Geum.ru

Кримінальний процесуальний кодекс україни

Вид материалаКодекс
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28
кримінальному провадженні

1. Суддя, народний засідатель або присяжний не може брати участі в кримінальному провадженні:

1) якщо він є потерпілим, його близьким родичем, членом сім’ї чи близьким родичем слідчого, державного обвинувача, підозрюваного, обвинувачуваного (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб);

2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, державний обвинувач, захисник або представник, слідчий суддя;

4) якщо він особисто, члени його сім’ї чи близькі родичі заінтересовані в результатах провадження;

5) у разі наявності інших обставин, які викликають сумнів в його об’єктивності.

2. У складі суду, що здійснює судовий розгляд, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Стаття 69. Недопустимість повторної участі судді в
кримінальному провадженні

1. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі в цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у кримінальному провадженні за винятковими обставинами, а також у новому провадженні після скасування ухвали про закриття кримінального провадження.

2. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у кримінальному провадженні за винятковими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.

3. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, у кримінальному провадженні за винятковими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

4. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі в цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, у провадженні за винятковими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду касаційної інстанції.

5. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні за винятковими обставинами, не має права брати участі в цьому ж провадженні в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій.

Стаття 70. Підстави для відводу державного обвинувача, слідчого

1. Державний обвинувач, слідчий не має права брати участі в кримінальному провадженні:

1) якщо він є потерпілим, його близьким родичем, а також членом сім’ї або близьким родичем сторони (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб);

2) якщо він брав участь у цьому ж провадженні як суддя, слідчий суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач.

2. Попередня участь державного обвинувача у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у провадженні за винятковими обставинами як державного обвинувача не є підставою для його відводу.

Стаття 71. Підстави для відводу захисника, представника

1. Захисником, представником не має права бути особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, народний засідатель, державний обвинувач, слідчий, потерпілий, експерт, спеціаліст, перекладач.

2. Особа не має права брати участі в цьому ж кримінальному провадженні як захисник також у випадках:

1) коли вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;

2) зупинення дії чи анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або позбавлення права на надання правової допомоги в порядку, передбаченому законом.

3. Особа не має права брати участі в цьому ж кримінальному провадженні як представник також у випадку, коли вона була або є представником особи, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про представництво.

4. Одна і та ж особа не має права бути представником двох і більше потерпілих, якщо інтереси одного з них суперечать інтересам іншого.

Стаття 72. Підстави для відводу спеціаліста, перекладача

1. Спеціаліст, перекладач не мають права брати участь у кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими частиною першою статті 70 цього Кодексу.

2. Спеціаліст, крім того, не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо:

1) він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні;

2) проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.

Стаття 73. Заява про відвід

1. За наявності підстав, передбачених статтями 68—72 цього Кодексу, суддя, слідчий суддя, присяжний, народний засідатель, державний обвинувач, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід.

2. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

3. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і судового розгляду.

4. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

5. Державний обвинувач, обвинувачуваний, його захисник чи представник від імені обвинувачуваного мають право на відвід присяжного. Відвід повинен бути вмотивований.

Стаття 74. Порядок вирішення питання про відвід

1. У разі заявлення відводу під час досудового провадження слідчий суддя, а під час судового розгляду — суд повинні вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

2. Питання про відвід судді, народного засідателя вирішує суд у кількісному складі, передбаченому цим Кодексом для судового розгляду чи розгляду відповідного питання, до якого не може бути залучений суддя, народний засідатель, якому заявлено відвід. Усі інші відводи вирішує суд, який здійснює судовий розгляд.

3. Питання про відвід (самовідвід) суд розглядає у судовому засіданні не пізніше наступного дня після його заявлення, а в разі його заявлення до початку судового розгляду — протягом розумного строку згідно з правилами судового розгляду, передбаченими цим Кодексом.

4. Суд вирішує питання про відвід у нарадчій кімнаті ухвалою.

5. Якщо вдруге заявлений відвід судді (суддям) має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду.

Стаття 75. Наслідки відводу судді, слідчого судді, народного засідателя

1. У разі відводу (самовідводу) судді (суддів) склад суду, який вирішив питання про відвід (самовідвід), передає кримінальне провадження на розгляд іншому складу суду в порядку черговості.

2. У разі відводу народного засідателя його замінюють іншим народним засідателем.

3. Якщо після задоволення відводів, неможливо утворити новий склад суду, суд вирішує питання про передачу кримінального провадження до іншого суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 76. Наслідки відводу державного обвинувача, захисника,
представника, експерта, спеціаліста, перекладача

1. У разі задоволення відводу державного обвинувача, експерта, спеціаліста або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений судом.

2. У разі задоволення відводу захисника, представника суд роз’яснює підозрюваному, обвинувачуваному, потерпілому його право запросити іншого захисника, представника та надає йому для цього під час досудового провадження не менш як двадцять чотири години, а під час судового розгляду — не менш як сімдесят дві години. Якщо підозрюваний, обвинувачуваний у кримінальному провадженні, коли залучення захисника є обов’язковим, протягом цих строків не запросить іншого захисника, слідчий суддя, суд самостійно призначають захисника.

Глава 4. Докази і доказування

§ 1. Поняття доказів, належність та допустимість у разі визнання відомостей доказами

Стаття 77. Докази

1. Доказами у кримінальному провадженні можуть бути визнані судом будь-які відомості, отримані в порядку, передбаченому цим Кодексом і які дають йому підстави зробити висновок про наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для вирішення поставлених перед судом питань.

Зазначені відомості встановлюються судом на підставі дослідження пояснень, показань, речей, документів, висновків експертів.

Стаття 78. Належність відомостей

1. Належними можуть бути визнані відомості, які мають значення для кримінального провадження.

2. Належними можуть бути визнані відомості, які прямо чи опосередковано підтверджують наявність чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших відомостей як доказів.

3. Належні відомості визнаються доказами, крім випадків, коли вони повинні бути визнані недопустимими згідно з вимогами цієї глави.

Стаття 79. Недопустимість відомостей, отриманих внаслідок суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод

1. Недопустимими є відомості, отримані внаслідок суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші відомості, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод.

2. Суд зобов’язаний на підставі переконання за більшою вірогідністю визнати суттєвими порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема такі діяння:

1) вчинення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання пояснень, показань внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання пояснень, показань від особи, яка не була повідомлена про своє право не давати пояснення, показання;

5) отримання пояснень, показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинувачуваним в цьому кримінальному провадженні.

Стаття 80. Недопустимість відомостей, які стосуються особи обвинувачуваного

1. Відомості, які стосуються судимостей обвинувачуваного або вчинення ним інших правопорушень, які не є предметом цього судового розгляду, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру обвинувачуваного є недопустимими на підтвердження винуватості обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення.

2. Відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані судом допустимими, якщо:

1) сторони погоджуються, щоб такі відомості були визнані допустимими;

2) вони надаються для доказування того, що обвинувачуваний:

діяв з певним умислом та мотивом; або

мав можливість, підготовку, обізнаність, необхідні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення; або

не міг помилитися щодо обставин, у яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;

3) їх надає сам обвинувачуваний;

4) обвинувачуваний використав подібні відомості для дискредитації свідка.

3. Відомості про певну звичку або звичайну ділову практику обвинувачуваного є допустимими на доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою обвинувачуваного.

Стаття 81. Застосування правил про допустимість відомостей

1. Відомості, передбачені у статті 79 цього Кодексу, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, коли вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного суттєвого порушення прав людини і основоположних свобод, внаслідок якого такі відомості були отримані.

2. Інші правила про допустимість відомостей застосовуються без будь-яких винятків під час судового розгляду в кримінальному провадженні.

3. Вирішуючи питання про допустимість відомостей під час досудового провадження, cлідчий суддя, суд мають право дозволити стороні надати пояснення, показання, речі, документи на доведення належності відомостей без врахування положень цієї глави, зваживши на:

1) суттєвість для особи наслідків вирішення спірного питання;

2) істотність відомостей самих по собі або у сукупності з іншими відомостями для вирішення спірного питання;

3) можливість та виправданість на цій стадії виконати усі умови допустимості відомостей;

4) перешкоди з боку іншої сторони у виконанні умов допустимості відомостей.

Стаття 82. Повноваження суду під час дослідження допустимості відомостей

1. Суд, який вирішує питання про допустимість певних відомостей, має право дослідити усі відомості, в тому числі допитати свідків з приводу обставин, які можуть поставити під сумнів допустимість відомостей, не обмежуючись даними, які стосуються обвинувачення.

Стаття 83. Значення рішень інших судів для питання допустимості відомостей

1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість відомостей.

Стаття 84. Порушення порядку оскарження допустимості відомостей

1. У разі оскарження будь-якого судового рішення сторона не може посилатися на порушення правил допустимості відомостей, якщо під час вирішення питання про допустимість певних відомостей сторона, маючи відповідні процесуальні можливості:

1) не заявила заперечення проти допустимості відомостей, які були визнані допустимими; або

2) не заявила клопотання про допустимість відомостей, які не були визнані допустимими;

3) не виконала вчасно дію, яка передбачена цим Кодексом і була визначена судом як умова визнання допустимості відомостей.

2. Суд має право прийняти рішення про недопустимість певних відомостей незалежно від клопотань та позицій сторін.

§ 2. Доказування

Стаття 85. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

1. У кримінальному проваджені підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, яку було заподіяно кримінальним правопорушенням;

4) обставини, які обтяжують, пом’якшують покарання чи виключають кримінальну відповідальність.

Стаття 86. Тягар доказування

1. Тягар доказування обставин, передбачених у статті 85 цього Кодексу, лежить на державному обвинувачеві.

2. Тягар доказування необхідності обмеження прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, лежить на державному обвинувачеві.

3. Тягар доказування допустимості відомостей лежить на стороні, яка їх надає.

4. Якщо сторона, на якій лежить тягар доказування, не надала суду достатніх доказів для створення відповідного стандарту переконання, питання повинне бути вирішене судом не на користь сторони, на якій лежить тягар доказування.

Стаття 87. Свобода оцінки доказів і стандарти переконання

1. Жоден доказ не має заздалегіть встановленої сили.

2. Суддя, народний засідатель, присяжний оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом і совістю.

3. Прийняття рішення судом, передбачених цим Кодексом, повинне ґрунтуватися на таких стандартах переконання:

1) розумна підозра;

2) переконання за більшою вірогідністю;

3) вагоме переконання;

4) переконання поза розумним сумнівом.

4. Розумна підозра означає добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на відомостях, які можна перевірити у судовому розгляді і які спонукали б неупереджену та розважливу людину вдатися до практичних дій для з’ясування того, чи є така підозра обґрунтованою.

5. Переконання за більшою вірогідністю означає переконання, яке випливає з неупередженого та добросовісного розгляду всіх наданих сторонами відомостей, визнаних доказами, і свідчить, що висновок про існування або відсутність тієї обставини чи сукупності обставин, які доводить сторона, є більш вірогідним, ніж протилежний висновок.

6. Вагоме переконання означає, що неупереджений та добросовісний розгляд всіх наданих сторонами відомостей, визнаних доказами, свідчить про таку вірогідність стверджуваної обставини, яка є вищою, ніж переконання за більшою вірогідністю, але може бути недостатньою для переконання поза розумним сумнівом.

7. Переконання поза розумним сумнівом є таким, що виключає будь-який розумний сумнів у достовірності тих обставин, які доводить сторона. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає із справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, що змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, як мають для неї найбільш важливе значення.

§ 3. Пояснення і показання

Стаття 88. Поняття пояснень і показань

1. Пояснення і показання — це усні або письмові відомості, які надаються особами про відомі їм обставини у кримінальному провадженні і мають значення для правильного вирішення справи.

2. Підозрюваний, обвинувачуваний, потерпілий мають право надавати пояснення слідчому, державному обвинувачу під час досудового розслідування.

Під час досудового розслідування сторонам кримінального провадження мають право також надавати пояснення свідок, спеціаліст, експерт.

3. Потерпілий, свідок, експерт дають показання під час судового розгляду або спеціальних судових процедур під час досудового провадження.

4. Суд може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих під час спеціальних судових процедур під час досудового провадження.

5. Особа надає пояснення, показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

6. Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися судом доказом лише якщо такі висновок або думка корисні для ясного розуміння її показань (їх частини) і не ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 96 цього Кодексу.

7. Якщо суд визнав доказом показання особи, яке містить висновок або думку, що ґрунтується на спеціальних знаннях в розумінні статті 96 цього Кодексу, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту експерта.

Стаття 89. З’ясування достовірності показань свідка

1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати пояснення, показання, документи як свідоцтво репутації, зокрема щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

3. Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань. Якщо свідок відмовився відповідати на такі запитання, посилаючись на законні імунітети, його показання повинні бути визнані судом доказами.

4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх пояснень, які не узгоджуються з його показаннями.

Стаття 90. Пояснення, показання з чужих слів

1. Поясненням, показанням з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

2. Не вважаються поясненнями, показаннями з чужих слів:

1) пояснення, показання, які стосуються впізнання;

2) пояснення підозрюваного (обвинувачуваного) чи його захисника;

3) пояснення державного обвинувача щодо підозрюваного (обвинувачуваного).

3. Суд зобов’язаний не визнавати доказами пояснення, показання з чужих слів, крім випадків, коли сторони погоджуються визнати такі пояснення, показання доказами або вони визнаються допустимими відомостями згідно із статтями 91 і 92 цього Кодексу.

Стаття 91. Допустимість відомостей у вигляді пояснень, показань з чужих слів незалежно від можливості допитати особу

1. Суд має право визнати доказами пояснення, показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала такі пояснення, показання, якщо вони є допустимими відомостями згідно з іншими правилами допустимості відомостей та: