Земельне та аграрне право

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 922.45kb.
• Аграрне право України, 114.91kb.
• Курс Аграрне та земельне право України Поняття аграрного права та його ознаки як галузі, 16.96kb.
• Аграрне, земельне та екологічне право п. Ф. Кулинич павло Федотович Кулинич, 207.47kb.
• О. В. Харитонов конспект лекцій з дисципліни "земельне право україни" (для студентів, 1807.04kb.
• Книга "Аграрне право України" 2-е видання, 13239.75kb.
• В.І. Петраш конспект лекцій з дисципліни «земельне право» (для студентів 3 курсу денної, 11.41kb.
• Список літератури №2011 Абрамов Н. А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учеб, 389.46kb.
• Методичні рекомендації з дисципліни аграрне право для самостійної роботи студентів, 678.11kb.
• Тема Предмет аграрного права, 1851.91kb.

Система держаних органів, які здійснюють регулювання сільського господарства.


Центральним спеціалізованим органом держ. управління АПК є Мінагрополітики У.

Правове становище та повноваження Мінагрополітики У. визначаються Положенням про Міністерство аграрної політики У., затвердженим УП У. від 7.06.2000р. № 772/2000. Згідно з цим актом, Мінагрополітики У. є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації держ. аграрної політики, продовольчої безпеки держави, дер­ж. управління у сфері с/г, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного госп., пе­реробки с/г продукції.

Рішення Мінагрополітики У., прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання цен­тральними й місцевими органами виконавчої влади, органами міс­цевого самоврядування, підприємствами та організаціями, неза­лежно від форми власності, а також громадянами.

Міністр Мінагрополітики У. несе персональну відпові­дальність перед ПУ та КМУ за стан справ у галузях АПК виробництва.

До складу Мінагрополітики входять структурні підрозділи: Уп­равління по обслуговуванню роботи Міністра; Департамент кадро­вої політики, аграрної освіти та науки; Департамент організаційної роботи; Юр. управління; Управління реформування управ­ління АПК та соціально-трудових відносин; Департамент стратегії розвитку аграрної економіки; Департамент фінансово-кредитної та податкової політики; Департамент міжнародної інтеграції, інвести­ційної політики та розвитку аграрного бізнесу; Управління органі­зації та методології бухгалтерського обліку і фінансової звітності; Управління ревізії і контролю; Департамент ринків продукції рос­линництва та розвитку насінництва; Департамент ринків продукції тваринництва з Головною державною племінною інспекцією; Го­ловна державна інспекція якості та сертифікації сільськогосподар­ської продукції (відділ); Департамент розвитку соціальної інфрас­труктури сільської місцевості; Департамент науково-технічної полі­тики; Державна інспекцію по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів; Відділ охоро­ни праці, пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху; Департа­мент реформування сільського господарства; Положення про Де­партамент розвитку підприємництва та інфраструктури сільсько­господарських ринків; Управління державною власністю та прива­тизації.

На основі Положення про Мінагрополітики У. розробляються відповідні положення про обласні та районні управління с/г і продовольства.

Правомочності Головного обласного управління Мінагрополітики У. визначені Типовим положенням про Головне уп­равління с/г і продовольства обласної, управ­ління с/г і продовольства Севастопольської міської держ. адміністрації, затвердженим постановою КМУ від 12.10.2000р. №1546. Головне управ­ління с/г і продовольства є структурним під­розділом обласної, Севастопольської міської держ. адміністра­ції, підзвітним та підконтрольним голові відповідної держадмініс­трації і Мінагрополітики.

Свою управлінську діяльність управління здійснює відповідно до завдань та компетенції, визначених Типовим положенням. У процесі своєї діяльності обласне управління взаємодіє з ін. підрозділами обласної (міської) держ. адміністрації, пред­ставницькими органами та органами місцевого самоврядування, а також із підприємствами, установами, організаціями, об'єднання­ми громадян.

Правомочності управління (відділу) с/г і продовольства районної держ. адміністрації визначені Типо­вим положенням, затвердженим постановою КМУ від 12.10.2000р. № 1546.

Органом держ. управління землями с/г призначення, які є головним засобом виробництва в с/г, є Держ. комітет У. по земельних ре­сурсах (Держкомзем). Він є центральним органом виконавчої вла­ди, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра екології та природних ресурсів У. Правове становище і компетенція Держкомзему визначені Положенням про Держ. комітет У. по земельних ресур­сах, затвердженим УП У. від 14.08.2000р. № 970/2000.

На місцях контроль за використанням земель у системі Дер­жкомзему покладено на обласні, Київське і Севастопольське місь­кі головні управління земельних ресурсів та районні відділи зе­мельних ресурсів згідно з постановою КМУ від 24.02.2003р. № 200 "Про затвердження типових положень про територіальні органи земельних ресурсів".

80. Територіальна структура і основні повноваження Міністерства аграрної політики України.
    

Центральним спеціалізованим органом держ. управління АПК є Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики У.)

Мінагрополітики У. здійснює на підприємс­твах всіх форм власності держ. контроль за якістю с/г продукції та сировини під час їх виробництва, пере­робки, зберігання та реалізації, в т.ч. під час проведення експортно-імпортних операцій, а також за якістю насіння і племін­них ресурсів.

При Мінагрополітики У. на підставі наказу від 8.11.2000р. № 222 створені і діють відповідні структур­ні підрозділи. Управління ревізії і контролю є самостійним струк­турним підрозділом центрального апарату Мінагрополітики У. (діє на підставі Положення про Департамент стратегії розвитку аграрної економіки, затвердженого вищевказа­ним наказом). На нього покладено функції організації і проведення згідно з чинним законодавством ревізій та перевірок госп. - фінан­сової діяльності держ. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Мінагрополітики У. має в своїй структурі Головну держ. інспекцію якості та сертифікації с/г продукції. її правове становище визначено в Положенні про Головну держ. інспекцію якості та сертифікації с/г продук­ції (відділ) Мінагрополітики У. Головна держ. інспекція якості та сертифікації с/г продукції, до складу якої входять Держ. інспекція по заготівлях і якості продукції (Держзаготінспекція) та Держ. хлібна інспекція (Держхлібінспекція), є структурним підрозділом Мінагрополітики У. Вона здійснює свою діяльність ч/з інспекції якості та формування ресурсів с/г продукції АРК, обласних, Се­вастопольської міської держ. адміністрацій і державні хлібні інспекції АРК та областей.

Держ. інспекція по нагляду за технічним станом машин, об­ладнання та якістю пально-мастильних матеріалів є окремим під­розділом Мінагрополітики У., яка діє на під­ставі Положення, і забезпе­чує в межах наданих повноважень реалізацію держ. політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підпри­ємствами, установами та організаціями всіх форм власності тощо.

Держ. насіннєвий контроль здійснюється Українською дер­ж. насіннєвою інспекцією Мінагрополітики У., повноваження якої закріплені в Положенні про Українську державну насіннєву інспекцію, затвердженому наказом Мінагрополітики У. від 19.12.2000р. № 255. Українська державна насіннєва інспекція Мінагрополітики У. відповідно до ЗУ від 26.12.2002р. "Про насіння і садивний матеріал"¹, є органом держ. контролю в насінництві. Вона очолює службу держ. насіннє­вого контролю У., яка складається з Укрдержнасінінспекції, Держ. насіннєвої інспекції АРК, об­ласних, міжрайонних, районних та міських держ. насіннєвих інспекцій.

Згідно із ЗУ від 30.06.1993р. "Про карантин рослин" в системі Мінагрополітики діє Головна держ. служба з карантину рослин. Вона діє на підставі Статуту держ. служби з карантину рослин У., який КМУ затвердив сво­єю постановою від 28.10.1993р. № 892. На неї покладено обов'язок здійснювати систему держ. заходів щодо захисту рослин, продукції їх перероблення, сировини, окремих вантажів тощо від карантинних об'єктів. До держ. служби з карантину рослин належать: Головна державна інспекція з карантину рослин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральний фумігаційний загін Мінагрополітики, інші спеціальні органи в галузі каран­тину рослин, підпорядкованих Головній держ. інспекції з ка­рантину рослин.

Закон України від 25.06.1992р. "Про ветеринарну медици­ну" передбачає здійснення держ. ветеринарного контролю. Органом, який виконує ці функції є Держ. департамент вете­ринарної медицини, що діє на підставі Положення, затвердженого постановою КМУ від 8.06.2001р. № 641. Держ. департамент ветеринарної медицини є урядовим орга­ном держ. управління, що діє у складі Мінагрополітики і йо­му підпорядковується. Держветмедицини виконує свої повноваження безпосередньо та через управління ветеринарної медицини АРК, обласних і районних держадміністрацій, регіональні служби держ. ветеринарно-санітарного контролю на держ. кордоні та транспорті, підприємства, установи і організації ветери­нарної медицини.

Правове становище та повноваження Мінагрополітики У. визначаються Положенням про Мінагрополітики У., затвердженим УП У. від 7.06.2000р. № 772/2000.

Цим документом визначені основні повноваження Мінагрополітики У. Останнє відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує згідно із законодавством здійснення на підприємствах усіх форм власності держ. контролю за якістю вироблюваної ними с/г продукції та сировини, їх зберіганням і реалізацією, в т. ч. під час здійснення експортно-імпортних операцій; координує разом із спеціально уповноваженим органом ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів проведення земельної реформи, моніторингу земель с/г призначення та відновлення їх продуктивної цінності, визначає основні напря­ми держ. політики у сфері використання й охорони земель с/г призначення; здійснює аналіз діяльності, макроекономічне прогнозування
й нормативне планування розвитку галузей агропромислового виробництва з урахуванням попиту і пропозицій на продовольчі товари; бере участь у розробленні й здійсненні заходів щодо рефор­мування майнових і земельних відносин у сфері агропромислового виробництва; координує діяльність підприємств, пов'язану з проведенням держ. випробувань с/г техніки та обладнання, сортів і гібридів с/г культур та об'єктів селекції у тваринництві, в межах своїх повноважень контролює якість техніки та обладнання, пально-мастильних матеріалів, за­пасних частин, насіння, племінних (генетичних) ресурсів, органі­зує роботу, спрямовану на розвиток насінництва, розсадництва, племінної справи у тваринництві; забезпечує у межах своїх повноважень проведення моніто­рингу, економічний аналіз рівня й динаміки цін на світовому, віт­чизняному та регіональних ринках продовольства, готує пропозиції щодо цінової політики на ринку продукції галузей агропромисло­вого виробництва, забезпечує створення системи інформування про попит і пропозицію на зазначеному ринку; здійснює в межах своєї компетенції держ. контроль за додержанням законодавства про захист рослин, пестициди і агрохімікати, забезпеченням безпечного використання результатів рос­ту рослин; розробляє і здійснює заходи щодо розвитку ринкової інфрас­труктури в АПК (аграрні біржі, аукціони худоби, оптової продо­вольчі ринки, обслуговуючі с/г кооперативи, кредитні спілки, страхові компанії, виставки й ярмарки тощо); розробляє пропозиції з охорони й раціонального використан­ня земель с/г призначення, підвищення родю­чості фунтів, бере участь у розробленні та в установленому поряд­ку затверджує умови експлуатації меліоративних систем у разі приватизації майна с/г підприємств, які мають у своєму користуванні меліоративні землі; забезпечує, відповідно до законодавства, державне управлін­ня племінною справою у тваринництві; забезпечує через Держ. департамент ветеринарної меди­цини проведення держ. політики в галузі ветеринарної меди­цини та здійснення держ. ветеринарного контролю, держ. контролю і нагляду за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, а також охорони території У. від за­несення збудників карантинних хвороб тварин; здійснює організаційне та медичне забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації керівників у навчальних закладах, що належать до сфери управління Мінагрополітики У., сприяє кадровому забезпеченню підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує і здійснює держ. контроль за забезпеченням схоронності матеріальних цінностей та їх використанням, станом і достовірністю ведення бух. обліку та звітності, додержанням вимог законодавства про боротьбу з корупцією на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управ­ління Мінагрополітики У.; виконує ін. функції, що випливають з покладених на ньо­го завдань.

81. Поняття і класифікація суб’єктів аграрного господарювання.
    

Суб'єктами АП є й держ. органи, до компетен­ції яких належить регулювання с/г в У., юр. особи всіх форм власності, громадяни (іноземні громадя­ни) та особи без громадянства, що господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією с/г продукції та обслуговуванням с/г товаровиробників.

Суб'єктів аграрного права можна умовно поділити на суб'єктів організаційно – госп. повноважень у сфері управління гос­п. діяльністю та суб'єктів господарювання. До першої групи належать органи держ. влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо (наприклад, Міністерство аг­рарної політики України) або опосередковано (наприклад, КМУ) здійснюють управлінські та організаційно – гос­п. функції в аграрному секторі економіки У. Друга група представлена суб'єктами аграрного господарюван­ня, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та громадянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють с/г продукцію (с/г товарови­робники), юр. особами та підприємцями, що забезпечують діяльність с/г товаровиробників, а також різними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими структурами, які надають свої послуги с/г то­варовиробникам.

Окрему групу суб'єктів АП становлять фіз. осо­би, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у с/г продукції. Такі суб'єкти здійснюють свою діяльність без створення юр. особи і не ставлять за мету от­римання прибутку (наприклад, особисті селянські господарства).

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями:

1) за порядком створення;

2) спеціальною правоздатністю та функціями;

3) способом утворення (заснування) та формування статутного фонду;

4) суб'єктним складом;

5) організаційно-правовою формою та ін.

За порядком створення всі суб'єкти аграрного господарювання поділяються на юр. осіб приватного права та юр. осіб публічного права. Відповідно до ст. 81 ЦКУ, юр. особи публічного права створюються розпорядчим актом ПУ, органу держ. влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування. Юр. особи приватного права створюються на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦКУ.

За особливостями правоздатності та виконуваними функціями, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на 3 групи. До першої належать засновані на приватній, держ. та комунальній формах власності юр. особи або інші підприємницькі струк­тури, які не мають статусу юр. особи, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчуван­ня, продовольства й сировини. Ці аграрні формування називають­ся с/г товаровиробниками. Головна особливість (кваліфікуюча оз­нака) с/г товаровиробників полягає в тому, що валовий доход, отриманий від операцій з реалізації с/г продукції власного виробництва та продуктів її перероб­ки, за наявності с/г угідь (ріллі, сіножатей, па­совищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я с/г тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, повинен перевищувати 50% загальної суми валового доходу. Друга група представлена підприємницькими структурами, ді­яльність яких заснована на різних формах власності та організацій­но-правових формах, а правосуб'єктність і статутна діяльність спрямовані на забезпечення сучасної виробничо-господарської ді­яльності с/г товаровиробників. До цієї групи належать суб'єкти господарювання, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідро­меліоративного, технічного та ін. забезпечення діяльності ви­робників с/г товарної продукції. До третьої групи належать підприємницькі структури, правосуб'єктність і статутна діяльність яких спрямована на надання різ­номанітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посе­редницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької ді­яльності с/г товаровиробників. До цієї групи належать банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії, аграрні холдінги тощо.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду, суб'єкти аграрного господарювання поділяються на унітарні та корпоративні підприємства.

Згідно зі ст. 63 ГКУ, унітарне підприємство створюється одним засновником, який надає потрібне для того майно, формує відпо­відно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), зат­верджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керів­ника, який ним призначається, керує підприємством і формує йо­го трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питан­ня реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є держ. та комунальні с/г підприємства, а також підпри­ємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної ор­ганізації або на приватній власності засновника.

Корпоративне с/г підприємство утворюється, як правило, 2 або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємниць­кої чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного уп­равління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі че­рез органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є с/г кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі госп. товариства, а також ін. під­приємства, зокрема засновані на приватній власності 2 або більше осіб. Отже, унітарним є, наприклад, фермерське господарство, створене одним громадянином, а корпоративним — фермерське господарство, засноване кількома громадянами.

Найпоширенішою є також класифікація суб'єктів аграрного гос­подарювання залежно від їх організаційно-правових форм. За цим критерієм їх поділяють на с/г підприємства, коо­перативи, госп. товариства та фермерські господарства. Слід зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства, зокрема ст. 63 ГКУ, с/г кооперативи, госп. товарис­тва та фермерські господарства охоплює загальне поняття "підпри­ємство". Однак наявність в аграрному секторі економіки таких суб'єктів господарювання, як держ. (комунальні) та приватні с/г підприємства зумовлює потребу окремого виз­начення поняття "с/г підприємство". Отже, с/г підприємства є самостійними суб'єк­тами господарювання, створеними компетентним органом держ. влади чи органом місцевого самоврядування, чи ін. суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб систе­матичним здійсненням виробничої, науково-дослідної, торговель­ної, іншої госп. діяльності в аграрному секторі економіки в порядку, передбаченому чинним законодавством У.

Згідно зі ст. 1 ЗУ "Про сільськогосподарську коопе­рацію", с/г кооперативом є юр. особа, створена фіз. та/або юр. особами, що є с/г товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої ді­яльності в с/г та обслуговування переважно членів кооперативу. Основними кваліфікуючими ознаками сільськогосподарських кооперативів є: недержавна форма власності; відносини членства; управлінські функції здійснюються членами кооперативу за принципом: "один член — один голос"; особиста трудова участь членів у спільній виробничій або ін­. госп. діяльності в аграрному секторі; об'єднання членами своїх майнових пайових внесків; наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї та ін. До кооперативних форм виробництва с/г продукції також належать: колективні с/г підприємства, фермерські господарства, їх об'єднан­ня тощо. Діяльність с/г кооперативів регулюється ЦК, ГК, ЗУ «Про власність", "Про кооперацію", "Про с/г кооперацію", "Про колективне с/г підприємство" та ін. н/п актами.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про фермерське госпо­дарство", фермерське господарство є формою підприємницької ді­яльності громадян із створенням юр. особи, які виявили ба­жання виробляти товарну с/г продукцію, займа­тися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського госп., згідно із законом. Порівняно із с/г кооперативами особ­ливість фермерських госп. полягає у таких головних оз­наках: членство засноване виключно на родинних та/або сімейних зв'язках; спільна сумісна власність членів господарства на його майно (якщо інше не обумовлено в договорі між ними); можливість створення господарства однією особою; право на створення такого господарства має виключно діє­ здатний громадянин У., який досяг 18-річного віку, має від­повідну кваліфікацію та пройшов конкурсний відбір тощо. Діяльність фермерських господарств регулюється ЦК, ГК та ЗК України, законами "Про власність", "Про фермерське господарство" та ін.

Господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єк­ти господарювання, створені юр. та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна та участі в підприємницькій діяльнос­ті товариства з метою одержання прибутку. У сфері с/г виробництва діють переважно АТ закритого та відкритого типів (ЗАТ та ВАТ) і ТОВ. Основними кваліфікуючими ознаками госп. това­риств є: недержавна або держ. форми власності; відносини участі (інвестування); обов'язкове об'єднання учасниками (акціонерами) своїх ка­піталів (майнових внесків); необов'язковість особистої трудової участі акціонерів (учас­ників) у діяльності господарського товариства; управління й контроль, який здійснюється учасниками (акці­онерами), залежить від розміру їх частки у статутному фонді това­риства; наявність інституту права на дивіденди та ін. Діяльність господарських товариств в аграрному секторі еконо­міки регулюється ЦК, ГК, законами "Про власність", "Про госп. товариства" та ін. ГК дає класифікацію підприємств за таким критерієм, як кіль­кість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік. Відповідно до ч. 7 ст. 63 ГК, за цим критерієм с/г підприємства можуть належати до малих, середніх або великих підприємств. Малими (незалежно від форми власності) є с/г підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюю­чих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг ва­лового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. Великими с/г підприємствами є підприємства, в яких серед­ньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 тис. осіб, а обсяг валового доходу від реалізації про­дукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. єв­ро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні. Всі інші підприємства вважаються середніми.