Geum.ru

Останніми роками мені часто доводиться їздити електричкою із Запоріжжя в напрямку Мелітополя

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   27
«Особливим місцем», де запорожці живуть «у великій кількості над Дніпром, чи Бористеном», назвав Великий Луг у своїх «Подорожніх нотатках» (1668) шведський посол до Богдана Хмельницького Якоб Гільдебрандт (Січ.,95).
Великий Луг із деякими його топооб’єктами, що знаходилися недалеко від Чортомлицької Січі, згадує кілька разів у своєму літописі Самовидець (ЛС,143-144). На думку багатьох дослідників, Самовидцем (тобто по-теперішньому «очевидцем») назвав себе ніжинський сотник, а згодом генеральний підскарбій Роман Ракушка-Романовський (1623-703).
Інший козацький хроніст, Самійло Величко (1670-1728), у Літописі, який зафіксував події в Україні 1648-го – 1700-го років, подав список багатьох річок і балок, що впадали у Великий Луг, плавневих островів і проток, а також окремих інших топооб’єктів, які знаходилися по берегах великолузької долини. Автор звернув увагу на: річки – Кінську, Анчокрак (Янчокрак), Карачокрак, Аталикову, Білозірку, Грушівку, Томаківку, Камянку, Лису Гірку, Чортомлик, Базавлук, Осокорівку та Мамайсурку; балки – Маячку й Бабину; острови – Білий, Тарасівський, Томаківський, Лободиський, Сулимовий, Скарбний і Скалозубів; протоки – Лободиху, Метелиху, Заплавну, Бучки, Поперечні Бучки, Тихеньку, Білобородчиху, Підпільну, Другу Дмитрівку, Шабельну, Колотовське і Перевал; гори – Карайтебень і Бабу (ЛВ,564-565,567-569).
1699-го року в Лондоні опублікована книжка англійського історика Дж.Круела «Давній і сучасний стан Московії, з географічним, історичним і політичним звітом про всі народи й території, підвладні цареві». В ній уміщено нарис про Україну й запорожців. Говорячи про козаків, автор зауважує, що вони живуть на островах річки Бористена, в Січі, яка знаходиться у важкодоступній для ворогів місцевості, серед рукавів великої ріки (тобто у Великому Лузі – В.Ч.) (Нал.,330-331).
Кілька разів протягом 1736-го – 1740-го років на Запорожжі побував московський князь Сємьон Мишецкій. Після цього 1740-го року він опублікував «Історію про козаків запорозьких...», у якій знаходимо цінні відомості про соціально-економічний, військовий та побутово-звичаєвий устрій Запорозької Січі. Значна увага приділена тут господарській діяльності січовиків у Великому Лузі. Крім того, подано опис рік, які впадають у великолузьку долину, зокрема Кінської, Янчокрака, Карачокрака, Маячки й Аталикової, а також багатьох урочищ по берегах цих рік (МІ,61-62).
Слідом за Мишецкім, 1741-го року, Запорозьку Січ відвідав московський історик й інженер Олександр Рігельман. Свої спостереження під час цих відвідин він використав у праці «Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі...» (1778 – 1787). Серед іншого тут можна знайти фрагменти, що стосуються великолузького регіону (РЛТ,3,70).
Займаючись топографією Запорожжя, Великий Луг у 1-ій половині 18-го століття відвідав також французький інженер Данієль де-Боксет. Зберігся його план Нової Січі 1742-го року з позначенням прилеглої плавневої території і проток Підпільної та Сисиної (див. ЯІ,т.1,109).
Історія й топографія Запорозьких Вольностей, зокрема і Великого Лугу, цікавила московського вченого німецького походження Гергарда Фрідріха Міллера. Про це свідчить його розвідка «Міркування про запорожців і короткий опис малоросійського народу та запорожців» (1760) (МР).
У Великому Лузі проводив метеорологічні та геодезичні дослідження відомий німецький астроном, метеоролог і картограф Христофор Ейлер, син видатного математика Леонарда Ейлера. Мешкав він із учасниками своєї експедиції в Новій Січі протягом липня – серпня 1770-го року, був радо прийнятий козаками й записаний у реєстр Кущівського куреня. Під орудою вченого виготовлена карта запорозьких володінь, на якій від острова Хортиці до Січі позначені перевози, дніпровські острови та деякі поселення на цих островах і на правому березі великолузької долини (СА,117-119).
Уже згадуваний московський академік Васілій Зуєв, який очолював наукову експедицію на південь України в 1781-ому – 1782-ому роках, видав 1782-го року працю «Подорожні нотатки від Санкт-Петербурга до Херсона...». В ній містяться описи колишніх запорозьких володінь, зокрема й Великого Лугу з його знаменитими урочищами.
Займища запорожців по Дніпру, в тому числі й у Великому Лузі, описав французький дипломат, аташе французького посольства в Петербурзі Жан Бенуа Шерер. Він зробив це в роботі «Аннали Малої Росії, або історія запорозьких і українських козаків...» (Париж, 1788).
У 1787-ому році на руїнах Січі й у Великому Лузі побував німецький медик із Гамбурга, лікар при польському королівському дворі Йоган Вільгельм Меллер. Про ці відвідини він розповів у книзі «Подорож із Волині до Херсона...», яка з’явилася друком 1802-го року. Німець був під великим враженням від природних багатств Запо-рожжя, від краси великолузьких урочищ (Січ.,167-168).
Французький історик і письменник 18-го століття Шарль Рюльєр у праці «Історія анархії в Польщі й розчленування цієї республіки» (надрукована 1807-го року) подає відомості про Запорозьку Січ і запорожців. При цьому він пише, що козаки здавна почали «селитися на рівнині, яка зрошується Бористеном» (Нал.,373). Ясно, про яку «рівнину» йдеться: автор має на увазі Великий Луг.
У зв’язку з різними подіями періоду козаччини Великий Луг і великолузька ділянка ріки Кінської не один раз згадуються в історико-політичному творі анонімного автора кінця 18-го століття «Історія русів» (ИсР,14,47,129,180-181,185,187,196). Припускають, що цей твір написав або відомий діяч Гетьманщини Андрій Полетика, або український письменник і церковний діяч 18-го століття Григорій Кониський.
Так само не один раз згадує великолузький регіон, ріку Кінську, острови Томаківку, Чортомлик і місцевість Микитин Ріг в «Історії Малої Росії» Дмитро Бантиш-Каменський – український письменник, історик, археограф і державний діяч кінця 18-го – 1-ої половини 19-го століття (див. Бант.,74,75,88,92,134,321,351).
Жваво цікавився історією Запорожжя видатний французький письменник і вчений Проспер Меріме. Він є автором монографії «Богдан Хмельницький» (1863) і нарису «Українські козаки та їхні останні гетьмани» (1854). В нарисі великолузька долина називається «дніпровськими островами». «На мою думку, – пише Меріме, – першими козаками, взірцевими козаками, були запорожці, які поселилися на дніпровських островах, за водоспадами (порогами) цієї ріки. Своєрідний архіпелаг, укритий густим очеретом, порізаний численними протоками, через які важко було пробитися човнам, забезпечував надійний захисток тим відчайдухам, які навдивовиж спритно правили своїми легкими байдаками» (М,116-117,123).
Розлогі описи Великого Лугу (його проток, островів і урочищ) маємо в мемуарах українського письменника Олекси Стороженка «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа» (вперше надруковані 1863-го року). В цьому творі розповідається про подорож автора навесні 1827-го року з колишнім запорожцем, столітнім Микитою Коржем, по місцях козацької слави нижче дніпровських порогів. Звертаю увагу читача на таке місце зі «Споминок...»: «Минувши Хортицький острів (подорожні вирушили з Катеринослава – В.Ч.) проти окопів Олександрівської кріпості (нинішнього міста Запоріжжя – В.Ч.), Дніпро почина ширшать, лівий берег стає пологим, а там виявляється й Великий Луг – батько з густою зарослю чагарнику, верболозу і вільшини. Як прокинувся Корж, ми були навпроти того Лугу. Побачивши рідне урочище, старий дуже зрадів і, простягаючи до лісу руки, закричав:
- Здоров був, батьку Великий Луже! Давненько вже тебе я не бачив!
Очі Коржеві блищали, уста усміхались, заграло у старого козацьке серце, і він голосно заспівав стародавню запорозьку пісню:
Ой, Січ – мати, ой, Січ – мати,
А Великий Луг – батько...
Гей, що в Лузі заробити,
Те у Січі пропити.
За Коржем і я підтягнув, бо знав цю пісню; підхопили й гребці; луна покотилась, і Луг – батько, прокинувшись, озвався до нас рідною піснею, которою, може, вже не одкликавсь з того часу, як навіки попрощався з своїми дітками-запорожцями.
Обігнувши Великий Луг і поминувши устя ріки Кінки, [помічаєш, як] здалека манячить і мріє той острів, на котрім колись був Баторіїв кіш. Вечоріло; жар стухав, з Великого Лугу віяло холодком і пахло конвалією; сонце то ховалось, то знов випливало із-за високих скель, а вони, величаві, темними погонами мережили світлий і гладкий, як скло, Дніпро. Так було гарно, а чим ближче підпливали до Старої Січі, тим важче налягали на душу смутні думки; здавалось, неначе близився до покійника, колись милого тобі чоловіка. Жалем ниє серце, а душу обдає сумом, страхом...» (ССК,252).
Далі Стороженко передає свої і Коржеві враження від Базавлуцького острова, проток Підпільної, Павлюка і Сисиної, урочища Микитиного Рогу, річки Чортомлика, а також сіл Капулівки і Покровського (там же, 253-260).
Спогадами Коржа про Запорозьку Січ цікавився не тільки Стороженко. Їх протягом 1828-го – 1831-го років записав також архієпископ херсонський і таврійський Гавриїл. Ці записи він відредагував і 1842-го року видав окремо брошурою в Одесі. Великий Луг тут згадується як місце розташування Нової Січі та в зв’язку з розповіддю про господарську діяльність і звичаї запорожців (див. Усн.,10-11,21-28).
Невдовзі після О.Стороженка (1835 рік) на місцях Січей і в Великому Лузі побував Аполлон Скальковський. Про свої мандри він розповів у статті «Поїздка по запорозьких урочищах» (СкП). Матеріали, призбирані під час експедиції, вчений використав у капітальній праці «Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького» (1841). Природна річ, що в цій праці автор не міг обійти увагою Великий Луг. І дійсно, він згадує його неодноразово, причому майже щоразу або тлумачить значення даного топоніма, або вказує на його роль у житті січового товариства. Для прикладу: «Урочище Великий Луг – це великий низинний острів, облитий зусебіч Дніпром та річкою Кінські Води й перетнутий річками або каналами під назвою Бугуш, Кушугум, Перебійня та інші» (СІНС,62); «...Великий Луг був, за переказами, першим гніздом Запорожжя, і найхоробріших із них (козаків – В.Ч.) жартома називали лугарями» (там же, 84-85).

Не міг не згадати про Великий Луг й упорядник фольклорно-етнографічної збірки «Запорозька старовина» (1833), видатний учений, професор Харківського університету Ізмаїл Срезневський. Ось що він пише: «Всі взагалі українці під іменем лугів розуміють ліси, які ростуть по низинах. Власне ж лугом чи Лугами називається лівий берег Дніпра з того місця, де в цю ріку впадає Конка або Кінська... Цей берег заливається майже щовесни; на ньому росте лоза, осокір; є чудові сінокоси, джерела, озера, цілі хащі непролазного чагарника. Переказ народний, як і літописи, розповідає, що ці луги були першим літнім займищем козаків...» (Срезн.,ч.1,кн.2,46-47).
Про Великий Луг можна прочитати і в працях видатного нашого історика Миколи Костомарова, зокрема в монографії «Український гетьман Зиновій-Богдан Хмельницький» (1859).Тут є таке місце: «Перепливши пороги, Дніпро проходить через гористу щелину, звану Вовчим Горлом (Кичкас), а потім розливається ширше, і хоч уже ходять ним судна до самого устя, але в своїм бігу розбивається на багато крутих рамен, що творять незліченні острови і плавні (острови і луги заливані під велику воду і покриті лісом, чагарами і комишами). Перший з островів, услід за Вовчим Горлом, є горбковатий і довгий острів Хортиця. За ним розкинулися інші острови різної величини і висоти. Острови ці давали вигідне життя для козаків тогочасних незвичайним достатком риби, дичини і пасовиськ. І справді, з половини 16-го віку цей край, званий тоді загалом Низом, ставав щоразу більше й більше пристанищем усіх, кому тільки чому-небудь було немилим життя в родині, і всіх тих, кому по широкій вдачі були довподоби небезпеки й удатні напади. Запорозька Січ постала спершу на острові Томаківці, близько устя в Дніпро ріки Конки. Проти цього острова, на лівім березі, ріс великий ліс, званий Великим Лугом» (Кост.,245-247).
Подорожуючи уздовж Дніпра півднем України, 1856-го року у Великому Лузі зупинявся український письменник і етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський. Про цю подорож він розповів у праці «Поїздка в Південну Росію. Нариси Дніпра» (1861). На жаль, описи великолузьких плавнів тут фрагментарні, зате досить широкі розповіді про населені пункти, що розташовані на берегах Великого Лугу (Балабине, Кушугум, Мала Катеринівка, Підстепне, Янчокрак, Василівка, Скелька, Маячка, Балки, Єлизаветівка, Благовіщенка, Кам’янка, Знам’янка, Бабине, Ушкалка та ін.) (АП,163-180).
Роком пізніше в Санкт-Петербурзі побачила світ книга В.Павловича «Матеріали для географії і статистики Росії. Катеринославська губернія», де знаходимо таке: «Ріка Кінська бере початок в Олександрівському повіті... Долина ріки глибока, схили до самої течії круті й урвисті, особливо правого берега; але така властивість долини р.Кінської продовжується лише до с.Малої Катеринівки; від цього села до самого гирла, верст 50 з лишком, правий берег перетворюється в широку рівнину, відому під назвою Великий Луг. Простір між рікою Кінською і Дніпром, що його називають Великим Лугом (Плавнею), має ширину до 18 верст і довжину до 40» (ПМ,42-43).
Збираючи матеріал для свого (приватного) історико-археологічного музею в Катеринославі, пам’ятні місця козацьких Січей і Великий Луг у 70 – 80-ї роки 19-го століття обходив український етнограф, археолог і краєзнавець, нащадок гетьмана П.Полуботка (по матері) Олександр Поль. Мандри й пошуки видатного вченого добре описав Володимир Заремба (див. Зар., 42-52).
Для увіковічення пам’яті про Великий Луг багато потрудився Яків Новицький, відомий український фольклорист, етнограф, історик, природодослідник і археолог 2-ої половини 19-го – початку 20-го століття. Протягом кількох десятиліть він здійснив цілий ряд наукових експедицій у надвеликолузькі населені пункти та в самі плавні, побував по багатьох колишніх запорозьких урочищах, зокрема на руїнах Січей. Учений провів археологічні дослідження на правому березі Дніпра між селами Розумівкою та Біленьким, вивчав плавневу рослинність, записав від місцевих жителів у Кушугумівці, Балабиному, Малокатеринівці, Підстепному, Біленькому, Капулівці, Покровському й Нікополі силу-силенну легенд, переказів, пісень, замовлянь та інших уснопоетичних творів. Чимало із цих творів стосуються славного минулого Великого Лугу (деякі я вже подавав у попередніх розділах) та його урочищ. Фольклорні записи й цінні історико-етнографічні коментарі до них Новицький умістив у вміло скомпонованих збірках, які свого часу вийшли в Харкові, Катеринославі й Олександрівську (НМП, НМЗС, КК, НМІП, НП, НДМ, НМНЗ). Великий Луг згадується й на сторінках «Історії міста Олександрівська...», написаної Яковом Павло-вичем на початку 20-го ст. (див. НИА,16,35,84,149,154, 158).
Уздовж і впоперек сходив Великий Луг та його околиці славетний історик Запорожжя Дмитро Яворницький. Козацтву, його осідкам він присвятив більше вісімдесяти книг і статей. У переважній більшості цих робіт учений згадує великолузькі плавні та їх урочища, особливу увагу приділяючи тим місцям, де були розташовані Січі.
Уже в першій визначній своїй праці «Запорожжя в залишках старовини і переказах народу» (Санкт-Петербург,ч.1-2,1888) Яворницький про Великий Луг написав таке: «Із села Грушівки (до затоплення плавнів село Апостолівського району на Січеславщині – В.Ч.) я знову повернувся до міста Олександрівська (тепер Запоріжжя – В.Ч.) і звідси подався до колонії Шенвіз (тепер південна околиця міста Запоріжжя, в народі – Миколаївка – В.Ч.), яка знаходиться зараз же за містом; в Шенвізі мешкають німці-колоністи, народ дуже працьовитий, дуже чесний і дуже заможний. Колонія розташована в два правильні ряди, що простяглися по обох боках широкої дороги, яка прямує до залізничної станції «Олександрівськ» (тепер «Запоріжжя 1-ше» – В.Ч.). Минувши Шенвіз, я побачив невеличку річку Кушугум (правильніше, протоку – В.Ч.), що виходить із ріки Мокрої Московки і впадає в ріку Конку під селом Скельками (насправді ця протока впадала в лиман Кушугумський, а останній сполучався короткою протокою з Кінською – В.Ч.) після п’ятдесяти верст протяжності (тут автор перебільшує; Кушугум мав у довжину верст 35 – 40 – В.Ч.); Кушугум – річка звивиста, іде плесами, влітку пересихає, зате несе свої води широким і мальовничим лугом, який являє собою величезний трикутник, що вершиною впирається в Шенвіз. Це так званий Великий Луг, місце заповітне і священне для всякого запорожця. «Січ – мати, а Великий Луг – батько» – приказка, що стала девізом для всякого козака-сіромахи, для всякого безпритульного бурлаки, вічного блукальця, який не знав у своєму житті козацькому «ні неньки старенької, ні сестри жалібненької, ні подруженьки вірненької» – ця приказка склалася в запорожців із помислом про Великий Луг. Що ж це таке отой Великий Луг? Великий Луг є не що інше, як широка, дуже мальовнича, заводнена або заливна плавня, на котрій росте високий ліс, переважно дуб, берест, осокір, верба, протікає багато річок, лиманів, на котрій розкидані сотні озер, зарослих високим очеретом і густою непролазною травою. В старовину Великий Луг був покритий непрохідним пралісом, дикими непролазними пущами, величезним очеретом і високим оситнягом; у його нетрях і трясовинах кишіло сила-силенна звірів: оленів, сайгаків, кіз, диких свиней, каборг, вовків, лисиць, байбаків, які розбігалися звідси в навколишні степи і плавні; в його ріках та озерах водилося дивовижно багато раків і риби: густирки, біблички, краснопірки та ін. Залишки лісу збереглися в Великому Лузі й тепер, дикі кози водяться в ньому й понині, трави досягають у ньому дивовижної висоти й сьогодні, а озера принаджують своєю рибою здебільшого навесні... Великий Луг, почавшись безпосередньо біля південного кінця колонії Шенвіз, іде понад лівим берегом Дніпра до місця падіння ріки Конки в Дніпро, нижче села Іванівського Таврійської губернії, Мелітопольського повіту, поміж островом Варавиним і урочищем Паліївщиною, що складає сімдесят верст довжини при двадцяти п’яти верстах ширини (як видно, Яворницький Великим Лугом вважав лише Кінські Плавні, без Базавлугу – В.Ч.). За розповідями дідів, Великий Луг довго й після розорення Січі був притулком для запорожців; тут ховалися сіромахи від переслідування московських властей» (ЯЗО,220-221). Далі автор подає докладні відомості про урочища й населені пункти великолузького регіону та про їх стосунок до тих чи інших історичних подій.
Роком пізніше (1889) Д.Яворницький видає «Нариси з історії запорозьких козаків і Південної України», в яких кілька рядків присвячені Великому Лугові. Ось ці рядки: «Нижче острова Хортиці на лівому березі Дніпра починався знаменитий у запорозьких козаків Великий луг, тобто величезний правічний ліс, що розкинувся по береговій низовині, покраяній у різних напрямках ріками, річками, лиманами, єриками та озерами і вкритій непролазною болотною травою й високими очеретами упродовж сімдесяти верст при двадцяти п’яти верстах найбільшої ширини; спочатку від річки Мокрої Московки у Великому Лузі переважав дуб, далі дуб поступався лісовій рослинності м’яких порід, таких як верба, сокір, шовковиця, лоза тощо. Є підстави вважати, що у теперішніх плавнях від міста Олександрівська вниз по лівому березі Дніпра або в запорозькому Великому Лузі й криється знаменита Гілея Геродота» (ЯН,312).
Дещо по-іншому Великий Луг Д.Яворницький характеризує в книзі «Вольності запорозьких козаків. Історико-топографічний нарис» (Санкт-Петербург, 1890): «Плавні були відомі ще батькові історії Геродоту; в його Гілеї, тобто лісистій місцевості Бористена, слід убачати лівобережні плавні Дніпра, починаючи від місця теперішнього міста Олешок і до гирла річки Мокрої Московки, біля міста Олександрівська, включно з Великим Лугом... Для запорозьких козаків плавні давали величезні вигоди: тут вони ховалися від ворогів, рубали ліс, добували сіно для скотини, косили очерет для топіння, ловили рибу й раків, стріляли дику птицю, кіз і вепрів, розводили пасіки, пиляли клепки для діжок, розводили усілякі овочі й т.п.; загальна посуха, шкідлива для степової рослинності, не мала майже ніякої шкоди для рослинності в плавнях» (ЯВ,117). На сторінці 255-ій цієї ж книги автор знову повертається до Великого Лугу, трохи видозмінивши й розширивши його характеристику.
«Майже весь береговий простір Дніпра (у межах січових володінь – В.Ч.), за винятком порогів, був укритий розкішними й малопрохідними плавнями, що давали запорозьким козакам і ліс, і сіно, й безліч дичини та звіра. Ці плавні були низовинами, вкритими трав’янистою й деревною рослинністю, перетятими в різних напрямках річками, відгалуженнями, єриками, затоками, лиманами, протоками, всіяними величезною кількістю великих і малих озер і порослими густим, високим і непрохідним очеретом. З усіх плавнів особливо знаменитим був Великий Луг, що починався біля лівого берега Дніпра, навпроти острова Хортиці, тягнувся зі 100 верст і закінчувався на тому ж березі Дніпра, навпроти урочища Паліївщини, вище Микитиного Рогу... Запорожець у Великому Лузі, мов у неоглядному морі; тут він недоступний «ні татарину-бусурманину, ні ляхові поганому», – таке читаємо у тритомній праці Яворницького «Історія запорозьких козаків», виданій протягом 1892-го – 1897-го років у Санкт-Петербурзі й перевиданій українською мовою протягом 1990-го – 1992-го років у Львові (ЯІ,т.1,27-28). Тут же можна довідатися про топографію всіх Запорозьких Січей, що розташовувалися на правому боці Великого Лугу (див. стор. 67-114).
За порадою і участю Д.Яворницького місцями козацької слави мандрував великий український композитор Микола Лисенко. В кінці 70-х – на початку 80-х років 19-го століття він був на порогах, острові Хортиці й, звичайно ж, у Великому Лузі. Все бачене й почуте під час мандрів геніальний маестро плідно використав у своїх творах, зокрема в опері «Тарас Бульба».
Починаючи з 1880-го й кінчаючи 1916-м роком, Великий Луг досліджував невтомний популяризатор Запорожжя, історик і письменник Андріан Кащенко. Мабуть, не було такого місця в плавнях і на їх берегах, де б не ступала його нога. Наслідком багаторічних спостережень і досліджень цього ентузіаста-подвижника став об’ємний науково-популярний нарис «Великий Луг Запорозький», виданий окремою брошурою 1917-го року в Катеринославі (перевиданий там же 1918-го року).
Твір Кащенка складається з чотирьох розділів: «Загальний огляд», «Береги й околиці Великого Лугу», «Товща Великого Лугу» й «Луг Базавлуг».
У першому розділі автор визначає межі й географічне положення Великого Лугу, подає його топографічну й гідрографічну характеристику, розповідає про його тваринний і рослинний світ, наголошує на ролі плавнів у житті запорозького козацтва. Із захопленням, зворушливо-поетично Кащенко говорить про красу Великого Лугу у вечірню та вранішню пору: «...Які чудові, незабутні переживання давала ніч серед безмежної плавні! Після заходу сонця веселе птаство, що удень розважало мою самотність, замовкало й засинало. Червона од вечірньої зорі пелена озерця потроху темнішала, а одночасно з тим невидима рука запалювала на небі, а разом і на воді, яскраві зірки. Понавколо все тихшало, і нарешті наставала урочиста тиша, і з близького, вкритого темрявою, берега тільки цвіркуни подавали свої одноманітні, сонливі голоси та очерет, коливаючись та тручись своїми китицями, неначе шепотів про щось таємне. Тільки час од часу поміж деревами розлягалося пугукання сичів або незрозумілий поклик деркача, і знову всі згуки завмирали... А ранок у плавні! Чи може ж бути що чарівніше? Небо на сході починає біліти – світлішають разом з ним і води протоків та озер, що вночі були темні, як домовина. Далі схід починає червоніти, одбиваючи в собі промінь невидимого ще сонця і посилаючи той промінь на вкриті ще ранковим туманом води та вогні дерева й очерети. От бліді протоки й озера зачервоніли ніжними кольорами ранкової зорі, і, нарешті, крізь віти сумних, похилих верб та струнких осокорів проглядає промінь сонця, граючи золотом – спочатку по деревах, а далі й по вкритій росою траві галявин, одбиваючись у кожній її краплі, цілує м’які китиці очерету і вкриває золотом озера й протоки Великого Лугу» (КВЛ,20-21).