Geum.ru

Теоретичні І методичні питання оцінки І прогнозування економічного потенціалу соціально-економічних систем

Вид материалаДокументы

Содержание


1.2 Підходи до моделювання та прогнозування розвитку регіону
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

1.2 Підходи до моделювання та прогнозування розвитку регіону



При пошуку інструментарію державної регуляції економіки слід спиратися на інтегрований облік ступеня задоволення потреб внутрішніх споживачів і витрат національного виробника на їх забезпечення. При цьому однією з головних передумов ефективного регіонального соціально-економічного розвитку є формування регіонального інвестиційного ринку. Під останнім ми розуміємо інфраструктуру обміну інвестиційними ресурсами, зокрема правами на володіння і користування економічними ресурсами, які належать місцевому суспільству.

Проблема оцінки соціально-економічної ефективності регіональних інвестиційних проектів полягає в тому, що будь-який регіон не можна розглядати як однорідну систему. При цьому критерії соціально-економічного розвитку формалізуються у вигляді бінарного відношення на множині допустимих планів X (економічна система складається з N суб'єктів, наприклад районів, і множини допустимих планів її розвитку, X; чисельність населення районів P1.,Pn передбачається постійною). Вираз означає, що плану х не строго надається перевага над планом в. Самі ж суспільні переваги фіксуються “функціоналом суспільного добробуту” так, що відношення залежить від функції, яка акумулює всю необхідну для вибору оптимальних рішень інформацію.

Порівняння альтернатив з погляду суспільних переваг може бути перенесене в N-вимірний простір значень вектора регіональних критеріїв . Іншими словами, існує бінарне відношення таке, що при . Ця властивість дозволяє розглядати вектор z(x) як вичерпну характеристику кінцевих результатів соціально-економічного розвитку окремого району при реалізації плану.

В цьому випадку оптимальні значення критеріїв соціально-економічного розвитку районів можуть, звичайно, значно відрізнятися один від одного. В той же час граничні витрати на забезпечення оптимальних рівнів добробуту з розрахунку на душу населення повинні бути однаковими. В більшості випадків даний принцип грубо порушується, що призводить до наростання соціальної напруженості і не відповідає принципам економічно ефективної регіональної соціально-економічної політики.

З метою формування ефективної комплексної системи управління регіональною інвестиційною діяльністю необхідно, по-перше, відмовитися від розподілу бюджетних коштів між окремими районами і населеними пунктами на користь фінансування цільових високоефективних інвестиційних проектів на конкурсній основі, а по-друге – впровадити дворівневу структуру адміністрування інвестиційної діяльності.

Економічна сутність пропонованої дворівневої моделі полягає у впровадженні кредитної форми фінансування інвестиційних проектів регіональним органом управління (наприклад, головним управлінням економіки обласної державної адміністрації або спеціально створеним органом управління інвестиційною політикою в регіоні) відповідних виконавців – органів місцевого самоврядування, які, у свою чергу, також через кредитну систему фінансують відповідні інвестиційні проекти і програми. Таким чином формується подвійна фінансова відповідальність за ефективне використання інвестиційних ресурсів.

Критерій оптимуму діяльності центрального органу пропонується визначати як суму цільових функцій споживання:


, (1.1)

де Yt – вектор об'ємів кінцевого споживання в році t.

Можливості всіх виробництв, які взаємодіють з керуючою системою, визначаються як:


, (1.2)

з обмеженнями.

Вся сукупність продуктово-ресурсних обмежень, які визначають соціально-економічний розвиток регіону, може бути представлена у вигляді векторної нерівності:


, (1.3)


де співпадає з вектором тільки для тих компонентів, які входять в критерій (1.1). Для іншого складового кінцевого продукту вектор складається з нижніх заданих лімітів споживання. За проміжними продуктами компоненти дорівнюють нулю.

Залежності (1.1) – (1.3) визначають зведену апроксимаційну модель ухвалення рішень центральним органом управління.

Критерій оптимуму спеціалізованого органу:


, (1.4)


де – дискретні змінні, які дорівнюють одиниці у разі ухвалення проекту v до виконання, і нуля, – при його відхиленні; – платежі по погашенню кредиту; r – ставка дисконтування.

Одним з головних обмежень (1.4) є умова повернення позичальником боргів, тобто його платоспроможність після впровадження відповідного інвестиційного проекту.

Впровадження конкурсної кредитної системи фінансування інвестиційних проектів передбачає формування принципово нової методології формування, відбору і експертизи цільових комплексних інвестиційних проектів і програм.

Слід зазначити, що в сучасній економічній літературі проблематика соціальної експертизи практично не досліджується. При формуванні принципів і методів соціальної експертизи ми спиралися на основні положення теорії активних систем. Передбачалося, що стан деякої соціально-економічної системи описується змінною в, що належить допустимій множині A. Стан системи в розглянутий момент часу залежить від керуючих впливів :  U: у = G(). Передбачається, що на множині U  A заданий функціонал (, y), який визначає ефективність функціонування системи (з погляду органу, що управляє). Величина K() = визначає ефективність управління U. Завдання органу, що керує, полягає у виборі такого допустимого управління, яке максимізувало б значення його ефективності за умови, що відомо реакція G() системи на керуючі впливи.

Вектор рішення соціально-економічних еволюційних систем має два рівні. Перший рівень:


, (1.5)


де – вектор первинного прогнозу для майбутнього періоду, який визначений за часом; – деяка корегувальна функція первинного прогнозу.

Другий рівень:


. (1.6)


У результаті система має дві транзитивні функції, а саме:


; (1.7)

, (1.8)


де – TS показник часу випередження, який залежить від кількості проміжних цілей.

При цьому відбувається корекція функції в тому розумінні, що історична інформація за будь-який попередній період покращує прогноз. Тоді фазовий простір соціально-економічної еволюційної системи визначатиметься деякою функцією, тобто


. (1.9)


В результаті функціонування соціально-економічної еволюційної системи можна представити у вигляді простої блокової схеми, яка складається з двох основних компонентів блоку зміни структури системи в результаті біологічного типу адаптації, що описується транзитивною функцією, і блоку соціально-економічної еволюційної адаптації, що описується транзитивною функцією .

Стандартна соціально-економічна еволюційна система складається з двох основних компонентів – компоненти, яка здійснює біологічний тип адаптації в умовах стохастичних процесів, і тієї, яка реалізує соціально-економічний еволюційний тип адаптації. Оскільки перший підхід досить добре вивчений в літературі [44] і він до того ж не визначаючим в поведінці територіальної соціально-економічної еволюційної системи, головна увага повинна бути зосереджена на вивченні другого підходу, в якому головну роль відіграє функція ухвалення рішення базового рівня. При цьому виникає важливе практичне питання: яким чином може визначатися така функція і як вона впливає на зміну структури системи. Завдання, що реалізовуються, належать до класу завдань ухвалення рішень, які адаптуються до стохастичної поведінки параметрів середовища і неоднозначному набору стратегій для органів місцевого самоврядування, що ухвалюють рішення. Слід при цьому відзначити, що дані завдання відрізняються перш за все умовою неоднозначності набору стратегій. Для кращого розуміння цієї умови необхідно розглянути особливості розвитку процесів в часі в соціально-економічних еволюційних системах. Ці особливості серйозно впливають на характер рішень, які приймаються.