Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчя юридичної освіти на Миколаївщині. Миколаїв 2008
| Вид материала | Документы |
- Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю, 4594.24kb.
- Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні, 11872.54kb.
- Ббк х2(4/8) М152 Рекомендовано до друку Міністерством освіти, 59.83kb.
- Міжнародне право, 10124.78kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 615.43kb.
- Макарчук В. С. „Історія держави І права зарубіжних країн”, 6113.44kb.
- Дослідження категорії інтересу як першопричини соціальних дій, подій, здійснень,, 240.98kb.
- Інженерії знань у правознавстві, 287.3kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 384.88kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 308.17kb.
ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ: ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ
Гендерна рівність – проблема, яка активно обговорюється останнє десятиліття. Держава повинна забезпечити рівність жінки та чоловіка, створивши правові умови, які б поліпшили становище жінки в бізнесі, на роботі. Необхідно скасувати стереотип, що місце жінки дома, вона – лише мати та домогосподарка. Зараз серед жіночої половини населення значна кількість висококваліфікованих професіоналів, знавців своєї справи. Це викликає повагу. Але через фізіологічні особливості жіночого організму, її функцію як матері, регулювання праці жінок має свої особливості.
Останнім часом в усьому світі зросла актуальність питань, пов’язаних із гендерною рівністю. Гендерна рівність передбачає рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Рівні права й можливості жінок і чоловіків забезпечуються наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, а також спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є одним з головних напрямків політики у діяльності Європейського Союзу. Політика рівних можливостей на рівні європейського співтовариства почала формуватися наприкінці XX ст. Було створено Дорадчий комітет з питань рівних можливостей для чоловіків і жінок, затверджено Програми дій Співтовариства щодо рівних можливостей для жінок і чоловіків. Основною метою цих програм є покращення та поліпшення становища жінок у суспільстві [3]. В результаті праці було створено такі міжнародні документи (до них приєдналася й Україна): Загальна декларація прав людини ( 1948 р.), Конвенція про дискримінацію у сфері праці і зайнятості ( 1958 р.), Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок ( 1979 р. ).
В окремих зарубіжних країнах законодавство передбачає вжиття заходів, спрямованих на зниження фактів дискримінації жінок, в тому числі при працевлаштуванні. Цікавим з цього питання є положення законодавства В’єтнаму про те, що підприємець зобов’язаний віддати перевагу жінкам, які відповідають критеріям професійного добору на вакантне робоче місце, якщо на останнє претендують як жінки, так і чоловіки. У цій державі встановлені податкові пільги для підприємств, які наймають велику кількість жінок [4;ст.36].
Але в Україні правове становище дещо інше. Аж до 80-х рр. XIX ст. у Російській імперії не існувало законів, які регулювали працю жінок. Усюди вони працювали стільки ж, скільки чоловіки, але за меншу платню. Не існувало ніякої охорони праці. Відпустками, навіть по вагітності, жінки не користувалися і працювали до самих пологів [2; ст. 117].
Зараз, звичайно, правове становище жінок значно змінилося. Було прийнято Кодекс законів про працю, що містить певну кількість норм, які регулюють працю жінок, видано значну кількість окремих правових актів, що теж спрямовані на регулювання праці жінок, але можливості зловживань з боку роботодавців, на жаль залишаються. Ми не повинні забувати, що є біологічні фактори (пов’язані з вагітністю, годуванням грудної дитини тощо), що знову ж погіршують шанси жінки на ринку праці. Якщо держава зацікавлена у появі нових поколінь, її завдання – створити стимули для роботодавців приймати на роботу вагітних жінок, жінок з малими дітьми. Формально законодавство проголосило рівність, але практично приймається велика кількість актів, які залишають можливості для дискримінації при прийнятті на роботу [5; ст.13].
На жаль, підприємці продовжують віддавати перевагу чоловікам, навіть якщо жінка має таку ж освіту та професійну підготовку. При цьому вони виходять з того, шо участь жінок у роботі не буде безперервною і такою активною як чоловіків, так як цьому заважають родинні обов’язки жінок.
Існує ряд факторів, що обмежують права жінки у сфері праці і зайнятості. По-перше, це стереотип, що склався здавна та приписує жінці, перш за все, піклування про родину (дітей, чоловіка). По-друге, багато роботодавців вважають, що неможливе успішне поєднання виробничої праці з материнством, криза економіки і особливості українського ринку праці ставлять жінок у нерівне становище вже при прийнятті на роботу; з цих же причин жінкам, котрі втратили роботу, важко знову її знайти. Дуже значною ця проблема є для дівчат, які вперше шукають роботу, та для жінок передпенсійного віку [4;ст.34]; жінки України мають значно менший доступ до системи підвищення кваліфікації, ніж чоловіки, що знижує їх конкурентоспроможність на ринку праці.
Важливим параметром трудових відносин є тривалість робочого часу, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю і правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати в певному місці і виконувати роботу, яка йому доручається. Серед зайнятих економічною найбільше тих, які фактично працюють 40 год на тиждень. Як показали дослідження, значні розбіжності між жіночою і чоловічою зайнятістю спостерігаються лише серед тих, хто фактично відпрацьовує понад 40 год тижневого робочого часу. Частка зайнятих понад 40 год жінок є меншою за аналогічну частку чоловіків на 36,2% [1; ст.6].
Існує декілька оптимальних варіантів для жінки, яка має дитину до трьох років, для матері-одиначки, що має дітей до 14 років або дитину інваліда. Наприклад, зайнятість неповний робочий день (тиждень). Згідно з порядком призначення і виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, матерям призначається допомога в розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сімї у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 23% зазначеного прожиткового мінімуму для осіб, застрахованих у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, та не менше 90 грн (мінімальний розмір) для осіб, не застрахованих у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування [1; ст.5]. Затверджений на перший квартал 2008 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становить 525 грн.
Інший варіант, гнучкий графік роботи. Але є значний недолік, існує багато видів робіт, на яких не можна організувати гнучкий графік.
Власник або уповноважений ним орган при прийнятті на роботу повинні керуватися виключно діловими підходами. У ч. 2 ст. 184 КЗпП закріплено: при відмові у прийнятті на роботу категоріям жінок, що мають дитину до 3 років або жінок-одиначок, що мають дітей до 14 років або дитину інваліда, власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Крім того, відмову в прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку. Це право надає стаття 232 КЗпП.
Стаття 174 КЗпП України містить норму, що забороняє залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення жінками важких речей затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 10 грудня 1993 р. № 241. Граничними нормами підіймання і переміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) – 10 кг, а якщо робота пов’язана з постійним підійманням і переміщенням вантажів протягом робочої зміни – 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні – 350 кг, з підлоги – 175 кг.
Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих галузях народного господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. До роботи у нічний час можуть залучатися жінки: медичні працівники, робітниці підприємств харчової промисловості. Таке залучення жінок до роботи у нічний час викликано особливою необхідністю, але має постійний, а не тимчасовий характер. Правила про обмеження застосування праці жінок у нічний час, як правило, порушуються на підприємствах приватної форми власності. Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї (ст. 175КЗпП).
Жінкам надаються оплачувані відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей – 70) календарних днів після пологів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Після відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами за бажанням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням.
Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.
До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за наявністю медичного висновку – до 6 років), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов’язковим працевлаштуванням.
Жінки складають більше половини населення України, і наша держава повинна зробити все можливе для поліпшення їх становища у суспільстві. З цією метою необхіно розробити більш гнучку і оптимальну систему правового захисту жінок при працевлаштуванні та прийнятті на роботу, підвищити конкурентоспроможність жіночої робочої сили. Першочерговим завданням українського законодавця повинно стати створення умов, за яких жіноча праця на підприємствах, в установах і організаціях була б економічно вигідною і жінці, і роботодавцеві.
Тобто, умови праці, оплата праці повинна відповідати сучасності та нормам праці, бути на рівні з аналогічними умовами для чоловіків, але при цьому жінці має залишатися час для виконання своїх обов’язків як матері та дружини.
Література:
1. Аксьонова С. Форми зайнятості жінок та материнство // Україна: аспекти праці. – 2007. – №6.
2. Нестерцова- Собакар О. Законодавче забезпечення трудової діяльності українських жінок: історико-правові аспекти // Право України. – 2005. – №9.
3. Півторак Н. Гендерно-правова експертиза та державна реєстрація нормативно-правових актів // Юстиніан. – 2006. – № 10.
4. Пузирний В. Правовий захист жінок при працевлаштуванні і прийнятті на роботу // Право України. – 2004. – №1
5. Чубар Л. Права жінок в Україні як об’єкт правового захисту // Право України. – 2000. – № 5.
Боричевський В.М.
ОХОРОНА ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ПРОЕКТІВ У СФЕРІ КОСМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Космічна діяльність, як і вся діяльність людей, підлягає дії міжнародних та національних законів та норм. Коли така діяльність стосується функціонування низки прибуткових комерційних підприємств, це призводить до виникнення відносин міжнародного співробітництва та конкуренції, що, в свою чергу, створюють нові юридичні проблеми, пов’язані, зокрема із захистом прав інтелектуальної власності (IPR). Існуванню такої ситуації сприяє також той факт, що в останнє десятиліття характерною ознакою космічної діяльності є присутність у якості суб’єктів останньої представників приватного сектора економіки, що намагаються в інтересах своєї господарської діяльності пропонувати окремі об’єкти космічних технологій або матеріальні блага, безпосередньо пов’язані з ними [1, 9]. Натомість, просування згаданих наукоємних продуктів та послуг неможливе без захисту прав та врахування інтересів усіх учасників таких відносин, що перш за все стосуються прав промислової власності.
Так, інститут права промислової власності (патентна система) відіграє істотну роль у розпорядженні майновими правами інтелектуальної власності, сприяє розвитку винахідницької діяльності в публічних інтересах та збалансованості інтересів творців об’єктів IPR та громадськості.
Стосовно ж функціонування міжнародних космічних проектів, зокрема Міжнародної космічної станції (МКС), питання дії прав промислової власності в космічному просторі трансформуються не в теоретичні дискусії, а в необхідність вирішення нагальної проблеми, що стала актуальною на практиці. У сучасних умовах стрімкого розвитку космічних технологій можна припустити, що так звані патентні питання виникатимуть в процесі створення винаходів, зокрема в ході експлуатації окремих об’єктів на навколоземній орбіті чи після створення базових станцій на Місяці чи Марсі. У зв’язку з цим слід очікувати, що специфічне космічне середовище згенерує нові матеріали та технології, що потребуватимуть, зокрема, й захисту прав їх творців від протиправних посягань [2, 364].
У міжнародній правовій доктрині існує певна система взаємопов’язаних принципів стосовно патентоздатності винаходів, що загалом застосовується в багатьох країнах світу: а) винахід повинен бути новим; б) мати певний винахідницький рівень; в) бути промислово придатним.
Патент як універсальний інструмент захисту прав промислової власності надає патентовласнику виключне право використовувати винахід, під яким слід, зокрема, розуміти право забороняти використання винаходу третіми особами та надавати такі права останнім за так званими договорами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (наприклад, ліцензійний договір).
Проте, вимога новизни винаходу видається найбільш важливою щодо діяльності в космічному просторі, оскільки багато технологій, що використовуються під час реалізації космічних проектів, нерідко подвійного призначення: перед безпосереднім застосуванням винаходу у космічній галузі останній був складовою інших видів діяльності людини, на які поширювалася юрисдикція відповідних національних правових систем. З наведеного логічними видаються наступні питання: чи можуть винаходи зроблені на Землі, але пов’язані з реалізацією космічних програм, або ж винаходи, зроблені виключно в космічному просторі, бути запатентованими? Якщо так, яке право має бути застосоване?
Такі питання стають особливо актуальними, зважаючи й на те, що функціонування системи патентних прав тісно пов’язане з територіальною юрисдикцією та суверенітетом окремих країн, натомість, космічний простір – поза межами дії наведених режимів.
Теоретично правовий зв’язок винаходу та космічного простору можна проілюструвати наступним чином: а) винаходи були зроблені на Землі для космічних досліджень; б) винаходи були походять із земних дослідницьких програм, створених в результаті космічної діяльності (включаючи мережі зв’язку); в) винаходи були зроблені в космічному просторі для земних проектів; г) винаходи зроблені в космосі з метою подальшого їх використання в останньому; д) винаходи заздалегідь запатентовані на Землі з ціллю наступного використання в космічній діяльності.
Тим не менш, на наш погляд, вказані «космічні» винаходи можуть бути поділені на два основних типи:
І. Винаходи, що використовуються в космічному просторі, однак, є результатом роботи, проведеної на Землі.
Під такими винаходами, наприклад, треба розуміти результати творчої роботи винахідників, згадані вище в пунктах а) та б). Такі винаходи, по суті, нічим не відрізняються від будь-яких інших, тому якщо вони захищені патентом, наприклад, в Україні чи США, питань щодо охорони прав промислової власності, ніби, не повинно виникати. Проте, у світовій практиці існують випадки, що унеможливлюють патентоздатність винаходу, які слід пов’язувати перш за все із особливостями публічного порядку окремих держав чи з питаннями захисту національних інтересів та безпеки.
Крім того, стосовно видів винаходів, наведених в пункті д), вважаємо, з метою захисту IPR безпосередньо в космічному просторі дія патенту повинна врегульовуватись нормами законодавства тієї країни, де він видавався.
ІІ. «Космічні» винаходи, що були зроблені в космічному просторі.
Щодо наведеного типу відносин стосовно захисту прав промислової власності треба констатувати, що спроби їх ефективного врегулювання закінчуються виявленням особливо проблемних питань: 1. Чи може винахід, зроблений в космічному просторі, бути захищений з допомогою правових систем Землі? 2. Яким чином поширити дію норм міжнародного (національного) патентного права на космічний простір? 3. Феномен існування подібного юридичного вакууму слід пов’язувати з проблемним понятійним апаратом чи дана проблема має глобальний характер та стосується недостатньої регламентації діяльності людства щодо дослідження та використання космічного простору в мирних цілях?
Для того, щоб відповідати не всі ці питання, треба спочатку вирішити проблему співвідношення між поняттями «права інтелектуальної власності» та «космічний простір». На жаль, на сьогодні безпосередньо в космічному просторі практично не було зроблено жодного винаходу. Проте, на думку багатьох експертів, вже протягом 21 століття цей процес значно активізується. Крім того, якщо проаналізувати види винаходів, згаданих в пунктах в) та г), то стає очевидно, що ключові складові цих категорій будуть мати відношення до юрисдикційних аспектів. Натомість, треба також відзначити, що юрисдикція в космічному просторі – доволі дискусійне питання. Все це передбачає значну кількість проблем для міжнародного співтовариства, зокрема пов’язаних з дією національного законодавства, вибором права, що має застосовуватись в спірних правовідносинах (вибір колізійної прив’язки). До того ж наведена ситуація ускладнюється відсутністю відповідної міжнародної чи внутрішньодержавної правозастосовної практики та судових прецедентів.
Космічний простір, як визначено у Договорі про космос 1967 року, - за межами будь-якої державної території. До того ж, даний Договір встановив, що космічний простір не підлягає національному присвоєнню, а використання останнього повинно бути спрямоване на благо всіх країн світу. Тому, на перший погляд, поняття юрисдикційного режиму, що діє над космічним простором, - повністю суперечить тому ж патентному праву. Власники винаходів, зроблених в такому просторі, насправді, можуть зіткнутися із серйозними проблемами стосовно захисту IPR від незаконних посягань. Проте, фактично, космічний простір, відкрите море та Антарктика з точки зору норм міжнародного права мають подібний правовий статус, тобто є нейтральними територіями та не підлягають національному присвоєнню. Тому, на нашу думку, одним із способів вирішення проблеми охорони прав промислової власності у космічному просторі є закріплення на міжнародному рівні (за аналогією з правовим режимом відкритого моря) наступного правила: держава реєстрації комічного об’єкту зберігає юрисдикцію над частиною космічного простору, в якому знаходиться останній.
Слід також відзначити, що національне право більшості країн світу (наприклад, країн – членів Європейського космічного агентства) передбачає дію строків позовної давності у випадку порушення (невизнання або оспорювання) патентних прав лише в межах державної території. Тому проблеми із реальними способами захисту таких прав можуть виникати, коли порядок використання винаходу зазнав протиправних посягань в космічному просторі [3, 36].
У свою чергу, система гарантій охорони IPR на борту МКС є своєрідним екстремальним засобом та водночас запорукою залучення приватних інвестицій у цей проект. Треба констатувати, лише за наявності такого захисту інвестори можуть очікувати на адекватне повернення вкладених ресурсів та певного прибутку, незважаючи на існуючи ризики, пов’язані з втратами в процесі реалізації окремих напрямків космічного проекту, та посяганнями на результати космічної діяльності. У цьому сенсі система IPR повинна забезпечувати захист не лише прав промислової власності, але й авторського права та суміжних прав.
Література:
1. Бєглий О. Міжнародне право і проблеми захисту інтелектуальної власності у сфері космічної діяльності // інтелектуальна власність.- 1999.- № 3 4.- с. 8 12.
2. A.-M. Bolsano and B. Smith. Intellectual Property And Space Activities: A New Role For Copuos?, Outlook on Space Law over the Next 30 Years, p. 363 372, 1997, Kluwer Law International, The Hague.
3. European Space Agency, Intellectual property Rights and Space Activities in Europe, ESA Publication Division: the Netherlands, 1997.
Вербовая Виктория Валерьевна
ПРОБЛЕМА НАКРОТИЗМА В УИН
В специальной литературе понятие «наркотизм» появилось не так давно – в 70-е годы ХХ столетия. Оно было сформулировано для обозначения негативного социального явления, выражающегося в приобщении граждан к немедицинскому потреблению наркотических средств, психотропных веществ, и использовались для обозначения заболевания, т.е. по своей природе является сугубо медицинским.
Принимая во внимание то, что последствия расспростронения наркомании имеет множество проявлений – медицинский, социальный, юридический, само понятие наркомания трансформируется с медицинского в комплексное.
Представляется возможным однозначно определить, что наркотизм это деяние, которое вступает в противоречие с положениями действующего антинаркотического законодательства Украины.
Проблема наркотизма стоит достаточно остро. Распространение его среди осужденных в месте лишения свободы, где действуют строгие правила режима, является чрезвычайно актуальной.
Целью исследования является установление криминогенных факторов, влияющих на уровень и состояние наркотизма среди осужденных к лишению свободы и определение направлений их нейтрализации.
Хочется отметить, что вне зависимости от вида наркотического средства у лица, его употребляющего, возникает зависимость, которая и является движущей силой наркотизма. Выделяют два вида такой зависимости: физическую и психологическую. Физическая (физиологическая) зависимость – это состояние, обусловленное необходимостью систематического или периодического употребления наркотических, психотропных, одурманивающих, токсических средств, вызванный физиологической неспособностью стабильного функционирования организма без такого употребления в следствии поступления препарата в обмен веществ, наличие абстинентного синдрома.
Психологическая зависимость характеризуется как состояние, при котором наркотическое средство вызывает чувство полного удовлетворения, при этом возникает необходимость периодического или постоянного введения соответствующего препарата, чтобы получить чувство удовлетворения и избавится от дискомфорта. Не стоит забывать о том, что помимо физической и психологической зависимости, то есть постоянной потребности лица в наркотике, он оказывает и другое отрицательное влияние на организм человека.
Человек «идущий по пути» наркомана, постепенно уничтожает свои лучшие нравственные качества, становится психически неуравновешенным, теряет друзей, работу, семью, не может приобрести профессию или забывает ту, которой раньше владел, вовлекается в преступную среду, приносит бездну несчастий себе и окружающим, и, наконец, разрушает свое собственное тело.
Наркомания имеет криминогенное значение и в этом заключается правовой аспект.
Среди ученых, исследовавших данную проблему, принято все причины классифицировать на: психофизические, социально-медицинские, социально-экономические, социально-психологические. Приведенная классификация не является исчерпывающей, поэтому она поддается расширению при дальнейшем исследовании проблемы.
Объяснение причин наркотизма осужденных, отбывающих наказание в исправительных колониях, раскрывает внутренний и внешний механизм зависимости и вредного действия наркотиков на состояние здоровья и антиобщественное поведение. Противоправное поведение лиц склонных к наркотизму, является неоднозначным и очень сложным. Сложность и взаимообусловленность криминогенных факторов, которые оказывают отрицательное воздействие на общее состояние наркотизма в исправительных колониях, а также недостаточная изученность весьма разнообразной системы механизмов их проявления лишь стимулирует социальную востребованность изучения проблемы наркотизма среди осужденных к лишению свободы.
На уровень и состояние наркотизма осужденных, а также ее структуру и динамику развития существенное влияние оказывают ряд криминогенных факторов. Эти факторы отрицательно повлияли на распространение наркотизма среди осужденных, как правило, не изолировано, а в комплексе, в тесной взаимосвязи друг с другом. Кроме того, влияние каждого из названых факторов зависит от вида исправительной колонии, условий содержания и условий труда осужденных, вида совершенного преступления и т.д. Вышеуказанные криминогенные факторы имеют огромное значение и в разное время при различных обстоятельствах оказывают разное влияние.
1. Недостаточное внимание со стороны государства к вопросам стратегии борьбы с наркотизмом. Этот фактор занимает центральное место в системе криминогенных факторов в условиях исправительной колонии. Как известно важной функцией государства должно быть определение стратегической линии деятельности своих институтов – Министерство охраны здоровья, силовых структур, средств массовой информации, общественных формирований граждан и т.д. – в отношении столь сложного социального явления, каким был и остается наркотизм. Государственная политика в этой области предполагает охватить все слои общества. Ответственное место в таком процессе должно быть отведено активному закреплению норм морали и права. Более того, речь должна идти и об экономическом обосновании политики государства в сфере борьбы с наркотизмом как общегосударственной проблемой.
2. Недостаточная правовая осведомленность осужденных, склонных к наркотизму, низкий уровень организации правовой пропаганды антинаркотизму. Этот криминогенный фактор оказывает существенное влияние на распространенность наркотизма в исправительных колониях. Абсолютное большинство осужденных недостаточно владеет информацией в сфере действующего законодательства, направленного на борьбу с наркотизмом, что требует улучшения качества уровня правовой антинаркотической пропаганды среди осужденных в исправительных колониях. Зачастую пропаганда носит силовой и формальный характер, нередко вызывающий у осужденных чувство протеста и даже озлобленности.
3. Количественные и качественные изменения в составе осужденных. Многолетнее наблюдение за качественным составом осужденных в исправительных колониях подтверждает устойчивую тенденцию отрицательного влияния больших сроков судимости на общий уровень распространения наркотизма среди осужденных. В исправительных колониях сформировалась «наркотическая субкультура», которой характерна совокупность специфических ценностей, норм, атрибутов отличающих определенную социальную среду. Данная культура является разновидность криминальной со своими характерными только ей признаками.
4. Низкий уровень материально-технической базы медицинских структур в исправительных колониях. Как известно излечиться очень сложно, так врачи наркологи употребляют термин «не активный» наркоман подчеркивая тем самым, что полное излечение невозможно, всегда существует риск возвращения к наркотикам. Поэтому, имеются все основания для вывода о том, что в современных условиях снижение материально-технической базы медицинских структур по оказанию наркологической помощи осужденным – важный криминогенный фактор, способствующий деградации личности осужденных страдающих наркологической зависимостью.
В заключении, проанализировав вышеизложенные факты, хотим отметить, что наркомания является негативным социальным явлением, которое тесно связано с преступностью. Но отлаженная экономическая, политическая, социальная и правовая система обуславливает не только криминогенные факторы преступности, а и преступность, связанную с предметом наркотизма среди осужденных, находящихся в исправительных колониях.
Профилактические меры в отношении осужденных наркоманов должны быть именно помощью, совершенно исключающей унижение человеческого достоинства. Правовую пропаганду целесообразно тесно увязывать с пропагандой антинаркотизма, обязательно используя индивидуальные психологические и педагогические подходы к осужденным, включающие положительное влияние на них ближайших родственников, иных лиц, которым они доверяют. Согласно последним статистическим данным в исправительных колониях стабильно увеличивается удельный вес осужденных, которые не прошли лечение от наркомании. Качественный состав осужденных к лишению свободы постоянно меняется в сторону повышения общественной опасности осужденных.
Необходима правовая основа для оказания помощи как правового, так и медицинского характера осужденным.
Принудительное лечение осужденных наркоманов должно стать одним из направлений комплексной общегосударственной системы мер борьбы с наркоманией. Поэтому необходимо внести соответствующие изменения в уголовное и уголовно-процессуальное законодательство и предусмотреть создание соответствующих лечебных учреждений в системе исполнения наказания.
Чтобы достичь успеха в изучении проблемы распространения наркотизма в исправительных колониях, необходимо систематически анализировать роль и место криминогенных факторов распространения наркотизма в исправительных колониях, учитывая при этом индивидуально – психические особенности личности осужденных и видом каждой конкретной исправительной колонии.