1. Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст до н е. VI ст н. е з погляду державності вважалися містами-державами
| Вид материала | Документы |
- План семінарського заняття грецькі міста-поліси Чорноморського узбережжя України: організація, 287.7kb.
- Міністерство культури І туризму україни дз «державна бібліотека україни для юнацтва», 931.57kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 1427.34kb.
- Авіація України у період відродження її державності” відродження української державності, 439.77kb.
- Методичні рекомендації захист прав дітей в Україні смт. Томаківка, 256.14kb.
- Держава І право україни у складі російської імперії у другій половині, 2525.14kb.
- Розділ ІІ. Становлення митної справи на півдні україни, 340.29kb.
- ІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення та еволюцію, 1546.22kb.
- Америка північна географічне положення, 151.41kb.
- Хіі міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, 13.86kb.
89. Селянська реформа 1861 року в Російській імперії, її правові наслідки для України.
19 лютого 1861 р. цар Олександр 2 підписв «Маніфест про скасування кріпацтва»- документ епохального значення. Селяни отримали волю, але без землі!
Пощтовхом до реформи булла ніщівна поразка Росії в Кримській війні. Цар Олександр 2 заявив, що краще скасувати кріпацтво «згори», ніж чекати, доки кріпаки скасують його «знизу».
Грошей у селян було мало, або взагалі не було. Передбачалося, що уряд виплатить поміщикам 80% вартості землі у формі облігацій, а селяни виплатять цю сумму разом з відсотками уряду протягом 49 років. Решту вартості землі, тобто 20 % селяни мали виплатити безпосередньо поміщікові грішми або відробити. Для тих, кому зовсім не під силу був фінансовий тягар, пропонувався крихітний «дарчий» наділ 2,5 акра.
Особливості і правові наслідки реформи в Україні:
1.Аграрна реорма в У. відбувалася за «місцевими положеннями»
2.Українські селяни втратили більше 15 % земельних ділянок.
3.Українські поміщіки привласнили собі ліси, луки, водоймища, які раніше були загальою власністю. Собі поміщики залишили родючі землі, а гірші продавали селянам.
4.В Росії 95% селян жили общинами, тому викуп поміщикам за землю сплачували всі члени общини разомю В У. 80 % селян правобережжя і 70% селян лівобережжя вели особисте господарство, тому года про викуп землі мала особистий характер.
5.На Лівоб. У. і Півд. У. земельна ділянка в 1,6 разів меньша ніж в інших місцевостях Росії.
Значення реформи:
1.Для вільних селян відкрилися нові можливості. Вони могли купувати рухоме і нерухоме майно, займатися не тільки с-госп., а і торгівлею, промислами, відкривати ремвсничі підприємства,вступати в цехи і купецькі гільдії .
2.Робочі сили перетворилися на товар.
3. На зміну феодалізму прийшов більш прогресивний тип виробництва- капіталістичний.
90. Законотворчість УНР і діяльність судів доби Директорії.
У справі судоутворення Директорія зберегла ті судові інститути, які існували за ЦР. Так, 2 січня 1919р. затверджується закон про відновлення діяльності Генерального суду. Назву «Генеральний суд» було змінено на «Надвищий суд». 24 січня 1919р. було біднвлено дію закону «Про заведення апеляційних судів», прийнятого ЦР 1 грудня 1917р. Продовжували функціонувати деякі ланки царської судової системи. Так, 19 лютого 1919р. Директорія затвердила закон «Про вибори та призначення мирових суддів». 26 січня 1919р. директорія затвердила Закон про надзвичайні військові суди, а 4 серпня 1920р. нову редакцію цього закону.
Суд складався з Голови і 4 членів. В засіданнях суду брали участь прокурор, оборонець та секретар. Суд міг розглядати справи цивільних осіб, за окремі вчинки. Вироки, винесені цимисудами, не підлягають оскарженню, виконувались негайно. Особи, засуджені до смертної кари, мали право протягом 6ти годин після оголошення вироку звернутися з проханням про помилування, або полегшення вироку до Директорії, а в діючій армії до Головного Отамана. Право нагляду над Надзвичайними Військовими Судами надавалося Головному військовому прокуророві.
Н.В.С. діяли протягом всього часу влади Директорії в У.
За період існування УНР з 4 безеня 1917р. до 29 квітня 1918р. ЦР прийняла ряд змін, законів та універсалів:
- I Універсал ЦР 10 червня 1917р.
- II Універсал ЦР 3 липня 1917р.
- III Універсал ЦР 25 жовтня 1917р.
- IV Універсал ЦР 9 січня 1918р.
- Був заключений Брест –Литовський мирний договір.
- Був заключений господарський договір з Німеччиною і Австро-Угорщиною.
- Прийнята Конституція УНР
- Були внесені зміни до земельного кодексу, ухвалені закони про громадянство УНР, державний герб (тризуб), грошову систему, адм.-тер. Поділ.
91. Виборча реформа 1905 року в Австрії, її значення для України.
Великий вплив на розвиток національно-визвольного руху на західноукраїнських землях мала російська буржуазно-демократична революція 1905-1907 років.
22 жовтня 1905 року народне віче українців Львова постановиле перед австрійським урядом вимоги: 1) Загального, рівного і прямого виборчого права у всі державні органи; 2) Заміни існуючого устрою шляхом створення національних територій, окремо для українців Східної Галичини і Північної Буковини. Рух за виборчу реформу охопив всю Східну Галичину. 17 жовтня 1905 року в Австрії вводиться загальне виборче право.
Українці вбачали у виборчій реформі спосіб виходу з-під польської залежності, натомість поляки, прагнучи відродження Речі Посполитої в межах історичних територій, вимагали від українців зректися своїх домагань на політичну владу в Галичині і визнати її за ними. У запровадженні демократичного виборчого права польська шляхта вбачала втрату свого панівного становища в Галичині.
Австрійський уряд був зацікавлений у проведенні реформи, бо розумів, що значення політичного руху у Галичині давно переросло межі монархії. Проте він не бачив можливості вирішити долю українців без поляків, а тим більше проти них. Цісар запевняв, що позицію українських політичних сил під час проведення реформи буде враховано, а після її запровадження закон буде єдиним для всієї держави, і Галичина не стане винятком. Навзамін він вимагав, щоб у Галичині панував спокій, бо тільки нормальні польсько-українські стосунки сприятимуть її проведенню. 1 грудня 1906 р. палата депутатів Державної Ради ухвалила законопроект. 21 січня 1907 р. це зробила палата панів, а 26 січня його затвердив цісар.
Перші вибори до Державної Ради, що відбулися в травні 1907 р., принесли результати, які змусили ще більше замислитись протиборствуючі сторони над політичним майбутнім Галичини та посилити їхню боротьбу за реформування системи виборів до крайового сейму, щоб надолужити втрати. Українські партії провели до австрійського парламенту 27 депутатів, що насторожувало польських політиків, які суперничали з українцями. На виборах до рейхсрату за новим виборчим законом консерватори, діставши 12 місць, поступилися людовцям (17 місць) і ендекам (16). Ще 11 мандатів здобули “незалежні” і 6 – соціалісти. Увійшовши в таємний союз з людовцями, польські консерватори одержали перевагу над українськими політиками, представленими в австрійському парламенті.
Крім негативних наслідків, реформа виборчої системи до австрійського парламенту мала певне прогресивне значення. По-перше, запровадження загального прямого й таємного виборчого права стало переломним моментом в історії Галичини. По-друге, реформа активізувала боротьбу українських політичних сил за громадянські права українського народу, поклала початок новому етапу визвольних змагань. По-третє, реформа завдавала удару по основах тодішньої переваги польської шляхти і сприяла зростанню ролі польських соціал-демократів і людовців. Польське парламентське Коло втратило консервативну єдність і було розділене всередині. За ставленням до польсько-українського порозуміння на противників і прихильників угоди диференціювалися польські політичні сили та громадськість. У такій ситуації перед польськими політиками в Галичині постали завдання знайти якийсь особливий підхід до національного розвитку українців у Східній Галичині і зміцнити польську солідарність як передумову збереження політичної ваги й привілеїв у державі.
У липні 1907 р. в новообраному парламенті українські депутати оприлюднили декларацію про державно-правовий статус русинів в Австро-Угорщині. В ній вони не лише висловили своє негативне ставлення до польських володарів Галичини і свою вимогу національної автономії, а й відкрито звинуватили австрійський уряд у співучасті в гнобленні українців. Загроза війни з Росією та зростання ролі українських послів у парламенті змусили Відень і, зокрема цісаря, шукати шляхів збереження прихильного до себе ставлення українців. Віденський уряд уперше визнав, що в австрійській монархії існує українське питання.
92. Українська національно-культурне відродження в XIX ст., створення тексту вірша “Ще не вмерла Україна” і музики до нього.
Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року: український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
На текст вірша значно вплинув «Марш Домбровського» — польский гімн «Jeszcze Polska nie zginęła». На той час він був дуже популярним серед народів що боролися за незалежність. На мотив «Марша Домбровського» словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слав'яни». Інша відома версія цієї пісні була складена болгарським поетом Шуми Марицей и стала гімном Болгарії у 1886—1944 роках.
Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4 Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами — 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.
У 1917—1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
Коли у Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни у його складі, «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант, щоб не викликати занадто сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст у якому б стверджувалося, що Україна — держава що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Саме його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР в період з 1949 до 1991. Композитор Лебединець Антон Дмитрович створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи і не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР а не Української РСР.
15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
93. Державне будівництво УНР доби Директорії.
Відразу після зайняття Києва (18 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.
Аграрна реформа Директорії Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу. Щоби заспокоїти поміщиків,їм було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємст і цукрових заводів; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих; у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 дусятин землі. Більшість селян розцінили ці заходи як поміщицькі та прокуркульські.
26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. В руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі. Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.
95. Прийняття першої австрійської Конституції 1848 року та її значення для України.
В 1848 -1849р. Буржуазні реформи охопили Європу, не обминули вони і Австрійську імперію. Повстання відбулися і Відні, Будапешті, Львові.
Вимоги повстанців: 1. Соціально-економічні реформи.
2. Політичні реформи. 3.Вирішення національного питання(українці вимагали надання Галичині автономії).
Імператор Фердинанд І проголосив демократичні свободи, пообіцяв конституцію.
22 квітня 1848р. Було оголошено маніфест, яким в Галичині ліквідувалася панщина.
У Львовві була створена Головна Руська Рада(ГРР), яку очолив єпископ Григорій Яхимович. ГРР взяла на себе функції укр. Уряду. Рада утворила відділи, які займалися освітою, фінансами, селянськими справами. Друкованим органом стала укр. Газета „Зоря Галицька” 1848р. „Галицько-руська матиця” відала виданням підручників українською мовою.
Під час виборів до РЕЙХСТАГУ(нижньої палати австрійського парламенту) українці здобули 25 депутатських місць. Українські депутати піднімали в парламенті два питання:
1.Не встановлювати компенсації землевласникам – феодалам за втрачену робочу силу під час скасування панщини.
2.Адміністративний поділ Галичини на українську і польську частини.
Жодне питання в парламенті вирішити не вдалося. В грудні 1848 року на трон зійшов новий імператор Франц-Йосиф, який розпустив парламент.
Лук”ян Кобилиця був селянським депутатом в рейхстазі. Він розчарувався в змозі парламену поліпшити долю українського селянства. Кобилиця організував загін кінноти і пішов у визвольний похід по всій Буковині. В кожному селі і місті він проводив вибори органів місцевої влади, оголошував власністю народу землю, ліси, пасовища. Повстання мало соціальну(проти поміщиків) і національну (українці проти австрійців у румун) спрямованість. Кобилиця ставив за мету здобуття Української автономії. Австрійці встановили велику винагороду тому, хто здасть Кобилицю. Зрадників не знайшлося і повстання тривало 1,5 роки. Тоді проти повстанців кинули війська. Кобилиця потрапив у полон і був закатований карателями. В 1849 році повстання було придушено.
Найбільші успіхи:
1.провели з”їзд укр. Вчених. І діячів культури.
2.відкривалися укр. Школи.
3.розпочалося будівництво народного дому, що мав містити видавництво, бібліотеку і музей.
96. Становлення і розвиток судово-прокурорської системи в Україні в 1921-1929 р.р.
Нова економічна політика вимагала перебудови судової системи. Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 року, яка затвердила «Положення про судоустрій УСРР». Цей документ був майже точною копією «Положення про судоустрій РСФРР» від 31 жовтня 1922 року.
Згідно з положенням в Україні створювалась єдина система судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР.
Тимчасово дозволялась діяльність воєнних трибуналів, - в справах про злочини протии Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів – про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів – у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій – в земельних справах; арбітражних комісій – в справах про спори між державними організаціями відносно майнових прав.
Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного нардного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів.
У 1924 році приймаються загальносоюзні «Основи судоустрою Союзу РСР і союзних республік». У зв’язку з переходом на триступеневу систему управління ХІ Всеукраїнський з”їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове „Положення про судоустрій Української СРР”, за яким судова система прийняла такий вигляд: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР.
Положення регламентувало не тільки організацію і діяльність судових органів, але й прокуратуру, слідчіх, колегії захисників, нотаріату тощо.
Державна прокуратураУСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР. „Положення про Прокурорський нагляд” було прийняте ВУЦВК 28 червня 1922 року. Воно передбачало створення державної прокуратури УСРР як відділу в складі наркомату республіки. Згідно „Положення про судоустрій Української СРР” державна прокуратура УСРР залишалася у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції був одночасно і генеральним прокурором республіки. Він здійснбвав загальне керівництво відділом прокуратури округів, які безпосередньо підпорядковувалися генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 року визначало права і обов’язки прокуратури УСРР в цілому і кожного її окремого органу.
99. Розвиток законодавства про кримінальне покарання в Російській імперії 1845-1885 рр.
Розвиток права в повоєнний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу.7 липня 1945 року був прийнятий указ «Про амністію в зв’язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною» - були звільнені особи засуджені терміном до 3 років. Звільнялись воєнні злочинці.
Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 р. Звільнались засуджені до позбавлення волі терміном до 5 років, чоловіки старші 55 років,жінки 50 років,неповнолітні до 18 років,та невиліковно хворі.
1947 приймається указ «Про відміну смертної кари», це покарання замінили на 25 років в таборах.
Більш жорстокими стали кримінальні норми,спрямовані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров’я, свободи,гідності
28 грудня 1960 року Верховна рада УРСР затвердила Кримінальний кодекс УРСР. До нього повністю ввійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за держ. Злочини та Закон про кримінальну відповідальність за воєнні злочини.
У 1970 р. вводиться новий інститут – умовне засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці.
У 1972 р. вводиться поняття тяжкого злочину і вичерпний перелік його видів.
Слід зазначити що головною тенденцією у розвитку кримінального права було посилення репресивних заходів кримінально-правового примусу.
100. Механізм державного управління в Радянській Україні в 1917-1920 рр.
Вищим органом влади проголошується Всеукраїнський з’їзд Рад. У перервах між з’їздами його його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет. До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Медвєдєв. ІІ Всеукраїнський з’їзд рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. Свою роботу ЦВК проводив через відділи: агітаційний, господарський, зв’язку, військовий. ЦВК зі свого складу обирав Президію.
Вищим виконавчим і розпорядчим органом радянськой України був уряд – Народний Секретаріат. Формування уряду було компетенцією ЦВК. Центральними органами управління були секретарства,які очолювали народні секретарі. Держава мала назву УНР.
Формування вищих огранів влади і управління в радянській Україні цілком залежало від Москви.
Місцеві органи влади. В міру поширення радянської влади на території України Народний Секретаріат скасував посади губернських, повітових і міських комісарів,встановлені ЦР.
Місцевими органами влади були проголошені ради селянських і солдатських депутатів і їх виконавчі комітети.
Створювались надзвичайні органи влади – ревкоми, військ ревкоми, формування яких було прерогативою більшовицької партії.
101. Розвиток права у західноукраїнських землях у 19 ст.
На початку 19 ст. на західноукраїнських землях повністю затверджується австрійська система права. Галичина стає місцем апробації нових австрійських законів.Цивільний кодекс 1797 року,який було запроваджено в Галичині,став базою для подальшого вдосконалення цивільного законодавства. Джерелами кодексу були чисельні нормативно-правові акти, як Австрії так і інших держав.
Після скасування в Австрії кріпосного права відбувається пожвавлення як внутрішньої так і зовнішньої торгівлі,в зв’язку з чим виникла гостра потреба в розробці торгового кодексу.
Робота над кодифікацією кримінального права почалась ще в 18 ст. В 1787 р. приймається кримінальний кодекс. Він складався з двох частин,де перша регулювала процесуальне,а друга матеріальне право. Була скасована смертна кара.
Кримінальний кодекс 1852 р. відмовився від поділу на злочини і тяжкі поліцейські проступки і запровадив поділ на злочини і проступки. Знову вводилася смертна кара,широко використовувалося тюремне ув’язнення.
Таким чином можна сказати що відбувався стрімкий розвиток права.