Конституційне право України”

Вид материала

Документы

Содержание 18. Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів 19. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України. Суть конституціоналізму. 22. Перспективи розвитку Конституції України НБУ тепер не має законодавчої ініціативи 7) Подолання права вето Значення і характеристика Конституції П. Орлика. Основні положення Конституції України. Поняття і принципи конституційного ладу України. Поняття і властивості суверенітету України. Організація державної влади в Україні. Розподіл державної влади. 28. Верховенство права в Українській державі. 29. Загальна характеристика громадянського суспільства та його ознаки. 30. Поняття і ознаки правової держави. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави. 32. Інститут захисту конституційного ладу України Основні засади взаємовідносин громадянського суспільства і держави. Поняття, форми і принципи державного устрою.

Подобный материал:

• Курс Конституційне право, Тема Поняття та предмет галузі конституційного права. Рекомендована, 35.74kb.
• Конституційне право України як галузь права, 446.83kb.
• 1. Конституційне право України як галузь права, 544.62kb.
• Р. С. Балакірєва конституційне право україни, 5831.21kb.
• Міністерство освіти І науки україни конституційне право зарубіжних країн, 10400.57kb.
• В. М. Корецького назаренко олена Аркадіївна удк 342 міжнародні договори україни в системі, 397.09kb.
• Житлове законодавство конституційне право на житло. Житловий кодекс, 850.68kb.
• Програма вступного кваліфікаційного екзамену для здобуття освітньо-кваліфікаційного, 116.76kb.
• А. М. Колодій доктор юридичних наук, професор, 7165.85kb.
• Конституційне право та конституційний процес в україні н. М. Батанова, 205.88kb.

18. Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів

За значенням і місцем законів у системі законодавства вони поділяються на:

конституційні, або основні. Це Конституція та закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, наприклад “Про громадянство”, “Про загальний військовий обов'язок” та ін. Конституція є основним законом держави, саме в цьому законі закріплюються основи суспільного, економічного і політичного устрою країни, правове становище особи, її права та обов'язки, форма правління та форма державного устрою, порядок організації та компетенція органів законодавчої, виконавчої та судової влади. Положення, закріплені у Конституції, конкретизуються у конституційних законах.

звичайні, або біжучі. Це всі інші чинні в державі закони.

надзвичайні, тобто закони, які приймаються у певних, передбачених Конституцією, випадках, наприклад надзвичайний стан, війна тощо.

Конституційно-правова норма—загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права, їхніми специфічними ознака-миєте, що вони:

• регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя;

• встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права;

• мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм;

• відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію. Метод конституційно-правового регулювання — сукупність способів і засобів, із допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права. Він характеризується: найбільшого загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого та опосередкованого регулювання.


19. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України.

Ними є:

1). постанова Верховної Ради (вводить в дію прийняті ВР закони)

2). укази Президента

більшість - індивіду­ально-правові, тобто не містять правових норм. Але є й нормат-правові. Приклад: Указ Президента- "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31/03/92.

3). постанови Кабміна (якщо вони стосуються конституційної норми)

Кількість незначна, бо: більшість постанов і розпоряджень Кабі­нету Міністрів стосується його виконавчої діяльності, що регламентується нормами адмін права. Але є й акти, які містять норми констит права. Напр.: "Положення про порядок легалізації об'єднань грома­дян", затв постановою Кабміну 26/02/93 № 140.

4). регламент Верховної Ради (з 1994 р.) – нормативно-процесуальний акт

5). рішення всеукраїнського і місцевого референдумів (мають статус недоторканих актів і можуть бути змінені тільки наступним референдумом)

Референдум – безпосер волеви­явлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм.

За­кони, прийняті рефер, не потребують б-я затвердження державними органами і можуть бути скасовані референдумом, а також рішенням 2/3 ВР з наступним його затвердженням на референдумі.

Закон або інше рішення, прийняті референдумом, вступають в силу з моменту їх опублікування, якщо в самому за­коні або рішенні не зазначений інший строк.

Є випадки, коли рішення можуть прийматись виключно референдумом - ім­перативний (обов'язковий) референдум. Його предмет (ст. 73 КУ) питання про зміну території України.

6). Рішення Конституційного Суду (носять індивідуальний характер і мають разову силу)

Деякі його акти можуть містити конституційно-правові норми - рішення з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного пра­ва, Конституції. Такі рішення прий­маються більшістю суддів і є оста­точними. Юр наслідки - втрачають силу норм-прав акти, якщо вони не відповідають Конституції і законам.

Норм-прав акти проходять процедуру промульгації – офіційного оголошення в 5 офіційних виданнях. Через 10 днів після опублікування Закон вступає в силу.

20. Суть конституціоналізму.
    

Конституціоналізм — це теорія і практика конститу­ційного будівництва. Це особлива сис­тему конст-прав відносин, які опосередко­вують повновладдя народу, його суверенітет. Поняття ширше, ніж конституція.

Важливою складовою є теорія, доктрина, у відповідності з якою провадиться консти­туційне будівництво. Справ­ляє значний вплив на конституційну свідомість, а відтак є реальним засобом захисту і оновлення суспільних і, перш за все, конституційних відносин.

Конституціоналізм уособлює передові фінансові, політичні, економічні та інші ідеї, які виступають могутнім фактором суспільного прогресу.

Конституціоналізм є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Криза суспільства — це, перш за все, криза його конституціоналізму, головним виявом якої є істотні розходження між фактичною та юридичною кон­ституцією, між конституційною правосвідомістю і офі­ційною політико-правовою доктриною.

Еле­ментами конституціоналізму є:

1. фактична і юридична конституція
   
2. конституційна теорія
   
3. конституційні відно­сини
   
4. конституційна правосвідомість
   
5. конституційна за­конність і правопорядок.
   

Вихідним є вчення про її сут­ність. Сутність конституції — це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які ви­значають всі структурні та функціональні характерис­тики Основного Закону суспільства й держави.

Конституція — це своєрідний суспіль­ний договір, який узгоджує політичні інтереси різних соц груп.

Конституція була завжди. Своєрідні конституції - правові пам'ятки: закони Ману, Хаммурапі, XII римських таб­лиць, Руської правди тощо.

Конституція має виражати інтереси не стільки держави, скільки інтереси громадянського сус­пільства, головною цінністю якого є людина.

Будь-яка конституція виникає і діє для того, щоб визначити устрій (лад) держави, а не суспіль­ства.

Конституція Украї­ни відображає тенденції розвитку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких тен­денцій є:

• перебудова внутрідержавних і міжнародних відносин;
  
• демо­кратизація конституції, політ режимів, правового статусу особи, виборчого права;
  
• інституціоналізація ба­гатопартійності;
  
• розподіл влад;
  
• впровадження ідей парламентаризму;
  
• запозичення досвіду конститу­ційного будівництва інших країн;
  
• орієнтація на людину і загальнолюдські цінності;
  
• зниження ідеологічної конфрон­тації й посилення виховної, морально-етнічної ролі кон­ституції;
  
• розширення масштабів і сфер конституційного регулювання тощо.
  

20. Суть фактичної і юридичної конституції.
    

Конституція фактична — це ре­ально існуючий суспільний устрій (конституційний лад), основу якого складають відносини, які ви­значають найбільш суттєві економічні, політичні, соці­альні та інші характеристики суспільства. Факт конституцію складають економічна, полі­тична та соціальна основи суспільства.

Юридична конституція є офіційним визначенням фактичного порядку речей, засобом правового впоряд­кування реальних суспільних відносин.

Фактична конс­титуція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.

Факт і юр конституції — самос­тійні явища і ототожнювати їх не можна. Юр конституція може вважатись похідною від фа­кт конституції.

До прийняття Конституції України фактична конституція значно виперед­жала юридичну конституцію, яка стала гальмом розвитку основоположних суспільних відносин.

Фактична конституція не може не визначати струк­турні та функціональні характеристики юридичної конс­титуції, головними з яких є реальність і відповідність фактичним конституційним відносинам, відсутність яких призводить до фіктивної конституції.

Конституційний лад можна розглядати як фактичну конституцію держави. Цей лад, з одного боку, є похід­ним від юридичної конституції, а з іншого — сам впли­ває на зміст нормативно-правового вираження і за­безпечення або незабезпечення юридичної конституції.

Якщо фактична і юридична конституції збігаються, то конституційна система є реальною. Якщо ж вони не збігаються, існують самі по собі, то конституційна сис­тема є нереальною.

Розбіжність між фактичною і юридичною конститу­ціями може мати місце в будь-яких країнах. І це при­родно, оскільки певна їх розбіжність запрограмована са­мим розвитком конституції. Однак в країнах розвинуто­го конституціоналізму така розбіжність недовговічна: юридична конституція приводиться у відповід­ність з конституцією фактичною.

В юридичній науці розрізняють також формальну і матеріальну конституції. Формальна - закон, або кілька законів. Матеріальна складається з великої кіль­кості писаних нормативних актів та конституційних зви­чаїв (Конституція Великої Британії).


22. Перспективи розвитку Конституції України.Напрямки розвитку:

1. Прийняття нових законів України (ЗУ), що випливають з конституції.

2. Приведення законодавства у відповідність з Конституцією, систематизація законодавства.

3. Удосконалення самої Конституції.

Загальні напрями розвитку законодавства.

1. Гармонізація ЗУ з м/н правом і зближення з правом ЄС. 2. Втілення в життя правової реформи.3. розвиток усіх галузей права.

4. Вдосконалення юр. гарантій прав і свобод людини.5. Забезпеч захисту прав суб’єктів всіх форм власності. 6. Захист екології, розвиток культури.7. Розвиток м/н відносин

Наша Конституція - результат компромісу, по­ложення були не досить досконалими. У самій Конституції України перед­бачено внесення змін до неї : Розділ XIII Конституції: "Внесення змін до Конституції Украї­ни" (ст 154 - 159): Законопроект про внесення змін до Конституції може бути по­даний до ВР Президентом або 1/3 ВР. На наступній черговій сесії ВР за нього повинно проголосувати 2/3 ВР.

Зміни до розділу 1 "Загальні засади", розділу 3 "Вибори. Референдум" і розділу 13 "Внесення змін до КУ" - подається до ВР Президентом або 2/3 ВР і, за умови його прийняття не менш як 2/3, затверджується всеукраїнським референдумом, який признач Президентом. Повторне подання законопроекту про вне­сення змін до розділів І, III і XIII Конституції Украї­ни з одного й того самого питання можливе лише до ВР наступн скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають ска­сування чи обмеження прав і свобод людини і грома­дянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. К-ція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

1й проект змін – поданий у липні 1997р. (хотіли дати ВР право тлумачити закони, а не Конституційному суду).2й проект змін – лютий 2001р. Ці проекти частково знайшли відображення у прийнятому 8.12.04. 2222-IV “ЗУ про внесення змін до Конституції України”. Вступає в силу 1/09/04:

1) строк повноваж ВР 4роки  5 років

2) Мандат нардепа припиняється, якщо:

- він виходить з фракції партії від якої був обраний, займає іншу посаду в уряді, або веде підпр діяльн, або прац в крівн органах чи наглядов радах орг-ції, що мають на меті отрим прибутку і протягом 20 дн. після того як про це довідались не припиняє таку діяльність, повноваж ВР достр припиняються

3) Позачергові сесії ВР – на вимогу Президента (new) або 1/3 ВР.

4) Протягом 1 міс після скликання ВР повинна сформув коаліція більшості. Більшість пропонує Президенту кандидатуру Прем’єра і міністрів.

5) ВР

- за поданням Президента

призначає Прем’єра, міністрів оборони і закорд справ, призн і звільняє голову СБУ

- за поданням Прем’єра призначає: інших міністрів, голову антимоноп комітета, голову держ коміт з ТБ і радіо, голову фонду держмайна і звільняє їх з посад (без подання Прем’єра)

- виріш питання про відставку Прем’єра і міністрів (без подання Президента)

- за пропоз Президента (new) або 1/3 ВР може висловити недовіру кабміну

6) НБУ тепер не має законодавчої ініціативи

7) Подолання права вето: прийн закон  вето  2/3 ВР подолали право вето, то Президент в 10 дн зобов’яз підписати ЗУ. Якщо він цього не робить, то ЗУ оприлюдн за підписом голови ВР.

8) Президент - За пропоз більшості пропонує кандидатуру Прем’єра у 15 дн. Після отримання пропозиції, - Вносить подання до ВР кандидатур міністра оборони та міністра закорд справ

- Призн і звільняє ½ складу НБУ і Нац ради з пит ТБ і радіо, - подає до ВР пропоз про признач і звільнення голови СБУ,

- може призупинити дію актів кабміну через їх невідповідність К-цїї, - має право вето на закони крім законів про зміну к-ції.

- Розширені можливості розпуску Президентом ВР:

Крім старої умови – протягом 30 дн. не можуть розпочатися засідання 1ї сесії

2 нові: --1) протягом 1 міс не сформована більшість, 2) протягом 60 дн після відставки старого кабміна не сформ новий кабмін

Рішення про розпуск Президент приймає після консультації з головою ВР, його заступником і керівниками фракцій

9) розшир функцій голови ВР:

- При достр припин повноважень Президента його функції викон Голова ВР (зараз - Прем’єр).

- При подоланні вето і Президент в 10 дн. не підпис, то підписує голова ВР

Прем’єра призн ВР за поданням Президента на основі пропозиції від більшості

Мін-р оборони і мін-р закорд справ призначається ВР за поданням Президента, інші міністри – призн ВР за поданням Прем’єра.

Прем’єр і інші міністри можуть заявити ВР (раніше – Президенту) про відставку. Тоді ВР формує новий кабмін.

10) Прокуратура – наглядає за додерж прав і свобод громадянина (new)

23. Значення і характеристика Конституції П. Орлика.
    

5 квітня 1710 р. у м. Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького - отримав назву "Консти­туція Пилипа Орлика". Документ було написано під впливом передових на той час західноєвропейських нау­кових доктрин (природного права, поділу влади тощо).

Він передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, "гене­ральні радники від усіх полків" та "посли від Низового Війська Запорозького"; виконавча — Гетьману, а судо­ва — Генеральному Суду).

Основний пункт її - проголошення незалежності України від Польщі та Москви.

Другим пунктом було встановлення козацької Ради. До неї відтепер мали входити не тільки козацька старшина і полковники, а й по одному представникові від міст.

Конституція визначала також статус міст, затверджувала їхні права і привілеї.

Згідно з конституцією козацька Рада обмежувала владу гетьмана, а Україна перетворювалася на конституційну державу. Рада вирішувала справи державної ваги. Питання для обговорення у Раді формулював і вносив гетьман. Козацька Рада мала збиратися тричі на рік (на Різдво, Великдень і Покрову).

Всі її представники повинні були присягати на вірність державі. Вони мали право вимагати звіту від гетьмана у його діяльності, "докоряти" йому "за порушення законів і вольностей батьківщини" і притягати його до відповідальності.

Україна переходила до практики територіального представництва. Цей устрій відповідає головним постулатам західних конституцій, що відрізняє їх від середньовічних правничих актів і є загальновизнаним у світі в наш час.

Конституція Пилипа Орлика, що діяла на частині території Правобережної України до 1714 р. - перший конституційний акт, що народився в Україні і справив суттєвий вплив на демократичний розвиток державного устрою в Україні.

На жаль, положення цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 р.

23. Основні положення Конституції України.
    

В Україні Конституція – це єдиний нормативний акт (а не сума законів, як в Англії).

Конституція України складається з 15 розділів.

6 основних питань Конституції:

1) Конституційний лад

2)права і свободи

3) народовладдя

4) принцип розподілу влад

5) територіальний устрій

6) перехідні положення

4 риси Конституції:

1. має основоположний характер

2. має народний характер (виражає волю та служитьб народу)

3. має реальний характер (відображає реальні відносини).

4. стабільність Конституції.

ВР може внести зміни до Конституції рішенням 2/3 нардепів.

Юридичні властивості Конституції

1. Має юридичне верховенство.

2. Це основа правової системи.

3. Має особливий порядок зміни

4. Має особливий механізм реалізації.

Основні положення

1. спрямована, насамперед, на убезпе­чення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Держава функціонує для людини.

2. Поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади незалежні один від одного, здійснюючи свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

3. Конституційною основою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигід­ного співробітництва з членами міжнародного співто­вариства за загальновизнаними принципами і норма­ми міжнародного права, основним джерелом яких є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України. Як визначено Кон­ституцією (ст. 9), ці договори є частиною національ­ного законодавства України.

4. Норми Конституції є нормами прямої дії, а звер­нення до суду для захисту конституційних прав і сво­бод людини і громадянина гарантується безпосеред­ньо на підставі Конституції.

Структура Конституції України 1996 р. Склад з преамбули і 14 розділів, які налічують 161 статтю, а також розділу XV "Перехідні положення".

Розділ І "Загальні засади",

II - "Права, свободи та обов'язки людини і громадя­нина",

III - "Вибори. Референдум",

IV – "Верховна Рада України"

V - "Президент України",

VI - "Кабі­нет Міністрів України. Інші органи виконавчої вла­ди",

VII - "Прокуратура",

VIII -"Правосуддя",

IX -"Територіальний устрій України",

X - "Автономна Республіка Крим",

XI - "Місцеве самоврядування",

XII - "Конституційний Суд України",

XIII - "Внесен­ня змін до Конституції України"

XIV - "Прикінцеві положення"

XV - "Перехідні положення".

23. Поняття і принципи конституційного ладу України.
    

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та інших суб’єктів конституційно-правових відносин. Існуючий конституційний лад України, передбачений її Конституцією, характеризується насамперед рядом загальних принципів, зокрема суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю.

Важливою рисою конституційного ладу є його реальність, дійсність, тобто наявність цього ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад має бути не формальним, символічним, а справжнім, реальним, тобто відображати реально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу.

Іншим, не менш важливим принципом конституційного ладу є системність, тобто послідовність, логічність, всебічність і повнота закріплення в Конституції основних інститутів суспільства і держави. Важливим принципом конституційного ладу України є також наступність, акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому, в тому числі в далекому минулому. Це випливає як з Преамбули Конституції, так і з її змісту, зокрема положень щодо характеристики нашої держави, державних символів, прав та свобод людини і громадянина, форм прямого народовладдя, місцевого самоврядування та інших інститутів, які були характерні для України в минулому або передбачались і закріплювались її попередніми конституціями, починаючи з Конституції гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.). Конституційний лад України характеризується також наявністю певної системи гарантій конституційного порядку (організаційно-правових, нормативно-правових та ін.). Ці гарантії будуть розглянуті в наступному параграфі даної глави.

23. Поняття і властивості суверенітету України.
    

Поняття суверенітету України полягає насамперед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад України, зазначається у ст. 5 Конституції, належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Внутрішній суверенітет – це суверенітет у внутріполітичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб’єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо статусу і політики цих суб’єктів.

У зовнішньому відношенні Україна має у повному обсязі суверенітет насамперед у політичній (зовнішньополітичній) сфері.

Суверенність конституційного ладу означає суверенітет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території іноземних військових баз не допускається. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою.

Згідно із ст. 1 Конституції, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. В наступних статтях вона проголошується також унітарною державою (ст. 2) і республікою (ст. 5). Опосередковано Україна визнається також національною і світською державою. Пріоритетним принципом державного ладу є принцип суверенності і незалежності України.

23. Організація державної влади в Україні. Розподіл державної влади.
    

У Конституції України зафіксовано, що вся влада в Україні належить народові, який є носієм суверенітету, єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Жодна політична партія, громадська організація інше угрупування чи окрема особа не можуть присвоювати право здійснювати державну владу і діяти від імені свого народу. Повновладдя народу України здійснюється на основі Конституції України через дві форми прояву: представницьку і безпосередню демократію.

Представницька демократія – це така форма, при якій державна влада здійснюється через представницькі органи – систему Рад народних депутатів.

Безпосередня (пряма) демократія – це пряме волевиявлення народу, яке реалізується шляхом референдумів, всенародного обговорення законопроектів, участі у виборах, проведенні загальних зборів громадян, через накази виборців, відкликання депутатів. Ці форми прояву повновладдя тісно взаємопов’язані і доповнюють одна одну.

Державна влада розподіляється на виконавчу, законодавчу і судову. Суть теорії розподілу влади полягає в тому, що кожна з трьох гілок влади відповідно до своєї природи, характеру функцій та призначення має зайняти визначене місце в системі органів влади і здійснювати свої владні повноваження у відповідних їх формах і межах, належним шляхом і засобами. Важливо не тільки забезпечити чітке розмежування компетенції між органами держави, а й створити механізм їх взаємодії, систему взаємних стримувань і противаг.

Законодавча влада в Україні належить Верховній Раді України, яка має право видавати закони і виступати як представник народного суверенітету. Стаття 75. КУ: “Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України”.

Виконавча влада підзвітна, підконтрольна і відповідальна перед представницькою владою. Вищим органом виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України. Стаття 113 КУ: “Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України”.

Судова влада здійснюється незалежними від інших органів влади судами. Суди у своїй діяльності керуються тільки законами України і здійснюють правосуддя з метою захисту законних прав і інтересів від будь-яких порушень. Стаття 124 КУ: Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України”.


28. Верховенство права в Українській державі. Верховенство права - збірний термін, що означає найбільш важливі аспекти демократичного правління. Його суть у тім, що урядові рішення повинні бути засновані на згоді народу, і діяти через структури й процедури, розроблені для попередження індивідуальних потрясінь і державної тиранії, що захищають права й свободи. Верховенство права засновано на п'ятьох основних принципах:

1. Уряд народу, кероване народом, що існує для народу.

2. Поділ влади на виконавчі, судові й законодавчу, а також принципи їхньої взаємодії.

3. Представницька демократія, процедурні й істотні обмеження відносно дій уряду, спрямованих проти часток осіб.

4. Обмежений уряд і федералізм.

5. Судовий розгляд незалежною системою судових органів як основний механізм приведення законів у життя.

Ст. 8 Конституції України: “ В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується”.

У Конституції України закріплено правовий статус людини і громадянина, пріоритет особи, в її відносинах з державою. Причому Основний Закон не тільки не фіксує права і свободи громадян, питання забезпечення їх соціальної захищеності та особистої безпеки, а й гарантує їм громадянські, політичні, соціальні права і свободи, належні умови існування. Важливою гарантією є рівний захист прав громадян України законом і судовий захист усіх прав і свобод людини і громадянина. Тепер права людини мають вищу цінність і відіграють важливу роль у суспільстві порівняно з державним механізмом. Наша держава є основним гарантом непорушності прав людини і створює необхідні умови для формування та вільного розвитку особи. Розкриття її здібностей і обдарувань.


29. Загальна характеристика громадянського суспільства та його ознаки.

Громадянське суспільство – це, по-перше асоціація людей у який кожна людина вільна як така, що володіє невідчужуваними правами, рівноправна з іншими членами суспільства, самостійна у виборі правового стану (громадянство, іноземного громадянства, відсутність громадянства), по-друге, недержавні (інституціоналізовані в об'єднання громадян) асоціації людей по соціальній, етнічній, релігійній і іншим належностям, політичним, професійним і ін. інтересам, що, по-третє формуються на цих основах суспільні (недержавні) відносини, що розвиваються і функціонують на самоуправлінських засадах, самопрояві волі й інтересів окремих індивідів, їхніх угрупувань, діючих у вільному від державно-правового впливу просторі суспільства.

Становлення і функціонування громадянського суспільства у недержавній сфері суспільних відносин не означає його ізольованості від державно-правових інститутів, організаційної діяльності державних органів і організацій правових засобів впливу на діяльність організацій і поводження людей у системі громадянського суспільства. При цьому використовуються різні державно-правові засоби: законодавчі акти, правові відносини, що складаються в зв'язку з правовим регулюванням поводження людей, організацією, реорганізацією, діяльністю і припиненням об'єднань людей, функціонуванням інших інститутів громадського суспільства, договірні і позадоговірні засоби правового регулювання взаємин, взаємодії суспільства і держави, правоохоронна діяльність держави, його органів і організацій.

Громадянське суспільство грунтується на засадах свободи і рівності людей, самоорганізації і саморегулювання. Держава підпорядковується служінню громадському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості. Правове регулювання в громадському суспільстві здійснюється у визначених Конституцією України межах і спрямоване на забезпечення інтересів людини. З огляду на похідний характер державної влади від громадянського суспільства, допоміжну роль держави, наголошується на пріоритеті громадянського суспільства, встановлюється межі здійснення державної влади і гарантується демократичний розвиток суспільства і його структур.


30. Поняття і ознаки правової держави.

Правова держава – це держва, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та посадових осіб здійснюється на підставі і в межах, визначених правом, де держава відповідає перед особою за свою діяльність.

Демократична правова держава заснована і діюча на демократичних початках це юридична організація суспільства, правова форма організації і діяльності публічно-політичної влади, і її взаємин з людиною різних цивільних (прав) стану і громадянському суспільством.

Конституційними ознаками демократичної правової держави є:

- розмежування функцій, сфер впливу і відповідальності між державою і громадянським суспільством для того, щоб державне регулювання в громадянському суспільстві здійснювалося в межах, визначених Конституцією, створило для суспільства умови нормального розвитку, а громадянське суспільство і його інститути, роблячи постійний вплив на державну політику, не претендували на суверенну владу, на здійснення владних-управлінських функцій, узурпацію влади окремими партіями, чи угрупованнями обличчями, а була вільною асоціацією людей, їхнім соціальним будинком;

- досягнення політичної (державної) влади тільки за допомогою законом передбачених форм прямого народовладдя, демократичних виборів, що мають загальної, рівний, прямої характер за умови таємного голосування і виключного права вищого органа державної влади виступати від імені всього народу;

- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, контрольну, судову, кожна з який діє незалежно, самостійно, у взаємодії з іншою владою, як правило (виключення може бути встановлено тільки Конституцією), без права взаємного делегування функцій і повноважень, на засадах взаємних стримань і противаг;

- розмежування компетенції між центральною владою й органами регіонального і місцевого самоврядування, центральною і місцевою державною адміністрацією, органами регіонального місцевого самоврядування й інших форм територіальної самоорганізації громадян.

31. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
    

Правовою є така держава, в якій створюються умови для найбільш повного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також для найбільш послідовного пов”язування за допомогою права політичної влади з метою недопущення зловживань. Саме правова держава своєю Конституцією проголошує свободу політичного, економічного та ідеологічного життя суспільства, максимально можливе невтручання в життя особи і суспільства. Правова держава визначає основні засади суспільних відносин, суспільного ладу, створюючи тим самим необхідні передумови функціонування і розвитку суспільства.

У Конституції України закріплено правовий статус людини і громадянина, пріоритет особи, в її відносинах з державою. Причому Основний Закон не тільки не фіксує права і свободи громадян, питання забезпечення їх соціальної захищеності та особистої безпеки, а й гарантує їм громадянські, політичні, соціальні права і свободи, належні умови існування. Важливою гарантією є рівний захист прав громадян України законом і судовий захист усіх прав і свобод людини і громадянина. Тепер права людини мають вищу цінність і відіграють важливу роль у суспільстві порівняно з державним механізмом. Наша держава є основним гарантом непорушності прав людини і створює необхідні умови для формування та вільного розвитку особи. Важливе значення в Основному Законі мають питання взаємовідносин держави і громадянського суспільства, регулювання основних сфер життєдіяльності громадянського суспільства. Це проблеми власності, підприємництва, екологічної безпеки, сім’ї, діяльності громадських об’єднань, свободи інформації тощо.

Громадянське суспільство грунтується на засадах свободи і рівності людей, самоорганізації і саморегулювання. Держава підпорядковується служінню громадському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості. Правове регулювання в громадському суспільстві здійснюється у визначених Конституцією України межах і спрямоване на забезпечення інтересів людини. З огляду на похідний характер державної влади від громадянського суспільства, допоміжну роль держави, наголошується на пріоритеті громадянського суспільства, встановлюється межі здійснення державної влади і гарантується демократичний розвиток суспільства і його структур.

Стаття 3. “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”.

32. Інститут захисту конституційного ладу України

Конституційний лад – це система соціальних, економічних і політично-правових відносин, які встановлюються і охороняються Конституцією та іншими конституційно-правовими актами держави. Конституційний лад будь-якої країни зберігає свою непорушність і належним чином функціонує і розвивається лише тоді, коли він має надійні відповідні гарантії. Зазвичай вони передбачаються Конституцією і законами. Основними з них є: 1)народ України; 2)Конституція України та Закони України; 3)Українська держава в цілому; 4)Українська держава в особі її спеціалізованих інститутів; 5)Верховна Рада України; 6)Кабінет міністрів України; 7)Інші органи виконавчої влади; 8)Конституційний Суд України; 9)Суди загальної юрисдикції; 10)Прокуратура України; 11)Політичні партії і організації; 12)засоби масової інформації; 13)територіальні громади та органи місцевого самоврядування; 14)міжнародні організації. Отже, гарантами конституційного ладу є практично всі суб”єкти конституційно-правових відносин.

33. Основні засади взаємовідносин громадянського суспільства і держави.
    

У Конституції України закріплено правовий статус людини і громадянина, пріоритет особи, в її відносинах з державою. Причому Основний Закон не тільки не фіксує права і свободи громадян, питання забезпечення їх соціальної захищеності та особистої безпеки, а й гарантує їм громадянські, політичні, соціальні права і свободи, належні умови існування. Важливою гарантією є рівний захист прав громадян України законом і судовий захист усіх прав і свобод людини і громадянина. Тепер права людини мають вищу цінність і відіграють важливу роль у суспільстві порівняно з державним механізмом. Наша держава є основним гарантом непорушності прав людини і створює необхідні умови для формування та вільного розвитку особи. Розкриття її здібностей і обдарувань.

Важливе значення в Основному Законі мають питання взаємовідносин держави і громадянського суспільства, регулювання основних сфер життєдіяльності громадянського суспільства. Це проблеми власності, підприємництва, екологічної безпеки, сім’ї, діяльності громадських об’єднань, свободи інформації тощо.

Громадянське суспільство грунтується на засадах свободи і рівності людей, самоорганізації і саморегулювання. Держава підпорядковується служінню громадському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості. Правове регулювання в громадському суспільстві здійснюється у визначених Конституцією України межах і спрямоване на забезпечення інтересів людини. З огляду на похідний характер державної влади від громадянського суспільства, допоміжну роль держави, наголошується на пріоритеті громадянського суспільства, встановлюється межі здійснення державної влади і гарантується демократичний розвиток суспільства і його структур.

Стаття 3. “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”.

33. Поняття, форми і принципи державного устрою.
    

Форма державного устрою - це національно-територіальна і територіально-адміністративна організація державної влади, що визначає порядок взаємовідносин центральної, регіональної та місцевих влад.

За державним устроєм держави можна поділити на: унітарна держава - це така держава, в якій національно-державні адміністративні одиниці, автономії, що входять до її складу, не мають свого суверенітету, всіх ознак держави; федеративна держава – це така держава, в якій суб’єкти мають свій суверенітет, всі ознаки державності; конфедерація – складна форма державного устрою, заснована на добровільному об’єднанні суверенних держав для досягнення конкретних спільних цілей; імперія – держава, яка об’єднує в собі інші держави, як правило, шляхом завоювань, колонізації та іншими формами насильства і тримається на державному, політичному та економічному примусі.

Україна, згідно з Конституцією є унітарною державою.

Стаття 2. “Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною”.

33. Поняття і принципи формування правової держави в Україні.
    

Стаття 1. “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”.

Держава – це суверенна, політико-теріторіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має соціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права свої веління робити загальнообов’язковими для населення всієї країни.

Правова держава – це держва, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та посадових осіб здійснюється на підставі і в межах, визначених правом, де держава відповідає перед особою за свою діяльність.

Функції держави – це напрями її діяльності, в яких відображається й конкретизується сутність, завдання й цілі держави. Функції держави класифікують по-різному. Залежно від напрямів державної діяльності всередині країни чи за її межами функції ділять на зовнішні та внутрішні.

До внутрішніх функцій держави належать напрями діяльності держави, в яких конкретизується її внутрішня політика стосовно економічних, ідеологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства.

Зовнішні функції – це основні напрями діяльності держави за її межами у зносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями й світовим суспільством у цілому.

До основних ознак держави відносять:

• Суверенітет;
  
• Територіальне розселення населення країни, наявність апарату управління і примусу;
  
• Здатність видавати загальнообов’язкові правила поведінки;
  
• Здатність збирати податки, робити позички і надавати кредити;
  
• Виражати й захищати інтереси певної частини населення.
  

Основними рисами правової держави вважають:

Верховенство і панування правового закону;

Постійне утвердження суверенітету народу як єдиного джерела державної влади:

Поділ влад на законодавчу, виконавчу та судову;

Взаємну відповідальність особи і держави;

Забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина.

33. Декларація про державний суверенітет України та її роль в становленні держави України. Прийнята /16. 07. 1990р. /