М. Д. Чемич організація протиепідемічних заходів при надзвичайних ситуаціях міністерство освіти І науки україни сумський державний університет медичний інститут конспект

  1   2

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ЗАХОДІВ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ЕПІДЕМІОЛОГІЇ

розділу

«ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ЗАХОДІВ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ»

для студентів 5-го курсу вищих медичних закладів освіти ІІІ-IV рівнів акредитації напряму 1101 «Медицина»

Затверджено на засіданні кафедри інфекційних хвороб і епідеміології як конспект лекцій з дисципліни «Епідеміологія з епідеміологією військовою та надзвичайних станів». Протокол № 5 від 28.12.2006 р.

СУМИ

Вид-во СумДУ

2007


Конспект лекцій з епідеміології розділу «Організація протиепідемічних заходів при надзвичайних ситуаціях» / Укладач М.Д. Чемич. – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 50 с.


Кафедра інфекційних хвороб і епідеміології

ЗМІСТ
стор.
Актуальність. Визначення надзвичайної ситуації………….	4
Основні санітарно-епідемічні заходи при надзвичайних ситуаціях………………………………………………………	6
Оцінка санітарно-епідемічного стану в зонах стихійного лиха……………………………………………………………	9
Режимні та обмежувальні заходи…………………………...	10
Спеціалізовані формування протиепідемічного захисту…..	12
Робота формувань і закладів охорони здоров’я при виникненні епідемічних осередків………………………….	16
Організація протиепідемічного забезпечення військ у надзвичайних ситуаціях……………………………………..	19
Організація протиепідемічного забезпечення військ у воєнний час…………………………………………………...	25
Заходи у військах для запобігання занесенню та винесенню інфекційних хвороб……………………………..	29
Планування протиепідемічних заходів……………………..	31
Додатки………………………………………………………..	37
Список літератури..………………………………………….	49

Актуальність. За останні десятиріччя науково-технічний прогрес різко ускладнив взаємовідносини людини з навколишнім природним середовищем, вніс суттєві, непередбачені й у багатьох випадках необоротні зміни до екологічних систем. Ці зміни поширюються на повітряний басейн, водойми, ґрунт, лісові масиви, споруди. У цьому зв’язку особливої актуальності набула проблема взаємовідношень “людина-техніка-природа”. Разом з тим у природі часто відбуваються як звичайні, так і небезпечні стихійні фізико-географічні процеси – землетруси, виверження вулканів, тайфуни, ураганні вітри, пожежі в лісових масивах, сходження снігових лавин у горах та ряд інших. У багатьох випадках стихійно-руйнівні процеси у природі зумовлені не тільки неприборканими силами стихії. Часто їх поява і шкідливий вплив - результати необережного поводження людини в навколишньому природному середовищі. Стихійні лиха завдають значної шкоди народному господарству, руйнують потужні промислові об’єкти, викликають загибель цивільного населення. Може статись велика біда технічно-природного характеру. За таких умов важливо правильно спланувати організаційні та протиепідемічні заходи з локалізації аварії, грамотно надати медичну допомогу потерпілим.

Санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи являють собою єдину систему, яка спрямована на збереження та зміцнення здоров’я військовослужбовців, підвищення боєздатності особового складу, на запобігання і ліквідацію інфекційних захворювань у військах. Ці заходи проводяться, як правило, в єдиному комплексі, але за своїм складом, переліком необхідних спеціалістів і засобів їх поділяють на санітарно-гігієнічні та протиепідемічні. Особливого значення набуває організація і проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів в умовах воєнного часу. Досвід минулого підтверджує, що епідемії є постійним і невід’ємним супутником усіх війн. У минулих століттях поширення інфекційних захворювань у арміях, що воювали, набувало настільки широких розмірів, що санітарні втрати від інфекційних захворювань значно перевищували втрати, спричинені дією зброї противника. У середньому це співвідношення в різні періоди складало 4-5:1. Так, наприклад, у війні Наполеона проти Росії санітарні втрати від інфекційних захворювань за літню кампанію становили близько 80 тис. чоловік, у той самий час втрати від вогнепальної та холодної видів зброї не перевищували 7-8 тисяч.

Відомі випадки навмисного поширення інфекційних захворювань у військах противника, метою яких було зараження особового складу для досягнення перемоги у війні. ХХ століття відзначилось широкими розробками високоефективної та дешевої бактеріологічної зброї. Сьогодні бактеріологічна зброя ще офіційно залишається на озброєнні багатьох країн світу. Знання основ військової епідеміології, причин та умов виникнення і поширення інфекційних захворювань робить можливим запобігання цих хвороб, а у випадку їх появи – проведення ефективних заходів щодо їх ліквідації. Щодо цього наочним є досвід військової медицини у війні 1941-1945 років, який свідчить про те, що в умовах напруженої обстановки при правильній організації протиепідемічних заходів можна запобігти епідемії як у військах, так і серед цивільного населення.

Необхідно пам’ятати, що і без зброї масового ураження умови воєнного часу завжди різко погіршували епідемічну обстановку, чим створювали передумови для виникнення епідемічних захворювань. Швидка зміна районів та умов розташування військ, неблагополучна в епідемічному стані місцевість, фізичне і психоемоційне навантаження, стомлення, порушення в організації харчування, водопостачання, недотримання правил особистої та громадської гігієни – це якраз ті фактори, що сприяють виникненню епідемій.

Надзвичайна ситуація для санітарно-протиепідемічної служби – це різкі, часто непередбачувані зміни у звичайній обстановці, що виникли у результаті катастрофи та її наслідків, і характеризуються численними людськими жертвами, масовими захворюваннями й ураженням людей, різким погіршенням санітарно-гігієнічної обстановки і дуже складною епідемічною ситуацією. За таких обставин необхідні швидкі зміни в організації у звичайному ритмі роботи органів управління, лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічних закладів.

Основна мета санітарно-епідемічних заходів – збереження здоров’я людей і запобігання інфекційним, професійним та іншим хворобам. У разі виникнення аварії (катастрофи) будь-якого типу для всього населення необхідним є строге виконання правил особистої та колективної гігієни. Якщо дотримання норм і правил особистої гігієни насамперед залежить від конкретної особи, то у виконанні норм і правил колективної гігієни беруть участь усе населення, місцеві органи влади й управління, а також медичні працівники. Дуже важливо забезпечити належні санітарно-гігієнічні умови розміщення людей, які залишили постійні місця проживання, організувати їх харчування, водопостачання, лазне-пральне обслуговування, запобігти забрудненню повітря, води, продуктів харчування радіонуклідами, шкідливими, хімічними речовинами, а також не допустити перегрівання чи переохолодження людей.

Важливим напрямком роботи медичних працівників є постійна пропаганда гігієнічних знань, норм і правил поведінки людей.

Інший напрямок роботи в екстремальних умовах передбачає проведення експертизи води і продуктів харчування. За результатами їх аналізів роблять висновок про придатність для використання населенням. Забезпечення населення якісною їжею і водою у зоні стихійного лиха повинно бути під постійним наглядом медичних працівників. Необхідно брати під строгий контроль усі гігієнічно важливі об’єкти – як зруйновані чи пошкоджені, так і ті, що продовжують функціонувати. До них належать: система водопостачання і каналізації; підприємства харчової промисловості, громадського харчування й торгівлі; дитячі дошкільні та шкільні заклади; підприємства комунального господарства; пошкоджений і непошкоджений житловий фонд; лікувально-профілактичні заклади, в які госпіталізовано людей з району аварії (катастрофи); території тимчасового розселення евакуйованого населення; місця розміщення рятувальних команд, загонів і бригад екстреної медичної допомоги; промислові об’єкти, які можуть бути джерелами іонізуючого випромінювання, сильнодіючих отруйних речовин, бактеріальних (біологічних) засобів тощо.

Важливе значення має санітарний контроль за поточною і заключною дезінфекціями на підприємствах харчування, які обслуговують населення в зоні лиха.

При пошкодженні водогону і водонапірних споруд працівники санітарно-епідемічної служби спільно з іншими зацікавленими службами здійснюють екстрені заходи стосовно забезпечення населення якісною водою: беруть участь у виборі джерела водопостачання, дають дозвіл на використання води і контролюють автотранспорт для її перевезення, за необхідності вимагають проведення знезараження шляхом хлорування чи іншими способами.

У разі пошкодження каналізаційних споруд, попадання стічних вод у відкриті водойми здійснюють екстрені ремонтно-відновні заходи, які контролюють працівники санітарно-епідеміологічної служби.

У разі поширення серед населення конкретної інфекційної хвороби необхідно передбачати адекватні протиепідемічні заходи.

Протиепідемічні заходи – це виконання науково-обґрунтованих рекомендацій, яке дозволяє успішно запобігти виникненню інфекційних хвороб серед певних груп населення, ліквідувати чи суттєво зменшити інфекційну захворюваність.

Вони складаються з таких видів роботи:

• виявлення збудників хвороби і з’ясування їх джерела та механізму передачі;
  
• своєчасна, достовірна і безперервна оцінка епідемічної обстановки в районі катастрофи;
  
• вибір і проведення відповідних протиепідемічних заходів та оцінка їх ефективності.
  

Для організації боротьби з інфекційними хворобами створюють надзвичайні протиепідемічні комісії (НПК), до яких входять представники різних відомств (працівники управління охорони здоров’я, лікарі-інфекціоністи, гігієністи, епідеміологи, ветеринари тощо).

До завдань НПК належать:

• затвердження плану ліквідації епідемічного осередку;
  
• визначення термінів уведення і зняття обмежувальних і режимних заходів;
  
• надання адміністративної, консультативної та методичної допомоги службам;
  
• заслуховування доповідей відповідальних осіб про стан роботи з ліквідації осередку;
  
• коригування плану ліквідації осередку залежно від обставин, що склалися.
  

Розрізняють декілька груп протиепідемічних заходів залежно від того, на яку ланку епідемічного процесу вони спрямовані.

На джерело збудника спрямовані виявлення хворих людей і тварин та носіїв збудника, їх ізоляція й лікування, дератизація. Розриву механізму передачі досягають за допомогою санітарно-гігієнічних, дезінфекційних і дезінсекційних заходів. Щоб сформувати несприйнятливість колективу, вдаються до імунопрофілактики та екстреної профілактики.

Уже на початку розвитку екстремальної ситуації та епідемії важливе значення має негайне проведення санітарно-епідеміологічної розвідки (СЕР) для отримання відомостей про джерело збудника та шляхи його передачі. За результатами такої розвідки визначають санітарно-епідеміологічний стан району надзвичайної ситуації. Підставами для оцінки є сукупність даних, які характеризують рівень, структуру й динаміку інфекційної захворюваності місцевого населення; ступінь небезпеки чи ймовірність збудників тієї чи іншої інфекційної хвороби; наявність чи відсутність умов для її поширення.

У військах оцінка санітарно-епідеміологічного стану дається окремо для частини (військової одиниці) і району (території її дислокації) стосовно певних інфекційних хвороб. Вона проводиться щоразу при зміні епідеміологічної обстановки як серед військовослужбовців, так і серед населення в районі розташування військової частини.

Розрізняють такі оцінки санітарно-епідемічного стану в зонах стихійного лиха: благополучний, нестійкий, неблагополучний і надзвичайний.

Санітарно-епідеміологічний стан району вважають благополучним, якщо відсутні інфекційні захворювання серед населення або реєструються спорадичні випадки інфекційних хвороб, що не пов’язані між собою і притаманні для цього району, а також відсутні умови для занесення інфекційних хвороб і поширення серед населення.

Нестійким санітарно-епідеміологічний стан вважають тоді, коли серед населення реєструються окремі випадки таких інфекційних хвороб, які раніше не виникали, а також при незначному підвищенні спорадичного рівня інфекційної захворюваності чи виникненні окремих групових захворювань без тенденції до подальшого поширення. Санітарно-епідеміологічний стан оцінюється як нестійкий і в тому випадку, коли в районі є умови для поширення інфекційних хвороб чи занесення інфекції.

Санітарно-епідеміологічний стан вважають неблагополучним у разі групових спалахів інфекційних хвороб за наявності умов для їх подальшого поширення або реєстрації поодиноких випадків особливо небезпечних інфекційних хвороб (чума, холера, гемологічні гарячки тощо). Для військової частини неблагополучним є санітарно-епідеміологічний стан ще й тоді, коли вона дислокується чи веде бойові дії у надзвичайному, що стосується санітарно-епідеміологічного стану, районі.

Санітарно-епідеміологічний стан є надзвичайним тоді, коли серед населення (військових) виникли епідемія інфекційної хвороби чи групові випадки особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Для локалізації та ліквідації осередків інфекційної хвороби можуть запроваджуватись режимні й обмежувальні заходи – карантин і обсервація.

Карантин – це комплекс режимно-обмежувальних заходів у системі протиепідемічного забезпечення військ, спрямованих на повну ізоляцію частини або з’єднання і ліквідацію в них інфекційної захворюваності. При цьому частина (з’єднання) виводиться у спеціально призначений район.

Введення карантину на певній території (осередку) передбачає:

• озброєну охорону осередку, заборону в’їзду і виїзду (входу чи виходу) без спеціального дозволу, заборону вивезення з осередку будь-якого майна без попереднього його знезараження; розподіл військовослужбовців (населення) на дрібні групи (по 10-15 осіб) і обмеження контактів між ними, повну ізоляцію приміщень з інфекційними хворими;
  
• виділення зони суворого режиму, де розташовані підрозділи, і зони обмеження, де розташовані відділення спеціальної обробки, штаб, ізолятор, пункт харчування, контрольно-пропускний пункт і зовнішній передавальний пункт на межі карантину, через який здійснюється постачання частини;
  
• створення комендантської служби для забезпечення виконання режимних правил карантину;
  
• повна санітарна обробка після проведення спеціальної обробки в осередку;
  
• строге дотримання населенням у зоні карантину правил особистої і колективної гігієни, за необхідності застосування індивідуальних засобів захисту (ватно-марлеві пов’язки, респіратори), своєчасне сповіщення про членів сім’ї, які захворіли, і дотримування запобіжних заходів при контакті з хворими особами;
  
• здійснення медичними працівниками комплексу заходів з екстреної неспецифічної, а згодом і специфічної профілактики захворювань серед військових (населення) і лікування хворих, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;
  
• продовження посиленого медичного спостереження за особовим складом з метою раннього й активного виявлення інфекційних хворих.
  

Карантин знімають за відсутності захворювань після закінчення інкубаційного періоду хвороби, збудник якої був застосований у ролі біологічної зброї, з моменту ізоляції останнього хворого і завершення дезінфекційних заходів.

Обсервація – система заходів, яка передбачає проведення ряду ізоляційно-обмежувальних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних хвороб.

Зокрема, це:

• обмеження виїзду і в’їзду, транзитного проїзду через епідемічний осередок, обмеження пересування людей;
  
• заборона вивозу майна без попередньої дезінфекції, заборона виїзду особового складу без попереднього проведення повної санітарної обробки й екстреної профілактики;
  
• роз’єднання особового складу на малі групи, заборона колективних (групових) заходів;
  
• посилення контролю за харчуванням і водопостачанням;
  
• медичне спостереження за військовослужбовцями та населенням і негайна ізоляція захворілих в ізоляторах етапів медичної евакуації з подальшою госпіталізацією;
  
• проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних й інших заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних хвороб;
  
• часткова і повна спеціальна обробка військ відразу після встановлення факту застосування біологічної зброї і після завершення обсервації;
  
• екстрена неспецифічна профілактика інфекцій серед людей, а надалі й специфічна;
  
• встановлення суворого протиепідемічного режиму на етапах медичної евакуації обсервованих частин.
  

При цьому війська продовжують виконувати бойові завдання. Обсервацію знімають за відсутності інфекційних захворювань після закінчення максимального інкубаційного періоду хвороби, збудники якої застосовані як біологічна зброя, після закінчення спеціальної обробки військ і дезінфекційних робіт.


Cпеціалізовані формування протиепідемічного захисту


Соціально-економічні і медико-санітарні протиепідемічні заходи приводять не тільки медичні, але й немедичні сили і засоби.

До медичних сил і засобів системи протиепідемічного захисту населення належать:

• амбулаторно-поліклінічні заклади;
  
• станції швидкої та невідкладної медичної допомоги;
  
• центри екстреної медичної допомоги;
  
• лікувальні (стаціонарні) заклади і прибулі до району лиха лікувально-профілактичні заклади;
  
• медичні формування (бригади екстреної медичної допомоги різного профілю);
  
• заклади і формування санітарно-епідеміологічної служби (санітарно-епідеміологічні загони, санітарно-профілактична бригада, протиепідемічна бригада та ін.);
  
• наукові та медичні заклади.
  

Немедичні сили і засоби включають:

• територіальні й регіональні адміністративні органи, НПК та ін.;
  
• господарські органи і заклади, підприємства, організації;
  
• рятувальні формування різноманітних міністерств і відомств, підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони;
  
• населення.
  

У складній епідемічній обстановці в районах й обласних центрах рекомендується створювати НПК з представників місцевих органів влади та органів охорони здоров’я із залученням до них спеціалістів військової медичної служби.

Координацію діяльності санітарно-епідеміологічної служби здійснюють групи контролю за дотриманням і виконанням санітарно-гігієнічних заходів разом з групами СЕР. Згідно з їх вказівками зі складу санітарно-епідеміологічної станції (санітарно-епідеміологічного загону) до району катастрофи направляються рухомі медичні формування – групи епідеміологічної розвідки, а за необхідності – гігієнічні, епідеміологічні, токсикологічні й радіологічні бригади. До району широкомасштабних катастроф направляються спеціалізовані протиепідемічні бригади, які формуються на базі науково-дослідного інституту епідеміологічного профілю, Центральної та обласних санітарно-епідеміологічних станцій.

До складу групи епідеміологічної розвідки входить лікар-епідеміолог (старший групи), фельдшер і лаборант мікробіолог. За необхідності залучають і таких спеціалістів, як лікар-гігієніст, лікар-токсиколог, паразитолог, зоолог та інші.

Основними завданнями групи епідеміологічної розвідки є з’ясування епідеміологічної обстановки у районі катастрофи при огляді місцевості, розпитування населення і медичних працівників лікувально-профілактичних закладів, що збереглися, а також взяття проб ґрунту, повітря, води, продуктів харчування, заражених ділянок місцевості та різних об’єктів.

Протягом доби група може провести санітарно-епідеміологічне обстеження 25-30 км² території і взяти 8-12 проб, які направляють до санітарно-епідеміологічної станції чи санітарно-епідеміологічного загону для аналізу.

Гігієнічні бригади, які направляються до району лиха, визначають якість води, продуктів харчування, придатність їх до вживання; радіологічні – з’ясовують ступінь радіоактивного забруднення ґрунту, джерел водопостачання, повітря, продуктів харчування; токсикологічні – визначають у довкіллі отруйні хімічні речовини.

Інфекційно-епідеміологічні бригади здійснюють суцільне обстеження території та різних об’єктів на виділеній ділянці району лиха, розгортають тимчасові інфекційні стаціонари, виявляють під час поквартирних чи подвірних обходів інфекційних хворих і госпіталізують їх. За необхідності такі бригади проводять серед населення екстрену неспецифічну і специфічну профілактику інфекційних хвороб. Для цього організовуються пункти щеплення, на яких основну роботу виконують середні медичні працівники.

Завдання інфекційно-епідеміологічних бригад полягає також у здійсненні контролю за поточною і заключною дезінфекцією інфекційних осередків. Безпосередньо цю роботу виконують дезінфекційні групи.

Згідно зі штатним розписом інфекційно-епідеміологічна бригада складається з 8 осіб, серед яких є старший лікар-інфекціоніст – 1, епідеміолог – 1, лікар-інфекціоніст, він же анестезіолог-реаніматолог – 1, лікар-педіатр – 1, медсестри – 3, водій-санітар – 1. Бригада протягом робочого дня (12 год.) може обстежити територію з населенням 25000 осіб, провести огляд до 100 осіб у їх помешканнях. Дезінфекційна група у складі дезінфектора і двох санітарів протягом робочого дня може обробити 25 квартир, кожна з яких має площу до 60 м².

Отримані результати заносять до карти СЕР (див. додаток А).

У район великих катастроф можуть бути відправлені спеціалізовані протиепідемічні бригади для посилення вказаних вище формувань, надання їм методичної допомоги, кваліфікованого проведення необхідних санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. У цих бригадах є такі спеціалісти: гігієністи, епідеміологи, бактеріологи, вірусологи, паразитологи, токсикологи. Бригади укомплектовані транспортом, лабораторіями, укладками, спеціальними приладами та іншими необхідними засобами.

У випадку спалаху особливо небезпечної інфекції (холери, чуми, геморагічних гарячок, натуральної віспи) необхідно організувати основні невідкладні заходи для контролю за надзвичайною ситуацією.

1 Хворий (хворі) негайно ізолюються і забезпечуються необхідною медичною допомогою. Налагоджується взяття матеріалу для лабораторних досліджень і відправлення його до відповідних лабораторій.

2 Питання про необхідність транспортування хворого за межі осередку обов’язково узгоджується з відповідними керівними органами.

3 Встановлюється місце перебування всіх осіб, які контактували з хворим і могли інфікуватися. Якщо хворий недавно повернувся з подорожі, слід уточнити маршрут його пересування і виявити предмети, що можуть бути забруднені. Такі предмети дезінфікують або знищують.

4 Здійснюється опитування населення з метою виявлення симптомів хвороби. Кожного з такими симптомами оглядає медичний працівник.

5 Водночас встановлюється зв’язок з відповідними органами управління. Для ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження використовуються військові частини цивільної оборони та інші її формування з широким залученням населення.

Своєчасне проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів створює можливість запобігти виникненню інфекційних захворювань у зоні стихійних лих, ліквідувати чи суттєво знизити інфекційну захворюваність.


Робота формувань і закладів охорони здоров’я при виникненні епідемічних осередків


Робота поліклініки у зоні карантину перебудовується – медична допомога наближається до населення або переноситься на підприємства, до установ та організацій. Дільничний принцип обслуговування населення зберігається, однак у зв’язку з різким збільшенням обсягу роботи нині існуючі лікарські дільниці розукрупнюються і поділяються на мікродільниці. За таких обставин уся робота здійснюється медичною бригадою у складі одного лікаря, 2 медичних сестер і 2 дезінфекторів із залученням декількох добровольців санітарного активу з місцевого населення або членів санітарної дружини. Така бригада обслуговує дільницю з населенням 1000-2000 осіб. Бригада забезпечується транспортом, а також укладкою для взяття матеріалу від хворих, препаратами для проведення екстреної профілактики, медикаментами, дезінфектантами, спеціальними бланками, списками обслуговуваного населення.

З метою виявлення хворих така медична бригада двічі на день здійснює подвірні (поквартирні) обходи для проведення термометрії, екстреної профілактики і санітарно-просвітньої роботи. Бригада працює в умовах суворого протиепідемічного режиму. Усі її члени забезпечуються повним комплектом захисного одягу – протичумними костюмами або сучасними захисними комбінезонами, які забезпечують максимальний ступінь безпеки.

Члени бригади складають списки людей, які мешкають на певній території, включаючи приїжджих, проводять термометрію, результати якої заносять до спеціального журналу.

Виявлених хворих ізолюють, а потім направляють на госпіталізацію. У помешканні хворого проводять заключну дезінфекцію. Осіб з підвищеною температурою тіла госпіталізують до провізорних відділень. За контактними з хворими встановлюють спостереження на термін максимального інкубаційного періоду відповідної хвороби. За необхідності проводять екстрену профілактику. Одна бригада за 10 год. роботи може обстежити шляхом подвірних обходів 200-300 дворів (квартир).

Наприкінці дня кожна бригада заповнює спеціальну звітну форму, в якій зазначають:

• загальну кількість мешканців на мікродільниці;
  
• число осіб, у яких проведена термометрія;
  
• число осіб з підвищеною температурою тіла нез’ясованої етіології;
  
• число виявлених хворих з характерними симптомами хвороби;
  
• число госпіталізованих осіб;
  
• число хворих, залишених вдома (причини);
  
• число осіб, які отримали медичні препарати;
  
• відомості про санітарно-просвітню роботу.
  

Керівник бригади отримані відомості передає до поліклініки, а звідти їх надсилають до відповідного органу управління охорони здоров’я. Тут отримані дані аналізують у масштабах району і далі повідомляють штаб осередку й НПК.

Особовий склад формувань наприкінці робочого дня проходить повну санітарну обробку. Медичний персонал перебуває під медичним наглядом з термометрією двічі на день.

За таких умов роботи на базі санепідемстанції або дезстанції необхідно створити центр санітарно-епідеміологічного нагляду (епідеміологічне бюро). До його обов’язків входить збір даних про наповнюваність інфекційних стаціонарів і відомостей про хворих, які потребують госпіталізації.

Перевезення інфекційних хворих і осіб, підозрілих на наявність інфекційної недуги, проводять спеціальним транспортом роздільно. Хворого супроводжує бригада евакуаторів (фельдшер або медсестра, санітар-водій і санітар-носій), одягнена у захисний одяг відповідно до характеру інфекції. Санітарний автомобіль і предмети, з якими стикався хворий під час транспортування, після доставки його до стаціонару дезінфікують силами персоналу приймального відділення.

У разі виникнення екстремальних ситуацій і масових спалахів інфекційних хвороб штатного ліжкового фонду інфекційних стаціонарів виявиться недостатньо. У таких випадках буде необхідно розширити стаціонар (відділення) шляхом використання вільних і підсобних приміщень, планування яких може задовольнити гігієнічні нормативи для інфекційних палат. За значнішої потреби у ліжковому фонді доведеться перепрофілювати соматичні стаціонари в інфекційні і розгорнути тимчасові інфекційні стаціонари.

Для лікування комбінованих уражень (інфекція + поранення або опік, інфекція + соматичне захворювання) необхідно передбачити розгортання спеціалізованих відділень, забезпечених відповідним майном та підготовленими медичними фахівцями.

Тимчасові інфекційні стаціонари й обсерватори приписуються до лікувально-профілактичних закладів, що забезпечують їх майном, медикаментами, устаткуванням і медичними кадрами.

При надзвичайних ситуаціях і зростанні інфекційної захворюваності проводиться медичне сортування інфекційних хворих, які на етапах евакуації діляться на 2 групи:

1. хворі на неконтагіозні й малоконтагіозні інфекції (ботулізм, правець, лептоспіроз тощо);
   
2. хворі на висококонтагіозні (особливо небезпечні) інфекції (чума, холера, геморагічні гарячки тощо).
   

Усі інфекційні стаціонари повинні бути принципово однотипними і розгортатися з урахуванням вимог протиепідемічного режиму.

Інфекційний стаціонар складається з двох частин: зони суворого протиепідемічного режиму (заразної частини) і зони обмежень (чистої частини).

У першій зоні розміщуються приймально-діагностичне (боксоване) відділення, майданчик дезінфекції транспорту, обмивально-дезінфекційне відділення, стаціонар для хворих з встановленим діагнозом, провізорне відділення, бактеріологічна і клінічна лабораторії, рентгенівський кабінет, патолого-анатомічне відділення, “брудна” частина санпропускника для персоналу.

У зоні обмежень розташовуються адміністративно-управлінські та господарські служби, харчоблок, аптека, пральня, гуртожиток для персоналу, приміщення для чергового персоналу, туалетні кімнати, “чиста” половина санітарного пропускника.


ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИЕПІДЕМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ


Аналіз протиепідемічної роботи у регіонах бойових дій свідчить про необхідність широкого використання вакцин, сироваток, бактеріофагів, імуномодуляторів та інших засобів профілактики інфекцій. Проте використання їх повинно бути науково обґрунтованим і відповідати практичним рекомендаціям. Прикладом прийняття рішення з недостатньо вивченого питання може бути “синдром Перської затоки”, яким страждало 6 % (30 тис. із 0,5 млн) американських військовослужбовців – учасників війни у Перській затоці та близько 1,3 % (500 із 40 тис.) британських.

Здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду у військах регламентується Законом України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” з урахуванням специфіки відомства.

Протиепідемічні заходи у військах проводяться з метою збереження здоров’я військовослужбовців, запобігання виникненню інфекційних захворювань особового складу і регламентуються офіційними документами (бойові статути, настанови, керівництва, інструкції).

Протиепідемічні та санітарно-гігієнічні заходи організовуються і проводяться безпосередньо у військових частинах, медичних установах і підрозділах, на етапах медичної евакуації, серед особового складу, який прибуває для поповнення, серед населення, в районах дислокації військ, серед військовополонених, на об’єктах тилу і безпосередньо на місцевості, де розташовуються війська. У їх організації та проведенні беруть участь медичні й немедичні сили та засоби.

Медичні сили та засоби:

• військова медична служба;
  
• санітарно-епідеміологічні установи й підрозділи;
  
• епідеміологи в органах управління медичною службою;
  
• етапи медичної евакуації (з їх оснащенням), запаси майна на медичних складах.
  

Немедичні сили та засоби:

• частини, заклади і підрозділи військового, армійського й фронтового тилу;
  
• хімічні та інженерні війська;
  
• командування й управління виховної роботи;
  
• особовий склад.
  

Їх роль і функції полягають у безпосередньому виконанні протиепідемічних і санітарно-гігієнічних норм і правил, що пов’язані з розташуванням, харчуванням, водопостачанням, умовами військової служби, похованням загиблих. Крім того, вони організують і здійснюють режимно-обмежувальні заходи (обсервацію і карантин), санітарну обробку, ветеринарно-санітарні, дезінфекційні й деякі інші заходи.

З метою вирішення завдань, що стоять перед санітарно-епідеміологічним управлінням (СЕУ), формуються пересувні санітарно-епідеміологічні групи (ПСЕГ). Для надання автономності ПСЕГ до них входять і підрозділи забезпечення: засоби зв’язку, кухня, електростанція, додаткова автотехніка.

Принципи проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів у військах у воєнний час такі:

1 Профілактична спрямованість діяльності військово-медичної служби відповідно до аналізу й прогнозу епідеміологічної обстановки у військах і на займаній території з урахуванням особливостей сучасних бойових дій.

2 Здійснення протиепідемічних заходів у військах усіма засобами військово-медичної служби із залученням санітарно-епідеміологічних установ для виконання більш складних завдань і проведення спеціальних заходів.

3 Комплексність проведення заходів з профілактики і ліквідації інфекційних захворювань з виділенням головних заходів, які забезпечують у конкретних обставинах кращий результат.

4 Плановість в організації і проведенні протиепідемічних заходів.

5 Відповідність характеру й обсягу протиепідемічних заходів оперативно-тактичній і медичній обстановкам. Зміст і обсяг протиепідемічних заходів повинні сприяти виконанню військами завдань або не перешкоджати їх виконанню.

6 Використання найпростіших методів і прийомів для діагностики та профілактики інфекційних захворювань і їх стандартизація (уніфікація).

7 Максимальне наближення протиепідемічних сил і засобів до епідеміологічно неблагополучних районів і ліквідація епідемічних осередків на випадок їх виникнення.

Особливості організації протиепідемічних заходів лікарями-епідеміологами у воєнний час:

1. відсутність епідеміологічних відділів у штаті санітарно-епідеміологічних установ;
   
2. наявність лікарів-епідеміологів у складі підрозділів санітарно-епідеміологічного закладу без виділення їх в окрему групу не забезпечує проведення епідеміологічного аналізу в достатньому обсязі та зводиться до обмежених поточних заходів;
   
3. досвід протиепідемічного забезпечення бойових дій в Афганістані свідчить про необхідність здійснення порівняльного аналізу санітарно-епідеміологічного стану військ і районів їх дій у минулому та зараз;
   
4. звуження епідеміологічного аналізу призводить до зниження якості та ефективності СЕР;
   
5. зменшення обсягу епідеміологічного аналізу погіршує можливості впливу на епідеміологічну ситуацію й ускладнює прийняття рішення начальником санітарно-епідеміологічного закладу;
   
6. для прогнозування змін в епідемічній ситуації необхідно проводити епідеміологічний аналіз у повному обсязі з урахуванням реально існуючих кліматичних, бойових технічних та інших умов, рівня медичного забезпечення військ і можливостей лабораторного підтвердження гіпотез.
   

Таким чином, усе це зумовлює необхідність формування групи фахівців-епідеміологів для цілеспрямованого виконання епідеміологічного аналізу.

Надзвичайні ситуації можуть супроводжувати або випереджати такі заходи:

1 Попереднє виявлення різних хвороб, за якими вже здійснюється нагляд, і таких, що потребують особливого контролю в період катастрофи (недуг, передавання яких може змінюватися внаслідок катастрофи; захворювань, які вже викликали епідемії в даній місцевості; хвороб, якими органи охорони здоров’я особливо занепокоєні незалежно від імовірності виникнення локальних спалахів).

2 Вибір найбільш чутливих показників. При цьому рекомендується навіть дещо нехтувати їх специфічністю на користь чутливості. Мається на увазі регулярне швидке повідомлення про підозрілі випадки, опираючись лише на особливості клінічного перебігу. Так, в осередках холери у комплексі заходів цілком необхідним є поточний оперативний аналіз захворюваності на гострі кишкові інфекції з проносом ще до їх етіологічного розшифровування. Так само в осередках чуми – аналіз випадків захворюваності лімфаденітом і пневмоніями.

3 Зміни способу сповіщення про хвороби. Звичайні прийняті форми і частота сповіщення не завжди відповідають умовам критичних ситуацій. Використання оперативних засобів зв’язку (телефон, посильний), а також частіша (бажано щоденна) звітність до координуючого центру є частиною спеціальних заходів, передбачених у плані невідкладних дій служб санепідемнагляду й охорони здоров’я.

4 Поширення і застосування отриманих даних. За умов, які виникають у зв’язку з надзвичайними ситуаціями, особливого значення набуває невідкладне й широке розповсюдження епідеміологічної інформації. Насамперед це стосується ситуацій, які пов’язані зі спалахами інфекційних хвороб. Великий позитивний досвід у цьому плані вже накопичений ВООЗ, яка видає “Щотижневик епідеміологічної статистики”. Такий самий позитивний досвід мають і США, які видають “Щотижневик захворюваності й смертності від інфекційних хвороб”. Необхідно мати на увазі, що регулярне розповсюдження одержаної інформації має практичну мету для прийняття рішення щодо проведення протиепідемічних заходів на тій чи іншій території.

Для визначення конкретних протиепідемічних заходів повинні враховуватись особливості різних видів катастроф (природних, пов’язаних з діяльністю людини та ін.) і вплив усього комплексу факторів екстремальних ситуацій на санітарно-епідеміологічну обстановку та епідемічний процес при кожній інфекційній хворобі.

Як відомо з досвіду ліквідації наслідків землетрусу у Вірменії, аварії на ЧАЕС та інших катастроф, такими основними факторами можуть бути:

• руйнування комунальних об’єктів (систем водозабезпечення, каналізації, опалення та ін.);
  
• різке погіршення санітарно-гігієнічного стану території за рахунок зруйнування хімічних, нафтопереробних та інших промислових підприємств, наявності трупів людей і тварин, продуктів розкладу тваринного й рослинного походження;
  
• масове розмноження гризунів, поява епізоотій серед них і активізація природних осередків;
  
• інтенсивні міграції організованих і неорганізованих контингентів людей;
  
• підвищення сприйнятливості людей до інфекцій;
  
• погіршання роботи мережі санітарно-епідеміологічних і лікувально-профілактичних закладів, наявних у зоні катастрофи ще до її настання;
  
• необхідність надання допомоги місцевим закладам і проведення заходів серед населення.
  

У цих складних умовах впливу екстремальних факторів особливого значення набуває вміло організоване управління протиепідемічною роботою.

Управлінська діяльність повинна охоплювати три основні етапи: інформаційне забезпечення, аналіз отриманих даних (оцінку обстановки) і безпосередньо організацію протиепідемічної роботи. Зазначені етапи будуть реалізовуватися у всіх періодах діяльності медичної служби: за повсякденних умов (підготовчий період); при загрозі виникнення катастрофи; у період проведення протиепідемічних заходів безпосередньо в районі лиха; при ліквідації віддалених епідемічних наслідків епідемічних наслідків катастрофи.

Щоб бути у постійній готовності до ліквідації наслідків катастрофи, медична служба з’єднань, частин і спеціалісти санітарно-епідеміологічних установ повинні завчасно (до виникнення екстремальної ситуації) відпрацювати комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності та якості протиепідемічної роботи, насамперед інформаційне забезпечення. У цей період повинні бути заздалегідь розроблені інструкції для органів управління, визначені форми оперативного обліку та звітності інфекційної захворюваності, запропоновані критерії оцінки санітарно-гігієнічного і санітарно-епідеміологічного стану об’єктів, таблиці використання протиепідемічних сил і засобів, а також підготовлені топографічні карти (схеми) для населення.

З усіх періодів найскладнішим і трудомістким є той, під час якого організовуються і проводяться протиепідемічні заходи для ліквідації наслідків катастрофи. На шляхах пересування організованих і неорганізованих контингентів з метою створення протиепідемічних бар’єрів організовуються санітарно-контрольні пункти (СКП). Для їх роботи виділяють спеціалістів із санітарно-епідеміологічних установ (епідеміологи, бактеріологи, інфекціоністи, лаборанти, дезінфектори). Вони організовують виявлення, ізоляцію й госпіталізацію інфекційних хворих, проводять дезінфекційні заходи, мікробіологічне обстеження осіб, які потрапили під ризик зараження, а також їх екстрену профілактику та санітарну обробку за епідеміологічними показаннями. З цією метою на СКП повинні мати: дезінфекційно-душову техніку, лабораторні укладки, засоби профілактики інфекційних захворювань (вакцини, імуноглобуліни, бактеріофаги, антибіотики та ін.), запас дезінфекційних препаратів. СКП у своїй роботі взаємодіють з подібними формуваннями Міністерства охорони здоров’я, які можуть бути розгорнуті на залізничних вузлах (ізоляційно-пропускні пункти та ін.).


ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИЕПІДЕМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК У ВОЄННИЙ ЧАС


Протиепідемічне забезпечення військ передбачає вирішення трьох основних завдань:

1. запобігання виникненню інфекційних хвороб і ліквідація епідемічних осередків у військах;
   
2. запобігання занесенню інфекційних хвороб у війська;
   
3. запобігання їх винесенню за межі частини (об’єднання).
   

Для цього необхідно здійснювати профілактичні заходи:

• спрямовані на джерело збудника (ізоляційні, лікувально-діагностичні, режимно-обмежувальні, ветеринарно-санітарні й дератизаційні);
  
• спрямовані на розрив його механізму передачі (санітарно-гігієнічні й дезінфекційно-дезінсекційні);
  
• ті, які підвищують несприйнятливість організму (імунопрофілактика, екстрена профілактика);
  
• загальні (лабораторні дослідження, санітарно-просвітня робота).
  

Сили та засоби для проведення протиепідемічних заходів і захисту військ від біологічної зброї

У полках протиепідемічне забезпечення здійснюється медичними працівниками медичного полкового пункту (МПП), що виконують: ізоляційні, лікувально-діагностичні, лікувально-евакуаційні, а також режимно-обмежувальні заходи, обстежують епідемічні осередки, проводять СЕР, забезпечують протиепідемічний режим всередині етапу, санітарно-гігієнічні заходи протиепідемічної спрямованості, імунопрофілактику, санітарно-освітню роботу. Крім того, МПП здійснює заходи захисту від біологічної зброї: біологічну розвідку (взяття проб і їх транспортування до лабораторій), лікувально-евакуаційні заходи, забезпечує суворий протиепідемічний режим на етапі, екстрену і специфічну профілактику, часткову спеціальну обробку поранених і хворих. МПП має у своєму розпорядженні відповідні засоби для протиепідемічного забезпечення: В-5 для дезінфекції, прилад хімічної розвідки медико-ветеринарний для взяття проб з об’єктів довкілля, шприци для щеплень, намети і необхідне обладнання для ізоляції інфекційних хворих.

Комплекс протиепідемічних заходів у діючій армії будується на класичних засадах, обґрунтованих Л.В. Громашевським (табл. 1)


Таблиця 1 - Схема протиепідемічного забезпечення військ

Заходи
Спрямовані на: джерело збудника	ізоляційні, лікувально-діагностичні, режимно-обмежувальні; ветеринарно-санітарні та дератизація
механізм передачі	санітарно-гігієнічні протиепідемічного спрямування; дезінфекційно-дезінсекційні
сприйнятливість колективу	імунопрофілактика; екстрена профілактика
Загальні	лабораторні дослідження; санітарна просвіта

Організація протиепідемічних заходів під час надзвичайних ситуацій і бойових дій у військах і серед населення

У військовій частині виявлення інфекційних хворих і носіїв (тобто осіб, які можуть бути джерелами збудника) здійснюється:

• на ранкових оглядах і вечірніх перевірках командирами підрозділів і медичними працівниками шляхом опитування особового складу;
  
• під час медичного огляду осіб, яких призначено у наряд по їдальні, а також під час медичного обстеження працівників харчування, водозабезпечення і лазне-прального обслуговування;
  
• на амбулаторному прийомі;
  
• під час проведення медичних оглядів щойно прибулих до частини військовослужбовців і тих, які повертаються з відряджень, відпусток і лікувальних установ;
  
• під час тілесних оглядів військовослужбовців у лазні;
  
• під час прийому поповнення і планових медичних оглядів та обстежень.
  

Виділяють такі види режимно-обмежувальних заходів: посилене медичне спостереження, обсервація і карантин.

Посилене медичне спостереження – комплекс заходів, що спрямовані на раннє активне виявлення хворих і підозрілих на інфекційні захворювання шляхом опитування, огляду, термометрії та спеціальних досліджень (лабораторних, інструментальних) особового складу, який потрапив під ризик зараження.

Посилене медичне спостереження проводиться за наказом начальника медичної служби частини.

Обсервація передбачає: посилене медичне спостереження; обмеження пересування і переміщення особового складу (відміна відряджень, відпусток, звільнень); тимчасову відміну масових культурно-просвітницьких заходів; призначення постійного добового наряду по їдальні; розгортання обсерваторів; проведення інших лікувально-профілактичних і протиепідемічних заходів.

Обсервація вводиться і відміняється наказом командира частини (з’єднання).

Карантин передбачає: повну ізоляцію частини зі встановленням озброєної охорони (виведенням корабля на рейд); розмежування особового складу за підрозділами; розгортання додаткових ізоляторів (обсерваторів); евакуацію хворих у спеціально виділену лікувальну установу; проведення дезінфекційних заходів і повної санітарної обробки особового складу; імунізацію, екстрену профілактику та інші спеціальні заходи.

Карантин встановлюється наказом командуючого військами оперативного командування.

Загальне керівництво проведенням режимно-обмежувальних та інших заходів покладається на НПК.

Особливим різновидом режимно-обмежувальних заходів є санітарно-карантинні заходи на транспортних засобах Збройних сил Військово-Морського флоту України, а також на військових іноземних транспортних засобах, які прибувають на територію України.

Санітарно-карантинні заходи передбачають:

• опитування, а за необхідності огляд членів екіпажу і пасажирів з метою виявлення серед них хворих і підозрілих на захворювання карантинними інфекціями;
  
• перевірку наявності та правильності заповнення встановлених санітарних документів (Міжнародний сертифікат про вакцинацію або ревакцинацію, санітарна частина Загальної декларації літака, Морська санітарна декларація, Свідоцтво про дератизацію або звільнення від дератизації);
  
• поставлення транспортного засобу (за виявлення на ньому хворого або підозрілого на захворювання карантинною інфекцією) на завчасно обладнане місце (санітарний майданчик, санітарний причал, санітарний тупик);
  
• висадку, ізоляцію хворих і підозрюваних з подальшим наданням їм медичної допомоги;
  
• обсервацію (або посилений медичний нагляд) членів екіпажу і пасажирів;
  
• дезінфекцію (дезінсекцію) транспортного засобу і проведення інших протиепідемічних заходів, які визначаються характером інфекції та епідеміологічною обстановкою на транспортному засобі.
  

Заходи у військаХ для запобігання занесенню та ВИНЕСЕННЮ інфекційних хвороб

Заходи для запобігання занесенню інфекційних хвороб у війська. Як правило, виділяють три протиепідемічні бар’єри, основна мета яких - виявлення інфекційних хворих серед особового складу частин, що просуваються з внутрішнього району країни до діючої армії, та недопущення занесення інфекційних хвороб у війська.

Перший протиепідемічний бар’єр полягає в заходах, здійснюваних медичними працівниками на пунктах формування частин і в запасних частинах внутрішнього району. Це – медичні огляди з метою виявлення інфекційних хворих, яких необхідно ізолювати, а потім госпіталізувати. Крім того, проводять санітарну обробку, роблять планові щеплення, а в разі потреби – ще й щеплення за епідемічними показаннями.

Другий протиепідемічний бар’єр – здійснення заходів медичними працівниками, що супроводжують військові ешелони, медпрацівниками дорожньо-комендантських бригад, СКП і формуваннями Міністерства шляхів сполучення на залізницях внутрішнього району.

Третій протиепідемічний бар’єр є комплексом заходів, що проводяться медичною службою запасних частин. Виявляють інфекційних хворих, ізолюють, потім госпіталізують до інфекційного стаціонару шпитальної бази. Продовжується планова імунізація, а якщо необхідно, то й епідемічними показаннями.

Заходи для запобігання винесенню інфекційних хвороб з військ. Усі заходи можна поділити на 5 груп:

1 Епідеміологічне обстеження осередків інфекційних хвороб й епідеміологічний аналіз.

2 Лікувально-евакуаційне забезпечення інфекційних хворих.

3 Протиепідемічний режим на етапах медичної евакуації.

4 Протиепідемічні заходи серед військовополонених.

5 Протиепідемічні бар’єри на шляхах евакуації.


ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ЗАХОДИ НА ЕТАПАХ МЕДИЧНОЇ ЕВАКУАЦІЇ


З метою запобігання винесенню інфекційних хвороб за межі етапів медичної евакуації та заражень усередині етапу проводяться такі протиепідемічні заходи:

• сортування хворих і поранених з метою виділення інфекційних хворих у самостійний потік;
  
• дезінфекційні заходи;
  
• виявлення контактних осіб;
  
• ізоляція інфекційних хворих.
  

Найбільше епідеміологічне значення (для запобігання перехресних заражень усередині етапу) має сортування інфекційних хворих за епідемічною небезпекою. На підставі визначення епідемічної небезпеки вони сортуються за евакуаційним призначенням, коли готуються до відправлення до лікувальних закладів.

За евакуаційним призначенням виділяють три групи пацієнтів:

1. хворі на висококонтагіозні інфекції, або особливо небезпечні інфекції (чума, холера, натуральна віспа);
   
2. хворі на контагіозні хвороби (черевний тиф, шигельоз, висипний тиф, вірусний гепатит та ін.);
   
3. хворі на неконтагіозні хвороби (ботулізм, правець, туляремія, лептоспіроз та ін.).
   

Хворі першої групи не підлягають подальшій евакуації. У випадку появи особливо небезпечних захворювань на частину накладається карантин.

Хворі другої групи направляються до інфекційних шпиталів у складі пересувної шпитальної бази, третьої – до того самого шпиталю, але також можуть перебувати у терапевтичному шпиталі, тому що не є небезпечними для оточення.


ПЛАНУВАННЯ ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ЗАХОДІВ


Протиепідемічне забезпечення організовується за планом, складеним на конкретний період часу і стосовно конкретних умов та оперативно-тактичних завдань, поставлених перед військами. Складаючи план, епідеміолог враховує санітарно-епідеміологічну обстановку військ і району їх розміщення, а також характер їх бойової діяльності (наступальний бій, оборона). Але й у мирний час профілактика інфекційних хвороб у військах є не менш актуальною, ніж під час збройних конфліктів, які самі можуть розглядатися як надзвичайний стан.

Наводимо варіанти заходів, які повинні проводити спеціалісти СЕУ.

Заходи в режимі повсякденної діяльності (період до надзвичайної ситуації):

1. планування взаємодії з територіальними і регіональними центрами медицини, аварійно-рятувальними службами, іншими зацікавленими відомствами та організаціями;
   
2. встановлення порядку зв’язку й оповіщення про виникнення надзвичайних ситуацій. Розроблення, впровадження і забезпечення функціонування системи інформаційно-диспетчерської служби;
   
3. щоденне збирання й аналіз інформації про інфекційну захворюваність у військах, радіаційну, хімічну та епідеміологічну обстановку в регіонах з метою швидкого реагування при ускладненні ситуації;
   
4. санітарно-епідеміологічний нагляд за районами дислокації частин і закладів Міністерства оборони, обстеження осередків та участь у їх ліквідації;
   
5. вивчення й аналіз природнокліматичних і соціально-економічних особливостей районів дислокації військ;
   
6. облік потенційно-небезпечних об’єктів (військових і цивільних), прогнозування можливих санітарних втрат, пов’язаних із погіршенням гігієнічного стану й епідеміологічної обстановки, впливом хімічних і фізичних факторів, характером і масштабом наслідків надзвичайних ситуацій;
   
7. проведення лабораторних досліджень й інструментальних вимірювань з метою визначення рівня забруднення об’єктів довкілля і оцінки стану здоров’я військовослужбовців;
   
8. сезонні обстеження та профілактична робота в осередках особливо небезпечних і природно-осередкових інфекцій;
   
9. участь в організації протиепідемічних бар’єрів;
   
10. організація роботи для підвищення захисних сил організму військовослужбовців (вакцинація, екстрена профілактика та ін.);
    
11. контроль за дотримання протиепідемічного режиму в медичних пунктах частин і лікувально-профілактичних установах Міністерства оборони;
    
12. визначення можливих шляхів евакуації інфекційних хворих та уражених з прогнозованих осередків надзвичайних ситуацій і місць їх госпіталізації;
    
13. організація і проведення практичних занять, навчання переведенню медичних пунктів, лікувально-профілактичних установ Міністерства оборони на строгий протиепідемічний режим роботи, прийому й лікуванню уражених отруйними і радіоактивними речовинами;
    
14. проведення навчально-тренувальних занять у санітарно-епідеміологічних установах і підрозділах Міністерства оборони з індикації біологічних засобів, експертизи води і продуктів харчування, забруднених отруйними і радіоактивними речовинами;
    
15. завчасне створення позаштатних пересувних груп для роботи в зонах катастроф, аварій, стихійних лих і масових захворювань;
    
16. планування, облік і контроль за накопиченням, зберіганням й поновленням запасів медичного та іншого майна для автономної роботи пересувних груп (на 5 днів);
    
17. визначення джерел поповнення пересувних груп витратним, медичним і лабораторним майном;
    
18. підтримання у постійній готовності особового складу пересувних груп (чергування вдома, планові заняття і практичне відпрацювання дій в епідемічних осередках та ін.).
    

Заходи при виникненні осередку надзвичайної ситуації.

Незалежно від виду надзвичайних ситуацій, які виникають у результаті аварій, катастроф або стихійних лих, спеціалісти санітарно-епідеміологічного управління проводять ряд загальних заходів для локалізації осередків і ліквідації наслідків цих ситуацій:

1. отримання інформації про виникнення епідемічного осередку, уточнення й аналіз ситуації;
   
2. доповідь старшому медичному начальнику, залучення додаткових сил і засобів санітарно-епідеміологічного управління або їх пересувних спеціалізованих груп для роботи в осередку;
   
3. проведення медичної розвідки;
   
4. спеціальні лабораторні дослідження та інструментальні вимірювання для розшифрування уражуючих факторів (агентів), встановлення ступеня небезпеки їх впливу на організм людини й ефективності засобів захисту;
   
5. оцінка наявності та придатності джерел питного водозабезпечення, безпеки продуктів харчування;
   
6. організація екстреної профілактики особового складу, населення військових містечок, членів аварійно-рятувальних команд;
   
7. надання методичної та практичної допомоги медичній службі у сортуванні, лікуванні уражених і хворих, роботі етапів медичної евакуації в установлених режимах;
   
8. оцінка запропонованих методів дегазації, дезактивації, знезараження (знищення) матеріалів, відходів і каналізаційних стоків;
   
9. узгодження питань, пов’язаних із захороненням трупів людей і тварин;
   
10. контроль за станом ділянок і районів забруднень (зараження) на період до нормалізації санітарно-епідеміологічної обстановки з оформленням висновку про безпеку;
    
11. проведення планових санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, покладених на медичну службу (згідно з постійними програмами) з посиленням контролю за виконанням санітарних правил, що стосуються всіх сторін життя й побуту особового складу.
    

Додаткові заходи у вогнищі радіаційної аварії:

1. отримання від представників військ радіаційного, хімічного, біологічного захисту, інших служб і відомств даних про потужність експозиційної дози гамма-випромінення, рівні забруднення поверхні альфа- і бета-активними радіонуклідами та вміст радіоактивних речовин в об’єктах довкілля;
   
2. взяття проб і проведення власних дозиметричних і радіометричних вимірів;
   
3. розрахунок доз опромінення, які може отримати населення військових містечок, що опинилося на радіоактивно забрудненій території, а також особовий склад частин і закладів Міністерства оборони, який залучається до ліквідації наслідків аварії;
   
4. підготовка й надання рекомендацій командуванню щодо застосування захисних заходів (йодної профілактики, використання індивідуальних і колективних засобів захисту, відселення і таке інше);
   
5. аналіз проб питної води і продуктів харчування на вміст радіоактивних речовин зі складанням висновку про їх використання;
   
6. участь у розробленні рекомендацій з організації збирання, зберігання, вивезення й захоронення радіоактивних відходів;
   
7. здійснення контролю за виконанням правил радіоактивної безпеки військ, населення військових містечок, етапів медичної евакуації, тих, хто перебуває на радіоактивно забрудненій місцевості;
   
8. участь у контролі за якістю здійснюваної дезактивації.
   

Додаткові заходи в осередку хімічного зараження:

1. участь у встановленні меж і площі осередків хімічного зараження та типу отруйних речовин;
   
2. визначення зони небезпечного поширення зараженого повітря і стійкості осередку;
   
3. розрахунок можливих санітарних втрат, рівнів зараженості техніки, обладнання та майна;
   
4. визначення допустимого часу перебування особового складу в осередку;
   
5. взяття проб повітря, продуктів харчування, води, ґрунту, медикаментів, перев’язувального матеріалу та їх дослідження на вміст отруйних речовин з видачею рекомендацій щодо використання.
   

Додаткові заходи в осередку особливо небезпечної інфекції:

1. організація і проведення СЕР;
   
2. вивчення випадків інфекційних захворювань особового складу;
   
3. участь у режимно-обмежувальних заходах;
   
4. переведення медичних частин і установ на строгий протиепідемічний режим роботи;
   
5. мікробіологічні дослідження з метою виявлення та ідентифікації збудників захворювань, визначення меж і динаміки осередку;
   
6. вакцинація особового складу й населення;
   
7. організація і проведення дезінфекції, дезінсекції й дератизації;
   
8. санітарно-просвітня робота.
   

ЗАКЛЮЧЕННЯ


 Історичний досвід свідчить, що розвиток сил і засобів медслужби, удосконалення організаційно-штатної структури медичних частин, установ - процес безперервний, зумовлений постійним розвитком медицини, засобів ураження, ростом військового потенціалу країни, її економічних і мобілізаційних можливостей.

Радикальні зміни, що відбуваються у технічному оснащенні армій, взяття на озброєння ракетно-ядерної та інших видів зброї масового ураження, пов’язані з цим корінні зміни способів ведення збройної боротьби, викликали необхідність неодноразового перегляду, уточнення організаційних основ медичного забезпечення військ і організаційно-штатної структури медичних частин і з’єднань.

ДОДАТОК А

(обов’язковий)