Студента групи
| Вид материала | Документы |
- Програма вивчення студентської групи Програма вивчення особистості студента І складання, 187.57kb.
- Студентка проходила педагогічну практику, 130.14kb.
- План роботи студентської наукової проблемної групи на 2011 / 2012 навчальний рік назва, 33.56kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Тернопільський національний економічний, 187.68kb.
- Дипломна робота, 721.18kb.
- План Соціальні групи як суб’єкти політики. Соціально-політична структура суспільства:, 126.01kb.
- 5. Законодавство України про зайнятість, 237.21kb.
- План: Організація процесу фізичного виховання студентів з послабленим здоров’ям в вищих, 385.43kb.
- Самостійна робота для студентів групи бс – 71 з курсу «Касові операції», 24.36kb.
- Методи теорії груп у фізиці елементарних частинок лектор, 178.71kb.
До основних функцій філософії беззаперечно відносять дві: світоглядну (адже філософія є теоретичним ядром духовно-практичного, тобто світоглядного, осягнення світу) та методологічну, пов’язану з її пізнавальними можливостями, з теоретичною глибиною мислення. Кожна з цих функцій включає певну множину підфункцій. Але є й такі функції у філософії, які не охоплюються цими двома. Серед них часто виділяють гуманістично-критичну, культуротворчу, праксеологічну (практична роль і призначення).
1.3. Філософія і наука.
При всій своїй теоретичній глибині філософія значно відрізняється від того, що називають наукою. Перш за все, своєю умосяжністю, відсутністю власної емпіричної бази. Проте вона має й певні переваги перед частковими науковими галузями. Головна її перевага – цілісне охоплення універсуму, пошук загальних зв’язків, законів буття, їх людського сенсу. Наука принципово не сумісна з мистецтвом, релігією, міфопоетикою. Вона може їх досліджувати, але препаруючи, втрачаючи їх сокровенні риси й арсенал. Наука підкидає мозаїку концептуальності, філософія ж намагається давати концептуальну цілісність. Наука безмірно інерційна, схематична (абстрагована від життєвої цілісності й конкретики), у зв’язку з чим губить верхні шари світогляду, задовольняючись “науковими картинами світу”. Отже, науковість взагалі не є атрибутивною для філософії, але завдяки теоретичності, рефлексивній раціональності філософія перетворилась на загальну методологію, забезпечує вибір актуальностей, сенсові прориви до нових горизонтів пізнання.
Як і наука, філософія вищою цінністю визнає істину, та все ж вона не є: універсальною наукою, наукою наук (царицею їх), наукою про науки (науковченням), не є вона й уже зайвою сьогодні “колискою” наук. З дерева філософії відбрунькувались не лише плідні гілки наук, саме воно обросло ліанами, омелою, під ним бур’яни, кущики, трава.
Специфічним є сам предмет філософії. Її цікавить сумірний людині сенс всезагальних
зв’язків світу. Тобто – закони буття ! Адже поза людиною буття не знаходить виразу, не здійснюється промовисто (це – німа все-загальність природи, самої по собі взятої). Ізольовані від людини “об’єкти” не цікавлять філософію. Вони – “річ у собі”, а не для нас.
Філософія не накопичує фактів, а лише ідеї, досвід мислення. Не шукає вона й експериментальних підтверджень кожному висловлюванню, покладаючись на логіку системних зв’язків. Не користується вона й суворими (однозначними, вимірюваними кількісно, точними) методами. Філософія спирається на весь попередній досвід наукових узагальнень, але одразу і завжди має справу з загальним і лише з ним. Ось тому вона інтегрує, концентрує, субординує й координує всі і всілякі знання; стимулює їхнє добування, застосування, спрямовує процес і обробляє та світоглядно контролює результат. Філософія краще самих наук визначає місце, роль та масштаб кожної окремої науки серед інших наук. На відміну від наук філософія не створює дистанції з іншими формами духовно-практичного освоєння світу.
Філософія – одна з форм суспільної свідомості, що являє собою систему ідей, уявлень і поглядів на світ як буття; розкриває природу і сутність світу, місце людини у ньому і її можливості пізнання; сенсово моделює загальну структуру і стан світу, найзагальніші закони взаємозв’язку і розвитку універсуму. Таке її загальне визначення. З точки зору цілісного охоплення (моделювання за допомогою понять і ейдосів) світу філософія є найконкретніше, а не абстрактне знання. Ось тому вона не може бути будь-коли витисненою наукою. Вона не схожа на короля Ліра, який роздав свої володіння донькам, а потім шукав у кожної з них притулку. Філософія не може тулитися до якоїсь з наук, до якоїсь однієї функції, одного тільки аспекту чи набору проблематики. Щедро ділиться філософія з усіма сферами культури, які мають потребу у культурі мислення, але при цьому ніколи не втрачає власного предмету, власних володінь при всіх змінах у предметі історично.
1.4. Філософія природи, суспільства, культури.
Як ми вже знаємо, філософія має справу з загальним для всього буття. Але вона може зосереджувати увагу на певних сферах і рівнях буття світу. Першою формою філософського мислення у всіх стародавніх цивілізаціях була натурфілософія. Звичайно, природа мислилась у повноті космічного Універсуму, в якому все було живим і одушевленим. Змінюються уявлення про зв’язки людини і природи, але поза цими зв’язками філософія не розглядає природу. Не бачить і суспільство чи культуру. Існує соціологія як загальна теорія суспільства, існує культурологія як теорія культури. Навіщо, здавалося б, ще й соціальна філософія, філософія культури? Для розгляду у цілісному контексті універсальних зв’язків цих широких сфер буття. Тоді й розкривається те, чого науковий підхід просто не здатний помітити. Особливості, місце і роль суспільного буття в універсальній взаємодії природи і людини, наприклад. Соціологія і культурологія цікавляться духовним життям людини чи суспільства, але як воно не схоже в цих науках. Від обох відрізняється погляд психології.
Література.
Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. – М., 1999, введение
Бичко І.В. та ін. Філософія. – К., 1991, с. 19-37.
Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч./Под ред. И.Т. Фролова. – М., 1989, ч. 1, гл. 1.
Горак Г.І. Філософія. – К., 1998, с. 3-26.
Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2000, введение: что такое философия?
Краткая философская энциклопедия. – М., 1994.
Лазарев Ф.В., Трифонова М.К. Философия. – Симферополь, 1999, с. 14-105.
Сілаєва Т.О. Філософія. – Тернопіль, 2000, с. 4-18.
Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М., 2001, вводное слово (§1, §2)..
Філософія./За заг. ред. Горлача М.І. та ін. – Х., 2000, с. 8-32
Філософія./За ред. Заїченка Г.А., Сагатовського В.М. – К., 1995, с. 6-19.
Філософія./За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997, с. 5-29.
Философия./Отв. ред. Кохановский В.П. – Ростов-Дон, 2000, гл. 1, с. 5-26.
2. Історичний огляд розвитку філософських знань.
Філософія, як і всяке знання, історично мінлива та водночас і здібна зберігати попередні досягнення, накопичувати досвід знань і мислення, будувати більш адекватні самій реальності її моделі. Розглянемо коли, де і як виникла філософія, які головні етапи розвитку проходила, які проблеми вузлові вирішувала. Коротко познайомимося з найвидатнішими мислителями. .Для більш детального ознайомлення з історією філософії Нового часу, німецькою класикою, сучасними її спрямуваннями скористайтеся наочно-графічними схемками (подаються у додатках до методичної розробки семінарських занять).
- Зародження і розвиток стародавньої філософії.
.Причини і умови виникнення філософії. Основними серед них є рівень діяльності, а отже й зміни світогляду при переході людства до ранніх цивілізацій, вичленовування раціонально-рефлексивних можливостей від міфопоетичного світогляду і взаємодія з ним. Живий цілісний світ у стародавньому філософствуванні спирається на Буття як його принцип. Природне і людське буття (“фюзис” і “техне”) тепер чітко розрізняються.
Універсалізація господарської діяльності відбулася в трьох регіонах ранньої цивілізації. Саме там і виникли класичні філософії. Єдність релігії, мистецтва, науки в філософському світогляді цих регіонів забезпечили паралелізм в уявленнях й ідеях еллінської, китайської та індійської філософії. Звичайно, при цьому зберігалася значна ментальна відмінність у головних світоглядних питаннях.
Натурфілософський космологізм – перший напрям античної філософії. Мілетська школа Іонії: природні стихії як першопочатки буття світу. Геракліт Темний з іонійського міста Ефес. Світ як становлення. “Все тече”. Вогонь як субстанція світу. Діалектика протиріч. Емпедокл з міста Акрагант: емпірична еклектика буття. Вчення про чотири елементи і дві космічні сили світу.
Метафізика буття (онтологізм) – другий напрям античного мислення. Єдність буття і його числовий вираз у піфагорійців. Вчення про гармонію Універсуму. Школа елеатів з міста Елеї. Вчення про єдине, нерухоме і надчуттєве буття у Парменіда. Апорії Зенона. Атомісти – роздроблення буття до неподільних часточок. Атоми та порожнеча. Само-відхилення атомів.
“Афінська школа” – вищі класичні досягнення філософії. Софісти: зміна предмету філософії від космології до антропології. “Людина – міра речей”. Анаксагор – засновник афінської школи як особливого напряму і рівня філософствування. Вчення про “насіння речей” і світовий розум (нус, ноос). Сократ і сократичні школи: етичний раціоналізм. Платон і “Академія”: вчення про світ ідей і Благо. Аристотель і “перипатетики”: матерія і форма. Універсальне охоплення філософських проблем: фізика і метафізика буття, поетика, етика, логіка, політика. Вихід до науки: “Трактат про тварин”.
Моральна філософія еллінізму – четвертий напрям античної філософської мудрості. Епікуреїзм. “Сад Епікура” та етика блаженства. Стоїцизм. Внутрішнє зосередження людини та етика доброчинства. Скептицизм. Сумнів в істинності суджень та етика незворушності (атараксія).
Неоплатонізм: система ідеального Універсуму. Останній могутній вибух античного інтелекту. Головні ідеї “Енеад” Плотіна: ієрархія Єдиного буття, принцип еманації та античний пантеїзм.
Література:
Бичко А.К. та ін. Історія філософії. – К., 2001, с. 31-50.
Бичко І.В. та ін. Філософія. – К., 1991, с. 46-76.
Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. /под ред. И.Т. Фролова. – М., 1989, ч. 1.
Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1979
Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М., 2001, с. 18-61.
Філософія./За заг. ред. Горлача М.І. та ін. – Х., 2000, с. 77-101.
Філософія./За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997, с. 37-50.
Чанышев А.Н. Курс лекций по древней философии. – М., 1981, с. 104-364.
Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.
СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ. ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ.
(для самостійного вивчення).
Становлення й головні періоди розвитку середньовічної і ренесансної філософії: проблематика, головні cпрямування, представники, їхні ідеї і твори у кожному з періодів. Генезис співвідношення віри і розуму: від раціональної теології до раціональної антропології.
Патристичний період раннього середньовіччя.
- Апологетика: світоглядно-філософський переворот. Захист віровчення.
- Класичні патристичні досягнення на Сході (“три світоча кападокійської церкви”) та Заході (Амвросій, Ієронім, Августин).
- Кодифікація релігійно-наукових знань. Еріугена
Схоластика в західній Європі в період зрілого Середньовіччя:
а) Рання – спірка віри і розуму, проблема “універсалій”.
b) Зріла – від теорії “подвійної істини” до гармонії віри і розуму.
c) Пізня – волюнтаризм супроти раціональної теології, номіналістичний пріоритет думки. “Бритва Оккама”. Подвійна істина супроти гармонії розуму з вірою.
Етапи розвитку філософії Відродження.
Гуманістичний: переважання етичної проблематики, антропоцентризм.
Пантеїстичний: проблема людини і світу. Філософія Миколи Кузанця. Флорентійська платонівська академія: Фічино, Піко делла Мірандола.
Натурфілософський: вчення Коперніка, Бруно, Телезіо, Кампанелли, Монтеня.
Література:
Бичко А.К. та ін. Історія філософії. – К., 2001, с. 51-92.
Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. – М., 1980.
Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 2000
Сілаєва Т.О. Філософія. – Тернопіль, 2000, с. 37-52
Соколов В.В. Европейская философия XV-XVIII вв. – М., 1984, с. 8-182
Соколов В.В. Средневековая философия. – М., 1979.
Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М., 2001, с. 82-112.
Філософія./За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997, с. 50-64.