Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук

Вид материала

Документы

Содержание 17.5. Руйнування маси 18. Педагогічна психологія 18.3. Психологія виховання. 18.2. Психологія навчання 18.2.2. Навчання, учіння, научіння. Навчання і розвиток 18.2.3. Формування навичок

Подобный материал:

• Практикум з психології кандидат психологічних наук Кущенко І. В. Вступ до спеціальності, 3009.91kb.
• Типова програма навчальної практики кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, 2748.29kb.
• Типова програма стажування кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, 2408.02kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3924.08kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3936.51kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3919.5kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3718.01kb.
• -, 880.25kb.
• Кандидат психологічних наук Бугайова Н, 59.71kb.
• В городе москве, 2083.9kb.

17.5. Руйнування маси


Маса –це тимчасове утворення.

Емоційно – афективні потреби особистості зникають або реалізуються. Маса стає менш енергійною. У її поведінці виникає перерва. Вона зупиняється, не рухається вперед, але і не відходить назад.

Психіка особистості орієнтована на стримання певного балансу емоційного і раціонального. Надлишковий нахил в один з боків вимагає компенсації. Вона досягається, і тоді починається нахил у протилежний бік. Це ознака того, що психологічне існування маси завершується.

Усе це відбувається поступово. Спочатку маса розпадається на окремі великі фрагменти. Від них відокремлюються порівняно невеликі частинки. Вони швидко автоматизуються, перетворюються у групки індивідів. Почуття повної єдності зникає. Кожна особистість пригадує про свої індивідуальні справи, поглядаючи на годинник. У масі почуття часу і простору зникає. Люди переживають сильні емоції у масі – це ті щасливі, що «часу не спостерігають». Коли вони виходять з маси, вони мають по - новому орієнтуватись у часі та просторі.

Раціональна частина свідомості повертається поступово, важко. Особистість виходить з маси психологічно змореною, емоційно безсилою. Люди, які вийшли з маси, не можуть пригадати, що робили та відповісти, чому вони були у масі. Таким чином, внутрішня потреба у регуляції емоційних станів, що привела до маси, так і залишилася неусвідомленою.

Членам будь - якої маси (уболівальникам, глядачам спектаклю, телеглядачам бойовика…) потрібен час для повернення у реальне життя. У цьому значенні перебування у масі має наркотичний вплив на особистість. Воно змінює свідомість, а повернення до нормального стану вимагає спеціальних зусиль. У окремих випадках це все вимагає психокорекційної роботи.


Запитання для самоконтролю

1. Що називається масою?
   
2. Діалектичний характер взаємозв’язку маси та особистості.
   
3. Зміни, що відбуваються з особистістю у масі.
   
4. Єдність «втрат» і «надбань» особистості у масі.
   
5. Амнезія особистості в масі.
   
6. Деіндивідуалізація особистості у масі.
   
7. Циркулярна реакція та її розвиток.
   
8. Фактори існування натовпу.
   
9. Види натовпу, їх характеристика.
   
10. Зібрана публіка та її риси.
    
11. Особливості незібраної публіки.
    
12. Умови виникнення паніки та її розвиток.
    
13. Умови виникнення та розвитку агресії.
    
14. Руйнування маси.
    
15. Відродження раціонального у психіці людини після виходу з маси.
    

Практичне заняття

Сутність, механізми та прояви психології мас


1. Вплив маси на особистість. Феномен знеособлення.

2. Загальний механізм масової психології.

3. Психологія натовпу.

4. Зібрана та незібрана публіка.

5. Масова поведінка та масова агресія.

6. Руйнування маси. Відновлення раціонального у психіці людини.


Зразок тесту


1. Зміни яких обставин посилюють вплив маси на особистість людини:

а) фізичних;

б) соціальних;

в) політичних;

г) психічних;

д) ідеологічних?


2. Маса має специфічні якості:

а) аморфність;

б) відкритість;

в) невизначеність складу;

г) ситуативність та тимчасовість існування;

д) гетерогенність складу.


3. Контактна, зовні неорганізована спільність, що відрізняється високим рівнем конформізму її членів, які діють емоційно і одностайно, називається:

а) групою;

б) бригадою;

в) натовпом;

г) спільністю;

д) стихійністю.


4. Виділяють такі види натовпу:

а) раціональний;

б) випадковий;

в) експресивний;

г) конвенційний;

д) діючий.


5. Цикл панічної поведінки має кілька етапів, а саме:

а) три;

б) п’ять;

в) вісім;

г) десять;

д) дванадцять.


Список літератури

1. Ле Бон Г. Психология социализма. – Харьков: Энграм,
   1997. – 470 с.
   
2. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 1999. – 688 с.
   
3. Московичи С. Век толп. – М.: Центр психологии и психотерапии, 1988. – 480 с.
   
4. Назаретян А.П. Психология стихийного массового поведения. Лекции. – М., 2001. – 120 с.
   
5. Ольшанський Д.В. Психология масс. – СПб.: Питер, 2001. – 368 с.
   
6. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: у двох книгах. – К.: Либідь, 2006. – Кн. 2 . – 560 с.
   
7. Рейгольд Г. Умная толпа. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2006.– 416 с.
   
8. Сигеле С. Преступная толпа. – СПб.: Изд-во
   Ф. Павленкова, 1896. – 240 с.
   

18. Педагогічна психологія


18.1. Педагогічна психологія як наука.

18.2. Психологія навчання.

18.2.1. Зміст навчальної діяльності

18.2.2. Навчання, учіння, научіння. Навчання і розвиток.

18.2.3. Формування навичок.

18.3. Психологія виховання.

18.4. Психологія педагогічної діяльності та особистості педагога.


18.1. Педагогічна психологія як наука


Удосконалення навчально - виховного процесу, формування громадянина, гідного свого часу і держави, можливо лише за умови володіння педагогами та батьками знаннями умов, механізмів та закономірностей навчання та виховання. Ці знання має педагогічна психологія.

Педагогічна психологія вивчає психологічні умови, механізми та закономірності навчання та виховання учнів і психологію учителя. Педагогічна психологія вивчає проблеми управління процесом навчання, формування пізнавальних процесів, визначає показники розумового розвитку, умови ефективного розумового розвитку, психологічні умови і закономірності формування способів і форм поведінки, тобто виховання, взаємовідносини між учнями, учнями та педагогами, а також психологічні особливості педагогічної діяльності.

Завдання педагогічної психології визначені «Державною національною програмою «Освіта»Україна XXl століття». У ній підкреслюється , що стратегічним завданням реформування освіти є «…формування освіченої, творчої особистості становлення її фізичного і морального
здоров`я …» [с.6], підпорядкування змісту навчання і виховання «…формуванню цілісної та всебічно розвиненої особистості» [с.9].

Успішне розв`язання зазначених напрямків можливе за умов конкретизації завдань та використання у загальноосвітніх та професійних навчальних закладах знань закономірностей психіки особистості, яка формується у них за умов цілеспрямованого навчання і виховання. Це дає нам можливість конкретизувати завдання педагогічної психології. Вона має перш за все науково достовірно і конкретно визначити, що являє собою цілісно та всебічно розвинена особистість на різних етапах психічного розвитку. Тут необхідно виявити як загальну особистісну сутність, так і ймовірні варіації цієї сутності.

Особистість людини формується і виявляється у активній діяльності, тому педагогічна психологія має виявити реальний психологічний результат впливу тієї чи іншої діяльності на формування особистості на різних етапах психічного розвитку людини. На цій підставі педагогічна психологія має розробити конкретні науково обгрунтовані психологічні рекомендації щодо організації, змісту, форм, типів діяльності, спрямованої на найбільший навчальний та виховний результат.

Психологічні закономірності навчальної діяльності учнів та студентів мають складати підгрунтя конкретної практичної допомоги педагогічним працівникам у складанні навчальних планів, програм, підручників, методик навчання.

Відбувається поступовий перехід до навчання дітей з
6 - річного віку. Тому педагогічна психологія має з’ясувати психологічні особливості і закономірності одночасного функціонування двох провідних типів діяльності та особливості переходу від ігрової до навчальної діяльності, розробити конкретні рекомендації до змісту, форм та методів навчання і виховання.

Технічний прогрес та проникнення у наше життя комп`ютера вимагає від педагогічної психології з’ясування психолого - педагогічних та вікових аспектів комп’ютеризації навчання, психологічно обґрунтованих програм та підпручників, розроблення оптимальних психологічних умов застосування комп’ютера у навчальному та виховному процесі.

Система професійно - технічного навчання передбачає формування людини як суб’єкта праці, формування у людини стійкої спрямованості на активну працю, і перш за все у сфері матеріального виробництва. Тому педагогічна психологія має досліджувати особливості профорієнтаційної роботи, професійного навчання, розробляти психологічно обгрунтовані зміст та методи навчання та виховання у професійних закладах освіти .

Оскільки метою навчання і виховання є формування цілісної та всебічно розвиненої особистості, то педагогічна психологія має не тільки досліджувати психологічні особливості формування такої особистості, але й розробляти конкретні психолого - педагогічні рекомендації щодо форму­вання моральних знань, почуттів, переконань, світогляду, ідеалів, а також навичок та форм високоморальної поведінки у їх єдності та взаємообумовленості .

Специфічність педагогічної діяльності обумовлена специфічним предметом цієї діяльності. Віртуозний майстер педагогічної праці А.С. Макаренко називав її світом організованого творення людини. Цей світ він оцінює неоднозначно і суперечливо. З одного боку, ця справа досить легка за типом напруження, а з іншого - це важка напружена праця, що вимагає постійної уваги. А отже, педагогічна психологія має вивчати психологічні особливості педагогічної діяльності, забезпечити створення сприятливих соціально - психологічних умов для творчої педагогічної праці.


18.2. Психологія навчання

18.2.1. Зміст навчальної діяльності


Предметний зміст навчальної діяльності забезпечує формування суб`єкта іншої діяльності, а також навичок та умінь виконувати діяльність. У навчальній діяльності формування навичок та умінь є прямим продуктом. Формування навичок та умінь є ні чим іншим як набуттям особистістю досвіду. Тому навчальна діяльність – це така діяльність, що спрямована на набуття досвіду особистістю, на власну самозміну. Навчальна діяльність має свої особливі риси.

Пізнання у навчальній діяльності є головним результатом. Цим вона відрізняється від інших типів діяльності, у яких засвоєння знань, умінь та навичок є побічним продуктом.

Головний результат навчальної діяльності не тільки є об’єктивно головним, але й усвідомлюється особистістю як головний, і він є метою навчальної діяльності.

Досвід, якого набуває особистість, не відкривається нею, а одержується у готовому вигляді від інших учасників навчальної діяльності.

Дії суб’єкта пізнання обмежуються виконанням головної функціональної складової, підготовчі складові навчальної діяльності виконує той, хто організовує цю діяльність.

Зміст поняття «навчальна діяльність» не має однозначного тлумачення. Так, В.В. Давидов обмежує його засвоєнням узагальнених теоретичних знань (змістовної абстракції) та відповідних їм способів дій. Це розуміння доповнює І.І. Ільясов набуттям будь - яких знань та діяльностей. Це можуть бути як теоретичні, так і емпіричні знання. У сукупному людському досвіді емпіричний досвід займає значну частину. Н.Ф. Тализіна пов’язує навчальну діяльність з різними типами учіння відповідно до теорії поетапного формування розумових дій.

Засвоєння соціального досвіду у сфері моральних відносин є окремим випадком привласнення досвіду взагалі. Тому навчальну діяльність можна розглядати як формування умінь виконувати конкретні предметні типи людської діяльності та формування соціально важливих форм поведінки.

Навчальна діяльність як діяльність учня є пізнавальною. Вона спрямована на зміну особистісного соціального досвіду учня. Тому Д.Б. Ельконін розглядав навчальну діяльність як діяльність, спрямовану на самозміну. Продуктом такої діяльності є зміни, що відбуваються у суб’єкті. Ці зміни викликає виконання діяльності .


18.2.2. Навчання, учіння, научіння. Навчання і розвиток


Цілеспрямована організація научіння з метою формування знань, умінь та навичок називається навчанням. Типовим прикладом його є школа. До навчання у людини не було жодних знань, умінь та навичок. Після навчання з’явилися. Звідки вони взялися? Від учителя. В учителя вони є. Він і передав їх учням. Саме цей процес «передачі» і є навчання.

Психологічний аналіз цих тверджень показує їх поверховість та обмеженість. Знання, уміння, навички не фізичні речі, що легко можна передати чи «перекласти з голови у голову». Знання, уміння та навички є результатом процесів відображення у психіці людини. Вони виникають у голові людини як наслідок його власної діяльності. Якщо такої діяльності учня немає, то немає і знань, умінь та навичок.

Таким чином, відношення «учитель-учень» при навчанні не може розглядатися як відношення «передавач-приймач». У ньому має бути активність двох учасників. Таке відношення називають взаємодією. Тоді, навчання – це взаємодія між учителем і учнем, внаслідок якої в учня формуються певні знання, уміння та навички. Це стає можливим за умови, коли учитель формує в учня певну діяльність, завдяки якій і формуються знання, уміння та навички. Завдання учителя полягає у тому, щоб викликати активність та формувати навчальну діяльність. А це передбачає формування навчальної мотивації.

Научіння – це привласнення учнем певної системи знань, умінь та навичок. Наприклад, учень не знав, чому буває день і ніч. Йому пояснили. Він повторив за підручником і тепер знає. Або людина не вміла плавати. Вона потренувалася. Тепер уміє. Навчилася. Це свідчить про те, що научіння пов’язане зі змінами у самій людині. Таким чином, научіння – це стійка, доцільна зміна фізичної і психічної діяльності, що виникає завдяки попередній діяльності.

Формування у людини знань, умінь, навичок, понять, мислення, поведінки можливе лише за умови її власної психічної і практичної діяльності. Така діяльність є специфічною і її метою є научіння. Специфічна діяльність людини, метою якої є научіння, називається учінням.

Як впливає навчання на психічний розвиток? Відчизняна психологічна наука розглядає вплив навчання на психічний розвиток на підґрунті вчення Л.С. Виготського про два рівні психічного розвитку. Він виділяє рівень актуального психічного розвитку та зону найближчого розвитку .

Навчання у школі починається на підґрунті його рівня розвитку, що сформувався на попередніх етапах. Рівень психічного розвитку, що сформувався внаслідок завершених етапів розвитку, називається рівнем актуального розвитку. Його показником є самостійне розв’язування завдань без допомоги дорослих.

Зона найближчого розвитку визначається на підґрунті наслідування дитиною дій дорослого, розв’язування завдань за допомогою дорослого шляхом демонстрацій певних дій. Наслідування не безмежне. Різниця між рівнем розв’язування завдань під керівництвом дорослих і рівнем розв’язування завдань у самостійній діяльності визначає зону найближчого розвитку.

Учення про два рівні психічного розвитку дозволяє побачити майбутнє психічного розвитку. З цієї точки зору тільки те навчання є ефективним, що ніби випереджає розвиток і веде його за собою. Навчання сприяє створенню зони найближчого розвитку. Суттєвим у цій теорії, на думку Л.С. Виготського, «…є положення про те, що процеси розвитку не збігаються з процесами навчання, що процеси розвитку ідуть за процесами навчання, що створюють зону найближчого розвитку».


18.2.3. Формування навичок

Сутність научіння полягає у доцільних змінах діяльності і поведінки особистості. Ці зміни відбуваються завдяки попередній діяльності. Діяльність складається з певних дій. А звідси – научіння полягає у зміні способів і структури дій. Останні зміни обумовлюються виникненням нових зв`язків між певними діями. Ці зв`язки виробляються практично і автоматично «спрацьовують» у певних умовах. Такі зв`язки і називають навичками .

Будь - яка предметна дія складається з предметних рухів. Предметні рухи складаються з трьох елементів: «взяти», «перенести», «відпустити». Звідси – оволодіння діями є оволодіння системою рухів.

Робота м’язів при виконанні рухів управляється завданням та умовами їх здійснення. Виконання рухів безперервно контролюється і за необхідності корегується. Це можливо внаслідок порівняння результатів рухів з метою діяльності. Управління рухами здіснюється за принципом зворотного зв’язку. Каналами цього зв’язку є органи чуття, а джерелами – ознаки предметів і рухів, що відіграють роль орієнтирів діяльності.

Трудова діяльність обумовлюється метою. Мета діяльності є ні чим іншим як ідеальним образом майбутнього результату. Цей ідеальний образ людина має передбачити. Предметні дії людини складаються з 3 компонентів: моторний, або рухливий, сенсорний, або чуттєвий, та центральний. Вони виконують відповідні функції: виконання, контролю та регулювання у процесах формування навичок. Кожна з цих функцій може здіснюватися як свідомо, так і несвідомо. Усвідомлюється, як правило, мета діяльності. Наприклад, людина, яка їде на велосипеді, усвідомлює, куди їде, якою дорогою, з якою метою. А такі дії, як управління, здіснюються на підсвідомому рівні, тобто частково автоматизовано. Якщо умови сильно змінюються, то всі дії усвідомлюються. Це свідчить про те, що дії частково автоматизуються. Частково автоматизоване виконання, регулювання доцільних рухів у людини називають навичками.

Механізмом формування навичок у людини є спроби виконання дій та рухів, добір ефективних. Виконання дії контролюється результатом. Успішні рухи, способи їх контролю і управління добираються і закріплюються, неуспішні – відкидаються. Успішне формування навичок передбачає повторення практичних спроб. Практичні спроби мають характер усвідомленого повторення певних рухів. Контроль результатів, оцінка умов, корегування дій є усвідомленими.

Навички виникають як свідомо автоматизовані дії, а функціонують як автоматизовані прийоми виконання дій. Їх значення полягає у звільненні свідомості від контролю за виконанням прийомів дій. При повторенні і вправах змінюється структура психічної і практичної діяльності.

Відокремлення дій від умов, у яких вони сформувалися, і використання їх у нових умовах та нових об’єктах називається переносом. Він дозволяє без помилок розв’язувати нові завдання. Така поведінка людини є інтелектуальною. Дії, що відокремлені від конкретних умов і об’єктів, називаються операціями. Переноситися можуть не тільки моторні чи сенсорні дії, але й дії центрального регулювання, тобто психічні дії перетворюються на операції. Подібність структур центрального регулювання пояснює досить легке оволодіння подібними за граматичною будовою і лексичним складом мовами. Наприклад, латинською та італійською, іспанською та португальською, українською та російською. Тут має місце перенос. Успішне оволодіння переносом означає успішність оволодіння новими типами діяльності.

Об’єктивне підґрунтя переносу складає подібність завдань, об’єктів та умов дії. Суб’єктивне підґрунтя – спроможність знаходити цю подібність. Ця подібність має бути представлена у психіці людини. Властивості, що забезпечують використання подібних дій, називаються суттєвими. Наприклад, якщо помістити будь - який газ у
будь - яку посудину, то він завжди заповнює весь об’єм. Це суттєва властивість газу. Всі перетворення енергії у всесвіті не змінюють її загальної величини. Це суттєва властивість всесвіту.

Суттєві властивості реалізуються у межах певних завдань, об’єктів і умов впливу на предмети і явища об’єктивної дійсності. Формулювання суттєвої ознаки у поєднанні із зазначенням операцій, що її виявляють, а також завдань, об’єктів та умов, у яких вона існує, називаються науковим законом. Суттєві ознаки у психіці людини існують у вигляді створених нею психічних моделей. Система психічних моделей, що відображає суттєві ознаки предметів і явищ об’єктивної дійсності, а також наукові закони, що їх визначають, називається поняттям. Поняття завжди ґрунтується на встановленні суттєвих ознак об’єктів. Поняття, як психічні моделі, ніколи не відображають об’єкт повністю, бо, крім суттєвих ознак, існує ще велика кількість їх. Наприклад, у понятті «рослина» відображена така суттєва ознака, як автотрофний тип харчування. Але ж різноманітні рослини мають величезну кількість інших властивостей.

Оволодіння знаннями здійснюється у процесі власної діяльності суб’єкта пізнання. Ця діяльність забезпечує встановлення властивостей об’єктів реальності. Щоб сформувати поняття, необхідно, щоб психіка людини у процесі діяльності виявила інформацію про суттєві властивості об’єкта та побудувала внутрішню модель цих властивостей.

Виділення суттєвих ознак відбувається через порівняння. Виділені ознаки закріплюються за допомогою слова, тобто поняття позначається словом. Тому для формування понять необхідна система різноманітних видів діяльності, а саме: предметна (забезпечує виявлення властивостей), перцептивна (дозволяє відобразити властивості у психіці людини), розумова, або мислительна (забезпечує порівняння властивостей і виділення загальних), мовна діяльність (забезпечує закріплення у слові абстрагованих від об’єктів загальних властивостей). Так, можна виділити загальну схему формування понять: об’єкти сприймання – уявлення – поняття – слово. З цієї схеми випливає анатілико – синтетична теорія формування понять. Вона ґрунтується на таких принципах:

1. Формування понять починати з надання учням об’єктів певного класу. При цьому об’єкти мають відрізнятися за всіма ознаками, крім суттєвих, або подібні за всіма ознаками, крім суттєвих.

2. У процесі спостереження за об’єктами необхідно виділяти різноманітні властивості.

3. Виділені властивості аналізуються, тобто порівнюються. На підґрунті порівняння виявляються і об’єднуються загальні властивості.

4. Виділені властивості абстрагуються від конкретних об’єктів і закріплюються у слові (терміні).

5. Узагальнення поняття щляхом використання терміна до різноманітних об’єктів, що мають виділені ознаки.

Характерною особливістю даної концепції є її індуктивний характер. Формування понять здійснюється як результат сходження від аналізу та синтезу властивостей до виділення і закріплення загальних властивостей через абстрагування і узагальнення.

Розглянутий нами варіант формування наукових, теоретичних понять є типовим відображенням традиційної системи навчання понятть. Підґрунтям цієї системи були закладені засновником педагогіки нового часу, видатним чеським педагогом Яном Амосом Коменським (1592 –
1670 рр). Ця система у різних варіантах використовується у навчанні понятть. Можливість використання цієї системи довела багатовікова практика навчання.