1. Поясніть, чому грецькі поліси, які існували на півдні України в VII ст до н е. VI ст н. е з погляду державності вважалися містами-державами
| Вид материала | Документы |
- План семінарського заняття грецькі міста-поліси Чорноморського узбережжя України: організація, 287.7kb.
- Міністерство культури І туризму україни дз «державна бібліотека україни для юнацтва», 931.57kb.
- Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”, 1427.34kb.
- Авіація України у період відродження її державності” відродження української державності, 439.77kb.
- Методичні рекомендації захист прав дітей в Україні смт. Томаківка, 256.14kb.
- Держава І право україни у складі російської імперії у другій половині, 2525.14kb.
- Розділ ІІ. Становлення митної справи на півдні україни, 340.29kb.
- ІДіП –нормативна-історико-юридична наука, яка вивчає генезу, становлення та еволюцію, 1546.22kb.
- Америка північна географічне положення, 151.41kb.
- Хіі міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика, 13.86kb.
31. Державний устрій Великого князівства Литовського
Приєднання українських та білоруських земель до Литви суттєво вплинули на структуру її державної влади, яка в багатьох відношеннях копіювала систему державних органів Київської Русі.
На чолі Великого князівства Литовського стояв Великий князь (з другої половини 15 ст. – господар). Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з синів Великого князя. В його руках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв державних урядовців, підтримував дипломатичні зносини з іншими країнами.
Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву «пани-рада».
Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм, який репрезентував панів та шляхту всієї держави.
Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був під канцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник – двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський.
Місцева адміністрація з’явилася після ліквідації удільних князівств, яких замінили у великих волостях намісники – старости. У великих містах, наприклад у Києві, були не старости, а воєводи. В менші міста були призначені державці.
32. Джерела права Великого князівства Литовського
Головними джерелами права Литовсько-Руської держави були: звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство (привілеї: обласні, земські, міські), Судебник Казиміра 1468 року, статути, магдебурзьке право.
На перших порах серед джерел права найбільш важливе місце належало Руській правді. ЇЇ норми були покладені в основу інших джерел права. Руська правда значно вплинула на подальший розвиток литовського законодавства.
Певна частина громадських відносин регулювалася нормами звичаєвого права, які складались в процесі суспільного життя.
До джерел права також слід віднести канонічне право (православне – «Номоканон», церковні статути Володимира та Ярослава; і католицьке – «Звід канонічного права» 1532 року).
З часом якості важливих джерел права набувають міжнародні договори, різноманітні князівські грамоти Великого князівства Литовського.
Насамперед це договори Литовсько-Руської держави з Прусським і Лівонським орденами, з Новгородською та Псковською республіками, з Московським князівством. А також договори з Польщею – Кревський акт 1385 року, Віленська угода 1401 року, Городельська угода 1413 року, Люблінська угода 1569 року.
У цих актах ми знаходимо, перш за все, норми конституційного та адміністративного права.
33. Державний лад Речі Посполитої
Відповідно до Люблінської унії 1569 року Велике князівство Литовське і Польща об’єдналися у єдину державу – Річ Посполиту. Державний лад Польщі було поширено на українські землі – Волинь, Поділля, Київщину.
Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали «Артикули» Генріха Валуа 1573 року, які проголошували дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з «Артикулами» короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов’язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики вирішувати з урахування думки сенату, кожні два роки скликати сейм.
Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба.
Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями.
Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб.
Основними адміністративно-територіальними одиницями Речі Посполитої були воєводства, повіти та землі. Своєрідною адміністративно-територіальною одиницею було староство, яке жалувалося королем за службу. В деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт.
У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, старост, каштелянів та інших службових осіб.
До низових органів місцевого самоврядування належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход.
35. Суди і процес в Речі Посполитій
Вищими судовими інстанціями були господарський суд, головний трибунал і сеймовий суд. Як суди першої інстанції судили вони магнатів і панів.
Статутами 1566 і 1588 років до виключної підсудності господарського суду було віднесено такі справи: про державні злочини; про злочини проти посадових осіб; за позовами, що торкалися інтересів государя і державної скарбниці; за скаргами на незаконні дії посадових осіб… Найбільше навантаження господарський суд мав як апеляційна інстанція за скаргами на рішення інших судів.
Для того, щоб розвантажити господарський суд, у 1581 році було видано закон про утворення вищого суду – головного трибуналу, на якій покладалося завдання апеляційного перегляду справ (на рішення гродських, земськихі підкоморських судів) і розгляду деяких справ за першою інстанцією.
Рішення головного трибуналу виносилися більшістю голосів і оскарженню не підлягали.
Законом 1588 року було проведено реорганізацію сеймового суду, до складу якого крім государя і пани-ради вводилися вісім депутатів від сейму. Сеймовому суду були підвласні всі справи за державними злочинами.
Для шляхти існували суди, які були створені ще в Великому князівстві Литовському: земські, гродські та підкоморські.
Досить вагомою була судова компетенція Церкви. В українських землях існували два види церковних судів: духовні, що розглядали справи про порушення догматів православної віри; домінальні, які виступали як сдуи власника над залежними від Церкви людьми.
Суд у містах з правом на самоврядування здійснювався лавними та бурмистерськими судами.
36. Система управління в Запорізькій Січі (друга половина ХУІ – перша половина XVII ст.ст.)
Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово зосереджувалися у руках козацької адміністративної та судової влади.
Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради.
Існували також ради на рівні куренів, які називалися сходками і які збиралися для вирішення питань місцевого значення.
На Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя та військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня.
Кошовий отамана (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну і судову влад. Його влада не була абсолютною, він звітувався перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді.
Військовий суддя був другою службовою особою на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальника артилерії.
Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи Запоріжжя.
Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.
37. Соціально-правовий статус козацтва в період Гетьманщини.
1552—1554 рр. український магнат Дмитро Вишневецький (Байда) об’єднав поодинокі групи козаків, створивши на о. Мала Хортиця козацький центр, унікальну військову формацію — Запорозьку Січ. Запорозька Січ поділялася на 38 військових підрозділів — куренів.
Курінь — це низова військова одиниця, очолювана курінним отаманом. У складі куреня було кілька десятків козаків. Вони обирали курінного отамана терміном на один рік. Курінний отаман займався господарськими, фінансовими і військовими справами куреня. Об’єднання кількох куренів називалося сотнею. На чолі сотні стояв сотник. До його адміністрації входили: писар, декілька хорунжих та осавулів. Сотник мав адміністративні, військові, господарські, фінансові функції, а також судові у цивільних справах.
Полк об’єднував кілька сотень козаків. На чолі полку стояв полковник, який у своїй діяльності опирався на адміністрацію: кошового обозного, полкового писаря, полкового суддю, декількох полкових хорунжих і бунчужних.
Кіш — центральний орган управління, очолюваний гетьманом. Запорозька Січ поділялася на 58 територіальних одиниць — паланок на чолі з полковниками.
Вищою інстанцією Запорозької Січі як військово-політичного об’єднання була Загальновійськова рада. Вона збиралася двічі на рік — на Різдвяні свята і на Покров. Вона вирішувала питання війни і миру, військових походів, заслуховувала звіти й обирала на термін до одного року найвищих посадових осіб.
Найвища адміністративна, військова, судова і духовна влада належала кошовому отаману (пізніше — гетьману). На Січі функціонувала козацька Рада — своєрідний козацький парламент, який обирав гетьмана і козацьку старшину, а також вирішував найважливіші питання Запорозької Січі. На територію Запорозької Січі жінки не допускалися. Постійно проживати мали право тільки неодружені чоловіки.
Наголосимо, що соціальний статус козака визначався ні походженням, ні багатством, ані віком, а лишень давністю перебування на Січі. Можна стверджувати, що фактично на терені України з’явилося унікальне для Європи військово-територіальне утворення із своїми правилами співжиття.
38. Розкрити зміст і дати правову оцінку договору «Березневі статті» 1654 року
У січні 1654 р. у Переяславі було укладено попередній договір про умови переходу Війська Запорозького під владу Московського царя, а також про гарантії для Війська Запорозького. Після цього уряд Б. Хмельницького розробив конкретні умови договору з Росією, що були передані російському цареві. Цей документ відомий в історії як Статті Б. Хмельницького, або Прохальні статті. Він складався з 23 пунктів (статей). 14 березня 1654 р. цей документ було передано цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто на доопрацювання та редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні його зміст майже не змінився. Цар і бояри розглянули статті та'супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді документ став відомий як Березневі, чи Московські статті. 27 березня 1654 р. українські посли отримали цей документ і три царських жалувані грамоти - Війську Запорозькому, козацькій старшині та про передання Чигиринського староства "на гетьманську булаву".
Сукупність цих чотирьох документів і становила власне текст договору, що фактично був конституцією козацької держави.
За ним підтверджувалися недоторканність суспільного ладу України, попередній порядок управління та судова система, права і привілеї козацтва. Оригінал цього договору не зберігся.
Березневі статті 1654 р. були сформульовані не зовсім ясно, а тому обидві сторони вкладали в них різний зміст і кожна підходила до нього, зважаючи лише на свої інтереси. Україна бачила в ньому лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана в наступні роки, а Москва від перших днів намагалася перетворити протекторат на інкорпорацію.
Об'єктивно цей договір відповідав інтересам обох сторін. Він засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна здобула сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну й судову владу, ліквідовано переслідування православної церкви та її віруючих. Росії ж, зі свого боку, було дуже вигідно прийняти в підданство край із багатими землями, майже з тримільйонним населенням. Росія також звернула увагу на вигідне геополітичне положення України. Немале значення мало й те, що Україна в той час мала визнання багатьох країн Європи та Близького Сходу. До того ж Україна захищала Росію з півдня від нападів турецьких і татарських орд.
39. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілей війську Запорозькому» 1654 року + 40. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілеї шляхти» 1654 року.
В березні 1654 року українське посольство прибуває до Москви. 14 березня посли подали письмовий текст проекту договору з 23 статей , що фіксували умови, на яких уряд Української держави передбачав об’єднання з Московською державою. На цьому документі був підпис Богдана Хмельницького і печатка Війська Запорозького.
Статті проекту стосувалися різних сторін майбутніх міждержавних відносин України і Московської держави…
Але саме у першій статті йшла мова про підтвердження «прав і вольностей» Війська Запорозького, а фактично прав і вольностей всієї України, оскільки формула «Гетьман з Військом Запорозьким» репрезентували в юридичних і дипломатичних документах Українську Гетьманську державу, що склалася в роки Визвольної війни 1648-1654 років.
У статті говорилося про непорушність прав і вольностей козацького стану в управлінні, суді і приватних правових відносинах.
Друга стаття обумовлювала кількість козацького війська – збройних сил України - 60 тисяч…
А третя стаття передбачала підтвердження прав та вольностей української шляхти.
41. Законодавчий процес, передбачений в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)
Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статей. В тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Згідно з конституцією, законодавча влада надається Генеральній Раді (парламенту), до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (ст. 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.
Таким чином, було закладено певну форму постійного парламентаризму, — хоча і з епізодичними сесійними зборами, на відміну від традиційних для Гетьманщини чорних (загальних військових) та дорадчих старшинських рад. Таке утворення мало на меті контроль за діяльністю виконавчої влади. Вперше було передбачено введення до законодавчого органу виборних представників від полків (адміністративно-територіальних одиниць) та Запорозької Січі. Проте норми їхнього представництва у конституції не було встановлено. Через процедуру виборності генеральної та іншої старшини конституція частково успадкувала та унормувала звичаєву практику загального козацького (народного) безпосереднього парламентаризму Запорозької Січі, запровадивши парламентаризм представницький і забезпечивши при цьому незалежне становище обранців від волі гетьмана. У період між сесійними зборами Генеральної Ради її повноваження виконував гетьман разом із Радою генеральної старшини (ст. 6). Ці інститути уособлювали найвищу виконавчу владу. Проте абсолютистські можливості гетьмана і його владні повноваження було суттєво звужено (статті 6, 7, 8). Гетьмана було позбавлено права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику, створювати адміністрацію, яка була б підпорядкована особисто йому, карати винних. На період виконання служби гетьманові для його поважного стану надавалися рангові маєтності з чітко визначеними прибутками.
42. Діяльність Малоросійського приказу і Малоросійських колегій в Україні.
Російський уряд у XVIIІ ст. встановив для українських земель офіційну назву - "Малая Россия" (Малоросія).
Главою України, як і раніше, вважався гетьман. Формально він обирався, але насправді призначався царем.
В 1663—1721 рр. в Україні діяв Малоросійський приказ як один із відділів державного органу Російського царства — Посольського приказу для відання українськими справами. Через Малоросійський приказ царський уряд підтримував зв’язки з українським керівництвом, здійснював контроль за політико-адміністративною діяльністю гетьманської адміністрації та царських воєвод в Україні.
Діяли в Україні також відділи колегії іноземних справ (1727—1734, 1750—1764). Їх метою було включити більше українських земель до складу Російської імперії.
Прямим порушенням автономних прав України було створення Малоросійської колегії. Перша Малоросійська колегія (1722—1727) діяла в складі президента, шести членів присутності, прокурора, канцеляристів. Усі члени М. К. призначалися імператором або Сенатом з числа російських офіцерів і цивільних службовців. Перебувала в Глухові. У цивільних справах підлягала Сенатові, у військових — головнокомандуючому російськими військами в Україні. Після смерті Петра І припинила свою діяльність.
Друга Малоросійська колегія (1764—1786) — вищий виконавчо-розпорядчий орган влади в системі малоросійського генерал-губернатора, створений 10 листопада 1764 р. після ліквідації гетьманства. Перебувала в м. Глухові. До складу колегії, крім чотирьох українських урядовців, входило четверо українців із числа генеральної старшини. Президентом було призначено графа П. Румянцева, який був водночас генерал-губернатором України і головнокомандуючим її збройними силами. Діяльність колегії була спрямована на остаточну ліквідацію залишків політичної автономії України. Формально колегія проіснувала до 1786 р.
43. Правовий статус Запорізької Січі у другій половині 17 ст.
Після приєднання України до Московської держави у другій половині 17 ст. Запорізька Січ стала грати роль опозиційного центру. Проте на Запоріжжі не було стійкої орієнтації, його політичні орієнтири постійно змінювались. Договір з Москвою не всіх задовольнив, навпаки, він викликав протест тієї частини козацтва, що сталося вороже до політики Москви… Напрямки пошуку нових союзників коливаються від зв’язків з Кримом та Туреччиною до союзу зі Швецією.
За Андрусівським перемир’ям між Москвою та Польщею Запоріжжя формально підпорядковувалося двом державам – Росії та Речі Посполитій. Насправді ж запоріжці не визнавали цього протекторату. Ситуація не змінилася і після підписання «вічного миру» Москви з Польщею у 1686 році, коли Польща відмовилася від своїх прав на Запоріжжя. Москва була вимушена була визнати право на самоврядування Запорозької Січі.
Під протекторатом Московської держави (який мав суто економічний характер) Запорізька Січ проводила незалежну політику. Характерним було те, що в Запоріжжі збереглися давні традиції суспільно-політичного ладу. Найвищим органом влади та управління залишалася Військова рада, право в збираннях якої мали всі козаки. Головним виконавчим органом був Кіш на чолі з кошовим отаманом. До складу кошової старшини входили писар, суддя, осавул, обозний та хорунжий.
46. Судовий процес в Україні у другій половині XVII – XVIII ст.
У договорі 1654 р. Була зафіксована вимога України підтвердити “права і вольності наші військові, які з віків мало Військо Запорзьке“.
Внаслідок Визвольної війни польська судова система була скасована.
Після створення Української держави суд. система складалася з Генерального суду, полкових, сотенних та громадських (сільських) судів. Генеральний суд – це вищий суд. орган,з часом перетворюється у вищу апеляційну інстанцію,здійснював нагляд за нижчими судами. Окрім названих, ще існували церковні, цехові, мирові, третейські і ярмаркові.
1760-1763 р. – судова реформа. Україна поділена на 20 судових повітів. В кожному повіті було створено земський суд – для цивільних справ, підкоморський – для земельних. Відновлено гродські суди для розгляду кримінальних справ. Судова реформа 1760 поновила суди, які існували за польсько-литовського панування, але вона відокремила судову владу від адміністративної.
Наприкінці 1780 р. наказом царя на Лівобережжі було запроваджено загальноросійський устрій. Генсуд скасовано,замість громадських судів створено повітові.
На Правобережжі діяла польсько-шляхетська судова система.Найвища судова інстанція – коронний трибунал. Діяли – земські, гродські, підкоморські суди..
У Пн Буковині, Сх Галичині, Закарпатській Україні діяла судова система Австро-Угорської імперії. Для селян існували домінальні суди, для міського – магістерські, для шляхти – земські.
В Україні існували 2 форми процесу: змагальний і розшуковий. Судова справа починалася з подання позову. В цивільних справах попереднє слдство здійснював позивач, в кримінальних – судовий орган. Судочинство було усним і відображалось у протоколах. До судових доказів належать: власне зізнання, показання свідків, письмові та речові докази. Покарання дуже жорстокі: смертельна кара, калічництво, ганебні покарання, вигнання, головщина, штрафи, дисциплінарні покарання. Сторона, що була невдоволена вироком, мала право на апеляцію.
48. Правове становище селянства в українських землях у складі Російської імперії в кінці XVII – XVIII ст.
В Росії процес закріпачення був завершений ще Соборним уложенням 1649 р. Російські поміщики ставилися до селян як до рабів. Їхній приклад впливав на українських землевласників .Тому зростає залежність селян від панів, збільшуються державні повинності.
Українські землевласники з початку XVIII ст. добиваються від гетьмана видання універсал, що заборонив би перехід селян під страхом смертної кари. У 1721 універсал Скоропадського наказував не допускати селянських переходів. У 1739 Генеральна військова канцелярія під приводом запобігання втеч селян за кордон заборонила їхнє переселення. У 1760 гетьман Розумовський видає універсал, згідно якого селяни можуть переходити на інші місця, тільки з дозволу пана,при цьому все нерухоме майно залишалося у пана. У 1763 царський указ підтверджує цей універсал. Фактично це було затвердження кріпосного права в Україні. Катерина ІІ у 1783 указом остаточно заборонила перехід селян і закріпила їх за тими власниками, на землях яких вони проживали.Це означало повне закріпачення селян України.
4 9. Правовий статус Запорізької Січі у період Гетьманщини.
Багаторічне функціонування Запорозької Січі стало підготовчим етапом формування Української козацької держави. Там отримали перший досвід державотворення Богдан Хмельницький та його найближчі соратники, там була утворена основа майбутньої армії, саме Запорозька Січ дала державі перших воєначальників, адміністраторів, дипломатів.
Січ мала власні законодавчі та виборні виконавчі органи, оригінальну систему судочинства та права.
Джерелом права на Запорозькій Січі було звичаєве право, яке регламентувало діяльність суду, порядок укладання договорів та порядок користування майном і земельними угіддями, правила воєнних дій, види злочинів і покарань.
Судочинство і виконання вироків на Січі були публічними. При винесенні вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця.