О. В. Харитонов конспект лекцій з дисципліни "земельне право україни" (для студентів денної форми навчання напрямку 070908 "Геоінформаційні ситеми") Харків хнамг 2008 Конспект

Вид материала

Конспект

Содержание 1. Поняття предмета земельного права 2. Метод земельного права 3. Поняття і основні принципи земельного права 4. Система земельного права 5. Джерела земельного права 1. Загальна характеристика права власності на землю 1. Загальна характеристика права власності на землю 2. Право державної власності на землю 3. Право колективної власності на землю. 4. Право приватної власності громадян на землю 1. Поняття землекористування 6. Права і обовязки власників землі та землекористувачів 2. Форми землекористування Передача земель у власність. Користування земельними ділянками. 3. Припинення і перехід прав на землю 4. Вилучення (викуп) земель 5. Плата за придбання землі у власність, земельний податок, орендна плата за землю 6. Права і обов'язки власників землі та землекористувачів 7. Захист і гарантії прав власників землі та землекористувачів ... Полное содержание

Подобный материал:

• В.І. Петраш конспект лекцій з дисципліни «земельне право» (для студентів 3 курсу денної, 11.41kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Фінансове право», 3110.73kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Фінансове право», 3142.54kb.
• В. О. Кодін конспект лекцій з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст» для, 703.58kb.
• Конспект лекцій з дисципліни: «Технологія науково-дослідної діяльності», 736.02kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Господарське право» (для студентів денної І заочної форм, 1131.42kb.
• Конспект лекцій побудовано за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального, 2613.75kb.
• Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти, 3534.27kb.
• Конспект лекцій з курсу «психологія», 623.58kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАСТВА


О.В. Харитонов


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


з дисципліни


"ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"


(для студентів денної форми навчання напрямку

6.070908 – "Геоінформаційні ситеми")





Харків – ХНАМГ – 2008

Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Земельне право України» (для студентів денної форми навчання напрямку 6.070908 – «Геоінформаційні системи») / Авт.: Харитонов О.В. – Харків: ХНАМГ, 2008. - 139 с.


Автор: к.ю.н. О.В. Харитонов

Рецензент: к.ю.н. Т.А. Коляда


Рекомендовано кафедрою правового забезпечення господарської діяльності, протокол № 8 від 24 березня 2008 р.





ЗМІСТ


1. Лекція 1. Предмет, метод і система земельного права………………..……….3

2. Лекція 2. Право власності на землю…………………………………..……….13 3.Лекція 3. Право землекористування…………………………………………….20

4. Лекція 4. Правові основи управління земельним фондом………….……..….48

5. Лекція 5: Відповідальність за порушення земельного законодавства……….60

6. Лекція 6. Правовий режим земель сільськогосподарського

призначення ……………………………………………………………………..…68

7. Лекція 7. Правовий режим земель населених пунктів………………………..74

8. Лекція 8. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення…………………………………………………...80

9. Лекція 9. Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення ………………………......89

10. Лекція 10. Правовий режим земель лісового фонду……………..…………107

11. Лекція 11. Правовий режим земель водного фонду………………………..132


Лекція 1. Предмет, метод і система земельного права

Питання:

1. Поняття предмета земельного права;

2. Метод земельного права;

3. Поняття і основні принципи земельного права;

4. Система земельного права;

5. Джерела земельного права.

1. Поняття предмета земельного права


Центральне місце в питаннях внутрішньої організації і по­будови системи права належить проблемі виділення галузей права. Будь-яка галузь права, будучи зведеною в систему су­купністю правових норм, характеризується наявністю спе­цифічних ознак, які відрізняють її від інших галузей. До цих ознак належать предмет і метод правового регулювання, прин­ципи, на яких базується дана галузь права, функції, які вона призначена виконувати. Найважливішою серед них є вста­новлення предмета галузі права — визначення кола, матері­ального змісту і якісних відмінностей тих суспільних відно­син, що регулюються нормами цієї галузі права.

Предметом регулювання земельного права є суспільні відно­сини, об'єктом в яких виступає земля. Але термін «земля» може використовуватися в різних значеннях. Як природний об'єкт земля виконує дві важливі функції: виступає як засіб виробництва в сільському господарстві і як просторово-територіільний базис — місце розміщення галузей народного господарстві, сільських і міських посе­лень. Вона існує незалежно від людини, як загальна умова і предмет людського життя. Земля відноситься до числа незнищуваних природних ресурсів.

На відміну від рослинного і тваринного світу, об'єкти яко­го належать до числа відновлюваних ресурсів природи, земля не має такої властивості. Завдяки спеціальним мето­дам природна родючість грунту може тільки штучно понов­люватись.

Земля також виконує екологічні функції як первинний елемент у системі складних взаємозв'язків об'єктів природи — екологічній системі. Досить суттєвим моментом є також те, що земля обмежена в просторі.

Земельне право являє собою систему спеціально встанов­лених норм. Воно покликано регулювати особливий вид сус­пільних відносин — земельні відносини. Серед них потрібно виділити основні форми відносин:

а) відносини земельної власності;

б) відносини в області управління земельним фон­дом;

в) відносини землекористування;

г) землеохоронні відносини.

З цього переліку відносини власності є визначаль­ними щодо інших форм відносин. Так, відносини з управління земельним фондом передбачають здійснен­ня відповідними уповноваженими органами дій щодо залу­чення земельних ділянок в господарський обіг, забезпечен­ня найбільш ефективного і раціонального використання зе­мельних ресурсів, ведення обліку і реєстрації земель. Відно­сини власності на землю є також визначальними і для відно­син користування землею, адже право землекористування є похідним від права власності на землю. Відносини з охорони земель також існують не самі по собі, а в тісному зв'язку з відносинами власності та землекористування.


2. Метод земельного права


При поділі права на галузі визначальним є предмет права. Разом з тим, іноді недостатньо предмета правового регулю­вання, щоб розмежувати всю сукупність норм на галузі. Для цього застосовують другий критерій розмежування — метод правового регулювання.

Під методом слід розуміти засіб, спеціальний правовий про­цес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб 'єктів, правові засоби впливу у разі порушення наданих прав і обов 'язків.

Залежно від змісту земельних відносин їх правове регу­лювання здійснюється на основі імперативного організа­ційного впливу шляхом обов'язкових приписів і заборон, або диспозитивного впливу шляхом визначення лише меж поведінки учасників відносин і надання їм можливості вільно і самостійно регулювати свої взаємовідносини в рам­ках встановлених меж. У випадках, коли норми права учасниками земельних відно­син добровільно не виконуються або порушуються встанов­лені ними права і обов'язки, застосовується державний при­мус до виконання норм шляхом притягнення винних до пра­вової відповідальності і приведення цих відносин у відповідність з правовими вимогами. Заходи державного при­мусу можуть бути застосовані однією із сторін, якщо вона наділена за законом правом самостійно застосовувати їх до другої сторони. У разі, якщо ні одна зі сторін не на­ділена правом застосування засобів примусу до другої сторо­ни, державний примус застосовується судом, арбітражним судом або спеціально уповноваженим на це державним орга­ном.

Регулювання земельних відносин, коли одна сторона зе­мельних відносин є носієм влади, а друга зобов'язана вико­нувати її приписи, здійснюється на основі застосування імпе­ративного способу регулювання. Так, в галузі використання і охорони земель досить велика кількість відносин побудована за схемою: уповноважений — орган державної влади, зобо­в'язаний — власник або користувач земельної ділянки. У цій галузі, як правило, застосовують імперативний метод, тобто метод влади і підкорення. Наприклад, при здійсненні дер­жавного контролю за використанням і охороною земель упов­новажені на це посадові особи мають право (а власник і ко­ристувачі земельних ділянок відповідно зобов'язані сприяти здійсненню цих прав) безперешкодно, при пред'явленні службового посвідчення відвідувати підприємства, устано­ви, організації, в тому числі військові й оборонні об'єкти, незалежно від форм власності і відомчої належності для пе­ревірки додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель; давати власникам землі й землекористувачам обов'язкові для виконання вказівки з питань використання та охорони земель та ін.

Імперативний метод регулювання земельних відносин за­стосовується також при веденні державного земельного ка­дастру; земельного моніторингу; визначення порядку прове­дення земельних аукціонів і конкурсів та в усіх інших випадках, коли регулюютсья відносини в галузі державного управління земельним фондом.

Дещо інший характер відносин виникає в галузі регулювання взаємовідносин власників земельних ділянок між собою з приводу використання землі. Всі власники землі є рівними між собою. Вони мають рівні і необхідні права для забезпечення раціональною використання землі. У цій галузі земельних відносин домінує диспозитивний метол регулюван­ня. Його суть полягає в тому, що власник має право розпо­ряджатися своєю земельною ділянкою: продати її, здати в оренду і т.ін. Власники землі мають можливість у визначених межах самостійно регулювати взаємовідносини між собою. Імперативний і диспозитивний методи відносяться до гру­пи загальних методів. В юридичній літературі окрім загальних називають ше галузеві метоли регулювання.

Земельне право, як самостійна галузь правової системи має властивий йому метод земельних відносин. Метод зе­мельного права являє собою відповідні характеру земельних відносим способи й прийоми впливу на учасників цих відно­син. Його складають встановлені земельно-правовими нор­мами права й обов'язки учасників зсмельно-правових відно­син і застосування до них засобів державного примусу при недотриманні ними правових норм.


3. Поняття і основні принципи земельного права


Принципи права — це основні засади, вихідні ідеї, що ха­рактеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відоб­раження об'єктивних закономірностей розвитку суспільства.

Під принципами земельного права потрібно розуміти за­кріплені в діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які виражаюють сутність норм земельного права й головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним викорис­танням і охороною земель.

У системі основних принципів земельного права слід виді­лити такі:

1) принцип правової рівності форм власності на землю. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено три форми власності: державна, колективна й приватна. Всі названі форми власності визнаються рівноправними;

2) принцип державного управління земельним фондом. Об'єк­тивна необхідність державного управління земельним фон­дом обумовлена економічним значенням землі для життєді­яльності суспільства, просторовою обмеженістю земельного фонду, незамінністю у сфері матеріального виробництва та інших сферах господарської діяльності;

3) принцип багатоманітності форм землекористування. Зем­лекористування може здійснюватись на основі придбання землі в приватну або колективну власність, земля також може надаватись в користування або в оренду згідно з правилами вста­новленими чинним законодавством;

4) принцип раціонального використання і охорони земель. Він полягає в забезпеченні одночасно ефективного використан­ня земель і їх охорони. Передбачаються спеціальні вимоги щодо збереження родючості грунтів, підвищення врожай­ності, запобігання негативному впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовиша. Цей принцип втілюється в багатьох нормах земельного права;

5) принцип цільового використання землі. Суть цього принци­пу в тому, що ні власник земельної ділянки, ні його володі­лець чи орендатор не вправі міняти цільове призначення зе­мельної ділянки за своїм розсудом. Вони зобов'язані використовувати землі згідно з їх цільовим призначенням. Зміна цільового призначення землі допускається тільки в установленому порядку спеціально уповноваженими на це органами;

6) принцип платності землеволодіння та землекористування. Згідно з Законом України від 19 вересня 1996 р. «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним;

7) принцип пріоритетності сільськогосподарського викорис­тання земель, тобто землі, придатні для потреб сільськогос­подарського використання, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей.


4. Система земельного права


Земельне право включає в себе систему земельно-право­вих інститутів, які закріплюють земельні відносини в суспільстві.

Система земельного права — це його структура, будова й внутрішня форма організації теоретичних положень і земель­но-правових норм, які є елементами системи. Ці елементи об'єднані в певні групи за ознакою однорідності суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані.

Під системою галузі земельного права розуміють сукупність земельно-правових інститутів, що складаються з групи зе­мельно-правових норм, які регулюють однорідні види земель­них відносин. Прикладом можуть бути правові норми, шо регулюють відносини, пов'язані з веденням земельного ка­дастру, і складають правовий інститут державного земельно­го кадастру.

Інститути, шо мають загальні положення, дія яких розпо­всюджується на всі або більшість земельних відносин, ство­рюють у своїй сукупності загальну частину земельного права. Вона складається з інститутів права власності на землю, дер­жавного управління земельним фондом, права користування землею і охорони прав на землю. Загальна частина земельного права вивчає правове регулювання використання всіх земель незалежно від їх категорій та цільового використання.

Особлива частина земельного права складається з інститутів, що визначають правовий режим окремих категорій земель, які виділяються за основним цільовим призначенням. Відпо­відно до передбачених в законодавстві категоріями земель особлива частина земельного права складається з інституту правового режиму використання земель сільськогосподарсь­кого призначення; земель населених пунктів; земель промис­ловості, транспорту, енергетики, зв'язку, оборони та іншого призначення; земель природоохоронного, оздоровчого, рек­реаційного, історико-культурного призначення; земель лісо­вого фонду; земель водного фонду; земель запасу.

5. Джерела земельного права


Джерелом земельного права є нормативно-правові акти, які регулюють земельні відносини. Структура земельного за­конодавства є формою організації системи земельних нор­мативних актів. Якщо земельне право — це сукупність юри­дичних норм, то земельне законодавство — це система нор­мативних актів. Якщо земельне право можна розглядати як внутрішню форму права, зміст якого визначається соціаль­но-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються, то земельне законодавство — зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже земельне право становить зміст земельного законодавства, а законо­давство є формою вираження земельного права.

Земельне законодавство — це система нормативних актів, які містять в собі норми, що регулюють земельні відносини. Юридична сила всіх законів та інших нормативних актів ви­значається залежно від компетенції органів державної влади, що їх видали, а також ролі нормативного акта в сис­темі законодавства.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) й звичайні.

Конституція як основний закон держави є основою струк­тури всього законодавства і займає центральне місце серед джерел земельного права.

Конституція України прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 р. Вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нор­мативні акти приймаються на основі Конституції і повині відповідати їй. Конституція містить норми різних галузей пра­ва, в тому числі норми земельного права. Так, в статті 13 закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони с об'єктами права власності Українського народу. Конституційні норми перед­бачають правові засади регулювання відносин власності в Ук­раїні в загальному, а також право власності на землю зокрема. «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право надається і реалізується громадяна­ми, юридичними особами та державою відповідно до ст. 14 Конституції України.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають за­кони. Центральне місце серед законів у галузі земельного права займає Земельний кодекс України. Він регулює головні питання права власності та використання земель. У ньому закріплені права й обов'язки власників землі та землеволодільців.

Серед законів, норми яких регулюють земельні відносини, необхідно назвати також Закони України «Про охорону нав­колишнього природного середовища», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про природно-заповідний фонд», «Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство» та ін.

Важливе місце серед джерел земельного права займають Укази Президента України. Згідно Конституції, Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до вико­нання на всій території України.

Велику групу джерел земельного права складають норма­тивно-правові акти, прийняті Кабінетом Міністрів України. Такі акти відносяться до підзаконних нормативних актів, тобто актів виконавчих органів державної влади, які видаються в межах їх компетенції, на основі і на виконання законів Ук­раїни. Декрети, постанови Кабінету Міністрів України на­правленні на регулювання окремих питань земельного пра­ва, конкретизацію положень законів України або указів Пре­зидента, вони повинні відповідати діючому земельному за­конодавству. Наприклад Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 р. «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».

Досить значною частиною земельного законодавства є відомчі нормативні акти. Так, регулювати земельні відноси­ни в межах наданих повноважень можуть Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет будів­ництва, архітектури та житлової політики, Міністерство аг­ропромислового комплексу, Державний комітет лісового гос­подарства та ін.

Голови місцевих державних адміністрацій, органи місце­вого самоврядування приймають в межах своїх повноважень рішення, які є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Вдосконаленню земельних відносин в нових умовах госпо­дарювання служать також роз'яснення Вищого Господарсько­го Суду України та Постанови Пленуму Верховного Суду України.


Лекція 2. Право власності на землю


Питання:

1. Загальна характеристика права власності на землю;

2. Право державної власності на землю;

3. Право колективної власноті на землю;

4. Право приватної власності громадян на землю.


1. Загальна характеристика права власності на землю


Відносини власності, включаючи відносини земельної власності, закріплені в Конституції України, Цивільному кодексі, Земельному кодексі, Законі «Про власність» та в інших законодавчих актах. Розглядаючи питання влас­ності на землю, необхідно коротко охарактеризувати загальні ознаки права власності.

Право земельної власності означає панування власника над земельною ділянкою у визначених законодавством межах. Вони визначаються сукупністю наданих йому повноважень, які називаються «правом власності». Право власності на зем­лю юридична категорія - виступає у формі норм права, які закріплюють економічні відносини з володіння, користування і розпорядження землею.

Право власності на землю має основні ознаки загального вчення про власність. Тому його можна розглядати в об'єктив­ному і суб'єктивному значенні. В об'єктивному значенні пра­во власності на землю являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини власності. У суб'єктивному розумінні право власності на землю — це сукупність повноважень влас­ника з володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктивне право власності незалежно від форми власності захищається законом. Держава забезпечує захист всіх суб'єктів права власності і господарювання.

Відносини власності на землю в Україні регулюються Кон­ституцією України, Законом України «Про власність», Земельним кодексом України та іншими зако­нодавчими актами. Закон України «Про власність» виз­начає право власності як врегульовані законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном.

Повноваження власника з володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою і є змістом права влас­ності на землю, яке реалізується громадянами, юридичними особами і державою відповідно до закону.

Володіння землею — означає наявність фактичного пану­вання конкретного власника над земельною ділянкою, мож­ливість здійснення будь-яких дій з нею, а також утримання землі у сфері господарювання.

Користування — гарантована правовими нор­мами можливість вилучення з землі корисних властивостей, можливість її господарської експлуатації та отримання прибутків від неї.

Розпорядження — визначення власником юридичної або фактичної долі землі.

Обмеження права власності на землю розділяють на постійні та тимчасові. Постійні обмеження прав власника — це закріплені в законодавстві обов'язки виконувати вимоги раціонального використання і охорони земель; не порушу­вати своїми діями права й законні інтереси інших власників, користувачів землі, виконувати особливі умови використан­ня особливо охоронюваних територій, охоронних зон. До тимчасових обмежень відносяться обмеження на здійснення купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, ведення будівництва з відхиленнями від існу­ючих норм і правил та без проекту забудівлі.

З метою захисту права власності на землю чинне законодав­ство встановлює спеціальний порядок оформлення права власності на землю. Документом, який підтверджує право власника на землю, є Державний акт на право власності землею, форма якого встановлена Постановою Верховної Ради України. Держав­ний акт на право власності землею засвідчує право влас­ності, а також є підставою для здійснення земельно-право­вих та цивільно-правових угод, а також інших дій шодо роз­порядження земельною ділянкою у відповідно до чинного земельного законодавства.

Закон України «Про власність» встановлює гарантії захисту права власності на землю. Громадянина можна позбавити пра­ва власності на земельну ділянку тільки на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законом. Якшо за рішен­ням суду необхідно вилучити земельну ділянку для задово­лення державних або громадських потреб, колишньому влас­нику надається інша рівноцінна за якістю земельна ділянка. Підстави припинення права власності на землю передба­чені земельним законодавством.