Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук

Вид материала

Содержание

16.2. Кримінальна психологія
16.3. Професійна спрямованість юриста
17. Психологія мас
17.1. Маси і особистість

Подобный материал:

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23

16.2. Кримінальна психологія

Кримінальна психологія – це частина юридичної психології, що вивчає психологію правопорушників, психологічні механізми здійснення злочинів, психологічні аспекти вини та юридичної відповідальності.

Психологія особистості правопорушника – це сукупність негативних якостей індивіда, що впливають на здійснення злочинної дії певних типу та виду.

Злочинні дії обумовлені системою ціннісних орієнтацій особистості, що сприяють викривленому сприйманню дійсності. Для злочинців, як правило, є характерним розуміння власної дії як соціально неправильної. З іншого боку, правопорушники використовують систему пояснень, що виправдовують скоєння ними злочину. Таким чином, характерним для правопорушників є зняття з себе відповідальності. Причини власних правопорушень злочинець вбачає у зовнішньому середовищі. Для самовиправдання злочинці використовують систему пояснень:

збільшення вини жертви;
знецінення соціальних норм та протиставлення ним норм асоціальних та кримінальних;
перенесення відповідальності на інших людей, пояснення злочинної поведінки обставинами.

Для злочинців характерною є наявність кримінальних мотивів, що породжуються кримінальними потребами. Кримінальна потреба – це потяг до здійснення певного виду соціально небезпечної дії. Кримінальна потреба може існувати у вигляді звички до систематичного здійснення певних злочинних дій або виникнути внаслідок іншого психологічного механізму. У будь - якому випадку реалізація кримінальної потреби забезпечує стан задоволення, розрядку внутрішньої напруженості. Виділяють низку криміногенно значущих мотивів.

1. Мотиви, породжені гіпертрофованими аморальними бажаннями (алкоголізм, наркоманія, пристрасть до гри на гроші, сексуальні відхилення тощо). Такі особливості можуть бути пов’язані з психічними аномаліями або патологіями мотиваційної сфери.

2. Мотиви, породжені гіпертрофованими потребами, тобто потребами, рівень яких є підвищеним, або не відображає індивідуальні можливості для їх задоволення. До цієї групи входять такі потреби:

неадекватно завищені бажання матеріального характеру;
гіпертрофована потреба впливати на інших людей;
підвищене бажання одержати високий статус у групі.

3. Мотиви, пов’язані з потребою розрядитися від негативних імпульсів. Вони супроводжуються переживанням різноманітних неприємних емоційних станів: агресія, гнів, заздрість, відчужденість, тривога, неповноцінність тощо.

4.Мотиви, пов’язані з гострим переживанням негативних почуттів щодо соціальних об’єктів або суб’єктів (певних людей, соціальних груп, організацій тощо). Правопорушники впевнені у негативних якостях даних об’єктів або суб’єктів, але не можуть адекватно та раціонально пояснити, у чому саме полягає їх «негативність».

5. Мотиви, пов’язані з потребами у соціально -відчудженому способі життя, бажанням приєднатись до групи протиправної спрямованості. Такі мотиви можуть виникати у людини, що не має навичок соціально - адаптивного життя внаслідок виховання або довгого проживання у кримінальному середовищі.

6. Мотиви, пов’язані з неправильною оцінкою ситуації, зовнішніх обставин. Виділяють такі види оцінок:

підвищено негативна оцінка інших людей, що спонукає до прояву агресивно - захисної поведінки;
спотворена оцінка зовнішніх умов, внаслідок чого людина формує наміри, що є неадекватними ситуації;
неадекватна негативна оцінка власних можливостей, що не дозволяють, на думку правопорушника, задовольнити певні життєві потреби соціально - прийнятним шляхом;
неадекватно підвищена оцінка власних можливостей, що формує думку про те, що правопорушник може уникнути покарання за злочинні вчинки;
спотворене уявлення про розповсюдженість певних видів протиправних дій.

Для характеристики особистості злочинця використовують поняття психологічного типу злочинця. Виділяють кілька типів правопорушників.

Правопорушник із насильницькою орієнтацією. Характерними ознаками психологічної структури є деформація базових соціальних цінностей, неправильна соціальна ідентифікація, нерозвиненість емоційної сфери, імпульсивність та агресивність. Крім того, злочинці даної групи відрізняються егоцентризмом, цинізмом, примітивністю потреб, орієнтовані на миттєве задоволення бажань. Внаслідок неправильної соціалізації у дитинстві вони не мають уявлення про адекватні способи вирішення проблем. Насилля ними розглядається як єдина форма досягнення різноманітних цілей. Вони схильні до скоєння вбивств, зґвалтувань, тілесних пошкоджень.

Правопорушник із корисливою орієнтацією. Важливою характеристикою цього типу злочинця є деформація сфери потреб та мотивів – утилітарні потреби блокують вищі потреби. При цьому корисливі потреби правопорушник не може задовольнити соціально - позитивними способами.

Злочинець - професіонал. Психологічною особливістю такого типу злочинця є сприйняття злочинного способу життя як нормального. Значна частина рецидивістів має психічні розлади та аномалії. Крім того, дуже часто ці розлади навмисно підкреслюються, посилюються. Поведінка злочинців цього типу підкреслено ворожа, розбещена, зневажлива. Навички соціально - позитивної поведінки практично відсутні. Причини полягають, по - перше, у неадекватній соціалізації, недоліках виховання (кримінальна або асоціальна сім’я), внаслідок чого дитина не набуває навичок правильної поведінки. По - друге, люди цього типу дуже багато часу проводять у місцях покарання, тому краще пристосовані до кримінального середовища. Основними психологічними характеристиками злочинця - професіонала є асоціальні ціннісні орієнтації, дефекти саморегуляції, залежність поведінки від впливу ситуації та середовища. Поведінка такої людини дуже часто знаходиться у суперечності зі здоровим глуздом та власними інтересами. Часто мета не збігається із засобами досягнення. Відсутня спроможність прогнозувати результати власних вчинків.

Необережні злочинці. До необережних злочинних діянь можна віднести неправильну експлуатація технічних засобів, невиконання інструкцій, ненавмисні вбивства тощо. Злочини з необережності здійснюються особами з дефектами прогнозування результатів власної поведінки, зниженою самокритичністю, слабким гальмуванням небажаної поведінки. Мотиви необережної поведінки не мають злочинних намірів, разом із цим вони містять елементи негативного ставлення людини до існуючих соціальних норм та правил поведінки у суспільстві.

16.3. Професійна спрямованість юриста

Професійна спрямованість юриста – це особлива система мотивів, що сприяє використанню власних сил та здібностей для укріплення закону у країні. Вона містить такі компоненти:

ставлення до закону як до вищої цінності;
сприймання зміцнення правопорядку як власного покликання;
установлення на використання законних та цивілізованих способів вирішення професійних задач;
зважене ставлення до труднощів у професійній діяльності.

Юридична діяльність включає певні вимоги як до професійних, так і до морально - етичних особливостей юридичних професій.

Елементи професійної спрямованості.

Соціальне світосприйняття. Юридична робота пов’язана з вирішенням завдань внутрішньополітичного плану (захист прав та свобод, закону, особистості громадян). Саме тому будь-який співробітник правоохоронних органів може добре виконувати роботу за умови розуміння суспільного життя.

Професійні якості:

сукупність професійних знань, умінь та навичок;
сукупність професійних поглядів та переконань;
розуміння власних прав, обов’язків та засобів їх реалізації;
розуміння колективу, в якому співробітник правоохоронних органів працює.

Професійна мотивація:

цікавість до тонкощів професійної діяльності;
постійне професійне зростання;
здорове бажання кар’єрного зростання;
професійне самовираження та зростання.

Моральна стійкість:

орієнтація на громадянські та професійні обов’язки;
знання моральних норм та використання їх у повсякденному та професійному житті;
розуміння цінності людини, її прав та свобод;
здатність вистояти перед спокусами, такими, наприклад, як підкуп;
невикористання переваг та професійних можливостей для завдання шкоди клієнтам.

Діяльність юриста неможлива без певних спеціально-юридичних здібностей – особливих якостей, що необхідні для оволодіння саме даною професією. Тут виділяють загальні та спеціальні здібності.

Загальні здібності:

почуття обов’язку та відповідальності;
почуття справедливості та нетерпимості до порушення закону;
розвинений інтелект, винахідливість, кмітливість;
мовні здібності, уміння точно та логічно виразити власну думку;
спостережливість, гарна ситуативна реакція;
добра пам’ять на обличчя, прізвища, слова, факти, цифри;
розвинені вольові якості: цілеспрямованість, організованість, наполегливість, емоційна стабільність;
організаторські здібності;
розвинена уява, здатність до моделювання ситуації та передбачення наслідків власних дій та дій інших людей;
вміння працювати з людьми, розуміти поведінку, правильно її оцінювати;
комунікативні здібності, здатність викликати довіру, вміння слухати;
терплячість, урівноваженість, стриманість.

До спеціальних здібностей відносять особливості, необхідні представникам окремих спеціальностей. Зокрема, оперативним працівникам необхідне уміння перевтілюватись, артистичність; слідчим – креативність; працівникам профілактичних підрозділів – педагогічні здібності.

Важливим у діяльності юриста є його професійно-психологічна підготовленість, тобто здатність розуміти та використовувати психологічні аспекти при здійсненні професійної діяльності.

Структура професійно - педагогічної підготовленості має кілька підструктур.

Професійно-психологічні знання. Вони поєднують інформованість юриста щодо психології індивіда та соціальних груп. Крім того, важливо мати уявлення про медичну психологію, психологічні та соціальні фактори злочинної поведінки, про психологічне супроводження у системі правоохоронних дій.

Професійно-психологічні уміння – це способи практичного використання психологічних знань у професійній практиці. Вони містять три групи.

Аналітико - психологічні уміння – спроможність побачити психологічний аспект у професійній діяльності, оцінити його роль та вплив на поведінку і правильно його використати.
Тактико - психологічні уміння – конкретні засоби психологічних дій, що можна використати у конкретних формах діяльності (спостереження, допит, огляд тощо). До цієї групи, зокрема, відносять уміння створити психологічний портрет злочинця, правильно проводити спостереження, психологічно аналізувати поведінку людей та ситуацію у цілому, здатність психологічно аналізувати листи та заяви громадян тощо.
Техніко - психологічні уміння – це володіння вербальними, невербальними та поведінковими засобами спілкування. Професіонал має створити необхідний образ для досягнення поставленої мети. Наприклад, в одній ситуації потрібно підкреслити власну щирість, в іншій – жорсткість, у наступній – наполегливість.

Професійно - психологічні навички – це сукупність психологічних якостей, що мають велике значення для здійснення професійної діяльності. До найбільш важливих відносять:

професійне відчуття та сприймання (розвиненість периферійного зору, чутливість нічного зору, здатність оцінити температуру тіла вбитої людини, здатність розрізняти певні запахи тощо);
професійна спостережливість, увага, пам’ять (здатність до запам’ятовування облич, прізвищ, номерів машин, словесних та інших портретів, деталей ситуації, матеріалів слідства тощо);
професійна уява – здатність уявити план міста або необхідної місцевості, моделювати ситуацію затримання, прогнозувати поведінку правопорушника тощо;
професійний артистизм – здатність до перевтілення, пристосування до поведінки іншої людини.

Професійно - психологічна стійкість – це здатність протистояти стресогенним умовам професійної діяльності. Правоохоронна діяльність має підвищений рівень стресу, тобто умов та ситуацій, що потребують підвищених зусиль для їх вирішення. Умовою професійно - психологічної стійкості є такі фактори:

загальна психологічна стійкість людини;
ознайомлення з різноманітними психогенними факторами, внаслідок чого знижується фактор несподіванки;
досвід вирішення професійних завдань;
розвинений самоконтроль та самовплив, уміння
регулювати власний психічний стан.

Запитання для самоконтролю

Що вивчає юридична психологія?
Назвіть завдання юридичної психології.
Які підрозділи має юридична психологія?
Які пояснення використовують злочинці для самовиправдання?
Дайте характеристику кримінальних мотивів.
Дайте психологічну характеристику злочинця.
Дайте характеристику професійної спрямованості юриста.
Дайте характеристику спеціально - юридичних здібностей.
Що поєднують професійно - психологічні знання юриста?
Дайте характеристику професійно - психологічних умінь.
Дайте характеристику професійно - психологічних навичок.
Дайте характеристику професійно - психологічної стійкості юриста.
Що вивчає психологія судочинства?
Що вивчає правова психологія?

Практичне заняття

Юридична психологія та психологія діяльності юриста

Предмет, завдання та структура юридичної психології.
Кримінальна психологія. Психологія особистості злочинця.
Типологія злочинців.
Професійна спрямованість юриста.

Зразок тесту

Психологічні аспекти права, правового регулювання та юридичної діяльності вивчає:

а) загальна психологія;

б) деонтологія;

в) медична психологія:

г) юриспруденція.

д) юридична психологія.

2. Юридична психологія має підрозділи:

а) методологію;

б) правову психологію;

в) кримінальну психологію;

г) психологію кримінального судочинства;

д) психологію громадянського правового регулювання;

е) психологію діяльності юридичних установ.

3. Потяг до здійснення певного виду соціально небезпечної діяльності називається:

а) кримінальною потребою;

б) кримінальною поведінкою;

в) нормальною поведінкою;

г) аморальною потребою;

д) девіантною поведінкою.

4. У кримінальній психології виділяють такі типи злочинців:

а) з насильницькою орієнтацією;

б) з корисливою орієнтацією;

в) злочинець - професіонал;

г) необережні злочинці;

д) помірковані злочинці.

5. Система мотивів, що сприяє використанню власних сил та здібностей для зміцнення закону у країні складає:

а) професійну діяльність юриста;

б) професійну орієнтацію юриста;

в) професійну спрямованість юриста;

г) професіоналізацію юриста;

д) деперсоналізацію юриста.

Список літератури

1. Васильев В.Л. Юридическая психология. – Спб.:Питер,
2001. – 640 с.

2.Еникеев М.И. Юридическая психология. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 518 с.

3. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая експертиза. – М.: Юрид. Лит., 1988. – 224 с.

4. Метелица Ю.Л. Судебно - психиатрическая експертиза потерпевших. – М.: Юрид. Лит., 1990. – 208 с.

5. Сахнова Т.В. Зачем суду психолог? - М.: Знание, 1990. – 96 с.

17. Психологія мас

17.1. Маси і особистість.

17.2. Загальні механізми масової психології.

17.3. Суб’єкти масових проявів.

17.4. Форми масової поведінки.

17.5. Руйнування маси.

17.1. Маси і особистість

Маси як соціально - психологічні утворення виникають у відповідь на суттєві зміни обставин життя людей. Виникнення будь - яких фізичних (стихійні лиха), соціальних (суспільні зміни) чи політичних (війна, перевороти) обставин зменшує вплив на людину класичних груп і посилює вплив маси. Масою називають соціальну спільність, що виникає ситуативно і гетерогенна за складом.

Серед учених немає єдиної точки зору відносно виділення видів мас. Більшість підходів мають умоглядний характер і зберігаються у науці як данина історичному розвитку. Найбільш поширене виділення 3 видів мас: натовпу, зібраної публіки та незібраної публіки.

Маса має низку специфічних якостей.

Аморфність. Маса не зводиться до структурованої групи і відрізняється від суб’єктів, які її складають.

Відкритість, розмитість меж, невизначеність кількісного і якісного складу.

Ситуативність та тимчасовість існування.

Гетерогенність складу.

Маса є новим цілісним утворенням, що не є сумою індивідів, тобто система не є сумою складових частин. Науковий аналіз маси та особистостей не може пропускати поза увагою ні нове утворення (масу), ні його окремих складових зі своєю психологією. Це означає, що маса складається з окремих особистостей, а особистості складають масу.

Маса та особистість міцно поєднані. Окремі особистості утворюють масу, яка впливає на них, змінює їх свідомість та поведінку. Діалектичний підхід до аналізу маси і особистості передбачає єдність цих категорій. Не можна зрозуміти масу, не враховуючи психологію окремих людей. Не можна зрозуміти і особистість, не враховуючи її спроможність створювати маси. Ще З. Фрейд стверджував, що «… протиставлення індивідуальної і … масової психології … багато із своєї гостроти … втрачає».

Як і чому виникає маса? Як психологічно особистість стає членом маси? Вона іде у масу вільно чи захоплюється масою? Що відбувається з особистістю, коли вона стає членом маси?

У історії людства не виникла б жодна маса, якби у особистостей не було потреби об’єднуватись у подібні спільності. Потреби людини породжують особливий мотив – об’єднання з собі подібними для самозбереження, досягнення вигод чи якогось внутрішнього стану.

Відносно самозбереження все досить просто. Виникнення небезпеки викликає об’єднання тварин у зграї, підлітків – у вуличні групи, а дорослих – у маси.

У масі є можливість досягнення вигод, на які окрема особистість не спроможна. Маси здійснюють страйки, революції, перемагають у війнах.

Внутрішній стан – це емоційно - афективний стан позитивного чи негативного характеру. Регуляція внутрішніх станів можлива завдяки перебуванню людини у масі. Така потреба має неусвідомлений характер. Людина включається у масу, сприяє її виникненню і не усвідомлює, для чого вона це робить. Усе це відбувається само собою, стихійно. Це зовнішній бік утворення маси. Внутрішній бік передбачає аналіз емоційних станів. Проаналізуємо виникнення натовпу при автомобільній аварії. Ініціаторами виникнення маси є самі водії. Їх негативний емоційний стан примушує їх лаятися, звинувачувати один одного, кричати, привертати увагу. Ця поведінка водіїв мотивована трьома моментами: уникнути відповідальності, досягти повної вигоди (хто буде платити штраф, сплачувати за ремонт), полегшити свій емоційний стан.

Таким чином, підґрунтям виникнення маси є індивідуальні потреби в ідентифікації себе з великою кількістю людей з метою регуляції емоційних станів. Ця потреба актуалізується у тих випадках, коли мова йде про сильні емоційні стани, з якими особистість не може впоратися. Тоді особистості потрібна особлива ідентифікація – не психологічна, а фізичне об’єднання з собі подібними.

Потреба людини в ідентифікації себе з масою з метою регуляції емоційних станів має два напрямки.

Перший обумовлюється внутрішньою потребою зниження або розрядки емоційного стану. На похорони запрошують достатню кількість людей, щоб вони розділили горе. Відомо, що фізична належність до маси захищає людину, а індивідуально це зробити важко. Як писав поет : «Трудно человеку, когда он один. Страшно одному, один – не воин». Достатньо відомі «почуття ліктя», «плечем до плеча» і т. ін., що породжують впевненість у своїх силах, а міцність маси передається окремій людині.

Другий пов'язаний з внутрішньою потребою посилення емоційних станів. У традиціях більшості народів є звичаї відзначати особисті та сімейні позитивно - емоційні позиції, (досягнення, весілля, дні народження, річниці…) запрошенням інших людей, створенням певної маси. До ритуалів свят входять так звані народні гуляння. Типовим прикладом їх є релігійні свята. Слід пам’ятати, що релігійні маси збираються як для зменшення емоційних станів, так і для їх посилення. У сукупності це призводить до посилення релігійної віри як загального емоційного стану маси людей.

Таким чином, масі завжди передує індивід. У людини є потреба бути у масі, мотивована необхідністю регулювання свого емоційного стану. Негативні стани у масі послаблюються, позитивні – підсилюються. Це означає, що індивіди створюють маси своїми емоціями. Люди первинні, маси вторинні.

За задоволення потреби бути у масі та регулювати свої емоції особистість вимушена розплачуватися звуженням рівня раціональних компонентів психіки, зниженням критичності, тобто тимчасовою деіндивідуалізацію.

Психологи вважають, що людині властива потреба бути особистістю. Але ми можемо стверджувати і зворотне: людині властива і протилежна потреба регресивного характеру, а саме потреба не бути особистістю, розчинитися у масі. Е. Фромм це назвав «втеча від свободи».

З. Фрейд писав: «Маса викликає у окремої людини враження необмеженої сили». Саме тут і відбувається відомий фрейдівський катарсис – емоційне очищення від одних емоцій шляхом виникнення інших.

Маса суттєво змінює індивідуальну психіку та індивідуальну поведінку. Маса, що залучає до себе людей, руйнує всі відмінності між ними, а також трансформує всю індивідуальну психіку та підкоряє індивідуальну свідомість. Маса нівелює всю індивідуальну психіку, зрівнює всіх абсолютно різних людей. Г. Лебон виділив такі відмінні ознаки індивіда у масі: анонімність, зменшення рівня свідомої особистості, переважання несвідомої особистості, зниження інтелекту, орієнтація масою думок і почуттів індивідів у одному напрямку, формування тенденції до негайного здійснення навіяних дій. Г. Лебон стверджував: «Індивід не є більше самим собою, він став безвільним автоматом».

Сучасні автори виділяють інші зміни, що відбуваються з особистістю у масі: підвищення емоційності сприймання, підвищення навіюваності, зменшення критичності ставлення до себе, зменшення рівня раціональності переробки інформації, пригнічення почуття відповідальності за власну поведінку, поява почуття сили і усвідомлення анонімності.

Якщо людина втрачає індивідуальну відповідальність, то набуває відчуття безвідповідальності і могутності. Криміналісти знають, що у групових злочинах не можна практично визначити міру особистої відповідальності кожного індивіда за скоєні дії. Факти злочину є, але не можна визначити конкретних злочинців. Злочин здійснює маса, і жоден із членів маси не може згадати, хто конкретно і що робив.

З. Фрейд писав, що індивід у масі впадає у особливий стан «зачарування». Свідома особистість повністю відключається, почуття і думки орієнтовані масою у певному напрямку, особистість більше не усвідомлює своїх дій, але виконує навіяні певні дії.

Але маса не тільки «забирає» щось у індивідуальної психіки, вона ще надає своїм членам нових якостей .

По - перше. Індивід відчуває почуття нездоланої сили. Належність до маси гарантує анонімність окремого індивіда. Маса ніколи не несе відповідальності, а належність особистості до маси позбавляє її від персональної відповідальності.

По - друге. Індивідуальна психіка змінюється внаслідок великої зараженості маси. У масі заразлива кожна дія у такому рівні, що індивід жертвує своїм власним інтересом на користь інтересу спільного, масового. Тут же, на думку Г. Тарда, має місце зворотний вилив: маса заражає індивіда, а індивід, заражаючись, впливає на масу.

По - третє. Важливою причиною появи особливих якостей є навіюваність.

Вплив маси на особистість суперечливий. У масі людина спроможна на все. Маса людей може здійснювати такі злочини, на які жодна особистість окремо не спроможна. Маса спроможна на вбивство, і жодне слідство не може встановити, хто конкретно бив, різав, стріляв…

Крім розглянутих особливостей психіки, відома так звана зміна індивідуальної психіки – амнезія, часткова втрата пам’яті на події. Людина просто не може пригадати, що вона робила у масі. Амнезія супроводжується занепадом сил після сильного емоційного стресу, що відповідає «фізіологічному афекту». Такий стан зменшує правову відповідальність за дії, «здійснені у стані раптового сильного душевного хвилювання».

Психологи констатують, що у масі відбувається деіндивідуалізація, або втрата особистістю свого обличчя. Деіндивідуалізацією називається втрата свідомості і боязні оцінки, що виникають у групових ситуаціях та забезпечують анонімність і не концентрують увагу на окремому індивіді. Ще Ч.Р. Дарвін стверджував, що сильні переживання певного емоційно-афективного стану впливають на м’язи обличчя і ведуть до напруження одних і тих самих м’язів у великої кількості людей. У такому стані у обличчях людей з’являються деякі подібності, зникають відмінності. Внаслідок цього з’являється те узагальнене «обличчя маси».

У соціально - психологічному плані маємо на увазі «втрату особистості». Поняття особистості у соціальній психології має два підходи: раціональний та ірраціональний.

Раціональний підхід розглядає особистість як сукупність свого «Я» та соціальних ролей. Відчуження у масі цей підхід пояснює просто. По - перше, перебування у масі зменшує загальний рівень раціональності людини, на перший рівень виходить ірраціональне, емоційне начало. По -друге, перебування у масі веде до руйнування соціальних ролей. На деякий час вони просто зникають. У масі всі однакові, за винятком ватажків. По - третє, маса вимагає зречення власного «Я». Це «Я» розчиняється у масовому «Ми».

Ірраціональний підхід розглядає особистість як породження несвідомого, яке дещо підчищене соціальними нормами, тобто це функція трьох змінних Id, Ego, Super - ego. Такий підхід пояснює деіндивідуалізацію зникненням соціального контролю у вигляді Super - ego та зменшенням ролі Ego під впливом глибинного неусвідомленого Id.
З. Фрейд розглядав психологічну масу і її поведінку як детерміновану виключно підсвідомим Id. Він розглядав дві штучні маси: армію та церкву. На його думку, вони тримаються на підсвідомій любові до образу ідеального батька. У першому випадку він представлений воєначальником, який є «батьком рідним» щодо солдат, в іншому – ісусом Христом – «батьком всього людства».
Звідси – підкорення їм і своєрідне розчинення у них, що і є свого роду деіндивідуалізацією.

Blog

Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук

Содержание