Наша справа ”, №3 ’ 2000
| Вид материала | Документы |
- Наша справа ”, №4 ’ 2001, 3100.08kb.
- Тематичний план лекцій з модуля №1(для вітчизняних та іноземних студентів), 226.2kb.
- Курс 5 Факультет: Медичний (спеціальність «Лікувальна справа», «Педіатрія», «Медико-профілактична, 192.58kb.
- Курс, спеціальність о с І н н І йсемест р веснянийсемест, 288.54kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни національний медичний університет імені, 98.22kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни національний медичний університет імені, 109.62kb.
- Константин Стешик, 261.91kb.
- E-mails: lunik8@mail, 263.71kb.
- Робоча програма пропедевтика внутрішньої медицини Для спеціальностей: №110101 "Лікувальна, 890.79kb.
- Філософія для самостійної роботи при підготовці до заняття, 242.54kb.
2.4. Типи стратегічного менеджменту
М. Мінцберг, що провів фундаментальне дослідження з вивчення праці керівників вищої ланки, називає три основних способи дій при формулюванні стратегії, що визначаються особистістю і системою цінностей вищого керівництва: підприємницький, адаптивний і плановий.
1 Підприємницький. спосіб дій. Стратегія формулюється одною сильною особистістю. Робиться акцент на можливостях, що існують проблеми вторинні. Напрямки стратегічного розвитку визначаються власним баченням засновника компанії, домінуюча мета - зростання компанії. Яскравим прикладом такого типу є компанія Microsoft, яка відображає бачення процесу розвитку індустрії персональних комп'ютерів, властиве засновнику компанії Біллові Гейтсу.
2. Адаптивний спосіб дій або навчання за допомогою досвіду. Він характеризується в більшій мірі оперативним рішенням існуючих проблем, ніж пошуком нових можливостей. Стратегія розробляється фрагментарно; рух уперед крок за кроком; забезпечується незначний, але передбачений щорічний прибуток. Процес розробки стратегії може бути спонтанним або керованим. Стратегії можуть виростати з динамізму підприємства, торкаючись до більшого числа людей, що можуть наповнити новим змістом, зрадивши поводження підприємства в цілому. Такий спосіб дій типовий для багатьох великих корпорацій.
3. Плановий спосіб дій. Стратегічне управління перебуває як, в активному пошуку нових можливостей, так і в оперативному вирішенні існуючих проблем. У процесі прийняття стратегічних рішень використовується системний, комплексний аналіз. Це підхід розглядає стратегію як процес планування, однак виходячи з того, що за встановленням стратегії піде її реалізація. Ця класична модель припускає наявність централізованого штату і націлена на досягнення визначеного стратегічного положення або реалізацію портфельної стратегії .
Відзначимо, що вищі менеджери часто мають справу з парадоксом стратегічного управління. З одного боку, обов'язок вищих менеджерів перебуває в тому, щоб забезпечити ефективність функціонування підприємства й одержання очікуваного прибутку. З іншого боку, вони повинні бути здатні здійснити швидкий маневр під впливом зовнішніх загроз і можливостей. На жаль, багато керівників, що процвітали в забезпеченні ефективного функціонування підприємства, виявляються більш пасивними і менше підготовленими до змін зовнішнього середовища. Навпроти, керівники, що досягнули гнучкості й адаптивності своїх фірм до зовнішнього середовища, не гарантують виживання фірми в конкурентній боротьбі, якщо вони ігнорують проблеми функціонування. Для успішного керівництва ці два аспекти повинні бути збалансовані.
У цілому дослідження показують, що стратегічне планування може поліпшити конкурентну позицію підприємства, а також забезпечити довгостроковий прибуток. Для того щоб бути ефективним, стратегічне планування не обов'язково повинно бути формалізованим процесом. Наприклад, дрібні компанії можуть здійснювати планування не формально і не регулярно.
3. АНАЛІЗ ОТОЧУЮЧОГО СЕРЕДОВИЩА І ПРОБЛЕМ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ
3.1. Основні підходи до розуміння середовища організації
Кожний підхід до стратегічного аналізу, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі окремих етапів і підсистем, у переліку та послідовності дій у процесі аналізу, але базується на двох основних посиланнях - аналізі ситуації в зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства.
Метою стратегічного аналізу - є змістовний і більш-менш формальний опис об'єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямів його розвитку. Отримані дані про об'єкт управління є базою для визначення загальної концепції та способів управління ним.
Стратегічний аналіз при правильному його застосуванні виконує такі функції : описову, роз'яснювальну та прогнозну.
Результатом стратегічного аналізу стає системна модель об'єкта (підприємства) та його оточення.
Аналіз середовища - це незвична для вітчизняних підприємств та організацій діяльність, якою в Україні почали займатись недавно.
Усі сучасні автори розрізняють:
- зовнішнє середовище (або середовище непрямого впливу);
- проміжне або безпосереднє середовище;
- внутрішнє середовище організації.
Зовнішнє середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.
Проміжне середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій.
Внутрішнє середовище організації - це сукупність факторів, які формують її довгострокову прибутковість організації і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу організації.
Мал.3.1. Оточення бізнесу
Будь-яка організація знаходиться і функціонує в середовищі і діяльність усіх їх без винятку можлива тільки в тому випадку, якщо середовище дозволяє її здійснити. Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили. Воно містить в собі той потенціал, що дає можливість організації функціонувати, а отже, існувати і виживати у відповідному проміжку часу. Але внутрішнє середовище може також бути і джерелом проблем і навіть загибелі організації в тому випадку, якщо вона не забезпечує необхідного функціонування організації.
Для того щоб визначити стратегію поведінки організації і провести цю стратегію в життя, керівництво повинно мати детальну уяву як про внутрішнє середовище організації, її потенціал і тенденціях розвитку, так і про зовнішнє середовище, тенденціях його розвитку і місця, що займає в ній організація. При цьому внутрішнє середовище вивчається для того, щоб розкрити сильні та слабкі місця організації, а зовнішнє оточення вивчається стратегічним управлінням, у першу чергу для того, щоб розкрити ті загрози і можливості, які організація повинна враховувати при визначенні своїх цілей і шляхів їх досягнення.