Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук

Вид материала

Документы

Содержание 15.3. Психічний розвиток людини у дитячому віці

Подобный материал:

• Практикум з психології кандидат психологічних наук Кущенко І. В. Вступ до спеціальності, 3009.91kb.
• Типова програма навчальної практики кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, 2748.29kb.
• Типова програма стажування кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, 2408.02kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3924.08kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3936.51kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3919.5kb.
• Программа воспитания и обучения в детском саду, 3718.01kb.
• -, 880.25kb.
• Кандидат психологічних наук Бугайова Н, 59.71kb.
• В городе москве, 2083.9kb.

15.3. Психічний розвиток людини у дитячому віці


Дитячий вік психічного розвитку людини є умовним, узагальненим поняттям, що поєднує низку науково виділених вікових періодів психічного розвитку. Ера дитинства об’єднує такі вікові періоди: кризу новонародженості, періоди немовляти, раннього дитинства, дошкільного дитинства, молодшого шкільного віку. Розглянемо особливості розвитку людини у ці вікові періоди.

Криза новонародженості. Народження дитини – це криза. Дитина потрапляє у нові умови життя і переходить на інші умови обміну речовин. Нове середовище більш світле, прохолодне. Зміна середовища вимагає пристосування до нього, про це свідчить втрата ваги дитиною у перші дні життя.

Дитина народжується з обмеженою кількістю безумовних рефлексів та форм поведінки. Це рефлекси: смоктальний, захисний, орієнтувальний, руховий, хапальний, відштовхування. Нервова система не завершила свій розвиток: нервові волокна не мають мієлінової оболонки, що забезпечує передачу збудження на всю нервову систему. Будь-яке збудження викликає глобальні, недиференційовані рухи всього тіла, особливо рук і ніг.

Новонароджений майже безперервно спить. Якщо йому незручно, чи він голодний – тоненько плаче. Сон дитини ще не має концентрації на ніч, тому важливо дотримуватися режиму.

Новонароджена дитина Homo sapiens має так звані атавістичні рефлекси: хапальний, відштовхування, плавання. Якщо одно – двотижневій дитині у руку вкласти будь - який предмет чи палець, то дитина міцно стискає його і може зависнути. Цей хапальний рефлекс відіграє важливу роль у дитини наших родичів – мавп. Дитинча міцно хапається за волосяний покрив і міцно тримається під час руху мавпи. Другий рефлекс – відштовхування ніжками від опори, а якщо дитина потрапляє у воду, то здійснює плавальні рухи. Ці три рефлекси є атавістичними, тобто виявляються у новонародженого як спадок від тварин.

Новонароджений найбільш залежний від дорослих. Необхідною умовою нормального функціонування і розвитку дитини є активне функціонування аналізаторів і систематичне одержання необхідної сенсорної інформації. Діяльність аналізаторів формується швидше, ніж тілесні рухи. Особливо швидко формується діяльність слухового та зорового аналізаторів. Тому мамам можна порадити розмовляти з дитиною, якщо вона не спить. Саме розвиток цих аналізаторів складає підґрунтя формування умовних рефлексів.

Первинною формою взаємодії дитини з дорослими є поява посмішки у дитини, коли вона бачить обличчя дорослого. Посмішка дитини знаменує закінчення кризи новонародженості. Подальший розвиток дитини обумовлений розвитком засобів спілкування. Появу посмішки у дитини називають комплексом пожвавлення. На думку радянського психолога М.І. Лісіної, комплекс пожвавлення є першим актом спілкування з дорослим. Дитина не просто посміхається, а емоційно взаємодіє з дорослими. Комплекс пожвавлення є результатом певного періоду розвитку і має такі наслідки:

- дитина може зосереджувати свою увагу на дорослому;

- дитина може збуджуватися при виникненні контакту;

- дитина може то слухати, то відповідати на звертання;

- дитина спроможна враховувати момент, коли від неї чекають слухання, коли відповіді.

Поява комплексу пожвавлення означає початок періоду немовляти.

Період немовляти. Період немовляти (2 міс. – 1 рік) характеризується присутністю дорослого. А тому видатний радянський психолог Л.С. Виготський (1896 – 1934 рр.) назвав немовля найбільш соціальною істотою. Життя немовляти повністю залежить від дорослого. Саме у цьому і є сутність соціальної ситуації психічного розвитку. Дорослий задовольняє біологічні (їжа, тепло, чистота) та психологічні (показує предмети, іграшки, розмовляє, сміється) потреби. Дорослий у такому випадку є посередником у взаємодії немовляти з навколишнім предметним світом.

Провідним типом діяльності немовляти є безпосередньо – емоційне спілкування з дорослими. До спілкування з дорослими спонукають потреби, увага та інтерес до дорослого, емоційні прояви на адресу дорослого, ініціативність дій дитини для спонукання уваги дорослого, чуттєвість дитини щодо дорослого.

Усі ці потреби дитини у спілкуванні з дорослими виникають на підґрунті задоволення біологічних потреб. Саме їх задоволення і викликає у дитини виділення дорослого із всього навколишнього світу. Вирішальним у цьому спілкуванні є поведінка дорослого. Він ставиться до дитини як до суб’єкта: сам з нею спілкується, говорить, сміється, грає за неї, тобто виконує за неї ті дії, які дитина виконати не може.

Безпосередньо – емоційне спілкування немовляти з дорослим складає підґрунтя виникнення новоутворень. До них належать: виникнення жесту, виникнення ходіння, автономна мова.

Протягом першого року життя дитина оволодіває рухами власного тіла. Це видно на прикладі руху руки. Спочатку простягання руки до предмета, далі захоплення і маніпулювання ним. Мимовільні, рефлекторні дії поступово перетворюються у довільні. Але це стосується лише рухів, а не дій. Дитина у цьому віці ще не ставить перед собою усвідомленої мети. Вона тягнеться до іграшки лише тому, що вона приваблює її.

Якщо дитина не може дотягнутися до іграшки і не може її взяти, то це добре розуміє мама. Вона зрозуміла прагнення дитини і подала їй іграшку. Багаторазове повторення цього, тобто руху у напрямку іграшки, що є недосяжною (жест до себе), поступово приводить до перетворення руху у вказівний жест (жест для інших). Так формується спроможність управляти поведінкою інших за допомогою жесту.

Криза першого року життя пов’язана з оволодінням дитиною ходінням. Саме воно розриває єдність дитини з дорослими. Тепер дитина матиме можливість знайомитися (сприймати) з тими предметами, що її цікавлять, а не з тими, що пропонують дорослі.

Завершення першого року життя не пов’язане з оволодінням рідною мовою. Дитина може вимовляти декілька слів, але слова відображають більше звукову будову, ніж звучання у реальності. Так виникають подібні за звучанням до реальних слова, а іноді і зовсім їм не відповідають. Такі слова розуміє лише мама. Так виникає автономна мова, зрозуміла лише матері та дитині. Наприклад: буко – яблуко, плєка – хліб (від рос. хлеб) і т. ін.

Крім того, протягом першого року життя у дитини розвивається вся пізнавальна сфера: увага та пізнавальні процеси. Мова у цей період сприймається у єдності з ситуацією взаємодії з дорослими, а почуття пов’язані спочатку з ситуацією задоволення біологічних потреб. Взаємодія з дорослими (іграшки, дії з предметами) викликають позитивні почуття. У цей період виникає почуття здивування, що знаменує виникнення пізнавального ставлення до дійсності.

Період раннього дитинства. Період раннього дитинства від 1 до 3 років характеризується соціальною ситуацією, що передбачає наявність дорослого. Дорослий виконує функцію спонукання до активності. Значення дорослого у житті дитини величезне, але у цьому віці змінюється характер взаємовідносин. У цьому віці дитина потребує, щоб дорослий співпрацював з нею, організовував діяльність, допомагав у важку хвилину, тобто робив те, що робить дитина.

Д.Б. Ельконін вважає, що розвиток дитини здійснюється не просто у системі взаємодії з предметами, а у системі «дитина - суспільство». Дитина взаємодіє з предметами, що мають певне суспільне значення та з дорослими. У цій системі взаємовідносин виділяють дві підсистеми: дитина – предмет –дорослий та дитина – дорослий – предмет. У першій взаємовідносини дитини з дорослим опосередковуються предметом, а у другій – взаємовідносини дитини з предметом опосередковуються дорослим. Наявність двох цих підсистем взаємовідносин складає підґрунтя того, що у діях однієї людини завжди присутня інша. «Людина, - стверджує
Д.Б. Ельконін, - завжди дві людини».

Соціальна ситуація у ранньому дитинстві розширюється спілкуванням з однолітками. У цьому віці дитина любить весь світ, радіє успіхам інших, самостійно шукає форми взаємовідносин з однолітками.

Провідний тип діяльності – предметно - маніпулятивна. Спочатку дитина одноманітно маніпулює предметами, що потрапляють до її рук. Головним у взаємодії дитини з дорослим є спільна справа – практична співпраця. Мотивом спілкування є діловий мотив. Важливою є не проста присутність дорослого, а щоб він мав відношення до того, чим займається дитина, співпрацював з нею.

Поступово маніпулятивна діяльність замінюється предметною, тобто дитина починає діяти з предметами у відповідно до їх соціального призначення. Ручкою - пишуть, олівцем - малюють, ложкою – їдять, із склянки – п’ють і т. ін. Дитина починає засвоювати соціальне призначення предметів і оволодіває відповідними діями. Ось чому важливо у період раннього дитинства навчити дитину користуватися ложкою, чашкою, ручкою, олівцем. Період раннього дитинства є сензитивним для оволодіння предметними діями. Всі предмети для людини мають фіксоване значення. Орієнтації у цьому значенні дитину навчає дорослий у практичній співпраці.

Функціональні властивості предметів засвоюються дитиною успішніше у процесі навчання і виховання. До предметних дій необхідно додати співвідносні дії. Це дії з різноманітними пірамідками, коробками і т. ін. Сукупність всіх дій визначають психічний розвиток дитини у цьому віці.

Самостійне переміщення дитини у просторі забезпечує доступність їй всіх предметів. До того ж у цей період дитина активно оволодіває рідною мовою. Все це створює сприятливі умови для розвитку всіх сфер психіки людини. Психічний розвиток людини характеризується тим, що у однакові часові проміжки психіка «проходить» різні проміжки. Якщо становлення психіки дорослої людини відбувається протягом 20 років, то половина цього розвитку відбувається протягом перших 3 років.

У період раннього дитинства формуються такі досягнення розвитку :

- оволодіває прямоходінням;

- оволодіває рідною мовою;

- спроможна до самообслуговування;

- спроможна встановлювати взаємовідносини з оточенням;

- володіє елементарними нормами поведінки;

- високий рівень активності і самостійності;

- оволодіває просторовими співвідношеннями предметів;

- оволодіває предметними і співвідносними діями;

- вдосконалюються психічні процеси.

Сукупність досягнень приводить до усвідомлення себе як самостійної дійової особистості. Крім того, дитина багато що вміє робити сама. Оволодіння мовою сприяє оволодінню особовим займенником «Я». Протягом раннього дитинства дитина називає себе по імені, як і дорослі. На третьому році життя дитина починає називати себе займенником «Я». Від цього моменту дитина усвідомлює, що може більше, хоче бути самостійною та дорослою. Відбувається зміна взаємовідносин з дорослими. Виникає протиставлення дорослому, що виражається у висловленні «я сам». Воно відображає прагнення дитини бути дорослою зараз, до самостійності. Так виникає криза 3 років.

Слід пам’ятати, що прагнення дитини до самостійності необхідно задовольняти. Але домагання дитини занадто великі. При необхідності дитина звертається до дорослого за допомогою. Цю допомогу необхідно надавати. Криза трьох років знаходить своє вирішення у новому типі провідної діяльності – ігровій. А це вже новий віковий період розвитку.

Новоутворення періоду раннього дитинства:

• відокремлення себе від оточення;
  
• відокремлення власних дій від себе;
  
• порівняння себе з іншими;
  
• самосвідомість;
  
• система «Я»;
  
• почуття дорослості.
  

Дошкільний вік. Дошкільне дитинство від 3 до 7 років забезпечує оволодіння системою соціальних взаємовідносин дорослих, але у доступній для дитини ігровій формі.

Соціальна ситуація розвитку дошкільників полягає у зміні взаємовідносин із дорослими. Спільні дії з дорослим періоду раннього дитинства замінюються самостійним виконанням вказівок дорослого. Це перше. Друга особливість соціальної ситуації дошкільників полягає у виникненні взаємовідносин із однолітками і виникнення особливого «дитячого суспільства». Найбільш чітко це виявляється у суспільній системі дошкільного виховання. Третя
особливість – особливість діяльності. Прагнення бути таким, як дорослий, і одночасна відсутність необхідних знань і навичок приводять до того, що дитина реалізує це прагнення у ігровій діяльності.

Ігрова діяльність є провідною у дошкільному віці, бо саме у ній формуються новоутворення та нова провідна діяльність – навчальна. Існує велика кількість ігор: рухомі, з правилами, конструктивні, дидактичні, рольові. Саме рольову гру вважають провідною у цьому віці.

Ігрова діяльність дітей дошкільного віку є справжньою людською діяльністю. Рольова гра дітей має низку особливостей.

1. Гра є формою активного відображення дитиною життя людей. Підґрунтям її є предметно - маніпулятивна діяльність і наслідуваність дій. Так, наслідуючи дії дорослого, дитина миє посуд, годує ляльку, їздить на транспорті і т. ін.
   
2. Гра здійснюється комплексними діями, до яких включається мова. Старші дошкільники обговорюють сюжет гри, дійових осіб, хто їх буде виконувати.
   
3. Гра має суспільний характер і змінюється разом із історичними умовами. У грі дитина відкриває для себе взаємовідносини людей. Гра передбачає виконання обов’язків і дає права. Виконання ролі у грі передбачає виконання обов’язків і здійснення прав щодо інших учасників гри.
   

Реальний сюжет гри дозволяє ознайомитися з діяльністю і взаємовідносинами дорослих, а реальні взаємовідносини дітей формують у дітей уміння вести себе у різних ситуаціях.

У реальних взаємовідносинах дошкільника з дорослим дитина може не тільки нею бути, але може і грати роль дитини, щоб досягти бажаного. Так вона може стати центром уваги. Дитяча слабкість перетворюється на дієву силу, що використовується дитиною у власних інтересах.

4. Гра є формою творчого відображення дійсності. У грі не просто відтворюються взаємовідносини дорослих, а додається дитяча фантазія. Радіо і телебачення, космос і будівництво, війна і лікарня, сім’я і ринок, крамниця і залізниця – це теми дитячих ігор. Вони безкінечні, як життя людини і фантазія дитини.

Реальність і фантазія тісно переплітаються у грі. Дитина починає розуміти можливість заміни реального предмета іграшкою або випадковим предметом. Так гра набуває символічного характеру. Якщо палиця перетворюється на рушницю, то з неї стріляють, якщо на коня, то на ньому їздять, якщо на пароплав, то він має плавати. Так формується символічна форма свідомості.

5. Гра передбачає використання знань, управління своїми емоціями. Саме у грі активно розвиваються пізнавальні та емоційно - вольові процеси.

6. Гра є колективною формою діяльності. Всі учасники гри співпрацюють. Рольова гра об’єднує учасників єдиним сюжетом. Взаємовідносини однолітків формують потребу у визнанні та досяганні значущого місця у групі однолітків. Саме у грі формуються соціальні форми поведінки і її можна розглядати як школу соціальних відносин. У грі діти навчаються співпраці та співпереживанню.

7. Гра розвиває дітей і сама розвивається.

Крім ігрової діяльності, дошкільники займаються продуктивною (малювання, аплікації, конструювання) та трудовою (виконує доручення дорослого) діяльністю. У всіх видах діяльності поступово виникають елементи навчальної діяльності. Але систематичної навчальної діяльності ще немає. Найбільш чітко особливості навчальної діяльності дошкільників виявляються у дітей 6 - річного віку. Шестирічки хочуть стати школярами, але це лише прагнення змінити свій соціальний статус. Це прагнення не викликає потреби змінити спосіб життя і діяльності. Вони хочуть перенести до школи колишній спосіб життя. Це виявляється у виборі школи з певним розкладом занять. Шестирічні діти віддають перевагу школі з дошкільним розкладом занять.

Друге. Діти шестирічного віку недостатньо орієнтуються на суспільно вироблені форми поведінки у школі та оцінки результатів діяльності. Вони з задоволенням сприймають таку школу, у якій можна поводити себе «як захочеться». Як винагороду за успіхи вони хочуть одержувати іграшки, солодощі, подарунки.

Усе це свідчить про те, що форми та методи роботи з дітьми шкільного віку не можуть використовуватися при роботі з дошкільниками, у тому числі й з шестирічками.

Прагнення дітей дошкільного віку до самостійності сприяє формуванню довільності психічних процесів і супідрядності мотивів та самооцінки.

Довільність психічних процесів передбачає постановку мети і вольові зусилля для її реалізації. Дошкільники, особливо старші, можуть довільно запам’ятовувати, спостерігати, порівнювати тощо. Якщо дитина може щось робити довільно, то вона має у цей момент відмовитися від чогось привабливішого. Так виникає супідрядність мотивів. Дошкільників спонукає до діяльності система мотивів, і у кожний момент певний мотив виходить на перше місце. Якщо дитина може відмовитися, наприклад, від мультфільму, на користь читання, то це говорить про наявність супідрядності мотивів.

Самооцінка найбільш складний елемент розвитку особистості дошкільника. Діти спілкуються з дорослими з приводу своїх зовнішніх дій та внутрішніх станів і переживань. Самооцінка виникає під впливом тієї оцінки, що дають дорослі вчинкам дитини. З цієї оцінки діти вчаться диференціювати те, що добре і що погано. Спочатку діти вчаться оцінювати вчинки інших і через оцінку інших дитина вчиться оцінювати власні вчинки та власну особистість. У дітей дошкільного віку правильної, адекватної самооцінки немає. Тенденція до правильної самооцінки формується лише до кінця дошкільного віку.

Дошкільне дитинство забезпечує виникнення таких новоутворень :

• довільність психічних процесів;
  
• символічна форма свідомості;
  
• супідрядність мотивів;
  
• самосвідомість і самооцінка;
  
• самостійність;
  
• колективність взаємовідносин.
  

Пізнавальне відношення до дійсності формується на підґрунті розвитку пізнавальної сфери. Пізнання оточуючої дійсності пов’язане з навчальною діяльністю, елементом якої є навчальна дія. Оволодіння навчальною дією вимагає виділення навчального завдання.

Розуміння смислу навчальних завдань необхідне для того, щоб дитина звертала увагу на способи дії і намагалася оволодіти ними. Проявом уваги до способу дії є звертання до дорослого з приводу оцінки правильності виконання завдання. Так формується навчальна діяльність – провідний тип діяльності молодшого школяра.

Молодший шкільний вік. Соціальна ситуація психічного розвитку молодшого школяра (7 - 10, 11 років) характе­ри­зується змінами системи відносин дорослого до шкільного трударя, дитини до самої себе, свого місця у системі однолітків і дорослих.

Початок навчання у школі змінює всю систему життя дитини, її положення у сім’ї. До того ж, дитина входить у новий класний колектив. У цьому колективі дитина буде жити, навчатись, розвиватись, дорослішати протягом найближчих 11 років. Класний колектив – це не просто група однолітків. Колектив передбачає уміння людини жити його інтересами, підкоряти власні бажання загальним, колективним прагненням і домаганням, передбачає взаємну вимогливість, взаємодопомогу, колективну відповідальність, високий рівень організованості. Все це характеризує особистість людини як колективіста.

Провідним типом діяльності стає навчальна діяльність. Це суспільно значима і суспільно оцінювана діяльність. Навчальна діяльність – це важка праця, що вимагає певної організованості, дисципліни, вольових зусиль. Дитині більше доводиться робити не те, що хочеться, а те, що необхідно на даний момент. Метою і результатом навчальної діяльності є засвоєння наукових, теоретичних понять та способів дії з ними.

Навчальна діяльність має свою структуру. Вона складається з таких елементів: навчальна ситуація (завдання), навчальні дії, контроль та оцінка. Кожен елемент має свої особливості.

Навчальна ситуація має дві особливості :

• учень оволодіває загальними способами виділення властивостей понять чи загальними способами розв’язуваннями конкретних завдань;
  
• головною метою навчальної діяльності є відтворення зразків засвоєних способів дії.
  

Конкретні практичні завдання мають конкретне життєве значення, а їх розв’язання дає такі ж конкретні результати. До таких завдань належить письмо, розв’язання текстових математичних задач. Для успішного виконання таких завдань необхідно володіти загальними способами виконання дій, що можуть бути виділені під керівництвом учителя. Другий етап – це відтворення загального способу дії, що забезпечує оволодіння ним.

Навчальна діяльність складається з навчальних дій. Дослідженнями А.К. Маркової встановлена система навчальних дій при вивчені граматики. Це такі дії: 1) змінити вихідне слово, 2) порівняти за значенням і формою вихідне слово і виділити нову морфему, 3) з’ясувати функціональне значення морфем. При вивченні природознавства навчальні дії більш складні і їх значно більше. Дослідженням
Л.М. Кудояра встановлені такі дії: 1) описати властивості тіл природи, 2) порівняти властивості тіл, 3) виділити властивість, що визначає належність до певної групи,
4) визначити процес природи, 5) визначити умови існування тіл і умови процесів, 6) визначити внутрішню структуру тіла природи. Завданням учителя є організація такої діяльності, щоб учень не виходив за межі навчальних ситуацій, тобто щоб він не намагався просто запам’ятати, а засвоювати зміст шляхом виконання навчальних дій у відповідності з їх послідовністю.

Успішна навчальна діяльність передбачає контроль. Дитина має порівнювати свої дії та їх результати із зразками дій, пов’язувати якість результатів з повнотою виконання навчальних дій. У навчальній діяльності виділяють два види контролю. Перший на підґрунті аналізу одержаних результатів фактично виконаних навчальних дій. Другий на підґрунті передбачуваних результатів навчальних дій, що виконуються у розумовому плані. Діяльність учителя має бути спрямована на формування в учнів уміння розділяти свою діяльність на окремі дії і порівнювати їх із зразком.

Контроль у структурі навчальної діяльності пов'язаний з оцінкою. Треба розрізняти педагогічну оцінку та психологічну. Педагогічна оцінка має 12 рангових значень. Психологічна оцінка у структурі навчальної діяльності має два значення: позитивне й негативне. Позитивне значення свідчить про те, що навчальна ситуація (завдання) себе вичерпала і необхідно переходити до іншої. Негативне значення свідчить про необхідність повторення навчальних дій у тій же навчальній ситуації. Оцінку спочатку дає учитель, і поступово формує в учнів уміння оцінювати власні навчальні дії.

Навчальна діяльність як провідний тип діяльності вносить суттєві зміни у функціонування всієї когнітивної та емоційно - вольової сфери. Продовжує розвиватися довільність психічних процесів, вони стають більш усвідомленими і керованими.

Психічний розвиток дитини молодшого шкільного віку визначає навчальна діяльність. Саме вона забезпечує формування як психічних новоутворень, так і нового провідного типу діяльності – особистісного спілкування.

До новоутворень молодшого шкільного віку відносять: аналіз, внутрішній план дій та рефлексію.

Аналіз є мислительною операцією. Виділяють два види аналізу: емпіричний та теоретичний. Емпіричний аналіз передбачає розкладання цілого на елементи. Загальні, подібні чи відмінні властивості виділяються на підґрунті порівняння. Теоретичний аналіз пов’язаний з виділенням у певному цілому його складових. За його допомогою людина відкриває внутрішню єдність зовні різних явищ, встановлює закономірності.

Формування теоретичного аналізу молодших школярів можливо лише за умови, коли учні не виходять за межі навчальної ситуації. Дослідженнями видатного радянського психолога В.В. Давидова встановлено, що кількість учнів, які мають теоретичний аналіз зростає від першого до третього класу.

Внутрішній план дій (планування) дозволяє дитині краще орієнтуватись в умові завдання. Виділені відношення даних позначаються різними символами. Це забезпечує можливість планування виконання завдань. У внутрішньому плані дитина утримує можливі проміжні результати і може їх порівнювати з підсумковими результатами. Чим більше операцій чи «кроків» своїх дій дитина може передбачити (планувати), тим успішніше вона може порівняти відомі способи дій, вибрати найбільш ефективні.

У такому випадку діяльність учня більш раціональна, контроль за діяльністю більш доцільний. Ефективний контроль і самоконтроль має зворотний вплив на формування здібності до внутрішнього планування і виконання діяльності.

Рефлексія – це психологічна якість, що дозволяє раціонально і об’єктивно аналізувати свої дії і вчинки з точки зору їх відповідності умовам і змісту діяльності. Навчальна діяльність вимагає обґрунтувань вірності своїх дій. Зразки таких обґрунтувань дає спочатку вчитель. Орієнтування на зразки і порівняння їх з власними спробами обґрунтування формує у молодших школярів спроможність ніби зі сторони розглядати і оцінювати власні дії. Ця спроможність складає підґрунтя формування рефлексії.

Поряд з психологічними новоутвореннями формується і розвивається особистісне спілкування. Воно є провідним у підлітковому віці. Сукупність змін у психіці молодшого школяра створюють передумови для нормального переходу на ІІ ступінь навчання і психічний розвиток у підлітковому віці.