Кримінально-виконавчий кодекс україни

• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3072.32kb.
• Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000, 2338.08kb.
• Кримінально-процесуальний кодекс України, 3338.56kb.
• Президента України Віктора Януковича Андрій Портнов: Ухвалення нового Кримінально-процесуального, 429.21kb.
• Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень, 321.79kb.
• Кримінально-виконавче законодавство україни, 1221.59kb.
• 12. 00. 09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова, 67.92kb.
• О. В. Новіковим закон україни про внесення змін до Кримінально-процесуального кодекс, 52.38kb.
• Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести до Кримінального ( 2341-14 ) та Кримінально-процесуального, 182.04kb.
• Верховна Рада України [Електронний ресурс] . - режим доступу до сайту : www zakon rada, 134.86kb.

Після реалізації цієї програми за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою началь­ника колонії засуджений переводиться до дільниці ресоціалізації.

1. У дільниці посиленого контролю виправних колоній засудже­ні тримаються в умовах суворої ізоляції від інших засуджених, яка поєднується із застосуванням до них обмежень, передбачених ре­жимом відбування покарання, а також заходів виховного впливу.

Жилі приміщення (камери) обладнуються металевими дверима або дерев'яними дверима, які з внутрішнього боку оббиваються листовою сталлю та укріплюються металевими кутниками по всьо­му периметру і мають товщину 6 см. У центрі дверей на висоті 1,4-1,5 м обладнується отвір для нагляду за засудженими. У середній частині дверей на висоті 95 см від підлоги обладнується кватирка розміром 18 см на 22 см для передачі засудженим їжі, книжок тощо. Дверцята кватирки відкриваються у бік коридору та обладнуються замком.

Вікна жилих приміщень (камер) обладнуються металевими звареними ґратами та кватирками. З боку приміщень (камер) вік­на прикриваються ґратами, які унеможливлюють доступ до скла. Двері та вікна жилих приміщень (камер) блокуються сигналізаці­єю з виводом на пульт чергової частини. Двері приміщень (камер) в обов'язковому порядку обладнуються механічними та електро­механічними замками спеціального типу, дозвіл на відкриття яких можливо отримати тільки з чергової частини установи.

У кожному жилому приміщенні (камері) обладнуються туалет з Умивальником з обов'язковим їх відгородженням суцільною пере­городкою висотою не менше 1 м. Засуджені, які тримаються у дільниці, не мають права виходу з жилих приміщень (камер), за винятком виходу на роботу та проведення прогулянок у встановлений розпорядком дня час.

Стіни багатомісних (більше 10 осіб) жилих приміщень (камер),

що виходять у бік коридору, як правило, обладнуються проглядо-

вими вікнами, на яких установлюються ґрати, для нагляду за за-

судженими. Локальні сектори дільниць посиленого контролю ви-

правних колоній обладнуються у відповідності до особливих ви-

мог. Засуджені, які тримаються у дільниці посиленого контролю,


314

315

приймають їжу у жилих приміщеннях (камерах), миття їх здій­снюється за окремим графіком.

2. У дільницях посиленого контролю, як правило, установлю­ється роздільне тримання засуджених осіб, які переведені з діль­ниць КДіР, від засуджених осіб, які переведені з інших ізольова­них дільниць.
   
3. Засуджені мають право: витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення; одержувати протягом року п'ять посилок (передач) і дві бандеролі. Засудженим, які три­маються в приміщеннях камерного типу, надається щоденна про­гулянка тривалістю одна година.
   
4. Програма індивідуальної роботи із засудженими у дільниці посиленого контролю включає в себе:
   

І. Заходи індивідуально-виховного характеру: а) ознайомлення засудженого з відповідальністю за продовження протиправної по­ведінки, а також за злісну непокору адміністрації виправної уста­нови та вчинення дій, що дезорганізують роботу виправної устано­ви (ст. 391, 392 КК України); б) роз'яснення правового статусу за­суджених, вимог Правил внутрішнього розпорядку установ вико­нання покарань; в) вивчення соціального оточення засудженого на волі для використання його позитивного впливу на поведінку (на­правлення батькам або подружжю повідомлення про протиправну поведінку засудженого, проведення бесід з рідними під час поба­чень тощо); г) залучення до праці та контроль за виконанням норм виробітку, відшкодування збитків, сплати аліментів; д) вивчення ставлення засудженого до підтримання негативних (злочинних традицій) та переконання щодо відмови від них; є) вивчення ролі (статусу) засудженого у середовищі засуджених, найбільш близь­кого оточення. Попередження негативного впливу на інших осіб, розвінчання статусу неформального лідера або особи, яка додер­жується злочинних традицій; ж) формування позитивних навичок щодо дотримання санітарно-гігієнічних норм (перевірка зовніш­нього виду, підтримка у належному стані спального місця, приби­рання приміщень, участі у роботах з благоустрою колонії тощо); з) формування здорового способу життя (контроль за участю засу­дженого у ранковій фізичній зарядці, проведення бесіди щодо об­меження або відмови від шкідливих звичок); і) формування пози­тивного ставлення щодо підвищення загальноосвітнього рівня, продовження навчання у загальноосвітньому навчальному закладі і індивідуальному порядку; и) формування позитивного ставлення та залучення до участі у диференційованих програмах виховного впливу (про них детальніше дивись коментар до статті 124 КВК України), роботі самодіяльних організацій.

II. Заходи психотерапевтичного та психокорегуючого характе­ру: а) проведення тестування засудженого з метою визначення ін­дивідуально-психологічних особливостей, ступеня конфліктності, агресивності, рішучості, рівня психічної напруги та тривожності, виявлення відхилень у психічному розвитку тощо; б) вивчення со­ціального статусу особи у середовищі засуджених та соціально-психологічного клімату у відділенні соціально-психологічної служби; в) розробка рекомендацій персоналу колонії щодо роботи із засудженими у дільниці посиленого контролю; г) розробка та проведення спільно з психіатром колонії психотерапевтичних за­ходів (стосовно особи, яка має відхилення у психічному розвитку); д) проведення за результатами тестування індивідуальної бесіди із засудженим щодо окремих рис характеру та подальшої поведінки у дільниці посиленого контролю; є) залучення засудженого до участі у заходах з психологічної корекції негативних психічних станів (індивідуальна та групова психотерапія); ж) проведення із засудженими індивідуальних бесід з метою підвищення соціальної активності, зниження негативних реакцій на своє перебування у місцях позбавлення волі; з) навчання засудженого навичкам само­регуляції психоемоційного стану з метою формування самокерова-ної поведінки (проведення психогігієнічного комплексу, аутоген-ного тренування, прогресивної релаксації тощо); і) проведення із засудженими соціально-психологічних тренінгів з метою розвитку позитивних особистісно-психологічних якостей; и) спільно з на­чальником відділення соціально-психологічної служби проведення заходів щодо розвитку та закріплення у засудженого соціально ко­рисних зв'язків; к) проведення за результатами реалізації Програ­ми контрольного тестування засудженого для оцінки ефективності психокорекційних та психотерапевтичних заходів; л) підготовка психологічної характеристики засудженого та пропозицій щодо доцільності переведення до дільниці ресоціалізації.

5. Основним критерієм для клопотання про переведення засу­дженого з дільниці посиленого контролю до дільниці ресоціаліза­ції є реалізація Програми індивідуальної роботи із засудженим у Дільниці посиленого контролю.

Не рідше одного разу на місяць начальник відділення соціаль­но-психологічної роботи дільниці посиленого контролю та закріп­лені за засудженими працівники роблять у програмі записи щодо змін у поведінці, поглядах засудженого, відносинах з оточуючим тощо.

Через три місяці після переведення засудженого у дільницю по­силеного контролю або закінчення встановленого терміну перебу­вання у дільниці, начальником відділення соціально-психологічної Роботи дільниці посиленого контролю надається оцінка реалізації програми та подається клопотання про переведення засудженого до Дільниці ресоціалізації або пропозиції щодо подальшого залишен-


316

317

ня у дільниці посиленого контролю. Своє рішення начальник відді­лення узгоджує з працівниками колонії, закріпленими за засудже­ним для проведення індивідуальної роботи.

6. У разі прийняття рішення про доцільність подання клопо­тання щодо переведення до дільниці ресоціалізації, засуджений підписує зобов'язання щодо дотримання вимог установленого по­рядку відбування покарання та прийняття участі у суспільно-ко­рисній праці.
   
7. Програма індивідуальної роботи із засудженими у дільниці посиленого контролю вважається реалізованою, якщо: а) здійсне­ні в повному обсязі заходи індивідуально-виховного, психотера­певтичного та психокорегуючого характеру і які мали позитивний вплив на засудженого; б) засуджений дотримується обов'язків, ви­значених у КВК України та Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань; в) у засудженого відсутні протягом шести місяців злісні порушення установленого порядку відбуван­ня покарання та інші порушення режиму протягом останніх трьох місяців на момент розгляду матеріалів на комісії колонії з приводу доцільності переведення до дільниці ресоціалізації; г) сумлінне ставлення засудженого до праці; д) участь у програмах диференці­йованого виховного впливу.
   

8. Для розгляду на засіданні профілактичної комісії колонії го­туються такі ж самі матеріали, що передбачені і для переведення до дільниці посиленого контролю (дивись коментар до статті 94 КВК України).
   
9. Загальний термін перебування засуджених в дільниці поси­леного контролю не обмежений.
   

Стаття 98. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної адаптації

1. У дільниці соціальної адаптації на кожного засудженого роз­робляється спеціальна індивідуальна програма підготовки його до звільнення.
   
2. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, працевлаштовуються на окремих виробничих об'єктах колонії або за межами колонії на інших об'єктах з дотриманням вимог безпеки і постійного контролю.
   
3. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації» проживають в межах колонії у спеціально обладнаних приміщен­нях окремо від інших засуджених.
   

1. У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців та які, як прави­ло, закінчили навчання у загальноосвітній середній школі або про-

фесійно-технічному училищі (про критерії та порядок переведен­ня до дільниці соціальної адаптації дивись коментар до статті 94 КВК України).

2. Засуджені в дільниці соціальної адаптації проживають у
межах колонії у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від
інших засуджених. Жилі приміщення дільниці соціальної адапта­
ції обладнуються відповідно до Правил внутрішнього розпорядку
установ виконання покарань, крім того, обладнуються клас підго­
товки до звільнення, бібліотечка. Приймання їжі, миття засудже­
них, відвідання бібліотеки, крамниці для придбання продуктів
харчування та предметів першої потреби проводяться окремо від
інших засуджених.

Приймання їжі та миття засуджених можуть організовуватися на території дільниці у приміщеннях, обладнаних згідно з уста­новленими нормами.

3. Засуджені, які тримаються в дільниці соціальної адаптації, працевлаштовуються на окремих виробничих об'єктах колонії або за межами колонії на інших об'єктах з дотриманням вимог безпе­ки і постійного контролю.
   
4. У дільниці соціальної адаптації на кожного засудженого роз­робляється спеціальна Індивідуальна програма підготовки його до звільнення, яка підписується начальником відділення соціально-психологічної служби дільниці соціальної адаптації, погоджуєть­ся із заступником начальника установи з соціально-виховної та психологічної роботи та затверджується начальником виховної колонії. Зміст Індивідуальної програми підготовки до звільнення доводиться засудженому під розпис.
   

Індивідуальна програма підготовки засудженого до звільнення складається начальником відділення соціально-психологічної служби дільниці соціальної адаптації за участю психолога, медич­ного працівника виховної колонії та залучення фахівців центрів соціальних служб для молоді протягом тижня після прибуття за­судженого до дільниці соціальної адаптації.

5. За результатами реалізації кожного заходу Програми стар­
ший вихователь (вихователь), психолог, медичний працівник ви­
ховної колонії або залучений фахівець центрів соціальних служб
Для молоді роблять відповідні відмітки. Результати реалізації Про­
грами щомісячно перевіряються заступником начальника устано­
ви з соціально-виховної та психологічної роботи або старшим ін­
спекторським складом відділу соціально-виховної та психологічної
роботи виховної колонії, про що також робляться відмітки.

6. Дані, отримані у ході підготовки та реалізації Індивідуальної
Програми підготовки до звільнення, використовуються для скла­
дання на засудженого інформаційної карти, передбаченої «Поло­
женням про порядок взаємодії центрів соціальних служб для мо­
лоді та виховних колоній щодо здійснення соціального супроводу


318

319

засуджених, які відбувають покарання у виховних колоніях, та осіб, які звільнились з них» від 17.06.2003 р.

Стаття 99. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації

1. У дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше засу­
джені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності,
злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені, пе­
реведені з дільниці ресоціалізації.

2. У дільниці соціальної реабілітації засуджені:
тримаються під наглядом, а на території житлової зони — під

охороною;

у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території дільниці;

з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагля­ду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;

можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посил­ки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обме­ження, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць;

після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі від­сутності порушень режиму відбування покарання, наявності жит­лових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство на території дільниці.

1. У дільниці реабілітації виправних колоній для засуджених створюються найбільш сприятливі умови відбування покарання, зокрема, у таких дільницях встановлюється режим, аналогічний колоніям найменшого рівня безпеки — мінімального рівня безпе­ки з полегшеними умовами тримання. Це означає, що засуджені, які відбувають покарання у таких дільницях: тримаються під на­глядом, а на території житлової зони — під охороною; у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пе­ресування в межах території колонії; з дозволу адміністрації коло­нії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером вико­нуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням; можуть носити ци­вільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; мають право відправляти листи, отримува­ти бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові по-

бачення без обмеження, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць; після відбуття шести місяців покарання в разі від­сутності порушень режиму відбування покарання, наявності жит­лових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'я­ми, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий буди­нок і заводити особисте господарство.

2. На території дільниці соціальної реабілітації колоній міні­
мального рівня безпеки із загальними умовами тримання та серед­
нього рівня безпеки розміщуються будівлі з приміщеннями: кім­
ната молодшого інспектора; кабінет начальника відділення; кім­
нати для проживання засуджених; приміщення для зберігання
особистих речей засуджених; кімнати для проведення тривалих
побачень; кімната для приймання лікарем; кімната виховної робо­
ти; кухня-їдальня; лазня з пральнею та сушильнею; туалетні кім­
нати. У цій будівлі обладнується місце для телефонних розмов за­
суджених, проведення яких контролюється адміністрацією.

На території дільниці обладнується приміщення для придбан­ня засудженими продуктів харчування та предметів першої потре­би з ларька колонії.

3. Межі дільниці встановлюються і проходять уздовж її огоро­жі, про які засудженим оголошується під розписку, що долучаєть­ся до їх особових справ. Засудженим, яким дозволено пересувати­ся без нагляду поза територією дільниці у зв'язку з виконанням ними роботи або навчанням, та тим, які проживають із своїми сім'ями, видаються посвідчення встановленого зразка.
   
4. Слід звернути увагу, що дільниці даного виду створені далеко не у всіх установах виконання покарань, хоча зі змісту закону така можливість не випливає.
   

Відповідно до Переліку установ кримінально-виконавчої систе­ми, які виконують покарання у виді арешту, обмеження волі, позбав­лення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, дільниці соціальної реабілітації створені при наступних установах: Стрижав-ська виправна колонія Вінницької області (№ 81); Криворізька ви­правна колонія Дніпропетровської області (№ 80); Дніпропетров­ська виправна колонія Дніпропетровської області (№ 89); Макіїв­ська виправна колонія Донецької області (№ 32); Кіровська виправ­на колонія Донецької області (№ 33); Вільнянська виправна колонія Запорізької області (№ 20); Бердянська виправна колонія Запорізь­кої області (№ 77); Біленківська виправна колонія Запорізької облас­ті (№ 99); Білоцерківська виправна колонія Київської області (№ 35); Кіровоградська виправна колонія Кіровоградської області (№ 6); Петровська виправна колонія Кіровоградської області (№ 49); Брян-ківська виправна колонія Луганської області (№ 11); Алчевська ви­правна колонія Луганської області (№ 13); Перевальська виправна колонія Луганської області (№ 15); Краснолучанська виправна ко-


320

321

лонія Луганської області (№ 19); Чорнухинська виправна коло­нія Луганської області (№ 23); Петровська виправна колонія Лу­ганської області (№ 24); Суходільська виправна колонія Луган­ської області (№ 36); Дрогобицька виправна колонія Львів­ської області (№ 40); Арбузинська виправна колонія Миколаїв­ської області (№ 83); Казанківська виправна колонія Миколаївської області (№ 93); Ширяєвська виправна колонія Одеської об­ласті (№ 111); Надержищинська виправна колонія Полтавської області (№ 65); Шосткінська виправна колонія Сумської області (№ 66); Збаразька виправна колонія Тернопільської області (№ 63); Копичинська виправна колонія Тернопільської області (№ 112); Диканівська виправна колонія Харківської області (№ 12); Олек-сіївська виправна колонія Харківської області (№ 25); Качанів-ська виправна колонія Харківської області (№ 54); Темнівська виправна колонія Харківської області (№ 100); Первомайська виправна колонія Харківської області (№ 117); Голопристан-ська виправна колонія Херсонської області (№ 7); Дар'ївська ви­правна колонія Херсонської області (№ 10); Ізяславська виправна колонія Хмельницької області (№ 31); Райківецька виправна ко­лонія Хмельницької області (№ 78); Шепетівська виправна коло­нія Хмельницької області (№ 98); Черкаська виправна колонія Черкаської області (№ 62); Старобабанівська виправна колонія Черкаської області (№ 92); Уманська виправна колонія Черкась­кої області (№ 129); Сокирянська виправна колонія Чернівецької області (№ 67).

5.1 хоча за умови відбування покарання дільниці соціальної ре­абілітації є подібними до колоній мінімального рівня безпеки з по­легшеними умовами тримання, їх не можна прирівнювати та ото­тожнювати. Дільниця соціальної реабілітації — це структурна частина колонії того чи іншого рівня безпеки і утримувані в ній особи є такими, що відбувають покарання в установі цього виду (так, хоча засуджений і переведений до дільниці соціальної реабі­літації та має правовий статус, схожий зі статусом особи, що від­буває покарання в колонії мінімального рівня безпеки з полегше­ними умовами тримання, він все ж таки вважається особою, яка тримається у виправній колонії, наприклад, середнього рівня без­пеки). Колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умова­ми тримання являють собою окремий вид установи виконання по­карань відповідного рівня безпеки, а порядок переведення до уста­нови іншого виду прямо передбачений у законі.

У зв'язку з цим, в разі виникнення потреби у переведенні засу­джених з дільниці соціальної реабілітації до колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами (наприклад, у зв'язку зі змінами в обсязі виконуваних засудженими робіт тощо), такий пе­ревід можливий лише за порядком, чітко визначеним у ч. З ст. 100 КВК України (тобто, шляхом переведення до колонії іншого рівня

безпеки, що здійснюється Державним департаментом України з питань виконання покарань), оскільки діючим законодавством пе­редбачено лише два види переводу: 1) у межах однієї колонії з од­нієї дільниці до іншої; 2) з колонії одного рівня безпеки до колонії іншого рівня безпеки.

Стаття 100. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі

1. Залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.
   
2. Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії, погодженою із спосте­режною комісією.
   
3. Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється Держав­ним департаментом України з питань виконання покарань за по­данням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальни­ком управління (відділу) Державного департаменту України з пи­тань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області та спостережною комісією.
   

1. Стаття, що коментується, передбачає можливість зміни умов відбування покарання у межах однієї колонії (переведення до ін­шої структурної дільниці) або шляхом переведення до колонії ін­шого виду (до колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання). Сутність інституту зміни умов тримання за­суджених до позбавлення волі полягає у зміні їх правового стату­су, зокрема, обсягу прав, як у бік послаблення правообмежень, так і у бік посилення останніх. Під зміною умов тримання у ме­жах однієї установи виконання покарань розуміється одночасне збільшення або скорочення всіх передбачених законом пільг, які виникають у зв'язку з переводом до іншої дільниці (колонії іншо­го рівня).

Зміна умов тримання межує з дисциплінарними стягненням та заохоченнями. Якщо дисциплінарні стягнення та заохочення за­стосовуються за разові відповідно негативні чи позитивні поступки ¹ не тягнуть за собою подальшої зміни правового положення, то змі­на умов тримання є реакцією на відносно стійку негативну чи по­зитивну поведінку засудженого та виражається у відносно постій­ній зміні умов їх тримання.

Зміна умов тримання (як у межах однієї установи, так і шляхом Направлення до іншої, передбачена даною статтею, може відбува-


322

323

тися виключно при відбуття засудженим строків, встановлених у ст. 101 КВК України та досягнення певного ступеня виправлення (про критерії такого переводу також дивись коментар до статті 101

КВК України).

2. Порядок зміни умов тримання засуджених у межах однієї виправної колонії встановлено Правилами внутрішнього розпо­рядку установ виконання покарань та рішенням Апеляційної ко­місії Держаного департаменту України з питань виконання пока­рань № 2 від 22.01.2004 р.
   
3. Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії, погодженою із спосте­режною комісією.
   
4. Зміна умов тримання засуджених шляхом їх переведення до виправних колоній іншого рівня безпеки здійснюється Апеляцій­ною комісією Державного департаменту України з питань вико­нання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі за спільним поданням адміністрації виправної колонії та спостереж­ної комісії, погодженим, після розгляду на засіданні Регіональної комісії Державного департаменту України з питань виконання по­карань з питань розподілу, направлення та переведення для від­бування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, з на­чальником територіального органу управління Департаменту.
   

Таким чином, процедура зміни умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня без­пеки (на відміну від процедури зміни умов тримання у межах од­нієї установи) представляє собою більш складний, трьохступене-вий процес. Спочатку дане питання розглядається на засіданні комісії установи, до складу якої входять: начальник колонії, його заступники, начальники оперативного відділу, відділу нагляду та безпеки, медичного відділу, відділу по контролю за виконанням судових рішень тощо.

5. У разі прийняття комісією установи виконання покарань по­зитивного рішення щодо зміни умов тримання засуджених шля­хом переведення їх до виправних колоній іншого рівня безпеки у тижневий термін до Регіональної комісії направляються наступні матеріали: а) подання начальника установи, узгоджене із спосте­режною комісією; б) довідка з особової справи засудженого, в якій обов'язково зазначається наявність соціально-корисних зв'язків; в) характеристика на засудженого; г) довідка про заохочення та стягнення; д) медична довідка; є) заява засудженого, який стає на шлях виправлення; ж) довідка по обліковій справі у разі, якщо за­суджений перебуває на профілактичному обліку як схильний до правопорушень. Також до матеріалів додається довідка про те, чи перебував засуджений до арешту у розшуку.

6. Засідання Регіональних комісій із зазначених питань прово­
дяться у міру надходження матеріалів, але не рідше ніж 2 рази на
місяць. Після прийняття Регіональною комісією позитивного рі­
шення на засуджених протягом 3 робочих днів направляються за­
пити на персональні наряди Держаного департаменту України з
питань виконання покарань щодо переведення засуджених за межі
регіону (слід звернути увагу, що до внесення змін у червні 2004 р.
до Правил внутрішнього розпорядку, питання переведення засу­
джених до установи іншого виду вирішувалося Департаментом
тільки у тих випадках, коли засуджений з тих чи інших обставин
підлягав направленню до іншої області).

Персональний наряд на переведення осіб, засуджених до позбав­лення волі, та виписка з протоколу засідання Регіональної комісії долучається до особової справи засудженого, а матеріали розгляду зберігаються в територіальному органі управління Департаменту.

7. Про порядок оскарження рішень Апеляційної чи Регіональ­
ної комісії дивись коментар до статті 86 КВК України.

Стаття 101. Переведення засуджених до позбавлення волі

1. Засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути
переведені:

з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення ко­лонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки — після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання;

із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки — після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку пока­рання;

у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки — до діль­ниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:

1. не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості;
   
2. не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбу­вала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
   
3. не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного осо­бі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
   

2. Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілі­
тації:


324

325

1. особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попе­реднього ув'язнення та в колоніях;
   
2. інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсій­ного віку;
   
3. вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років;
   
4. особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розла­ду, алкоголізму та наркоманії;
   
5. особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;
   
6. особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в пері­од відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
   

3. Засуджені, які злісно порушують режим відбування покаран­ня, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в при­міщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

1. Відповідно до статті, що коментується, засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені з ПКТ у звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки після фак­тичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання. Із даного правила є певний виняток. Так, у осіб, які відбувають покарання в приміщеннях камерного типу колоній максимального рівня безпеки за рішенням суду, винесеним за КК України 1960 р. (наприклад, 15 років позбавлення волі з відбуван­ням перших трьох років на тюремному ув'язненні), початок стро­ку тюремного ув'язнення рахується від дати початку строку пока­рання, тому при призначенні одного чи двох років перебування в установі даного виду вказана категорія осіб фактично позбавлена пільги, передбаченої даною статтею, бо термін тюремного ув'яз­нення є меншим, ніж частина строку, котру слід відбути.

Правила, визначені у ч. 1 ст. 101 КВК України поширюються тільки на засуджених, які надійшли до колоній максимального рівня безпеки безпосередньо зі слідчих ізоляторів для відбування покарання. Не підпадають під дію ст. 101 КВК України особи, які були переведені до колоній максимального рівня безпеки на строк до трьох років включно за злісні порушення установленого поряд­ку відбування покарання. Для цієї категорії засуджених строк тримання в колонії даного виду виступає у ролі разового стягнення (тобто, перебування в приміщенні камерного типу колонії макси­мального рівня безпеки, наприклад, протягом двох років), у зв'яз­ку з чим повинен бути відбутий у повному обсязі.

У колоніях мінімального і середнього рівня безпеки засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені до діль-

ниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття частини строку покарання і з урахуванням тяжкості злочину, що визначе­но ч. 1 ст. 101 КВК. Не підлягають переведенню до дільниці соці­альної реабілітації особи, визначені ч. 2 ст. 101 КВК України.

Слід звернути увагу, що деякі категорії засуджених «випали» з даної статті. По-перше, це стосується осіб, засуджених вперше за злочин невеликої тяжкості; по-друге, засуджених за тяжкий зло­чин, вчинений з необережності, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Цю прогалину необхідно заповнити, вихо­дячи з загального правила тлумачення всіх сумнівів на користь за­судженого. Тому у першому випадку слід застосовувати положення підпункту 1 (тобто, необхідність відбуття не менше 1/4 строку по­карання), а у другому — підпункту 2 (тобто відбуття не менше 1/3).

2. Закон встановлює дві обставини, за яких можлива зміна умов тримання засудженого: 1) відбуття визначеної частини строку по­карання; 2) доведення засудженим певного ступеня виправлення, яка у даній статті визначена як «стає на шлях виправлення». При відсутності хоча б однієї з вказаних вимог, зміна умов тримання, передбачена у ст. 100, 101 КВК України, є неможливою.
   
3. Як і будь-який інший, такий критерій як ступінь виправлен­ня засудженого складається з певних компонентів і характерних ознак. Основною складовою, яка визначає ступінь виправлення, є поведінка засудженого та його ставлення до праці чи навчання (про поняття сумлінної поведінки та сумлінного ставлення до пра­ці також дивись коментар до статті 67 КВК України).
   

Разом із тим, критерій «стає на шлях виправлення» означає, що поряд з позитивною оцінкою поведінки засудженого (нормаль­ний хід відбування покарання, відсутність незнятих чи непогаше­них у встановленому порядку стягнень, сумлінне ставлення до праці та навчання, участь у диференційованих програмах вихов­ного впливу) у адміністрації колонії не має повної впевненості у його виправленні, тому можливим є лише його переведення до структурної дільниці колонії з меншим обсягом обмежень.

Фактичні підстави, що обґрунтовують юридичний критерій «стає на шлях виправлення» відповідно до Методичних рекомен­дацій Державного департаменту України з питань виконання по­карань щодо організації роботи, пов'язаної із забезпеченням про­гресивної системи відбування покарання в кримінально-виконав­чих установах складають: наявність обґрунтованих матеріалів з висновками адміністрації виправної колонії, спостережної комі­сії, інших державних органів і громадських організацій, що свід­чать про: а) визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині ¹ каяття в цьому; недопущення на протязі року порушень встанов­леного порядку відбування покарання або дострокове зняття рані­ше накладеного стягнення, після якого пройшло не менше шести Місяців; відмова від негативних зв'язків к кримінальним оточен-


326

327

ням та впливу злочинної моралі; б) сумлінну і чесну працю, вико­нання норм виробітку та прагнення здобуття чи підвищення про­фесійного та освітнього рівня; в) прийняття письмового зобов'я­зання щодо законослухняної поведінки.

4. Оскільки закон у якості одного з критеріїв оцінки виправлен­ня вказує сумлінне ставлення до праці, то у характеристиках на засуджених в обов'язковому порядку повинні відображатися при­чини, з яких засуджений не працює в установі (особисте небажан­ня або об'єктивна відсутність можливості працевлаштування).
   
5. Державний департамент України з питань виконання пока­рань рекомендує вивчення кандидатів для переведення до дільни­ці соціальної реабілітації, оцінку ступеня виправлення, підготов­ку матеріалів щодо можливості переведення до дільниці цього виду та розгляду їх на засіданні відповідної комісії колонії здій­снювати у порядку, визначеному для заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. У зв'язку з цим необхідно звернути увагу, що ця рекомендація не стосується терміну такого розгляду. Слід пам'ятати, що закон не зобов'язує адміністрацію установи виконання покарань у той чи інший термін в обов'язко­вому порядку розглянути на комісії установи матеріали на засу­джених, які відбули встановлену у даній статті частину строку по­карання (на відміну від процедури розгляду питань, передбачених у ст. 81, 82 КК України). Тому видається, що підставою винесення цих матеріалів на розгляд є не тільки і не стільки формальне від­буття частини строку, а наявність подання начальника відділення соціально-психологічної служби, яке має подаватися тільки на тих засуджених, які стають на шлях виправлення. До цього мо­менту розгляд питання про можливість зміни умов тримання на засіданнях комісії установи виконання покарань є недоцільним та суто формальним.
   
6. Після настання у засудженого формального права на переве­дення до дільниці соціальної реабілітації (відбуття частини строку покарання та доведення певного рівня виправлення), готуються наступні матеріали: а) клопотання-характеристика, підписана на­чальником відділення соціально-психологічної служби та пого­джена з заступником начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи; б) індивідуальна програма соціально-вихов­ної роботи; в) довідка про заохочення та стягнення; г) психологіч­на характеристика; д) опитувальний аркуш з пропозиціями першого заступника начальника колонії, заступника начальника ко­лонії з соціально-виховної та психологічної роботи, заступника начальника колонії з працевикористання, заступника начальника колонії з комунально-побутового та інтендантського забезпечен­ня, начальника відділу нагляду та безпеки, начальника оператив­ного відділу, начальника медичної частини та начальника відділу
   

по контролю за виконанням судових рішень; є) медична довідка про стан здоров'я, наявність незакінченого курсу лікування вене­ричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу або результати цього лікування, наявність чи відсутність алкогольної, наркотичної та токсикологічної залежності. У довід­ці обов'язково робиться висновок про здатність засудженого пере­бувати у дільниці соціальної реабілітації; ж) заява засудженого з проханням про переведення його для відбування покарання до дільниці соціальної реабілітації та письмове зобов'язання щодо за­конослухняної поведінки; з) інші документи, які мають значення для об'єктивного вирішення питання.

7. При прийнятті рішення про переведення засудженого до діль­ниці соціальної реабілітації рекомендується приділяти особливу увагу наступним чинникам: 1) ступінь небезпечності засудженого, його наміри на подальше відбування покарання, можливість само­стійно дотримуватись вимог режиму в умовах відсутності ізоляції та обмеженого нагляду; 2) наявності даних, що свідчать про мож­ливість або наміри вчинення втечі (перебував у розшуку під час слідства, дезертирував зі Збройних Сил тощо); 3) ступінь алкоголь­ної, наркотичної або токсикологічної залежності; 4) ставлення до праці, наявність робочої спеціальності, кваліфікація; 5) стан здо­ров'я та працездатність засудженого; 6) соціальне оточення засу­дженого, сімейний стан та родинні зв'язки; 7) віддаленість дільни­ці соціальної реабілітації від місця проживання засудженого та ві­рогідність впливу цього чинника на його поведінку.

8. У разі відмови засудженому у переведенні до дільниці соці­альної реабілітації повторно це питання може бути розглянуто на засіданні комісії установи, як правило, не раніше, ніж через шість місяців з дня прийняття рішення про відмову у застосуванні цієї заохочувальної норми закону. Сенс встановлення такого терміну обумовлений науковими розробками, які довели, що саме цей тер­мін є мінімальним для того, щоб у поведінці засудженого відбули­ся ті чи інші зміни. Саме тому при прийнятті подібного рішення, необхідно чітко вказувати на причини відмови (наприклад, наявні випадки невиконання норм виробітку не дозволяють зробити ви­сновок про сумлінне ставлення до праці; засуджений зовсім не працює над підвищенням свого загальноосвітнього рівня; засудже­ний не повністю відмовився від негативних зв'язків з криміналь­ним оточенням; засуджений під час перебування в установі за власним бажанням не працював тощо).

Якщо вказані недоліки усунені засудженим раніше, ніж закін­чились шість місяців, то повторно питання про його переведення Може бути розглянуто достроково. У той же час, адміністрація не зобов'язана розглядати повторно (чітко через шість місяців) вказа­не питання, якщо засуджений не довів, що стає на шлях виправ­лення.

329

328

Викладене повною мірою стосується і засуджених, які за злісні порушення режиму відбування покарання були повернуті з уста­нов мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання до колоній того виду, в яких вони раніше відбували покарання. Формально такі особи вважаються злісними порушниками режи­му відбування покарання протягом шести місяців з дня оголошен­ня останнього стягнення. Однак закінчення цього строку не покла­дає на адміністрацію обов'язку повторно розглянути питання про його переведення. Безумовно, такому засудженому необхідно біль­ше часу, щоб довести, що він знову ж та остаточно стає на шлях виправлення.

9. Закон чітко встановлює категорії, які не можуть бути пере­
ведені до дільниці соціальної реабілітації, що виключає їх поши­
рене тлумачення (наприклад, не може бути перепоною для пере­
ведення до дільниці соціальної реабілітації формальна тяжкість
злочину, інвалідність третьої групи або нетривалий час до досяг­
нення особою пенсійного віку тощо).

Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації: 1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях поперед­нього ув'язнення та в колоніях (причому особами, які злісно по­рушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення, ви­знаються лише особи, що допустили порушення, вказані у ст. 133 КВК України, які на момент розгляду питання переводу не були зняті чи не погашені у встановленому законом порядку); 2) інва­ліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку; 3) вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років; 4) особи, які не пройшли повний курс лікування венерично­го захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розла­ду, алкоголізму та наркоманії; 5) особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх ана­логів або прекурсорів; 6) особи, яких засуджено за вчинення умис­ного злочину в період відбування покарання у виді арешту або об­меження волі.

Поряд з цим Державний департамент України з питань вико­нання покарань не рекомендує переведення до дільниці соціальної реабілітації засуджених, яким залишається до кінця строку від­буття понад трьох років.

10. Засуджені, які злісно порушують режим відбування пока­
рання (детальніше про це дивись коментар до статті 133 КВК Укра­
їни), за рішенням начальника колонії можуть бути переведені з
дільниці соціальної реабілітації до дільниці ресоціалізації або
дільниці посиленого контролю; з дільниці ресоціалізації до діль­
ниці посиленого контролю.

Засуджені, які злісно порушують режим відбування покаран­ня, за рішенням Апеляційної комісії можуть бути переведені: з ко­лонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами триман-

ня до колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання або повернуті до тих колоній, де вони раніше відбували покарання; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жи­лого приміщення колонії максимального рівня безпеки в ПКТ ко­лонії або сектор максимального рівня безпеки на строк до 3 років. Засуджений, який протягом року двічі вжив спиртні напої, може бути переведений з дільниці соціальної реабілітації до діль­ниці посиленого контролю, а з колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання повернутий до тієї колонії, де він раніше відбував покарання, за умови, якщо в нього раніше на­кладені стягнення не зняті або не погашені в установленому зако­ном порядку. Запити про переведення засуджених до колоній (сек­торів) максимального рівня безпеки містять матеріали, визначені додатком 35 до Правил внутрішнього розпорядку установ вико­нання покарань.

11. Процедура переведення засуджених, які злісно порушують
режим відбування покарання, з установи одного виду до іншого та­
кож складається з трьох етапів: 1) розгляд матеріалів на комісії
установи; 2) розгляд матеріалів на засіданні Регіональної комісії з
питань розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених
до позбавлення волі, територіального управління Державного де­
партаменту України з питань виконання покарань.

У разі прийняття Регіональною комісію попереднього позитив­ного рішення щодо переведення засуджених, які злісно порушу­ють режим відбування покарання із колоній середнього рівня без­пеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки на строк до 3 років, виписка з протоколу засідання Регіо­нальної комісії та ксерокопії матеріалів, що надійшли на розгляд Регіональної комісії з установи: а) умотивоване подання начальни­ка колонії, погоджене з начальником територіального органу управління Департаменту та спостережною комісією; б) характе­ристика на засудженого; в) довідка про заохочення та стягнення засудженого; г) довідка за особовою справою, де в обов'язковому порядку вказується рух засудженого, коротка фабула злочину, ро­динні зв'язки та співучасники злочину; д) довідка про стан здо­ров'я засудженого. При необхідності можуть додаватися й інші матеріали (оперативної та соціально-психологічної служб колонії тощо), направляються до управління охорони, нагляду і безпеки Департаменту.

Остаточне рішення щодо переведення зазначеної категорії за­суджених та визначення строку відбування ними покарання в при­міщеннях камерного типу колонії максимального рівня безпеки, приймається виключно на засіданні Апеляційної комісії Департа­менту.

12. З метою контролю за якістю підготовки матеріалів, які по­
даються на розгляд Регіональної комісії, оцінки ступеня виправ-


330

331

лення засуджених стан цієї роботи щомісячно перевіряється пра­цівниками соціально-психологічної служби територіальних орга­нів управління Департаменту. Крім цього, всі матеріали подаються на попередню перевірку до відповідних служб регіонального управ­ління Департаменту.