О. В. Харитонов конспект лекцій з дисципліни "земельне право україни" (для студентів денної форми навчання напрямку 070908 "Геоінформаційні ситеми") Харків хнамг 2008 Конспект

Вид материала

Конспект

Содержание Лекція 4. Правові основи управління земельним фондом 3. Контроль за використанням і охороною земель і їх моніторінг 2. Органи державного управління земельним фондом та їх функції 3. Контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг 4 . Державний земельний кадастр 6. Вирішення земельних спорів 1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення 1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення

Подобный материал:

• В.І. Петраш конспект лекцій з дисципліни «земельне право» (для студентів 3 курсу денної, 11.41kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Фінансове право», 3110.73kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Фінансове право», 3142.54kb.
• В. О. Кодін конспект лекцій з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст» для, 703.58kb.
• Конспект лекцій з дисципліни: «Технологія науково-дослідної діяльності», 736.02kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Господарське право» (для студентів денної І заочної форм, 1131.42kb.
• Конспект лекцій побудовано за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального, 2613.75kb.
• Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти, 3534.27kb.
• Конспект лекцій з курсу «психологія», 623.58kb.

Лекція 4. Правові основи управління земельним фондом


Питання:

1. Поняття і склад земельного фонду;

2. Органи державного управління земельним фондом і їх функції;

3. Контроль за використанням і охороною земель і їх моніторінг;

4. Державний земельний кадастр;

5. Землеустрій;

6. Вирішення земельних спорів.


1. Поняття і склад земельного фонду


Всі землі, які знаходяться в межах території України скла­дають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сім категорій земель. Класифікація земель в залежності від їх цільового призначення дозволяє диференційований підхід до правового регулювання земельних відносин в рамках пра­вового режиму земельного фонду. Під цільовим призначен­ням земель розуміють встановлений правовий режим, умови і межі використання земель для конкретних цілей.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або при­значені для цих цілей. Це орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під огороди, сади, а також міські угіддя, що використовуються для сільськогосподарських потреб, земельні ділянки, відведені під городи, сади тощо.

Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів) — це землі, що знаходяться в межах міської, селищної смуги та смуги сільського населе­ного пункту, а також землі надані в відання населених пунктів за межами їх смуги. Ця категорія земель є територіальною базою для забудови житловими, комунально-побутовими, промисловими, транспортними та іншими будівлями та спо­рудами в цілях задоволення житлово-комунальних, культур­но-побутових та інших потреб населення, яке проживає на цій території.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам, організаціям і установам для здійснення по­кладених на них спеціальних завдань промислового вироб­ництва, транспорту, зв'язку тощо.

До земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­го та історико-культурного призначення належать землі несільськогосподарського (спеціального) призначення, які вилучені з господарського обігу і використовуються для спеці­альних цілей.

Землі лісового фонду поділяються на:

а) лісові:

— вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинніс­тю;

— не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісо­вими шляхами, просіками, протипожежними розривами;

б) нелісові:

– зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних діля­нок лісового фонду, наданих для потреб лісового господар­ства.

Землями водного фонду визнаються землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спору­дами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них береговими смугами водних шляхів.

Землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать та­кож землі, право власності або користування якими припи­нено відповідно до законодавства.

Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель. Так, землі населених пунктів об'єднують в своєму складі землі забудови, землі загальногокористування, рекреаційні землі, землі сільськогосподарсь­кого використання, землі, зайняті лісами, водоймищами та іншими об'єктами. Вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель

Структура земельного фонду не є статичною. Під дією різних економічних, екологічних та інших факторів відбува­ються зміни як в складі земельного фонду, так і в середині кожної категорії.


2. Органи державного управління земельним фондом та їх функції

Зміст державного управління земельним фондом полягає у забезпеченні раціонального використання і ефективної охо­рони земель на основі проведення організаційно правових та адміністративно-управлінських заходів у поєднанні з стиму­люючими заходами економічного характеру.

Загальне державне управління здійснюється державними органами загальної та спеціальної компетенції і має терито­ріальний характер. Воно розповсюджується на всі землі в межах території України, незалежно від категорії земель і суб'єктів, які ними володіють.

Відповідно до ст. 13 - 17 Земельного кодексу України, державне уп­равління у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація, Державний комітет України із земельних ресурсів, Міністер­ство охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни та інші спеціально уповноважені державні орга­ни відповідно до їх компетенції.

Здійснюючи діяльність щодо управління земельним фондом в межах повноважень, наданих законом, органи загального державного управління покладають виконання деяких функцій на органи державного управління спеціальної компетенції — Державний комітет України із земельних ресурсів, Держав­ний комітет будівництва, архітектури та житлової політики, Міністерсво охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров'я та ін.

Центральним органом виконавчої влади спеціальної ком­петенції, який здійснює функції управління земельними ре­сурсами всього земельного фонду країни незалежно від відом­чої підпорядкованості суб'єктів земельного права, є Держав­ний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем Ук­раїни).

Відповідно до положення про Державний комітет Ук­раїни по земельних ресурсах на Держкомзем покладено функції щодо реалізації державної політики в галузі земель­них відносин, сприяння структурній перебудові економіки, формування системи заходів щодо забезпечення економіч­ної самостійності України. Головними завданнями Держкомзему України є: — координація проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання; організація проведення робіт, пов'язаних з роздержав­ленням земель, сприяння паюванню земель у колективних сільськогосподарських підприємствах, розвитку селянських (фермерських) господарств тощо.

Управління земельними ресурсами в межах районів, міст, селищ і сільських населених пунктів здійснюють органи місце­вого самоврядування — місцеві Ради.

До відання місцевих Рад у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, визначеному законодавством;

2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;

3) вилучення (викуп) земель відповідно законодавства;

4) ведення земельно-кадастрової документації, тощо.

Діяльність по управлінню земельним фондом розкриваєть­ся через його функції. Види і зміст функцій управління зе­мельним фондом визначаються законодавством.

Основні функції державного управління земельним фон­дом включають: ведення державного земельного кадастру і обліку земель; планування використання і охорони земель; надання та виїмка земель; здійснення землеустрою; прове­дення державного контролю за використанням і охороною земель; вирішення земельних спорів.


3. Контроль за використанням і охороною земель та їх моніторинг


Важливою функцією державного управління земельним фондом є контроль за правильним використання і охоро­ною землі всіма землекористувачами.

Завдання державного контролю за використанням і охоро­ною земель полягає у забезпеченні додержання всіма дер­жавними та громадськими органами, а також підприємства­ми, установами, організаціями і громадянами вимог земель­ного законодавства з метою ефективного використання та охорони земель.

Державний контроль за використанням і охороною земель здійснюється Радами народних депутатів, а також Держав­ним комітетом України із земельних ресурсів. Міністер­ством охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни та іншими спеціально уповноваженими держав­ними органами.

Система контролю за використанням і охороною земель включає в себе здійснення ведення моніторингу земель.

Відповідно до Земельного кодексу України моніторинг зе­мель представляє собою систему спостереження за станом земель­ного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах ра­діоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення й ліквідації наслідків нега­тивних процесів.

Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд неза­лежно від форм власності.

Залежно від охоплених територій здійснюється такий моні­торинг земель: глобальний, національний, регіональний, локальний.

Моніторинг земель складається із систематичних спостере­жень за станом земель (зйомки, обстеження, вишукування, виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (роз­виток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури фунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицида­ми тощо.

Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх проведення поділяються на: базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель): періодичні (через рік і більше); оперативні (фіксують поточні зміни).

Стан земельного фонду оцінюється шляхом аналізу ряду послідовних спостережень і порівнянь одержаних показників.

Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Мінприроди, Мінсільгосппроду, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства та інших заінтересованих міністерств і відомств.

Основою технічного забезпечення моніторингу є автома­тизована інформаційна система.

Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, об­ластях, Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої Інформаційної системи обласних, Київського й Севасто­польського міських управлінь земельних ресурсів і Коміте­ту із земельних ресурсів і земельній реформі Республіки Крим.

За результатами оцінки стану земельного фонду склада­ються доповідні, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів до відвернення і ліквідації наслідків нега­тивних процесів.


4 . Державний земельний кадастр


Державний земельний кадастр є інструментом державного управління земельним фондом. Він забезпечує прийняття науково обґрунтованих рішень в області організації раціональ­ного використання і охорони землі.

Державний земельний кадастр призначений для забезпе­чення Рад народних депутатів, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян вірогідними і необхідними відомостями про природний, господарський стан та право­вий режим земель з метою організації раціонального вико­ристання та охорони земель, регулювання земельних відно­син, землеустрою, обгрунтування розмірів плати за землю.

Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на орен­ду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій населених пунктів, економіч­ної та грошової оцінки земель.

Державний земельний кадастр ведеться за єдиною для Ук­раїни системою на базі нормативних документів, затверджу­ваних Держкомземом.

Державний земельний кадастр ведеться Держкомземом, Комітетом із земельних ресурсів і земельній реформі Рес­публіки Крим, управліннями земельних ресурсів обласних, Київської і Севастопольської міських державних адмініст­рацій, відділами земельних ресурсів районних державних ад­міністрацій, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Держкомзем забезпечує постійне вивчення потреби в зе­мельно-кадастровій інформації.

Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних, картографічних робіт, грунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією права власності на землю, права користування землею і до­говорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням грунтів, зонуванням територій населених пунктів та економічною оцінкою земель. Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується викорис­танням аерокосмічних зйомок та застосуванням методів дис­танційного зондування земної поверхні.

Усі кадастрові відомості про землю оформлюються спе­ціальною документацією, яка периодично оновлюється і скла­дається щорічно. Документація державного земельного ка­дастру ведеться на територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областей, Республіки Крим і України в цілому з урахуванням природно-сільськогоспо­дарського і лісогосподарського районувань та функціональ­ного зонування територій населених пунктів.

До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти і плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, тек­стові та інші матеріали, які містять відомості про межі адмі­ністративно-територіальних утворень, межі земельних діля­нок власників землі і землекористувачів, у тому числі орен­дарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, на­родногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних де­путатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому.

Організує роботу з ведення державного земельного ка­дастру в Україні Держкомзем, який забезпечує здійснення картографування земельних угідь, обстеження, оцінку угідь, розробляє методичні вказівки і інструкції по веденню кадастра, узагальнює і аналізує земельні звіти, здійснює іншу діяльність в межах своєї компетенції.

Дані державного земельного кадастру підлягають обов'яз­ковому застосуванню при плануванні використання і охоро­ни земель, при наданні земель, проведенні землеустрою, оцінці господарської діяльності, здійсненні державного кон­тролю за використанням і охороною земель. Земельний ка­дастр використовують для відшкодування збитків, завданих землі, при припиненні права на земельну ділянку в випадку ЇЇ нераціонального або неефективного використання, при виплаті вартості витрат на покрашення земель в зв'язку з припиненням діяльності по рішенню державних органів та в інших випадках.


5. Землеустрій


Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, рішень Рад народних депутатів щодо організації використання та охоро­ни земель, створення сприятливого екологічного середови­ща і поліпшення природних ландшафтів.

Основні положення землеустрою визначаються Кабінетом Міністрів України.

Землеустрій передбачає:

1) розробку прогнозів державної і регіональної програм використання та охорони земель;

2) складання схем землеустрою, розробку техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

3) встановлення на місцевості меж адміністративно-тери­торіальних утворень;

4) складання проектів створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організації території;

5) обгрунтування розміщення і встановлення меж тери­торій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами;

6) складання проектів відведення земельних ділянок у власність або користування тощо.

Землеустрій здійснюється державними землевпорядними організаціями за рахунок коштів державного, республікансь­кого (Республіки Крим) і місцевих бюджетів.

Розробка землевпорядних проектів, пов'язаних з охороною земель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може про­водитися з ініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунок державними та іншими землевпорядними органі­заціями.

Розгляд і затвердження землевпорядних проектів проводить­ся в такому порядку: прогнозні матеріали, техніко-економічне обгрунтуван­ня використання та охорони земель і схема землеустрою після погодження у порядку, встановленому у завданнях на їх роз­робку, розглядаються і затверджуються відповідними Рада­ми народних депутатів; проекти утворення нових землеволодінь і землекористувань після погодження із заінтересованими власниками землі й землекористувачами розглядаються і затверджуються сільськими, селищними, міськими, районними Радами на­родних депутатів; проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки; проекти внутрігосподарського землеустрою колектив­них сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарсь­ких кооперативів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, селянських (фермерських) господарств після погодження їх із власниками землі і землекористувачами, сільськими, селищними Радами народних депутатів розглядаються та затверджуються районними, міськими, в адміністративному підпорядкуванні яких є рай­он, Радами народних депутатів; робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядку­ванням, докорінним поліпшенням і охороною земель, раці­ональним їх використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.


6. Вирішення земельних спорів


В процесі землекористування можуть виникати спори з при­воду володіння, користування та розпорядження землею. Учасниками цих спорів можуть бути землекористувачі, а та­кож інші особи, які своїми діями так чи інакше зачіпають права землекористувачів. При вирішенні земельних спорів встановлені чіткі і тверді процесуальні гарантії сторін, їхні права і обов'язки, а також порядок розгляду земельних спорів. Відповідно до ст.158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви.

Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів визначається порядок його виконання.

Рішення передається сторонам у 5-денний термін з часу його прийняття.

Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.


Лекція 5. Відповідальність за порушення земельного законодавтсва


Питання:

1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення;

2. Кримінальна відповідальність за земельні правопорушення;

3. Адміністративна відповідальність за земельні правопорушення;

4. Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства.


1. Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення


Юридична відповідальність — це міра покарання правопо­рушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону, з метою попередження пра­вопорушення в перспективі і відновлення (чи відшкодуван­ня) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.

Юридична відповідальність — це міра покарання, яка но­сить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється від імені держави шляхом державного примусу, повинна бути передбачена, в законодавстві, особливо в кри­мінальному і адміністративному.

Юридична відповідальність настає лише за факт правопо­рушення. Він є основною підставою юридичної відповідаль­ності. Склад правопорушення обов'язково повинен бути за­кріплений в діючому законодавстві.

Всі правопорушення поділяються на дві великі групи: кримі­нальні злочини і проступки. Проступки, в свою чергу, поді­ляють на конституційні, адміністративні (правопорушення), фінансові, цивільно-правові, дисциплінарні. Відповідно до цього юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисцип­лінарна, цивільно-правова, матеріальна (в зв'язку із завдан­ням шкоди в процесі виконання трудових обов'язків).

Підставою настання відповідальності є правопорушення, відповідно підставою настання відповідальності в земельному праві є земельне правопорушення. Земельне правопорушення — це суспільно небезпечна винна дія або бездіяльність, що суперечить нормам земельного права. Земельні правопорушення представляють собою негативні соціальні явища, тому що посягають на земельний лад і правопорядок, покликаний забезпечити раціональне використання і охорону земель. Причинами пра­вопорушень в земельному праві нерідко бувають недоліки пра­вового регулювання земельних відносин, безконтрольність за станом використання земельного фонду, недостатня юридич­на грамотність населення в земельному законодавстві.

Суб'єктами земельних порушень можуть бути як громадяни, посадові особи, працівники підприємств, установ, організацій. Правопорушниками можуть бути і дер­жавні органи, які незаконно розпоряджаються земельним фондом або здійснюють інші порушення діючих норм зе­мельного права. Суб'єкти земельних правопорушень — юри­дичні та фізичні особи — не обов'язково повинні бути зем­лекористувачами або суб'єктами земельних відносин. Пору­шувати земельні правовідносини можуть, наприклад, про­ектні організації, які розробляють проекти землеустрою, бу­дівництва підприємств, якщо при складанні проекту не до­тримуються встановленнх законодавством нормативів.

Об'єктами земельних правопорушень можуть бути порушен­ня права державної, колективної і приватної власності на землю, укладений порядок землекористування і охорони зе­мель, права та інтереси окремих громадян, підприємств, ус­танов, організацій,

Змістом земельних правопорушень є дії або бездіяльність, які суперечать вимогам норм земельного законодавства. Вони (дії або бездіяльність) є суспільно шкідливими і виступають в формі винних дій або бездіяльності.

Відповідальність за порушення може наступати тільки при наявності повного складу правопорушення, яке характери­зується чотирьома елементами: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона і об'єктивна сторона правопорушення. Суб'єктивна сторона являє собою психічне ставлення суб'єкта до про­типравного діяння, яке він здійснив. Об'єктивна сторона зе­мельного правопорушення — це конкретні дії правопоруш­ника, які посягають на земельні інтереси учасників земель­них відносин.

Юридична відповідальність за скоєне правопорушення на­стає в тому випадку, якщо в законодавстві закріплений склад правопорушення і встановлені санкції до правопорушників. Земельні правопорушення регламентуються не тільки земель­ним законодавством, тому до порушників земельних правовідносин застосовують також санкції, які встановлені цивільним, ад­міністративним, кримінальним, трудовим та іншим законо­давством.