У письменників, фальсифікації документів для формування громадської думки заради посад, отримання дивідендів у вигляді літературних премій та грошових винагород
| Вид материала | Книга |
- Проект міжнародних стандартів iso/dis 20252. Міжнародні стандарти дослідження ринку,, 670.83kb.
- Вимоги до контрольної роботи Варіант контрольної роботи обирається за двома останніми, 66.47kb.
- Вимоги до контрольної роботи Варіант контрольної роботи обирається за двома останніми, 76.38kb.
- Назва нормативного документу, 247.73kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни соціологія громадської думки (шифр І назва навчальної, 618.65kb.
- Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності Портрет професії журналіста, 235.38kb.
- 10 клас, 466.03kb.
- Відповіді з питань оподаткування податком на прибуток Які податкові наслідки виплати, 219.96kb.
- Зазвичай життєвий шлях ілюстрація того, як людина, крок за кроком, розтринькує дар, 31.5kb.
- Рекомендації з написання проектів на отримання гранту в рамках програми «Об’єднаймось, 255.91kb.
Газета “Україна молода”, 02. 03. 2004, № 39
Вулична демократія українського письменства
Повноважний форум НСПУ виграв бій у Банкової на її ж території
У суботу, 27 лютого, 943 голосами “за” при одному “проти” й двох “утримався” ІV позачерговий надзвичайний з'їзд Національної спілки письменників України підтвердив повноваження голови Спілки Володимира Яворівського і всіх керівних органів НСПУ, обраних на минулому з'їзді. А проти “законної” голови Наталі Околітенко, легітимність якої двічі “підтверджував” Святошинський районний суд, вуличне зібрання літераторів запропонувало порушити кримінальну справу.
Аналітики з Банкової якось недбало підійшли до операції iз “зачистки” Національної спілки письменників — недооцінили цей підстаркуватий духовний символ, не врахували, що мають справу з перевіреними бійцями часів боротьби за незалежність. Політтехнологам здавалося, ніби справу вирішать телеграми від пані Околітенко про те, що з'їзд не відбудеться, доставлені кожному письменнику “просто в руки”, та повідомлення ЗМІ про рішення ректора КПІ Згуровського в останній день відмовити НСПУ в проплаченому приміщенні. Теж мені візантійські інтриги. У відповідь влада отримала тригодинний мітинг під стінами Адміністрації Президента. Українські письменники довели, що купити їх оптом по три копійки за пучок, задобрити актуальними пенсійними привілеями, обійтися звичними для збіднілого електорату методами не вдасться. Стара гвардія. Не той контингент.
Цей позачерговий з'їзд, що проходив в умовах жорсткого пресингу з боку влади, консолідував вітчизняних літераторів. У Київ приїхали близько 400 письменників із регіонів — і організовано, і поодинці. Понад 500 письменників-киян прийшли і хворі, і здорові, і заклопотані, і до всього байдужі. Мені впав в око у фойє Будинку літераторів дуже старий чоловік, якому поправляли вишиванку і всіляко виказували повагу, — як потім сказали, це був 90-річний письменник Іван Цюпа. Також прикметно, що й молоді та хронічно критично настроєні письменники, ознакою прогресивності яких слугує подвійне членство — в НСПУ та АУПі, попри цинічно-скептичні зауваження у своїх гуртках, педантично піднімали свої мандати під час голосування, свідомі того, що ця «зачистка» стосується їх — громадян, їх — інтелігенції як класу, їхньої корпоративної гідності. Зрозуміло ж, що ні про яке поліпшення життя письменників, під прапорами якого альтернативна Околітенко перемогла у своїй “зірочці”, у цьому протистоянні не йдеться, що ефективність господарчого керівництва справами і долями письменників будь-кого з літераторів — приблизно однакова, і молодше покоління літераторів давно зрозуміло, що кожен — коваль свого щастя і сам собі режисер. Йдеться передусім про слухняність, політичну лояльність і керованість. “Дайте мені ті гроші, які влада дала пані Околітенко, — сказав на з'їзді Павло Загребельний, — і я зможу зібрати загальні збори українців, на яких ми оберемо нового Президента. Сьогодні ми маємо вибрати між незалежністю і підлабузництвом. Якщо зробимо неправильний вибір, то все життя ходитимемо по судах та адміністраціях”.
Справа, власне, і впирається в небажання голови НСПУ Володимира Яворівського бігати через дорогу — в Адміністрацію. Гуманітарний віце-прем’єр Дмитро Табачник неодноразово натякав, що він не проти стати членом Спілки письменників, а там як член Спілки зможе багато зробити для своїх колег, але сусіди не зрозуміли натяків.
* * *
Один із головних ньюсмейкерів “Нашої України”, голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко сказав в інтерв'ю “УМ”: “Нинішня команда влади діє вперше, напевне, достатньо системно. Тобто є якісь відповідні структури, де треба або замінити керівництво, або перебрати вплив над ними. От спілка письменників і є такою структурою, і я думаю, коли ми кажемо про приміщення, санаторії — це неповна правда. Головна правда полягає в тому, що Спілка — це достатньо потужний потенціал, знаковий і світоглядний. Напевне, неправильно було б сказати: хто контролює Спілку письменників, той контролює Україну. Але той, хто контролює Спілку, — той контролює вплив на ментальність та ідеологію цієї країни.
Я знаю, як працювали й працюють по інших громадських організаціях. Щоб перетиснути історію з журналістами, була ідея створення такого великого третейського журналістського суду, альтернативного, — це не вдалося зробити. Тут ситуація така сама. Я знаю, що це погоджено на рівні Президента. Скажімо, як по медіа є ключовий список того, кого треба знищувати, і спосіб як їх знищувати. Звичайно, Президент цим не займається, але те, що цей список погоджений із керівником держави, — це абсолютно точно. Так само, як серед організацій спілка письменників є у згаданому списку. А те, що суди Медведчук курирує особисто, — це так само не таємниця”.
* * *
На підході до Банкової, очікуючи побачити “Беркут” при повній амуніції, я трохи розчаровано констатувала двох службістів у даішній формі і першотравнево настроєний натовп “інженерів людських душ” перед Будинком літераторів. Через типовий мітинговий гучномовець письменників закликали зареєструватися й отримати мандати, а в цей час на другому поверсі Спілки засідала координаційна рада. Володимир Яворівський, очевидно навчений парламентським досвідом посилатися на статті й пункти закону, насамперед пропонував подбати про законність зібрання. Юрист Медведчук, який стоїть за альтернативною “головихою” Наталею Околітенко, зрозуміло, буде бити саме на незаконність зібрання, недотримання юридичних процедур, тому рада продумувала нюанси. Домовилися закласти в порядок денний всі три форми проведення зібрання — конференцію, загальні збори — на випадок, якщо не вистачить кворуму для з’їзду, — і з’їзд, якщо збереться половина членів Спілки плюс один. Із 1658 членів НСПУ на з'їзд зібралося 965 письменників, отже — з’їзд.
На засіданні координаційної ради найпоміркованіший із старшого покоління вітчизняних письменників, Павло Загребельний, закликав вилучити з програми резолюції усі політичні питання, залишити суто спілчанські, — мовляв, доказів причетності до жовтневого путчу в Пущі-Озерній АП у нас усе одно немає. Але ця пропозиція не знайшла підтримки, адже політична підкладка перевороту в Спілці надто очевидна. Розбіжностей у поглядах у координаційної ради практично не було, всі знервовано чекали тільки результатів реєстрації. На півдорозі до трибуни я запитала в Яворівського, як він провів ніч перед з'їздом. “Мушу сказати, що одну ніч я вже провів у парламенті — це вищий рівень, я ночував під трибуною, поклавши собі під ноги свої власні черевики. Я провів дві ночі у Національній спілці письменників, у цьому прекрасному приміщенні, де колись керували Олесь Гончар, Павло Загребельний. Через те вчорашня ніч була такою, я б сказав, звичною, я скоро вдома себе почуватиму менш комфортно, ніж коли я ночую у Спілці письменників. Ми ночували з Михайлом Косівим — два народні депутати, голова Київської спілки Анатолій Погрібний і дуже багато письменників”, — повідомив голова НСПУ.
“Я зараз стою перед вами і не знаю: чи я Загребельний, чи я письменник і чи взагалі я існую, бо не відомо, що з цього приводу скаже районний суд Києва і яким буде його вердикт. Адже на сьогодні є висновок цього суду, що Яворівського як голови Спілки не існує”, — сказав на з'їзді Павло Загребельний.
“Ні — тій владі, яка не тільки не дотримується законодавства, а якій не подобається Основний закон України — Конституція України. Я був на одному зібранні, і міністр юстиції Олександр Лавринович сказав приблизно так, що ми в 2001 році завершили роботу щодо демократизації наших судів, привели суди до європейського рівня. Сьогодні Павло Архипович сказав, до чого ми привели суди”, — додав своє вагоме народне і нардепівське слово Іван Плющ, делегований на з'їзд від “Нашої України”.
Усі виступи — і Дмитра Павличка, і Анатолія Дімарова, і Володимира Яворівського, і Юлії Тимошенко, й Івана Плюща, й Олександра Мороза — звучали в унісон. Тисяча перед Будинком літераторів була одностайною. Ця добровільна одностайність нагадувала старий радянський колективний “одобрямс”, але цього разу від нього ставало трохи надійніше, світліше і затишніше. Звикла до пошуку традиційних письменницьких аналогій із природою, я навіть помітила, що коли зачитували заяву з'їзду, то на небо, як не смішно, викотилося сонце. Дуже доречне, між іншим, бо більш ніж тригодинне стояння на сирій Банковій при закритому “Енеєві” таки позначалося на настрої. Правда, у Спілці організували підтримку у вигляді кави з чаєм, які наливали з колоритних алюмінієвих чайників, та канапок із салом і ковбасою. Але позаяк у піст не всі можуть споживати “національний наркотик”, на третій каві довелося зупинитися.
На з’їзді вирішили покласти квіти до пам’ятника Шевченку, і Дмитро Павличко згадав, як у 1989 році колона несла квіти до Кобзаря, за нею їхали танки, а біля університету встановили кулемети, а коли керівництву сказали, що попереду йдуть письменники, то віддали наказ “не стріляти”. “Я не впевнений, що ця влада не вистрелить по своїх письменниках”, — зазначив автор “Двох кольорів”.
Повноваження Володимира Яворівського підтвердили 943 письменники. Чи достатньо цього для української юриспруденції? Питання схоже на риторичне. Але головний іспит вітчизняні літератори склали — іспит на гідність і на свободу. Далі — відкритий фінал.
Із резолюції IV з’їзду Національної спілки письменників України:
“...Всеукраїнські позачергові надзвичайні збори (з’їзд) НСПУ, керуючись Конституцією України, чинним законодавством, Законом “Про професійних творчих працівників і творчі спілки”, діючим Статутом НСПУ, зареєстрованим у Мін’юсті України, на основі наявних документів і свідчень очевидців, враховуючи підтримку переважної більшості обласних письменницьких організацій,
УХВАЛЮЮТЬ:
1. Визнати інспіровані владою 29 жовтня 2003 р. у Пущі-Озерній загальні збори (з’їзд) письменників як позастатутну неправочинну деструктивну акцію, спрямовану на розкол і подальше знищення Національної спілки письменників України, а в цьому зв’язку — не визнати Наталію Околітенко в іпостасі голови НСПУ разом з тим її правлінням, що немає жодних правових і статутних підстав вважатися законним, таким, що представляє інтереси всіх письменників України.
Осудити дії закулісних політичних сил, які напередодні президентських виборів в Україні розправляються з імовірними опонентами на виборах, роблять “зачистку” в політичному просторі з метою створення їм потрібних, кращих умов для використання “адмінресурсу” під час виборчої кампанії.
Підтвердити повноваження керівних органів НСПУ, обраних на попередньому, III, з’їзді письменників України.
(“За” — 940, “проти” — 3, “утрималося” — 0).
Підтвердити повноваження голови НСПУ Яворівського В. О., обраного на попередньому, III, з’їзді письменників України (“За” — 943, “проти” — 1, “утрималося” — 2).”
Валентина КЛИМЕНКО
“Україна Молода”, 05. 03. 2004, № 42
Письменники об’єднають опозицію?
Переможці з НСПУ боротимуться за єдину печатку
Володимир Яворівський, Анатолій Погрібний, Дмитро Павличко, Михайло Косів зібрали в середу в УНІАН прес-конференцію, щоб, за їхніми словами, прорвати інформаційну блокаду навколо ІV позачергового надзвичайного з’їзду НСПУ, який відбувся 27 лютого в Києві і підтвердив повноваження голови Спілки письменників Володимира Яворівського. Справді, подія, не тільки важлива, а й скандальна, парадоксальним чином “не зацікавила” більшість українських медіа — ні телеканали, ні газети, ні радіо навіть не обмовилися про факт проведення з’їзду. Це, як мінімум, не професійно, а як максимум — приховування інформації від громадян своєї країни. Як зізнався мені колега з однієї загальнополітичної газети, якого редакція відрядила написати інформаційний — мінімум емоцій — матеріал, у номер його не поставили — Адміністрація не веліла й словом згадувати про письменницький бунт проти влади. А раз у ЗМІ нічого не було, особливо в теленовинах, то й події, вважай, теж не було.
Письменники не збираються миритися із таким розкладом і надають з'їзду великого значення. “Цей з’їзд має передовсім громадський, політичний характер, — заявив Дмитро Павличко. — Навіть Олександр Мороз сказав на з’їзді: об’єднайте нас. НСПУ повинна спробувати об’єднати опозицію і сказати: “Пора”, бо поодинці, я думаю, всі ці опозиційні кандидати програють вибори, так як програли свого часу Чорновіл і Лук’яненко”.
Проте Володимир Яворівський сказав, що в Мін’юсті України терміново просять принести всі протоколи, документи з’їзду, оскільки на них тиснуть. Про юридичний бік справи Спілка подбала заздалегідь, запланувавши про всяк випадок три можливих рівні зібрання, закладені у статуті Спілки та законі про творчі спілки — загальні збори, конференція і з’їзд. Як прозвітував голова мандатної комісії Михайло Косів, за особистими підписами у списках при отриманні мандатів зареєструвалися 967 письменників із 25 обласних організацій, а в бухгалтерії, де літераторам мали повернути гроші за проїзд та по 10 гривень на харчування (до речі, з огляду на доволі злиденний стан українських письменників добові видавали і столичним членам НСПУ) — навіть 974 особи. Деякі письменники, що не змогли приїхати у Київ, написали понад 80 листів підтримки керівництву НСПУ.
За словами Яворівського, в головної “путчистки” Наталі Околітенко є така сама печатка Спілки, як і в нього. Нею підкріплено лист Околітенко до ректора КПІ Згуровського з проханням не надавати приміщення з’їзду. “Де вона її виготовила, я не знаю. Принаймні в мене печатку ніхто не брав. Уявляєте, що буде, як вона напідписує якихось папірців”. Голова НСПУ підтвердив і другу версію путчу — нерухомість на Банковій. Мовляв, Президент облюбував це приміщення для свого майбутнього фонду, в якому він працюватиме після закінчення президентської роботи. “Я вже бачив план облаштування території, із басейном і парком”. Два місяці, за словами Яворівського, на рахунок НСПУ від держави не поступало жодної копійки.
Утім гекачепісти від літератури на чолі з письменницею, про яку країна дізналася тільки після її теракту, все-таки розворушили і самих лідерів НСПУ. Принаймні на березень уже заплановано дві спілчанські акції — 9-12 березня відбудеться семінар молодих літераторів Києва, а в кінці березня пройде “Поетична весна в Києві”. Тому що відповідь на запитання, а чому письменники не виступають у тих залах, де постійно співає Пугачова, чому немає вечорів Ліни Костенко та Івана Драча, можна поставити і перед Національною спілкою письменників.
Валентина КЛИМЕНКО
http: //pravda.ru/ 01. 03. 2004, 17:51
Украинские писатели провели свой съезд под открытым небом
Чрезвычайный внеочередной съезд Национального союза писателей Украины (НСПУ) прошел в субботу, 28 февраля, в Киеве — прямо под открытым небом, во дворе здания НСПУ. По словам организаторов, столь необычный формат писательского собрания объясняется тем, что власти противодействовали его проведению. Так, глава президиума съезда Дмитрий Павлычко сообщил, что ректору Национального технического университета “КПИ” запретили предоставить писателям зал.
Внеочередность и чрезвычайность поясняется расколом в НСПУ. В октябре прошлого года часть членов союза предприняла попытку сместить руководителя НСПУ, известного писателя и политического деятеля, народного депутата Владимира Яворивского. “Раскольники” на общем собрании (в нем участвовали около 200 человек) избрали вместо него Наталью Околитенко (она является автором книг по... биологии), которая тут же потребовала проведения независимого аудита собственности НСПУ и заявила, что в ее адрес и в адрес ее товарищей от Яворивского поступают угрозы. Околитенко также обвинила Яворивского в “излишней политизации” деятельности писательского союза.
По странному совпадению именно в это время ряд российских и украинских СМИ опубликовали материалы, в которых Яворивский обвинялся в том, что в советское время он якобы был агентом КГБ.
Сам Владимир Яворивский объясняет случившиеся происками властей, желающих расправиться лично с ним за его гражданскую позицию (Яворивский — один из основателей Народного руха Украины, сейчас входит в парламентскую фракцию блока “Наша Украина”), и намерением контролировать оппозиционно настроенный писательский союз. Известно, что в регионах со многими писателями проводили соответствующую “идеологическую работу” представители президентской администрации (или люди, действовавшие от имени АП). Средства на доставку писателей из регионов в Киев (точнее, в санаторий “Пуща-Озерная”) на злополучное общее собрание якобы также поступали от местных государственных администраций — об этом заявляла сама Н. Околитенко. Большая часть украинских писателей результатов “переворота” не признает. В субботу более девятисот зарегистрированных участников съезда отдельной резолюцией отказались признать избранное в октябре новое руководство НСПУ и приняли решение об исключении из рядов союза участников октябрьского общего собрания. Само это собрание определено в документе как “внеуставная неправомочная акция”.
Съезд подавляющим большинством голосов подтвердил полномочия Владимира Яворивского как главы НСПУ. Кроме того, создан “Центральный комитет спасения” писательской организации от “диктатуры” президентской администрации ( в его состав вошли такие известные писатели, как Павел Загребельный, Юрий Мушкетик, Дмитрий Павлычко). Перед участниками съезда выступили несколько оппозиционных политиков.
Андрей Лубенский
Літературно-мистецька газета “Крейда”
Галас на Банковій
Взагалі письменники, в більшості — люди досить пасивні. Вони люблять читати-писати, збиратись разом, люблять плітки, люблять критикувати чужі і свої книжки, люблять бути не такими, як інші і не люблять політики. Щоб примусити їх брати активну участь в житті політичному — треба допекти як слід. Що ж — вийшло! Допекли.
Почалось із “заколоту Околітенко” коли раптом ні те ні се, без всяких помітних причин зібрали позачергові з'їзди обласних Спілок і “дуже просили” висловити недовіру голові НСПУ — Володимиру Яворівському. Письменники насторожились і справді — не минуло й тижня, коли вражені українці побачили на екранах телевізорів нікому досі не відому Наталю Околітенко яка скоромовкою розказувала як вона виводитиме Спілку письменників з фінансової кризи. Балакала вона, чомусь, на фоні Будинку Спілки письменників, хоч вибирали її не там — ті 80, що за неї голосували і “орендували” санаторій адміністрації президента.
Спілка одразу поділилась: песемісти хотіли відразу ж вийти “з лав”, оптимісти — виключити Н. І. Околітенко. Волею чи не волею стала ця пані “на чолі” заколоту ніхто не розбирався, її прізвищем назвали все, що викликало бурхливу злість в душі творців. “Очищаючи лави” Спілка виключила не тільки пані Наталію але й всіх, хто її підтримував. Однак, кажуть прості люди — “закон, що дишло”, і суд повернув його таким кренделем, що вийшло: Околітенко — голова Спілки а всі ви, народ — ніхто і вас не питано, чо не понятно?
“Еліта нації” миттю забула всі свої сварки і претензії в єдиному пориві — довести правду і, щоб це зробити, письменники з усієї України (не дивлячись на термінові телеграми п. Околітенко в яких вона, підписуючись головою Спілки просила нікуди не ходити) зібрались на позачерговий загальний з’їзд НСПУ. І от, на вулиці Банковій, біля будинку Спілки Письменників (бо жодного залу для письменників в Києві не знайшлося) галасували та голосували щоб не дати вмерти своїй організації.
На з’їзді були присутні 966 письменників (з 1658) крім того — Юлія Тимошенко, Олександр Мороз, Іван Плющ, гість — представник Норвезької спілки письменників та журналісти. Правда, останні більше для меблів бо жоден з “народних” каналів нічого не показав і популярні газети промовчали. А й справді — про що балакати? Ну вигнали письменників на вулицю, ну примусили їх проводити з'їзд біля будинку Спілки, що ж тут такого нового? Ну визнав суд Спілку нелегітимною що ж, як сказав, Павло Загребельний: “не знаю чи я письменник і чи я Загребельний, бо завтра проведуть суд і вирішить він, що я — не Загребельний”.
Забувши, що кому не подобалось і хто що хотів закинути письменники майже одноголосно проголосували за легітимність Спілки і затвердили її головою Володимира Яворівського. Пролітав сніжок, старенькі і молоді члени НСПУ високо тримали сині папірці мандатів, поки лічильна комісія їх довго рахувала — з вікон. Сумно було дивитись на цих людей, яких потрібно захищати а не витоптувати і які — не шахтарі, здатні пройти пішки з Донецька до Києва і розбити касками бруківку перед Верховною радою на пісок — тупа зла сила. Письменники — з них багато старенькі, та й взагалі вони як діти і всяка тоталітарна влада починала своє покручене правління з нищення їх і залишення собі маленької купки “підлиз”.
Що ж, якщо і наша нинішня влада вважає, що для життя держави вистачить тільки грошей і забуває, що і Просвіта і Народний Рух — ініціатива письменників а майже всі революції починали поети.... що ж — побачимо!
Тарас Репетуха
Журнал “ПіК”
Українські письменники провели унікальний "з’їзд усіх"… просто неба
Торік 29 жовтня відбулися загальні збори українських письменників, на яких представники 21-ї письменницької організації висловили недовіру голові НСПУ Володимиру Яворівському та обрали на цю посаду Наталю Околітенко. Програвати Володимир Яворівський не збирався, тож далі відбулося декілька спроб з’ясувати, хто в Національній Спілці письменників України є головним і хто має керувати у столичному Будинку літераторів на вул. Банковій, 2. Про це писав, зокрема, наш журнал (див. “ПіК”, №№ 43, 45’2003)…
Нарешті, команда Яворівського вирішила діяти через суд. Отже, критик і перекладач Володимир П’янов подав позов до НСПУ та Наталі Околітенко про визнання недійсним протоколу та рішення загальних зборів від 29. 10. 2003 р., але Святошинський райсуд Києва відмовив у задоволенні цього позову. Невдоволений цим рішенням, поет Леонід Сапа подав апеляційну скаргу в інтересах НСПУ (тобто Володимира Яворівського), проте 19. 02. 2004 р. Апеляційний суд Києва не задовольнив і її. Таким чином, Наталя Околітенко визнавалася головою НСПУ в судовому порядку.
І тут прибічники Володимира Яворівського вдалися до безпрецедентного кроку: вирішили скликати “з’їзд усіх” письменників. Річ у тім, що зазвичай делегатів на з’їзд НСПУ висувають усі обласні та київська організації за визначеною заздалегідь квотою, а обрані представники з’їжджаються до Києва — такі вимоги статуту НСПУ. Лише один раз за всю історію письменницької організації (здається, у далекому 1970-му р.) відбувся т.зв. “з’їзд усіх”, коли обійшлися без проміжного вибору делегатів. От і зараз Секретаріат запросив на позачерговий IV з’їзд НСПУ усіх 1658 “офіційних” письменників України.
Самі ініціатори не надто вірили в успіх затії, не знаючи наперед, скільки ж письменників дістанеться Києва. Крім того, зважаючи на судові рішення, Київська міськдержадміністрація заборонила проведення заходу в Будинку культури НТУУ “КПІ” — а розмістити півтори тисячі осіб в Будинку літераторів фізично неможливо. Було заборонено і проведення мітингу.
Але результат перевищив усі сподівання: 28-го лютого в БЛ і на вулиці перед ним зібралися 965 письменників, ще один надіслав завіреного нотаріально (!) листа, у якому заочно висловився на підтримку Володимира Яворівського. За браком місця, всі ці люди, а також ті, хто не зміг або не схотів реєструватися, а також багато співчуваючих, включаючи представників політичних партій, скупчилися на вулиці просто неба і в коридорах БЛ. Зовсім немічні (середній вік українських письменників — далеко “за 60”) сиділи в актовій залі: всередині БЛ організатори забезпечили радіотрансляцію.
Все ж таки захід швидше скидався на заборонений владою запальний мітинг, ніж на з’їзд чи збори. До речі, у цьому питанні учасники так і не дійшли згоди. Спочатку захід дипломатично називали загальними зборами. Коли стало відомо, що зібралося понад половину (829) письменників України — урочисто проголосили проведення IV позачергового з’їзду. Та при голосуванні підсумкових документів схаменулися: двох третин (1105) все ж немає, тому знов повернулися до формули “загальні збори”. Хоча, з точки зору Закону “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”, обидва поняття рівнозначні.
Зате майже монолітну одностайність “стара гвардія” виявила при підтвердженні повноважень Володимира Яворівського (“за” — 943, “проти” — 2, “утримались” — 1) та Ради НСПУ (“за” — 940, “проти” — 3, “утримались” — 0). Можна тільки уявити, яких героїчних зусиль доклали при цьому члени лічильної комісії: адже голосування відбувалося відкритим способом (підняттям делегатських мандатів), а обрахунок голосів треба було провести і на вулиці, і у переповнених коридорах Будинку літераторів та актовій залі, потім підбити підсумок…
Насамкінець патова ситуація довкола НСПУ зміцніла остаточно. Адже є рішення загальних зборів письменників від 29. 10. 2003 р., а також рішення загальних зборів письменників від 28. 02. 2004 р., в обох випадках відбулися відкриті голосування, а на посаду голови НСПУ обрані різні люди. Щоправда, перше рішення підтримане судом, проте немає особливих “протипоказань” для підтримки також другого рішення…
Можливо, найкращий вихід з патової ситуації запропонував Олександр Мороз (разом з Юлією Тимошенко, Іваном Плющем та Миколою Томенком він був почесним делегатом зборів-з’їзду): голова Соцпартії вважає, що в обох ворогуючих письменницьких таборах вистачає порядних людей, яким варто об’єднатися заради кращого спільного майбуття. Але у такому разі ні Володимир Яворівський, ані Наталя Околітенко, швидше за все, не стануть головою “об’єднаної після розколу” Спілки: надто багато бруду вилито на обох. Новим головою має стати третя — “незаплямована” у конфлікті особа.
Це і справді можливо: нині письменники з’їхалися з усієї країни не стільки голосувати “за” Яворівського, скільки висловити “ні” рішенню влади, що “нав’язує” їм кандидатуру Околітенко через суд — про це на зборах-з’їзді говорив не хто-небудь, а сам Володимир Яворівський! Але це можливо тільки згодом: назвати об’єднавчими нинішні збори-з’їзд при всьому бажанні неможливо.
Що ж, лишається зачекати…
Тимур Литовченко,
письменник.
.org.ua/s0302_2.php
Літератори показали єдність і виступили проти розколу Спілки
Нотатки з IV загальних зборів письменників України
Наша газета вже повідомляла, що певні політичні сили намагалися підім'яти під себе Національну спілку письменників України, влаштувавши в ній переворот на кшталт сумнозвісного “ГКЧП”. Путч не вдався. Адже делегатів на той форум, що зібрала торік Наталка Околітенко й компанія, не вибирала жодна обласна письменницька організація. Та й ті, хто приїхав туди, не знали навіть, що відбувається. Бо їх запрошували нібито на семінар молодих літераторів як членів журі. Саме тоді в Пущі Озерній на тих зборах швиденько “звільнили” Володимира Яворівського та “обрали” головою НСПУ Наталку Околітенко.
Звичайно, що обуренню письменників по всій Україні не було меж. Без їхнього відома хтось десь збирається, переобирає керівництво й каже: “Командиром буду я”. Тому секретаріат НСПУ терміново подав позов на пані Наталку в Святошинській суд міста Києва. Але судочинці визнали збори в Пущі Озерній легітимними. Київський міський апеляційний суд нещодавно залишив те рішення своїх колег у силі. Перед письменниками стала дилема: або визнати над собою керівництво на чолі з розкольницею, або сказати їй “ні” перед усім світом.
У Києві письменник-ветеран Анатолій Дімаров зібрав ініціативну групу, яка вирішила закликати всіх членів НСПУ на позачерговий ІV з'їзд Спілки. Причому пропонувалося всіх літераторів вважати делегатами такого форуму.
Спілка налічує 1658 членів НСПУ. Щоби провести з’їзд (згідно зі Статутом), необхідно було зібрати три чверті всіх літераторів. Якщо ж загальні збори, то треба, щоби прибуло їх більше половини.
28 лютого до приміщення НСПУ на вулиці Банковій, 2 в Києві приїхали 966 членів Спілки. Тому було вирішено провести загальні збори письменників. Запорізькі літератори в кількості восьми осіб також взяли участь у цьому форумі.
Із областей письменники привезли заяви тих колег, хто не зміг приїхати на збори. У цих документах зазначалося, що дана особа підтримує Національну Спілку, секретаріат, голову НСПУ Володимира Яворівського і виступає проти розкольників на чолі з Наталею Околітенко. Але мандатна комісія вирішила не враховувати цих голосів, аби не дати приводу судочинцям сказати, що збори нелегітимні.
Як зазначив у доповіді Володимир Яворівський, ініціативна група й секретаріат переживали за те, чи збереться хоча б половина членів НСПУ. Але прибули 58 відсотків. У Будинку літераторів яблуку не були де впасти. Щоб зареєструватися, довелося постояти в черзі.
Напередодні до Спілки зателефонували з політехнічного інституту, де повинні були проходити збори літераторів, і повідомили, що приміщення надати не можуть. Замовляти якесь інше — часу вже не було. Тому й вирішили провести форум просто неба. На щастя, Бог дав того дня гарну погоду. Щоб побачити всіх учасників зборів, автор цих рядків піднявся на підвищення до робочої президії. І коли голосували, то вгору щоразу здіймалися руки з синіми мандатами, здавалося, що площа залита весняними пролісками…
Перед колегами виступали живі класики української літератури: Павло Загребельний, Юрій Мушкетик, Анатолій Дімаров, Дмитро Павличко… Голова Київської обласної організації НСПУ Анатолій Погрібний закликав усіх не ув'язуватись у вибори-перевибори, а висловити довіру нинішньому керівництву Спілки на чолі з Володимиром Яворівським. Забігаючи наперед, скажу, що повноваження Володимира Олександровича як голови НСПУ було підтверджено 943 голосами. Майже стільки ж (940) сказали “так” секретаріату та іншим керівним органам Спілки.
Приїхав підтримати українських письменників представник Асоціації письменників і перекладачів Норвегії Сігурд Людерсен.
Загальні збори, здається, поставили всі крапки на “і”. Переважна більшість літераторів довіряє нинішньому керівництву Спілки та її голові Володимиру Яворівському. Та сама переважна більшість не визнає Наталю Околітенко як голову НСПУ, її прибічників не вважає керівництвом.
Але радіти, мабуть, рано. Адже наші суди іноді виносять непередбачувані рішення. Тому так упевнено веде себе пані Наталка. Знаючи, що збирається позачерговий з’їзд, вона розіслала багатьом письменникам телеграми про те, що форум не відбувається. У телеграмі два десятки слів. Письменники нині бідні, як церковні миші: подаю інколи одну телеграму й залишаю в ній кілька слів, щоб дешевше обійшлася. А тут — сотні!
Надіслала вона й вітання форуму: “Вітаю зібрання ваших літераторів. Якщо ваші документи затвердить Мін’юст, то ми зможемо співпрацювати як цивілізовані люди. Голова Національної Спілки письменників України Наталка Околітенко”. Виходить, що сотня розкольників — це Національна Спілка, а 966 письменників плюс кілька сотень тих, хто прибути до Києва не зміг, це ніщо? “Гарна” логіка. Але як би там не було, а перший іспит, перше випробування письменники витримали з честю. Вони показали, що НСПУ — організація, а не ганчірка.
Пилип Юрик, член НСПУ,
учасник IV загальних зборів літераторів України
Ш. Селімов виявився правим: Яворівський за допомогою Мірошниченка спробував використати факт перебування Ю. Кандимова у Києві. 04. 03. 2004 р. “Літературна Україна” в повідомленні “Вирішальний голос письменницької громади” подала інформацію про те, що Ю. Кандимов виступав на з’їзді і був обраний в керівні органи з’їзду. А у розлогому матеріалі В. Кирилюка “Четвертий, надзвичайний…” наводиться виступ Дмитра Павличка, де він, зокрема, сказав: “… слава усім, хто прибув на наш з’їзд, особливо побратимам з Донбасу і Криму, кримсько-татарським… письменникам…” Ю. Кандимов був здивованим не менше від нас: “Не брав я участі у роботі з’їзду, — рішуче відповів він. — Я стояв з боку і спостерігав за тим, що відбувається на вулиці, перед Будинком літераторів. Розмовляв з іншими письменниками. Ні я, ні вони не реєструвалися. Більше того, жодного кримськотатарського письменника я не бачив”. Він приніс листа-спростування і попросив його передати до “Літературної України”, в інші ЗМІ. Прохання Ю. Кандимова я виконав у такий спосіб: “Літературній Україні” листа передав факсом, ще один текст для розповсюдження надіслав Данилові Кулиняку. “Літературна Україна” так цього листа і не надрукувала, а от Д. Кулиняк допоміг його оприлюднити у тижневику “2000” 09. 07. 2004 р.:
Свобода слова:
І знову неправда...
Під час навчання в Літературному інституті в Москві був у мене друг — молодий калмицький поет Джангр Насунов, якого на батьківщині звинувачували в націоналізмі. Парадокс полягав у тому, що Джангр народився в засланні, виростав не в калмицькомовному середовищі і рідною мовою настільки досконало, щоб творити нею, не володів. Тож писав “калмицький націоналіст” Насунов прекрасні вірші російською, що не завадило йому бути калмицьким патріотом.
Ця історія пригадалася мені, коли “Літературна Україна” за 22 квітня, відповідаючи на моє запитання, чому вона не друкує листа кримськотатарського письменника Юнуса Кандимова про фальсифікації, в примітці “Від головного редактора” пояснила: “...що ж до листа Юнуса Кандимова, то можна тільки дивуватися, звідки колезі Кулиняку це відомо, якщо ми його не друкували. Справді, такий лист надійшов до редакції. Написано його іноземною мовою. А “ЛУ”, на щастя, не двомовне видання. Та й перекладачів у невеличкому штаті газети поки що не передбачено”.
Відповім відразу, звідки у мене лист: його до нас у НСПУ з Криму переслали факсом, а згодом і ксерокопію (для контролю), знаючи, з ким мають справу.
Лист Юнуса Кандимова написаний... російською мовою, оскільки автор народився в Узбекистані, куди його батьків виселили з Криму, то ж, звісно, українською він досконало не володіє. Написав не кримськотатарською (рідною), якою творить, а російською — мовою, яка на території колишнього СРСР ще довго буде функціонувати як засіб міжнаціонального спілкування. Отож інакше як незграбною відпискою відповідь головного редактора “Літературної України” назвати не можна. Тому пропоную “2000” надрукувати листа Юнуса Кандимова, ксерокопію якого вам надсилаю, щоб читачі мали уявлення про всілякі фальсифікації та перекручування, до яких вдаються В. Яворівський та його однодумці.
На жаль, неправда, м’яко кажучи, стала характерною ознакою наших опонентів. Чого варті, наприклад, заяви про те, що хворий Борис Олійник надіслав з лікарні вітальну телеграму мітингу 28 лютого (перевірили — не було цього, в нього до В. Яворівського своє ставлення), чи про те, що з ними Ліна Костенко, яка давно демонстративно вийшла з НСПУ. Наші опоненти вперто повторюють про “групу 60-70 бездарностей”, які зібралися в Пущі-Озерній 29 жовтня минулого року, хоча навіть у “Літературній Україні” з'явилося повідомлення, що там було близько 400 осіб (уточнюю: на тих зборах зареєструвалися 317 членів НСПУ, з них — 120 делегатів від обласних організацій, і саме ті збори були визнані судовими інстанціями легітимними (як з'їзд), хоча позов до суду подавали не ми, а наші опоненти, ініціювавши розгляд, прямо скажемо, внутрішньоспілкової справи).
В. Яворівський та В. Терен, використовуючи трибуну Верховної Ради, поширюють дезінформацію про те, що ми збираємося захопити будинок НСПУ на Банковій, 2, щоб передати його: а) Медведчуку; б) Кучмі під його фонд; в) Чорномирдіну; г) щоб зробити там басейн; д) сауну; е) озеро, де відмиватимуться “олігархи” й, врешті, більярдну... Гадаю, досить перелічувати всі ці нісенітниці. Громадяни, нардепи, члени НСПУ! Визначтеся нарешті, що слід зробити з тим приміщенням, “захопивши його”. Бо поки що ми не пов’язуємо з ним ніяких планів та й пов’язувати не можемо, бо ж будинок НСПУ як пам'ятка архітектури належить державі, тільки вона ним може розпоряджатися. Та й переданий він НСПУ указом Президента, тож лише він може його скасувати.
У нас поки що немає власного інформаційного простору, своїх друкованих органів, і, користуючись цим, наші опоненти безкарно поширюють про нас усілякі нісенітниці. Ми не маємо нічого спільного ні з Медведчуком, ні з Чорномирдіним, ні з кимось іншим із знаних державних достойників. І не служимо жодній політичній силі — ми зобов’язані дбати про те, щоб в нашій країні виходили українські книжки, працювали письменницькі видавництва, а їх творці — члени НСПУ — мали засоби до існування, старші ж наші колеги — пристойні пенсії, хоча б на рівні прожиткового мінімуму. Останнє важливо, якщо врахувати, що 70% членів НСПУ — пенсіонери. Ми збираємося омолодити профспілкове письменницьке об’єднання, демократизувати його, а майно, передане державою для налагодження книговидавництва й соціального захисту письменників, має працювати на українську літературу та її творців, а не на купку “обраних” — В.Яворівського та кілька десятків осіб з його оточення.
Яворівський постійно намагається політизувати цей у принципі внутрішньопрофспілковий конфлікт і сатанізувати лідерів своєї опозиції, оголошуючи їх ледь не ворогами України. Бо за нинішніх умов НСПУ має стати звичайною профспілковою організацією письменників, яка б захищала їхні інтереси і права, а не “Олімпом для обраних”, повних зневаги до тих, хто не потрапив у цю категорію. В. Яворівський, навколо якого завжди було багато скандалів, прагне ототожнити себе з Україною і прикривається ім’ям Віктора Ющенка, мовляв, хто проти Яворівського, той проти блоку “НУ”, проти України, її ворог і зрадник.
Але країна монополізації не підлягає: вона — одна на всіх, і ставити питання так, як ставить його Яворівський, безтактно, якщо не сказати аморально. Є така приказка: “Вовка б’ють не за те, що він сірий, а за те, що вівцю вкрав”. І ми переобрали Яворівського не за його політичні переконання (хоча політизація НСПУ суперечить її статуту й закону про творчі спілки), а за конкретні дії, що руйнують творчу організацію, або ж бездіяльність тоді, коли треба було діяти.
Мене особисто мало хвилює, чи був Яворівський співробітником КДБ, чи ні. Зрештою, це справа його переконань. Але я як громадянин України, потерпілий внаслідок Чорнобильської катастрофи, цікавлюсь, куди він подів майно, — гуманітарну допомогу, яку Німеччина передала Україні після цієї трагедії. Передусім те, про яке йдеться у доповідній СБУ №14/1509 від 15 червня 1993 р., адресованій віце-прем’єр-міністру М. Жулинському, а там зазначено про 1600 автомобілів з ФРН, завантажених майном на загальну вартість в багато мільйонів гривень? Куди все це подів В. Яворівський — невідомо. Ні СБУ, ні громадськість України досі не дочекалася від нього відповіді.
Ці факти, як і багато інших, просто “затерли” — у Верховній Раді спрацювала корпоративна мораль, кругова порука, та й депутатська недоторканність захистила. До судового розгляду справа так і не дійшла. А в тому документі політикою і не пахло — йшлося про матеріальні зловживання, звичайнісінький кримінал. То ж давайте називати речі своїми іменами. Принагідно закликаю керівників ЗМІ не забувати про журналістську етику, бо якщо ми не вжили щодо В. Яворівського жодного лайливого слова, то він та його прихильники не скупляться на образи на нашу адресу, а газети їх тиражують. Не бажаючи розширювати поле конфлікту, ми проігнорували статті, в яких нас названо “качепістами”, “агентами Москви з ФСБ”, та коли “Україна молода” назвала Наталю Околітенко “терористкою”, а “Літературна Україна” звинуватила її в “шахрайстві”, то це вже пряме звинувачення в скоєнні конкретних злочинів (“тероризм” — ст. 258 КК України, “шахрайство” — ст. 190 КК), що є прерогативою лише правоохоронних органів і суду, але аж ніяк не ЗМІ, які публікують подібні безвідповідальні заяви. Нічого дивуватися, що на засоби масової інформації подається стільки судових позовів: далеко не всі з них безпідставні. Звинувачуючи без вироку суду когось в скоєнні злочину, автори подібних публікацій та редактори ЗМІ, які їх публікують, самі стають злочинцями і ризикують опинитися на лаві підсудних.
Данило Кулиняк.
Письмо
Редакции газеты “Літературна Україна”
Прочитал в “ЛУ” (04. 03. 2004 г.) материалы IV внеочередного съезда НСПУ, который состоялся 28 февраля с. г. В информации “Вирішальний голос письменницької громади” в числе выступавших на съезде указана моя фамилия. Я на этом съезде не выступал. Это — дезинформация. Так же в информации “Керівні органи з'їзду (загальних зборів) письменників” среди членов президиума съезда указана и моя фамилия. Прочитав это на страницах “ЛУ”, был удивлен: во-первых, по поводу выдвижения моей кандидатуры в президиум никто не спросил моего согласия. Считаю это неэтичным, некорректным по отношению ко мне; во-вторых, если и допустить, что кто-то с “места” предложил мою кандидатуру, то я не мог это услышать, так как съезд шел на улице прямо под открытым небом, было очень многолюдно и шумно. Если б я услышал свою фамилию, то я бы конечно, дал самоотвод. Потому что первичная организация — Крымская республиканская организация НСПУ (пред. Басыров В. М.), в которой я состою, меня не уполномочивала и не делегировала выступать или входить в какие-либо руководящие органы съезда.
Ю. У. Кандымов
5. Суди
Судових засідань було декілька. Зрозумівши, що після Всеукраїнських зборів письменників протистояння між літераторами перемістилося у правове поле, Яворівський звернувся за допомогою до судів. Перша спроба у нього виявилася вдалою. 06. 11.2003 р. у пресі з’явилася інформація: