Земельне та аграрне право

Вид материала

Содержание

Ст 9. Переважне право орендаря на отримання орендованої земельної ділянки у власність
Ст 10. Права третіх осіб на орендовану земельну ділянку
Ст 11. Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди
Ст 12. Страхування об'єкта оренди

Подобный материал:

1 ... 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 31

Ст 9. Переважне право орендаря на отримання орендованої земельної ділянки у власність

Орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.

Орендодавець зобов'язаний повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати земельну ділянку третій особі із зазначенням її ціни та інших умов, на яких вона продається.

У разі відмови орендаря від свого переважного права на придбання орендованої земельної ділянки до нового власника такої земельної ділянки переходять права та обов'язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

строк дії договору оренди яких не закінчився та на яких розпочато будівництво об'єктів

Не допускається продаж орендованих земельних ділянок державної або комунальної власності,

житлового та/або нежитлового призначення, або розпочато проектно-вишукувальні роботи для будівництва таких об'єктів.

Орендар може придбати земельну ділянку, що перебуває в оренді, за умови згоди орендодавця на продаж цієї земельної ділянки.

Ст 10. Права третіх осіб на орендовану земельну ділянку

Передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю земельну ділянку.

Ст 11. Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди

Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

У разі прострочення орендодавцем або орендарем установлених договором оренди землі строків передачі об'єкта оренди ризик його випадкового знищення або пошкодження у цей період несе сторона, яка допустила прострочення його передачі.

Ст 12. Страхування об'єкта оренди

Об'єкт, який передається в оренду, може бути застрахованим на період дії договору оренди землі за згодою сторін у порядку, встановленому законодавством України.

У разі невиконання свого обов'язку стороною, яка повинна згідно з договором оренди землі застрахувати об'єкт оренди, друга сторона може застрахувати його і зажадати від іншої сторони відшкодування витрат на страхування.

Поняття і зміст правової охорони земельних ресурсів.

З метою вдосконалення правового регулювання охорони земель істотно розширено базу земельного та охоронного законодавства — на законодавчому рівні закріплено правові, економічні та соціальні засади охорони земель та контролю за їх використанням. Законами визначено державні стандарти і нормативи в галузі охорони земель, зокрема нормативи якісного стану ґрунтів, нормативи гранично допустимого їх забруднення.

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, недопущення вилучення земель із сільськогосподарського обігу, захист від шкідливого впливу, а також відновлення продуктивних земель, у тому числі лісового фонду.

Основна мета охорони земель — забезпечення їх належного стану як основи життя та діяльності населення і створення умов для нормального розвитку суспільства.

Правове регулювання охорони земель здійснюється передусім такими нормативними актами: Конституцією України (ст. 14); Законами України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91, «Про охорону культурної спадщини» (ст. 34, 35) від 08.06.2000 № 1805, «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.03 № 963, «Про охорону земель» від 19.06.03 № 962; розпорядженням Президента України «Про Національну програму охорони земель на 1996—2005 роки» від 17.02.96 № 34; Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо поліпшення охорони та використання земель в Автономній Республіці Крим» від 17.12.03 № 1456, наказом Мінагропромполітики від 16.12.03 №451 «Про здійснення повноважень у галузі охорони земель»; вказівкою Держ-комзему від 03.11.97 № 55 «Про використання, охорону та моніторинг особливо цінних земель».

Важливе загальнонаціональне значення охорони земельних ресурсів нашої країни підкреслюється в ст. 14 Конституції України, згідно з якою земля є основним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Закріплені в Конституції України вимоги щодо охорони земель свідчать про виняткову важливість земельних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності. Реалізація цього конституційного положення передбачається через правовий інститут охорони земель. Охорона земель є важливим складником предмета земельно-правового регулювання, тому майже всі інститути земельного законодавства певною мірою мають земельно-охоронне спрямування. Крім того, ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і ст. 2 Закону України «Про охорону землі» визначають, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Охорона земель передбачає наявність таких елементів: суб'єктів охорони земель — учасників земельних правовідносин (державні органи, власники землі і землекористувачі). Спеціальними органами є Держкомзем, Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель, Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів Міністерства аграрної політики. Об'єкти охорони земель — земельні ділянки і ґрунти; загрози (нераціональне використання земель, необгрунтоване їх вилучення, шкідливий антропогенний вплив); зміст охорони земель — сукупність заходів охорони земель: правових, організаційних, економічних.

Серед заходів охорони земель під час здійснення господарської діяльності передбачено вимоги, які ставляться до власників та землекористувачів земельних ділянок. Так, ці особи повинні провадити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу стану земель та родючості ґрунтів. Установлено, що господарська та інша діяльність, яка спричинює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється.

У разі виявлення фактів забруднення ґрунтів небезпечними речовинами діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності за рішенням спеціально вповноважених органів виконавчої влади в галузі охорони земель обмежується, тимчасово зупиняється чи припиняється взагалі. Крім того, винні посадові особи мають нести ще й відповідну юридичну відповідальність.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні заезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та додержувати встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку. Особливо це стосується земель сільськогосподарського призначення — зміна цільового призначення таких земель допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом.

Власники та користувачі земельних ділянок повинні підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки. З цією метою вони мають додержуватися стандартів, нормативів під час здійснення агротехнічних, агрохімічних та інших заходів, пов'язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів. Понад те, для забезпечення контролю за використанням земель такі особи повинні надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про стан земельних ділянок, застосування на них пестицидів та агрохімікатів.

На власників та користувачів земельних ділянок покладено обов'язок забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям.

Правова охорона земель як просторово – територіального базису.

Принципи державної політики у сфері охорони земель: забезпечення охорони земель як основного національного багатства українського народу; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель; нор мування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси; поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель.

Ст. 162 ЗК визначає охорону земель як систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Крім того, завданням охорони земель є окреслення правового впливу на поведінку учасників земельних відносин, спрямованого на досягнення мети державної політики охорони земель.

Сутність охорони земель полягає в забезпеченні виконання комплексу заходів охорони земель. Заходи охорони земель являють собою юридично визначені у ст. 164 ЗК форми землеохорон-ної діяльності власників земельних ділянок та землекористувачів, спеціально вповноважених органів та держави. Тож охорона земель передбачає:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

д) запобігання погіршенню естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

є) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Тому охороні підлягають усі категорії земель як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського використання. Пріоритет у цьому плані мають землі сільськогосподарського призначення, а також землі територій, які підлягають особливій охороні. Ідеться про правовий режим таких земель: природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення (Закон України «Про природно-заповідний фонд України»); оздоровчого призначення (Закон України «Про курорти»); рекреаційного призначення; історико-культурного призначення (Закон України «Про охорону культурної спадщини»).

Стандартизація і нормування є одним з важливих заходів, що входять до змісту охорони земель. Правове регулювання стандартизації в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про стандартизацію» від 17.15.01 р.

Організація стандартизації і нормування — це врегульована нормами земельного права управлінська діяльність спеціально вповноважених органів та їх організації щодо розробки й установлення комплексу обов'язкових правил, норм і нормативів у сфері охорони земель та відтворення родючості ґрунтів.

Основна мета стандартизації і нормування — забезпечити повноцінне функціонування ґрунтів, їх продуктивні й екологічні якості.

Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів здійснюється з метою забезпечення екологічної і санітарно-гігієнічної безпеки громадян способом прийняття відповідних нормативів і стандартів, які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель.

Стандарти слід відрізняти від нормативів у галузі охорони земель, вони регулюються різним законодавством, різняться порядком установлення. Норматив з охорони земель — це кількісна характеристика показників у галузі охорони земель. Порядок їх установлення визначається земельним, екологічним, санітарним законодавством.

Система нормативів у сфері охорони земель та відтворення родючості ґрунтів — це сукупність гранично допустимих показників можливого фізичного, хімічного та іншого впливу на стан земель, що не викликають суттєвих змін їх якості та погіршення здоров'я людей унаслідок їх використання. У галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів установлюються такі нормативи:

а) оптимального співвідношення земельних угідь — ці нормативи встановлюються в ході планування використання територій та землеустрою (ст. 182 ЗК). Вони поділяються на загальні і внутрішньогосподарські;

якісного стану ґрунтів — йдеться про бонітування ґрунтів (ст. 199 ЗК). Застосовується головним чином до земель сільськогосподарського призначення;

в) граничнодопустимого забруднення ґрунтів — нормативи граничнодопустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин у ґрунтах;

г) показники деградації земель та ґрунтів — їх визначення передбачається для встановлення правового режиму техногенно-забруднених, деградованих і малопродуктивних земель.

Особливості правової охорони земель.???

Поняття та порядок проведення рекультивації земель.

Рекультивація земель є одним з основних заходів охорони земель.

Рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель. Рекультивації підлягають порушені землі всіх категорій, а також суміжні земельні ділянки, які частково чи цілком втратили продуктивність у результаті техногенного впливу. Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації. Розробка проектів рекультивації земель провадиться з урахуванням таких чинників: природних умов району; розташування порушеної ділянки; показників хімічного складу; перспектив розвитку району розробки; строку використання рекультивованих земель. Для рекультивації порушених земель, відновлення деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий у процесі проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, способом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділянки без ґрунтового покриву.

Крім того, мають бути рекультивовані порушені землі переважно під ріллю чи інші сільськогосподарські угіддя. Якщо рекультивація цих земель недоцільна, то здійснюються лісонасадження з метою створення лісового фонду, покращання екологічного становища, захисту земель від ерозії. Водночас треба зазначити, що рекультивація порушених земель здійснюється у два етапи: технічний та біологічний. Технічний етап охоплює здійснення робіт із землювання (засипання прогинів, провалів), а також проведення меліоративних робіт відповідно до Закону України «Про меліорацію» від 14.01.2000. Біологічний етап включає внесення до ґрунтів добрив, вапнування, гіпсування, вирощування багаторічних трав'яних культур, проведення мелі оративних робіт. Проект рекультивації провадиться відповідно до проекту землеустрою.

Рекультивовані землі та підлеглі території після завершення всього комплексу робіт мають являти собою екологічно збалансований сталий ландшафт.

У ст. 1 Закону України «Про охорону земель» визначається поняття ґрунту як природно-історичне органомінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості — родючості. Виходячи зі змісту ст. 1 згаданого закону можна зробити висновок, що грунт — це верхній родючий шар землі, який становить екологічну та економічну цінність, а також є об'єктом особливої охорони.

Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель.

Здійснюючи діяльність, пов'язану з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні знімати, складувати, зберігати поверхневий шар ґрунту та наносити його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

Поняття, види і особливості використання техногенно забруднених, деградованих та малопродуктивних земель.

Серед земель, господарське використання яких забороняється чи обмежується, крім особливо цінних земель, законодавство України виділяє землі, використання яких обмежується у зв'язку з їхньою низькою продуктивністю. До таких земель належать техногенно забруднені землі.

Техногенно забруднені землі — це землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей.

Під техногенним забрудненням слід розуміти екзогенне привнесення до ґрунту полютантів, що обумовлює негативні зміни його фізичних, фізико-хімічних і агрохімічних властивостей. Виходячи з цього ґрунти визначають так:

техногенно деформовані ґрунти;
техногенно зміцнені ґрунти;

3) техногенно порушені ґрунти.

До техногенно забруднених земель відносять землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важкими металами, іншими хімічними елементами тощо. У процесі використання техногенно забруднених земель ураховуються особливості режиму їх використання.

Загальні засади, правовий режим і порядок використання техногенно забруднених земель установлюються відповідно до Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону земель», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За загальним правилом ці землі виводяться з господарського обігу і для них установлюється спеціальний режим, що полягає в посиленому моніторингу, контролі за станом ґрунтів, обмеженні природокористування. Так, відповідно до ст. 12—14 Закону України «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», землі зон відчуження та безумовного відселення виводяться з господарського обігу, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель. У цих зонах забороняється постійне проживання населення, перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, і т.д.

Негативні наслідки впливу забруднювачів на сільськогосподарські угіддя виявляються у трьох аспектах: деградації ґрунтів, міграції токсинів у ґрунтові води, забрудненні рослинницької продукції.

Поняття., види і порядок консервації земель.

Консервація земель — припинення господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їхнього здоров'я.

Деградація земель — це втрата ними природних властивостей такою мірою, що призводить до втрати рівноваги в довкіллі. Де градація ґрунту — це процес, який зменшує його сучасну або майбутню продуктивну здатність, знижує його стійкість та здатність виконувати екосистемні функції.

Усі деградаційні процеси поділені на дві категорії. До першої входять ті, що пов'язані з переміщенням матеріалу ґрунту в просторі: водна і вітрова ерозія. До іншої належать такі деградаційні процеси, що викликають зміни складу та якості ґрунту на місці його утворення.

До деградованих земель відносять:

а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо;

б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та ін.

До малопродуктивних земель належать сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним.

Відповідно до ст. 172 ЗК консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їхнього здоров'я.

Для віднесення сільськогосподарських угідь до деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель ураховують основні показники, що характеризують ґрунтові властивості і зумовлюють необхідність консервації земель за природно-сільсько-господарськими зонами.

Консервація земель здійснюється через припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення.

Консервація земель здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів із власниками земельних ділянок.

Організаційні засади щодо консервації деградованих і малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я, визначається Порядком консервації земель, затвердженим наказом Держкомзему України від 17.10.02 № 175 (далі — Порядок).

Порядок є обов'язковим для державних органів виконавчої влади, розповсюджується на власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, і має рекомендаційний характер для органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 2 Порядку консервація земель здійснюється способом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення.

Консервація земель здійснюється за наявності:

порушення поверхні земельних ділянок унаслідок землетрусів, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо;
еродованих земель, перезволожених земель з підвищеною кислотністю або засоленістю та ґрунтів, забруднених хімічними речовинами й іншими видами забруднень, небезпечних для здоров'я людей;
малопродуктивних земель, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю;
радіаційно небезпечних, радіоактивно забруднених або забруднених важкими металами та іншими хімічними елементами земель тощо.

Консервація земель здійснюється за ініціативи власників землі, землекористувачів, у тому числі орендарів, а також за поданням місцевих землевпорядних або природоохоронних органів.

Власник землі або землекористувач, у тому числі орендар, подає заяву або клопотання до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради) за місцезнаходженням земельної ділянки, зазначаючи причини необхідності проведення консервації земель. До заяви або клопотання додаються:

копія документа, що засвідчує право на земельну ділянку;

викопіювання з земельно-кадастрового плану орієнтовних меж земельної ділянки, яка пропонується до консервації;

агрохімічний паспорт земельної ділянки (за наявності);

матеріали власних спостережень (фотознімки), таблиці динаміки врожайності сільськогосподарських культур тощо.

Якщо деградовані, малопродуктивні й техногенно-забруднені земельні ділянки розташовані на землях запасу, подання про їх консервацію здійснює місцевий орган земельних ресурсів або природоохоронний орган.

У разі виявлення деградованих, малопродуктивних та техногенно-забруднених земель, які перебувають у власності або в користуванні, у тому числі орендовані, Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель згідно з Положенням про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1958, видає вказівку (припис) з питань використання та охорони земель та (або) Державна екологічна інспекція згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. № 1520, видає припис про припинення їх господарського використання.

Після одержання вказівки або припису власник землі або землекористувач, у тому числі орендар, мусить протягом 30 днів ініціювати проведення робіт з консервації земель.

На підставі заяви або клопотання, поданих власником землі або землекористувачем, у тому числі орендарем, чи подання місцевого органу земельних ресурсів або природоохоронного органу відповідна державна адміністрація видає розпорядження (сільська, селищна, міська рада приймає рішення) про створення комісії з обстеження земель у натурі (на місцевості) та підготовки висновків про доцільність їх консервації. За результатами обстеження земель у натурі (на місцевості) представниками Кримського республіканського або обласного державного проектно-технологічного центру охорони родючості ґрунтів і якості продукції, землевпорядної організації, місцевого органу земельних ресурсів та природоохоронного органу складається звіт про стан земель та надаються пропозиції щодо їх консервації.

Історія розвитку та особливості аграрного права як комплексної галузі права.

Галузі права становлять систему права. До нього входять як основні (профільні, фундаментальні) галузі права, так і вторинні, зокрема комплексні. До перших належать цивільне, адміністративне, кримінальне право тощо. До других — господарське, аграрне, екологічне й багато ін. галузей права. Слід зазначити, що нині у зв'язку із урізноманітненням суспільних відносин, а також форм їх правового врегулювання, кількість комплексних галузей збільшується. Аграрне право було однією з перших комплексних галузей.

Комплексні галузі права містять як норми основних галузей права, при цьому істотно їх спеціалізуючи, так і свої власні галузеві норми, які створюють їх базу. Усі разом вони формують цілісну правову галузеву сукупність норм.

Найхарактернішими рисами правової спільності комплексних спеціалізованих галузей права є не так методи правового регулювання, як особливі принципи (загальні вихідні положення).

Починаючи з 30-х і до 90-х рр. минулого століття єдиною комплексною галуззю права, яка обслуговувала суспільні відносини в сільському господарстві колишнього СРСР, у т. ч. й в УРСР, було колгоспне право. Ця галузь права стосувалася тільки одного суб'єкта суспільних відносин — колгоспів, що було зумовлено наявністю самостійної колгоспно-кооперативної форми власності та адміністративними методами керівництва господарськими процесами на селі.

У 70-х рр. закономірно виникла наукова ідея про потребу сукупного галузевого правового регулювання діяльності не лише колгоспів, а й інтегровано всіх с/г (аграрних) підприємств. Вперше її сформулював М. І. Козир² як потребу формування с/г права, котре згодом почали називати аграрним.

Аграрне право (АП) — порівняно нова галузь у системі права, яка об'єктивно сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об'єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних с/г підприємствах, інших с/г виробничих структурах, що існували у той час. Об'єктом аграрних відносин цих різних суб'єктів стала насамперед їх с/г виробнича діяльність. Вона є розмаїта, а за змістом реалізується різними аграрними суб'єктами, проте має єдину спрямованість — на використання земель с/г призначення для виробництва відповідної продукції. Ця діяльність може бути безпосередньо с/г або тісно з нею пов'язаною.

АП це, по-перше, комплексна галузь права, яка є сукупністю різних за юр. природою норм, що регулюють органічний за змістом комплекс аграрних суспільних відносин, а саме: земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та ін.; по-друге — інтегрована галузь права, норми якої регулюють відносини багатьох аграрних суб'єктів: фермерських господарств, с/г кооперативів, особистих селянських господарств, приватних і держ. аграрних підприємств та ін. їхня діяльність може бути заснована на приватній, комунальній та держ. формах власності; по-третє, — це спеціалізована галузь права, що зумовлено таким узагальнюючим для всіх аграрних суб'єктів принципом їх основної діяльності, як сільськогосподарська виробнича та пов'язана з нею діяльність. У свою чергу, ця діяльність має певну специфіку — пов'язаність із використанням природних властивостей земель с/г призначення. Розширення предмета правового регулювання сучасного АП України відбувається завдяки тому, що воно стосується не тільки відносин у сфері виробництва с/г продукції (які залишаються основними), а й відносин у сфері переробки с/г сировини, реалізації відповідної продукції та ін.

Отже, АП України — це комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права; вона охоплює різні правові норми, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею с/г діяльності під час використання земель с/г призначення різними аграрними суб'єктами.