О. В. Харитонов конспект лекцій з дисципліни "земельне право україни" (для студентів денної форми навчання напрямку 070908 "Геоінформаційні ситеми") Харків хнамг 2008 Конспект

Вид материала

Конспект

Содержание 2. Право державної власності на землю 3. Право колективної власності на землю. 4. Право приватної власності громадян на землю 1. Поняття землекористування 6. Права і обовязки власників землі та землекористувачів 2. Форми землекористування Передача земель у власність. Користування земельними ділянками.

Подобный материал:

• В.І. Петраш конспект лекцій з дисципліни «земельне право» (для студентів 3 курсу денної, 11.41kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Фінансове право», 3110.73kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Фінансове право», 3142.54kb.
• В. О. Кодін конспект лекцій з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст» для, 703.58kb.
• Конспект лекцій з дисципліни: «Технологія науково-дослідної діяльності», 736.02kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Господарське право» (для студентів денної І заочної форм, 1131.42kb.
• Конспект лекцій побудовано за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального, 2613.75kb.
• Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти, 3534.27kb.
• Конспект лекцій з курсу «психологія», 623.58kb.

2. Право державної власності на землю


Ст. 3 Земельного кодексу України встановлює, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну і приватну. Слід зазначити, що з прийняттям нової Кон­ституції України 28 червня 1996 р., дещо змінилися пріори­тети щодо земельної власності. Так, якщо в Земельному Ко­дексі на першому місці стоїть державна власність на землю, то в Конституції першою є приватна власність.

Згідно з Земельним кодексом у державній власності перебу­вають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

Суб'єктами права державної власності на землю є:

1) Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України;

2) Верховна Рада Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

3) обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народ­них депутатів — на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть пе­редаватися в колективну або приватну власність і надаватися в користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Земельним кодексом визначена певна категорія земель, які перебувають виключно у державній власності і не можуть передаватись у колективну та приватну власність: землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набе­режні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетич­ної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гек­тарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогос­подарських підприємств, селянських (фермерських) господарств; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермер­ських) господарств; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробу­вальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.

Таким чином, в колективну і приватну власність можуть надаватися частина земель сільськогосподарського призна­чення, окремі групи земель населених пунктів та земельні ділянки із земель запасу.


3. Право колективної власності на землю.

Серед форм власності на землю Земельний кодекс нази­ває колективну власність на землю.

Відповідно до Земельного кодексу України суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогоспо­дарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільсько-господарські акціонерні то­вариства, в тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колек­тивних сільськогосподарських підприємств, сільськогоспо­дарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садів­ничих товариств — за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

До прийняття такого рішення проводиться передача земель­них ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відан­ня сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Площа земель, що передаються у колективну власність, ста­новить різницю між загальною площею земель, що знахо­дяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які зали­шаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільсько­господарського акціонерного товариства у разі виходу з ньо­го має право одержати свою частку землі в натурі (на місце­вості), яка визначається в порядку, передбаченому Земель­ним кодексом.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодав­ством щодо успадкування майна і статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців пе­реважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

У разі продажі власником своєї земельної частки переваж­не право на її купівлю мають співвласники.

Землі загального користування (внутрішньогосподарські шля­хи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насаджен­ня, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогос­подарських підприємств, сільсько господарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.


4. Право приватної власності громадян на землю

Відповідно до Земельного кодексу, громадяни України мають право на одержання у власність земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і госпо­дарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Передача земельних ділянок у власність громадян прово­диться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність гро­мадян для: ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється в по­рядку, передбаченому законодавством, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділян­ки, що були раніше надані у встановленому порядку грома­дянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначе­ного Земельним кодексом, садівництва дачного і гаражного будівництва.

За плату передаються у власність громадян для ведення се­лянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку.

При визначенні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народ­них депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, уста­нови, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і прожива­ють у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соці­альній сфері села.

До осіб, які працюють у сільському господарстві, належать усі працівники колективних сільськогосподарських підприємств, підсобних сільських господарств, селянських (фермерських) господарств, інших сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

При визначенні середнього розміру земельної частки має враховуватися якість сільськогосподарських угідь. Розмір се­редньої земельної частки може переглядатися залежно від демографічних умов і конкретних обставин, що склалися Радою народних депутатів, яка визначила цей розмір.

Надана громадянинові у власність земельна ділянка може бути об'єктом застави лише за зобов'язанням з участю кре­дитної установи.

Колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землеко­ристувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажан­ням може бути передані у власність або надані у користу­вання інші земельні ділянки на загальних підставах.

Іноземним громадянам і особам без громадянства земельні ділянки у власність не надаються.


Лекція 3. Право землекористування


Питання:

1. Поняття землекористування;

2. Форми землекористування;

3. Припинення і перехід прав на землю;

4. Вилучення (викуп) земель;

5. Плата за придбання землі у власність, земельний податок, орендна платта за землю;

6. Права і обовязки власників землі та землекористувачів;

7. Захист і гарантії прав власників землі та землекористувачів.


1. Поняття землекористування

Питанням використання земель у Земельному кодексу Ук­раїни присвячений окремий розділ, але ні в Земельному ко­дексі, ні в інших законодавчих актах немає чіткого визначення по­няття «землекористування». При розгляді права землекорис­тування, на думку А.М. Шульги, необхідно враховувати, що в умовах формування ринкових відносин в економіці країни право землекористування дещо змінюється. Ми бачимо стійку тенденцію до розширення повноважень землекористувачів. Крім того, земельне законодавство йде по шляху встанов­лення плати за користування землею, розширення дого­вірної форми в галузі землекористування, а також правових та інших гарантій прав землекористувачів.

В юридичній літературі право землекористування розгля­дається як:

правовий інститут, тобто сукупність норм, що регулю­ють права і обов'язки землекористувачів та інших осіб, правовідношення, в якому реалізується суб'єктивне пра­во; суб'єктивне право, яке належить конкретному суб'єкту.

Суб'єктивним правом землекористувача є можлива поведін­ка особи, регламентована законодавством, направлена на вилучення корисних властивостей землі з метою реалізації її матеріальних, екологічних та інших інтересів.

Деякі автори вважають, шо зміст суб'єктивного права зем­лекористування включає повноваження щодо користування земельною ділянкою, тобто повноваження конкретної осо­би безпосередньо здійснювати в своїх інтересах цільову екс­плуатацію земельної ділянки для отримання певних благ. Це так зване обмежене тлумачення права землекористування. Прихильники розширеного тлумачення права землекорис­тування вважають, шо суб'єктивне право землекористуван­ня не можна обмежувати тільки одним повноваженням зем­лекористувача — користуватися земельною ділянкою, воно повинно включати також інші повноваження (володіння і розпорядження), а також обов'язки землекористувача.

Таким чином, з урахуванням повноважень власників і землекористувачів право землекористування можна визна­чити як сукупність повноважень конкретного суб'єкта на во­лодіння і користування певною земельною ділянкою.


2. Форми землекористування


Законодавство України виділяє три форми користування землею громадянами та їх колективами: на підставі отримання права приватної або колективної влас­ності на землю, надання землі в користування, отримання земельної ділянки в оренду. Причому, користування землею землекористувачем і орендарем має похідний і залеж­ний характер, на відміну від користування землею, яке здійснюється на праві власності.

Передача земель у власність. Реформування земельних відно­син в країні передбачає передачу земель у приватну й колек­тивну власність. Питання приватизації регламентуються цілою низкою законодавчих актів: Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок», Указом Президента України від 12 липня 1995 р. «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» та ін.

Приватиза­ція — це юридично визначена процедура, за якою реалізуєть­ся матеріальна й процесуальна правосуб'єктність осіб, спря­мована на виникнення права приватної і колективної влас­ності.

Об'єктом приватизації є всі землі в межах території Украї­ни. Об'єктами конкретних приватизаційних земельних пра­вовідносин можуть бути, переважно земельні ділянки ре­зервного фонду, віднесені відповідними радами до таких, що підлягають перерозподілу і наступній передачі в при­ватну і колективну власність.

Передача земельних ділянок у колективну й приватну власність проводиться Радами народних депутатів, на тери­торії яких розташовані земельні ділянки.

Власники земельних ділянок, переданих їм Радою на­родних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначе­ний строк.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земель­них ділянок із земель запасу, подають заяву до сільської, селищної, міської, а у разі відмови — до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування зе­мельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета ЇЇ використання і склад сім'ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і в разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину за­мовляє землевпорядній організації розробку проекту її відве­дення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з район­ними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і сані­тарним органами, органом архітектури і подається до район­ної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, проводиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташуван­ня цієї ділянки.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро тех­нічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк заз­начені заяви та матеріали та приймають відповідні рішення.

Передача у власність громадян земельних ділянок, які пе­ребувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, проводиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановле­ному законодавством.

Громадяни можуть придбати у місцевих Рад народних де­путатів земельні ділянки у власність для ведення селянсько­го (фермерського) господарства понад площу, що передається безплатно. Таке придбання проводиться за плату в порядку, передбаченому законодавством.

Рішення відповідної Ради народних депутатів з цього пи­тання є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки з посвідченням у нотаріальному поряд­ку.

Укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відве­дення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.

Передача земельної ділянки у колективну власність колек­тивним сільськогосподарським підприємствам, сільськогос­подарським кооперати-вам, сільськогосподарським акціонер­ним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, про­водиться сільськими, селищними, міськими Радами народ­них депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.

Місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цьо­го питання.

Користування земельними ділянками. Користування землею являє собою гарантовану правовими нормами можливість вилучення з землі корисних властивостей, можливість її господарської експлуатації та отримання прибутків з неї.

За терміном надання земельної ділянки користування зем­лею може бути постійним або тимчасовим. У постійне корис­тування земельна ділянка надається без заздалегідь установ­леного строку і має місце, коли необхідно забезпечити стабільність використання землі, створити зацікавленість у землекористувача вкладати засоби у підвищення родючості земель. В постійне користування земельні ділянки надаються із земель, що є державною власністю, підприємствам, відомствам та організаціям незалежно від форм власності та сфе­ри їх діяльності.

Тимчасове користування землею може бути короткостро­ковим - до трьох років і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності їх стро­ки можуть бути продовжені на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгостро­кового тимчасового користування.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерсь­кого) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогос­подарським підприємствам, установам і організаціям; установам, військово-навчальним закладам, підприєм­ствам і організаціям Збройних сил України для потреб обо­рони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям за участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, які повністю належать іно­земним інвесторам.

У тимчасове користування земля надається Радами народ­них депутатів із земель, що перебувають у державній влас­ності: — громадянам України для городництва, сінокосіння і ви­пасання худоби, ведення селянського (фермерського) гос­подарства; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; громадським об'єднанням; релігійним організаціям; установам, військово-навчальним закладам, підприєм­ствам і організаціям Збройних сил України для потреб обо­рони; сільськогосподарским підприємствам і організаціям, житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб.

У тимчасове користування із земель, що перебувають у ко­лективній і приватній власності, земля може надаватися відпо­відним власникам цієї землі за договором, який реєструється у сільській, селищній, міській Раді народних депутатів: громадянам України для городництва, сінокосіння і ви­пасання худоби; промисловим, транспортним та іншим підприємствам, установам і організаціям для несільськогосподарських потреб. У випадках, передбачених законодавством України і Рес­публіки Крим, земля може надаватися в користування іншим організаціям та особам.

Продовження строку користування земельними ділянка­ми, наданими із земель, що перебувають у державній влас­ності, проводиться Радами народних депутатів, які надали їх у користування.

Сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслу­говуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарсь­кого використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індиві­дуального житлового, дачного і гаражного будівництва, інди­відуального і колективного садівництва, городництва, сіно­косіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передба­чених Земельним кодексом; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, се­лищною Радою народних депутатів.

Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки із земель усіх категорій за межами населених пунктів для бу­дівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубо­проводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд, та в інших випадках передбачених законо­давством.

Верховна Рада України надає земельні ділянки у разі, коли для вилучення цих земель установлено особливий порядок.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підпри­ємству, установі, організації провадиться лише після вилу­чення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченому Зе­мельним кодексом.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Розробку проектів відведення земельних ділянок, перене­сення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення доку­ментів, що посвідчують право користування землею, здійсню­ють державні та інші землевпорядні організації.

Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і органі­зації.

Відведення земельних ділянок для потреб громадян прова­диться за кошти державного, республіканського (Республіки Крим) та місцевих бюджетів на замовлення сільських, се­лищних, міських, районних Рад народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки.

Умови й строки розробки проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) визна­чаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт.

Підприємство, установа, організація та громадяни, заінте­ресовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відпо­відним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділян­ки.

Клопотання про відведення ділянок, що надаються Вер­ховною Радою України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.

До клопотання додається: копія генерального плану будів­ництва або інші графічні матеріали, що обґрунтовують розмір намічуваної для відведення площі, титульний список або довідка про фінансування будівництва, проект рекультивації земель, інші матеріали.

У заяві громадянина про надання земельної ділянки вказу­ються бажані її розмір і місце розташування, мета викорис­тання.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає кло­потання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночас­но повідомляє про це Раду народних депутатаів. на тери­торії якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з влас­ником землі або землекористувачем і подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

Якщо надання земельної ділянки проводиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів свій висновок подає до районної, міської, в адміністратив­ному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депу­татів.

Районна (міська) Рада народних депутатів приймає у місяч­ний строк рішення про надання земельної ділянки, а по проекту, за яким надання ділянки провадиться обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.

Обласна, Київська, Севастопольська міська Рада народ­них депутатів вирішує у місячний строк питання про надан­ня земельної ділянки, а по проекту, за яким надання земель проводиться Верховною Радою України, подає проектні матеріали і свій висновок до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали і вносить у місячний строк свої пропозиції до Верховної Ради України.

Надаючи земельну ділянку в користування, орган, упов­новажений на це повинен враховувати категорію землі та її цільове призначення. Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільсько­господарських цілей. Визначення земель, придатних для по­треб сільського господарства, проводиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Для будівництва промислових підприємств, об'єктів жит­лово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередач і зв'язку, магістральних трубо­проводів, а також для інших сільськогосподарських по­треб надаються землі сільськогосподарського призначен­ня, не придатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

Надання для вказаних цілей земельних ділянок із земель лісового фонду проводиться переважно за рахунок нелісових площ або площ, зайнятих чагарниками і малоцінними на­садженнями.

Надання земельних ділянок для видобування корисних ко­палин відкритим способом і торфу та проведення інших робіт, пов'язаних із порушенням фунтового покриву, проводиться після приведення раніше наданих земельних ділянок у стан, придатний для використання їх за призначенням, і повер­нення цих ділянок попереднім шіасникам землі або землеко­ристувачам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Надання земельних ділянок під забудову на плоші заляган­ня корисних копалин (крім загально поширених) провадиться за погодженням з органами державного гірничого нагляду, а на площах залягання загальнопоширених корисних копалин — за погодженням з обласними Радами народних депутатів.

Спеціальним видом тимчасового землекористування є за­няття земельної ділянки для геологознімальних, пошукових. геодезичних та інших розвідувальних робіт. Підприємства, установи і організації, які здійснюють геологознімальні по­шукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити ці роботи на всіх землях, незалежно від їх цільового призначення, на підставі дозволу на проведення розвідуваль­них робіт і договору, шо укладається з власником землі, зем­лекористувачем. Земельні ділянки для проведення розвіду­вальних робіт у власника землі або землекористувача не ви­лучаються (не викуповуються).

Дозвіл на проведення розвідувальних робіт видається орга­нами державної адміністрації району або виконавчим комі­тетом міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів, на строк не більше одного року, а для будівництва розвідувальних свердловин на нафту і газ — на строк, обгрунтований проектною документацією.

Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, національних, дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових випадках.

Підприємства, установи і організації, що проводять розві­дувальні роботи, зобов'язані відшкодовувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, включаючи неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки у стан, придатний для використання їх за призна­ченням, і передавати за актом власникові землі або землеко­ристувачу.

Підприємства, установи і організації, які проводять розві­дувальні роботи і повністю або частково обмежують вико­ристання земельних ділянок власниками землі або землеко­ристувачами, сплачують земельний податок або орендну плату за весь час строку зайняття ділянок.

Одним з видів тимчасового землекористу­вання є використання землі на умовах оренди. Правове регу­лювання орендних відносин в сфері використання землі здійснюється Земельним кодексом, Законом «Про оренду землі» та іншими спеціальними нормативними актами.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про оренду» оренда землі — це засноване на договорі строкове, платне володіння і ко­ристування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі, як і тимчасове землекористування, характе­ризується тимчасовим користуванням землі. В обох випадках використання земельних ресурсів оплатне. Але наряду із спільними рисами між тимчасовим користуванням і орен­дою земльної ділянки існують певні відмінності. Так, коло суб'єктів, які використовують землю на підставі оренди, знач­но більше. На умовах оренди земельні ділянки надаються гро­мадянам, юридичним особам, громадським і релігійним організаціям, міжнародним об'єднанням та організаціям, а також іноземним організаціям, іноземним юридичним та фізичним особам, особам без громадянства.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, шо перебувають у власності громадян і юридичних осіб України, територі­альних громад сіл, селиш, міст (комунальній власності), дер­жави.

Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки з насад­женнями, будівлями, спорудами, водоймами, що розташо­вані на них, якщо це передбачено договором оренди.

При передачі в оренду земельних ділянок громадянами, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, їх місце розташуван­ня визначається з урахуванням вимог раціональної органі­зації території і компактності землекористування відповідно до спеціальних землевпорядних проектів, які затверджують­ся загальними зборами членів сільськогосподарського підприємства або зборами уповноважених, а в акціонерному товаристві — загальними зборами товариства.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни і юри­дичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у ко­мунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські Ради.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у дер­жавній власності, є районні, обласні, Київська і Севасто­польська міські державні адміністрації. Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у ме­жах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земель­них ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповід­них Рад.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Орендарями земельних ділянок можуть бути районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації. Рада міністрів Автономної Республі­ки Крим та Кабінет Міністрів України; органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради; громадяни України, юридичні особи, релігійні, гро­мадські організації, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави, іноземні юридичні та фізичні осо­би, особи без громадянства.

Орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи, установчими до­кументами яких передбачено здійснення цього виду діяль­ності, а також фізичні особи, які мають необхідну кваліфі­кацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, законами України та договором оренди землі.

Підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває в комунальній або державній власності, є рішення орендодавця.

У разі набуття права на оренду земельної ділянки на кон­курентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати конкурсу чи аукціону.

Громадяни, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, можуть передати в оренду відповідну земельну ділянку лише для сільськогосподарського використання в порядку, визначе­ному Земельним кодексом України і законами України.

При достроковому припиненні або розірванні договору оренди за ініціативою орендодавця земельної ділянки, пра­во на оренду якої набуто за результатами аукціону (конкур­су), орендарю відшкодовуються орендодавцем витрати на його набуття у розмірі, визначеному умовами договору, протягом 6-ти місяців.

Земельна ділянка, обтяжена заставою, може бути переда­на в оренду у разі згоди заставодержателя.

Право на оренду земельної ділянки переходить після смерті громадянина-орендаря, якщо інше не передбачено догово­ром оренди, до спадкоємців, а при їх відмові стати оренда­рем чи відсутності таких — до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем та виявили бажання стати орендарями у разі, якщо це не суперечить законодавству Ук­раїни.

У разі засудження громадянина-орендаря до позбавлення волі право на оренду земельної ділянки переходить до одно­го із членів його сім'ї, який виявив бажання і може згідно з законами України стати орендарем.

Орендована для несільськогосподарського використання земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись у володіння і користування іншій особі (субо­ренда) у разі переходу до неї права володіння і користуван­ня на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, а також в інших випадках і межах, перед­бачених законом.

Орендар має право передати в суборенду земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише у разі і на строк: тимчасової непрацездатності (хвороби); інвалідності; призову на строкову військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, створених відповід­но до законодавства України; навчання з відривом від виробництва; обрання на виборні посади в органи місцевого самоврядування та органи державної влади України, якщо згідно з законами України він не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток.

Умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають бути визначені в договорі оренди земельної ділянки (її частини) і не суперечити йому. Термін суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди земельної ділянки.

У разі припинення або розірвання договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За бажанням однієї зі сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призна­чення мають переважне право на одержання орендованих зе­мельних ділянок у власність, крім випадків, коли їх орендаря­ми є спільні підприємства, міжнародні об'єднання і органі­зації з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємства, що повністю належать іноземним інвес­торам, а також іноземні держави, міжнародні організації, іно­земні юридичні особи та фізичні особи без громадянства.

Умови використання земельної ділянки, наданої в оренду, визначаються погодженням сторін і оформляються догово­ром.

Договір оренди землі — це угода сторін про взаємні зобов'я­зання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі.

Невід'ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки.

Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням.

Умови договору оренди земельної ділянки не можуть супе­речити законам України. Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: об'єкт оренди (місце розташування і розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, тер­міни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збережен­ня якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик ви­падкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

За згодою сторін у договорі оренди земельної ділянки мо­жуть бути зазначені й інші умови (якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, а також обста­вини, шо можуть вплинути на зміну або припинення дого­вору оренди тощо).

Договір оренди земельної ділянки, шо перебуває у влас­ності громадян або юридичних осіб, укладається між влас­ником і особою, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду, в порядку, визначеному законодавством.

Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної аіасності, подає до відпо­відного органу виконавчої влади чи органу місцевого само­врядування заяву (клопотання).

Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

У разі згоди орендодавця надати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір, в якому обумовлюють істотні та інші умови оренди землі.

Надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки на­дання її в оренду здійснюється за проектом відведення в по­рядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.

Умови, строки, а також плата за розроблення проекту відве­дення земельної ділянки, що перебуває у власності грома­дян та юридичних осіб, визначаються за згодою сторін.

У разі надходження двох або більше клопотань (заяв) на оренду однієї й тієї ж земельної ділянки, що є у державній або комунальній власності, відповідні орендодавці проводять земельний аукціон (конкурс) щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший спеціальний порядок. Порядок набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається орендодавця­ми з дотриманням вимог законодавства про добросовісну конкуренцію.

Договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації.

У разі надання земельної ділянки в оренду в порядку відве­дення договір оренди підписується після перенесення її меж у натуру (на місцевість).

Термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погодженням сторін, але не більш як на п'ятдесят років.

Укладений договір оренди земельної ділянки підлягає дер­жавній реєстрації.

Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєст­руючого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію.

Порядок і органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються Кабінетом Міністрів України.