Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчя юридичної освіти на Миколаївщині. Миколаїв 2008
| Вид материала | Документы |
- Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю, 4594.24kb.
- Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні, 11872.54kb.
- Ббк х2(4/8) М152 Рекомендовано до друку Міністерством освіти, 59.83kb.
- Міжнародне право, 10124.78kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 615.43kb.
- Макарчук В. С. „Історія держави І права зарубіжних країн”, 6113.44kb.
- Дослідження категорії інтересу як першопричини соціальних дій, подій, здійснень,, 240.98kb.
- Інженерії знань у правознавстві, 287.3kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 384.88kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 308.17kb.
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ, ЩО ЗАПОДІЯНІ ВИКОРИСТАННЯМ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ НЕ ЗА ЦІЛЬОВИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ
Питання дотримання норм законодавства, що регулюють земельні правовідносини є вкрай важливими на сучасному розвитку України, як правової держави з ринковими відносинами. Згідно з нормами діючого законодавства кожен має право на відшкодування збитків заподіяних внаслідок порушення законодавчо регламентованих прав. На сьогодні в Україні земельний ринок має неконтрольований стан, допускається багато порушень земельного законодавства, зокрема використання земельних ділянок не за цільовим призначенням. Подальше використання земельної ділянки за призначенням, внаслідок цих правопорушень є неможливим доки не привести її до належного стану. Ліквідувати негативні наслідки, які залишаються внаслідок порушення стану земель важко, відновлювальні процедури потребують багато часу та коштів. Крім шкоди, спричиненої земельній ділянці внаслідок її нецільового використання шкода завдається державі, територіальній громаді, правам юридичних та фізичних осіб.
Незважаючи на актуальність проблеми щодо відшкодування шкоди, що спричинена нецільовим використанням земельної ділянки, досі не розглядались в працях вчених. Відповідні питання залишаються недостатньо вивченими і потребують наукового аналізу. У зв’язку з цим метою нашого дослідження є розгляд правового механізму визначення шкоди за використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
25 липня 2007р. Кабінет Міністрів України затвердив Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (далі - Методика). Положення цього документу закріплюють порядок визначення розміру шкоди, що спричинена, зокрема, використанням земельних ділянок незалежно від категорії земель не за цільовим призначенням. Але самого механізму застосування цієї методики немає.
Передусім, слід відмітити, що шкода, що заподіяна на земельних ділянках державної та комунальної власності, які не надані у користування та не передані у власність, або надані у користування чи передані у власністю, використанням їх не за цільовим призначенням повинна бути відшкодована державі та територіальній громаді. У разі вчинення зазначених порушень іншими юридичними та фізичними особами, які самовільно зайняли надані у користування чи передані у власність земельні ділянки та здійснили вищезазначені правопорушення, шкода повинна бути відшкодована державі чи територіальній громаді (в залежності від місця розташування земельної ділянки - в межах чи за межами населеного пункту), а також власнику чи користувачу земельної ділянки.
До розміру шкоди не включаються витрати на: приведення земельних ділянок у стан, придатний для їх подальшого використання за цільовим призначенням; знесення будинків, будівель і споруд, які самочинно збудовані чи будуються на самовільно зайнятих земельних ділянках чи на земельних ділянках, не відведених в установленому порядку на цю мету; проведення рекультивації порушених земель. Здійснення цих заходів покладається на правопорушника не залежно від відшкодування заподіяної шкоди. Особи, яким завдана такого роду шкода, мають право вимагати від правопорушника відновлення якості землі та встановлення відповідного цільового призначення.
Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням проводиться інспекціями Міністерства охорони навколишнього природного середовища або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель та її територіальними органами, а розмір шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам - територіальними органами Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель.
Шкода (збитки) підлягає відшкодуванню протягом п’ятнадцяти днів з моменту вручення (направлення поштою) порушнику земельного законодавства розрахунку розміру заподіяної шкоди, а в разі оскарження або опротестування розміру заподіяної шкоди - не пізніше як через п’ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Зауважимо, що питання щодо порядку оскарження або опротестування розміру заподіяної шкоди є невизначеним. Зокрема, потребує уточнення в який термін розглядається скарга, на підставі чого скаргу залишають без задоволення?
У разі відмови порушника земельного законодавства добровільно відшкодувати шкоду, заподіяну державі, територіальній громаді, власнику чи користувачу земельної ділянки, територіальний орган Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель копію акта обстеження земельної ділянки разом із розрахунком розміру заподіяної шкоди, а також іншими матеріалами, які підтверджують факт вчинення правопорушення, та клопотанням про подання позову в суд направляють до відповідного органу прокуратури.
Кошти, отримані в результаті відшкодування шкоди, заподіяної державі, територіальній громаді, юридичній чи фізичній особі внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням повинні розподілятись відповідно до порядку розподілу та використання коштів, отриманих в результаті відшкодування шкоди (збитків), заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, який має затвердити Державне агентство по земельним ресурсам України за погодженням з Міністерством фінансів, Міністерством економіки та Міністерством охорони навколишнього природного середовища.
До затвердження вищезазначеного Порядку та внесення відповідних змін до чинного законодавства, кошти, отримані в результаті відшкодування шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам розподіляються відповідно до статей 7 п. 20 та 54 п. 5 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», а саме:
- 65 відсотків - до спеціального фонду Державного бюджету України (стаття 7 Закону);
- 35 відсотків - до спеціального фонду місцевих бюджетів; у тому числі: до місцевих (сільських, селищних, міській) - 10 відсотків, обласних та республіканського Автономної Республіки Крим - 25 відсотків, Київського та Севастопольського міських - 35 відсотків (стаття 54 Закону).
На вирішення яких питань будуть використані кошти, які поступили до державного та місцевих бюджетів невідомо. Кошти, отримані в результаті відшкодування шкоди, заподіяної юридичним чи фізичним особам (користувачам, власникам) зараз поступають до бюджетів, яке відшкодування тоді вони отримують?
З огляду на вищезазначене можна зробити наступні висновки. З прийняттям Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, перед відповідними органами постали питання забезпечити правильність підрахунку заподіяної шкоди, контролювати отримання коштів за відшкодування збитків, затвердити порядок розподілу та використання отриманих коштів. Всі питання які залишаються законодавчо неврегульованими створюють перешкоди до відшкодування заподіяної шкоди в разі порушення земельного законодавства.
Герасименко Олена Костянтинівна
ВІДБУТТЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЖІНКАМИ: ВПЛИВ НА ОСОБИСТІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ
Особливий статус жінки у суспільстві як матері, виховательки підростаючого покоління, трудівниці висуває підвищені вимоги до її моральності, поведінки та соціальної відповідальності. Тому неможливо виміряти шкоду, завдану жіночою злочинністю, суспільству. Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосуванні карально-виховних засобів впливу.[1,103]
Позбавлення жінок волі – складна соціальна та етична проблема. Несумісність жінки та умов виправної колонії, особливий трагізм цього сполучення відмічають багато дослідників: “На кожного, хто вперше потрапляє до виправної колонії для жінок, це місце справляє гнітючий вплив. Вражає, шокує, визиває протест та гнів сам факт знаходження за гратами, коли жінка не визнає власної вини за вчинений злочин”.[2,293]
Особливу гостроту досліджуваній проблемі надає те, що в місцях позбавлення волі народжуються діти – вирок матері фактично розповсюджується на зовсім ні в чому невинувату дитину.
Відповідно до ст. 18 КВК України жінки відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними або полегшеними умовами тримання і колоніях середнього рівня безпеки. Станом на 2004 рік у них трималося понад 9,5 тисячі жінок, засуджених до позбавлення волі.[3,204] За даними офіційного сайту ДДПВП, по стану на 1.09.2006 р. тільки у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання перебувало 6916 засуджених жінок.
Суттєвих відмінностей між триманням у виправних колоніях чоловіків і жінок відносно матеріально-побутового оснащення (норма житлової площі для жінок – 4 кв.м.), харчування, лікування, основних вимог режиму немає.
Сам закон не враховує фізіологічні, психологічні, психіатричні особливості засуджених жінок, але виділяє: жінок-інвалідів першої і другої групи; хворих на активну форму туберкульозу; тих, хто досяг пенсійного віку, тобто жінки у віці понад 55 років; жінок з вагітністю понад 4 місяці; і тих, хто має дітей у будинках дитини при виправних колоніях.
В останні роки приблизно 33% жінок суди призначали покарання у виді позбавлення волі строком до 3 років (до 1 року – 2%, від 1 до 2 років – 10%, від 2 до 3 років – 21%), від 3 до 5 років – 34%, від 5 до 8 років – 21%, від 8 до 10 років – 7%, від 10 до 15 років – 6%. Можна стверджувати, що 11% жінок були засуджені за злочини невеликої тяжкості, більше 55% вчинили злочини середньої тяжкості, а решта (приблизно 34% жінок) відбувають покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. І хоча цей показник в останні 10 років практично залишається на рівні 30% (коливання в різні роки становлять 2-3%), абсолютна кількість жінок, засуджених до позбавлення волі за убивства, тяжкі тілесні ушкодження, розбій, грабіж, значно збільшилася, що ще раз підтверджує кримінологічні висновки про зростання і небезпечність сучасної жіночої злочинності і достатньо сувору судову практику при призначенні 14% жінок покарання від 8 до 15 років.[3,204-206]
Світовий досвід показує, що ефективність застосування жорстоких заходів впливу на злочинність завжди недовговічна: якщо первинний успіх не закріплювався цілою системою інших заходів впливу, крива злочинності знову повзла вгору.
Дослідження доводять, що тривале перебування жінки за гратами не сприяє її перевихованню. У суспільство повертається, як правило, нездорова, морально знівечена жінка. Спеціалістами доведено, що тривале перебування жінки в ізоляції руйнує її психіку, багато з них перебувають у депресивному стані, замкнені, апатичні, байдужі до оточуючих, схильні до самогубства, інші, навпаки, стають агресивними, збудженими, неврівноваженими, схильними до порушень режиму.[3,208]
В контексті даної проблеми можна сказати і про іншу, тісно пов’язану із нею - постійне збільшення кількості жінок, відбуваючих покарання у вигляді позбавлення волі, які здійснюють аутоагресивні (суїцидальні) дій. У виникненні ситуації, яка може привести до аутоагресивної поведінки, вирішальну роль відіграють наступні конфлікти: обумовлені специфікою міжособистісної взаємодії (з іншими засудженими або співробітниками виконавчої установи); обумовлені специфікою сімейних взаємовідносин (нерозділені почуття, зрада коханої людини, розлучення, смерть або тяжка хвороба близької людини); пов’язані з антисоціальною поведінкою людини (страх кримінальної відповідальності, почуття сорому, незгода з покаранням); обумовлені станом здоров’я (психічні, хронічні, соматичні захворювання, фізичні недоліки: дефекти мовлення, особливості зовнішності); спричинені матеріально-побутовими труднощами (відсутність змоги задовольнити свої фізіологічні або духовні потреби).[4,100]
Як відомо сім’я в житті кожної жінки відіграє найголовнішу роль. Тому дослідник вважає потрібним вказати і на те, як відбуття жінкою покарання у виді позбавлення волі впливає на її подальші сімейні зв’язки. Як показує практика, у тих жінок-злочинниць, які не були позбавлені волі, сім’я, як правило, збереглася. Набагато гірше склалися сімейні справи у тих жінок, що відбувають покарання у місцях позбавлення волі. По багатьох спостереженнях, чоловік фактично або юридично дуже скоро формує собі нову родину, іноді, навіть відразу після засудження жінки.
У підтвердження можна привести такі дані: сім’я в період відбуття покарання у місцях позбавлення волі розпалась у 11,9% чоловіків, що знаходилися у шлюбі, а серед жінок - у 23,5%, уклали шлюб в період відбуття покарання 2,8% чоловіків та 1,2% жінок.[5,548]
Слід звернути увагу на таку гостру проблему, як вплив відбуття жінкою покарання у вигляді позбавлення волі на подальше її кримінальне майбутнє. У цьому зв’язку є доречним висловлювання Б.Утевського, який багато років тому писав, що у той час, як участь жінок у злочинності в багато разів менша, ніж у чоловіків, проте схильність до повторної злочинності в них значно вища. Причину цього справедливо вбачають у двох моментах: в особливостях жіночої психіки, з одного боку, і в навколишньому середовищу – з другого. Жінка складніше стає на шлях злочину, але, одного разу ставши на нього, вона важче сходить із цього шляху. Сила звички, консервативність психіки більш властиві жінці, ніж чоловіку. До того ж поганий вплив знаходить у м’якій жіночій психіці більш благодатний грунт. Разом з тим жінці, яка вчинила злочин і побувала у в’язниці, складніше ресоціалізуватися, одержати можливість чесного заробітку.
Побічним свідченням є той факт, що після відбуття першого покарання 38,5% жінок не змогли знайти роботу, і це призвело до погіршення і без того скрутного їх матеріального становища.[6,207]
Говорячи про морально-психологічний образ жінок-рецидивісток, не можна не відзначити відчутних змін в їх характері та психіці, зумовлених як способом життя, поверненням до вчинення злочинів, так і умовами відбування покарання у середовищі подібних до себе, інтенсивним процесом розпаду соціально корисних зв’язків. Провідною рисою у багатьох з них стає невіра у свою благополучне майбутнє, небажання опиратися зовнішнім несприятливим обставинам, пов’язаним із процесом їх соціальної адаптації. Це призводить, з одного боку, до пасивності людини, байдужості до себе і навіть до оточуючих близьких їх людей. З другого ж боку, оскільки, на думку жінки-рецидивістки, їй нічого втрачати, погане в її житті вже відбулося, - до відвертої цинічності, перш за все щодо себе. Подібне ставлення до себе та свого місця у соціумі багато в чому пояснює їх поведінку, спосіб життя, який будується за принципом “Я не бажаю здаватися кращою, ніж я є”. Найчастіше дотримування такої “філософії життя” спостерігається тоді, коли жінка перебуває у місцях позбавлення волі і ніхто не чекає її по той бік грат. Після відбуття покарання у виді позбавлення волі багато жінок стають соціально неадаптованими, причиною чого є самотність, відсутність житла і роботи, сімейних та родинних зв’язків. Наслідком цього є рецидив злочинів.[6,207-210]
Таким чином, можна зробити висновок, що процес відбуття жінкою покарання у виді позбавлення волі, може спричинити пагубний вплив не тільки на психологічний та моральний стан жінки, на соціальні процеси, що відбуваються навколо неї, але і на її подальший шлях, поведінку, яка дуже часто стає протиправною. Це, звичайно, впливає не тільки на інтереси людей, що в майбутньому будуть оточувати дану жінку, але і на інтереси держави, бо у суспільство повертається морально знівечена людина. Тому на думку дослідника, назріли радикальні зміни у судовій практиці, особливо в питаннях наближення її до європейської. Лібералізація покарань щодо жінок, більш широке застосування за незначні злочини замість позбавлення волі таких видів покарань, як громадські роботи, обмеження волі тощо, на думку автора, не позначиться негативно на стані законності в країні.
Як вважає відомий дослідник пенітенціарної системи України Пташинський О.Б.: ” ці заходи дадуть можливість менше тримати засуджених “за гратами”, віднайти додаткові кошти для поліпшення побутових та інших умов для тих, хто відбуватиме покарання у виді позбавлення волі”.[7,69-70]
У галузі боротьби зі злочинністю суспільство та держава завжди застосовували і використовують й нині всі можливі засоби та сили з тим, щоб не допустити порушень кримінального закону, утримати членів суспільства від вчинення протиправних діянь. У Кримінальному та Кримінально-виконавчому кодексах України це завдання закріплене як: покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення і ресоціалізацію засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Реалізувати це завдання можливо лише при створенні реальної та ефективної системи ресоціалізації осіб, засуджених і звільнених з місць позбавлення волі. У сьогоденні це стало аксіомою як для практичних працівників кримінально-виконавчої системи виконання покарань, так і для вчених. Як влучно зазначають останні, “саме ресоціалізація особи, звільненої з місць позбавлення волі, покликана забезпечити відновлення і розвиток цілісної особистості, здатної до об’єктивного ставлення як до оточуючого світу, так і до самої себе, світоглядного вибору, орієнтованого на загальнолюдські цінності”.[8,90]
Але слід зауважити, що деякі дослідники даної проблеми вважають, що призначення жінкам тих покарань, що не пов’язані з позбавленням волі, звільнення від відбування покарання з випробуванням або умовно-дострокове звільнення від відбування покарання мають і негативні аспекти. Поблажливе ставлення до жінки і характер її ролі у суспільстві дозволяють останній користуватися привілеями своєї статті у злочинних цілях і скоювати протиправні дії, мало хвилюючись про можливе їх розкриття й кримінальне переслідування.[9,83]
Автор цієї статті не згодний з даними висловлюваннями. Для багатьох з жінок, обвинувачених у вчиненні злочину, характерно те, що злочин було вчинено під впливом провокуючої ситуації. Такі жінки не мають сталих злочинних переконань, у них є соціальні погляди і установки, можливість рецидиву з їх боку незначна: це – випадковий епізод, спричинений негативними емоціями, накопиченими протягом певного часу, що став виходом для тривалих переживань. Тому є сенс пом’якшити покарання щодо жінок.
Взагалі дослідник вважає за необхідне подолати репресивну свідомість населення, розвінчувати міфи про безальтернативність позбавлення волі у боротьбі зі злочинністю. Багатолітня історія використання цього виду покарання в різних межах і різновидах, з урахуванням соціальних наслідків, свідчить, що це вимушений і крайній засіб боротьби зі злочинністю.
Література:
1. Будз В. Визначення поняття особистості жінки-рецидивістки: деякі проблеми // Право України. – 2006. - №10. – С.100-105
2. Иншаков С.М. Криминология: Учеб.пособие – М.: Юриспруденция, 2002. – 352 с.
3. Кримінально-виконавче право України: Підручник / За ред. А.Х. Степанка. – Х.: Право, 2005 р. – 245 с.
4. Сысоев А.М. Психологические особенности суицидального поведения осужденных к лишению свободы // Государство и право. – 2009. - №3. – С.100-104
5. Криминология: Учеб.пособие / Под ред. В.Н.Кудрявцева В.Е.Эминова. – 3-е изд., перед. и доп. – М.: Юристъ, 2005. – 734 с.
6. Батиргареєва В. Жіноча рецидивна злочинність в Україні // Вісник АПРНУ. – 2005. - №3. – С.200-211
7. Пташинський О.Б. Пенітенціарні система України: Монографія. – К.: Леся, 1997. – 288 с.
8. Кваша О. Про деякі правові та соціальні аспекти ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі // Право України. – 2001. - №8. – С.90-92
9. Надьон О. Жіноча злочинність: деякі особливості розслідування справ // Право України. – 2003. - №9. – С.79-84
Гордейчук Ю.О.
РОЛЬ И МЕСТО АЛЬТЕРНАТИВНЫХ ЛИШЕНИЮ СВОБОДЫ НАКАЗАНИЙ
Интегрируясь в мировое сообщество, Украина взяла курс на создание гражданского общества, которое должно реформировать консервативно-репрессивную систему наказаний, доставшуюся нам в наследство от советских времен, так как уровень цивилизованности современного государства определяется характером отношения общества к преступнику как к человеку и поиском путей возвращения его к законопослушной жизни.
Актуальность темы этого исследования заключается в том, что современные тенденции развития преступности в Украине удостоверяют диспропорции и алогичные действия государства в области назначения и исполнение уголовных наказаний. Поэтому внедрение наказаний, альтернативных лишению свободы, в Украине является актуальной задачей современной политики не только с точки зрения профессионально-целевых интересов борьбы с преступностью, но, в первую очередь, с точки зрения соблюдения прав и свобод осужденного и справедливого, такого, что не унижает его достоинство, обращения и наказания.
В разные времена над этой проблемой работали такие известные ученые в области уголовно-исполнительного права, как А.П. Базунова, В.Я. Богданов, И.О. Бушуев, В.И. Гуськов, О.С. Мыхлин, М.О. Стручков, И.В. Шмаров и др. Проблему применения и исполнение наказаний, не связанных с лишением свободы, за годы независимости Украины в научных работах затрагивали такие ведущие ученые, как Л.В. Багрий-Шахматов, Ю.В. Баулин, М.И. Бажанов, И.Г. Богатырёва, И.А. Вартилецкая, И.О. Гуторова, В.Н. Дремин, М.И. Мельник, Л.П. Оника, М.В. Романов, В.М. Трубников, В.И. Тютюгин, В.В. Сташис, А.Х. Степанюк и др.
Исходя из конкретных исторических условий, которые сложились в Украине, а также учитывая зарубежный опыт по осуществлению положительного влияния на осужденных с целью их ресоциализации и предупреждения рецидивной преступности, можно утверждать, что содержание новой уголовно-правовой доктрины будет играть решающую роль не только в определении акцентов политики государства относительно преступников, но и в отношении к Украине международного сообщества.
Одной из основных проблем в Украине является продолжающаяся практика судов по систематическому применению наказания в виде лишения свободы, что не всегда является оправданным. Например, в отношении лиц, совершивших малозначительные или неумышленные преступления, не представляющие большой общественной опасности. Такое положение приводит к существенному переполнению уголовно-исполнительных учреждений, что существенно влияет на состояние соблюдения прав и свобод человека в пенитенциарных учреждениях Украины.
Практически во всех исправительных колониях, ИВС и СИЗО число людей значительно превышает количество имеющихся мест, вследствие чего они лишены элементарных коммунально-бытовых условий, необходимых для пребывания там без ущерба для здоровья. В переполненных камерах создаются антисанитарные условия, не хватает свежего воздуха. Во многих следственных изоляторах арестованные не имеют индивидуальных спальных мест и вынуждены спать по очереди. В результате - между ними возникают конфликты, сопровождающиеся обострением отношений, враждой и физическими расправами. [1,250]
Существенного улучшения требует также уровень обеспечения гарантий безопасности лиц, находящихся в местах лишения свободы, где применяется насилие, унижение человеческого достоинства, поборы и другие нарушения прав человека. Актуальной остается проблема высокой заболеваемости и смертности в учреждениях исполнения наказаний. Из-за отсутствия надлежащих санитарно-бытовых условий, недостаточного финансирования на приобретение продуктов питания и медикаментов в местах лишения свободы наблюдается тенденция к росту заболеваемости туберкулезом и СПИД и ВИЧ инфекцией. Это объясняется ограничением расходов на проведение профилактических и противоэпидемических мер, недостаток медицинского оборудования и квалифицированного персонала.
Затратность - еще одна немаловажная проблема существующей пенитенциарной системы. Государство не может содержать значительное число людей в местах лишении свободы не только с позиции гуманизма, что тоже не маловажно, но и с точки зрения экономической невыгодности.
Более широкое применение наказаний, не связанных с лишением свободы, позволило бы решить некоторые проблемы уголовно-исполнительной системы Украины.
Необходимо также учитывать негативные демографические, социальные, моральные, психологические, криминологические и материальные последствия лишения свободы, как для самих осужденных, так и для всего общества и государства в целом. Значительная часть осужденных утрачивает свою квалификацию и не имеет реальной возможности получить образование и поддержать свой профессиональный уровень. Физическая изоляция приводит к социальному отчуждению от жизни общества большого числа граждан, к утрате социальных связей, распаду семьи. Практически каждый второй имеет отклонения психики, произошедшие в местах лишения свободы, почти половина спецконтингента – это молодые люди в возрасте до 30 лет.
Главные же проблемы возникают у осужденных после освобождения - после 5-7 лет непрерывного пребывания в изоляции от общества наступают необратимые изменения психики. Свыше 35% освобождающихся требуется психиатрическая или психологическая помощь для восстановления приспособленческих механизмов, которые ослаблены Из общего числа лиц, которые ежегодно осуждаются в Украине к лишению свободы, более половины отбывали наказание ранее. Как указывает российский пенитенциарист Г. Хохряков, рецидив имеет преимущественно пенитенциарную природу. [2, 4]
Практика применения в зарубежных государствах альтернативных видов наказания свидетельствует об их высоком профилактическом значении и значительной эффективности. Изучение уровня повторной преступности через два года после окончания наказания, не связанного с лишением свободы, показало, что оно не приводит к росту рецидива, наоборот делает его значительно ниже, чем у лиц, которые отбывали тюремное заключение. Так, проведенное исследование в Норвегии выявило, что 25% лиц, которые выполняли общественные работы, 35% лиц, имеющих отсрочку исполнения приговора, и 50-60% лиц, которые отбывали тюремное заключение, совершили на протяжении двух лет повторные преступления. [3]
Таким образом, одним из дискуссионных положений украинского уголовного законодательства является эффективность наказания в виде лишения свободы как меры воспитательной и превентивной, поскольку оно не обеспечивает достижения главной цели уголовного наказания – ресоциализации личности, более того, приводит к обратному результату.
Анализ практики зарубежных государств по применению альтернативных мер наказания показывает, что в них процент лиц, лишенных свободы от общего числа привлеченных к ответственности достаточно низок. Так, из общего числа лиц, которые привлекаются к уголовной ответственности в странах Европы в исправительно-трудовые учреждения направляются 12 – 15% (в Украине 35 – 37%).
Из вышеприведенного следует, что вопрос о более широком применении в Украине наказаний и санкций, альтернативных тюремному заключению является достаточно актуальным.
В пользу альтернативных видов наказания свидетельствуют и такие аргументы:
- альтернативы являются наказанием, и они требуют от осужденного придерживаться определенных условий его отбывания;
- альтернативные виды наказаний могут выступать как мера реабилитации осужденного, т.е. восстановления его первоначального статуса;
- альтернативы не изолируют человека от общества, что дает ему возможность не утратить работу, семейные отношения, социальные связи;
- альтернативы в меньшей степени несут для общества экономическую, социальную и морально-психологическую убыточность;
- альтернативы в большей степени выполняют правовосстановительную функцию, нежели карательную.
- их применение обходится значительно дешевле, чем лишение свободы и дают возможность широко привлекать общественность и трудовые коллективы к исправлению осужденных и контролю за ними. [4, 132]
Внедрение уголовных наказаний, альтернативных лишению свободы, на наш взгляд, обусловлено такими социальными факторами:
во-первых, необходимостью реализации в Украине международных стандартов в сфере уголовного судопроизводства и обращение с осужденными уголовным наказаниям;
во-вторых, уголовной политикой государства относительно применения такого вида наказаний, как лишение свободы и ростом при этом числа осужденных в учреждениях исполнения наказаний;
в-третьих, подходом к внедрению уголовных наказаний, альтернативных лишению свободы не как к самоцели, а средства относительно уменьшения количества приговоров, которые предусматривают лишение свободы, и, как результат, изменения условий отбытия наказания в местах лишения свободы;
в-четвертых, весомым аргументом в пользу альтернативных наказаний может быть обращения уволенных из мест лишения свободы лиц с исковым заявлением к суду о возмещении уголовно-исполнительной системой причиненной их здоровью вреда во время пребывания в местах лишения свободы. И хотя судебная практика по этому поводу еще не сложилась, очевидно, что в будущем при рассмотрении таких дел государство будет нести дополнительный убытки (не только возмещая прямой вред, вызванный здоровью бывшего осужденного, а и удерживая его в случае наступления инвалидности).
Поэтому предлагается уголовные наказания, альтернативные лишению свободы, признать как виды наказаний, которые по своему статусу не лишают лицо, совершившее преступление и приговором суда признанное виновным в нем, социальных связей, работы, семейных отношений и т.п., и которые реально обеспечивают в результате их назначения и исполнения цель наказания.