1. Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст до н е. VI ст н. е з погляду державності вважалися містами-державами

Вид материала

Документы

Содержание 103. Реформи в імперії Габсбургів у другій половині 19 ст., їх зміст і вплив на українські землі. 104. Характерні ознаки радянського кримінального законодавства в Україні в 1917-1935 рр. 105. Кодифікація законодавства УРСР у 60-х-80-х рр. 17 жовтня 1905 р. маніфест "Про вдосконалення державного порядку" 23 квітня 1906 р. нової редакції Основних державних законів Російської і мперії Міська реформа 1870 р.

Подобный материал:

• План семінарського заняття грецькі міста-поліси Чорноморського узбережжя України: організація, 287.7kb.
• Міністерство культури І туризму україни дз «державна бібліотека україни для юнацтва», 931.57kb.
• Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 1427.34kb.
• Авіація України у період відродження її державності” відродження української державності, 439.77kb.
• Методичні рекомендації захист прав дітей в Україні смт. Томаківка, 256.14kb.
• Держава І право україни у складі російської імперії у другій половині, 2525.14kb.
• Розділ ІІ. Становлення митної справи на півдні україни, 340.29kb.
• ІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення та еволюцію, 1546.22kb.
• Америка північна географічне положення, 151.41kb.
• Хіі міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, 13.86kb.

102. Юридичне оформлення СРСР. Декларація і договір.

28 грудня 1920 р. було підписано договір між РСФРР і УСРР про воєнний і господарський союз. У преамбулі договору підкреслювалася незалежність і суверенність обох держав. Але за допомогою об’єднаних наркоматів партійна влада активно втручалась у внутрішні і зовнішні справи України. Фактично формувалась унітарна держава – Росія, яка просто включала в себе Україну.

30 грудня 1922 року в Москві у приміщенні Большого театру відкрився І Всесоюзний з’їзд рад. Він ухвалив рішення про утворення СРСР, затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Чотири республіки утворили єдину союзну державу. До системи центрального управління входили союзні, союзно-республіканські та республіканські наркомати. Було обрано ЦВК у складі 371 члена, 88 з яких представляли Україну. Доопрацювання договору і Декларації продовжувалося в 1923 році,коли було створено комісію по розробці Конституції.

Політика Росії щодо України мала загарбальний характер, вона була встановлена на перетворення українських земель в російські, на встановлення радянської влади в Україні.


103. Реформи в імперії Габсбургів у другій половині 19 ст., їх зміст і вплив на українські землі.

Революційні події 1848 року, які призвели до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, визвали зміни і на західноукраїнських землях. Був проголошений закон про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян.

Аграрна реформа 1848 р. відкрила шлях до розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві. Але намагання укр. поміщиків саботувати закон про відміну кріпацтва визвали обурення населення. У Львові була створена перша українська політична організація – Головна Руська рада, яка стала офіційним представником українського населення Галичини.

Програма Головної Руської ради була обмежена. Вона зводилась до вимоги культурно-національної автономії українського населення Галичини.

В квітні 1848 р. була прийнята перша австрійська конституція,яка проголошувала деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян. Вона закріпляла створення централізованої держави,в якій влада зосереджувалась в руках імператора.

Загалом,західноукраїнські землі знаходилися в колоніальному становищі, були сільськогосподарським додатком до Австо-Угорської імперії.


104. Характерні ознаки радянського кримінального законодавства в Україні в 1917-1935 рр.

Основою політики більшовицької партії була репресія.

Одним з перших нормативних актів з кримінального права був декрет «про дострокове звільнення». В 1920 р. були офіційно введені в дію «Керівні начала з кримінального права РСФРР»

Цей нормативний акт став першою спробою узагальнення практики діяльності судів і трибуналів.

Слід вказати таких анти правових інститутів, як кримінальна відповідальність за принципом кругової поруки та заручництво.До кримінальної відповідальності притягувались, наприклад, частина населення того міста,де були знищені продовольчі склади.

Основою радянської кримінальної політики була, перш за все, боротьба з контреволюційними злочинами і бандитизмом.

Кримінальне законодавство зазнавало постійних змін і поправок.


105. Кодифікація законодавства УРСР у 60-х-80-х рр.

Жорстка централізація державного механізму, системи органів влади і управління, правоохоронних органів закономірно привела до централізації законотворчості. Законодавство УРСР розвивалося під прямим впливом загальносоюзних нормативних актів. Започаткована Законом від 11 лютого 1957 р. кодифікація права чітко визначила рамки законотворчої самостійності радянських республік. Результатом кодифікації стало прийняття на союзному рівні – Основ законодавства СРСР і союзних республік.

Звід законів УРСР формувався як зібрання актів і був офіційним виданням,що давало можливість посилатися на нього при вирішенні справ у правозастосовчих органах.


107.Законодавчий процес в Російській імперії в 1905-1906 р.р

Буржуазно-демократична революція 1905-1907 рр. поклала початок новим перетворенням у державному ладі Російської імперії. Вона примусила правлячий клас піти на істотну зміну абсолютистської форми правління. Реформи, проведені за період з жовтня 1905 р. до кінця квітня 1906 р., мали вимушений характер, оскільки потрібно було негайно погасити соціальний вибух. 6 серпня 1905р. проголошується маніфест "Про встанов­лення Державної думи" та приймається "Положення про вибори до Державної думи". За цими законами, Державна дума проголошувалася представницьким органом, який обирався на п'ять років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією Думи була участь у попередній підготовці й обґрунтуванні законопроектів (законодорадчий орган). Вона мала права законодавчої ініціативи, крім Основних державних законів, та обговорення державного бюджету. Проте Дума ставилася в значну залежність від імператора, котрий міг розпустити її достроково та визначав тривалість її засідань і перерв протягом року.

Оголошення про скликання Думи позитивних результатів не дало. Революційні події зірвали її скликан ня. Ситуація в країні настільки загострилася, що уряд почав втрачати контроль над ситуацією. Скрізь проходили мітинги й демонстрації з вимогою введення Конституції.

За таких умов Микола II змушений був піти на поступки та видати 17 жовтня 1905 р. маніфест "Про вдосконалення державного порядку", що обіцяв дати населенню недоторканність особи, свободу совісті, слова, зібрань і спілок, виборчі права, розширення прав Думи тощо.

19 жовтня 1905 р. було опубліковано маніфест "Про перетво­рення Ради міністрів", згідно з яким остання з дорадчого органу при імператорові перетворювалася на орган державного правління.

11 грудня 1905 р. був затверджений новий виборчий закон, ч кий розширив виборчі права через встановлення четвертої курії— робітничої. Та вибори залишалися нерівними, незагальними, оагатоступеневими. Голос одного поміщика прирівнювався до двох і олосів міщан, 15 селян і 45 робітників. За цим законом були обрані І Державна дума (27 квітня-8 липня 1906 р.) і II Державна дума (20 лютого-2 червня 1907 р.). Оскільки обидві Думи виявилися "неслухняними", то цар їх розпустив.

20 лютого 1906 р. було прийнято нове Положення про Дер­жавну думу. Згідно з ним, Дума наділялася законодавчими правами, але законопроекти, прийняті нею, підлягали затвердженню Державною радою та імператором. Дума мала право розглядати

бюджет і звіт щодо нього, звертатися із запитами до міністрів та Голови Ради міністрів.

Певним підсумком тих змін, які відбулися в держаному ладі Росії за роки революції, стало затвердження імператором 23 квітня 1906 р. нової редакції Основних державних законів Російської і мперіїяк частини Зводу законів. У них підтверджувалося створення ! ієржавної думи, реорганізація Державної ради, створення спеціального урядового органу - Ради міністрів.

108. Земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи в Російській імперії, їх наслідки для України.

Земська реформа 1864 р.

У 1864 р. було проведено земську реформу, що передбачала створення виборних місцевих органів самоврядування - земств. Члени цих установ називалися гласними. їх обирали за досить складною К7ріальною системою з майновим цензом. Усі виборці поділялися на три групи: землевласників, мешканців міст, представни­ків від сільських громад. Губернські земські зібрання обиралися членами повітових земських зібрань. Більшість у земствах становили поміщики - дворяни.

Земське самоврядування в Україні запроваджувалося протягом 1865-1870 рр. спочатку на Лівобережжі та півдні, де було утво­рено 6 губернських та понад 60 повітових управ. На Правобереж­жі через повстання поміщиків(шляхтичів) цю реформу було проведено лише в 1911 р.

Діяльність земств суворо регламентувалася законом. Вони контролювали місцеве господарство, народну освіту, медичне обслуговування, благоустрій, шляхи сполучення тощо. Земства були корисними для суспільства та слугували для населення школою самоврядування, але уряд пильно стежив за їхньою діяльністю, не допускаючи обговорення на їхніх засідан­нях політичних питань, забороняючи будь-які контакти губернських земських установ між собою, боячись організованої опозиції та висування єдиних вимог. Усе це завадило земствам розгорнути в повному обсязі діяльність і використати всі свої можливості.

Міська реформа 1870 р.

За зразком земських установ у 1870 р. були створені всестанові органи міського самоврядування. Згідно з "Міським положенням", городяни відповідно до свого майнового стану обирали терміном на чотири роки міські думи (розпорядчі органи), що створювали виконавчі органи - міські управи, очолювані міським головою. У виборах до міських дум мали право брати участь лише платники податків.

Спочатку міське самоврядування в Україні почало діяти в Києві, Катеринославі,

Полтаві, Харкові, Херсоні, а з кінця 70-х рр. XIX ст. - у інших містах. Компетенція міських дум включала питання про призначення виборних посадових осіб, запровадження міських зборів (на право торгівлі, на утримування трактирів, заїжджих дворів га ін.), про придбання міської нерухомості, ведення місцевих господарських справ тощо. Запровадження нових органів самовряду­вання позитивно вплинуло на торговельно-промисловий розвиток міст, систему охорони здоров'я і народної освіти, а також сприяло становленню суспільно-політичного та культурного життя. Разом і цим органи міського самоврядування перебували ще у більшій залежності від урядової адміністрації (міністерства внутрішніх справ, губернатора і губернського з міських справ присутствія), ніж земства, що в кінцевому підсумку вело до звуження їх повно­важень та не давало можливості в повну міру розгорнути свій потенціал.


115. Прийняття Верховною Радою 16 липня 1990 р. “Декларації про державний суверенітет України”.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла акт конституційного значення — “Декларацію про державний суверенітет України”. Вона складається зі вступу та 10-ти розділів: самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української РСР; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини.
   Студентам рекомендується ретельно ознайомитися з текстом цього документа.
   Логічним продовженням Декларації про державний суверенітет став закон “Про економічну самостійність Української РСР”, прийнятий 3 серпня 1990 р. Головними принципами економічної політики України було визнано: власність народу на її національне багатство та на національний дохід; різноманітність і рівноправність форм власності та їх державний захист; децентралізацію власності і роздержавлення економіки; повну господарську самостійність і свободу підприємництва всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів України; введення національної грошової одиниці; самостійність регулювання грошового обігу; національну митницю, захищеність внутрішнього ринку.


112. I та II Універсали Центральної Ради. Причини їх появи, зміст і значення.

Свої звернення до народу Центральна Рада, продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, оформляла у вигляді Універсалів. Були також постанови, ухвали, резолюції.
Так, 23 червня 1917 р. Комітет (Мала Рада) Центральної Ради ухвалив текст I Універсалу Центральної Ради до українського народу, який мав конституційне значення. Цей універсал викликав негативну реакцію Тимчасового уряду і російських партій, а більшовики звинуватили Центральну Раду в “українському шовінізмі”.
Відповідно до цього документа Центральна Рада фактично перебирала на себе державні функції. Було створено перший український уряд — Генеральний секретаріат. Він складався з Генеральних секретарств, які очолювали генеральні секретарі. 

Утворенням Генерального секретаріату було покладено початок процесу розмежування законодавчої і виконавчої влад.
28 червня Комітет Центральної Ради створив перший тимчасовий революційний уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком, який водночас виконував обов’язки секретаря внутрішніх справ   Генеральний секретаріат, незважаючи на опір Тимчасового уряду, став повновладною структурою виконавчої влади в Україні.
Наслідком переговорів Тимчасового уряду і Центральної Ради став компроміс: Центральна Рада зобов’язалася підтримувати уряд Петрограда, а той у свою чергу погодився визнати автономний статус України, а Центральну Раду — органом влади, не чекаючи Установчих Зборів.


110. Створення Центральної Ради та її діяльність у лютому – жовтні 1917 року.

В умовах революційного вибуху 1917 р. під тиском Думи 2 березня цар Микола II зрікся престолу, зрікся також його брат Михайло Миколайович. Так у Росії припинила своє існування династія Романових і впала монархія. 3-го березня було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим. Ці події активізували громадсько-політичне життя в Україні, відбувалося зростання українських політичних партій і угруповань.
  Подолати розпорошеність національних сил взялася Центральна Рада — широкопредставницький громадський орган, сформований 3 березня 1917 р. в Києві з представників українських партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. ЇЇ головою було обрано 51-річного професора історії Михайла Грушевського — лідера ТУП.

Тож із створенням Центральної Ради в Україні виник ще один орган влади, який узяв курс на демократизацію громадського життя, національне визволення, розв’язання соціальних конфліктів.
   22 березня 1917 р. з’являється відозва “До українського народу”, яка закликала зберігати спокій, обирати нових людей до органів самоуправління, збирати кошти для українського національного фонду, творити нове, вільне життя. Для підтвердження своїх повноважень Центральна Рада скликала конгресс, який підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії, санкціонував утворення Центральної Ради. Головою Ради залишався М. Грушевський, заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов.
     Важливе значення для відродження державності мала українська армія. З цією метою створювались українські військові частини, українські військові товариства, а також створено Тимчасовий Український Військовий Генеральний Комітет на чолі з Симоном Петлюрою. Але соціалісти Центральної Ради недооцінювали значення власної армії, пропонуючи “знищення всіляких постійних армій”. Вони відмовилися від допомоги 40-тисячного українського корпусу П. Скоропадського, тож згодом Україні нічим було боронитися від більшовицького наступу. Не змогла Центральна Рада забезпечити і правопорядок в Україні, організувати роботу залізниць.
   Свої звернення до народу Центральна Рада, продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, оформляла у вигляді Універсалів. Були також постанови, ухвали, резолюції.
   Так, 23 червня 1917 р. Комітет (Мала Рада) Центральної Ради ухвалив текст I Універсалу Центральної Ради до українського народу, який мав конституційне значення. Цей універсал викликав негативну реакцію Тимчасового уряду і російських партій, а більшовики звинуватили Центральну Раду в “українському шовінізмі”.
   Відповідно до цього документа Центральна Рада фактично перебирала на себе державні функції. Було створено перший український уряд — Генеральний секретаріат.     Зазначимо, що з утворенням Генерального секретаріату було покладено початок процесу розмежування законодавчої і виконавчої влад.
   28 червня Комітет Центральної Ради створив перший тимчасовий революційний уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком, який водночас виконував обов’язки секретаря внутрішніх справ.   Генеральний секретаріат, незважаючи на опір Тимчасового уряду, став повновладною структурою виконавчої влади в Україні.
   Наслідком переговорів Тимчасового уряду і Центральної Ради став компроміс: Центральна Рада зобов’язалася підтримувати уряд Петрограда, а той у свою чергу погодився визнати автономний статус України, а Центральну Раду — органом влади, не чекаючи Установчих Зборів.


120.Конституція України 1996 р., її загальна характеристика.

Після проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності Україна сформувалась як парламентсько-президентська республіка. 11 резидент України був як главою держави, так і главою виконавчої влади. За чинною Конституцією 1996 р., Україна за формою правління є президентсько-парламентською республікою. Вона є унітарною державою, що має такі адміністративно-територіальні одиниці: Автономна республіка Крим, області, райони, міста, селища та села. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України, котру в кількості 450 депутатів обирають громадяни України на чотири роки. президент України обирається на п'ять років і є главою держави та діє від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання КонституціїУкраїни, прав і свобод людини та громадянина. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів, який відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

1. 
   Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст. до н.е. - VI ст. н.е. з погляду державності вважалися містами-державами?
   
2. З історії грецьких міст-полісів півдня України наведіть приклади трансформації однієї форми держави в іншу. Поясніть причини такої трансформації.
   
3. На прикладі Боспорського царства поясніть особливості державного управління, соціально-економічні і правові засади рабовласницької монархії на півдні Україні.
   
4. Державний устрій і система управління у Скіфській державі.
   
5. Політична організація, система управління і розвиток права в державі Антів.
   
6. Розкрийте соціально-правовий зміст системи сюзеренітету-васалітету в Київській Русі.
   
7. Розкрийте правовий статус середньої групи вільних людей в Київській Русі.
   
8. Розкрийте компетенцію і функції центральних органів державної влади Київської Русі.
   
9. Договори Великокнязівської влади як окрема група правових норм в Київській Русі.
   
10. Князівська нормотворчість в Київській Русі. Наведіть приклади і прокоментуйте.
    
11. Наведіть приклади рецепції права в Київській Русі. Поясніть роль рецептованих норм в праві Київської Русі.
    
12. Судовий процес в Київській Русі.
    
13. Поняття і види злочинів в нормах “Руської Правди”.
    
14. Види покарань в нормах “Руської Правди”.
    
15. Розвиток зобов¢язального права в “Руській Правді”.
    
16. Види цивільно-правових договорів в “Руській Правді”, способи їх укладення.
    
17. Право успадкування в нормах “Руської Правди”.
    
18. Види судів в Київській Русі, їх компетенція.
    
19. Розкрийте механізм державної організації княжої Галицько-Волинської Русі.
    
20. Розкрийте особливості поширення магдебурзького права в українських землях в 14-І-й пол. 17 ст.ст.
    
21. Розкрийте зміст Кревської (1385) і Городельської (1413) уній, покажіть правові наслідки цих документів для українських земель.
    
22. Юридична основа утворення Речі Посполитої. Розкрийте зміст Люблінської унії (1569р.) і прокоментуйте.
    
23. Зміст і значення Берестейської унії (1596 р.)
    
24. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
    
25. Правова сутність “дворянської республіки” в Речі Посполитій.
    
26. Система управління в українських землях у складі Великого князівства Литовського.
    
27. Вплив Литовських статутів на розвиток права Речі Посполитої. Новий статут 1588 р., його структура, сфера регулювання.
    
28. Система управління і розвиток права в українських землях у складі Польщі у 14-І-й Пол. 16 ст.ст.
    
29. Поширення Литовського права в українських землях в кінці XIV – першій половині XVI ст. Литовський статут 1566 року, його структура, сфера регулювання.
    
30. Адміністративний устрій і управління в українських землях у складі Речі Посполитої.
    

31. Державний устрій Великого князівства Литовського.
    
32. Джерела права Великого князівства Литовського.
    
33. Державний лад Речі Посполитої.
    
34. Аграрне законодавство у Великому князівстві Литовському.
    
35. Суди і процес в Речі Посполитій.
    
36. Система управління в Запорізькій Січі (друга половина ХУІ – перша половина XVII ст.ст.)
    
37. Соціально-правовий статус козацтва в період Гетьманщини.
    
38. Розкрити зміст і дати правову оцінку договору “Березневі статті” 1654 р.
    
39. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу “Привілей війську Запорозькому” 1654 року.
    
40. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу “Привілей шляхті” 1654 року.
    
41. Законодавчий процес, передбачений в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.).
    
42. Діяльність Малоросійського приказу і Малоросійських колегій в Україні.
    
43. Правовий статус Запорізької Січі в другій половині XVII ст.
    
44. Договори (статті) гетьманів України з московським царем як кроки на шляху обмеження автономії України в другій половині XVII – XVIII ст.
    
45. Гарантії прав різних верств населення в нормах Конституції Пилипа Орлика (1710р.)
    
46. Судовий процес в Україні у другій половині XVII – XVIII ст.
    
47. –
    
48. Правове становище селянства в українських землях у складі Російської імперії в кінці XVII – XVIII ст.