Земельне та аграрне право

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 ... 31

Загальна характеристика правової охорони прав на сорти рослин.

Ґрунтово-кліматичні умови України надзвичайно сприятливі для вирощування основних видів сільськогосподарських культур. Селекція є одним із важливих засобів підвищення продуктивності вітчизняного рослинництва. Підтримці розвитку селекції рослин держава приділяє велику увагу: створено відповідну нормативно-правову базу, наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 5 жовтня 2001 р. № 300/86 затверджено Програму "Селекція і насінництво — 2001—2005". У виконанні Програми задіяно 101 наукову установу УААН. Напрями розвитку селекції на 2001—2005 рр. відображені в 14 науково-технічних програмах, якими визначено завдання з виведення нових сортів і гібридів та розвитку теоретичних і методичних досліджень технологій селекційного процесу. До Реєстру сортів рослин України на 2001 р. занесено 3305 сортів і гібридів, із них української селекції — 2016, або 61%, в тому числі системи Української академії аграрних наук — 1936, або 58,4%. Площі сортів української селекції займають близько 90% посівів сільськогосподарських культур.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт рослин визначається як окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона цілком або ні умовам надання правової охорони:

може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;
може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;
може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин¹. Контроль за дотриманням законодавства про охорону прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердженого наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 16 січня 2003 р. № 17-1. Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охорони прав на сорти рослин.

Закон регулює охорону особистих немайнових і майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Державним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Україні, Державним реєстром прав власників сортів рослин, свідоцтвом про авторство на сорт рослин і патентом. Майнове право власника сорту підтверджується Державним реєстром прав власників сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Державного реєстру прав власників сортів рослин

описі сорту.

Різновидами сорту, на які можна здобувати права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно з вимогами Закону і йому присвоєно назву.

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Сорт вважається новим, якщо до дати подачі заявки заявник (се лекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

а) поширений на певній території в будь-якій державі;

б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

г) йому надано правову охорону і/або його внесено до офіційного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому його вважають загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, лишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, в разі особливого циклу розмноження наприкінці кожного такого циклу.

Сорт вважають придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення, як такий, що становить загрозу життю і здоров'ю людей, завдає шкоди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені наказом Мінагрополітики України від ЗО серпня 2002 р. № 247.

Сортові присвоюється назва, яка має його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в Україні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Вона включає його родове чи видове позначення і власну назву. Остання може бути виражена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Сорт потрібно поширювати в Україні та в інших державах під однією і тією самою назвою.

Права на сорт в Україні надаються, якщо до Державної служби з охорони прав на сорти рослин подано заявку, експертизу заявки та наявна державна реєстрація прав¹.

До заявки додаються зразки посадкового матеріалу. За подання заявки сплачується збір згідно з Порядком сплати збору за дії, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рослин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. Подані заявки реєструються Державною службою з охорони прав на сорти рослин відповідно до Положення про Державний реєстр заявок на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики від 26 лютого 2003 р. № 42.

Експертиза заявки визнається науково-технічною, і на неї поширюються положення Закону України від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу". Вона потрібна для встановлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону "Про охорону прав на сорти рослин" та підготовки обґрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Експертиза заявки складається з формальної (експертизи заявки на відповідність формальним ознакам Закону) і кваліфікаційної експертиз. Після формальної експертизи заявнику надсилають експертний висновок про її позитивні висновки і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи або негативний експертний висновок. Правила здійснення формальної експертизи документів заявки на сорт затверджені наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 391.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень заявки, потрібних для підготовки експертного висновку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. її проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазначене клопотання не пізніше, ніж через 3 роки від дати подання заявки. Якщо це клопотання не надійде до Державної служби з охорони прав на сорти рослин у встановлений строк, заявка вважається відкликаною.

Під час кваліфікаційної експертизи:

а) визначається, чи належить об'єкт, описаний у заявці, та доданий до неї посадковий матеріал до сортів рослин;

б) провадиться експертиза запропонованої назви сорту;

в) визначається новизна сорту;

г) визначається відповідність сорту критеріям вирізняльності, однорідності та стабільності;

ґ) для визначення придатності сорту для поширення в Україні здійснюється державне випробування сорту. При цьому можуть бути враховані результати випробувань сорту, проведених компетентним органом будь-якої держави-учасника;

д) розглядаються можливі заперечення третіх осіб проти надання прав на сорт.

За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґрунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішення — про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або про відмову в реєстрації сорту і видачі патенту. Під час проведення кваліфікаційної експертизи Державна служба з охорони прав на сорти рослин і її експертний орган мають право зажадати від заявника додаткових матеріалів, інформації, документів, зразків, потрібних для проведення експертизи. У разі позитивного рішення права на сорт реєструються в Державному реєстрі прав власників сортів рослин і Державному реєстрі сортів рослин України. Прийняте рішення надсилається заявнику.

Державний реєстр сортів рослин запроваджено згідно з Положенням про Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 392. Відомості до цього реєстру заносять відповідно до Положення про Державний реєстр прав власників сортів рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 390. У місячний строк від дати реєстрації прав на сорт авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові — патент. Патенти на сорти рослин, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявників за відповідність установленим вимогам. У таких патентах зазначається, що вони мають деклараційний характер.

Строк чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт починається з наступного дня після дати державної реєстрації права та закінчується в останній день:

а) 35 календарного року, що відлічується від року, наступного за роком державної реєстрації сорту, для сортів деревних та чагар никових культур та винограду;

б) 30 календарного року, що відлічується від року, наступного за роком державної реєстрації сорту, для всіх інших сортів.

Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт, а також його дострокового припинення чи відмови від нього цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно вирощувати будь-яка особа.

Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково. Виникає воно від дати реєстрації сорту і є невідчужуваним. Закон не встановлює вичерпного переліку особистих немайнових прав автора на сорт рослин. До таких належать, зокрема, права: перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати авторство; вимагати не розголошувати авторство та не згадувати його в публікаціях; вимагати зазначати ім'я автора під час використання сорту, якщо це практично можливо, тощо.

Право на поширення в Україні виникає з дати внесення сорту до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Сорти, не внесені до зазначеного реєстру, забороняється поширювати в Україні. На підставі п. 2 Прикінцевих положень Закону "Про охорону прав на сорти рослин" постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183 затверджено Перелік родів і видів рослин, на сорти яких поширюється право власника сорту у період до 2006 року. Патенти видаються до 2006 р. тільки на рослини, що входять до зазначеного Переліку: баклажан, буряк, диня, жито, кавун, капуста, картопля, кукурудза, морква, огірок, перець, помідор, просо, пшениця, рис, соняшник, соя тощо. На види рослин, не вміщених до Переліку, патенти не видаються і майнових прав авторства не існує. Щоправда, це не перешкоджає отримати свідоцтво про авторство на сорт і користуватися немайновими правами на сорт, який не входить до Переліку.

Поширення в Україні сортів рослин, які не патентуються згідно з чинним законодавством, тобто на які не поширюється виключне право власника, регулюється особливими правилами. Правом на поширення в Україні сорту, на який немає виключного права власника, володіє будь-яка особа за умови підтримування нею господарського обігу сорту згідно з Порядком поширення в Украї ні сорту, на який не розповсюджується виключне право власника, затвердженим наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 12 березня 2003 р. № 3-2/139-43.

Майновим правом власника сорту є його виключне право на використання власного сорту і на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати щодо матеріалу сорту такі дії:

а) виробляти або відтворювати (з метою розмноження);

б) доводити до кондиції з метою розмноження;

в) пропонувати до продажу;

г) продавати або залучати до іншого комерційного обігу;

ґ) вивозити за межі митної території України;

д) ввозити на митну територію України;

є) зберігати для будь-якої із перелічених цілей.

Ці положення поширюються і на сорт, що є похідним від сорту власника. Виключне право власника на сорт не поширюється на використання сорту з некомерційною та науковою метою.

Взаємовідносини під час здійснення майнового права власності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам, визначаються угодою між ними, укладеною в письмовій формі і підписаною сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний співвласник патенту може реалізувати надане патентом право на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл на використання сорту та передавати право власності на сорт іншій особі без згоди на те решти власників прав. Власник сорту може передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а також заповісти своє майнове право на сорт у спадщину. Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка ліквідується, може бути передане (відчужене) іншій юридичній особі в установленому законом порядку.

Власник сорту (ліцензіар) може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За цим договором він передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі й виконувати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію. За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, лишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використан ня сорту і надання ліцензій іншим особам.

Впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому порядку подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту ліцензію). Якщо жодна особа не заявила власникові сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти ліцензійний договір, він може подати письмове клопотання про відкликання своєї заяви.

Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами. Видача ліцензії на використання сорту та передача виключного права власника сорту вважаються дійсними для третіх осіб з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, та підставою для якої є занесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав власників на сорти рослин.

Закон передбачає також можливість отримання примусової ліцензії. Така ліцензія на використання сорту дає право особі, яка її отримує, вирощувати сорт без дозволу його власника. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Міністрів України і суд. Примусова ліцензія може бути тільки невиключною, з визначенням обсягу використання сорту, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику сорту. Порядок видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 121.

Кабінет Міністрів України може видати на строк до 4 років примусову ліцензію визначеній ним особі з мотивів надзвичайної суспільної потреби та за умови воєнного чи надзвичайного стану і виплатою відповідної компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України може вимагати від власника сорту надати на прийнятних фінансових умовах у розпорядження ліцензііі.і матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх для на-и жмого здійснення прав, наданих примусовою ліцензією. Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може бути ос-і іржена до суду.

Якщо після 3 років від дати державної реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні не вирощується або вирощується в незначних обсягах і будь-яка особа звертається до власника сорту з пропозицією укладання ліцензійного договору, а власник сорту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на даний сорт. Якщо власник сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зумовлені поважними причинами, а особа-позивач доведе, що з фінансового і з усякого іншого боку в змозі компетентно та ефективно здійснювати права, надані ліцензією, примусову ліцензію може бути надано за рішенням суду на строк до 4 років.

Загальна характеристика правового регулювання насінництва.

Інститут правового регулювання насінництва логічно продовжує правовий інститут охорони прав на сорти рослин і регулює суспільні відносини, пов'язані з використанням насіння і садивного матеріалу, забезпеченням його належної якості, підтриманням чистоти сорту, створення умов для розвитку вітчизняної системи насінництва. Іншими словами, коли права на сорт рослин оформлені і охороняються відповідно до Закону "Про охорону прав на сорт рослин", застосування цього сорту в господарській діяльності регулюється правовим інститутом насінництва. Важливе місце в правовому регулюванні насінництва в Україні посідає Закон України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал".

Згідно зі ст. І цього, насінництво та розсадництво — галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий контроль. Насінням Закон визнає будь-які органи рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (посадковий) матеріал — рослини та їх частини, що придатні для відтворення цілісних рослин.

Закон поділяє насіння на три категорії: оригінальне — насіння первинних ланок насінництва¹, яке реалізують для подальшого його розмноження і отримання елітного насіння; елітне — насіння, отримане від послідовного розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких й інших господарствах, занесених до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; репродукційне — насіння першої та наступних репродукцій. До насіння зазначених категорій прирівнюється відповідний садивний матеріал картоплі, винограду, плодових, горіхоплідних, ягідних, декоративних, лікарських, лісових культур з урахуванням особливостей їх розмноження.

До об'єктів насінництва та розсадництва за Законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та насадження. Суб'єктами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним законодавством. Система насінництва та розсадництва складається з ланок оригінального, елітного та репродукційного насінництва і розсадництва, страхових і державного резервного насіннєвих фондів.

Створення страхового насіннєвого фонду обов'язкове для всіх виробників насіння. Страхові насіннєві фонди оригінального, елітного і репродукційного насіння створюються відповідними суб'єк тами насінництва в обсягах, передбачених Мінагрополітики України. Поновлення страхових насіннєвих фондів відбувається щорічно. Використання насіння страхових насіннєвих фондів не за призначенням у межах строків, визначених Мінагрополітики України, забороняється.

Державний резервний насіннєвий фонд створюється для забезпечення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, для надання допомоги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовідновлення, сортозаміни та реалізації насіння за міжнародними договорами. Обсяги формування державного резервного насіннєвого фонду щодо насіння сільськогосподарських рослин визначаються Мінагрополітики України (насіння лісових рослин — Державним комітетом лісового господарства України, насіння квітково-декоративних рослин — Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства) і затверджуються Кабінетом Міністрів України¹. Заготівля насіння в державний резервний насіннєвий фонд здійснюється на контрактній основі, а також за рахунок імпорту. Формування партій насіння з товарного зерна забороняється. Вищезазначені органи за рахунок коштів Державного бюджету України забезпечують заготівлю насіння до державного резервного насіннєвого фонду, а також його зберігання.

Суб'єкти насінництва та розсадництва мають право розмножувати, заготовляти, реалізовувати та використовувати насіння і садивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів), якщо їхні виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, встановленим Мінагрополітики України (для лісового насіння — Державним комітетом лісового господарства України, для квітково-декоративного насіння — Державним комітетом з питань житлово-комунального господарства України) відповідно до його компетенції. Порядок проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу затверджений наказом Мінагрополітики України від 29 травня 2003 р. № 152.

Право на виробництво та реалізацію оригінального та елітного насіння надається суб'єктам насінництва та розсадництва за наслідками атестації, проведеної Мінагрополітики України, Держком-лісгоспом України, Держжитлокомунгоспом України за участю Української академії аграрних наук, суб'єктів насінництва та розсадництва. Право на виробництво та реалізацію репродукційного насіння й садивного матеріалу, гібридів першого покоління надається спеціалізованим насінницьким і розсадницьким господарствам, фермерським господарствам та іншим суб'єктам насінництва і розсадництва за наслідками атестації, здійсненої спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань аграрної політики обласного рівня за участю суб'єктів насінництва й розсадництва.

Суб'єктів насінництва та розсадництва, що за наслідками атестації одержали паспорт на виробництво та реалізацію насіння і садивного матеріалу відповідних категорій, заносять до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, який веде Мінагрополітики України. Положення про Державний реєстр виробників насіння і садивного матеріалу затверджене наказом Мінагрополітики України від 29 травня 2003 р. № 152. Суб'єкти насінництва і розсадництва, не занесені до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, не мають права виробляти насіння і садивний матеріал для реалізації.

Насіння і садивний матеріал вводять в обіг після їх визнання державними органами управління й контролю в насінництві та розсадництві, що підтверджується відповідними документами. Насіння і садивний матеріал вважаються визнаними, якщо вони: за сортовою чистотою і посівними якостями відповідають вимогам нормативного документа; належать до сорту, який занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, або за результатами державного випробовування сорту визнані перспективними, тобто показали значну свою перевагу щодо урожайності або за іншими цінними ознаками.

Визначаючи сортові і посівні якості насіння й садивного матеріалу, застосовують єдині методи і лабораторно-технічні засоби, єдину термінологію і нормативну документацію. Норми сортових і посівних якостей насіння й садивного матеріалу встановлюються нормативними документами в галузі насінництва та розсадництва. Визначення сортових якостей насіння і садивного матеріалу здійснюється методом апробації, ґрунтового й лабораторного сортового контролю. Обсяги апробації сортових посівів та насаджень рослин визначаються виробниками насіння та садивного матеріалу самостійно, відповідно до необхідності задоволення власних насінєвих потреб, створення страхових фондів, виконання згідно з укладеними договорами поставок в державний резервний насіннєвий фонд, а також з урахуванням реалізації на ринку насіння. Апробація сортових посівів і насаджень, фунтовий та лабораторний сортовий конфоль здійснюються в порядку, визначеному Мінафополітики України, в лісовому насінництві — Держкомлісгоспом України, в квітково-декоративному насінництві — Держжитлокомунгоспом України, за кошти Державного бюджету України та інших джерел фінансування.

У разі невідповідності якості посіву вимогам нормативних документів його вилучають із числа насіннєвих, а одержане насіння переводиться в нижчу категорію, вимогам якої воно відповідає і не може використовуватися з посівною метою. При цьому насіння сільськогосподарських рослин, яке безпосередньо не слугує продо вольчим та кормовим цілям, знищують під наглядом державного інспектора з насінництва за рахунок власника насіння. Порядок знищення насіння таких рослин затверджений наказом Мінафополітики України від 14 травня 2003 р. № 132.

Усі партії насіння й садивного матеріалу, призначені для реалізації, повинні мати сертифікати, що засвідчують їх сортові та посівні якості. Сертифікація та видача сертифікатів, що засвідчують сортові та посівні якості насіння, здійснюються державними насіннєвими інспекціями¹, які є органами сертифікації в системі Укр-СЕПРО згідно з вимогами Закону України від 17 фавня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". У разі, якщо насіння й садивний матеріал не відповідають вимогам заявленої категорії, відповідна державна насіннєва інспекція знижує її до тієї категорії, вимогам якої вони відповідають, або надає обфунтовану відмову у видачі сертифіката.

Визначення посівних якостей методом аналізу проб, відібраних від партій насіння й садивного матеріалу, і видача відповідних документів на останні здійснюються лабораторіями Української державної насіннєвої інспекції², Української державної помологічно-ампелофафічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їх компетенції. Проби насіння й садивного матеріалу від партій, що підлягають реалізації, відбирають працівники державних насіннєвих інспекцій відповідно до своєї компетенції, а для власних пофеб виробника — сам виробник або особи, уповноважені на те відповідними державними насіннєвими інспекціями. На насіння і садивний матеріал, які за даними лабораторного аналізу відповідають вимогам нормативних документів, їх власнику видають сертифікат. Використання на посів насіння, яке не перевірене в лабораторіях або не відповідає вимогам нормативних документів, забороняється.

Насіння і садивний матеріал, що експортуються, супроводжуються міжнародним і фітосанітарним сертифікатами. Порядок ввезення в Україну і вивезення з України насіння і садивного матеріалу сортів рослин для наукових цілей та цілей державного сортовипробування затверджений наказом Мінафополітики України і Державної митної служби України від 18 липня 2003 р. № 243/474. Насіння і садивний матеріал можна ввозити в Україну за умови, якщо:

— вони належать до сорту, який занесено до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, або за результатами державного випробовування визнано перспективним;

- державна інспекція з карантину рослин видала дозвіл на їх ввезення;

насіння і садивний матеріал мають сертифікат походження;

мають фітосанітарний сертифікат, виданий державними органами з карантину рослин країни-експортера;

призначені для селекційних і дослідних робіт, експонування;

— супроводжуються сертифікатом, що засвідчує їх якість.

Експертне визначення якості насіння й садивного матеріалу дають на вимогу споживачів у лабораторіях Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їхньої компетенції. Правила експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядок оформлення заяв затверджені наказом Мінагрополітики від 8 липня 2003 р. № 223. Експертний порядок такого визначення застосовується у разі, коли споживач продукції насінництва має сумніви щодо його якості.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інспекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Українська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

Згідно з п. 65 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгівлю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Держжитлокомунгоспом — по всій території України або місцевими державними адміністраціями — на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продовольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та інших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннєвих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов'язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені Системою ведення лісового насінництва, затвердженою наказом Міністерства лісового господарства України від 22 липня 1996 р. № 77.

Blog

Земельне та аграрне право