Geum.ru

Світова організація торгівлі

Вид материалаДокументы

Содержание


Політика у сфері конкуренції
III. ЗАСАДИ ДЛЯ розробки ТА вПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   45

- Політика у сфері конкуренції

  1. Представник України повідомив, що згідно з вимогами Конституції України від 28 червня 1996 року, Закону України «Про захист економічної конкуренції» № 2210-III від 11 січня 2001 року, та Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» № 236/96-ВР від 7 червня 1996 року, обов‘язком держави є захист від проявів недобросовісної конкуренції, запобігання фактам зловживання монопольним становищем, незаконного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.
  2. Монополізація ринку та потенційне зловживання домінуючим становищем згадувались в українській програмі приватизації, і багато великих підприємств були реорганізовані, реструктуризовані та розукрупнені перед приватизацією. Центральні та місцеві органи влади здійснюють моніторинг, зокрема, ціноутворення, надання несанкціонованих та неправомірних податкових та інших пільг, а також обмежень на переміщення товарів на території України. Система державного регулювання стала поширюватись на підприємства таких природних монополій як енергетика, телекомунікації. Закон України «Про телекомунікації» № 1280-IV від 18 листопада 2003 року передбачає можливість будь-якій фізичній або юридичній особі, яка є резидентом України, набувати право власності або право на технічне обслуговування і експлуатацію телекомунікаційних мереж.
  3. Антимонопольний комітет України створено з метою забезпечення реалізації антимонопольного законодавства України. Антимонопольний комітет України бере участь у формуванні та реалізації конкурентної політики України, в тому числі здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів; здійснює контроль за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій; а також сприяння розвитку добросовісної конкуренції.
  4. Регулювання діяльності суб’єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій. Головним завданням національних комісій є формулювання цінової політики для природних монополій у відповідній сфері регулювання. На сьогодні створено Національну комісію регулювання електроенергетики, Національна комісія з питань регулювання зв'язку та Державний комітет з питань житлово-комунального господарства. Голова та члени цих Комісій призначаються Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України.
  5. Представник України додав, що згідно зі Статтею 1 Закону України «Про природні монополії», природна монополія – це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами). Окрім того, до сфер діяльності суб’єктів природних монополій Стаття 5 Закону України «Про природні монополії» відносить транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами, природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл, а також транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; централізоване постачання теплової енергії, централізоване водопостачання та водовідведення; а також надання спеціалізованих послуг транспортними терміналами, портами та аеропортами. Він підтвердив, що цей перелік є виключним.
  6. У відповідь на запитання про існування графіку ліквідації природних монополій представник України зазначив, що Законом України № 1869-IV від 24 червня 2004 року була затверджена «Загальнодержавна програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004 – 2010 роки». Цією Програмою передбачається запровадження ефективної системи державного регулювання діяльності природних монополій, які функціонують у сфері тепло- та водопостачання, а також створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг.
  7. Член Робочої групи висловив занепокоєння, що законодавство України в галузі конкуренції все ще залишається дещо фрагментарним, і задав запитання, чи Україна має намір запровадити повноцінне законодавство в галузі конкуренції. У відповідь представник України зазначив, що Законом України № 2210-III від 11 липня 2001 року охоплені всі питання, які стосуються конкуренції, в тому числі контроль за концентрацією, заборону створення картелів і здійснення моніторингу відповідності існуючих цін положенням законодавства в галузі конкуренції.

III. ЗАСАДИ ДЛЯ розробки ТА вПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ

  1. Представник України повідомив, що республіка Україна є унітарною державою, і Автономна Республіка Крим відповідно є невід’ємною частиною території України. Конституція 28 червня 1996 року проголосила Україну демократичною державою, державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову (Конституція України, Стаття 6).
  2. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, яка складається з 450 депутатів, які обираються на чотирирічний термін. Стаття 85 Конституції України встановлює повноваження Верховної Ради, серед яких особливо слід відзначити: прийняття законів, затвердження Державного бюджету України; визначення засад зовнішньої і внутрішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічної політики; затвердження переліку об‘єктів права державної власності, що не підлягають приватизації та визначення правових засад націоналізації об'єктів права приватної власності. Верховна Рада має виняткові повноваження визначати основні правила використання природних ресурсів; виключної (морської) економічної зони; континентального шельфу; освоєння космічного простору; організації та експлуатації енергетичної, транспортної систем та системи зв’язку; захисту майна та підприємництва; політику в галузі антимонопольної діяльності і конкуренції; політику в галузі зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності і митної справи. Окрім затвердження Державного бюджету, Верховна Рада визначає порядок розробки бюджету, систему оподаткування, правила фінансового та валютного ринку, порядок утворення державного боргу України в іноземній та національній валюті, а також порядок випуску та обігу державних цінних паперів.
  3. Стаття 113 Конституції України вищим органом виконавчої влади визначає Кабінет Міністрів України, очолюваний Прем’єр-міністром, якого призначає Президент за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр, Перший Віце-прем’єр-міністр та три Віце-прем’єри, міністри, які спрямовують та координують діяльність 17 міністерств та більше 40 центральних органів виконавчої влади, утворених згідно з Указом Президента «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» №1573/99 від 15 грудня 1999 року. Кабінет Міністрів України відповідає за розробку проектів бюджету та виконання Державного бюджету; фінансову та податкову політику; інвестиційну, цінову політику, а також за управління державним майном. КМУ також здійснює контроль за зовнішньоекономічною діяльністю та діяльністю Митниці України. Стаття 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює повноваження органів виконавчої влади у сфері здійснення торговельної політики. Окрім Кабінету Міністрів України, до них відносяться Національний банк України, Міністерство економіки, Державна митна служба, Антимонопольний комітет, та Міжвідомча комісія з питань міжнародної торгівлі. Детальніша інформація про повноваження зазначених органів виконавчої влади наведена у Таблиці 9(a).
  4. Розділом ХІ Конституції України та Законом України «Про місцеве самоврядування» № 280/97-ВР від 21 травня 1997, передбачено надання функцій виконавчої влади органам місцевого врядування, і місцеві держадміністрації утворено в кожному районі, області та в містах Київ і Севастополь. Голови місцевих адміністрацій призначаються Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України відповідно до Статті 118 Конституції України, і є підзвітними вищим органам виконавчої влади. Голів місцевих держадміністрацій може звільнити з посади тільки Президент. До функцій місцевих адміністрацій належить виконання державних та регіональних програм соціального, економічного, природоохоронного та культурного розвитку, а також підготовка та виконання їх місцевих бюджетів. У той самий час, місцеві органи влади фінансово залежні від органів виконавчої влади, оскільки доходна частина їхнього бюджету значною мірою наповнюється за рахунок національних податків, що стягуються на їхніх територіях, а також за рахунок субсидій з національного бюджету. Механізм справляння місцевих податків та зборів провадиться виключно в межах переліку та в межах граничних розмірів ставок, установлених законами. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» окремо не визначає засад надання субсидій та встановлення обмежень на рух товарів. Органам місцевого самоврядування були делеговані повноваження з організації та контролю прикордонної і прибережної торгівлі, функціонування митних органів на їх території та забезпечення, в межах наданих повноважень, реалізації міжнародних зобов'язань України. Разом з тим, як органи місцевої влади забезпечують виконання законів, постанов, наказів та правил, вони повинні виконувати інструкції відповідних центральних органів виконавчої влади. Місцеві органи влади не можуть видавати ліцензії на експорт або імпорт. Список відповідних органів місцевої влади наведено у Таблиці 9(b).
  5. Представник України підтвердив, що регіональні органи влади не мають незалежних повноважень з питань надання субсидій, оподаткування, торгової політики або будь-яких інших заходів, які охоплюються положеннями СОТ. Він підтвердив, що положення Угоди СОТ, в тому числі Протоколу про вступ України, застосовуватимуться однаково на всій митній території України та на інших контрольованих нею територіях, в тому числі в регіонах, де здійснюються транспортні перевезення, прикордонна торгівля, спеціальних економічних зонах, а також на інших територіях, в яких запроваджено спеціальні режими застосування тарифів, оподаткування та регулювання. Він додав, що у разі отримання повідомлення про випадок незастосування або неоднакового застосування норм СОТ, центральні органи влади будуть вживати заходів для забезпечення дотримання норм СОТ без необхідності для сторін, права яких порушені, звертатися до суду. Робоча група взяла до уваги ці зобов’язання.
  6. Судова система складається з Конституційного суду та судів загальної юрисдикції, тобто територіальних (загальних та спеціалізованих) судів, апеляційних (загальних та спеціалізованих) судів, вищих спеціалізованих судів та Верховного суду України. Що стосується системи судів загальної юрисдикції, то до неї входять суди загальної юрисдикції створені на рівні районів, районів в містах, міст, міські та міськрайонні суди, а також гарнізонні військові суди. Місцеві суди загальної юрисдикції розглядають цивільні, адміністративні та кримінальні справи, а також справи про (незначні) адміністративні правопорушення. Апеляційні суди, які включають обласні апеляційні суди, апеляційні суди міста Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної республіки Крим, окружні апеляційні суди, апеляційний суд Військово-морського флоту України, Апеляційний суд України, вирішують апеляції у відповідності з процесуальним законодавством і розглядають визначені законодавством справи як суди першої інстанції.
  7. Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами у системі судів загальної юрисдикції. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Місцевими адміністративними судами є окружні суди, створені на рівні округу указом Президента України. Окрім того, згідно з Кодексом адміністративного судочинства України № 2747-ІV від 6 липня 2005 року місцеві адміністративні суди включають суди загальної юрисдикції, які розглядають найпростіші адміністративні справи. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.
  8. Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди, апеляційні адміністративні суди, створені на рівні округу указом Президента України. Вищі спеціалізовані суди (в тому числі Вищий господарський суд та Вищий адміністративний суд) розглядають в касаційному порядку справи в межах своєї компетенції, а також інші справи, які передбачені процесуальним законодавством. Верховний суд України, найвищий судовий орган в судовій системі України, розглядає (в касаційному порядку) рішення судів загальної юрисдикції (загальних та спеціалізованих) у справах віднесених до його юрисдикції згідно з процесуальним законодавством.
  9. Система арбітражних судів була встановлена відповідно до Закону України «Про арбітражний суд» № 1142-XII від 4 червня 1991 року». Цей Закон втратив чинність з 1 червня 2002 року у відповідності з Розділом VII (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про судоустрій України» № 3018-III від 7 лютого 2002 року. Натомість, згідно з Господарським процесуальним кодексом України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.
  10. Стосовно права на оскарження представник України заявив, що Статтею 55 Конституції України громадянам гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності будь-якого органу державної влади або місцевого врядування, його працівників або службовців. Скарги на рішення державних органів і посадових осіб можуть направлятися до вищих уповноважених органів, що регулюють відповідні державні органи, або до старших посадових осіб відповідного органу. У випадку незадовільного результату, особа, що подає скаргу, вправі звернутися до відповідного суду системи судів, описаної у попередньому пункті. Що стосується пов’язаних із СОТ питань, адміністративні суди розглядають порушення порядку оплати в сфері торгівлі та порушення в сфері державного контролю за експортом, коли оскаржують рішення митних або інших виконавчих органів. Кодекс адміністративного судочинства, який набув чинності 1 вересня 2005 року, визначає повноваження адміністративних судів, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. Зазначений Кодекс передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних та юридичних осів у сфері публічно-приватних відносин від порушень з боку органів державної влади (їхніх посадових та службових осіб), а також від порушень з боку інших суб’єктів при здійсненні ними управлінських функцій від імені держави.
  11. Розміри платежів, що стягуються у зв‘язку з поданням позовів, скарг, заяв, клопотань тощо, встановлені Постановою КМУ «Про державне мито» № 7-93 від 21 січня 1993 року
  12. Стосовно статусу міжнародних договорів, у тому числі угод СОТ, у ієрархії національного законодавства, представник України повідомив, що міжнародні угоди є невід‘ємною частиною національного законодавства України згідно з положеннями Статті 9 Конституції України. Крім того, Статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що міжнародні угоди, укладені та ратифіковані у формі законів, становлять невід‘ємну частину національного законодавства, і застосовуються у відповідності до порядку, встановленого для положень національного законодавства. Таким чином, після прийняття Верховною Радою всіх законів, необхідних для імплементації вимог СОТ, угоди СОТ стануть частиною національного законодавства після вступу України до СОТ. Якщо міжнародним договором України, ратифікованим у формі закону, встановлено інші норми та правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Згідно із зазначеним Законом, Президент України повинен підписати Протокол вступу до СОТ від імені України і таким чином погодитися на «вступний пакет», який потім повинен бути винесений на голосування у Верховній Раді та може бути прийнятим або відхиленим простою більшістю в рамках одного читання. Весь процес ратифікації може бути завершений протягом трьох місяців.
  13. Представник України підтвердив, що з дати вступу до СОТ законодавством України буде передбачено право на оскарження адміністративних рішень з питань, які підпадають під дію норм СОТ, до незалежного судового органу у відповідності з зобов’язаннями за Угодами СОТ, в тому числі, але не обмежуючися лише Статтею X:3(b) ГАТТ 1994 року. Робоча група взяла до уваги ці зобов’язання.