Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук

Вид материала

Документы

Содержание При організації управління. 14.2. Критерії психічного здоров’я

Подобный материал:

• Практикум з психології кандидат психологічних наук Кущенко І. В. Вступ до спеціальності, 3009.91kb.
• Типова програма навчальної практики кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, 2748.29kb.
• Типова програма стажування кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, 2408.02kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3924.08kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3936.51kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3919.5kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3718.01kb.
• -, 880.25kb.
• Кандидат психологічних наук Бугайова Н, 59.71kb.
• В городе москве, 2083.9kb.

При організації управління. При організації управління необхідно керуватися головним правилом, сформульованим Д. Карнегі: «Ідея має належати партнеру». Керівник має сформулювати завдання у загальному вигляді, партнеру запропонувати вирішити її. Всі пропозиції мають відмовлятися мотивовано до того часу, поки не буде висловлена Ваша ідея.

Не можна робити зауваження підлеглим у присутності інших співробітників, а тим більше на початку робочого дня. Слід дотримуватися правила: «Хвалити при всіх, а висловлювати невдоволення – наодинці і у кінці робочого дня».

На нарадах, конференціях чи інших публічних заходах ніколи не перебивати співробітників, які задають запитання. Необхідно дати можливість висловлюватися. Звичайно запитання ставлять або дуже розумні люди, або дуже нерозумні. Перші ставлять мало запитань, короткі та відповідні ситуації, а другі – довгі і багато, досить заплутані. Тут керівнику необхідне терпіння. На боці керівника буде і той, хто ставить запитання, і той, хто слухав разом з ним.

Останнє правило: підсилюй ту якість, що приписав тобі партнер по спілкуванню.

У поїзді, у плацкартному вагоні, вночі три компаньйони влаштували пиятику. Четвертий, сторонній чоловік, сподівався відпочити, бо завтра напружений день, наступної ночі зворотна поїздка і знову на роботу. Але заснути не вдалося. Далеко за північ крім шуму, пиятики почалося куріння у вагоні. На зауваження чоловіка один з п’яних сказав:

• Слухай, ти козел …
  
• Так, я козел. І не тільки козел. Я ще і підлотник.
  
• …
  
• Зараз поїзд прийде у Конотоп, я викличу міліцію і ви у цьому переконаєтеся.
  

Після цього автор цих слів не бачив тієї компанії до сьогодні.

Таким чином, використанням закономірностей спілкування та його трансактного характеру можна захистити себе від агресивної вербальної поведінки партнера та уникнути конфлікту.


Запитання для самоконтролю

1. Що називається спілкуванням?
   
2. Дайте характеристику аспектів спілкування.
   
3. Які є комунікативні бар’єри? Дайте характеристику вербальній комунікації.
   
4. Які є просторові зони у процесі спілкуванння?
   
5. Види погляду у процесі спілкування.
   
6. Сутність спілкування як взаємодії.
   
7. Що називається ідентифікацією?
   
8. Що називається емпатією?
   
9. Що називається рефлексією?
   
10. Що називається стереотипизацією?
    
11. Які є Я-стани особистості людини за Е. Берном?
    
12. Поясніть виникнення конфлікту при перехресних трансакціях.
    
13. Умови попередження конфлікту у процесі спілкування.
    
14. Умови психологічного захисту у процесі спілкування.
    
15. Необхідність і значення підсилення якостей, що приписує опонент.
    

Практичне заняття

Спілкування та можливості психологічного захисту
у процесі спілкування


1. Поняття про спілкування .

2. Види та функції спілкування.

3. Міжособистісна сумісність.

4. Структурний аналіз особистості людини.

5. Трансактний аналіз спілкування. Види трансакцій.

6. Можливості психологічного захисту у особистому та сімейному житті.

7. Можливості психологічного захисту на роботі.


Зразок тесту для самоконтролю


1. Невербальна система передачі інформації – це:

а) використання інтонації;

б) використання мови;

в) використання рухів тіла;

г) використання жестів;

д) використання музики.


2. Проксеміка – це:

а) поза і рухи тіла людини;

б) просторова і часова організація спілкування;

в) рухи руками;

г) рухи м’язів обюличчя;

д)сила і тембр голосу.


3.Система контактів між людьми, що виникає у процесі спільної діяльності, називається:

а) взаємодія;

б) спілкування;

в) взаємовідносини;

г) регулювання;

д) сприймання.


4.Спілкування відіграє провідну роль у:

а) діяльності;

б) сприйманні;

в) мисленні;

г) коханні;

д) психічному розвитку дитини.


5.К. Ізард виділив такі емоції, як бар’єри у спілкуванні:

а) страждання;

б) обурення;

в) огиду;

г) презирство;

д) страх.


Список літератури


1. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы. – СПб.: Лениздат,
1992. – 400с.

2. Гримак Л.П. Общение с собой. – М.: Политиздат, 1991. – 320с.

3. Каган М.С. Мир общения. – М.: Политиздат, 1988. – 320с.

4. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: у 2 кн. Кн.1. Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь,
2004. – 576с.

5. Пиз А. Язык телодвижений. – М.: Ай кью, 1992. – 268с.

6. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування. К.: ВД «Професіонал», 2004. – 304с.

7. Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – Казань: Татарская кн. изд-во, 1991. – 192с.


Чатина ІІ


14. Психічне здоров’я


14.1. Підходи до визначення психічного здоров’я.

14.2. Критерії психічного здоров’я.

14.3. Психотерапія.


14.1. Підходи до визначення психічного здоров’я


Досить довгий час психічне здоров’я розглядалось у межах медичної науки – психіатрії (вивчалися загальні тенденції та особливості перебігу психічних хвороб – шизофренії, епілепсії, маніакально-депресивного психозу, психопатій тощо) та невропатології (психічні розлади при різноманітних невротичних, психопатичних та інших порушеннях функціонування нервової системи). Виникнення психологічного підходу до проблеми психічного здоров’я пов’язане з науковим внеском З. Фрейда (1856 – 1939 рр.), який розглядав психічні розлади як результат впливу внутрішньоособистісних конфліктів. Він вважав, що весь спектр негативних емоційних переживань (депресія, тривога, жахи та інші) є суб’єктивним боком цих конфліктів.

Сучасна психологія накопичила значний матеріал щодо визначення психічного здоров’я, його досягнення та методів корекції негативних психічних станів. Втім визначення психічного здоров’я залишається досить складним та багатоваріантним. Існує принципова різниця у розумінні психічного здоров’я у медицині, психології, соціології, соціальній антропології. Розглянемо різні моделі розуміння психічного здоров’я.

Гомеостатична модель здоров’я розглядає його як внутрішню узгодженість різноманітних елементів. Психічно здорова особистість – це людина, психічні процеси якої перебувають у стані гармонійної рівноваги. Будь - яка дисгармонія, неврівноваженість, переважання (наприклад, надмірні емоції) або нестача чогось (наприклад, знижена саморегуляція) відображають наявність певних психічних розладів. Такий підхід є характерним для психоаналітичного напрямку, що пропонує спеціальні психотерапевтичні техніки для лікування внутрішніх психологічних конфліктів. Слід зазначити, що подібна модель здоров’я використовується сучасною психіатрією. Зокрема, О.В. Бойко дає таке визначення психічного здоров’я: «Психічне здоров’я – це стан індивіда, що характеризується цілісністю та узгодженістю всіх психічних функцій організму, що забезпечує відчуття суб’єктивного психічного комфорту, здатність до цілеспрямованої осмисленої діяльності та адекватні форми поведінки».

Оцінка гомеостатичної моделі. Безумовно, ідея особистісної гармонії є привабливою, тому вона досить часто використовується психотерапевтами та психологами - консультантами. Сутність роботи їх полягає у визначенні провідних проблем особистості та допомозі у набуванні стану рівноваги та стабільності. З іншого боку, названа модель не враховує соціальну реальність існування індивіда; психічне здоров’я людини обмежене межами її індивідуального існування.

Адаптаційна модель важливою умовою психічного здоров’я називає адекватну поведінку людини у соціумі. Якщо людина може пристосуватися до соціального середовища, дотримується моральних та правових норм, то вона вважається психічно здоровою. Неправильна або часткова адаптація, невміння або небажання вступати в адекватні відносини з суспільством дають змогу оцінювати ті чи інші прояви поведінки як варіанти психічної хвороби. Важливим критерієм здоров’я є поняття нормальності – суспільство задає систему норм та правил, яких потрібно дотримуватись. Іншими словами, психічно здорова людина – це нормальна людина. Даний підхід до психічного здоров’я розвивається у межах біхевіоризму, психоаналізу, соціально-когнітивної психології.

Оцінка адаптаційної моделі. Індивід у наведеній моделі розглядається як підсистема більш широкої системи – суспільства. Умовою психічного здоров’я вважається адекватна соціалізація, пристосування до соціальних норм. Цей процес може супроводжуватися надмірним тиском суспільства на окрему особистість, тобто пристосування до соціальних норм може призвести, навпаки, до невротизації індивіда. Іншими словами, у межах адаптаційної моделі психічно здорова людина – це людина, яка є умовою нормального функціонування суспільства у цілому. Індивідуальні потреби особистості приносяться у жертву суспільству. З іншого боку, можна зазначити, що формування особистості дійсно відбувається у суспільстві, засвоєння різноманітних норм та правил (наприклад, норми мови, правила письма тощо) є умовою розвитку особистості. Крім того, особистість, що не може засвоїти моральні та правові норми суспільства (злочинці, наркомани тощо), дійсно може стати фактором, що завдає шкоди як суспільству, так і окремим людям.

Модель особистісної самореалізації активно розвивається у межах гуманістичної психології. Засновники гуманістичної психології підкреслюють, що вони вивчають здорову та адаптовану особистість, яка орієнтована на пошук змісту власного життя, розкриття творчого потенціалу та самовдосконалення. Представниками гуманістичного напрямку, які розвивали поняття про психічно здорову особистість, можна назвати Г. Олпорта, К. Роджерса.
А. Маслоу. Найбільш повний опис психічно здорової особистості наведений у теорії А. Маслоу. Зокрема, він виділяв такі характеристики здорової особистості.

• Самоактуалізація – спрямованість на розкриття власного потенціалу.
  
• Особистісне зростання - готовність до постійних внутрішніх змін.
  
• Довіра до життя – людина здатна прийняти будь - які події власного життя, у тому числі негативні, розглядаючи їх як життєві уроки.
  
• Здатність до діалогу – повага особистості іншої людини.
  
• Свобода самовираження – здатність репрезентувати власні думки, ідеї, цінності іншим людям.
  
• Осмисленість існування – розуміння змісту власного життя.
  
• Цілісність – не стільки вже існуюча стабільність особистості, скільки постійне намагання осмислити та інтегрувати новий досвід.
  

А. Маслоу виділяв два типи здорової особистості. Перший тип – це люди, що живуть та реалізують себе у повсякденній реальності. Це активні та прагматичні особистості, вони добре пристосовані. Другий тип – люди, орієнтовані на реальність ідей та вищих цінностей. Життя таких людей підпорядковане творчості, вони схильні до містичних, сакральних, екстатичних переживань, що супроводжуються осяяннями та прозріннями.

Оцінка моделі самоактуалізації. Визначення психічного здоров’я у межах самовизначення особистості є безумовним досягненням гуманістичної психології. Особистість вже не розглядається як об’єкт зовнішніх впливів, а представлена як самостійній суб’єкт, здатний побудувати власне життя та відповідати за власні вчинки. З іншого боку, насправді самоактуалізованих особистостей, здатних знайти власний шлях у житті та повністю самореалізуватися не дуже багато. Як правило, переважна частина людей веде традиційне життя, адаптуючись до оточуючої реальності. Модель здорової особистості певною мірою здається ідеалізованою. Цей факт не знижує значення моделі здорової особистості, що була створена психологами гуманістичної спрямованості.

Динамічна модель здоров’я одним з провідних критеріїв особистості вважає відкритість новому досвіду і, таким чином, постійний розвиток та особистісні зміни. Внутрішній дисбаланс не розглядається як негативний прояв. Навпаки, він може свідчити про особистісне зростання та духовну трансформацію. У межах даного напрямку розрізняють духовні кризи та суто патологічні прояви психіки. Різниця полягає у тому, що при патологічному стані втрата особистісної цілісності супроводжується регресією особистості (перехід на більш низький рівень функціонування, заміна складних мотивів та цінностей більш простими, елементарними). Нормальний розвиток особистості також супроводжується дисгармонійними станами, але вони є умовою більш високого рівня інтеграції. Динамічна модель психічного здоров’я активно розвивається в межах екзістенціональної та трансперсональної психології (У. Джемс, Р. Асаджолі, С. Гроф).

Оцінка динамічної моделі. Враховуючи те що динамічна модель психічного здоров’я розвивається досить недовгий час, можна зазначити, що не існує чітких критеріїв, за якими можна визначити різницю між патологічним та нормальним станами дисгармонійного розвитку. З іншого боку, цей напрямок є досить перспективним, відображаючи сучасні тенденції соціального життя – постійні зміни та розвиток. Саме тому відкритість досвіду, здатність змінюватися та сприймати нову інформацію є важливою характеристикою сучасної людини.


14.2. Критерії психічного здоров’я


На перший погляд існує досить суттєва і зрозуміла різниця між психічною нормою та психічним відхиленням. Втім при більш глибокому аналізі даної проблеми постає досить багато запитань, що заважають формулюванню однозначної відповіді. Наприклад, люди творчої праці, з одного боку, мають певні проблеми в емоційній сфері, не завжди є адаптованими до повсякденної реальності. З іншого боку, розвиток людства значною мірою зобов’язаний саме цим дивакам.

У психіатрії досить довгий час існувало уявлення, що психічна норма та патологія мають чітко окреслені межі, тобто існують тільки дві альтернативи – людина або психічно здорова або психічно хвора. З ХVІІІ століття таке уявлення починає змінюватися – різка межа між психічною нормою та психічною патологією замінюється поняттям про існування проміжних станів та перехідних форм.

Класифікацію проміжних станів між психічним здоров’ям та психічною хворобою запропонував
Б.С. Семичов.

Ідеальна норма. Вона означає відсутність будь-яких хворобливих психічних станів як на момент обстеження, так і в анамнезі конкретної людини.

Середньостатистична норма. Це показник, що характеризує конкретну популяцію, тому може включати різноманітні не дуже виражені відхилення від ідеальної норми. Здоров’я конкретної людини порівнюється зі здоров’ям людей певної соціальної групи.

Конституційна норма – це порівняння здоров’я людини з особливостями психічного стану індивідів, що належать до певного конституційного типу (наприклад, збільшена вага тіла супроводжується гіпертонією, тому незначне збільшення тиску для людини з підвищеною вагою буде розглядатись як варіант норми, у той час як такий самий тиск для людини з пониженою вагою – як суттєвий розлад).

Акцентуація характеру – це крайня межа рис нормального характеру. Акцентуйована людина, відрізняючись значним розвитком деяких рис, має дещо знижену адаптацію у конкретних ситуаціях (наприклад, стресовим фактором для людини з лабільною акцентуацією можуть стати самотність, відсутність теплих стосунків).

Передпатологія або підвищений ризик виникнення психічних порушень. Характерним у даному випадку є, з одного боку, наявність стресогенних факторів, з іншого, -

досить нормальне функціонування людини. Втім організм та психіка функціонують на рівні підвищеного ризику, використовуючи резервні сили.

Передхвороба або стан дисфункції. Стан дисфункції утворює низка різних за якістю порушень, одні з яких більше наближені до норми (астенічний стан), інші – до хвороби (психотичні прояви). Окремі прояви хворобливих станів ще не свідчать про наявність психічного захворювання. Одиничні випадки галюцинацій ще не свідчать про психічну хворобу. Істерична реакція може статись у будь - якої людини у стресовій ситуації, але це не свідчить про наявність психічного захворювання.

В.В. Корольов розділив психопатологічні та невротичні порушення психіки та поведінки на патологічні та непатологічні. Маючи однакові зовнішні прояви, ці порушення принципово відрізняються. За механізмами виникнення патологічні порушення базуються на фізичних та біохімічних змінах у діяльності нервової системи. Непатологічні порушення – це результат засвоєння індивідом поглядів, форм поведінки, що не є характерними для даного суспільства. Динаміка патологічних порушень виявляється у формуванні певних клінічних синдромів. При непатологічних порушеннях можна зафіксувати тільки збільшення порушення моральних норм.

Г.К. Ушаков перехідними станами між психічною нормою та патологією називав аномальні реакції, аномальні стани та аномальний розвиток. Аномальні реакції – це неадекватне реагування у ситуації стресу (суїциди, істеричні стани, немотивована агресія). Аномальні стани – це неадекватне функціонування психіки та організму у ситуації психотравми. При цьому не відбувається патологічних змін психіки і при певних умовах (зникнення неналежної ситуації або зміна ставлення до неї) психічний стан людини переходить у режим нормального функціонування. Аномальний розвиток – це формування стійких поведінкових та психічних реакцій, що починають виявлятися не тільки у ситуації їх формування, але у більш широкому контексті життя даної людини.

Виходячи з наведених прикладів класифікації станів, що знаходяться між психічною хворобою та психічним здоров’ям, зрозуміло, що чітко визначити психічне здоров’я та психічну хворобу досить важко.

На оцінку психічних станів як хворобливих або здорових також впливає культурний контекст, в яких вони виникають. Взаємозв’язок культури та психопатології розглядається з позицій двох основних напрямків. Etic-підхід представляє універсалістський погляд, підкреслюючи, що однакові психопатологічні відхилення мають місце у всіх культурах. Культура може вплинути тільки на зміст симптому, але не наявність симптому як такого. Як приклад можна навести дослідження особливостей психічних захворювань, що проводилися Всесвітньою організацією охорони Здоров’я. Зокрема, вивчення шизофренії у дев’яти країнах показало існування однакових симптомів даного захворювання у представників різних культур. Аналогічні результати були одержані щодо депресії – люди різних країн у стані депресії відчували засмучення, нездатність відчувати радість, думки про недоцільність життя. З іншого боку, універсальні симптоми захворювання не виключали певної різниці у перебігу хвороби. Зокрема, було виявлено, що у країнах, що розвиваються, шизофренія має більш легкі форми порівняно з розвиненими країнами.

Уявлення про значний вплив культури на формування та перебіг психічних захворювань розвивається у межах Emic-підходу. Цей напрямок орієнтується на культурну унікальність. Відхилення поведінки від норми аналізується у межах культурного контексту, відхилення, що існують в одній культурі, можуть не зустрічатися в іншій або розумітись у межах нормальної поведінки. У спеціальній літературі описані деякі психопатологічні стани, що зустрічаються тільки в окремих культурах.

Амок означає неконтрольовану агресію, при якій є бажання вбити іншу людину. Амок зустрічається у Малайзії, Індонезії, Таїланді.

Виснаження мозку включає проблеми з академічною успішністю, головний біль, втому очей та труднощі зосередження. Зустрічається у західноафриканських студентів, практично є невідомим в інших культурних середовищах.

Піблоктог – неконтрольоване бажання покинути приміщення, зірвати з себе одяг та знаходитися на арктичному морозі. Це явище зафіксоване у Гренландії, на Алясці, в арктичних районах Канади.

Сусто – неспання, апатія, депресія, тривога, страх. Зустрічається серед людей, що населяють високогір’я Анд.

Вітіко - передбачає огиду до звичайної їжі, депресію, неспокій, часто закінчується вбивством та канібалізмом. Зустрічається серед канадських індійців.

Таким чином, дослідники, які займаються проблемами психічного здоров’я, намагаються прийти до консенсусу у його визначенні. З одного боку, існує факт людської різноманітності, з іншого – особливості людського співіснування потребують встановлення певних норм та правил, наприклад, для того, щоб забезпечити соціальну стабільність та вберегти оточуючих від неконтрольованої поведінки психопатів. Сьогодні психіатри як загальні ознаки психічного захворювання виділяють надмірну відстороненість від соціуму, прояви насильства щодо оточуючих, галюцинації та марення.

Концепція договору є ще одним уявленням про норму та патологію. Сутність цієї концепції полягає у тому, що професіонали у сфері психічного здоров’я встановлюють критерії психічної норми та психічної патології, з якими погоджується як наукова спільнота, так і суспільство у цілому. Зрозуміло, що такі критерії можуть певним чином змінюватись залежно від норм та цінностей, що існують на даному етапі розвитку суспільства або від стану розвитку психіатрії та психології у конкретній країні. Наприклад, досить довгий час самогубство пов’язувалося з важкими психічними порушеннями, сьогодні воно вважається реакцією на стресову ситуацію. Зверніть увагу на фільми 30 - 50 років, в яких одним із важливих атрибутів головного герою було куріння – це вважалося позитивною рисою. Сьогодні куріння оцінюється негативно.

Ще один факт, за допомогою якого можна проілюструвати вплив рівня розвитку психіатричної науки на оцінку певних симптомів. На початку двадцятого століття американський невропатолог Д. Бірд ввів поняття неврастенії (стан фізичної та психічної втоми). Його дуже широко використовували, оцінюючи психічний стан людини. У середині ХХ століття у США був випущений новий довідник із діагностики психічних захворювань, в якому поняття неврастенії було відсутнім. Відповідні симптоми були віднесені до депресії або тривожного стану. Так неврастенія «зникла» у Сполучених Штатах. З іншого боку, у Радянському Союзі, Китаї діагноз неврастенії ставився досить часто, були написані численні керівництва, захищені дисертації щодо діагностики та лікування подібних психічних розладів.