Geum.ru

Управління освіти Департаменту гуманітарної та соціальної політики Львівської міської ради Інститут політичних технологій

Вид материалаДокументы

Содержание


Зміст освіти
Негативні аспекти
Виховання та позашкільна освіта
Позитивні аспекти
Система освіти дітей з особливими потребами
Негативні аспекти
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Зміст освіти


Надії на те, що можна істотно модернізувати зміст освіти, належно відредагувавши під­ручники і ввівши нові предмети не справдилися.

Можна змінити структуру освіти, створити досконалі моделі управління, ввести но­віт­ні тех­нології навчання, однак без нового змісту освіти, це лише репродукуватиме ко­му­ніс­тичну іде­­о­ло­гію. У сучасних умовах активного неконтрольованого засилля іноземної ма­со­вої культури зрос­тає значення змісту освіти як одного із чинників розвитку української на­ці­о­наль­ної культури.

Однією з причин різкого погіршення здоров’я дітей сьогодні є навчальне пере­ван­та­жен­ня. Щоб цього позбутись слід створити систему взаємодії середньої і вищої школи, виз­начити конкретні чіткі вимоги до випускника школи й абітурієнта вищого навчального зак­ладу.

Шкільні навчальні курси перевантажені інформацією. У дітей пропадає інтерес до нав­­чання. Реалізм у визначенні вимог до підготовки уч­нів - один з напрямків оновлення зміс­ту освіти.

У справді сучасній школі сьогодні важливо навчити дітей працювати з комп’ютером, от­римувати з нього інформацію. Це питання постає жорстко: або ми ввійдемо в русло су­час­ної інформаційної революції, або ж залишимося позаду назавжди.


Позитивні аспекти

Негативні аспекти
  • Досягнення у викладанні точних і при­род­ни­чих наук.
  • Напрацьовані нові методики роз­ви­валь­но­го, особистісно-орієнтованого навчання у по­­­чат­ковій школі.
  • Варіативні програми для поглибленого вив­­чен­ня предметів.
  • Впровадження реґіональних курсів: “Ос­но­ви християнської етики”, “Льво­во­з­нав­с­тво”.
  • Створено нові підручники у рамках про­г­ра­ми Міжнародного фонду “Відродження” “Тран­сформація гуманітарної освіти в Ук­раїні”.
  • Впровадження сучасних методик вивчення іно­земних мов.
  • Підключення окремих шкіл до світової ме­ре­жі Internet.
  • Репродуктивне навчання.
  • Перевантаження учнів великою кіль­­кіс­тю навчальних предметів, які вив­ча­ються у “рівних” обсягах.
  • Відсутність належної інфор­ма­ти­за­ції нав­чальних закладів.
  • Недостатня профілізація навчання у старшій школі.
  • Невизначена технологія про­­­цесу інтеґрації навчальних кур­сів.
  • Не забезпечується багатоварі­ат­и­в­ність ефективних технологій нав­чан­ня.
  • Підручники не відповідають су­час­ним вимогам.
  • Недостатнє дидактичне забез­пе­чен­­ня навчально-виховного про­це­су.


Виховання та позашкільна освіта

Сучасна система виховання не відповідає сподіванням суспільства, яке оно­в­лю­єть­ся. Вартості, які пропонує школа, часто протилежні до тих, які вибирають індивіди у пов­сяк­­денному житті. Відбувається підміна поняття патріотизму лжепатріотизмом. Мітингова сти­хія підміняє громадянську відповідальність за долю України, за долю міста.

Виховання часто зводиться лише до навчання. Є й інша причина: ті, хто повинен сьо­годні допомагати дітям адаптуватися до умов відкритого громадського суспільства, до кон­курентного середовища, намагаються передавати досвід, якого не мають самі.

Не виконують у повній мірі свої функції змістовного забезпечення сфери вільного ча­су дітей і позашкільні заклади міста. Напрями позашкільної освіти та мережа по­заш­кіль­них установ не відповідають пріоритетам розвитку міста, потребам суспільства та умовам пе­реходу Української держави до нового ступеня цивілізації.

Виховну роботу педагогам важко будувати в умовах соціальної напруги, спри­чи­не­ної економічною ситуацією: великим безробіттям батьків, зниженням життєвого рівня сімей то­що. В учнівському середовищі зростають правопорушення, поширюється наркоманія, проституція, молодіжний вандалізм і агресивність. Недостатній сьогодні зв’язок родини і шко­ли. Часто проблеми виховання залишаються справою лише школи.

Позитивні аспекти
Негативні аспекти
  • Традиційна сис­тема укра­їн­сь­ко­го наці­о­наль­ного ро­дин­ного ви­хо­­вання.
  • Виховання на засадах хрис­ти­ян­ських цін­нос­тей. Введення кур­су “Етика хри­сти­ян­сь­кої мо­ралі”.
  • Введення курсу “Львово­знав­с­тво” як засобу вихо­ван­ня пат­рі­о­тизму, любові і від­по­ві­дальності за рідне міс­то.
  • Збережена мережа поза­шкіль­них закладів.
  • Різноманітність напрямів по­заш­­кіль­ної освіти.
  • Співпраця з міжнародними ор­­га­нізаціями та обмін дос­відом.
  • Ди­ференційованість та до­с­­тупність.
  • Створено систему пошуку, розвитку та підтримки юних талантів.
  • Дефіцит ідеалів, вартостей у молодіжному се­ре­довищі та недостатній рівень національної сві­до­мості.
  • Залишки авторитарної системи виховання, ске­ро­ва­ної на фор­му­ван­ня людини безвід­по­ві­даль­ної, бе­зіні­ціа­тив­ної, соціально не адап­то­ваної до змін.
  • Заформалізованість виховних за­хо­дів.
  • Недостатня персоналізація ви­хов­ного процесу, внас­лі­док чого втра­чається людина як осо­бис­тість, не роз­ви­ва­ється її творчий потенціал.
  • Занедбаність соціального життя та зростання ди­тя­чої зло­чинності.
  • Дитина є лише об’єктом, а не суб’єктом ви­хо­вання.
  • Національне виховання зводиться до засвоєння на­ці­о­наль­них тра­дицій та обрядів, не охоп­лю­ючи всіх ас­пектів фор­му­вання мо­де­лі поведінки лю­ди­ни.
  • Девальвація загальнолюдських цін­­ностей серед мо­­ло­ді, переважання споживацьких інтересів.
  • Від­сутність чіткої координації зусиль в ор­га­ні­за­ції позашкільної освіти.
  • Відсутність безперервності, наступності та інтеґра­ції у позашкільній освіті.
  • Відсутність належної інформатизації по­заш­кіль­них закладів.



Система освіти дітей з особливими потребами

Діти з особливими потребами - це збірне визначення дітей з тими чи іншими ва­да­ми, з затримкою психомоторного розвитку, з розумовою відсталістю, хронічно хворих та ін. Всі вони, навіть діти зі складними комплексними ураженнями, як громадяни України, ма­ють право на освіту. Сьогодні в Україні розвивається тенденція до їх навчання у спец­шко­лах-інтернатах, допоміжних школах-інтернатах та утримання в інтернатах системи со­ціаль­но­го захисту, більшість яких розташовані у віддалених місцевостях. Львівська дитина, якщо у неї виявили якесь відхилення, має альтернативу або жити у не дуже добрих умовах далеко від родини, або залишатися на так званій домашній програмі, що знову ж таки позбавляє ди­тину ширшого натурального оточення, потрібного для формування кому­ні­ка­тив­них вмінь та навичок. Натомість світова тенденція полягає в переході до інтеґрованого нав­чання, і власне Львів є лідером у впровадженні перших подібних програм в Україні. Дитина, навіть з важким комплексним ураженням, за мінімальної підтримки може відвідувати за­галь­но­освітню школу, де вона навчається разом з однолітками, але за індивідуальною програмою. Як­що така дитина пройшла дошкільну підготовку в реабілітаційному центрі, її інтеґрація в шко­лу відбувається досить природно. Звичайно, інтеґраційні програми мають бути під­к­ріп­ле­ні постійною реабілітацією, яку слід надавати разом із навчанням. У налагодженні такої сис­теми у Львові чимало зробили громадські організації: товариство "Надія", фонд "Зір" у спів­праці з органами освіти та вищими навчальними закладами. Активізації цієї програми сприяє Львівська міська рада, яка ухвалила її як педагогічний експеримент. Є чимало об`­єктивних і суб`єктивних перешкод у розвитку цього напряму, однак є всі передумови, щоб по-європейськи розв’язати цю важливу проблему.


Позитивні аспекти

Негативні аспекти
  • Існує міжнародне законодавство, є чис­­ленні закордонні моделі у галузі інтеґра­­ції, реабілітації та деі­н­сти­туці­алі­за­ції, у т.ч. й досить недавно сфо­р­мовані, на­при­клад, у Польщі.
  • Є кількарічний власний позитивний дос­­від запровадження різних про­г­рам для дітей з особливими потребами гро­­мад­сь­ки­ми організаціями у співпраці з ор­ганами освіти та вищими нав­чаль­ни­ми закладами.
  • Розв’язання проблем дітей з особ­ли­ви­ми по­т­ребами та взагалі соціально не­за­­хи­ще­них верств є постійним прі­о­ритетом біль­шос­ті міжнародних гу­ма­ні­тарних фондів, що дає підставу для от­римання додат­ко­вого ґрантового фі­нан­сування.
  • Створено значний кадровий потенціал зав­дяки новаторським про­гра­мам нав­чан­ня студентів: реабілітологів, со­­ці­аль­­них працівників, психологів, де­фек­­­то­логів, соціальних вихователів ді­тей-ін­валідів.
  • Організовано семінари, тре­нін­ги, кур­­си, кон­суль­тації, ста­жування за ко­р­­до­ном спеціалістів і громадських діячів у галузях, дотичних до освіти і ре­а­бі­лі­та­ції дітей з особ­ли­вими по­т­ре­ба­ми.
  • Недостатньо і повільно формується нор­ма­тив­­на база у сферах спеціальної ос­ві­ти, ре­­а­білітації, прав дитини, між­ві­дом­чого фі­нансування, державно-гро­мад­сь­кої спів­пра­ці; деякі положення, ін­с­т­рукції та дії ад­мі­ні­страції блокують роз­виток програм.
  • Більшість шкіл та інших закладів збу­до­ва­ні без урахування вимог доступності се­ре­до­ви­ща, а старі будинки не на­да­ють­ся для прос­того пере­об­лад­нан­ня, щоб там могли нав­чатись діти з особ­ли­вими потребами.
  • Залишковий принцип підходу до потреб ді­тей з вадами розвитку, нехтування пра­­ва­ми ді­тей і громадян ще переважає у сві­до­мос­ті й діяльності переважної біль­­шості адмі­ні­с­траторів, а часто й пе­да­гогів.
  • Спро­­тив директорів та працівників ін­тернатних закладів, медико-соціальних та пси­холого-медико-педагогічних ко­мі­сій за­про­вадженню нових програм, які за­г­­ро­жу­ють "наповнюваності" інтернатних зак­­ла­дів.
  • Семінари, курси та стажування з залу­чен­ням міжнародної технічної до­по­мо­ги часто ор­ганізовуються за принципом "свій до сво­го по своє" і не мають до­стат­ньої коор­ди­на­ції щодо участі людей та ор­га­ні­зацій, які б дали максимальну користь дітям.