Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді «грані» запорізької обласної ради

Вид материала

Документы

Содержание Створення умов для всебічного розвитку вихованців, задоволення їхніх потреб для самовизначення і творчої реалізації засобами нау Навчальна програма гуртка Науково-методичне забезпечення Підвищення педагогічної майстерності Широкий вибір (розмаїття) гурт Використання різних організаційних форм Різноманітні засоби залучення Широка участь гуртківців у канікулярний період Покращання матеріально-технічної бази Створення гуртків НТТ за місцем проживання Виявлення, розвиток і підтримка юних талантів Передовий педагогічний досвід 2. Вивчення педагогічного досвіду Підготовка до вивчення досвіду Узагальнення педагогічного досвіду Теоре­тичний рівень Практичний рівень Впровадження передового педагогічного досвіду

Подобный материал:

• Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської, 811.3kb.
• Комунальний заклад, 1390.83kb.
• Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської, 3041.86kb.
• Навчальнні заклади учасники обласної виставці-конкурсі «космічні фантазії», 537.44kb.
• Нань та практичних навичок І вмінь з метою підвищення рівня професійної компетентності, 263.31kb.
• Україна запорізька обласна державна адміністрація управління освіти І науки нака, 1608.57kb.
• План роботи Навчально-методичного центру дистанційного навчання на 2010 рік, 192.33kb.
• Управління освіти І науки облдержадміністрації Комунальний заклад, 170.37kb.
• Творчості учнівської молоді, 213.85kb.
• 1 «Севастопольська станція юних техніків» заснована рішенням виконавчого комітету Севастопольської, 331.69kb.

СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ ВСЕБІЧНОГО РОЗВИТКУ ВИХОВАНЦІВ, ЗАДОВОЛЕННЯ ЇХНІХ ПОТРЕБ ДЛЯ САМОВИЗНАЧЕННЯ І ТВОРЧОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАСОБАМИ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ


Позашкільні навчальні заклади забезпечують кожній дитині право вибору та доступність до якісної позашкільної освіти. Навчаючись у вільний час у гуртках, групах та інших творчих об’єднаннях, учні набувають власного досвіду пізнавальної, практичної, творчої діяльності, розвивають потенційні здібності й нахили, підвищують рівень культури, реалізують особистісні інтереси шляхом соціальної взаємодії з дорослими, в атмосфері доброзичливості, взаємодопомоги, толерантності.

У позашкільному діяльнісному просторі учнівській молоді надана можливість для самовизначення, духовного зростання, підготовки до активної професійної й громадської діяльності, досягнення успіху у житті.

Позашкільна освіта України, як одна з важливих складових системи освіти, здатна задовольнити різноманітні потреби особистості у творчій самореалізації, забезпечити її інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток. Особливого значення для збереження і зміцнення соціально-економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу держави, в період переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства набуває науково-технічний напрям позашкільної освіти.

Дитяча технічна творчість – наймасовіша форма залучення дітей і молоді до творчості. Вона спрямована не тільки на ознайомлення вихованців із різноманітним світом техніки, розвиток їхніх здібностей, а й на трудове виховання та політехнічну освіту.

Дитяча технічна творчість – це опанування технікою й технологією креслення, моделювання, конструювання, цілеспрямований процес навчання і розвитку творчих здібностей вихованців.

Дитяча технічна творчість – це формування готовності вихованців до обґрунтованого вибору професії, усвідомлення значення новаторства й винахідництва, цілеспрямованість, готовність до подолання труднощів на шляху досягнення мети.

Шлях сьогоднішнього вихованця до майбутнього винахідника, науковця починається від власноруч сконструйованої механічної іграшки чи моделі до найсучасніших електронних приладів, лазерних пристроїв, виготовлених у технічних гуртках, наукових об’єднаннях учнів.

Отже, технічна творчість – це свобода вибору, крок у невідоме, це новизна, здогадка, евристичне прозріння, що викликає натхнення, радість, віру у свої можливості. Технічна творчість розвиває у вихованців відчуття форми, гармонії, композиції, симетрії, розуміння того, що художнє начало присутнє при створенні будь-якого виробу, тобто технічна творчість нерозривно пов’язана з естетичним вихованням, з художньо-конструкторською діяльністю. Вона розвиває у дітей допитливість, гнучкість мислення, пам’ять, цілеспрямованість, уміння передбачати. А ще – усвідомлення користі й краси праці, радість від творчого процесу.

У сучасних умовах науково-технічного напряму позашкільної освіти – це забезпечення високої якості освітніх послуг із науково-технічної творчості в інтересах юних громадян і суспільства.

Основними завданнями цього напряму позашкільної освіти є:

1. Теоретична підготовка вихованців до активної діяльності з набуття техніко-технологічних знань, розширення наукового світогляду;
   
2. Практична підготовка вихованців до плідної науково-дослідницької роботи та оволодіння уміннями і навичками з технічної творчості, організація змістовного дозвілля;
   
3. Формування психологічної готовності вихованців до обґрунтованого вибору професії технічного профілю з урахуванням їх здібностей, уподобань, інтересів, створення умов для професійного самовизначення;
   
4. Виховання культури праці, комплексу особистісних якостей, потрібних людині як суб’єкту сучасного виробництва та культурного розвитку суспільства.
   

Важливими умовами підвищення ефективності навчально-виховного процесу в гуртках науково-технічного напряму є : якісне науково-методичне забезпечення, наявність навчальних програм, які визначають зміст, обсяг, порядок вивчення і викладання певної дисципліни тощо.

• Навчальна програма гуртка – це документ нормативно-регламентуючого характеру, який розкриває розмаїття форм організації освітньої діяльності, специфіку конкретного гуртка. Програма визначає місце і значення навчального курсу в реалізації освітньо-професійної підготовки учнів, його зміст, послідовність та організаційні форми засвоєння навчального курсу, вимоги до знань і вмінь.
  
• Науково-методичне забезпечення: методичні розробки, поради, рекомендації; зразки планів гурткових занять; із досвіду роботи колег інших закладів і регіонів тощо.
  
• Підвищення педагогічної майстерності керівників гуртків: проходження курсів; участь в роботі семінарів, методичних об’єднань, засіданнях педагогічної та методичної рад; робота над проектами; атестація; самоосвіта тощо.
  
• Широкий вибір (розмаїття) гуртків в закладі – початково-технічного (ПТМ, художнє конструювання, механічна та електрифікована іграшка та інші), спортивно-технічного (авіа-, авто-, ракето-, судномоделювання, картинг, радіоспорт, спортивна радіопеленгація тощо), предметно-технічного (радіо конструювання, радіоелектроніка, автоматика, кібернетика, юних астрономів, історико-технічне стендове моделювання, фізика, математика, хімія тощо), інформаційно-технічного (користувачі ПК, програмування, Web- дизайн та інші), художньо-технічного (декоративно-ужиткового мистецтва, дизайн, кіно -, фото - й відео студії тощо) та виробничо-технічного ( гуртки автослюсарів, столярів, водіїв автомобіля, мотоцикла, операторів комп’ютерного набору та інші) профілів.
  
• Використання різних організаційних форм роботи: заняття, клубна робота, урок, лекція, індивідуальні заняття, конференція, семінари, курси, читання, вікторина, змагання, зльоти, олімпіади, конкурси, огляди, виставки, експедиції, навчально-тренувальні та оздоровчі збори, походи, екскурсії, практична робота в лабораторіях, майстернях.
  
• Різноманітні засоби залучення дітей та молоді до гуртків НТТ: оголошення в ЗМІ ( преса, радіо, ТВ), афіші, листівки,стаціонарні стенди, банери тощо; організація «Днів відчинених дверей» , «Тижнів науки і техніки», виставок, показових виступів досвідчених гуртківців; спільна діяльність з організаторами виховної та позакласної роботи в школах, вчителями, класними керівниками тощо; показові відкриті заняття гуртка; повторні набори протягом року.
  
• Широка участь гуртківців у канікулярний період у виставках, конкурсах, змаганнях різних рівнів (районного, міського, обласного, Всеукраїнського, Міжнародного), а також надання вихованцям можливостей для повноцінного оздоровлення, дозвілля і відпочинку.
  
• Покращання матеріально-технічної бази позашкільного закладу; забезпечення матеріалами, приладами, обладнанням (відповідно до «Типового переліку навчально-наочних посібників і технічних засобів навчання для позашкільних закладів системи Міністерства освіти і науки України», затвердженого наказом МОН У від 08.01.2002р. №5 ); проведення капітального та поточних ремонтів учбових приміщень, лабораторій, майстерень тощо; створення навчальних майданчиків, полігонів, кордодромів, картодромів, автодромів, басейнів тощо для тренування гуртківців спортивно-технічного профілю; створення безпечних та нешкідливих умов навчання та праці.
  
• Створення гуртків НТТ за місцем проживання дітей та молоді на базі загальноосвітніх навчальних закладів, профтехучилищ, вищих навчальних закладів тощо (на підставі відповідних угод).
  
• Виявлення, розвиток і підтримка юних талантів і обдарувань, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та юнацтва, розвиток дослідно-експериментальної діяльності вихованців. Організація індивідуального навчання (відповідно до «Положення…», затвердженого наказом МОН України від 10.12.2008 р. №1123).
  
• І найголовніше – всі ці умови для всебічного розвитку вихованців можуть створити тільки висококваліфіковані кадри, Педагоги з великої літери, небайдужі люди, фанатичне віддані справі позашкільної освіти. Їх і потрібно залучати до роботи у ПНЗ, й плекати!
  

Ревков О.В. -заступник директора

з НМР ЗОЦНТТУМ «Грані» ЗОР


ПЕРЕДОВИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ДОСВІД

ТА ЙОГО СУТНІСТЬ


З М І С Т

1. Вступ
   

2. Вивчення педагогічного досвіду

3. Узагальнення педагогічного досвіду

4. Впровадження передового педагогічного досвіду

5. Орієнтована схема опису передового педагогічного досвіду

6. Пам`ятка узагальнюючому власний досвід

7. Література

1. Вступ
   

У визначенні цього поняття дослідники відштовхувалися від філо­софського тлумачення самого терміна «досвід» як суми знань та нави­чок людини, що здобуваються у процесі її безпосередньої практичної взаємодії з навколишнім світом та перетворювальної діяльності. Вони розглядають досвід як взаємозв'язок практики і свідомості, як осмис­лений з позицій сучасної культури та індивідуальної свідомості людини комплекс дій, закріплений у її вміннях та навичках.

Спираючись на ці позиції, дослідники далі йдуть до визначення поняття «педагогічний досвід», який визначають як практичну діяль­ність (систему методів, прийомів, засобів навчання і виховання учнів) та наслідок цієї діяльності, що знаходить своє втілення у якості знань, вихованості, розвитку учнів. На цій основі вони визначають і поняття «передовий педагогічний досвід»: «це оптимальна діяльність педагога, яка є результатом творчого пошуку, несе в собі елементи нового, спря­мована на розв'язання актуальних завдань навчання і виховання та за­безпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу...»

Дослідники також відзначають, що передовий педагогічний до­свід як засіб цілеспрямованого підвищення ефективності навчально-виховного процесу — це такий досвід, який сприяє в сучасних умовах задоволенню актуальних потреб педагогічної практики. У цьому ро­зумінні поняття «передовий досвід» має відносне, а не абсолютне зна­чення. Тобто відповідно до рівня навчально-виховного процесу в даному навчально-виховному закладі, місті, області один і той самий досвід може бути передовим або звичайним для даного регіону.

Беручи до уваги наявний досвід досліджень з педаго­гіки, визначають такі критерії передового педагогічного до­свіду:

• актуальність - критерій, який означає, що досвід спрямо­ваний на розв'язання найважливіших на сьогодні проблем навчання, ви­ховання і розвитку учнів;
  
• оригінальність - означає, що в практиці роботи даного педагога або педагогічного колективу використовуються форми, методи, прийоми, засоби, які ще не застосову­валися в умовах сучасної школи;
  
• висока ефективність - досвід можна вважати передовим лише тоді, коли педагогом досягнуто вищих порівняно з ма­совою практикою результатів навчання, виховання й розвит­ку;
  
• стабільність результатів - виявлений передовий педаго­гічний досвід характеризується стійкою ефективністю і ста­більністю результатів протягом тривалого часу;
  
• оптимальність – означає, що оптимальними є витрати часу, зусиль учителів та учнів на досягнення результатів; отже, оптимальними є ті інновації, що досягають високих результатів при найменших фізичних, ро­зумових і часових витратах;
  
• можливість творчого застосування передового педаго­гічного досвіду в масовій практиці.
  

Процес освоєння передового педагогічного досвіду складається з трьох, певною мірою, самостійних етапів, а саме:

— виявлення досвіду і оцінка його як передового;

— вивчення, поетапне узагальнення і опис;

— поширення та впровадження.


2. Вивчення педагогічного досвіду


Однією з важливих проблем є розробка теоретичних засад самого процесу діяльності керівників навчально-виховних закладів, працівників органів освіти й мето­дичних установ з виявлення передового досвіду, його вивчення та ма­сового впровадження в педагогічну практику.

Тому мають велике практичне значення визначення сутності, структури, функцій головних етапів цього процесу.

Підготовка до вивчення досвіду — визначення теми досвіду та вибір перспективного об'єкта.

Вивчення досвіду. Орієнтація цього процесу на тривалий час, виокрем­лення у ньому трьох головних періодів: розвідувальне спостереження за діяльністю об'єкта вивчення з метою визначення сутності досвіду та його оцінки на базі критеріїв; відвідування з метою поглиб­леного вивчення досвіду та його вдосконалення; контрольне — з метою перевірки ефективності досвіду. Головною метою вивчення є визначення того, якою мірою досвід може задовольняти потреби практики.

3. Узагальнення педагогічного досвіду
   

Узагальнення досвіду є виокремлення головного, найбільш суттє­вого у педагогічній діяльності, тобто її провідної ідеї, яка, за його ви­значенням, є «центральна, головна думка, що випливає з досвіду та зу­мовлює варіативність форм його застосування».

Тут виділяються два рівні узагальнення передового досвіду. Теоре­тичний рівень передбачає «виявлення суті досвіду, його головних еле­ментів, розкриття його практичної новизни і значення для розвитку те­орії, визначення ролі й місця такого досвіду у функціонуванні цілісного навчально-виховного процесу». Враховуючи, що узагальнення досвіду на такому рівні потребує серйозної теоретичної підготовки, виділяється методичний рівень, який найбільш поширений у практиці. Відповідно до цього існує структура узагальнення, якої тривалий час дотримува­лись методичні установи України: обгрунтування актуальності досвіду; теоретична база; система конкретних педагогічних дій авторів досвіду (форм, методів, прийомів роботи); наведення прикладів, які є типовими для даного досвіду; умови, що сприяють досягненню оптимальних ре­зультатів; провідна ідея досвіду та його наслідки.

Практичний рівень узагальнення передового досвіду — це рівень, на якому можуть здійснювати цю роботу педагоги й керівники шкіл, позашкільних та інших навчально-виховних закладів. Він включає три основних елементи: конкретний опис певної системи пе­дагогічних або управлінських дій; аналіз результативності досвіду; розкриття переваг і перспектив використання.

3. Впровадження передового педагогічного досвіду
   

Завданнями цього етапу вважаються: обгрунтування переваг вивченого досвіду; система заходів з метою демонстрації досвіду в дії; практичне навчання відповідної категорії педагогів на базі досвіду; стимулювання процесу впровадження. Роз­криваючи практичні форми роботи з педагогами на цьому етапі (у ме­жах області, району, міста), науковці зосереджують увагу на важливих умовах дійовості цього процесу: чітке планування на всіх рівнях — від джерел досвіду до масової практики; забезпечення кваліфікова­ної науково-педагогічної інформації (методична спрямованість, чіт­кість і конкретність рекомендацій); цілеспрямованість, послідовність та взаємозв'язок усіх рівнів і форм впровадження; додержання прин­ципу добровільності та індивідуального підходу.

Остання умова свідчить про демократичний підхід до проблеми впровадження передового досвіду всупереч існуючій практиці авто­ритарного тиску на вчителів у цьому процесі.

Важливе практичне значення має також розробка критеріїв ефек­тивності процесу впровадження передового педагогічного досвіду. Зокрема, визначені чотири критерії, на основі яких можна робити ви­сновок про досягнення позитивних наслідків: осмислення педагогами та керівниками освітніх закладів провідної ідеї досвіду; застосування його в масовій практиці; творчий розвиток у процесі впровадження; підвищення рівня знань та вихова­ності учнів як кінцевий результат.

На початку 2000-х років у педагогічній літературі все більше вико­ристовується термін «інновація», який фактично поєднує в собі поняття «передовий педагогічний досвід», моделювання та «впровадження у практику досягнень педагогічної науки». Така трансформація відоб­ражає подальший розвиток науково-методичних засад цього процесу.

Як зазначає Л. Даниленко, «інновації в освіті — це процеси об'єктивного чи суб'єктивного оновлення теорії та практики освіти, які оптимізують досягнення її мети. Інноваційна діяльність — це процес системного ек­спериментування освітніх технологій, форм, методів і засобів навчання, виховання, управління, який характеризується етапами: виявленням інно­ваційної ініціативи, її експертизою, створенням інновації, її поширенням, освоєнням та збереженням... Джерелом будь-якої інновації є експеримен­тальна діяльність, ядром інновації є генерування нової ідеї, а продуктом виступають нововведення, які вносять зміни у систему освіти та підви­щують рівень творчості учасників навчально-виховного процесу».

Проблеми інноваційної діяльності в різних аспектах розглядаються в роботах Л. Даниленко, В. Скнар, Л. Набоки, О. Гуменюк, Н. Клокар та ін. Зокрема, розглядаються особливості інноваційної діяльності. Л. Даниленко в змісті інноваційної діяльності в галузі управління виді­ляє функціональні нововведення (тобто внесення змін у практику управ­ління закладами освіти); організаційні нововведення (зміни в організа­ції діяльності закладів освіти); психологічні нововведення (підвищення рівня творчої активності педагогічних кадрів).

Разом із цим автор визначає головні умови розвитку інноваційної діяльності в закладах освіти. Серед них: формування в керівників освіти таких рис особистості, як здатність відхилення від шаблону, оригінальність, ініціативність, наполегливість, висока самоорганіза­ція, працездатність; залучення учасників навчально-виховного процесу до системної експериментально-дослідницької діяльності; створення системи спеціальних стимулів для реалізації освітніх нововведень; встановлення юридичних зв'язків з вітчизняними та зарубіжними науковими установами й організаціями; забезпечення пропаганди та розповсюдження продуктів інноваційної діяльності; встановлення взаємовигідних зв'язків з інноваційними центрами, фондами та іншими трансферними та інфраструктурними організаціями, які сприяють впровадженню нових освітніх технологій; включення до організацій­но-економічного механізму міжнародного трансферу технологій.

Піднімаються питання, які пов'язані з формуванням готовності педагога до інноваційної педагогічної діяльності. Л. Набока підкреслює, що введення інновацій неможливе без урахування особистісного про­фесійного потенціалу, потреб і можливостей творчої діяльності педаго­гів. На її думку, ступінь готовності педагогів-практиків до сприйняття нововведень передбачає наявність усвідомленої мотивації до зміни своєї діяльності на основі нової педагогічної ідеї; уміння оцінювати нововведення за характером новизни, результативністю, доцільністю, наявністю необхідних умов, можливостями удосконалення навчального процесу; відсутність психологічних бар'єрів до нового; осмислення особистісного професійного досвіду; уміння відображати і прогнозу­вати свою діяльність; володіння навичками переведення актуальних педагогічних ідей у технологію.

Щодо підготовки педагогів до інноваційної діяльності, то Л. Набока звертає увагу на індивідуально-психологічний аспект цієї проблеми, на створення умов, які повинні сприяти самовиявленню особистості. Вона зазначає: «Робота з поширення інновацій має бути більш психоло­гізована, спрямована на внутрішні, особистісні проблеми і мотиви діяль­ності педагогів, на врахування якостей особистості та знань щодо пред­мета творчої діяльності. По-друге, уже на інформаційному рівні процесу впровадження педагоги мають бути орієнтовані не на одержання «рецеп­тів», а на формування творчого мислення, добір і реалізацію гнучких, відповідних до обставин стратегій і тактик педагогічної діяльності. По-третє, у центрі уваги має бути унікальна, неповторна інтегральна індиві­дуальність педагога, стимулювання його до пошуків шляхів самореалізації і компенсації тих якостей, які перешкоджають ефективній педагогічній діяльності, реалізації особистісного професійного потенціалу».

Вважається, що значну роль у становленні педагога, здатного підня­тися на найвищий щабель педагогічної творчості, відіграє система неперервної післядипломної освіти, мета якої передбачити універ­сальний підхід до підвищення педагогічної майстерності всього колективу на­вчально-виховного закладу і кожного педагога. У зв'язку з цим пропонується певне розширення меж того, що ми називаємо методичною роботою в навчально-виховного закладу. Зокрема, передбачається:

• науково-теоретична підготовка, спрямована на вивчення, обговорення та рефлексію філософії і педагогіки сучасної школи, глибоке розуміння законів і закономірностей розвитку, теорії пізнання, оволодіння педагогів методологією та методикою педагогічних досліджень;
  
• формування психологічної готовності колективу до нововведень, акцентування уваги на самопізнанні й саморозвитку;
  
• методико-технологічна підготовка, за допомогою якої педагог виходить на вищий рівень своєї педагогічної діяльності — оволодіння інноваційною педагогічною технологією.
  

Багато помилок у практиці впровадження досягнень науки та пе­редового педагогічного досвіду припускається і сьогодні. Неповага до теорії, її незнання, примітивізм та емпіризм виявляються в тому, що, не знаючи суті нових ідей, починають застосовувати окремі ново­введення, що виникли в інших умовах, без критичної їх оцінки. Як за­уважив В. Войтко, «педагогічний досвід може перетворитися на реміс­ництво, якщо не грунтується на міцних знаннях і не узагальнюється теоретичним мисленням. Педагогічний досвід тісно пов'язаний з пов­сякденною свідомістю учасників педагогічного процесу, їхньою індиві­дуальною і груповою психологією, а в цих явищах, як відомо, велика доза суб'єктивності, що залежить від емоцій, настроїв і т. ін.». Особливо небезпечним є некритичне запозичення зарубіжного досвіду.