Теоретичні І методичні питання оцінки І прогнозування економічного потенціалу соціально-економічних систем

Вид материала

Документы

Содержание 1.4 Методичні підходи до оцінки соціально-економічного потенціалу регіону

Подобный материал:

• Програма Розвитку ООН в Україні Інститут економічного прогнозування Національної академії, 931.97kb.
• Постанова президії вак україни від 14., 23.38kb.
• Рактичні питання організації оцінки потенціалу промислового підприємства, в яких зацікавлені, 102.15kb.
• Ні підходи до прогнозування соціально-економічних показників, побудовано моделі прогнозу, 82.87kb.
• О. А. Комарова Теоретичні основи дослідження економічної природи освітнього потенціалу, 163.53kb.
• Методичні рекомендації до нового навчального року з економіки, 201.8kb.
• Розглянуто питання управління стратегічним потенціалом та підходи до оцінки потенціалу, 28.58kb.
• Евої структури місцевому природно − ресурсному потенціалу, а для економіки малих міст, 125.14kb.
• Решетняк О. О., к е. н, доц, 37.58kb.
• Прогнозування соціально-економічних процесів, 172.27kb.

1.4 Методичні підходи до оцінки соціально-економічного потенціалу регіону

Величина економічного потенціалу регіону характеризується потенційними резервами, можливостями регіону при залученні всього комплексу ресурсів, що є на території, і використанні особливостей його структури, географічного положення, інерції економічного зростання, соціально-інституційних чинників. В умовах ринкової економіки оцінка економічного потенціалу території повинна полягати перш за все в оцінці чинників регіонального розвитку, що відображають конкурентні переваги території.

Відповідно аналіз СЕПР регіону повинен будуватися на розгляді кількісних і якісних характеристик три компонент територіально-економічної системи: території, населення, господарства.

Населення можливо характеризувати з погляду якості і рівня життя. Для характеристики економіки показові її масштаби і рівень ефективності. Ці показники в принципі піддаються кількісній оцінці. Що стосується економіки території, її характеристиками можуть виступати економіко-географічне положення (що характеризує конкурентоспроможність з погляду зовнішнього середовища) і інфраструктурна освоєність (рівень розвитку внутрішнього середовища). Всі показники повинні братися порівняно з іншими територіальними об'єктами, оскільки конкурентоспроможність – поняття відносне і має сенс тільки при порівнянні показників діяльності даного економічного агента або територіальної системи з іншими.

Загальна логічна схема аналізу може бути представлена таким чином.

Крім абсолютних значень показників СЕПР важливі також пропорції між його елементами, що характеризують рівень розвитку СЕПР в цілому і його окремих складових, а також міжрегіональні пропорції.

Виходячи з процесів, що розвиваються в країні, маючи результати розрахунку соціально-економічного потенціалу, можна прогнозувати основні риси економічного розвитку. Відповідно визначаються головні цілі розвитку території: "виживання", адаптація до умов ринку, конкурентоспроможність господарських структур, створення сприятливих умов для реалізації інтересів суспільних груп. Вибір конкретних завдань дослідження визначатиме необхідність детальнішого розгляду тих або інших аспектів СЕПР.

Додатковими параметрами оцінки структурних елементів соціально-економічного потенціалу регіону можуть також бути:

1. Ємність розміщення.
   
2. Ефективність ресурсних обмежень.
   
3. Сприйнятливість до інновацій.
   

4. Діагностика динамічних якостей регіону.
   

У широкому плані розвиток СЕПР і його елементів пов'язаний із загальними тенденціями еволюції суспільства і господарства, зокрема з переходом від доіндустріальної до індустріальної, а потім до постіндустріальної стадії розвитку. Під розвитком розуміється послідовне прогресивне ускладнення просторової і галузевої структури економіки. Таким чином, СЕПР тісно пов'язаний з теорією стадіального економічного зростання. У цьому плані динаміка економічного потенціалу визначається економічною динамікою господарства в цілому і його окремих галузей. Добре відомо, що економічні процеси мають циклічний характер.

Можуть бути виділені наступні стадії розвитку економічної системи: зростання, пожвавлення, стагнація, депресія (спад). Цей аспект не може розглядатися сам по собі, а лише порівняно з середніми даними в системі вищого рівня. Так, на тлі загального зниження темпів зростання в цілому по країні або загального спаду в окремих регіонах може спостерігатися і зворотна динаміка або менший масштаб цих процесів. При загальній економічній депресії можуть бути виділені регіони, депресивні тенденції в яких мають власні ендогенні причини і можуть бути лише посилені або послаблені коливаннями національної кон'юнктури.

Для ринкових економік з недеформованою структурою розподілу результатів діяльності регіональна депресія і мультиплікатор спаду, як правило, породжуються двома основними причинами. Вони можуть бути викликані або коливаннями економічної кон'юнктури, або виснаженням природних ресурсів, на базі яких свого часу створювалися підприємства галузей спеціалізації. Відповідно коливання економічної кон'юнктури може бути відносне короткочасним або таким, що носить довгостроковий характер, пов'язаний з глобальними технологічними зрушеннями. У зв'язку з цим необхідно розглядати циклічність розвитку і перспективи подальшого економічного зростання в ув'язці з довгостроковими циклами економічної кон'юнктури і технологічного розвитку (хвилі Кондратьєва).

Розвиток регіону при переході до ринку об'єктивно відбувається по моделі подвійної залежності: від стартових умов регіональної економіки і від стартових умов національної економіки, частиною якої він є.

З погляду теорії життєвого циклу продукту, поєднання різних стадій розвитку в територіальній структурі господарства дозволяє досягти беззбитковості як в багатопродуктовій системі виробництва. Відповідно, потенціал розвитку в окремо взятому циклі оцінюватиметься по-різному на різних стадіях, при тому що фізичний об'єм виробництва на цих стадіях може бути однаковий. Подібна інтерпретація приведена на рис. 1.3.

Різниця між частковим і повним руйнуванням потенціалу визначається тим, чи перевищує система на стадії 5 попередній рівень чи ні.




Рисунок 1.3 Стадії розвитку економічного потенціалу.

Позначення:

1. Потенціал недовикористовується.
   
2. Потенціал використовується повністю, і ефективно.
   
3. Потенціал використовується неефективно.
   
4. Потенціал вироблений (частково зруйнований).
   
5. Потенціал частково / повністю зруйнований.
   

Оцінка економічного потенціалу складається з двох складових. По-перше, треба оцінити безпосередньо СЕПР, по-друге, ступінь його використання.

Існує два можливі підходи до оцінки СЕПР – відтворювальний і поведінковий. У ряді робіт, присвячених дослідженню економічного потенціалу регіону, використовують як основні характеристики продуктивні сили, валовий регіональний продукт [78], рівень використання виробничих потужностей [80], конкурентоспроможність продукції, рівень оподаткування [12], сприйнятливість до інновацій і ін.

В рамках поведінкового підходу до оцінки економічного потенціалу дослідники аналізують сукупність регіонів, процеси їх взаємодії, характер розподілу ресурсів між ними. При цьому виділяють такі показники як: конкурентні позиції (Шніпер [75]), рейтингова оцінка комплексного індикатора соціально-економічного розвитку регіону [68], загальний рейтинг території на основі оцінки маркетингових позицій [43], рейтинг інвестиційного потенціалу (РА "Експерт-Рейтинг", табл. 2.1).

Більшість таких досліджень має серйозний недолік: для показників, що в них використовуються немає достатньої статистичної бази, так що автори широко вдаються до експертних оцінок. Не заперечуючи доцільності такого підходу, слід визнати, що він вносить в дослідження відомий елемент суб'єктивізму і істотно ускладнює зіставлення результатів.

Резюмуючи вищезазначене, відмітимо, що оцінка соціально-економічного потенціалу регіону повинна носити комплексний, системний характер і враховувати як внутрішні ресурси, так і зовнішні чинники. Для оцінки можуть бути використані різні методи: економетричне моделювання з використанням виробничих функцій, маркетинговий підхід з використанням поняття життєвого циклу продукту, що виробляється на території і отримуваних від його реалізації доходів або заснований на вивченні конкурентних переваг, інституційний аналіз, що характеризує ефективність функціонування і взаємодії економічних агентів.