У письменників, фальсифікації документів для формування громадської думки заради посад, отримання дивідендів у вигляді літературних премій та грошових винагород
| Вид материала | Книга |
- Проект міжнародних стандартів iso/dis 20252. Міжнародні стандарти дослідження ринку,, 670.83kb.
- Вимоги до контрольної роботи Варіант контрольної роботи обирається за двома останніми, 66.47kb.
- Вимоги до контрольної роботи Варіант контрольної роботи обирається за двома останніми, 76.38kb.
- Назва нормативного документу, 247.73kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни соціологія громадської думки (шифр І назва навчальної, 618.65kb.
- Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності Портрет професії журналіста, 235.38kb.
- 10 клас, 466.03kb.
- Відповіді з питань оподаткування податком на прибуток Які податкові наслідки виплати, 219.96kb.
- Зазвичай життєвий шлях ілюстрація того, як людина, крок за кроком, розтринькує дар, 31.5kb.
- Рекомендації з написання проектів на отримання гранту в рамках програми «Об’єднаймось, 255.91kb.
Голос В. Фольварочного із залу:
Не їздив я нікуди…
Ю. Каплан із президії:
Пане Василю, у нас є свідчення, що ти їздив.
Н. Околітенко:
Після тієї розмови Василь Васильович Плющ помирає від серцевого нападу. У поганому стані Галина Тарасюк. Їй пообіцяли місце Василя Плюща, якщо вона виступить проти сьогоднішніх зборів. Ось так у нас поступають з людьми, ось така у нас ситуація з правом і з усім іншим. Далі про те, про що ви знаєте не гірше від мене: книжки не виходять. Україна не має культурного простору, за який ми, письменники, відповідаємо. Тим часом ідуть гроші за оренду в спілку письменників; тим часом “Український письменник” (видавництво НСПУ. — В. Б.), який не виплачує зарплату редакторам здає в оренду 1800 квадратних метрів по ціні п’ять доларів за квадратний метр. Тут ще одне порушення. Між іншим, це дуже зачепило Київську адміністрацію. І ось чому. Згідно з указом мера Київської адміністрації в центрі міста не можна здавати в оренду площі по ціні нижче 15 американських доларів за квадратний метр. Виявляється ми такі добрі, що здаємо втричі дешевше. Постає питання: куди дівається десять доларів? Не можу сказати куди, бо документи відсутні. Та дарма, є інші документи. Ми багаті, ми дуже багаті. Наше майно оцінюється в суму, що еквівалента 100 тисячам доларів на кожного члена НСПУ. За такі гроші ми можемо видавати книжки, створити потужну “Літературну Україну” і жити гідно в нашій країні, а не збирати, вибачте, пляшки, до чого дійшли наші ветерани. Але це станеться за умови, якщо ми спільно наведемо порядок у нашому домі. Створено так зване “Управління майном” — ДУМ. 21 В принципі це розумне рішення (до речі, воно належить не нашому голові): створити такий підрозділ НСПУ, який би вміло користуючись майном за прибутки видавав книжки. Якщо ДУМ розпоряджається майном Спілки, то він, по логіці, має підпорядковуватися НСПУ. Виявляється цей підрозділ повністю виведений за межі Спілки, діє автономно. Не важко здогадатися, для чого це зроблено. Це сама звичайна машинка для відмивання грошей. 22 Чому я загострюю увагу присутніх на таких фактах. Та тому, що наше керівництво не дотримується Статуту. Ще про одне. Про політику. Хіба ми мусимо йти туди, куди веде пан Яворівський, і виконувати те, що він скаже? Я, можливо, і симпатизую тій людині, якого підтримує пан Яворівський. Але ж справа кожної творчої людини мати власну думку. А справа керівника творчої організації відповідати, насамперед, за той духовний стан, який відбувається в Україні. А ви знаєте, який він на сьогодні: наш читач повністю від нас відсічений. Аби видати книжку, при тому, що ми маємо таке майно, потрібно йти до спонсорів з простягнутою рукою, щоб видати мізерний наклад. І як дійдуть книги до читача, якщо книготорговельна система зруйнована? А тепер подумайте самі, що ж стоїть за гаслами про любов до України, про те, що не можна виступати проти Яворівського бо це кине тінь на Україну? Що насправді за цим ховається? Сама звичайна політика. Як на мене, то соромно ховатися за Україну чи за “Нашу Україну”. Ми маємо захистити Україну і “Нашу Україну” від таких, як пан Яворівський. І нічого доскіпуватися до наших колег за їх погляди. Справа кожного сповідувати ті погляди, які він хоче. Це закон усього цивілізованого світу. Дякую за увагу.
Ю. Бедзик:
Є пропозиція обрати лічильну комісію.
О. Кононенко:
Заперечень немає? Тоді прошу оголосити прізвища.
Ю. Бедзик:
Оголошую прізвища, які пропонує оргкомітет. Людмила Гнатюк, Роман Коваль, Віктор Глущенко.
О. Кононенко:
Хто за ці кандидатури, прошу проголосувати. Хто “за”? Хто “проти”? Хто “утримався”? Одноголосно. Нам потрібно скласти і затвердити регламент роботи. У нас є три програмні виступи, які готував оргкомітет. Для цих виступів ми пропонуємо відвести час по десять хвилин. А для виступів, довідок і пропозицій надавати по одній хвилині. Закінчити роботу, орієнтовно, за дві години. Хто за такий регламент, прошу проголосувати. Схвалено. Слово надається Володимиру Кузьменку, Вінницька область.
В. Кузьменко:
Перш за все, я хочу відповісти на таке питання: чому я приїхав на цей з’їзд? Були різні думки. В нашій організації не було єдиного рішення. Збори проходили дуже складно. Були переконливі мотиви з різних сторін. Я особисто приїхав сюди з мотивів приземлених, можна сказати прагматичних. Два роки поспіль, очолюючи Вінницьку письменницьку організацію, я мав змогу переконатися в методах і функціональних можливостях нашого спілчанського керівництва. Я не хочу акцентувати увагу лише на нинішньому керівництві. Хочу сказати взагалі про тенденції керівництва Спілкою. Справа в тому, що коли я взнав про такі вражаючі речі, як то: Кримська організація розділилася на чотири. Туди прийнято 61 російськомовного письменника, вибачте за таке слово, кагалом, без рекомендацій. Тоді зразу виникло питання: а як же рішення ради, яке недавно відбулося, про автоматичне виключення членів НСПУ, які не підтримують офіційну позицію нинішнього керівництва НСПУ. Це вражає своєю контрастністю, шараханнями з однієї сторони в другу. І повірте мені, що за роки, коли я очолював у Вінниці Спілку, виникли ще матеріальні, фінансові, організаційні питання, жодне з яких, скільки я не намагався розв’язати на будь-якому рівні, не було розв’язане. Якимось дивом нам вдавалося виживати на периферії. Ми добилися вісім стипендій від обласної державної адміністрації для найбідніших, хворих, інвалідів-літераторів. Нам було подаровано за символічну плату приміщення, комп’ютерний центр… Я рахую, що не може бути Спілка настільки заполітизована, наскільки цього хоче Яворівський. Кожний з нас має право бути лібералом, комуністом, бути консервативним у своїх поглядах. Це воля кожної людини. Ми ж вважаємо себе демократами. Чому треба Спілку об’єднувати в якусь політичну організацію? І якщо хтось не бажає бути в русі цієї організації, то він вже ворог. Люди добрі, не можна так! Або таке: письменника, який прийшов сюди і ввійшов до оргкомітету, потрібно автоматично виключати зі Спілки. Це дикість. Це не демократія. Тому я дуже просив би всіх, хто знаходиться у цьому залі: зважте на те, що це не зборище, а збори письменників. І якщо сусід не поділяє поглядів сусіда — ведіть себе достойно, цивілізовано, як письменники. На закінчення я хотів би сказати, що, звичайно, я був би дуже радий, якби до керівництва Спілкою було обрано достойних, чесних, справедливих, добрих, гуманних людей. Щоб до керівництва прийшла така людина, яка б не з’являлася раз на тиждень в Спілці, маючи на прикметі міністерський, чи віце-прем’єрський портфель в новому керівництві держави. Зараз всі, хто проти Яворівського, викреслені із списків членів НСПУ. Ну не зійшовся світ на ньому…
О. Кононенко:
Слово надається Галині Хмільовській, Крим.
Г. Хмільовська:
Шановні брати і сестри. Перед цими зборами в мене відбулась розмова з Ніною Гнатюк. Мені було сказано, що нами маніпулюють, що нас використовують, а ми цього не розуміємо. А я запитую у Ніни: “Що у пана Яворівського, який очолює спілку письменників України з лютого, не було часу для Кримської письменницької організації, коли почали потужно розвиватися відомі всім події?” Ми тоді взнали, що пан Яворівський приїжджав до Криму, зустрічався з керівництвом АРК і не зайшов до діючого голови письменників Криму Данила Кононенка, не зустрівся з радою організації, куди я теж входжу. Такі дії Яворівського спочатку здивували. Гадали, що такого не може бути: такий “відомий демократ” Яворівський приїжджає до Криму і уникає зустрічі зі своїми побратимами. Тепер ми знаємо чому. Сьогодні у цьому залі стільки приїхало представників кримської організації, на скільки квитків нам вдалося зібрати коштів. Це шістнадцять чоловік. А якби потрібно було б — приїхали б всі, навіть лежачі. Приїхали б через те, що всі рішення, які виносилися на наших зборах керівництво НСПУ відкидало. Ось у мене звернення членів НСПУ, на жаль, тут вже є покійні. Серед них Олександр Губар, який пішов з життя у вересні. Він видрукував книжку (до речі, єдину (?!) за кошти бюджету — “Кримські українські письменники”. Помираючи, він запитував: “Як там наша спілка?..” Він так і пішов з життя, не дізнавшись, яка буде розв’язка. Але Олександр Губар був на наших зборах 25 квітня, коли ми прийняли звернення до всіх письменників: у разі, якщо у Криму створять ще одну, паралельну Спілку письменників із тих, хто дванадцять років обпльовував Українську державу, хто стояв на мітингах і голосував проти її незалежності, то ми будемо вимагати скликання позачергового з’їзду. Але до нашого голосу не прислухались. 17 травня, напередодні жахливої дати депортації кримськотатарського народу всі наші сподівання були розтоптані. Ми пережили шок. Пан Яворівський, наш великий демократ і побратим, промовами якого і передачами ми заслуховувалися, коли слухали радіо і які нам допомагали вистояти, 17 числа привозить валізу квитків та із шістдесяти чотирьох антиукраїнських (правда, десять чоловік з них є порядними людьми. Частина з них має намір стати до нас на облік, дехто вже стає) робить Спілку. Більше того, він говорить, що приїхав на свято. А ми у відповідь: “На яке свято? У нас, в Криму, жалобні дні. Ще за тиждень до 18 травня проводяться заходи з цього приводу”. На наших зборах виступали письменники-старійшини. Я думаю, Шакір Селімов, голова ради кримськотатарських письменників Кримської республіканської організації НСПУ про це ще розкаже. Встав Юнус Кандимов, твори якого ви знаєте. Він переклав твори Тараса Шевченка. Він привів нашу Лесю Українку в кримськотатарську літературу. І сьогодні ці книги, які випущені Всеукраїнським інформаційно-культурним центром в м. Сімферополі, який я очолюю, де також працює і Юнус Кандимов, прокладають міст братерства між двома народами. Так от, Юнус Кандимов встав і спитав: “За що ви, пане Яворівський, розтоптали шановних наших письменників, які відомі в усьому тюркському світі? За що?” Звичайно, після цього всі мости Яворівського до письменницьких сердець кримських татар спалені, як і спалені мости до нас, українців. І хай сьогодні мені доведуть, що ми повстали проти диктаторства Яворівського за чиєюсь вказівкою. 17 травня ми провели збори письменників, вирішили розповсюдити декларацію “Україна в небезпеці!” 23 наступного дня на траурному мітингу. А 17 травня пан Яворівський заявив, що “ні кримський татарин, ні українець не очолять письменницьку організацію в Криму…”. Тому що бачте, нас там менше. Але ми обрали Валерія Басирова, у якого мама українка, а батько — кримський татарин. Це прекрасний російськомовний поет, видавець, директор видавництва “ДОЛЯ”, де друкуються сьогодні наші всі кримські письменники, звичайно, якщо їх проспонсорують. Такі реалії, бо від НСПУ для Криму, на кримські твори, у Спілки коштів немає, як і на багато інших областей, якщо їх не підтримає регіональна влада. До речі, і я б не видала свої книжки, якби не знайшла спонсорів. Сьогодні, за дванадцять років незалежності жоден з письменників не видав жодної книжки на гроші держави. І от 17 травня ми звернулися до обласних організацій НСПУ із проханням ініціювати скликання надзвичайного з’їзду НСПУ з метою усунення з посади голови НСПУ пана Яворівського. А 23 травня у Львові проходили Шевченківські дні. Юнус Кандимов роздавав там наше звернення присутнім на святі. Я була присутньою на конференції Київської обласної організації і роздавала це ж звернення разом із рішенням президії Кримської письменницької організації усім присутнім в залі. Ми гадали, що зможемо відстояти свою гідність. Та підступність Яворівського не має меж. 27 вересня він утворив паралельну однойменну Кримську республіканську організацію НСПУ саме з числа тих 64 чоловік. Це виходить вже за будь які рамки. Тому письменники і вирішили приїхати на ці Всеукраїнські збори і звернутися до кожного з вас: пора свавіллю покласти край. Потрібно домогтися зняття з посади голови НСПУ пана Яворівського, затвердити Статут НСПУ на основі Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” і утворити прозорі органи, які наведуть порядок у нашому спілчанському домі. Якщо не буде прозорості, порядку у суто організаційних питання, у фінансових питаннях, — толку не буде. До речі, голова Кримської республіканської організації НСПУ, якого ми обрали керівником 25 квітня 2003 року, не оформлений у відділі кадрів НСПУ, хоча його трудова книжка знаходиться в НСПУ. Ясна річ, що зарплату за весь цей час він не отримував. Це теж є порушенням законів України. Якщо вам, хто знаходиться у цьому залі, будуть говорити, що пан Яворівський знаходиться поза критикою тому що він тінь пана Ющенка. Не вірте цьому, бо він — Іуда, який стоїть біля Віктора Ющенка.
О. Кононенко:
Шановні колеги. Хочу вам доповісти, що на наших зборах присутні 19 представників від обласних організацій та міста Києва. Надаю слово Надії Петренко, Київ.
Н. Петренко:
Хочу вам сказати, що я вже 27 років член спілки письменників України. 25 з них — живу в Києві. Більше десяти років пропрацювала в “Літературній Україні” та у видавництві “Радянській письменник”. Багато чого бачила та чула. Тому і хотіла виступити. Та не допускали мене до трибуни раніше. Я зрозуміла чому. Бо хочеться слухати тільки те, що хочеться чути тим, хто організовує збори. З Наталією Околітенко я солідарна в тому: відсторонімося від особистих любовей і ненавистей. Давайте ми зберемося на дусі і будемо чесно дивитися в очі тим людям, які колись створювали цю спілку письменників. Тоталітарний, комуністичний чи який там був режим, але спілка письменників давала можливість людям видаватися, читати, мала читацьку організовану аудиторію бо були книготорги, бібліотеки поповнювалися новими книгами… І хто скаже, чий талант вищий? Чим ви його виміряєте? У нас не було міри. Ви знаєте, хто і як у нас видавався. Хто талановитіший? У кого більший тираж? У кого вища ціна видання? Та нічого подібного. Хто з цим може сперечатися? Тоді були одні критерії, сьогодні — інші. Але як ви можете сказати, що один письменник гірший, а другий — кращий? А по чому ви поміряєте? По сторінках? Можна лише по тому, як беруться книжки в бібліотеці та скільки їх купилося в магазині. Але сьогодні у нас і цього нема. І все одно я вам можу сказати напевне, що є лауреати Шевченківської премії, всіх інших премій, якими вони так пишаються бо вони, нібито присуджені. А скільки вони мають читачів? Хто скаже?..
О. Кононенко:
Слово надається Юрію Каплану, Київ.
Ю. Каплан:
Десять днів тому я відвідував мого давнього товариша, нашого видатного поета, який дуже хворіє, Миколу Вінграновського. Він подарував мені свою останню нову книгу за часом і розповів її історію. Він розказав, що цю книгу видало приватне видавництво і він подивувався тим речам, про які вже забув за дванадцять років. Він отримав гонорар і його запевнили, що він буде мати якийсь відсоток з продажу. А за кілька місяців до того, до нього звернулося видавництво “Український письменник” і запропонувало видати цю ж саму книжку у м’якій обкладинці. Але попередило, що пан Микола має заплатити чотири тисячі гривень за папір і тоді книжка може бути видана. Я хочу спитати вас, чому сьогодні можливі такі ганебні речі? Чому нам вішають локшину на вуха з приводу того, що видавництво, яке має у центрі міста дві тисячі квадратних метрів площі, сьогодні банкрут. Мені достеменно відомо: 600 квадратних метрів на третьому поверсі видавництва до останнього місяця здавалося в оренду по п’ять доларів. Тоді, як тут вже казалось, п’ятнадцять доларів вартість комунальної власності в центрі міста. А в останньому місяці переглянули цю цифру і зараз здають по сім доларів. А ця структура, що знімає ці площі, передає її у суборенду. Ви розумієте, куди іде моржа. Чи можна таке терпіти? Я не хочу вживати слово “злочин” фінансовий чи юридичний, бо я не маю права, я не фахівець у цій площині. Але я можу вжити слово “злочин”, що чиниться проти культури України, проти світової культури. Місяць тому, може трохи більше — кримчани підтвердять, ми святкували сторіччя Будинку Волошина у Коктебелі. Поруч з будинком Волошина знаходиться будівля, що ще старіша — то будинок його матері. У цьому будинку жили і перебували колись Микола Гумельов, сестри Цвєтаєви, Андрій Бєлий, Максим Тадеєвич Рильський, Платон Воронько. Розпорядженням керівництва Спілки цей будинок віддано в оренду. В мене є навіть візитка того бізнесмена з міста Лубен, якому вона була віддана в оренду. 24 Він викинув усе, залишив тільки стіни, оздобив їх дубовими дошками, поставив фінські унітази, на дверях прикрутив номери. Цікавлюсь у цього бізнесмена: “Скільки коштуватиме відпочинок?” Відповідає: “Від п’ятдесяти до ста умовних одиниць за добу”. Питання: чи багато в Україні є місць, де перебувало стільки визначних поетів? Ні, не багато. Тоді чому таке робиться на наших очах? 25 Тут казала пані Хмільовська, що її застерігають: “Вами маніпулюють”. Так, я згоден. Нами маніпулюють. І я побачив це на останніх зборах Київської письменницької організації. 26 Безсоромно маніпулюють нашими голосами, нехтують нашою волею, не прислухаються до письменницького загалу. Цього терпіти просто не можна. Закиди йдуть, що ніби нас купили. Хто мене знає, той підтвердить, що мене неможливо купити. Ніна Гнатюк, мабуть, про це теж знає.
О. Кононенко:
Слово надається Михайлові Шевченку, м. Київ.
М. Шевченко:
…Ми примусили одну організацію написати листа-розписку про те, що вона поверне НСПУ 38 тисяч гривень за оренду. Хто із вас трохи розуміється у юриспруденції, розуміє, що такий лист потрібен для того, аби наступного дня керівник організації поніс цього листа в орган державного виконання. А державний виконавець, знайшовши рахунки в банку боржника, передав, в свою чергу, означену суму боргу Спілці. 38 тисяч гривень, на жаль, не надійшло. З яких міркувань це зробило керівництво Спілки я не знаю. Але це факт… А куди пішли 170 тисяч гривень минулого року з Коктебелю? Ми також не знаємо…
Всеукраїнські збори письменників винесли вотум недовіри екс-голові спілки Володимиру Яворівському. На його місце обрали Наталію Околітенко.
30 жовтня 2003 р. оновлене правління НСПУ розповсюдило відозву:
“ До всіх членів НСПУ
Шановні колеги!
Події, які останнім часом відбуваються в письменницькому середовищі, потребують пояснень.
Національна спілка письменників України перебуває в стані глибокої кризи. Статут НСПУ не відповідає Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”. До Статуту внесено пункти про надзвичайні повноваження керівництва, наприклад: голова НСПУ має право відміняти рішення зборів письменницьких організацій; голова НСПУ має право власним підписом відчужувати спілчанське майно. Порушуються елементарні статутні вимоги. До спілки без участі Кримської організації НСПУ на засіданні президії прийнято 64 письменники Криму, з яких утворено нову організацію, котра відразу ж почала протидіяти Кримській організації НСПУ. До стану розколу доведена Київська організація НСПУ. В багатьох областях організації НСПУ не зареєстровані, тобто, виникає питання взагалі про існування регіональних організацій. Під загрозою саме існування спілки як Національної, як творчої професійної організації.
У зв’язку з цим було створено Оргкомітет, який скликав 29 жовтня ц.р. згідно із Законом України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” збори членів НСПУ, що висловили недовіру керівництву НСПУ на чолі з Володимиром Яворівським. Було обране нове правління НСПУ. Головою спілки стала письменниця, академік Наталія Околітенко. На зборах затверджений Статут НСПУ, який приведений у відповідність до Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” і зареєстрований в Міністерстві юстиції.
Основою програми роботи нового керівництва спілки є:
Затвердження Статутів обласних організацій (регіональних відділень) НСПУ та їхня реєстрація в місцевих органах юстиції.
Формування видавничого плану НСПУ на 2004 р.
Відтворення системи книгорозповсюдження.
Вирішення соціальних питань (пенсійного забезпечення, стипендій тощо).
Вироблення прозорих рішень по прибутковому використанню майна, переданого в користування НСПУ рішенням Кабінету Міністрів.
Правління НСПУ”.
3. Протистояння
Володимир Яворівський — не боксер, але тримати удар вміє. Через декілька годин після завершення зборів у Пущі-Озерній разом зі своїми однодумцями призначає на ранок наступного дня спільне засідання Президії Ради НСПУ та Ради Київської організації НСПУ, де приймаються заява та рішення президії такого змісту:
“Заява
спільного засідання Президії Ради НСПУ
та Ради Київської організації НСПУ
29 жовтня ц.р. у санаторії адміністрації Президента в Пущі-Озерній відбулося інспіроване владою зібрання групи письменників, мета якого — розкол, а в перспективі і руйнування Національної спілки письменників України.
Оргкомітетові зборів та його “патронам” вдалося зібрати жалюгідну кількість амбіційних або ж дезорієнтованих літераторів, не делегованих обласними організаціями НСПУ і аж ніяк не уповноважених вирішувати долю всієї Спілки. Ніхто не забороняє їм засновувати свою творчу організацію, але так само ніхто не дає їм права перехоплювати в свої руки НСПУ з її іменем і майном, зневажаючи при цьому зареєстрований Мін’юстом Статут НСПУ.
Ніхто не може змінити керівництво Спілки, якщо такого рішення не прийме її повноважний з’їзд. Ніхто не повинен переступати закон і мораль.
Президія не визнає збори групи письменників, які відбулися 29 жовтня ц.р., з’їздом НСПУ. А значить не визнає їх рішення як такі, що суперечать чинному Статуту НСПУ.
Президія залишає за собою право на захист НСПУ у відповідності з чинним законодавством України”.
“Рішення Президії
від 30. 10. 2003 р.
Проаналізувавши ситуацію, що склалася в НСПУ після проведення так званих зборів письменників у Пущі-Озерній 29 жовтня ц.р., Президія постановила:
1. Звітно-виборні збори КО НСПУ, що відбулися 11 жовтня і які обрали нове керівництво Київської організації НСПУ, визнати легітимним.
2. Група письменників, яких зібрала Адміністрація Президента у Пущі-Озерній 29. 10. 03 р. не мала ні законних, ні статутних прав (Статут НСПУ зареєстровано в Мін’юсті 28. 11. 2001 р.) вносити поправки у Статут НСПУ та переобирати легітимне керівництво НСПУ. На це уповноважений лише з’їзд НСПУ.
3. Члени так званого “оргкомітету” по організації зборів 29 жовтня 2003 р. (О. Кононенко, Р. Коваль, Г. Хмільовська, Ю. Каплан, В. Кузьменко, Л. Гнатюк, Н. Околітенко, Ю. Бедзик) своїми антизаконними, антистатутними діями свідомо поставили себе поза Національною спілкою письменників України і не є членами НСПУ.
4. Президія закликає інших письменників, які брали участь у так званих зборах 29. 10. 03 р., визначитись зі своїм подальшим членством в НСПУ, виходячи з того, що перебування членів НСПУ в іншій альтернативній письменницькій спілці Статутом НСПУ не передбачено.
5. Президія НСПУ вимагає від ЗМІ, які оприлюднили недостовірну інформацію про наслідки так званих зборів 29 жовтня ц.р., спростувати її згідно чинного законодавства.
6. Доручити секретаріату НСПУ найняти охорону для будинку НСПУ”.
Ясна річ, оскільки В. Яворівський у “бунті” письменників вбачає політичний підтекст, то підключає “важку артилерію” — одночасно починає розповсюджувати ще одне звинувачення:
“ЗАЯВА
фракції “Наша Україна”
з приводу грубого втручання президентської влади
в роботу Національної спілки письменників України
Президентська адміністрація та місцева виконавча влада розгорнули в усіх регіонах безпрецедентний тиск на українських письменників, що займають активну громадську позицію і виступають проти антинародної політики сучасних можновладців.
На вимогу державних адміністрацій, без відома керівництва Національної спілки письменників України, в областях явочним порядком скликаються письменницькі збори, яким наказують голосувати за позачерговий з’їзд і висловлення недовіри Голові НСПУ Володимиру Яворівському. Хто з керівників обласних письменницьких організацій не підтримує таких вимог, тому погрожують зняттям з роботи, або знімають, як наприклад, у Сумах, Луганську. Коли збори не ухвалюють нав’язаних їм пропозицій, тоді чиновники, як, скажімо, в Житомирі, Вінниці, Черкасах, Одесі, Львові переходять до “індивідуальної роботи” — незваними гостями навідуються на квартири письменників і там, фігурально кажучи, викручують руки неслухняним, погрожують чи пропонують фінансову підтримку в книговиданні. Письменників безцеремонно затягують на “співбесіди" в чиновницькі службові приміщення, як це робиться на Полтавщині, Херсонщині, Сумщині. і всюди — тиск, що за своїм цинізмом перевищує методи ідеологічної обробки в старі компартійні часи. Те саме робиться в Києві, де письменники на зборах взагалі не обговорювали тих питань, які їм нав’язуються владою.
Все це є прямим порушенням прав на свободу волевиявлення і не вкладається в жодні рамки взаємин влади з громадськими організаціями, серед яких є творча спілка, що відстоює українську державність, демократію, вільний розвиток рідної мови і культури. а такі письменники, як В. Яворівський, член депутатської фракції “Наша Україна” у Верховній Раді, послідовно й сміливо виступає проти збанкрутілого політичного курсу Президента України Л. Кучми. Така поведінка знахабнілої президентської “вертикалі” у ставленні до творчої інтелігенції — не що інше, як політична помста вольдумцям, прагнення розсварити й розколоти національно-патріотичні сили в суспільстві.
Фракція “Наша Україна” заявляє свій рішучий протест теперішній владі, що грубо й цинічно використовує адмінресурс проти “неслухняно” Національної спілки письменників України, провокує вигідний їй напередодні президентських виборів розкол в письменницькому середовищі.
Голова фракції “Наша Україна”
В. Ющенко”.
У “Киевских ведомостях” виступає П. Загребельний з різкою критикою проти тих письменників, які посміли виступити проти В. Яворівського.
А що ж “амбіційні та дезорієнтовані літератори”?
Н. Околітенко бере участь у програмі “Час пік”, де полемізує з В. Яворівським:
“