Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2011 Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Сумський державний університет
| Вид материала | Конспект |
- Конспект лекцій для студентів спеціальностей: 0501 "Фінанси", 0501 "Економіка підприємства", 3660.62kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- М. Д. Чемич організація протиепідемічних заходів при надзвичайних ситуаціях міністерство, 547.81kb.
- Міністерство освіти І науки України Сумський державний університет, 1631.14kb.
- Конспект лекцій для студентів напряму підготовки 0305 "Економіка та підприємництво", 3017.1kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 3595.69kb.
- Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет історія України, 1075.54kb.
- Я україни міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни сумський державний, 6359.55kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106 „Екологія,, 1393.76kb.
Питання 1. Економічна політика держави.
Питання 2. Держава – захисник економічних свобод.
Питання 3. Недосконалість ринку і їх наслідки.
Питання 4. Економічні функції місцевих органів влади.
Висновки
Запитання для самоперевірки
Ключові терміни
Меркантилізм, концепція фізіократів, вільна конкуренція, класична політична економія, кейнсіанська концепція, неокейнсіанська концепція, неокласична теорія, монетаристська теорія, свобода в розпорядженні результатом своєї праці, свобода підприємництва, свобода укладання договорів, слабості ринку, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.
Питання 1. Економічна політика держави
Економічні функції сучасної держави реалізуються через її економічну політику. Нова історія економічної політики бере свій початок від епохи становлення підприємницького ладу і первісного нагромадження капіталу.
Меркантилізм був першою науково обґрунтованою концепцією економічної політики нової держави. В основу цієї концепції покладено ідеї розширення втручання держави в господарські справи, процеси виробничого відтворення. Меркантилізм як політика забезпечував доступними у свій час для держави засобами сприяння розвитку ті галузі економіки, які займали домінуюче становище в народному господарстві. Він покладав на державу функції сприяння обробній промисловості, турботу про шляхи сполучення, митну і колоніальну політику, зовнішню торгівлю, експортні галузі, які забезпечували надходження в країну золота. Ці галузі держава брала під свій контроль.
Згодом політика меркантилізму стала гальмом розвитку економіки. Концепція меркантилізму була замінена на концепцію фізіократів, що ґрунтувалася на ідеях свободи торгівлі, обмеження втручання держави в економіку. Економічна політика фізіократів ґрунтувалася на вимогах розвитку конкуренції. Головний постулат цієї політики полягав у тому, що економіка має розвиватися на засадах так званого природного права.
Згодом такий курс трансформувався в економічну політику підтримки вільної конкуренції на основі ідей школи класичної політичної економії. Економічна політика, яку пропонували теоретики класичної школи, ґрунтувалася на постулаті, що приватний інтерес завжди збігається із інтересом суспільним. Головне завдання суспільства - це зростання багатства. Тому державі не треба втручатися у справи приватного виробника. Так народилася догма невтручання держави в економіку. На практиці інтереси багатих верств і суспільства в цілому не збігалися. Держава, реалізуючи економічну політику класичної школи, взяла під свій захист лише багатих. Відомий економіст того часу С. Сісмонді, критикуючи класичну школу, розпачливо писав: "Невже багатство - все, а люди - нічого?". Найрішучишими критиками класичної школи були соціалісти-утопісти, а згодом марксисти.
Уже в XIX ст. повною мірою виявляються недоліки приватногосподарської діяльності в багатьох галузях економіки. Поряд із зростанням багатства, яке сконцентрувалося в руках обмеженого кола людей, масовими стали злидні, голод, безробіття та пауперизм. Суперництво між соціальними верствами переросло у так звану класову боротьбу. Політична ситуація в багатьох країнах стала нестабільною. Економічна політика, що ґрунтується на ідеях класичної школи, поступово вичерпує свій потенціал. Розпочинається процес передачі ряду галузей економіки в управління державою. В XX ст. в окремих країнах, де до влади прийшли марксисти тоталітарного напряму, відбулося повне одержавлення економіки.
Два протилежних підходи щодо економічної політики держави, один з яких ґрунтується на ідеях розширення державного втручання в економіку, а інший – на обмеженні її ролі в цій сфері, і сьогодні в центрі дискусій навіть у розвинутих країнах. Прихильники кейнсіанських і неокейнсіанських концепцій виступають за посилення регулюючої ролі держави в економічній сфері. Їхні противники – представники неокласичного та монетаристського напрямів – закликають до обмеження її втручання в господарські процеси. Сформувався компромісний напрям так званого неокласичного синтезу. Час від часу бере гору та чи інша, хоч і модифікована, модель економічної політики держави.
Механізм взаємозв'язку політики держави з економікою сьогодні досить складний. Економіка як реальний базис суспільства, як система історично зумовлених виробничих відносин багато в чому визначає політику держави. Соціальна структура постіндустріального суспільства складна і строката. Інтереси всіх соціальних верств сьогодні відображаються в діяльності і захищаються багатьма політичними партіями, профспілками, суспільними організаціями. Через їх посередництво економічні інтереси різних соціальних верств інтегруються в політичну систему суспільства, впливають на характер рішень, у тому числі й економічних, що приймаються державною владою. Так визначаються основні напрями економічної політики держави, галузі бюджетного фінансування, системи і розміри податків, соціальні програми, масштаби державного втручання в економіку.
Економічна політика держави, її економічні функції формуються сьогодні в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Така політика є результатом певного консенсусу цих інтересів, їх рівнодійною силою. Функція держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежується, все більше поступаючись її загальноекономічним і загальносоціальним функціям. Керуючись пріоритетами забезпечення соціальної стабільності, держава може проводити економічну політику навіть всупереч сьогоденним інтересам панівних верств населення, як правило, на певному відрізку часу. Сучасна діалектика економіки і політики є основою для формування інститутів правової держави.
Самостійність інститутів держави в проведенні економічної політики має й негативні наслідки. Нерідко виборці взагалі втрачають контроль за діяльністю тих політичних сил, яких вони уповноважили представляти свої інтереси. Політичні партії та угруповання, окремі групи політичних діячів, які мають державну владу, часто використовують її на власну користь. Відносна самостійність держави, апарату, який її обслуговує, може призвести до повного розриву між цілями економічної політики держави та інтересами суспільства. Ось чому навіть у високорозвинутих країнах стоїть питання забезпечення суспільного контролю за механізмом прийняття державних рішень, реалізацією державою своїх економічних функцій.
Питання 2. Держава – захисник економічних свобод
Людство прийшло до розуміння того, що людям будь-якої країни для прояву прагнення до активної господарської діяльності і її здійснення необхідні:
- свобода в розпорядженні результатом своєї праці;
- свобода підприємництва;
- свобода укладання договорів.
У чому реально полягають ці свободи і яке їх значення для господарського життя суспільства?
Свобода в розпорядженні результатом своєї праці означає, що людина має права на володіння, користування і розпорядження тими благами, які вона створила своєю працею або придбала на зароблені гроші.
Свобода підприємництва – це право самостійно вибирати, що і як робити у сфері економіки. Така свобода означає, що підприємцю ніхто не має права диктувати, які блага і яким способом виробляти – вирішити це має право лише він сам. Тільки за цієї умови людина може і брати на себе відповідальність за результати своєї діяльності.
Свобода укладання договорів – це право людини самостійно обирати, кому і на яких умовах продавати створені нею блага. Саме це право є головною умовою розвитку торгівлі, оскільки тільки за його наявності людина дійсно повністю вільна у своїй господарській діяльності і може взяти на себе весь ризик її здійснення.
Головне і постійне завдання будь-якої держави – захист таких свобод, у тому числі й економічних, тобто їх гарантування.
Питання 3. Недосконалість ринку і їх наслідки
Підсумки довгого розвитку економічної теорії можна звести до двох простих тверджень:
- ринок здатний вирішувати головні економічні проблеми;
- ринок не здатний вирішувати ряд завдань, важливих для суспільства.
Слабкості (недосконалості) ринку – нездатність ринкових механізмів вирішувати деякі економічні завдання взагалі чи найкращим чином.
Причини недосконалостей ринку полягають у тому, що в реальному житті ніколи не вдається дотримувати всіх тих умов, які дають змогу ринковим механізмам майже ідеально вирішувати головні економічні проблеми суспільства.
Назвемо найважливіші з них:
- ніхто з продавців або покупців не повинен мати можливості впливати на формування цін більшою мірою, ніж решта учасників ринку;
- серед продавців, з одного боку, або покупців, з іншого – не повинно існувати змов з метою виторговування для себе вигідніших умов операцій;
- усім учасникам ринку повинна бути доступна повна інформація про стан справ на ньому (хто, що, де, коли і за якою ціною продає);
- всі витрати з будь-якої операції повинні покриватися тільки її учасниками, і їм же повинні діставатися і всі вигоди від неї;
- держава або суспільні організації не повинні втручатися в роботу ринку за політичними або релігійними мотивами.
Якщо умови для безпомилкової роботи ринкових механізмів порушуються, то ці механізми неминуче починають працювати з помилками.
І тоді виникає необхідність у втручанні в економічне життя суспільства держави.
Як правило, в умовах змішаної економічної системи держава бере на себе вирішення декількох завдань:
- усунення наслідків, породжуваних слабостями (недосконалостями ринку);
- пом'якшення нерівності доходів і багатства за рахунок їх часткового перерозподілу.
Питання 4. Економічні функції місцевих органів влади
Значну роль у реалізації економічних функцій держави відіграють місцеві органи влади, система яких сьогодні в Українській державі формується.
Економічні функції місцевих органів державної влади дуже широкі. У більшості країн ці органи є повноправними суб'єктами господарської діяльності. Вони розв'язують проблеми соціального обслуговування населення, охорони природного навколишнього середовища, продовольчого забезпечення, економічного планування, регулювання земельних відносин, розвитку інфраструктури ринку та ін. У розвинутих країнах функціонують два види місцевих органів влади. Це місцеві органи державної виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. Їх функції різні.
Місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують реалізацію на відповідних територіях політики центрального уряду. Їх економічні функції є складовою частиною економічних функцій державної виконавчої влади взагалі. Разом з тим у розвинутих країнах склалася практика, згідно з якою функції центральних і місцевих органів державної виконавчої влади розмежовані. Відповідно до цієї практики центральний уряд делегує, передає частину своїх повноважень в економічній сфері місцевим органам державної влади. Цей процес має назву деконцентрації повноважень. На місцеві органи державної виконавчої влади, як правило, покладаються функції управління майном підприємств, що входять до державного сектора, нагляду за дотриманням законодавства, забезпечення екологічної та економічної безпеки, державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності та ін.
Отже, державне господарство має кілька рівнів. Є також кілька рівнів реалізації економічних функцій держави. Найяскравіше багаторівневий характер державного господарства виявляється у країнах із федеративним державним устроєм. Для цих країн характерна поліцентрична модель державного регулювання економіки.
Проблема розмежування компетенції центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у сфері економічного регулювання стоїть і перед Україною. Вирішення цієї проблеми сприятиме завершенню процесу формування економічних функцій Української держави з урахуванням сучасного зарубіжного досвіду.
Місцеве самоврядування як форма управління територіями на засадах самоорганізації громадян також виконує властиві для нього економічні функції. Серед завдань, які покладаються законом на ці органи, є розроблення, затвердження і виконання місцевих бюджетів, прийняття планів розвитку відповідних територій, установлення місцевих податків і зборів, управління об'єктами комунальної (муніципальної) власності, надання жителям міст і селищ різноманітних послуг тощо.
Держава і місцеве самоврядування розмежовують свою компетенцію у сфері економічного регулювання на основі чинного законодавства. В Україні інститут місцевого самоврядування перебуває на стадії формування. У процесі його становлення має враховуватися як зарубіжний, так і вітчизняний багатий досвід розвитку місцевого самоврядування.
Виникнення і формування місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в тій чи іншій формі виникло майже одночасно з державою як продовження додержавної організації управління, проте найбільшого розвитку воно набуло в період формування підприємницького ладу. Реформи, спрямовані на розвиток підприємництва, практично у всіх країнах супроводжувалися зміцненням і розширенням компетенції органів місцевого самоврядування. Так, у Росії, до складу якої входила основна частина українських земель, нові органи місцевого самоврядування, що мали назву земств, були створені після реформи 1864 р. В Україні місцеве самоврядування також у різних формах має більш ніж тисячолітню історію, яка, на жаль, була обірвана. Глибокий слід у багатьох містах залишило магдебурзьке право. Сьогодні інституція місцевого самоврядування в Україні знову відроджується. Економічні функції його в основному пов'язані з життєзабезпеченням міст і сіл, створенням умов для повсякденного життя людей, адже всі ми, проживаючи на території того чи іншого населеного пункту, є населенням країни. Від того, як здійснюються функції місцевого самоврядування, багато в чому залежить рівень життя, його якість тощо. Невипадково третій президент США Т. Джефферсон назвав місцеве самоврядування "республікою в мініатюрі", а французький історик О. Токвіль визначав місцеве самоврядування як "інститут, в якому сила вільних націй".
У тих країнах, де ліквідується інститут місцевого самоврядування, його органи, держава змушена брати на себе також його економічні функції. Проте держава віддалена від місцевих справ як у просторі, так і за економічними інтересами. Унаслідок цього нагромаджуються серйозні територіальні проблеми, виникають диспропорції, заморожується місцева ініціатива, наростає споживацтво на тлі бюрократизації центральної влади, а отже, гальмується соціально-економічний розвиток усього суспільства.
Економічна діяльність сучасної держави відіграє дуже важливу роль. Поряд з приватною ініціативою і громадською самодіяльністю вона є вирішальним фактором суспільного прогресу. Українська держава лише розпочала проводити власну економічну політику. Від її успіху залежатиме доля вибору українського народу.
Висновки
Економічні функції сучасної держави реалізуються через її економічну політику. Економічна політика держави, її економічні функції формуються сьогодні в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Така політика є результатом певного консенсусу цих інтересів, їх рівнодійною силою. Функція держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежується, все більше поступаючись її загальноекономічним і загальносоціальним функціям. Сучасна діалектика економіки і політики є основою для формування інститутів правової держави.
Людство прийшло до розуміння того, що людям будь-якої країни для прояву прагнення до активної господарської діяльності і її здійснення необхідні: свобода в розпорядженні результатом своєї праці; свобода підприємництва; свобода укладання договорів. Головне і постійне завдання будь-якої держави – захист таких свобод, у тому числі і економічних, тобто їх гарантування.
Підсумки довгого розвитку економічної теорії можна звести до двох простих тверджень: ринок здатний вирішувати головні економічні проблеми; ринок не здатний вирішувати ряд завдань, важливих для суспільства. Причини недосконалостей ринку полягають у тому, що в реальному житті ніколи не вдається дотриматися всіх тих умов, які дають змогу ринковим механізмам майже ідеально вирішувати головні економічні проблеми суспільства.
Якщо умови для безпомилкової роботи ринкових механізмів порушуються, то ці механізми неминуче починають працювати з помилками. І тоді виникає необхідність у втручанні в економічне життя суспільства держави. Як правило, в умовах змішаної економічної системи держава бере на себе вирішення декількох завдань: усунення наслідків, породжуваних слабостями (недосконалостями ринку); пом'якшення нерівності доходів і багатства за рахунок їх часткового перерозподілу.
Економічна діяльність сучасної держави відіграє дуже важливу роль. Поряд із приватною ініціативою і громадською самодіяльністю вона є вирішальним фактором суспільного прогресу.
Запитання для самоперевірки
- Коротко розкажіть історію становлення взаємозв'язку політики держави з економікою.
- У чому сьогодні полягають економічні функції держави?
- У чому полягає функція держави як захисника економічних свобод?
- У чому полягає сутність свободи в розпорядженні результатом своєї праці?
- У чому полягає сутність свободи підприємництва?
- У чому полягає сутність свободи укладання договорів?
- У чому полягає зміст слабостей ринку?
- Назвіть основні причини недосконалості ринку.
- Які задачі вирішує держава в ринковій та змішаній економічних системах?
- Поясніть функції місцевих органів державної виконавчої влади в управлінні економічними процесами.
- Поясніть функції органів місцевого самоврядування в управлінні економічними процесами.
Тема 13. Основи економіки підприємства
Питання 1. Підприємство і фактори його виробничої діяльності.
Питання 2. Витрати і результати діяльності підприємства.
Висновки
Запитання для самоперевірки
Ключові терміни
Підприємство, трудові фактори, інформаційні фактори, природні фактори, основні фонди, оборотні кошти, моральне зношення, фізичне зношення, амортизаційні відрахування, амортизація, витрати, собівартість, кошторис, калькуляція, ефект, ефективність, фінансова діяльність, прибуток, рентабельність.
Питання 1. Підприємство і фактори його виробничої діяльності
Підприємство – заснована на кооперації форма організації виробництва, що є економічно відособленим суб'єктом господарювання.
Для реалізації своїх функцій підприємство використовує виробничі фактори, які можна умовно об'єднати у такі групи:
- трудові фактори;
- основні фонди;
- оборотні кошти;
- природні фактори;
- інформаційні фактори.
Трудові фактори – це люди і притаманні їм здібності виконувати фізичну й інтелектуальну роботу, що є елементами виробничої системи.
Природний фактор – будь-який фактор (предмет чи явище), що діє поза участю людини чи пов’язаний з її біологічною сутністю.
Інформація – це природна реальність, що несе в собі характерні ознаки предметів і явищ природи, які виявляються в просторі й часі.
Засоби виробництва – це сукупність всіх елементів, що беруть участь у процесі виготовлення продукції. Вони поділяються на засоби праці (верстати, машини, печі тощо) і предмети праці (сировина, матеріали, напівфабрикати та ін.).
Відповідно за формами авансування залученого капіталу в активи підприємства його поділяють на основний і оборотний.
Основний капітал формує ту частину активів підприємства, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносячи свою вартість на вартість готової продукції.
Конкретними формами основного капіталу (необоротних активів) на підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції.
Ключовими компонентами основного капіталу взагалі й основних засобів зокрема є основні фонди, що становлять матеріальну основу виробництва. Зокрема, у складі основних засобів, крім «капітальних витрат на поліпшення земель», всі інші елементи належать до категорії «основних фондів».
Основні фонди – це частина засобів виробництва, що зберігають свою речову форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами в міру спрацювання.
Залежно від характеру участі основних фондів у виробничому процесі розрізняють виробничі і невиробничі основні фонди.
Основні виробничі фонди зазнають фізичного і морального зношення.
Фізичне спрацювання основних фондів частково компенсується шляхом капітального ремонту, а повна компенсація (реновація) здійснюється шляхом замінення старих елементів основних фондів новими. Моральний знос основних фондів може бути компенсований за рахунок модернізації.
Грошова компенсація фізичного спрацювання основних фондів здійснюється шляхом амортизації.
Амортизація – це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію для накопичення коштів для повного їх відновлення (реновації).
Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування, що відповідають ступеню спрацювання основних фондів.
Економічна функція амортизації полягає у фактичній компенсації коштів, витрачених на придбання основних фондів. Таким чином, метою економічної амортизації повинно бути визначення дійсних витрат підприємства, пов'язаних із повним відтворенням засобів праці, а отже, і собівартості продукції (послуг).
Оборотним капіталом (обіговими коштами) називають засоби виробництва, що, на відміну від основних фондів, беруть участь тільки в одному виробничому циклі, під час якого цілком переносять свою вартість на вартість готової продукції.
Оборотним капітал називається тому, що він перебуває в постійному обороті. Обігові засоби (кошти) проходять різні форми за схемою: гроші – товар – гроші. Зокрема, за один оборот (виробничий цикл) гроші вкладаються в придбання сировини, під час виробництва сировина трансформується в готову продукцію, після продажу продукції кошти знову повертаються на підприємство у формі грошей. Таким чином, за один оборот обігові кошти проходять три основні економічні сфери: постачання, виробництво і збут.
Оборотний капітал складається з двох частин – оборотних фондів і фондів обігу.
Оборотні фонди циркулюють у сфері виробництва й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, отже, цілком переносять свою вартість на створений продукт.
Фонди обігу пов’язані з обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участі в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу виготовлення продукції та її реалізації вартість оборотних фондів відшкодовується у складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного відтворення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів виробництва.
С
клад і класифікація оборотного капіталу наведено на рис. 13.1Рисунок 13.1 Склад і класифікація оборотного капіталу
Питання 2. Витрати і результати діяльності підприємства
2.1. Витрати підприємства
Основною метою діяльності будь-якого виробника (фірми, виробничого підприємства) є максимізація прибутку. Можливості його одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на вироблену продукцію.
Витрати – це прямі й непрямі, фактичні й можливі виплати або упущена вигода, необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності.
Витрати, що має фірма у процесі діяльності, можна поділити на дві категорії: зовнішні (або явні) і внутрішні (неявні).
Зовнішні витрати набувають форми грошових платежів постачальникам факторів виробництва, проміжних виробів і ділових послуг. Тут мова йде про заробітну плату робітників та службовців, витрати на сировину і матеріали, комісійні винагороди торговельним фірмам, внески банкам та іншим фінансовим установам, розрахунки за юридичні консультації, транспортні послуги тощо. Інакше кажучи, зовнішні витрати являють собою плату за ресурси постачальникам, які ведуть справи відокремлено від даної фірми.
Внутрішні (неявні, імпліцитні) витрати – це упущена вигода, на яку йде фірма, взявши даний варіант використання усіх виробничих ресурсів. Вони кількісно дорівнюють тим доходам, що могли б бути отримані при оптимальному способі застосування даних ресурсів (фінансових, інформаційних, людських, матеріальних та ін.).
За формою прояву всі витрати можна поділити на такі групи:
1. Витрати – безпосередні грошові виплати.
2. Неявні (імпліцитні) витрати – (умовно оцінена) упущена вигода, що не набирає форми фактичних грошових виплат.
3. Збиток – фактичні (потенційно можливі) втрати, яких зазнає (або може зазнати) фірма, не отримуючи при цьому компенсації у формі доходу – санкції за різного роду недотримки (за часом, якістю, умовами), нереалізована продукція, втрати від аварій та ін.
4. Безповоротні (безповоротно втрачені) витрати являють собою раніше зроблені витрати, які вже не підлягають відшкодуванню і не можуть впливати на рішення фірми (наприклад, безперспективні інвестиції).
На розумінні глибинної сутності різних видів витрат базується кваліфіковане обґрунтування рішень і управління діяльністю підприємства.
2.2. Собівартість продукції
Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут.
Цілі обліку собівартості продукції: а) своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних із виробництвом і збутом продукції; б) розрахунки фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції; в) контроль за використанням матеріальних трудових і грошових ресурсів.
Витрати плануються і враховуються за двома напрямами:
1) економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат (наприклад, матеріали, зарплата, амортизація та ін.) – кошторис витрат;
2) калькуляційними статтями, тобто залежно від місця (сфер виробничої діяльності) і цілеспрямованості використання ресурсів виникнення витрат – калькуляція.
Слід підкреслити, що обидва види обліку і планування витрат (як кошторис, так і калькуляція) необхідні в економічній діяльності підприємства, тому що виконують різні функції.
Кошторисом витрат називається повне зведення витрат на виробництво і реалізацію продукції, згруповане за економічно однорідними елементами.
Основними елементами кошторису витрат є:
1) матеріальні витрати;
2) витрати на оплату праці;
3) відрахування на соціальні заходи;
4) амортизація;
5) інші операційні витрати.
Кошторис витрат використовується для контролю загальних витрат підприємства або цеху за економічно однорідними елементами. Це необхідно при здійсненні платежів постачальникам відповідних видів ресурсів або аналізі поелементних складових виробничих витрат, зокрема, матеріаломісткості, енергоємності, трудомісткості, фондоємності продукції, що випускається.
Калькуляція – це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції.
Як і кошторис витрат, калькуляція складається в грошовій формі. На відміну від кошторису витрат, калькуляційні статті групуються не за економічно однорідними елементами, а за сферами виробничої діяльності. Тому до калькуляційної статті можуть належати кілька економічно однорідних видів витрат (наприклад, матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація).
Калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва і реалізації одиниці продукції. На основі цієї величини формується на кожний вид продукції базова ціна підприємства.
За етапами формування можна виділити такі види собівартості:
- технологічну – це сума витрат на здійснення технологічного процесу з урахуванням використаних сировини і матеріалів;
- виробничу – витрати на виробництво продукції;
- повну – витрати на виробництво і збут.
Виробнича калькуляція містить у собі такі статті витрат:
1) сировину і матеріали;
2) купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
3) зворотні відходи (вираховуються);
4) попутну продукцію (вираховується);
5) паливо й енергію на технологічні цілі;
6) основну заробітну плату основних виробничих робітників;
7) додаткову заробітну плату основних виробничих робітників;
8) відрахування на соціальні заходи;
9) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
10) загальновиробничі витрати;
11) втрати внаслідок технічно неминучого браку;
12) інші виробничі витрати.
Крім наведених витрат виробничої собівартості, при формуванні ціни важливо враховувати такі статті витрат:
а) адміністративні витрати;
б) витрати на збут;
в) інші операційні витрати.
2.3. Економічна ефективність
Ефект означає результат, наслідок певних причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженнях. У тому випадку коли зазначені результати отримують грошову оцінку, говорять про економічний ефект.
Економічний ефект – виражений у вартісній (грошової) формі результат будь-яких дій.
Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання.
Економічна ефективність – це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки).
У загальному вигляді принципова схема визначення показника ефективності може бути виражена формулою
,де е – показник економічної ефективності; Е – величина економічного ефекту; З – витрати ресурсів (коштів, засобів виробництва, предметів праці, трудових факторів, часу та ін.) на забезпечення зазначеного економічного ефекту.
2.4. Основи фінансової діяльності підприємства
Фінансова діяльність – це діяльність, пов'язана з формуванням і використанням грошових фондів у процесі їх кругообігу.
Фінансові ресурси підприємства – це сукупність власних грошових доходів і надходжень зовні (залучені і позичені кошти), призначених для виконання фінансових зобов'язань підприємства, фінансування поточних витрат і капітальних вкладень, пов'язаних з відтворенням засобів виробництва.
Результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – перевищення доходу над витратами. Зворотна величина називається збитком. З економічної точки зору прибуток – різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору прибуток – це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду.
Кінцевий фінансовий результат, названий валовим (балансовим) прибутком/збитком, складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів та іншого майна підприємства, а також доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат за цими операціями.
Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації в діючих цінах без ПДВ і акцизів та витратами на виробництво і реалізацію продукції.
Якщо прибуток виражається абсолютною сумою, то рентабельність – це відносний показник інтенсивності виробництва. Він характеризує рівень прибутковості щодо певної бази.
Роботу підприємства можна вважати рентабельною, якщо суми виручки від реалізації продукції достатні не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але й для утворення прибутку.
Основні види рентабельності діяльності підприємства:
- рентабельність виробництва
- рентабельність продукції.
Висновки
Для реалізації своїх функцій підприємство використовує виробничі фактори, які можна умовно об'єднати у такі групи: трудові фактори; основні фонди; оборотні кошти; природні фактори; інформаційні фактори.
Основний капітал формує ту частину активів підприємства, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносячи свою вартість на вартість готової продукції. Ключовими компонентами основного капіталу взагалі й основних засобів зокрема є основні фонди, що становлять матеріальну основу виробництва. Основні фонди – це частина засобів виробництва, що зберігають свою речову форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами в міру спрацювання. Грошова компенсація фізичного спрацювання основних фондів здійснюється шляхом амортизації.
Оборотним капіталом (обіговими коштами) називають засоби виробництва, що, на відміну від основних фондів, беруть участь тільки в одному виробничому циклі, під час якого цілком переносять свою вартість на вартість готової продукції. Оборотним капітал називається тому, що він перебуває в постійному обороті.
Основною метою діяльності будь-якого виробника (фірми, виробничого підприємства) є максимізація прибутку. Можливості його одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на вироблену продукцію. Витрати, що має фірма у процесі діяльності, можна поділити на дві категорії: зовнішні (або явні) і внутрішні (неявні). За формою прояву всі витрати можна поділити на такі групи: витрати; неявні (імпліцитні) витрати; збиток; безповоротні (безповоротно втрачені) витрати.
Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати плануються і враховуються за двома напрямами: 1) економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат (наприклад, матеріали, зарплата, амортизація та ін.) – кошторис витрат; 2) калькуляційними статтями, тобто залежно від місця (сфер виробничої діяльності) і цілеспрямованості використання ресурсів виникнення витрат – калькуляція.
Ефект означає результат, наслідок певних причин, дій. Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженнях. У тому випадку, коли зазначені результати отримують грошову оцінку, говорять про економічний ефект. Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання.
Результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток – перевищення доходу над витратами. Зворотна величина називається збитком. З економічної точки зору прибуток – різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору прибуток – це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду. Якщо прибуток виражається абсолютною сумою, то рентабельність – це відносний показник інтенсивності виробництва. Він характеризує рівень прибутковості щодо певної бази. Роботу підприємства можна вважати рентабельною, якщо суми виручки від реалізації продукції достатні не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але й для утворення прибутку.
Запитання для самоперевірки
- Дайте визначення підприємства.
- Назвіть виробничі фактори, що використовує підприємство у своїй діяльності.
- Дайте визначення основних фондів і обігових коштів. У чому полягає їх принципова відмінність?
- Наведіть приклади виробничих і невиробничих основних фондів.
- Що таке фізичне і моральне зношення основних фондів?
- У чому полягає економічна функція амортизації?
- Назвіть склад і наведіть класифікацію оборотного капіталу.
- Дайте визначення та наведіть класифікацію витрат підприємства.
- У чому полягає принципова відмінність кошторису і калькуляції?
- Назвіть основні елементи кошторису витрат.
- Назвіть і охарактеризуйте види калькуляції.
- Назвіть статті калькуляції.
- Що таке економічний ефект і економічна ефективність. Наведіть приклади.
- Поясніть сутність поняття рентабельність виробництва.