богохульство і перелюбство колись були карними злочинами, за які людей судили й карали по всій строгості закону
Адаптаційна функція. Релігія здатна допомогти людям адаптуватися до нового середовища Наприклад, іммігрантам не так легко пристосуватися до дивних, як представляється їм, звичаїв нової країни. Зберігаючи рідну мову, знайомі ритуали та віровчення, релігія забезпечує нерозривний зв'язок іммігрантів з їхнім культурним минулим.
Охоронна функція. Більшість релігій надає підтримку уряду й пручається будь-яким змінам у соціальній ситуації, направляючи свій сакральний авторитет проти сил, що вимагають порушити статус-кво, революціонерів, засуджує спроби державних переворотів. Церква охороняє та підтримує існуючу владу, а влада у свою чергу надає підтримку тим конфесіям, що її охороняють.
Соціально-критична функція. Хоча релігія найчастіше настільки тісно зв'язана з пануючим соціальним ладом, що чинить опір змінам, бувають випадки, коли вона виступає з критикою наявної ситуації у суспільстві.
Дисфункціями релігії є руйнівні для суспільства аспекти релігії. До них відносяться релігійна нетерпимість і фанатизм, що приводять до воєн і масових переслідувань іновірців та атеїстів, а також бузувірські форми поклоніння, зв'язані з людськими жертвоприносинами й самокатуваннями.
Історія просякнута війнами, що спалахнули з релігійних мотивів, перемішаних з політичними причинами. Навіть у наш час ми стаємо свідками того, як у Північній Ірландії протестанти та католики убивають один одного і як те ж саме відбувається між євреями та мусульманами в Ізраїлі, між християнами й мусульманами у Боснії. Релігія часто використовувалася для виправдання гноблення і жорстокості у будь-яких масштабах. З XVII по XVIII ст., у період великої інквізиції, на багаттях палили присуджених до смерті «відьом». У 1692 р. так само діяли глави протестантського віровчення в Салемі, штат Массачусетс у Сполучених Штатах.
Літературні джерела:.
- Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996.
- Зиммель Г. Философия культуры: В 2 т. – М., 1996.
- Казаринцева Н.В., Филатова О.Г., Хронив А.Е. Социология. Учебник для вузов./Под общей редакцией профессора Г.С. Батыгина.—М.: Логос, 2000.
- Кравченко А.Н. Основы социологии. Учебное пособие. – Екатеринбург: Деловая книга, 1998. 384 с.
- Социология. Учебник. Под редакцией проф. Ю.Г. Волкова-М.: Гардарики 2000. 474с.
- Спиркин А.Г. Философия. – М., 1999, 815с.
- Харчева В. Основы социологии: Учебник. – М.: Логос, 2000. 302с.
VII. Перелік основної та додаткової літератури
Основна література:
- Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. – М., 1999.
- Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996.
- Бичко А.К. та ін. Історія філософії. – К., 2001.
- Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. / под ред. И.Т. Фролова. – М., 1989.
- Волинка Г.І. та ін. Вступ до філософії. Підручник. – К., 1999. 624 с. (історія філософії).
- Горак Г.І. Філософія. – К., 1998.
- Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. – К., 1996.
- Історія філософії України. – К., 1994.
- Історія філософії України: Хрестоматія. – К., 1993.
- Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2000.
- Лазарев Ф.В., Трифонова М.К. Философия. – Симф., 1999.
- Причепій Є. Філософія. Навч. посібн. – К., 2001. 576 с.
- Сілаєва Т.О. Філософія. – Тернопіль, 2000.
- Современная философия: Словарь и хрестоматия.. – Ростов на/Д.: Феникс, 1995. 511 с.
- Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М., 2001.
- Федів Ю. Історія української філософії. Навч. посібн.. – К., 2000. 512 с.
- Философия./Отв. ред. Кохановский В.П. – Ростов на/Д.: Феникс, 2000.
- Філософія: Підручник / І.В. Бичко, І.В. Бойченко, В.Г. Табачковський та ін. – К.: Либідь, 2001. 408с.
- Філософія./За заг. ред. Горлача М.І. та ін. – Х., 2000.
- Філософія./За ред. Заїченка Г.А., Сагатовського В.М. – К., 1995.
- Філософія./За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997.
Додаткова література:
- Абеляр П. История моих бедствий. – М., 1992.
- Августин Аврелий. Блез Паскаль. Лабиринты души. – Симферополь, 1998.
- Антология мировой философии. – М., 1969, т.1,2.
- Аристотель. Метафизика// Соч.: В 4 т. – М., 1976.
- Бергсон А. Два источника морали и религии. – М., 1994.
- Бойченко І.В. Філософія історії. Підручник. – К., 2000. 723 с.
- Боэций А.М.С. «Утешение философией» и др. трактаты. – М., 1990.
- Вернан Ж.П. Происхождение древнегреческой мысли. – М., 1988.
- Витгенштейн Л. Философские работы: В 2 т. – М., 1994.
- Восточная философия. – М., 1991.
- Гоббс Т. Сочинения: В 2 т. – М., 1991.
- Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. – М., 1980.
- Григорьева Т.П. Дао и Логос (встреча культур). – М., 1992.
- Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1986.
- Гадамер Х.-Г. Істина і метод: Основи філософської герменевтики. – К., 2000.
- Гейзінга Й. Homo ludens. – К., 1994.
- Дао и даосизм в Китае. – М., 1982.
- Декарт Р. Сочинения: В 2 т. – М., 1989.
- Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1979.
- Драгоманов М. Вибране. – К., 1991.
- Завадская Е.В. Культура Востока в современном западном мире. – М., 1997.
- Зиммель Г. Философия культуры: В 2 т. – М., 1996.
- Ильенков Э.В. Философия и культура. – М, 1991.
- Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. – М., 1996.
- Каган М.С. Философия культуры. – СПб., 1996.
- Камю А. Бунтующий человек. – М., 1990.
- Краткая философская энциклопедия. – М., 1994.
- Кузнецов В.Н. Немецкая классическая философия (XVIII-XIX). – М., 1989.
- Кузнецов В.Н. Французский материализм XVIII века. – М., 1981.
- Кунцман П. Философия. Справочник. – К., 2002. 272 с.
- Ламетри Ж. Сочинения. – М., 1983.
- Леви-Строс К. Структурная антропология. – М., 1983.
- Лиотар Ж. Состояние постмодерна. – М., 1998.
- Локк Дж. Два трактата о правлении //Соч.: В 3 т. – М., 1985.
- Лосский Н. О. История русской философии. – М., 1990.
- Лук М.І. Етичні ідеї в філософії України. – К., 1993.
- Малявин В.В. Конфуций. – М., 1992.
- Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М., 1990.
- Макиавелли Н. Государь. – М., 1990.
- Маркс К. и Энгельс Ф. Избранные произведения в 3 т. – М., 1970.
- Мир философии: Книга для чтения: В 2 т. – М., 1991. – 672 с.
- Монтень М. Опыты: Избранные главы. – М., 1991.
- Монтескье Ш. О духе законов. – М., 1990.
- Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей. – М., 1991.
- Нарский И.С. Западноевропейская философия XVII в. – М., 1974.
- Нарский И.С. Западноевропейская философия XVIII в. – М., 1973.
- Ницше Ф. Сочинения: В 2 т. – М., 1990.
- Общественное сознание и его формы. – М., 1986.
- Ойзерман Т. Формирование философии марксизма. – М., 1974.
- Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. – М., 1991.
- Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1983.
- Проблема человека в западной философии. Тексты. – М., 1988.
- Рассел Б. История западной философии. – Новосибирск, 1994.
- Рассел Б. Человеческое познание. – М., 1987.
- Світогляд і духовна культура. – К., 1993. – 176 с.
- Сковорода Г.С. Твори: У 2 т. – К., 1994.
- Современная западная философия: Словарь. – М., 1991.
- Соколов В.В. Европейская философия XV-XVIII вв. – М., 1984.
- Соколов В.В. Средневековая философия. – М., 1979.
- Соціально-філософські ідеї М. Драгоманова. – К., 1995.
- Сочинения итальянских гуманистов эпохи Возрождения. – М., 1985.
- Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. – М., 1987.
- Таранов П.С. 120 философов: Анатомия мудрости. – Симферополь, 1996.
- Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія. – К., 1995.
- Фейерабенд П. Избр. труды по методологии науки. – М., 1986.
- Філософський словник / За ред. В.І Шинкарука. – 2 вид. – К., 1986. – 800 с.
- Фрейд З. Психоанализ. Религия. Культура. – М., 1991.
- Фромм Э. Душа человека. – М., 1992.
- Фуко М. Воля к истине: По ту сторону знания, власти и сексуальности. – М., 1996.
- Фуко М. Слова и вещи: Археология гуманитарных наук. – М., 1977.
- Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.
- Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981.
- Чанышев А.Н. Начало философии. – М., 1982.
- Читанка з історії філософії. Зарубіжна філософія ХХ ст. – К., 1993.
- Шпенглер О. Закат Европы: В 2 т. – Мн., 1998.
- Эразм Роттердамский. Философские произведения. – М., 1987.
- Юнг К. Архетип и символ. – М., 1991.
- Юнг К. Душа и миф. – М., 1997.
Розробник індивідуального комплекту для заочників із філософії
доцент Соболь П.П.