Конституційне право України”

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

“Конституційне право України”

Конституційне право - провідна галузь права України.
Поняття і предмет конституційного права України.
Роль конституційного права України в системі права України.
Основні принципи та система конституційного права України.
Поняття і система інститутів конституційного права України.
Конституційно-правові норми, їх особливості.
Види конституційно-правових норм.
Порядок реалізації конституційно-правових норм
Поняття і види конституційно-правових відносин.
Суб'єкти і об'єкти конституційно-правових відносин.
Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин.
Поняття і види джерел конституційного права.
Види джерел конституційного права України.
Конституція України - основне джерело конституційного права України.
Загальна характеристика і основні риси Конституції України.
Поняття, види і роль закону в системі джерел конституційного права України.
Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу
Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів.
Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України.
Суть конституціоналізму.
Суть фактичної і юридичної конституції:
Перспективи розвитку Конституції України.
Значення і характеристика Конституції П. Орлика.
Основні положення Конституції України.
Поняття і принципи конституційного ладу України.
Поняття і властивості суверенітету України.
Організація державної влади в Україні. Розподіл державної влади.
Верховенство права в Українській державі.
Загальна характеристика громадянського суспільства та його ознаки.
Поняття і ознаки правової держави.
Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
Інститут захисту конституційного ладу України.
Основні засади взаємовідносин громадянського суспільства і держави.
Поняття, форми і принципи державного устрою.
Поняття і принципи формування правової держави в Україні.
Декларація про державний суверенітет України та її роль в становленні держави України. Прийнята 16. 07. 1990 р.
Державно-правові ознаки України як держави.
Поняття і зміст компетенції держави України.
Державні символи України.
Суть і зміст народовладдя в Україні.
Форми здійснення прямого народовладдя в Україні.
Поняття і види референдумів.
Принципи участі громадян у референдумах.
Демократичні засади підготовки і проведення референдумів.
Референдний процес в Україні.
Правові гарантії здійснення народовладдя.
Поняття і форми представницької демократії.
Поняття і суть виборчого права і виборчої системи.
Демократизм виборчої системи в Україні. Види виборчих систем.
Основні принципи виборчої системи України.
Порядок організації та проведення виборів.
Статус Центральної виборчої комісії.
Виборчий процес в Україні.
Гарантії здійснення виборчого права.
Поняття, принципи і зміст правового статусу особи.
Поняття громадянства і засоби його набуття.
Інститут громадянства в Українській державі.
Порядок набуття громадянства України.
Порядок припинення громадянства України.
Порядок набуття громадянства України дітьми.
Класифікація прав і свобод громадян.
Громадянські права та свободи людини та громадянина в Україні.
Політичні права і свободи громадян України.
Соціально-економічні права громадян України.
Культурні права громадян України.
Система обов'язків громадян України.
Гарантії здійснення прав і свобод громадян України.
Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи
Права і обов'язки іноземців в Україні.
Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав.
Поняття категорії осіб без громадянства.
Права і обов'язки осіб без громадянства.
Поняття національного режиму,
Поняття права притулку.
Статус біженця в Україні.
Поняття, ознаки і система органів Української держави.
Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади Української держави.
Порядок утворення Верховної Ради України.
Компетенція Верховної Ради України.
Комітети Верховної Ради України та їх повноваження.
Організація роботи Верховної Ради України.
Конституційний–правовий статус народного депутата.
Діяльність депутата.
Права та обов'язки депутатів.
Основні гарантії депутатської діяльності.
Депутатський запит і депутатське звернення.
Правовий статус Президента України.
Порядок проведення виборів Президента України.
Компетенція Президента України.
Взаємовідносини Президента України з Верховною Радою України і Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України - орган виконавчої влади.
Порядок формування і склад Кабінету Міністрів України
Компетенція Кабінету Міністрів України.
Система органів виконавчої влади.
Центральні органи виконавчої влади.
Державний секретар міністерства.
Місцеві державні адміністрації, їх повноваження
Організація роботи місцевих державних адміністрацій.
Правові основи організації судової влади.
Судова влада в системі розподілу влади.
Загальна характеристика судової системи України.
Конституційний Суд України, його повноваження, роль.
Органи прокуратури в системі державного апарату.
Повноваження прокуратури та форми її реагування на порушення законності.
Поняття і значення основі принципи територіального устрою держави.
Види адміністративно-територіальних одиниць в Україні.
Правовий статус Автономної Республіки Крим.
Система органів влади в Автономній республіці Крим та їх повноваження.
Порядок зміни адміністративно-територіального поділу України.
Поняття і принципи, форми здійснення місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування, їх повноваження та форми роботи.
Конституція України про внесення змін до неї та порядок вирішення перехідних питань.

Конституційне право - провідна галузь права України.

Поняття і предмет конституційного права України.

У системі національного права України провідною галуззю є конституційне право України. Цій галузі притаманні риси характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу та інше.

Їй властиві і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення і роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної відповідальності.

Для характеристики будь-якої галузі права найважливішим є визначення кола врегульованих нею суспільних відносин, тобто предмета правового регулювання. Розгляд предмета правового регулювання передбачає розв’язання таких питань, як: сутність і зміст суспільних відносин, охоплюваних даною галуззю; якісна відмінність і специфічні ознаки таких відносин; роль і значення цих відносин у життєдіяльності суспільства тощо.

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.

Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи суспільних відносин:

- Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу (Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, визнаний він іншими державами і націями чи ні. Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим).

- Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу.

- Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави. (Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості).

- Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою (відносини громадянства, фундаментальних прав громадян України, гарантії реалізації прав і свобод, відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки).

Роль конституційного права України в системі права України.

Місце і роль конституційного права визначається характером його співвідношення з приватно-правовими та з іншими галузями публічного права.

Роль конституції полягає в тому, що вона забезпечує збалансованість публічних і приватних засад у праві насамперед тим, що закріплює багатоманітність власності, її статус і спввідношення між видами, соціальну спрямованість держави. Цим самим Конституція закладає основи цивільного права, тобто нормуючи відносини між суб’єктами влади і підпорядкованими цій владі, Конституція утверджує себе як головне джерело публічного права, а конституційне право є його основною галуззю.

Конституційне (публчне) право визначає основи повновладдя Українського народу, зокрема політичні вдносини у сфері організації і здійснення публічної влади, відносини між суб’єктами такої влади з перерважним використанням імперативного методу конституційно-правового регулювання.

Існує тісний зв’язок між конституційним правом та іншими публічними галузями права, насамперед з адміністративним, фінансовим. Спільним тут є те, що основою нормування цих галузей є публічний інтерес, структура, організація і діяльність державної влади.

Найбільш тісний зв’язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми і методи.

Найбільш тісний зв’язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, розподілу й використання державних гошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, прчому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права.

Існує також зв’язок між конституційним і кримінальним правом. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету й соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно-правових норм.

Основні принципи та система конституційного права України.

Система контитуційного права – є системою інститутів і норм конституційного права. Це чкладна, система з притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування.

Принципи конституційного права – це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела – Конституції України.

Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи – загальні і спеціальні. У загальних принципах втілюються основні ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них - державний суверенітет, розподіл влад, непорушність прав і свобод людини і громадянина. Спеціальні принципи наповнюються реальним змістом конкретні конституційно-правовві відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів.

Розташування інститутів в Україні має такий вигляд:

- Основи конституційного ладу в Україні;

- Права, свободи й обов’язки людини і громадянина;

- Форми безпосереднього народовладдя;

- аконодавча влада; - Президент України;

- Виконавча влада; - Судова влада;

- Територіальний устрій;

- місцеве самоврядування.

Така й система Конституції України – основного джерела Конституційного права України.

Конституційне право як елемент національної системи права, має внутрішньосистемну, структурно-функціональну природу. Як і будь-яка галузь права конституційне право є системою правових норм, які регулюють однорідні специфічні види суспільних відносин.

Поняття і система інститутів конституційного права України.

Інститут права – це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це повною мірою стосується і конституційно-правового інституту, норми якого відзначаються певною автономією, об’єднуються на основі певних принципів і методів, відзначаються відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві і міжгалузеві інститути. Галузевими конституційними інститутами є: інститут територіального устрою, інститут громадянства та ін. Інститут власності – це приклад міжгалузевого інституту.

Конституційні інститути розрізняються за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання.

Конституційно-правовий інститут – це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємозв’язаних правових норм. Це головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права і охоплює не один, а декілька різновидів правовідносин, однорідних за своїм змістом і методами правового впливу.

Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені

до тексту Конституції. Загальне утворення про систему цих інститутів дає зміст Конституції. Це - Основи конституційного ладу в Україні; Права, свободи й обов’язки людини і громадянина; Форми безпосереднього народовладдя; законодавча влада; Президент України; Виконавча влада; Судова влада; Територіальний устрій; місцеве самоврядування. Така й система Конституції України – основного джерела Конституційного права України.

Конституційно-правові норми, їх особливості.

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси притаманні всім правовим нормам. Конституційно-правові норми встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.

Але специфічною якістю конституційно-правових норм є їх особлива вага і значення в системі національного права. І це цілком закономірно, оскільки дані норми регламентують серцевину суспільних відносин – відносин, що складаються в процесі здійснення влади народом.

Нормам конституційного права властивий політичний характер, оскільки основним предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, Що виникають і здійснюються в сфері функціонування держави.

Однак характеризувати такі норми як суто політичні немає підстав. Політичні норми включають надзвичайно широке коло соціальних норм, які діють у сфері здійснення політичної діяльності, серцевиною якої є боротьба за владу, утримання влади і використання, здійснення її в інтересах певних суб’єктів.

Види конституційно-правових норм.

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

В основному всі норми права повинні обов’язково мати три взаємопов’язаних ланки: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза – це частина норми права, що містить умови, обставини, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права і юридичні обов’язки, тобто саме правило поведінки.

Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними, відновлюючими чи заохочуючими.

Для конституційного права такі норми скоріше виняток чим правило. Більшість з них містять лише саме правило поведінки – диспозицію. Надзвичайно рідко трапляються в них гіпотеза й санкція. Наприклад, в ст. 1 Конституції України “Україні є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” не має потреби в гіпотезі, бо тут немає умов при настанні яких можна чи необхідно виконувати цю статтю. А є стаття яку обов’язково потрібно виконувати всім, без винятку.

Санкціям конституційного права властивий цілий ряд особливостей, що визначаються характером суспільних конституційних відносин.

Конституційно-правові санкції уповноваженні застосовувати: народ, територіальні громади, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування.

Законодавче закріплення конституційно-правових санкцій також мають свої особливості. В багатьох випадках такими є вказівка на відповідальність органів державної влади, посадових осіб, скасування правових актів, що суперечать Конституції і законам

.

Порядок реалізації конституційно-правових норм

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Здійснення конкретних конституційних розпоряджень відбувається в трьох формах: виконання (дотримання і виконання), використання і застосування.

Використання конституційних норм означає процес здійснення прав і свобод. Суб'єктами використання прав і свобод є насамперед фізичні особи, хоча області, автономні утворення, Україна в цілому наділені визначеними правами як учасники міждержавних утворень. Зловживання конституційними правами і свободами є порушення конституційної законності.

Застосування конституційних норм. Відзначимо, що застосування конституційних норм означає індивідуалізацію конституційних розпоряджень у зв'язку з конкретною життєвою ситуацією. Суб'єктами конституційних норм є держава в цілому та інші суб'єкти України, органи державної влади і місцевого самоврядування, органи судової влади, прокуратури, їхні посадові особи, суспільні об'єднання і т.д. Особливість полягає в тому, що багато суб'єктів застосовують конституційні норми по делегуванню держави, оскільки застосування конституційних норм означає владне втручання в реалізацію розпоряджень Конституції. Відновлення порушених конституційних норм здійснюється в судовому порядку.

Дотримуватись конституційних норм означає погоджувати свою поведінку з заборонами Основного закону. Слід зазначити, що роль заборон у процесі реалізації Основного закону для держави, його органів і посадових осіб широко використовується, оскільки суть сучасного розуміння законності зводиться насамперед до обмеження влади, що не вправі вийти за конституційні рамки. Заборони звернені не лише до законодавця, але і до інших органів, зобов'язаним застосовувати закон.

Реалізація конституційно-правових норм може бути пасивна і активна.

Активна реалізація – це утримання від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма заборона. Отже, акти дія, суб’єктів конституційного права

Прикладом реалізації пасивної функції можуть бути так звані абсолютні права, тобто права, носіям яких протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб.

Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій. Таких норм багато в Конституції України, багатьох законах, які уповноважують, наприклад Президента України, здійснювати цілу низку дій на реалізацію його державно-правового статусу.

Поняття і види конституційно-правових відносин.

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб’єктів конституційного права.

Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права. Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості:

Найбільш суттєві суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення влади народом країни. Решта суспільних відносин є підпорядкована конституційним відносинам.
Різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика.
Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі.
Особливий спосіб реалізацій прав і обов’язків (права та обов’язки можуть реалізовуватися безпосередньо, чи через норми інших галузей права).
Виникають і характеризуються у сфері державної діяльності як такої.

Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне і практичне значення.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в правовідносинах. Коло суб’єктів цієї галузі визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти правовідносин.

Суб’єкт конституційного права – це встановлений конституційними нормами адресат, який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність.

Суб’єкт конституційно-правових відносин – це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.

Суб’єкти і об’єкти конституційно-правових відносин.

Суб’єкти конституційно-правових відносин досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони, як і суб’єкти інших відносин володіють певним статусом, наділені відповідною правоздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень та ін.

Але є ряд ознак який виділяє суб’єктів конституційно-правових відносин з системи інших суб’єктів:

Це відносини влади, а відтак їх суб’єкти займають особливе місце з огляду на те, що саме вони здійснюють таку владу, наділені винятковими повноваженнями, їх дії і вчинки в основному носять владний характер.
Особливий механізм реалізації повноважень – безпосередньо через норми джерел конституційного права, або через норми інших галузей права.
Вони виступають лише в якості учасників конституційно-правових відносин і не можуть бути суб’єктами інших правових відносин.
Інше.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є: український народ, як сукупність громадян різних національностей; громадяни України, особи без громадянства та іноземці; українська держава; органи державної влади України; народні депутати та посадові і службові особи; політичні партії та громадські організації; територіальні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування; державні та інші підприємства.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити.

Під об’єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб’єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб’єктивні конституційні права та обов’язки.

Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин.

Виникнення, припинення чи зміна конституційних відносин називають юридичними фактами.

Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, які передбачені гіпотезою правової норми, що виникають виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Правовідносини є дуже складним правовим явищем для реального сприйняття. Правовідносини виникають з конкретної поведінки суб’єктів правовідносин. Для виникнення правовідносин необхідні такі їх складові: суб’єкт правовідносин з їх юридичними правами і обв’язками, об’єкт правовідносин, юридичний факт.

Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів.

За юридичними наслідками – правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі.

Залежно від форми їх прояву – позитивні і негативні.

За характером дії розглядають юридичні факти одноразової чи безперервної дії.

Поділ конституційно-правових фактів на дії і події має неабияке теоретичне і практичне значення. Загальновизнано, що дії залежать від волі і свідомості людей, події – ні. Прикладом подій можуть бути народження або смерть фізичної особи, досягнення нею певного віку, військові дії, стихійні явища та ін. Однак часом одних подій ще не досить для виникнення “повноцінних” конституційно-правових відносин: вони здебільшого лише створюють передумови реалізації прав. Так, для реалізації права на освіту при досягненні певного віку має бути “включено в дію” механізм проведення можливостей в реальну дійсність.

Іншим прикладом може бути стаття 36 КУ, де для реалізації права об’єднуватись у політичні права об’єднуватись у політичні партії й інші громадські організації досягнення громадянином відповідного віку на є єдиною і вирішальною умовою. Потрібна воля й бажання громадянина стати членом такої організації, його згода на це та ін.

Поняття і види джерел конституційного права.

Джерела конституційного права – це нормативні акти, в яких містяться норми конституційного права, що торкаються невизначеного кола осіб. Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Вона містить у собі найважливіші конституційні норми, які регулюють основні сфери суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення державної влади.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це обумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя – надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин. Такі відносини виникають при безпосередній реалізації національного, державного та народного суверенітету.

Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об’єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак різноманітність видів джерел конституційного права. Бувають такі види джерел конституційного права: закон, регламент Верховної Ради України; акти всеукраїнського референдуму; акти Конституційного Суду України; акти реалізації делегованих повноважень; акти Кабінету Міністрів України; укази Президента України.

Види джерел конституційного права України.

Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об’єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак різноманітність видів джерел конституційного права. Бувають такі види джерел конституційного права: закон, регламент Верховної Ради України; акти всеукраїнського референдуму; акти Конституційного Суду України; акти реалізації делегованих повноважень; акти Кабінету Міністрів України; укази Президента України.

Конституційні закони – особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають, продовжують її. Ці закони є своєрідними супутниками Конституції і входять в систему конституційного законодавства. Їх спорідненість з Основним Законом полягає насамперед у тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність видати той чи інший закон, який має розвинути ту чи іншу статтю. Таких законів досить багато.

Регламент, як процесуальний нормативний акт, фіксує правову регламентацію порядку діяльності Верховної Ради України. це надзвичайно важливий правовий документ, дотримання вимог якого забезпечує ефективність і законність роботи Верховної Ради в цілому, її комісій, депутатів та їх об’єднань. Регламент – похідний від Конституції акт, який приймається на її основі та конкретизує її положення.

Референдум – це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Через референдум громадяни України можуть приймати, шляхом голосування, закони, інші рішення з питань загальнодержавного та місцевого значення.

Конституційний Суд України – важлива ланка механізму правової охорони Основного Закону республіки. Конституційний Суд має досить широкі повноваження. Рішенням Конституційного суду властива особлива юридична сила, оскільки вони стосуються конкретних нормативно-правових актів чи окремих їх положень.

Практика делегування повноважень, під якою звичайно розуміють передачу повноважень одного суб’єкта суспільних відносин іншому, набула досить значного поширення. Народ передає свої повноваження представницьким органам, ті в свою чергу, - виконавчим. Практично кожен орган, кожна службова особа вже з початку свого виникнення наділені певними повноваженнями, зміст і характер яких знаходить своє закріплення в правових актах, що визначають їх статус.

Кількість актів Кабінету Міністрів, які є джерелом конституційного права, досить незначна, ба переважна більшість постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів стосується його виконавчої діяльності, що регламентується переважно нормами адміністративного права.

Переважна більшість указів Президента є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правових норм. Але деякі укази Президента нормативно-правового характеру і це цілком узгоджується з його конституційним статусом.

Конституція України - основне джерело конституційного права України.

Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Термін ”конституція” походить від латинського слова constitutio, що означає ”установлення”, ”устрій”. Конституція — це основний закон держави, що об’єднує групу норм з вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальну організацію держави, органи місцевого самоврядування. Найважливішими ознаками конституції є: а) конституція — це основний закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою національного законодавства; б) конституція — це закон, який має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції; в) конституція — це закон, що має підвищений ступінь стабільності. Це забезпечується як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів, так і створенням правової охорони конституції, за якою унеможлювається співіснування в одному правовому колі конституції і правових актів, котрі їй суперечать.

Можна охарактеризувати Конституцію України як писану конституцію унітарної держави з автономним утворенням; напівжорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень потребує в окремих випадках як спеціальних суб’єктів, так і кваліфікованої більшості голосів; народну (демократичну), конституцію, оскільки вона прийнята парламентом України від імені Українського народу.

Соціальне призначення та роль Конституції знаходять своє втілення в її функціях, основними з яких є установча, правотворча, регулятивна, охоронна, політична, економічна, культурна, інформативна.

Юридичні властивості Конституції такі:

1) конституція – це, насамперед, закон, тобто акт виняткової ваги і значення;

2) юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами. Жоден акт не може перевищувати Конституцію;

3) конституція є основою правової системи країни;

4)конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни та ін.

Загальна характеристика і основні риси Конституції України.

Конституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996р. Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України.

Конституція України є основою правової системи нашої держави. Під останньою розуміють сукупність усіх правових явищ, що існують у суспільстві з приводу його створення, реалізації та охорони. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднанню, соціально-економічному розвиткові суспільства в цілому. Визначальні риси сучасних конституцій такі:

а) конституції зазвичай пов'язані з закріпленням демократичного ладу, хоч історія знає і винятки з цього правила (конституції тоталітарних держав); б) сучасні демократичні конституції спрямовані передусім на закріплення прав і свобод людини й громадянина; в) народ визнається основним джерелом влади в суспільстві; г) державна влада діє на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки; д) найважливішим принципом суспільного життя вважається принцип порозуміння, розумного компромісу між різними соціальними верствами населення та політичними угрупованнями; е) закріплюється принцип ідеологічної багатоманітності, яка звільняє особистість від диктатури панівної думки.

Неважко побачити, що Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є рівночасно і політичним, і правовим актом. Причому цей правовий акт має найвищу юридичну силу, тобто настановам і вимогам Конституції повинні відповідати всі без винятку правові акти, що видаються і діють у країні.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів (161 стаття). Конституція починається з вступної частини, яка традиційно іменується преамбулою. У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Основними рисами конституції є:

Основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші політико-правові, суспільні відносини, які визначають обличчя суспільства;
Народний характер, який полягає у тому, що конституція виражає інтереси народу та має служити йому;
Реальний характер, тобто відповідальність фактично існуючим суспільним відносинам;
Стабільність.

Поняття, види і роль закону в системі джерел конституційного права України.

Конституційні закони – особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають, продовжують її.

Ці закони є своєрідними супутниками Конституції і входять в систему конституційного законодавства. Їх спорідненість з Основним Законом полягає насамперед у тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність видати той чи інший закон, який має розвинути ту чи іншу статтю. Таких законів досить багато.

До конституційних законів відносяться також закони про органи державної влади – законодавчої, виконавчої і судової про статус Президента України; про політичні партії, територіальний устрій України; про місцеве самоврядування; власність; міжнародні договори; зовнішньоекономічну діяльність.

Необхідність конституційного закону обумовлена не тільки предметом державного права, але й функціональними можливостями самої Конституції, яка регулює відповідні суспільні відносини лише певним чином. Вона має чітко окреслене коло правового регулювання. Межі такого регулювання не можна переступати, оскільки це загрожує перетворити Конституцію у звичайний закон і призведе до того, що вона стане надзвичайно громіздким і малоефективним політико-правовим документом. З огляду на це необхідність конституційних законів цілком очевидна.

Конституційні закони на відміну від Конституції своїм регламентуючим впливом охоплюють не весь комплекс конституційної матерії, а лише певні, до того ж найважливіші її сфери, причому важливість тих чи інших частин відповідних суспільних відносин, необхідність її юридичної фіксації саме в формі конституційних законів прямо визначаються Конституцією.

17. Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу.

Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Юридичні властивості закону:

він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);

закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору: “Виключно законами визначаються: 1) регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство” і т. д. (всього 12 пунктів);

він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;

для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.

Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.

Його порядок та стадії в Україні закріплені в Регламенті Верховної Ради України.

Стадії законодавчого процесу:

- законодавча ініціатива, суть якої полягає у внесенні до Верховної Ради пропозиції про необхідність прийняття того чи іншого закону;

розробка проектів законів;

- розгляд законопроектів у комісіях Верховної Ради України;

- розгляд законопроектів на сесії Верховної Ради у першому, другому та третьому читаннях;

- прийняття закону;

- опублікування закону;

- набрання законом чинності, або вступ закону в силу.

Законодавчий процес – це низка послідовних стадій, у процесі яких народжується законодавчий акт.

Ст. 93 Конституції України говорить: “Право законодавчої ініціативи у Верховній раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінетові Міністрів, Національному банку України. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.”

Право законодавчої ініціативи – це право суб’єктів конституційно-правових відносин виносити законопроект на розгляд Верховної Ради згідно з передбаченою процедурою, або пропозиції про прийняття законів.

Офіційного визначення поняття законодавчої ініціативи немає. Тому деякі дії – пропозиції про прийняття закону, обговорення тієї чи іншої проблеми – іноді називають законодавчою ініціативою, хоча це тільки право тих самих депутатів реалізувати свої повноваження у представницькому органі.

Право суб’єктів законодавчої ініціативи – вимагати від Верховної ради поставити й обговорити питання про включення законопроекту до порядку денного сесії законодавчого органу.

Стадією опублікуванням законів завершується законодавчий процес як процес конкретного джерела права. Як би там не було, але офіційне піднесення волі народу до закону не може бути вичерпане без офіційного обнародування прийнятого закону.

Так само це стосується прогнозування та планування законодавства, яке останнім часом набуває особливої ваги і значення.

Blog

Конституційне право України”

Содержание