Хронический гастрит типа в как фактор, способствующий развитию вирусного гепатита а

Вид материала

Диплом

Содержание Застосування противірусної терапії у хворих з хронічними гепатитами в і с та їх побічна дія. Рівненська центральна міська лікарня, (Україна),НДІ вірусології ім. Д.І.Івановського, Москва (Россия) Окиснювальна модифікація білків плазми та комп'ютерно-денситометричні параметри білків еритроцитів крові у хворих на гострий геп Буковинська державна медична академія (Україна) Матеріали та методи. Результати дослідження та їх обговорення. Мещишен І.Ф. Метод визначення окислювальної модифікації білків плазми (сироватки) крові//Буковинський медичний вісник. – 1998. – Oliver C.N., Ahn B.W., Moerman E.J. Agerelated changes in oxidized Proteins //J.Biol.Chem. – 1997. – Vol. 262, № 12. – Р. 5488-5

Подобный материал:

• Бесприборные ифа тест-системы для дифференциации гепатитов а, В, с дробченко С. Н.,, 46.32kb.
• Иммунологические особенности острого вирусного гепатита в в зависимости от исходов, 255.83kb.
• Граф логической структуры темы “Хронический гастрит у детей”, 54.15kb.
• «заболевания органов пищеварения», 625.96kb.
• Незаконная миграция, как фактор способствующий наркобизнесу и нелегальным оборотом, 33.26kb.
• Ьным распространением, часто тяжелым и длительным течением, неблагоприятными последствиями, 73.48kb.
• Рекомендации по применению препарата профеталь® в терапии хронического вирусного гепатита, 24.33kb.
• «Всё о вирусном гепатите», 196.8kb.
• Лечение грязью на яровом, 569.63kb.
• Методические рекомендации для студентов III курса стоматологического факультета для, 522.54kb.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОТИВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ З ХРОНІЧНИМИ ГЕПАТИТАМИ В І С ТА ЇХ ПОБІЧНА ДІЯ.

Мартинюк Г.А.,¹ Хоронжевська І.С.,¹ Шахгільдян Й.В,¹ Харитонюк Р.О.²

Рівненська центральна міська лікарня,¹ (Україна),НДІ вірусології ім. Д.І.Івановського, Москва² (Россия)

Вірусні гепатити – одна з актуальних науково-методичних проблем сучасності. Поряд з грипом, вірусні гепатити залишаються найбільш масовою вірусною інфекцією людини. Захворюваність гепатитами постійно залишається на високому рівні в усіх регіонах земної кулі.

В останій час причинами розвитку хронічних вірусних гепатитів , крім В, С, Д, G, називають також вірус гепатиту TTV, виявлений порівняно недавно, який потрапивши парентеральним шляхом, може тривало персистувати в організмі. Можливість тривалої персистенції в останні роки описують і для вірусу гепатиту А. Окрім названих, хронічні захворювання печінки можуть, хоч і рідко, бути зв”язані з вірусами простого герпесу, EBV, CMV і рядом інших, менш відомих.

Висока інфікованість населення земної кулі вірусом гепатиту В ( близько 2 млрд. осіб ) і вірусом гепатиту С ( близько 500 млн. осіб ) дають надзвичайно високий розвиток прогресуючого хронічного захворювання печінки. Можливіть його розви тку серед носіїв вірусу гепатиту В складає 8-10 %, а серед інфікованих вірусом гепатиту С – 65-85 %. По даних Рівненської області перехід в хронічну форму вірусу гепатиту С склав 81,2 %.

Професійна зацікавленість вірусними гепатитами визначається складністю діагностики та лікування. Клінічний досвід показує, що використання загальноприйнятого лікування не завжди забезпечує надійний лікувальний ефект, і більшість медикаментів, які застосовувалися раніше, мають суто історичний інтерес. Внаслідок цього проблема хронічних гепатитів зараз розглядається як одна з першочергових у практичній охороні здоров”я. Медичне і соціальне значення набувають питання своєчасної діагностики та раціонального лікування хворих хронічними вірусними гепатитами. Без проведення адекватної терапії в результаті прогресування процесу стан хворого безумовно погіршиться, тільки у одних раніше, в інших пізніше. Крім того, з тривалим персестуванням вірусу пов”язані різні позапечінкові системні прояви – васкуліти, вузелкові периартериїти, гломерулонефріти, артріти, міокардити, патологія системи крові та інші. Одним з найбільш значних досягнень в лікуванні вірусних гепатитів є призначення противірусної терапії, раннє призначення якої може запобігти хронізації.

На протязі останніх семи років для лікування хворих ХГВ та ХГС використовувались препарати інтерферону, індуктори інтентерферону (амексін, циклоферон), рібавірін.

Побічна дія частіше відмічалася у препаратів інтерферону та рібавіріну, індуктори інтерферону переносилися добре. Якщо аміксін і циклоферон не мали побічної дії, рібавірін частіше всього обумовлював анемію, астенічний сіндром, рідше зниження АТ, екзантему.

В період з 1996р. по 2002р. препарати інтерферону отримали 14 пацієнтів з ХГВ і 52 з ХГС. 51 особі призначався вітчизняний препарат “Лаферон” і 6 особам - “Інтрон-А”. Інтерферони призначалися дом”язево в разовій дозі 3 млн ОД 3 рази в тиждень при ХГС та від 3 до 5 млн ОД щоденно при ХГВ на протязі 6-12 місяців. У всіх пацієнтів діагноз був підтверджений наявністю маркерів реплікацій вірусних гепатитів, а також до уваги бралися показники білірубіну, амінотрансфераз, протеїнограми та коагулограми.

Основною побічною дією на введення інтерферону було підвищення температури тіла і/або лихоманка (96%), швидка втома (92%), головна біль (72%), сонливість (68%), міалгія (64%). Такі симптоми найчастіше спостерігалися і найбільше проявлялися в перші два тиждні лікування. Як правило, лихоманка та міалгія на протязі перших двох тижднів значно послаблювались або повністю зникали від початку призначеної терапії. Значно триваліше утримувалися сонливість, загальна втома, у 16% осіб на протязі всього терміну лікування.

Рідше зустрічалися такі симптоми як дратівливість (48%), депресія та безсоння зустрічалися в 34%, зниження апетиту (22%), сухість в роті (14%), зниження маси тіла (14%), головокружіння (10%).

При аналізі гематологічних показників крові: лейкопенія <4,0х10⁹/л (у 58%) <3,0x10⁹/л (у 16%), тромбоцитопенія <100 тис. тромбоцитів (12%), <80 тис. (4%). Після відміни препарату картина переферичної крові самостійно нормалізувалася на протязі короткого періоду.

Таким чином, аналізуючи побічну дію інтерферонотерапії у хворих хронічними гепатитами В і С необхідно замітити, що найбільш виражена побічна дія при застосуванні інтерферонів відмічена в перші два тижні від початку їх призначення.

ОКИСНЮВАЛЬНА МОДИФІКАЦІЯ БІЛКІВ ПЛАЗМИ ТА КОМП'ЮТЕРНО-ДЕНСИТОМЕТРИЧНІ ПАРАМЕТРИ БІЛКІВ ЕРИТРОЦИТІВ КРОВІ У ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ ГЕПАТИТ В

Мироник О.В., Давиденко І.С., Давиденко О.М.

Буковинська державна медична академія (Україна)

Вступ. Гострі форми гепатиту В є важливою медико-соціальною пробле­мою. Широке розповсюдження, складний патогенез даного захворювання зумо­в­люють необхідність всебічних досліджень даної патології. В даному дослід­женні вивчається інтенсивність процесів окиснювальної модифікації білків та її кореляція з комп’ютерно-денситометричиними параметрами білків еритроцитів крові у розпалі гострого гепатиту В з метою уточнення їх ролі в механізмах розвитку хвороби. Як відомо, в біологічних системах постійно утворюються продукти одноелектронного відновлення молекулярного кисню – активні форми кисню. Вони приймають участь в обміні ліпідів, білків, нуклеїнових кислот, в регуляції проникливості клітинної мембрани, в механізмі фагоцитозу 7. В патогенезі розвитку вірусних гепатитів має місце порушення окисно-відновних процесів і за рахунок активних форм кисню виникає структурна модифікація мембран і лізис клітин. Однак активні форми кисню спричиняють окиснювальну деструкцію не тільки ліпідів, а в першу чергу білків 4,5,6.

Матеріали та методи. Під спостереженням перебував 51 хворий на гострий гепатит В. Серед них пацієнтів з легким перебігом хвороби було 7 осіб, середньо тяжким - 29, тяжким – 15. Обстежено також 20 практично здорових осіб, які за віком та статтю не відрізнялись від хворих на гострий гепатит В. Діагноз ґрунтувався на клініко-лабораторних даних і був підтверджений наяв­ністю специфічних маркерів гепа­титів.

Для оцінки інтенсивності процесів окиснювальної модифікації білків користувалися методикою І.Ф.Ме­щишена 2. Вимірювання проводили за дов­жи­ною хвилі 370 нм (визначення альдегідно- та кетонопохідних основного характеру) та 430 нм (визначення альдегідно- та кетонопохідних нейтрального характеру). Величину інтенсивності окиснювальної модифікації білків вира­жали в одиницях оптичної густини на 1 мл плазми крові (о.о.г./мл плазми).

З метою цитохімічних досліджень тонкі висушені мазки крові фіксували у парах формальдегіду і проводили ре­акцію на за­га­льний білок з бромфено­ловим синім за Бонхегом. Ця реакція є стехіометричною, тобто кіль­кість бар­вни­ка в місцях позитивної реакції точно відповідає концентрації білку, що доз­воляє ефективно проводити комп’ютерно-денситометричні дослід­ження [1, 9] на основі цифрових копій зображення. Циф­рові копії мікро­скопічних зобра­жень еритроцитів отримували за допомогою CCD-віде­о­камери. З кожного маз­ка крові реєстрували пара­метри 100 еритро­цитів по шкалі насиченості кольору у 256 градацій. Для цього використана оціноч­на 30-денна копія комп’ютерної програми Jasc^® Paint Shop Pro^TM (Jasc^® Software, Inc., 2000).

Статистичну обробку проводили з використанням критерію Ст’юдента на підставі розрахунків середньої арифметичної та її похибки. Для виявлення кореляційних залежностей застосували лінійний коефіцієнт кореляції Пірсона.

Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено, що в розпалі за­хво­рювання у пацієнтів з гострим гепатитом В відбувалося збільшення інтенсивності процесів окиснювальної модифікації білків. Навіть при легкому перебігу хвороби досліджуваний показник досто­вірно (p<0,001) перевищував норму і становив за довжиною хвилі 370 нм – 2,31  0,037 о.о.г./мл плазми, а за довжиною хвилі 430 нм – 1,26  1,29 о.о.г./мл плазми (у практично здорових: 1,72  0,050 та 0,89  0,025 о.о.г./мл відповідно).

У групі обстежених з середньо тяжким перебігом гострого гепатиту В показник інтенсивності окиснювальної модифікації білків за довжиною хвилі 370 нм дорівнював 3,18  0,074 о.о.г./мл плазми, а за тяжким - 5,57  0,081 о.о.г./мл плазми. За довжиною хвилі 430 нм рівень окиснювальної модифікації білків становив 1,54  0,028 о.о.г./мл плазми та 2,41  0,022 о.о.г./мл плазми відповідно. Необхідно відмітити, що між ступенями тяжкості гострого гепатиту В у середньому відмічалися суттєві (p<0,001) відмінності інтенсивності окиснювальної модифікації білків.

За комп’ютерно-денситометричними даними також були знайдені закономірності змін вмісту білку в еритроцитах. Так, у практично здорових показник “насиченість кольору” склав 54,2  1,08 одиниць, у хворих з легким перебігом гострого гепатиту В – 44,1  2,84 одиниць, у хворих з середньо тяжким перебігом гострого гепатиту В – 37,2  1,12 одиниць, у хворих з тяжким перебігом – 32,8  2,02 одиниць. Вказані середні цифри хворих на гострий гепатит В відрізнялися від середніх цифр практично здорових з високим ступенем вірогідності (p<0,001), а також різняться між собою з вірогідністю р=0,028 і менше. На рисунку представлені цифрові копії фрагментів двох мазків крові, коли відмінність у ступені забарвлення еритроцитів помітна навіть візуально.

Таким чином, зростання інтенсивності окиснювальної модифікації білків в плазмі крові супроводжувалося в середньому зменшенням концентрації білка в еритроцитах крові. Даний висновок підтверджувався і кореляційним аналізом. Так, у практично здорових (n=20) лінійний коефіцієнт кореляції Пірсона показника “насиченість кольору” з показником інтенсивності окиснювальної модифікації білків при довжині хвилі 370 нм склав “–0,18”, а при довжині хвилі 430 нм – “-0,24”, що свідчило про слабку кореляційну залежність. У хворих на гострий гепатит В (n=51) лінійний коефіцієнт кореляції Пірсона склав “-0,79” та “-0,89” відповідно, що вказувало на сильну кореляційну залежність, яка була достовірно більш сильною (при вірогідності р=0,003) у порівнянні з практично здоровими.

Пояснити даний зв’язок можна здатністю продуктів окиснювальної модифікації білків викликати інактивацію ферментів, порушувати цілісність мембран [3, 7,8]

Отримані данні свідчать проте, що в патогенезі гострого гепатиту В крім безпосереднього враження гепатоцитів і порушення кон’югуючої та видільної функції печінки певне значення мають зміни білків, які виникають в наслідок посилення процесів вільнорадикального окиснення.

Література

1. Давиденко І.С. Комп’ютерно-денситометричні параметри білкового компонента міжворсинкового фібриноїду плаценти та їх залежність від еритроцитарних показників материнської крові // Буковинський мед. вісник.- 2000.- Т.4, №4.- С. 134-139.

2. Мещишен І.Ф. Метод визначення окислювальної модифікації білків плазми (сироватки) крові//Буковинський медичний вісник. – 1998. – Т. 2, № 1. – С. 159-160.

3. Мещишен І.Ф. Польовий В.П. Механізм окислювальної модифікації білків// Буковинський медичний вісник. – 1999. – Т. 3, № 1. – С. 196-206.

4. Мироник О.В., Мещишен І.Ф., Сокол А.М. Окислювальна модифікація білків як один із патогенетичних механізмів розвитку вірусних гепатитів //Вісник Наукових Досліджень . – 1999. –№1. - С.89-90.

5. Мироник О.В. Сокол А.М. Порівняння інтенсивності процесів пероксидного окиснення ліпідів та окиснювальної модифікації білків у хворих на вірусні гепатити А і В //Буковинський Медичний Вісник. – 1999. - №2. – С. 70-74.

6. Мироник О.В. Сокол А.М. Окисна модифікація білків як додатковий метод діагностики гепатитів В і С //Матеріали науково-практичної конференції і Пленуму Асоціації інфекціоністів України “Нове в діагностиці і терапії інфекційних хвороб”. – Тернопіль: Укрмедкнига. – 2000. – С 44-45.

7. Davies K.J.A., Lin S.W., Pacifici R.E. Protein damage and degradation by oxygen radicals IV. Degradation of denatured protein // J.Biol.Chem. – 1987. – Vol. 262, № 20. – Р. 9914-9920.

8. Oliver C.N., Ahn B.W., Moerman E.J. Agerelated changes in oxidized Proteins //J.Biol.Chem. – 1997. – Vol. 262, № 12. – Р. 5488-5491.

9. Kudo A., Hirano H. The prac­tical side of image processing with the use of a personal computer: Automation of the analyzing processes employing NIH image and Adobe Photo­shop^R with power Macintosh computer // Acta histochem. et cytochem.- 1999, V.32, N3.- P.229-233.