Земельне та аграрне право

Вид материала

Документы

Содержание Предмет АПУ

Подобный материал:

• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 922.45kb.
• Аграрне право України, 114.91kb.
• Курс Аграрне та земельне право України Поняття аграрного права та його ознаки як галузі, 16.96kb.
• Аграрне, земельне та екологічне право п. Ф. Кулинич павло Федотович Кулинич, 207.47kb.
• О. В. Харитонов конспект лекцій з дисципліни "земельне право україни" (для студентів, 1807.04kb.
• Книга "Аграрне право України" 2-е видання, 13239.75kb.
• В.І. Петраш конспект лекцій з дисципліни «земельне право» (для студентів 3 курсу денної, 11.41kb.
• Список літератури №2011 Абрамов Н. А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учеб, 389.46kb.
• Методичні рекомендації з дисципліни аграрне право для самостійної роботи студентів, 678.11kb.
• Тема Предмет аграрного права, 1851.91kb.

АП України — це комплексна, інтегрована і спе­ціалізована галузь права; вона охоплює різні правові норми, які регу­люють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею с/г діяльності під час використан­ня земель с/г призначення різними аграрними суб'єктами.

Предмет АПУ – сукупність комплексних, інтегрованих і спеціалізованих суспільних аграрних відносин, які за своїм змістом є земельними, трудовими, майновими, організаційно-управлінськими, а також соціальними; вони функціонують у процесі здійснення різними аграрними суб'єк­тами сільськогосподарської виробничої та пов 'язаної з нею ін. ді­яльності.

Предмет правового регулювання є основою виокремлен­ня АП в комплексну, спеціалізовану та інтегровану га­лузь у системі права.

Комплексність АП означає, що частина його норм — похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі АП є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відносини.

Спеціалізованість АП означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а за­знають глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливо­стями правового статусу суб'єктів аграрних відносин. Так, напри­клад, для таких поширених суб'єктів, як фермерські господарства та с/г кооперативи, ці норми регулюють відповідні членські відносини (майнові, трудові, управлінські та ін.).

Інтегрованість норм АП означає узагальнене або єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб'єктів. Підставою для інтегрованого правового регулювання аграрних від­носин цих суб'єктів є те, що всі вони — користувачі земель с/г призначення як основного й незамінного засо­бу виробництва в процесі здійснення ними виробничої та пов'яза­ної з нею ін. діяльності.

Земельний кодекс (ЗК) закріпив в Україні приватну, комуналь­ну та державну власність на землю (ст. 78). Він досить чітко врегу­лював правовий режим земель с/г призначен­ня, які є природною базою с/г виробничої ді­яльності. Ці землі мають пріоритетне значення серед ін. категорій земель У.

Отже, предмет правового регулювання АП України на сучасному етапі переходу до ринкових аграрних відносин знач­но розширився і набув нового змісту порівняно з періодом станов­лення с/г (аграрного) права та його функціо­нування до 90-х рр.

По-перше, якісно нового змісту набули відносини, які й раніше були предметом АП. Йдеться насамперед про земельні відносини щодо земель с/г призначення, які є базовими в системі аграрних відносин. Це сталося завдяки ліквідації монополії держ. власності на ці землі та запровадженню при­ватної власності на них.

По-друге, приватна власність поширилась і на майнові аграрні від­носини, що уможливило виникнення нових суб'єктів аграрних відносин, яких раніше взагалі не могло бути. Це — фермерські господарства, с/г кооперативи різних видів, особисті селянські госпо­дарства, приватні аграрні підприємства, орендні організації тощо.

Виробнича с/г діяльність — це не що інше, як процес землекористування, який породжує єдиний комплекс земель­них і трудових відносин. Саме вирощування с/г культур як процес праці на землі становить першооснову предмета АП.

Отже, крім безпосередньо земельних відносин (в частині регла­ментації правового режиму земель с/г призна­чення), до предмета АП належать земельно-трудові від­носини (їх часто називають просто трудовими).

Із земельно-трудовими щільно пов'язані й майнові аграрні від­носини, в які вступають різні аграрні суб'єкти. ЦКУ закріпив підприємницьку сутність та­ких аграрних суб'єктів, як виробничі кооперативи (ст. ст. 163-166).

ГКУ деталізовано майнові відносини у виробничих кооперативах та юр. зафіксовано існування при­ватних підприємств, селянських (фермерських) господарств і орен­дних підприємств як підприємницьких структур (ст. ст. 113-115).

Аграрне законодавство У. визначає спеціалізацію майно­вого статусу с/г виробничих та інших коопера­тивів, фермерських господарств, особистих селянських госпо­дарств.

До предмета АП належать також організаційні та уп­равлінські відносини. Можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Слід зазначити, що суть таких відносин істотно зміни­лася під час переходу від адміністративних до ринкових методів господарювання в аграрному секторі У.

За умов ринкової економіки посилюється значення внутрішніх організаційно-управлінських відносин, які набирають самостійно­го характеру щодо вирішення проблем організації і управлінської діяльності в усіх структурних формах с/г ви­робництва. При цьому значно зміцнюються демократичні засади управлінської діяльності, роль правових актів, особливо статутів фермерських господарств, с/г виробничих і об­слуговуючих кооперативів та ін.

Зовнішні організаційно-управлінські відносини у реформовано­му секторі аграрної економіки стосовно держ. управління ни­ми, переважно теж істотно змінюються. Проте це не означає ціл­ковитого невтручання держ. органів у зазначену сферу. Йдеть­ся лише про заміну методів адміністрування методами всебічної підтримки аграрного підприємництва.

69. Методи регулювання в аграрному праві.
    

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання. Найбільш характерно це для ос­новних профільних і однорідних за змістом галузей права. Для комплексних галузей цей фактор менш істотний, але його не мож­на й цілком відкинути.

АП як комплексна галузь, що увібрала в себе різні суспільні відносини, "зцементовані" характером с/г виробничої діяльності під час використання земель с/г призначення, не може мати якогось одного спосо­бу і засобу правового впливу на сферу своїх різноманітних відно­син, тобто одного і єдиного методу правового регулювання. Має йтися про наявність в аграрному праві елементів методів тих галу­зей права, певні складові яких у спеціалізованій формі увійшли до зміс­ту цієї комплексної галузі права. Але при цьому істотними є профі­лююче місце і значення аграрно-земельних відносин у системі АП.

Сучасним аграрним земельним відносинам, що базуються пере­важно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході організації виробництва с/г продукції різними аграрними суб'єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб'єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у встановлених межах.

Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на акти­візацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в за­безпеченні гарантованості прав аграрних суб'єктів і надання їм держ. допомоги в складних природних умовах господарю­вання.

З економічними та демократичними засадами діяльності сучас­них аграрних суб'єктів пов'язане поширення методу локальної правотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному зако­нодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у с/г кооперативах).

Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення еле­ментів рекомендаційності в їх регламентації.

70. Основні принципи аграрного права.
    

АП як комплексна, інтегрована й спеціалізована га­лузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких зу­мовлена особливостями мети та змісту аграрних відносин. Принципи:

1) Провідним спеціальним принципом АП слід вважати пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших галузей народного господарства. Основною складовою цього принципу є пріоритетність с/г землекористування серед ін. видів користування землею. Одним із прикладів юр. закріплення цього спеціального принци­пу є ЗУ від 17.10.1990 р. "Про пріоритетність со­ціального розвитку села та агропромислового комплексу в народ­ному господарстві".

2) Другим важливим спеціальним принципом АП є рівність суб'єктів аграрних відносин. Перехід У. до ринкових відносин, урізноманітнення форм власності на землю та майно, підприємницькі засади аграрного господарювання створи­ли умови для виникнення нових суб'єктів аграрних відносин — фермерських господарств, особистих селянських господарств, при­ватних аграрних підприємств та ін. І для якісної зміни правового статусу суб'єктів аграрного господарювання, які існували раніше, зокрема с/г виробничих та обслуговуючих коо­перативів. Рівність цих та інших суб'єктів аграрних відносин, в то­му числі великих аграрних держ. підприємств, є закономірним відображенням демократичних засад у розвитку аграрного підприємництва.

3) Наступним принципом сучасного аграрного права є право до­бровільного вибору селянами організаційно-правових форм господарювання на землях с/г призначення, а також ха­рактеру, напрямів і способів їхньої господарської та іншої діяльнос­ті, як і вільного розпорядження виробленою (виготовленою) с/г та ін. продукцією. Цей принцип базується на засадах вільного демократичного вибору форм господарюван­ня й конституційних гарантіях права приватної та ін. форм власності.

4) Специфічним принципом АП є тісний органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин, за якого процес с/г землекористування означає використання в процесі трудової діяльності об'єктивних природних властивостей ґрунтів, зокрема родючості, і внаслідок цього поєднання людсько­го і природного факторів — одержання с/г про­дукції. Це — найхарактерніший принцип для основної галузі с/г виробництва — рослинництва. Ведення сільського господарства завжди пов'язане з природним виробничим ризиком, кліматичними умовами, тривалим проміж­ком часу між вкладенням праці й одержанням прибутків виробле­ної (виготовленої) продукції та з багатьма ін. факторами. То­му в усьому світі сільське господарство є дотаційним. І для У. стабільна державна підтримка с/г товарови­робника має стати постійним принципом державного керівництва сільським господарством, а отже — принципом аграрного права. Дер­жава повинна забезпечувати охорону земель сільськогосподарсько­го призначення, створювати соціально-економічні умови життя й праці селянина. Відповідно до ЗУ «Про держ. підтримку с/г в У.» від 24.06.04р. № 1877-IV визначається основи держ. політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та ін. сферах держ. управління щодо стимулювання виробництва с/г продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення.

71. Система аграрного права.
    

АП У. — це комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права, яка історично склалася і являє собою повноцінну систему аграрно-правових інститутів. Саме їх наявність як головної внутрішньогалузевої сукупності норм правової спільності є підтвердженням існування окремої са­мостійної галузі права.

Для АП характерна наявність, насамперед, ком­плексних правових інститутів. Провідний серед них — інститут права власності на землю (переважно приватну). Він є наслідком здійснення радикальних реформ у с/г — зе­мельної та аграрної, виникнення аграрних товаровиробників, під­приємницьких засад їхньої діяльності.

Комплексну земельно-аграрну правову природу має і новий пра­вовий інститут — паювання земель. Він був законодавчо започатко­ваний ЗК 1992 р. та широко задекларований кількома указами Пре­зидента України.

Похідним від інститутів права власності на землю та паювання земель є поширений у практиці інститут оренди земель с/г призначення, який здебільшого використовується аграр­ними суб'єктами, що значною мірою зумовлює їх юр. при­роду.

Одним із нових інститутів аграрного права є інститут фермер­ського господарства, який органічно поєднує норми права, що рег­ламентують складний комплекс земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та ін. відносин. Правове становище фермерських господарств регулюється пе­реважно спеціальними законодавчими актами аграрного законо­давства.

Найусталенішим правовим інститутом аграрного права є інсти­тут сільськогосподарської кооперації. Ця традиційна організаційно-правова форма ведення с/г пройшла багато різ­них етапів свого історичного розвитку: вона була значно спотворена в період колективізації і відроджена в 90-х рр. минулого століття.

Аграрним законодавством передбачено розвиток і деяких інших організаційно-правових форм ведення сільськогосподарського ви­робництва: особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств, с/г товариств, а також держ. с/г підприємств та ін. Це сприятиме формуванню відповідних правових інститутів АП.

Необхідність подальших соціальних перетворень на селі потре­бує законодавчого вдосконалення комплексного аграрно-правово­го інституту — пріоритетного соціального розвитку села. Він був започаткований ще 1990 р. прийняттям спеціального Закону УРСР "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислово­го комплексу в народному господарстві".

Тенденцію до подальшого активного законодавчого розвитку має також інститут гарантування прав селянина як громадянина й як працівника сільського господарства, оскільки ці права не повною мірою закріплені в аграрному законодавстві й ще менше реалізу­ються на практиці.

Активно формується й новий правовий інститут АП — приватизація та паювання майна в АПК У. Особливості приватизації майна в АПК пе­редбачені спеціальними актами аграрного законодавства: ЗУ від 10.07.96 р. "Про особливості приватиза­ції майна в АПК", Указом ПУ від 27.08.02 р. № 774/2002 "Про додаткові захо­ди щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського на­селення" тощо.

Система аграрного права як навчальна дисципліна передбачає послідовну наявність 3 складових, якими є: загальна частина; особлива частина; спеціальна частина.

До загальної частини курсу належать такі вихідні загальнотеоре­тичні теми, як: предмет АП, його принципи й систе­ма; джерела АП, їх поняття та класифікація; аграрні правовідносини (поняття, види, особливості, класифікація); дер­жавне регулювання с/г (зміст, форми, система держ. органів тощо); правове становище різних аграрних суб'єктів (фермерських господарств, с/г коопе­ративів, особистих селянських господарств); особливості реформу­вання аграрних відносин тощо.

Особлива частина навчального курсу розпочинається з розкрит­тя особливостей правового режиму земель с/г призначення, які є основним засобом виробництва, базою для ви­робничої с/г діяльності всіх аграрних суб'єктів. На цій основі в особливій частині курсу послідовно розкриваються головні напрями діяльності аграрних суб'єктів, їх земельні, трудові, майнові, договірні, фінансові та інші відносини, а також відповідальність за порушення аграрного законодавства У.

72. Місце аграрного права в системі права України.
    

Комплексність аграрного права означає, що частина його норм — похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі аграрного права є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відносини.

Спеціалізованість аграрного права означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а зазнають глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливостями правового статусу суб'єктів аграрних відносин. Так, наприклад, для таких поширених суб'єктів, як фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи, ці норми регулюють відповідні членські відносини (майнові, трудові, управлінські та ін.).

Виробнича сільськогосподарська діяльність — це не що інше, як процес землекористування, який породжує єдиний комплекс земельних і трудових відносин. Саме вирощування сільськогосподарських культур як процес праці на землі становить першооснову предмета аграрного права.

Отже, крім безпосередньо земельних відносин (в частині регламентації правового режиму земель сільськогосподарського призначення), до предмета аграрного права належать земельно-трудові відносини (їх часто називають просто трудовими).

Із земельно-трудовими щільно пов'язані й майнові аграрні відносини, в які вступають різні аграрні суб'єкти. Радикальні зміни відносин власності під час переходу до ринкової економіки, виникнення приватної власності не лише на землю, а й на майно (здебільшого через паювання майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств) істотно позначилися на характері сучас­них аграрних майнових відносин.

Цивільний кодекс (ЦК) закріпив підприємницьку сутність таких аграрних суб'єктів, як виробничі кооперативи (ст. ст. 163-166).

Господарським кодексом (ГК) деталізовано майнові відносини у виробничих кооперативах та юридично зафіксовано існування приватних підприємств, селянських (фермерських) господарств і орендних підприємств як підприємницьких структур (ст. ст. 113-115).

Аграрне законодавство України визначає спеціалізацію майнового статусу сільськогосподарських виробничих та інших кооперативів¹, фермерських господарств², особистих селянських господарств³.

Майнові аграрні відносини мають внутрішній і зовнішній характер. І навіть тоді, коли внутрішні виходять за межі аграрних структур і розглядаються судами, вони не втрачають своєї первісної юридичної аграрно-правової природи, оскільки органічно позв'язані з внутрішніми аграрними відносинами.

До предмета аграрного права належать також організаційні та управлінські відносини. Вони теж можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Слід зазначити, що суть таких відносин істотно змінилася під час переходу від адміністративних до ринкових методів господарювання в аграрному секторі України.

За умов ринкової економіки посилюється значення внутрішніх організаційно-управлінських відносин, які набирають самостійного характеру щодо вирішення проблем організації і управлінської діяльності в усіх структурних формах сільськогосподарського виробництва. При цьому значно зміцнюються демократичні засади

управлінської діяльності, роль правових актів, особливо статутів фермерських господарств, сільськогосподарських виробничих і обслуговуючих кооперативів та ін.

Зовнішні організаційно-управлінські відносини у реформованому секторі аграрної економіки стосовно державного управління ними, переважно теж істотно змінюються. Проте це не означає цілковитого невтручання державних органів у зазначену сферу. Йдеться лише про заміну методів адміністрування методами всебічної підтримки аграрного підприємництва.

За сучасних умов розвитку соціальної правової держави, визнання людини, її життя і здоров'я, честі й гідності найвищою соціальною цінністю, чомусь права селян захищено значно менше, ніж права міського населення. Зважаючи на це, аграрне право має містити також і комплекс соціальних аграрних відносин. На жаль, поки що цим відносинам як елементу змісту сучасного аграрного права приділяється мало уваги, законодавство у цій сфері перебуває не на належному рівні. Що істотно впливає на стан виробни­чої сільськогосподарської діяльності всіх аграрних структур.

73. Джерела аграрного права.
    

До галузі аграрного права нале­жить система правових норм і правових інститутів, які стосують­ся аграрної сфери економіки. Правові норми відображаються, ма­теріалізуються в певній правовій формі, яка називається "джере­лами" (витоками) права.

Джерела:

1) КУ - згідно зі ст. 8 КУ, в У. визнається й діє принцип верховенства права, КУ має найвищу ю. силу. За­кони та інші н/п акти приймаються на основі КУ і повинні відповідати їй. (Ст. 13,14,41,42,85,106,116,118,119,142-144).

2) ЗУ. У законодавчому плані виникла потреба у прийнятті ряду уні­фікованих законів, спрямованих на інтеграцію правового регулю­вання аграрних відносин з метою побудови цілісної органічної сис­теми внутрішньокомплексних галузевих н/п ак­тів, наділених єдиним правовим змістом. Уніфіковані акти аграрного законодавства є джерелом АП і формою відтво­рення їх норм, підґрунтям яких є інтеграція регулювання аграрних відносин. (ЗКУ, ЦКУ, ГКУ, Кзпп; ЗУ що стосуються організаційної перебудови АПК "Про колективне с/г підприємство", "Про с/г кооперацію", "Про особисте селянське господарство", «Про спо­живчу кооперацію", "Про кредитні спілки"; уніфіковані акти законодавства про правовий режим земель
сільськогосподарського призначення й земельну реформу; уніфіковані акти законодавства про селекцію, насінництво, тваринництво і меліорацію земель: ЗУ "Про насіння і садивний матеріал", "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", "Про племінну справу в тваринництві"; "Про ве­теринарну медицину" тощо.

3) Підзаконні н/п акти: а) постанови ВРУ та укази ПУ: Особливість постанов ВРУ полягає в тому, що, не будучи законами, вони є обов'язковими як для парламент­ських комітетів та інших органів ВРУ, так і для органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Пос­танови ВРУ, що стосуються аграрного сектора економіки, є джерелами АП. До таких належить, зок­рема, постанова ВР РСР від 18.12.90р. "Про зе­мельну реформу", якою всі землі У. оголошені об'єктами ре­форми. До джерел АП належить також постанова ВРУ від 10.07.96 р. "Про порядок введення в дію ЗУ "Про особливості приватизації майна в АПК". Цією постановою було затверджено пере­лік підприємств в системі АПК, які підлягають приватизації за по­годженням із КМУ. До указів Президента України з питань аграрної сфери належать: від 10.11.94 р. № 666/94 "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері с/г виробництва", від 18.01.95р. № 63/95 "Про заходи щодо ре­формування аграрних відносин"⁴, від 29.04.98р. № 389/98 "Про Основні напрями розвитку АПК Ук­раїни"⁵, від 3.12.99 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки"⁶, від 29.01.01р. № 62/2001 "Про заходи щодо забезпечення за­хисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сек­тора економіки"⁷ та ін., які мають нормативний характер і регулю­ють широке коло аграрних відносин, є джерелами АП, що відіграють важливу роль у реалізації аграрної політики У. б) нормативні акти КМУ й центральних органів виконавчої влади У. як джерела АП: Згідно зі ст. 117 КУ, КМУ в межах своєї компетенції видає з питань АПК постанови й розпорядження, які є обов'язковими для виконання і належить до джерел АП. Акти КМУ підписує Прем'єр-Міністр У. Міністерства й відомства прийняли такі нормативі акти, які на­лежать до джерел АП: наказ Мінсільпроду У. від 10.10.95р. № 269 "Про затвердження Порядку приймання, зберігання, переробки і розрахунків за молочну сировину на да­вальницьких умовах"; наказ Міністерства аграрної політики У. від 14.07.03р. № 236 "Про затвердження Положення про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вар­тості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного вироб­ництва". До міжгалузевих (міжвідомчих) нормативних актів, що стосу­ються аграрної сфери, належать: положення про порядок реалізації на зовнішньому ринку с/г продукції, затв. нака­зом Мінсільгоспроду, Мінекономіки, МЗЕЗторгу, Держмиткому від 18.01.94 р. № 37-19-1-12/314, наказ Мінсільпроду У. та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 "Про затвердження Типового положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім"; Порядок проведення розрахунків із постачальниками насіння с/г рослин до дер­ж. резервного насіннєвого фонду і користувачами, затв. на­казом Міністерства аграрної політики У. і Мінфіну. від 28.11.03 р. № 423/645"; Порядок ви­користання коштів, передбачених у Держ. бюджеті У. на програму розвитку виробництва біодизеля, затв. Наказом Мініс­терства аграрної політики У. і Мінфіну від 10.11.03р. № 398/620.

4) Локальні нормативні акти. До локальних нормативних актів як джерел АП на­лежать нормативні акти територіальних громад та органів місцево­го самоврядування місцевих державних адміністрацій, районних і обласних управлінь сільського господарства, місцевих органів ветеринарної служби, насіннєвої служби, земельних ресурсів, а також установчі документи з питань створення с/г підприємства, господарського товариства, с/г кооперативу, зокрема статути, засновницькі договори, рішення зборів засновників господарського товариства, загальних зборів ко­оперативу, внутрішні акти с/г організацій, ко­лективні договори та ін. акти. Локальним джерелам аграрного права притаманні методологіч­ні підходи, характерні для комплексних актів законодавства, в яких містяться окремі норми, що регулюють аграрні відносини.

Окремим джерелом АП є внутрішньогосподарські локальні акти. За порядком набуття юр. сили розподіляють їх на 2 групи. До першої – внутріш­ньогосподарські нормативні акти, які набирають юр. сили з моменту їх держ. реєстрації. До другої — акти, що набирають юр. сили з моменту прийняття їх найвищими органами (са­моврядування) господарств — загальними зборами членів підпри­ємств, акціонерів, учасників ТОВ та членів трудового колективу орендного підприємства та ін. До таких належать установчі документи про створення юр. особи, що є суб'єктом АП. Статути юр. осіб та ін. установ­чі документи містять і, згідно зі ст. 88 ЦК, мають містити норми права, якими регулюються вн. відносини у процесі діяль­ності юр. особи (товариства, установи та ін. форм). Са­ме тому статут юр. особи, засновницький договір і розпо­рядчий акт органу держ. влади чи органу місцевого самовряду­вання мають нормативний характер і щодо юр. осіб, заснованих у сфері аграрного сектора економіки, є джерелами АП.

До локальних джерел АП належать також розпо­рядчі (управлінські, самоврядні) акти уповноважених органів управ­ління (самоврядування) юр. осіб приватного права й юр. осіб публічного права, що діють в аграрній сфері й міс­тять норми, якими регулюється госп. та інша діяльність у сфері с/г виробництва (правила вн. розпорядку с/г коопе­ративу, колективного с/г підприємства, фер­мерського господарства (в якому працюють наймані працівники), держ. с/г підприємства, с/г АТ тощо). Ними регулюються по­рядок та умови набуття і припинення членства, права та обов'яз­ки членів товариства, порядок і умови госп. діяльності, трудовий розпорядок дня, режим праці у відповідному сезоні с/г виробництва, оплата с/г виробництва, оплата праці, відпусток, дисциплінарної і статутної відповідальності тощо. С\Г юр. особи можуть приймати й інші внутрішньогосподарські норма­тивні акти, наприклад, положення про структурні підрозділи під­приємства: бригаду, ферму, механізований загін, ланку, інструкції з правил техніки безпеки, поводження з худобою та ін. тва­ринами. Перелічені розпорядчі акти вважаються джерелами АП за умови, якщо вони прийняті компетентними органами юр. особи (загальними зборами товариства, його правлін­ням, наказом або розпорядженням керівника юр. особи публічного права, відповідають ЗУ, статуту й іншим установчим документам юр. особи) і мають нормативний характер.

До локальних внутрішньосистемних нормативних актів, санкціо­нованих державою, що належать до джерел АП, можна віднести акти, прийняті повноважними органами у відповідних організаційно-правових недерж. системах, що створюються й функціонують в аграрній сфері. Такими органами є об'єднання с/г кооперативів, районні, обласні спілки спо­живчих товариств (Кримспоживспілка), а також Центральна спілка споживчих товариств У. (Укоопспілка). До них належить об'єднання кооперативів у відповідних галузях АПК У.

Специфічними локальними актами можуть бути договори. Так, засновницький договір, як і статут, є одним із установчих докумен­тів, яким підтверджується заснування юр. особи. У ньому містяться окремі положення правового статусу юр. особи, основні функції і напрями її діяльності, права та обов'язки, інші положення нормативного характеру. Такі договори щодо заснуван­ня с/г підприємств та установ є джерелами АП. До них належать також колективні договори. Колек­тивним договором регулюються виробничі, трудові й економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, пи­тання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо це використання пе­редбачене статутом підприємства. Правові засади розробки, укла­дення та виконання колективних договорів і угод з метою сприян­ня регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інте­ресів працівників і власників визначені ЗУ від 1.07.93р. "Про колективні договори і угоди"¹. Колективний дого­вір на підприємствах аграрної сфери має враховувати специфіку праці в с/г й як такий належить до локальних джерел АП.