Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді «грані» запорізької обласної ради
| Вид материала | Документы |
- Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської, 811.3kb.
- Комунальний заклад, 1390.83kb.
- Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської, 3041.86kb.
- Навчальнні заклади учасники обласної виставці-конкурсі «космічні фантазії», 537.44kb.
- Нань та практичних навичок І вмінь з метою підвищення рівня професійної компетентності, 263.31kb.
- Україна запорізька обласна державна адміністрація управління освіти І науки нака, 1608.57kb.
- План роботи Навчально-методичного центру дистанційного навчання на 2010 рік, 192.33kb.
- Управління освіти І науки облдержадміністрації Комунальний заклад, 170.37kb.
- Творчості учнівської молоді, 213.85kb.
- 1 «Севастопольська станція юних техніків» заснована рішенням виконавчого комітету Севастопольської, 331.69kb.
Література
1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества. – К., 1991.
2. Діалогічна взаємодія в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи: Кн.для вчителя / За ред. Г.О.Балла, В.О.Киричука, Р.М.Шамонашвілі. – К.,1997.
3. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К.: Вища школа, 1993.
4. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад.школа, 1989.
5. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. – К.,1996.
6. Педагогика / Под ред. Г.Нойнера, Ю.К.Бабанского. – М.,1984.
7. Подласый И.П. Педагогика. – М.,1996.
8. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибр. твори: В 5 т. – К.,1977. – Т.4.
9. Сущенко Т. І. Позашкільна педагогіка Навчальний посібник – К.: ІСДО, 1996. – 144 с.
Лукашева А. О. -
зав.відділу методичного
КЗ «ЗОЦ НТТУМ «Грані» ЗОР
ПОЗАШКІЛЬНА ОСВІТА І САМООСВІТА ПЕДАГОГА
З М І С Т
1. Вихідні поняття
2. Педагогічний процес у позашкільному закладі
3. Самоосвіта, мотиви, етапи, досягнення
3.1. Мотиви самоосвіти
3.2. Етапи самоосвіти педагога
3.3. Напрямки самоосвіти педагога
3.4. Джерела самоосвіти
3.5. Форми самоосвіти педагога
3.7. Результат самоосвіти
3.8. Продуктивність процесу самоосвіти
3.9. Використана література
- Вихідні поняття
Позашкільна педагогіка покликана визначити закономірності формування гармонійно розвиненої особистості засобами позашкільної роботи, які випереджатимуть зміни , що відбуваються в суспільстві. Це особлива галузь педагогіки, предметом якої є мистецтво розвитку і виховання вільної, духовно повноцінної творчої особистості з урахуванням її власних потреб і природних даних. Позашкільна педагогіка – це педагогіка виховання дитини, яка будується на основі закону творчості, що передбачає залучення дітей до реальної співтворчості, діалогу, гармонізацію спілкування, успіх, здатність почувати себе вільними на випадок невдачі, мати право на невдачу.
Позашкільна педагогіка не допускає будь-якого примусу, побоювання і страху. Навпаки, вона є прихильницею розвитку незалежної думки, розробки системи діалогічних прийомів співтворчості та інтелектуальної напруги.
Головна особливість позашкільного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, визнаній самостійності особистості дитини на взаємоповазі і взаємній зацікавленості в суспільному успіхові в результаті
їхньої діяльності.
Психологи довели, що співтворчість можлива тільки за сприятливих міжособистісних стосунків, духовно-психологічного комфорту. В атмосфері внутрішньої скутості і напруги кожний стає духовно біднішим, примітивні-шим, ніж є насправді.
Багатство духовних зв’язків є необхідною умовою і гарантом всебічного розвитку особистості. Тому, найпершим завданням позашкільного педаго-гічного процесу є створення таких психологічно-педагогічних умов, за якими дитина з першого дня перебування в позашкільному закладі змогла б реалі-зувати хоча б мінімум своїх очікувань.
- Педагогічний процес у позашкільному закладі
Педагогічний процес у позашкільному закладі - явище більш виховне, аніж дидактичне, бо основною його характеристикою є не пізнання, а духовні стосунки. Цей процес за своєю природою схожий на розв’язання важливих життєвих ситуацій, які стимулюють свідоме й активне бажання самовдоско-налюватися й оновлюватися. Якщо таке прагнення стає невід’ємною рисою особистості, то це і є найвагоміший результат позашкільного виховання, бо схильність дитини до оновлення має сильну енергію.
Вагомими принципами позашкільного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, приорітет виховання, співтворчість, єдність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість міжособистісних взаємин. У позашкільному педагогічному процесі дитина не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності вона їх розвиває, доповнює і вдосконалює. У цьому і полягає закон творчої поведінки, що заперечує функціональний підхід до дитини, особливість методів позашкільного педагогічного процесу, які будуються на всілякому заохоченні максимального творчого самовиявлення дитини, багатстві вражень, створенні спеціально передбачених і організаційних оптимальних стосунків, які є джерелом продуктивної творчої діяльності і дитячої спільності.
Оптимальне функціонування позашкільного педагогічного процесу забезпечується здатністю і вмінням його організаторів “притягувати таланти”, залучати дітей до власної системи цінностей, насичувати педагогічний процес такою творчою роботою, яка має велике духовне і соціальне значення.
Позашкільний педагогічний процес ще називають “творчим процесом”, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль. Дитина в такому процесі виявляє свої кращі риси характеру, свідомо керує власними почуттями і бажаннями, робить їх відповідними ситуації.
В одних випадках це може виявитись в самоотримуванні, в інших – у самоактивізації, в умінні тримати себе в руках, долати в собі негативні емоції, стан бездіяльності, страху та ін.
Для організатора позашкільного педагогічного процесу найважливішим результатом є розвиток людських якостей вихованців, їхнє вміння досягти мети, докладати до цього певні зусилля – духовні, фізичні, нервові, морально-психічні. Кінцевий результат для педагога позашкільних закладів – це поява у дітей більшої творчої енергії і наснаги, міри осмислення ними більш складних і гідних творчих цілей.
Саме цим і пояснюється випереджаючий характер позашкільного педагогічного процесу, який мусить бути наповнений глибоким особистісним змістом і здійснюватися в обстановці симпатії і щирої теплоти. Ці та інші позиції та ідеї дають підстави розглядати позашкільний педагогічний процес, як процес цілеспрямованого духовного взаємозбагачення педагогів і дітей в умовах сприятливого психологічного клімату діалогічної культури та інтелектуальної співтворчості.
У практиці позашкільні педагоги виконують ряд різноманітних функцій, а саме:
Діагностичну – (він визначає “соціальний діагноз”, вивчає і реально оцінює особливості діяльності і спілкування особистості, ступінь і спрямованість виховного впливу, особливості сім’ї, гурт ровесників, об’єднань дорослих, позитивних сил, а також джерела негативного впливу на дітей і підлітків);
Організаторську – (педагог відшукує і організовує соціально-значущу творчу діяльність дітей, впливає на плідну організацію їхнього дозвілля, формує справді демократичну і гуманну систему стосунків, взаємної відповідальності і взаємодопомоги);
Прогностичну – (він програмує і прогнозує “індивідуальну траєкторію” розвитку кожної особистості на віддалений період);
Організаційно-комунікативну – (сприяє залученню громадськості населення, вчених, представників культури до виховання дітей, до спільної з ними праці і відпочинку, до ділових контактів, зосереджує інформацію, про виховний вплив різних сил, установ, організацій, налагоджує повсякденні контакти між ними і вихованцями, їхніми сім’ями і школою).
Одна з основних стратегій позашкільного виховання – дати дітям такі найсучасніші додаткові знання і вміння: вести діалог, творчо спілкуватися, слухати, а також здатність до ризику, готовність знаходити потрібну інформацію, критично її оцінювати і використовувати, уміння працювати незалежно від інших, а також у колективі, здатність визначати цінність людських індивідуальних відмінностей, поважати себе і оточуючих людей, приваблювати до себе ровесників, не конкурувати, а співпрацювати.
Уся ця робота в повній мірі залежить від професійної якості педагога. Тому постійним і головним для кожного педагога, у тому числі і позашкільника, є підвищення кваліфікації та професійної майстерності, розвиток творчого потенціалу, досягнення позитивних результатів навчально-виховного процесу. Вона має ґрунтуватися на сучасних досягненнях психолого-педагогічної науки з урахуванням досвіду діяльності педагогів і конкретного аналізу результатів навчально-виховного процесу. Участь у методичній роботі має бути професійним обов'язком кожного педагогічного працівника, у тому числі керівників для безперервного вдосконалення фахової освіти і кваліфікації, підвищення їхньої психолого-педагогічної компетентності.
Підвищення професійної якості педагогічних працівників реалізується в основному через традиційні колективні (масові, групові) та індивідуальні форми її організації. До колективних форм належать:
методичні об'єднання, творчі майстерні педагогів, постійно діючі проблемні семінари, школи, у тому числі молодого спеціаліста, творчі мобільні та динамічні групи, педагогічні читання, науково-практичні конференції, педагогічні виставки, конкурси тощо.
Індивідуальні форми методичної роботи охоплюють наставництво,
стажування, консультування, відвідування занять і позакласних
заходів, дистанційне навчання, самоосвіту тощо.
- Самоосвіта, мотиви, етапи, досягнення.
- Мотиви самоосвіти
- Мотиви самоосвіти
Удосконалювання якості навчання й виховання в позашкільному закладі прямо залежить від рівня підготовки педагогів. Безперечно, що цей рівень повинен постійно рости, і в цьому випадку ефективність різних курсів підвищення кваліфікації, семінарів і конференцій невелика без процесу самоосвіти педагога..
Самоосвіта є потреба творчої й відповідальної людини будь-якої професії, тим більше для професій із підвищеною моральною й соціальною відповідальністю, якою є професія педагога.
Самоосвіта – процес свідомої самостійної пізнавальної діяльності.
От як визначає поняття «самоосвіта» педагогічний словник:
«САМООСВІТА, цілеспрямована пізнавальна діяльність, керована самою особистістю; придбання систематичних знань у якій-небудь галузі науки, техніки, культури, політичного життя й т.п. В основі самоосвіти - інтерес матеріалу, яким займається педагог в органічному сполученні із самостійним вивченням.»
Якщо процес самоосвіти… :
1.Здійснюється добровільно;
2. Здійснюється свідомо;
3. Планується, управляється й контролюється самою людиною;
4. Необхідна для вдосконалювання яких-небудь якостей або навичок,
… то тут мова йде про самоосвіту.
3.2. Етапи самоосвіти педагога
Самоосвіта педагога є необхідна умова його професійної діяльності. Сус-пільство завжди пред'являло, і буде пред'являти до вчителя найвищі вимоги. Для того, щоб учити інших потрібно знати більше ніж усі інші. Учитель по-винен знати не тільки свій предмет, володіти методикою його викладання, але й мати знання в прилеглих наукових областях, різних сферах громад-ського життя, орієнтуватися в сучасній політиці, економіці й т.ін. Учитель повинен учитися всьому постійно, тому що в особах його учнів перед ним щороку змінюються тимчасові етапи життя, заглиблюються й навіть міня-ються представлення про навколишній світ. Здатність до самоосвіти не фор-мується в педагога разом з одержанням дипломом. Ця здатність визначається психологічними й інтелектуальними показниками кожного окремого педагога, а також ця здатність виробляється в процесі роботи із джерелами інформації, аналізу й самоаналізу, моніторингу своєї діяльності й діяльності колег.
Однак, як би не були високі показники педагога до самоосвіти, не зав-жди цей процес реалізується на практиці. Причини, які найчастіше називають педагоги – це відсутність часу, недостача джерел інформації, відсутність стимулів і ін. Це всього лише прояв інертності мислення й ліности розуму, тому що самовдосконалення повинне бути невід'ємною потребою кожного педагога. Визначимо складові цієї потреби, мотиви, що спонукують пе-дагогів до самоосвіти:
• Щоденна робота з інформацією. Готуючись до занять, виступу на педа-гогічній, методичній, координаційно-методичній раді, батьківським зборам, масовому заходу і т.ін. у педагога виникає необхідність пошуку й аналізу нової інформації.
• Бажання творчості. Педагог – професія творча. Творча людина не зможе рік у рік працювати по тому самому плану або сценарію, читати ті самі до-повіді. Повинне з'явитися бажання більшого. Робота повинна бути цікавої
для дітей і для себе .
• Стрімке зростання сучасної науки. Особливо психології й педагогіки. В епоху автомобілів негоже користуватися возом.
• Зміни, що відбуваються в житті суспільства. Ці зміни в першу чергу відбиваються на учнях, формують їхній світогляд, і відповідно, дуже часто, формують образ учителя як «несучасної людини»
• Суспільна думка. Педагогові не байдуже, як його вважають: «гарним» чи «поганим». Поганим педагогом бути обідно.
• Матеріальне стимулювання. Категорія педагога, думка атестаційної комісії, премії, надбавки, звання й урядові нагороди – усе це залежить від кваліфікації й майстерності вчителі. Без постійного засвоєння нових знань цього не домогтися.
• Інтерес. Учитися просто цікаво. Говорять лікареві: – «исцелися сам!» Як людина, що щодня вчить, не буде постійно вчитися сама? Чи вправі вона тоді вчити і виховувати інших?
- Напрямки самоосвіти педагога
Специфіка педагогічної діяльності в позашкільному закладі така, щоб уміти переконати дитину, що вона неповторна і талановита, що на неї чекають у гуртку, що педагог за велінням душі здатен ділитися з нею своїми знаннями і духовним багацтвом. Успіх пошуку таких способів визначає наявність у позашкільних педагогів розвинутих високих почуттів, творчого розуму, здатності до духовного збагачення. Позашкільний педагог передає своїм вихованцям не просто знання, а, що особливо важливо, - своє ставлення до улюбленої справи, свої переконання і захопленість. Тому так необхідна йому підвищена емоційна чутливість у спілкуванні, розвинуте професійне уявлення, здатність зробити своїх вихованців творцями педагогічного процесу..Для ефективної діяльності педагог повинен володіти знанням власного предмета, викладання, психологією й педагогікою, мати загальний високий рівень культури, знати прийоми спілкування, основи моніторингу, мати велику ерудицію. Цей перелік далеко не повний. Але без цих навичок педагог не може ефективно вчити й виховувати. Спробуємо перелічити основні напрямки, у яких педагог повинен удосконалюватися й займатися самоосвітою.
•Професійне (предмет викладання)
• психолого-педагогічне (орієнтоване на учнів і батьків)
• психологічне (імідж, спілкування, мистецтво впливу, лідерські якості й ін.)
• методичне (педагогічні технології, форми, методи й прийоми навчання виховання)
• правове
• естетичне
• історичне
• політичне
• інформаційно-комп'ютерні технології
• охорона здоров'я
• інтереси й хобі
…
Залишимо незакінчений список тому, що ці напрямки є головними у роботі позашкільного педагога. Креативний педагог доповнить цей список власними напрямками.
3. 4. Джерела самоосвіти
В чому полягає суть процесу самоосвіти? Педагог самостійно добуває знання з різних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості й власної життєдіяльності. Які ж ці джерела знань і де їх шукати?
• Телебачення
• Газети, журнали
• Література (методична, науково-популярна, публіцистична, художня й ін.)
• Інтернет
• Відео, аудио інформація на різних носіях
• Платні курси
• Семінари й конференції, майстер-класи
• Заходи щодо обміну досвідом
• Екскурсії, театри, виставки, музеї, концерти
• Курси підвищення кваліфікації
• Подорожі
В основному, усі ці джерела діляться на джерела знань, що сприяють осо-бистісному росту, і джерела, що сприяють професійному росту. Однак вони можуть сприяти й тому й іншому одночасно.
3.5. Форми самоосвіти педагога
Всі форми самоосвіти можна умовно поділити на дві групи: індивідуальна і групова. В індивідуальній формі ініціатором є сам педагог, однак керівники методичних і адміністративних структур можуть ініціювати й стимулювати цей процес. Групова форма у вигляді діяльності методичного об'єднання, се-мінарів, практикумів, курсів підвищення кваліфікації забезпечує зворотний зв'язок між результатами індивідуальної самоосвіти й самим педагогом. Групова форма організовується найчастіше керівництвом закладу і , на жаль, часто є єдиним стимулом до самоосвіти педагогів.
3.6. Складові процесу самоосвіти педагогів:
Якщо представити діяльність педагогів в області самоосвіти списком дієслів, то вийде : читати, вивчати, апробувати, аналізувати, спостерігати й писати. Яка ж предметна область додатка цих дієслів?
• Вивчати й впроваджувати нові педагогічні технології, форми, методи й прийоми навчання.
• Відвідувати уроки колег і брати участь в обміні досвідом.
• Періодично проводити самоаналіз своєї професійної діяльності.
• Удосконалювати свої знання в області класичної й сучасної психології й педагогіки.
• Систематично цікавитися подіями сучасного економічного, політичного й культурного життя.
• Підвищувати рівень своєї ерудиції , правової й загальної культури.
Тепер сформулюємо конкретні види діяльності, що становлять процес са-моосвіти, прямо або побічно сприятливому професійному росту педагогів:
• Систематичний перегляд певних телепередач
• Читання конкретних педагогічних періодичних видань
• Читання методичної, педагогічної й предметної літератури
• Огляд в Інтернеті інформації з відповідного напрямку творчості, педагогіки, психології, педагогічних технологій
• Відвідування семінарів, тренінгів, конференцій, занять колег
• Дискусії, наради, обмін досвідом із колегами
• Вивчення сучасних психологічних методик у процесі інтерактивних тренінгів
• Систематичне проходження курсів підвищення кваліфікації
• Проведення відкритих занять для аналізу з боку колег
• Вивчення інформаційно-комп'ютерних технологій
• Відвідування предметних виставок і тематичні екскурсій
• Спілкування з колегами в районі, місті, області, Україні
• Ведення здорового способу життя, заняття спортом, фізичними вправами.
На підставі перерахованих вище пунктів, конкретизувавши найменування й назви, кожен педагог складає особистий план самоосвіти для професійного росту.
3.7. Результат самоосвіти:
Кожна діяльність безглузда, якщо в її результаті не створюється якийсь продукт чи не буде будь-яких досягнень. І в особистому плані самоосвіти педагогів обов'язково повинен бути список результатів, які плануються бути досягнуті за певний строк. Які можуть бути результати самоосвіти педагогові
на деякому етапі? (самоосвіта безупинна, але планувати її потрібно поетапно)
• підвищення якості проведення занять (указати показники, за якими буде визначатися ефективність і якість )
• розроблені або видані методичні посібники, статті, підручники, програми, сценарії, дослідження
• розробка нових форм, методів і прийомів навчання
• доповіді, виступи
• розробка дидактичних матеріалів, тестів, наглядностей
• вироблення методичних рекомендацій із застосування нової інформаційної технології
• розробка й проведення відкритих уроків за власними, новаторськими технологіями
• створення комплектів педагогічних розробок
• проведення тренінгів, семінарів, конференцій , майстер-класів, узагальнення досвіду.
3.8. Продуктивність процесу самоосвіти
Самоосвіта педагога буде продуктивною якщо:
• У процесі самоосвіти реалізується потреба педагога до власного розвитку й саморозвитку.
• Педагог володіє способами самопізнання й самоаналізу педагогічного досвіду. Педагогічний досвід педагога є чинником зміни освітньої ситуації. Педагог розуміє як позитивні, так і негативні моменти своєї професійної діяльності, визнає свою недосконалість, а отже, є відкритим для змін.
• Педагог має розвиту здатність до рефлексії. Педагогічна рефлексія є необхідним атрибутом учителя-професіонала (під рефлексією розуміється діяльність людини, спрямована на осмислення власних дій, своїх внутрішніх почуттів, станів, переживань, аналіз цієї діяльності й формулювання висновків). При аналізі педагогічної діяльності виникає необхідність одержання теоретичних знань, необхідність оволодіння діагностикою — самодіагностикою й діагностикою учнів, необхідність придбання практичних умінь аналізу педагогічного досвіду.
• Програма професійного розвитку педагога містить у собі можливість
дослідницької, пошукової діяльності.
• Педагог має готовність до педагогічної творчості.
• Здійснюється взаємозв'язок особистісного й професійного розвитку й саморозвитку.
Література:
- Бабій Л.Т. Этическое воспитание в семье. – К. : Рад.шк., 1986р.
- Бруднов А. Улучшать работу внешкольных учреждений . Воспитание школьников – 1986 № 2 .
- Даниленко М. В., Даниленко Л. І. Позашкільна і позакласна виховна робота.
- Закон України «Про позашкільну освіту» - К.; Міленіум, 2001.
- Концепція позашкільної освіти і виховання. Інформ. Зб. Міносвіти України, 1977.
- Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі. — К., 1991.
- Ковбасенко Л. І. Психолого-педагогічні засади діяльності позашкільного навчального закладу: Метод.рекомендації. Шкільний світ. Управління освітою. -2005.- №5-6. – 2.0
8. Кобзарь Б.С. Внеурочная воспитательная работа в школах и группах продленного дня. – К.: Рад.шк.; 1984.
9. Кобзар Б. С. і Харічко Н. Ф. Проблеми виховання в позашкільних закладах. К.: Рад.шк. 1969.
10. Кобзар Б.С. Громадськість і виховання. — К., 1973.
11. Кондрашова Л.В. Сборник педагогических задач.: М.: 1987г.
12. Педагогіка К.: Гол. вид-во видавн. Об’єднання “Вища школа” 1986р.
13. Орлик П.І., Шевченко А.В. Позашкільній роботі – науковий підхід Рад.шк. 1986 №
14. Про діяльність позашкільних закладів України в нових умовах Інформ.збірник Міністерства освіти України – 1992р № 17-18 .
15. Положення про позашкільний навчально-виховний заклад//Законодавство України про середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1999. — № 9. — С. 239—246.
16. Сущенко Т.І. Позашкільна педагогіка: Навчальний посібник – К. ІСДО, 1996.
17. Сущенко Т.І. Педагогический процесс во внешкольных учреждениях – К.: Рад.шк., 1986
18. Сущенко Т.І. Фактори позашкільного виховання. Поч.шк. 1996 № 3.
19. Стельмахович М. Г. Позакласне і позашкільне виховання,
20. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання І-Фр. 1996
21. Тютюн Б.Г. Після уроків . Рад.шк. 1989 №2.
22. Суходольська Л.В., Фіцула М.М. Методика виховної роботи. — Тернопіль, 1998.
Лукашева А. О. -
Зав.відділу методичного
КЗ «ЗОЦ НТТУМ «Грані» ЗОР