Geum.ru

Кримінальний процесуальний кодекс україни

Вид материалаКодекс

Содержание


Глава 6. Повідомлення
Глава 7. Процесуальні строки
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

1) надані під час або відразу після подій або обставин, яких стосується пояснення, показання;

2) надані під впливом виключних подій або обставин і стосується таких подій або обставин;

3) стосуються психологічного стану, емоцій, відчуттів або намірів, мотивів, планів, які були в особи на час надання пояснень, показань;

4) надані з приводу встановлення медичного діагнозу;

5) містяться у здійснених особистих записах, коли особа мала свіжі спогади про певну подію або обставини;

6) містяться у записах, доповідях або узагальненнях, які є частиною офіційних документів, підготовлених органами державної влади на виконання покладеного на них законом обов’язку;

7) містяться або відсутні у записах або документах юридичних осіб чи фізичних осіб — підприємців;

8) містяться або відсутні у записах або свідоцтвах чи інших документах про реєстрацію цивільного стану особи, або інших записах, здійснених під час такої реєстрації;

9) стосуються відомостей про народження чи смерть особи, її сімейних відносин, відносин спадкування чи інших подібних фактів;

10) стосуються репутації особи серед осіб, з якими вона спілкується, або громади;

11) надані під час іншого судового розгляду протягом цього або іншого кримінального провадження, під час якого сторона, проти якої спрямовані такі пояснення, показання мала можливість і мотиви допитати свідка з приводу цих пояснень, показань;

12) надані особою, яка помирала, щодо обставин або причин її смерті.

Стаття 92. Допустимість відомостей у вигляді пояснень, показань
з чужих слів на підставі рішення суду

1. Суд має право визнати доказами пояснення, показання з чужих слів у виняткових випадках. Під час прийняття цього рішення суд зобов’язаний врахувати:

1) значення пояснень, показань у разі їх правдивості для з’ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

2) інші відомості про питання, передбачені у пункті 1 цієї частини, які надавалися або можуть бути надані;

3) обставини надання пояснень, показань з чужих слів, які викликають довіру щодо їх достовірності і є аналогічними до випадків, передбачених у статті 91 цього Кодексу;

4) переконливість відомостей про факт надання пояснень, показань;

5) можливість надання усних пояснень, показань з цього питання, причини неможливості їх надання;

6) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;

7) співвідношення пояснень, показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці пояснення, показання;

8) можливість допиту особи.

2. Суд має право визнати неможливим допит особи, лише у разі, коли вона:

1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через важку фізичну чи психічну хворобу;

2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, використовуючи гарантоване у статті 63 Конституції України право або не підкоряючись вимозі суду дати показання;

3) відсутня під час судового засідання внаслідок застосування заходів безпеки, а суд дійде висновку, що присутність загрожуватиме її безпеці, безпеці членів її сім’ї, близьких родичів, майна та житла;

4) не з’являється до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

5) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

3. Суд зобов’язаний визнати доказами пояснення, показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачуваний створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

4. Пояснення, показання з чужих слів не може бути доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо не підтверджуються іншими відомостями, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини першої цієї статті.

5. Пояснення, показання з чужих слів, визнані судом доказами, мають меншу силу, ніж інші докази.

§ 4. Речі і документи

Стаття 93. Речі

1. Річчю є матеріальний об’єкт, який містить відомості, які можуть бути визнані доказом факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. Сторона, яка пропонує річ, зобов’язана довести належність та допустимість цих відомостей, зв’язок із фактом або обставиною, для встановлення яких вона надається.

3. Сторона має право доводити допустимість речі за допомогою показань або інших відомостей, визнаних допустимими згідно з положеннями цього Кодексу.

4. Інша сторона має право оспорювати допустимість цих відомостей за допомогою показань або інших відомостей, визнаних доказами згідно з положеннями цього Кодексу.

Стаття 94. Документи

1. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить відомості, що самостійно або у сукупності з іншими відомостями можуть бути визнані доказом факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. Сторона зобов’язана надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ або його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

3. Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

4. Для підтвердження змісту документа суд має право визнати допустимими і інші відомості, якщо:

1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, коли він втрачений або знищений з вини сторони, яка його надає;

2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;

3) оригінал документа перебуває у володінні однієї із сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

5. Сторона має право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати у суді.

6. Сторона зобов’язана надати іншій стороні можливість оглянути або скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому цією статтею порядку.

Стаття 95. Вирішення питання про речі і документи

1. Річ, яка була надана стороні кримінального провадження або нею вилучена, повинна бути якнайшвидше повернута володільцю, крім випадків, передбачених у статтях 146—152 цього Кодексу.

2. Річ або документ, наданий добровільно або на підставі рішення суду, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій надана річ або документ, зобов’язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні.

3. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданої їй речі вона зобов’язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов’язана відшкодувати володільцю витрати, пов’язані з втратою документа та виготовленням його дубліката.

4. Речі, вилучені з цивільного обігу, передаються відповідним органам державної влади або знищуються.

5. Документ повинен зберігатися протягом всього часу кримінального провадження, а заінтересованим фізичним чи юридичним особам може бути видана копія цього документа.

6. Питання про долю речей і документів, які були надані суду, вирішується судом після набрання законної сили вироком або іншим рішенням, яким закінчується кримінальне провадження.

§ 5. Висновок експерта

Стаття 96. Поняття висновку експерта

1. Висновок експерта — докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, що поставлені особою, яка залучила експерта.

2. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

3. Відомості, які містяться у висновку експерта, визнаються судом доказом, якщо він допоможе суду зрозуміти зміст і значення інших доказів або встановити факти, що є предметом дослідження.

4. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження.

5. Висновок експерта не може ґрунтуватися на відомостях, які визнані або можуть бути визнані судом недопустимими.

6. Експерт, який дає висновок про психічний стан обвинувачуваного, не має права стверджувати у висновку, чи перебував обвинувачуваний у такому психічному стані, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.

7. За згодою сторін висновок експерта може надаватися у письмовій формі, але кожна сторона має право у будь-який час під час судового розгляду викликати експерта для допиту.

Стаття 97. Змісту висновку експерта

1. За результатами проведення експертизи експерт надає свій висновок у письмовій формі.

2. У висновку експерта повинно бути зазначено:

1) коли, де, ким ( прізвище, ім’я, по батькові, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза;

2) місце і час проведення експертизи;

3) хто був присутній під час проведення експертизи;

4) перелік питань, що були поставлені експертові;

5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом;

6) докладний опис проведених досліджень, в тому числі методи, застосовані у досліджені, отримані результати та їх експертна оцінка;

7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

3. У висновку експерта обов’язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

4. Якщо під час проведення експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право посилатися на них у своєму висновку. Якщо під час проведення експертного дослідження були присутні інші особи, про це зазначається у висновку. Висновок підписується експертом.

5. Якщо для проведення експертизи сторона залучає кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

6. Висновок передається експертом стороні, за запитом якої проводилася експертиза.

Глава 5. Фіксування кримінального провадження. Процесуальні рішення

Стаття 98. Форми фіксування кримінального провадження

1. Процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися у таких формах:

1) протокол;

2) запис за допомогою технічних засобів;

3) журнал судового засідання.

Стаття 99. Протокол

1. У випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

2. Процесуальна дія під час досудового розслідування може фіксуватися за допомогою технічних засобів за згодою осіб, які беруть участь у відповідній процесуальній дії, про що зазначається у протоколі.

3. Протокол під час досудового розслідування складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

місце, час проведення та найменування процесуальної дії;

особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім’я та по батькові, займана посада);

усіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвище, ім’я, та по батькові, вік та місце проживання);

інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації; характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються під час проведення процесуальної дії, умови та порядок їх використання;

2) описової частини, яка повинна містити відомості про:

послідовність дій;

отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;

3) заключної частини, яка повинна містити відомості про:

вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації;

спосіб ознайомлення учасників із змістом протоколу;

зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

4. Перед підписанням протоколу учасниками процесуальної дії надається можливість ознайомитися з текстом протоколу.

5. Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують всі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.

6. Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол, про це зазначається в протоколі та надається такій особі право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які вносяться до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її захисника (законного представника).

Стаття 100. Додатки до протоколів

1. Особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки.

2. Додатками до протоколу можуть бути:

1) спеціально виготовлені копії або зразки об’єктів, речей і документів;

2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної процесуальної дії;

3) стенограма, аудіо- і відеозапис процесуальної дії;

4) фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

3. Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, державного обвинувача, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.

Стаття 101. Підготовка протоколу та додатка

1. Протокол досудового розслідування складається слідчим або державним обвинувачем, який проводить відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення.

2. До складу слідчої (розшукової) дії входять також дії щодо належного упакування речей і документів та інші дії, що мають значення для верифікації результатів процесуальної дії.

Стаття 102. Застосування технічних засобів фіксування
кримінального провадження

1. Рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час досудового провадження приймає особа, яка проводить відповідну процесуальну дію. За клопотанням учасників процесуальної дії застосування технічних засобів фіксування є обов’язковим.

2. Про застосування технічних засобів фіксування процесуальної дії повідомляються особи, які беруть участь у процесуальній дії.

3. До матеріалів кримінального провадження долучаються оригінали технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії.

4. Фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді є обов’язковим.

5. Учасники кримінального провадження мають право отримати стенограму судового засідання або копію запису, зробленого за допомогою технічного засобу.

Стаття 103. Журнал судового засідання

1. Під час судового засідання складається журнал судового засідання, в якому зазначаються такі відомості:

1) найменування та склад суду;

2) реквізити кримінального провадження та відомості про учасників кримінального провадження;

3) дата і час початку та закінчення судового засідання;

4) час, номер та найменування процесуальної дії, що проводиться під час судового засідання, а також передані суду під час процесуальної дії речі, документи, протоколи слідчих (розшукових) дій і додатки до них.

2. Журнал судового засідання складається та підписується секретарем судового засідання.

Стаття 104. Реєстр матеріалів досудового провадження

1. Реєстр матеріалів досудового провадження складається і надсилається до суду разом з обвинувальним актом.

2. Реєстр матеріалів досудового провадження складається слідчим або державним обвинувачем.

3. Реєстр матеріалів досудового провадження повинен містити:

1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення;

2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;

3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дата і строк його застосування.

Стаття 105. Процесуальні рішення

1. Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, державного обвинувача, суду.

2. Судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які повинні відповідати вимогам, передбаченим у статтях 361, 364—366 цього Кодексу.

3. Рішення слідчого, державного обвинувача приймається у формі постанови.

4. Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким державний обвинувач висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове провадження. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 261 цього Кодексу.

5. Постанова слідчого, державного обвинувача повинна складатися з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

місце і час прийняття постанови;

прізвище, ім’я та по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:

зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови;

мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу;

3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:

зміст прийнятого процесуального рішення;

місце та час (строки) його виконання;

особу, якій належить виконати постанову.

6. Постанова слідчого, державного обвинувача виготовляється на офіційному бланку, підписується посадовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, та скріплюється печаткою.

7. Постанова слідчого, державного обвинувача, прийнята згідно із законом, є обов’язковою для фізичних та юридичних осіб, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

Глава 6. Повідомлення

Стаття 106. Поняття повідомлення у кримінальному провадженні

1. Повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, державний обвинувач чи суд забезпечують з’явлення певного учасника кримінального провадження для проведення відповідної процесуальної дії.

Стаття 107. Спосіб повідомлення

1. Повідомлення особи здійснюється у письмовій формі.

2. Повідомлення повинне бути відправлене з таких розрахунком, щоб бути врученим особі не пізніше ніж за три дні до події, про яку їй повідомляється.

3. Повідомлення вручає особі працівник органів зв’язку.

Стаття 108. Зміст повідомлення

1. Повідомлення повинне містити:

1) найменування органу, що надсилає повідомлення, та його адресу, номер телефону та інших засобів зв’язку;

2) прізвище, ім’я та по батькові (найменування) особи, яка повідомляється, та її адресу;

3) найменування процесуальної дії, про яку повідомляється;

4) час, день, місяць, рік і місце процесуальної дії, про яку повідомляється;

5) підпис особи, яка надсилає повідомлення.

Стаття 109. Місце вручення повідомлення

1. Повідомлення особи здійснюється за адресою, зазначеною цією особою. Повідомлення може бути здійснено також за адресою, яка відома слідчому, державному обвинувачу, суду як місце проживання (перебування) чи місцезнаходження такої особи.

Стаття 110. Вручення повідомлення

1. Повідомлення вручається безпосередньо особі, якій воно адресовано, а за її відсутності — члену сім’ї особи або особі, яка з нею проживає.

2. Забороняється вручати повідомлення малолітній особі.

3. Якщо місцем проживання особи є багатоквартирний будинок, гуртожиток або готель, то за відсутності осіб, передбачених у частині першій цієї статті, повідомлення вручається начальнику житлово-експлуатаційної установи, черговому або особам, які виконують їх обов’язки і які зобов’язані передати повідомлення особі в можливо короткі строки.

4. Повідомлення неповнолітніх осіб здійснюється через їх батьків (усиновлювачів) або законних представників.

5. Повідомлення обмежено дієздатних осіб здійснюється через їх піклувальників.

6. Особа підтверджує отримання повідомлення своїм підписом.

Стаття 111. Виняткові засоби повідомлень

1. Якщо цим Кодексом передбачено скорочені строки проведення процесуальної дії, допускається повідомлення телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном, через друкований засіб масової інформації.

2. Повідомлення, здійснені засобами, передбаченими у цій статті, повинні містити відомості, передбачені у статті 108 цього Кодексу.

Глава 7. Процесуальні строки

Стаття 112. Поняття процесуальних строків

1. Процесуальні строки — це встановлені законом, державним обвинувачем або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов’язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.