Пазенок В. С. (голова)

Вид материала

Документы

Содержание ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНОГО УСВІДОМЛЕННЯ ЛЮДИНОЮ Туристської ДІЯЛЬНОСТІ Проблема свободи

Подобный материал:

• Пазенок В. С. (голова), 3127.16kb.
• Закон України «Про засади запобігання І протидії корупції», 253.5kb.
• Протокол №5 засідання Центру законодавчих ініціатив при Київській обласній державній, 26.35kb.
• Україна, 1687.36kb.
• Комісія з питань захисту прав дитини, 103.06kb.
• Членів трудового колективу 299 осіб, 28.08kb.
• Веде засідання Голова Верховної Ради України литвин, 1137.84kb.
• -, 2109.63kb.
• Програма дослідно експериментальної роботи за темою, 310.95kb.
• А. Й. Присяжнюк Голова Київської обласної державної адміністрації, голова регіонального, 12.79kb.

УДК 140.8:379.85

А. О. Рубан

кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії і політології ДВНЗ «Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди»


ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНОГО УСВІДОМЛЕННЯ ЛЮДИНОЮ Туристської ДІЯЛЬНОСТІ


У статті розглядаються проблеми, пов’язані з формуванням філософсько-світоглядної сутності туристичної діяльності в умовах глобалізаційних процесів, як однієї з пізнавальних форм діяльності людини, що безпосередньо спрямована на розвиток її світоглядних орієнтирів. Ключові слова: «туристична діяльність», «культура».


В статье рассматриваются проблемы связанные с формированием философско-мировозренческой сутности туристической деятельности в условиях глобализационных процессов, как формы познавательной деятельности человека и направленных на развитие её мировоззренческих ориентиров. Ключевые слова: «туристическая деятельность», культура».


The problems binding from development of philosophical and wored outlookal essence of tourist activity in conditions of globalical processes as own from cognitive from of activity person, that directly directed on the devolopment her world outlookal’s land marks are regarded in the article. Key words: «tourist’s activity», «culture».


Сьогодні все більше звертається увага на філософсько-світоглядну природу і сутність туризму. У багатьох авторів (В.Пазенок, В.Федорченко [2], З.Сапєлкіна [4], С.Рик [3] та ін.) він трактується як одна з важливих сфер культурного життя суспільства, чинник формування гуманістичних і духовних цінностей, одна з пізнавальних форм діяльності людини, яка безпосередньо спрямована на розвиток її світоглядних й культурологічних орієнтирів. Однак, не дивлячись на те, що туризм є предметом дослідження багатьох наукових дисциплін ступінь розробленості туристичної проблематики на загальнотеоретичному, культурологічному, філософському рівні, кількість публікацій, в яких розглядається філософсько-світоглядна сутність, історія і перспективи розвитку залишається недостатньою.

Наукове обґрунтування місця і ролі туристичної діяльності в системі філософсько-світоглядних пріоритетів суспільства, визнання її людинотворчого потенціалу є актуальним і має велике практичне значення для культурного і фізичного розвитку та самоутвердження особистості.

Виходячи з цього метою статті є аналіз особливостей філософсько-світоглядного усвідомлення людиною туристичної діяльності.

За допомогою мандрівок людина пізнає навколишній світ, чужі країни, культури, накопичує суспільний досвід, формує світогляд, отримує корисні знання, що сприяють розвитку науки, мистецтва, туризму, адже це є важливим фактором поступального розвитку суспільства. Саме сьогодні відбувається нове гуманістичне і світоглядне переосмислення ролі туризму, але колосальний приріст знань, який відбувся за останні сто років, став наслідком того, що якщо людина не зосереджується на тій чи іншій сфері науки, то їй стає важко слідкувати за останніми науковими спостереженнями і усвідомлювати значення постійно зростаючого потоку наукових відкриттів. З одного боку, така ситуація не може не тішити, оскільки є наслідком одного із вражаючих явищ сучасності – фантастичного прогресу науки і техніки. Але разом з тим корисно пам’ятати, що справжня освіта повинна бути підпорядкована значно ширшій меті. Якщо, наприклад, ми хочемо зрозуміти сучасний прогрес, нам слід розглядати його у контексті традицій, успадкованих від минулого. А це, у свою чергу, означає, що ми повинні добре розуміти історію. Недарма Г.Сковорода обрав для себе шлях мандрівного філософа, свідомо відмовившись від усіх вигод, визнань і нагород світу, щоб пізнати його суть. Отже головним об’єктом туризму є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а сама людина, що подорожує, особистість, яка засобами подорожей приєднується до інших ціннісних світів.

Знайомство з іншою культурою, ціннісними парадигмами інших суспільств обов’язково призводить до порівняння того що є, і того що спостерігається або вивчається. Людина повинна не просто споглядати світ, або використовувати його, а милуватися ним, засвоювати багатства природи і культури, перетворювати набуті знання і враження у особисті надбання власної духовності. Туризм дає можливість поєднати відпочинок з пізнанням побуту, історії, культури, науки, традицій, звичаїв свого та іншого народів. Знайомство з країнами та народами під час історичних, культурно-освітніх, наукових, архітектурних, етнографічних та інших подорожей і екскурсій розширює світогляд людини, розвиває його інтелект, допомагає краще осмислити соціальні та політичні реалії, а це у значній мірі сприяє розвиткові мирних, дружніх відносин між народами. В свою чергу, дружні відносини між державами являються найважливішою передумовою для подібного туристського обміну.

Систему уявлень про світ, про нас самих і суспільство – як усвідомлених, так і неусвідомлених – називають світоглядом. У систему входять добре продумані та інтуїтивні, правильні і неправильні погляди на складні, але водночас захоплюючі питання буття. Яким є походження Всесвіту? Як я можу вплинути на хід подій у світі? Хто я? Як я пізнаю світ? Чи являю я собою якусь цінність? Чи є у мене якісь обов’язки? Світогляд постає великим полотном, куди ми вписуємо найрізноманітніші події і факти. Його також можна уподібнити об’єктиву, через який ми намагаємося дивитися на світ, аби зрозуміти його. Саме світогляд є вихідною точкою в нашій діяльності. Хто ще не замислювався над цими питаннями, може вважати: я не маю жодного світогляду, у мене цілком неупереджений підхід до життя і науки. Але навряд чи це так. Ми черпаємо ідеї, вірування і погляди на життя і сім’ю з навколишнього світу. І часто навіть не усвідомлюємо цього і не розуміємо, що ці переважно неусвідомлювані впливи і розпливчасті уявлення впливають на наше ставлення до тих проблем, з якими ми зустрічаємося у своєму житті. Звідси випливає важливість усвідомлення своїх поглядів на світ і, по можливості, приведення їх у відповідність із фактами, які спостерігаємо.

Світогляд має бути органічним. Це означає, що кожний повинен помірковувати і без жодного тиску прийняти певні погляди на світ. Ніхто не має права нав’язувати свій світогляд силою. Згідно з прийнятою у світі концепцією прав людини, люди мають свободу дотримуватися будь-якого світогляду і поширювати його, звісно, якщо це поширення не наносить шкоди іншим членам суспільства.

В процесі туристичної діяльності у людей формуються ціннісні уявлення про моральну поведінку. Ціннісне ставлення до природи сприяє формуванню екологічної свідомості, ціннісне ставлення до рукотворного світу – розвитку духовності, ціннісне ставлення до людей – формуванню моральної свідомості, ціннісне ставлення до власного «Я» – самосвідомості. Подорожуючи людина почуває себе першовідкривачем, навчається знаходити нове у відомому і знайоме у новому, встановлює найпростіші закономірності та взаємозв’язки. Люди відчувають красу природи, свою причетність до неї. Ніщо не може так збагатити внутрішній світ людини, облагородити її душу, бути таким джерелом натхнення, як рідна природа. Під час різноманітних подорожей у людей формується елементарний природо доцільний світогляд, вони починають відчувати відповідальність за те, що відбувається в довкіллі. Як бачимо, туристична діяльність є не тільки джерелом знань, а й виховує справжню Людину, яка відчуває красу, цінує навколишній світ і дбає про нього.

Важливим є також усвідомлення значення колективних взаємин, те, як виникають співчуття і радість, нагромаджується досвід допомоги і захисту інших. Закони і традиції туристів, етика мандрівника зумовлюють певні правила співіснування, а саме: кожен мандрівник запросить до свого вогнища того, хто йому зустрінеться на шляху...

Як уже було вищезазначено ціннісне ставлення до рукотворного світу – сприяє розвитку духовності. Духовний світ людини має свою структуру, закономірності, логіку розвитку і функціонування. Ядром духовного світу особистості є світогляд як організуюча та інтегруюча сила. Постаючи серцевиною духовного світу людини, способом його внутрішньої організації, світогляд функціонує у внутрішньому бутті особистості та в реальній життєдіяльності як спосіб духовно-практичного освоєння світу і форма самосвідомості суб’єкта. Це феномен, який робить людську свідомість власне людською, визначає основну мету людського існування. Він являє собою цілісне усвідомлене переживання співвідношення «людина — світ» і виступає універсальним регулятором духовної і практичної діяльності людини.

Як зауважує В.Шинкарук, у дослідженнях співвідношення між світоглядом та свідомістю виявлено їх нерозривну єдність: світогляд є невід’ємним атрибутом свідомості. Тому світоглядну свідомість можна вважати основою свідомості взагалі, яка за своєю сутністю є «світоглядно» влаштованою, впорядкованою. Світоглядна свідомість на своєму буттєвому рівні виявляється як світопереживання, світосприйняття, світовідчування [8, 6].

Спосіб світоглядного освоєння дійсності визначається уявленнями про універсальні зв’язки всесвіту та сутнісні властивості дійсності. Ці первині уявлення, існуючи на глибинних рівнях світоглядної свідомості в до-гносеологічній (до-знаннєвій) формі як безпосереднє переживання цілісності універсуму, утворюють онтологічну основу світогляду. Переживання є онтологічно первинним у бутті людини. С.Л.Франк наголошував, що переживання носить процесуальний безперервний характер [5, 433]. У цьому полягає буттєвість переживання, його властивість ніколи не закінчуватися. Кожна мить переживання, на думку С.Л.Франка, вбирає повноту всього душевного життя. А тому переживання, маючи внутрішній зв’язок із життям, співвідноситься з його тотальністю. У моменті переживання представлене життя як цілісність.

Поділяючи свідомість на три види — свідомість, як безпосереднє переживання, як предметна свідомість та як самосвідомість, С.Л.Франк підкреслює, що «перший вид є разом з тим потенціальною основою та постійним субстратом двох інших» [5, 478]. Переживання він називає «безпосереднім буттям», йому характерна та риса, яка об’єднує між собою почуття, настрої, відчуття, прагнення — тобто емоційно-вольова ознака, оскільки переживання не вичерпується свідомістю.

Цілісне усвідомлене духовне світопереживання є основою духовно-практичного відношення до світу. Наголос на переживанні світу є основним у концепції А. Швейцера: останнє знання, якого прагне людина, — осягнення власного буття в універсумі, тобто світогляд, постає як осмислене переживання світу і життя. Таке переживання є процесом, в якому активізується «сукупність всіх функцій нашого духу в їх живій взаємодії [6, 73]. У світопереживанні людина внутрішньо ставить себе у відношення до світу. Людське переживання відбувається в свідомості, тісно пов’язане з пізнанням суб’єкта. Таке переживання являє собою процес, не відірваний та ізольований від розуму, а такий, який відбувається в його надрах, вважав А. Швейцер.

Отже, у світопереживанні, мандрівках виражається живий емоційно-вольовий зв’язок людини з оточуючим світом, в якому вона є частинкою цього універсуму і переживає свою причетність до нього.

Емоційно-ціннісне переживання світу є визначальним компонентом світогляду, оскільки в процесі емоційно-ціннісного активного переживання світу здійснюється смислове сприйняття дійсності в контексті особистісного буття, реалізується співвіднесення навколишнього предметного світу з самим собою.

Переживання можна означити як первинне безпосередньо-цілісне інтимне відчуття свого буття у світі. Усьому живому притаманне це первинне відчуття. У концепціях філософської антропології важливе місце займають уявлення про первинність переживання. М.Шелер стверджував, що переживання реальності передує всім нашим уявленням про світ. Первинним переживанням дійсності є переживання «опору світу», воно «передує всій свідомості, всім уявленням і сприйняттям», створюючи у людини цілісне враження і відчуття дійсності [7,64]. Духовність людини визначається ним не лише як рефлексивний акт, але і як інтенціональні переживання любові, віри, надії, довіри, прощення, примирення. Людина визначається ним як центр виконання та переживання духовних актів. Сутність особистості в тому, що вона існує та живе лише в повноті інтенціональних актів. Отже, переживання є первинною основою духовності людської особистості.

Первинне переживання дійсності подвоюється з появою позиції «для себе». У житті людини наявні два шари – реальний, який переживається актуально, і духовний, що переживається у духовному світі.

У цьому контексті розширюється зміст поняття «переживання». Особливість цього «роздвоєння» світопереживання полягає в тому, що людина у формі переживання виходить за межі свого емпіричного буття, прилучається до інтерсуб’єктних проявів духовності загальнолюдської культури.

Г.Зіммель бачив характерні риси поняття «переживання» у тому, що об’єктивне стає не лише образом та уявленням, як у пізнанні, але й моментом самого життєвого процесу. Він звернув увагу на те, що у кожного переживання є дещо від природи [1, 212]. На його думку, пригода має свій початок і кінець, їй властива свобода від «переплетень» та зчеплень, вона володіє власним центром» [1, 213]. Пригода – це особливо забарвлена, зі специфічною сутністю форма переживання, яку Г.Зіммель тлумачив «тільки як особливе охоплення випадково-зовнішнього внутрішньо-необхідним [1, 216]. Характерними ознаками пригоди є її пригодницька форма переживання, інтенсивність та напруженість. Найсуттєвішою та глибокою ознакою пригоди є вилучення подій із загального ланцюга життя. Пригода являє собою фрагмент життя, що існує окремо від його буденності. Фрагментарність переживання життя, яка виявляється у пригоді є не лише епізодом. Пригода підноситься над життям, хоча вона й перериває плин речей, вона є частинкою буття поряд з іншими його частинами, однак вона належить до тих форм, які «крім своєї участі у житті та всіх випадковостей їх окремого змісту володіють таємною силою, яка дозволяє на мить відчути всю сукупність життя як їх реалізацію та основу, що дається лише для їх здійснення» [1, 226].

Іманентними характеристиками пригоди є безпосередність та цілісність сприйняття життя. Безпосередність визначається тим, що під час переживання пригоди індивід ніби «відключається» від оточуючої дійсності, попередньо засвоєний досвід, спогади про минуле, плани на майбутнє, упереджені судження – все це існує для нього у цю мить, він безпосередньо сприймає життя. Цілісність виникає тому, що початок пригоди, її кінець, її структура та закон самодостатні та чужі звичному ходу життя. Діє життя через унікальну душу певної культури чи особистості, надаючи душевним можливостям форми. Це обумовлює специфіку світовідчуття та світосприйняття окремої особистості та своєрідність формоутворень світу культури. Лише через переживання, яке можливе чи то в процесі художньої творчості, чи то на підставі релігійної інтуїції, під час подорожі відбувається осягнення культурного універсуму.

Емоційно-ціннісне переживання світу людиною є суб’єктивованою діяльністю, в ході якої виявляються універсальні зв’язки людини і світу. Як онтологічна основа світогляду переживання осмислює на свідомо-несвідомому рівні внутрішнього буття людини предмети та явища світу, відображаючи у кожному моменті переживання життя як цілісність. Домінуючою ознакою переживання є його світоглядна сутність, яка виконує спонукальну функцію для всіх видів та форм людської життєдіяльності.

Через відкриття власного «Я» людина відкриває світ свого внутрішнього життя – своїх прагнень, переживань, думок, здібностей, формується особистісна свідомість. З’являється система уявлень про себе, усвідомлення своїх фізичних, моральних, розумових якостей. Це свідчить про зародження «внутрішнього погляду» на світ і на себе в ньому, про наявність установок щодо себе та своїх зв’язків з довкіллям.

Туристична робота в будь-якому суспільстві є засобом зміцнення здоров’я, укріплення внутрішніх ресурсів людини, збереження та вдосконалення природного механізму регуляції її життєдіяльності. Саме тому в своїй соціальній політиці розвинуті держави, їхні керівники приділяють велику увагу створенню сприятливих умов для туризму, використанню всіх можливостей суспільства для формування у людей здорового способу життя, що є основною умовою забезпечення його нормального розвитку, продуктивної життєдіяльності в гармонії із суспільством та природою. Значущість туристичної роботи визначається не лише тим, що вона сприяє успішному розв’язанню різних проблем, які стоять перед людиною і соціумом вона є невід’ємною частинкою духовного життя людини, яка надає можливість не лише орієнтуватися у світі речей, а й у світі ідей, цінностей, у вимірах людської культури. Сучасні умови життя вимагають спеціалістів, володіти не лише професійними знаннями з певної спеціальності, але й ціннісним та інтелектуальним аспектом знань. Останні передбачають формування власних поглядів на світ та на власне місце у ньому, слугують основою для адекватного вирішення різноманітних власних життєвих проблем.

Таким чином можна зробити висновок, що метою туристичної роботи є надання особистості людини допомоги в пізнанні засвоєння моральних та духовних цінностей, які відповідають стратегічній меті розвитку суспільства, забезпечують гармонію взаємин людини із соціальним, і природним середовищем. Туристична робота повинна спрямовуватися на залучення особистості до національної культури і духовності, на формування у неї національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної і світової культури. На зміну ідеологізованій людині має прийти людина, яка здатна усвідомлювати реальність у категоріях становлення, людина з відкритою свідомістю, яка виводить власне знання переважно із власного унікального досвіду, який виникає як результат саморозвитку, переживання, самоаналізу життя.

1. Зиммель Георг. Избранное. – М.: Юристъ, 1996. – (Лики культуры). / Зиммель Георг. Т.1: Философия культуры. – М.: Юристъ. 1996. – 671с.
   
2. Пазенок В.С. Філософія туризму: навчальний посібник. / Пазенок В.С., Федорченко В.К. – К.: Кондор, 2004. – 268 с.
   
3. Рик С. Соціально-культурна сутність туризму. / Рик С. // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»: Науково-теоретичний збірник. – Переяслав-Хмельницький, ПП «СКД», 2009. – С.12-15.
   
4. Сапєлкіна З. Соціокультурні функції «релігійного» туризму. / Сапєлкіна З. // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 352-353. Філософія. – Чернівці: Рута, 2007. – С.117-120.
   
5. Франк С.Л. Предмет знания: Об основах и пределах отвлечённого знания. Душа человека: Опыт введения в философскую психологию. /Франк С.Л. – СПб.: Наука, 1995. – 509 с.
   
6. Швейцер А. Культура и этика. / Швейцер А. – М.: Прогресс, 1992. – 396 с.
   
7. Шелер М. Положение человека в Космосе. / Шелер М. // Проблема человека в западной философии. – М.: Прогресс, 1988. – С.64 – 105.
   
8. Шинкарук В.И. Сущность мировозрения. Научное мировозрение как его высший исторический тип. / Шинкарук В.И. // Научное мировозрение и соц. культура. – К.: Наукова думка, 1988. – С.3-15.
   

УДК 316.62

С. Ф. Соляник

викладач кафедри філософії і соціальних наук Київського університету туризму, економіки і права


ПРОБЛЕМА СВОБОДИ

У СОЦІАЛЬНОМУ ТУРИСТСЬКОМУ ПРОСТОРІ


В статті визначено сутність поняття «свободи» як філософської категорії – важливого чинника туристської подорожі. Феномен свободи в туризму розглянуто у різних площинах: фізичного переміщення, свобода вибору та характеру подорожі, задоволення своїх запитів та ін. Визначена міра туристської свободи і відповідальності. Ключові слова: «свобода», «відповідальність», «подорож», «туризм», «самореалізація особистості», «туристські комунікації», «екзистенція».


В статье дано определение сущности понятия «свобода» как философской категории – одного из важнейшей составляющей туристического путешествия. Феномен свободы в туризме рассматривается в различных ракурсах: физического перемещения, свободы выбора и характера путешествий, удовлетворения своих запросов и т.д. Определена мера туристической свободы и ответственности. Ключевые слова: «свобода», «ответственность», «путешествие», «туризм», «самореализация личности», «туристические коммуникации», «экзистенция».


The entity of philosophical category «freedom» as an essential factor of a travel is defined in the article. Freedom phenomenon in tourism is scrutinized in such surfaces as physical movement, freedom of choice and travel character, needs satisfaction etc. The extent of tourist freedom and responsibility are also identified. Key words: «freedom», «responsibility», «travel», «tourism», «self-actualization», «tourist communications», «existence».


Свобода в туризмі це реальний прояв невимушеної реалізації людиною своєї соціальної сутності засобами туристських подій, пошук і «освоєння» свободи через туризм і мандри. Адже виявити себе, «реально відбутися» людина може лише завдяки здатності проявити свою волю, здійснити вибір форми життєдіяльності, світоорієнтації, поведінки, продемонструвати творчу, невимушену, тобто свободну, діяльність [1].

«Не будь-яка подорож може бути названа туризмом, не кожний подорожуючий – турист. Але безсумнівним лишається такий факт, що будь-яка туристська діяльність є мандрівною і кожен турист є «Homo viator», - людина, що здійснює мандрівку» – вдало зазначив В. С. Горський. В історії української культури, пише він, в глибинах людської ментальності укорінено «тяжіння до мандрівки на зустріч з «іншим», прагнення зрозуміти інше, прилучитися до нього, розширити світ власного буття…» [2].

Мета свободних подорожей входить до базових потреб людини починаючи з фізіологічних і закінчуючи пізнавальними, культурними, духовними, самореалізаційними. Завдяки туризму, людина може збагнути і пізнати навколишній світ і Всесвіт в цілому, його закони і сутність, життя та культуру інших народів, випробувати себе у незвичних екстремальних ситуаціях, а також глибоко пізнати та зрозуміти культуру свого народу, власний культурний горизонт сприйняття та розуміння світу. Як писав свого часу М.Монтень «Моя потреба у свободі така велика, що якщо б мені заборонили доступ до якогось куточка, що знаходиться де-небудь в індійських землях, я відчув би себе деякою мірою приниженим» («Досвіди»).

Актуальність проблеми свободи і туризму насамперед пояснюється такою подією як «туристська революція», яка подарувала людству таке поняття як вільний час. Ще Маркс казав, що мірилом багатства суспільства є не робочий, а вільний час, коли особистість може реалізувати свою потребу в самоствердженні (саморозвиваючись і самореазізуючись). Як зазначає Франческо Франжіаллі «туристська революція ХХ століття – настільки ж творча і важлива, як індустріальна революція, що почалася двома століттями раніше» [3]. Адже туризм є не тільки одним із важливих проявів свободи сучасної людини, але й, найголовніше, суспільним простором, в якому здійснюється її особиста самореалізація, моральне самовизначення, регуляція людських відносин. Творча свобода, наголошує П.Елен, «вперше робить людину власне людиною». Саме у креативній, цілеспрямованій діяльності проявляється духовна сутність людини, її прагнення для саморозвитку і самореалізації». Одним з найефективніших засобів формування вільної, творчої та самореалізованої особистості є туристична діяльність, як один із варіантів самовдосконалення і самореалізації особистості.

Однак трактування туристської свободи неможливо без визначення свободи взагалі. У сьогоденній філософській свідомості, проблема свободи набуває найрізноманітніших інтерпретацій, не виключаючи й синтезу декількох підходів до її пояснення. Це зумовлено, окрім іншого, невичерпністю людини й суспільства як носіїв свободи [4]. Свобода людини насамперед визначається політичними, економічними й соціальними умовами її існування. Політичне поневолення, неприхована економічна експлуатація, культурна нерозвиненість можуть накладати суттєві обмеження на прояви свободи людини. Певна емансипація від такого роду зовнішніх щодо особистості обмежень розкриває новий, більш глибокий пласт проблеми свободи: свободи морального й культурного вибору, свободи світогляду, інтелектуальної творчості й самореалізації [5].

Існує близько двохсот визначень свободи, що засвідчує її багатовимірність та неоднозначність. Як зазначає В.Лях, що такий загальний, абстрактний підхід треба уточнювати, оскільки треба брати до уваги насамперед ті обставини, в яких людина живе, діє, має змогу виявити себе.

Сучасне визначення свободи як здатності людини бути собою, відкритою до змін на основі отримання особистістю єдності в: сутності і існуванні, духовності і душевності, цілепокладанні і цілереалізації, мисленні і бутті (Н.В.Хамітов і С.А.Крилова) [6]. Як зазначає професор Цюрупа М.В., свобода – це можливість і здатність особистості зробити вибір і нести за нього відповідальність. Термін можливість визначає зовнішні рамки свободи (об’єктивні умови), а здатність виражає внутрішню свободу особистості.

Окремі аспекти туристської свободи вже висвітлено в працях російських, українських та науковців інших країн (Серж Перро, В.Квартальнов, В.Пазенок, В.Федорченко, В.Лях, П.Яроцький, М.Цюрупа, В.Кізіма, Г.Горак, В.Малахов, Я.Любивий).

Досить чітко роль туризму як одного з важливих чинників забезпечення свободи особистості сформовано в документах Організації Об’єднаних Націй та Всесвітньої Туристської Організації (ВТО), осередки якої створені у 146 країнах світу. Манільська декларація з світового туризму (1980) зокрема зазначає: «Туризм розуміється як діяльність, що має важливе значення в житті народів через безпосередній вплив на соціальну, культурну, освітню та економічну галузі життя держав та їх міжнародних відносин. Розвиток туризму ... залежить від доступу людини до активного відпочинку і відпустки та його свободи подорожей в рамках вільного часу і дозвілля, глибоко гуманітарний характер яких він підкреслює». Декларацією також підкреслюється, що «право на відпочинок і, зокрема, право на відпустку і свободу подорожей і туризму, що є природним наслідком права на працю, визнаються Загальною декларацією прав людини, а також законодавством багатьох країн як елементи розвитку людської особистості» [7]. Суспільство у зв’язку з цим має надавати своїм громадянам реальні, ефективні та недискримінаційні можливості доступу до туризму.

Дотримання прав людини і основних свобод для всіх людей незалежно від раси, пола, мови і релігії викладені також у статті 8 «Свобода туристських мандрівок» Глобального етичного кодексу туризму, в якій викладені основні права туристів. Зокрема: туристи та відвідувачі володіють, із врахуванням міжнародного права і національних законодавств, свободою пересування по території своїх країн, а також з однієї держави в іншу; вони повинні мати можливість доступу в зони транзиту й перебування, а також на туристські та культурні об’єкти; туристи та відвідувачі повинні мати доступ до всіх форм внутрішніх та зовнішніх комунікацій; у відповідності з діючими дипломатичними конвенціями вони повинні мати можливість вільно спілкуватись з консульськими властями країн свого походження; туристи та відвідувачі також повинні користуватися тими ж правами, що й громадяни країни що відвідується; свободі пересування також повинні сприяти візові, санітарні і митні формальності для залучення максимального числа людей до міжнародного туризму; відвідувачі повинні мати можливість отримувати, у відповідності з економічним положенням країни, з якої вони виїжджають, суми у вільно конвертованій валюті, необхідні для їх поїздок [8].

Через базові функції туризму, економічну, соціально-демографічну, економічну, культуротворчу, гуманістичну, людинотворчу, екологічну спробуємо розкрити поняття «туристської свободи».

Як зазначено в тезаурусі філософії туризму – свобода в туризмі, це реальний прояв невимушеної реалізації людиною своєї соціальної сутності засобами туристських подій (свобода вільного переміщення, визначення засобів та форм самореалізації), пошук свободи через туризм і мандри. «Туристська свобода» є невід’ємною складовою ціннісних орієнтацій особистості і свободою особистості взагалі. Як зазначає професор Пазенок В.С., головним об’єктом туризмознавства є не маршрути, готелі, кемпінги, турбюро й агенції, а особистість, що подорожує, світ її інтересів, бажань, прагнень, ціннісних орієнтирів, насамперед такого із них, як свобода [9].

Туристська свобода передбачає наявність вибору в людини напрямів пізнання оточуючого світу. Вибір шляхів задоволення різноманітних туристських потреб повертає людині всю повноту переживання життя. Людина стає вільною, в першу чергу, коли вона має свободний від догм і забобонів світогляд і має можливість вільно пересуватися в соціальному просторі. Людина стає вільною для здійснення своєї туристської мрії, вона вже не виглядає закинутої в цей світ без усілякої спрямованості і не загублюється в повсякденних незначних подіях. Мандруючи, людина живе зосереджено, єдиним домінуючим інтересом і зводить до цього інтересу все розмаїття своїх життєвих подій.

Туристська свобода конституює людину як індивідуальність, обґрунтовує її солідарність з іншими людьми, тобто детермінує можливість її співпраці, використання соціального досвіду інших спільнот при здійсненні власного життєвого проекту [10].

Використовуючи підхід Б.А.Грушина [11], можна виділити такі моделі реалізації туристської свободи особистості:

1. органічна модель туристської свободи особи. Для неї характерно співпадіння туристських орієнтацій людини з пануючими в суспільстві поглядами на подорожі. Реалізація туристської свободи особистості відбувається в узаконених суспільством формах;
   
2. страглістська (від англійського struggle – боротьба) модель туристської свободи особи. Їй притаманний конфлікт особи, чиї погляди на туризм/подорож не співпадають із загальновизнаними в суспільстві;
   
3. ескапістська (від англійського escape – втеча) модель туристської свободи особи. Людина через неспівзвучність свого «Я» і пануючого в суспільстві «Ми» ховається від суспільства за допомогою туризму, щоб у тих чи інших формах туризму реалізувати своє «Я»;
   
4. адаптативна модель туристської свободи особи. Особа пристосовується до соціально визнаних форм туризму, не виявляючи ніякої ініціативи в пошуках нових нестантартних об’єктів туризму.
   

Все багатство людської особистості, розмаїття потреб індивіда – від первісної фізіологічної мотивації до найвищих трансцендентних потреб у розвитку та вдосконаленні розкривається через такий соціокультурний феномен як туризм.

Отже свобода в туризмі розкривається через різновид людської дії, активності, метою якого є задоволення потреб людини за рахунок здійснення не вимушеної іншими чинниками подорожі. Як зазначає у своїй статті «Свобода і туризм: погляд туризмолога» професор Федорченко В.К., що ядром ціннісних вимірів людської істоти, епіцентром її екзистенції є свобода, а подорожі, відвідування, тривалі та короткочасні, – засоби її прояву.

Такий же підхід щодо реалізації свободи особистості засобами туризму висловлює професор Кізіма В.В. Не туризм є свободою людини, зазначає він, а людина шукає свободу через туризм і мандри. І туризм повинний їй надати цю свободу.

Феномен свободи в туризмі можна розглядати у різних площинах. Одна із них – це свобода фізичного переміщення великих контингентів людей у географічному й соціально-політичному просторі. Це також і економічна свобода, яка визначає рівень достатку індивідів, що стають туристами.

Подорожуючи по різним куточкам землі людина постійно виходить за межі знайомого, знайомиться з іншими народами, іншими країнами, іншими культурами. Туристична діяльність постає як «портрет» епохи, народних традицій, цивілізаційних перетворень і як результат соціальної диференціації, утворення духовних співтовариств та ін. Туристична діяльність входить до об’єктивного процесу формування соціальної комунікативності як об’єктивної потреби людей. Туризм, як живе недокументальне знання, належить до системи комунікативних циклів: від соціального простору до психофізіологічної сутності індивіда (реалізація ідей, цінностей, оцінок, установок і т. ін), у вчинках і діях і, навпаки, від суб’єктивного світу окремої особистості до соціального простору (створення нових зразків поведінки, життєвих стратегій, світоглядних орієнтацій).

Туристська свобода тісно пов’язана з таким поняттям як «народна дипломатія», як зазначає В.А.Квартальнов, під «народною дипломатією» розуміють «зв’язки з громадськістю... країни з закордонними організаціями» [12], адже туризм створює сприятливі соціально-економічні умови для розвитку свободи особистості, для демократизації суспільства.

Також туризм забезпечує надзвичайно широкий спектр вибору подорожуючим. Вибір у туризмі – екзистенціальне рішення стосовно мети подорожі, географічного розташування об’єкту інтересу, програми задоволення власних туристських потреб. Щоб бути насправді вільною, особистість повинна невимушено володіти і розпоряджатися кількома видами свободи: матеріально-економічною, політично-правовою, морально-інтелектуальною та свободою вільного часу. Всі вони фокусуються у свободі вибору, яка концентрується в обранні виду туризму, бажаного виду подорожі, її програми, змісту тощо. Тільки за цих умов людина здатна реалізувати свій вибір у тому значенні й обсязі, який вона бажає. Свобода як цінність духовного рангу є джерелом усвідомлення туристом власної гідності.

Велике значення має також і свобода визначення соціальним суб’єктом напрямку власного світоглядного, культурного й духовного розвитку, який може стимулюватися тим чи іншим типом або маршрутом туристичної подорожі. Аналізуючи динаміку туристичних подорожей, ми бачимо що вона змінюється у напрямку зростання комунікативних, духовних, культурних, тобто потреб саморозвитку і самореалізації особистості.

Творчий елемент притаманний всякій формі пізнавальної активності, в тому числі і туристської, бо пізнання є внесенням в буття світла істини. Туризм сприяє творінню людиною самої себе. Як зазначає Бичко І. «Творчість – це мандри свободи в просторі і часі людського духу». А туристська творчість, за визначенням Головашенко О.В. – не одноразовий акт, цьому повинне бути присвячене все життя людини. Залишатися самим собою, жити самобутньо, в межах людяності, якою б справою не займався, – найважливіше завдання творчості. Світ відкривається по-новому, ніколи раніше невідомим чином, тільки в результаті (реальної або віртуальної) мандрівки людини.

Туристська пізнавальна активність, потреба у мандрівництві людини визначається історично виробленими і засвоєними соціокультурними програмами, котрі орієнтують особистість на пізнання і освоєння навколишнього світу, побудові нових систем взаємовідносин, отриманні особистістю нових емоційних та естетичних вражень і засвоєння нею цікавих форм соціального досвіду.

Стрімке зростання обсягів туристської діяльності протягом останніх десятиліть зумовлене створенням, формуванням і реалізацією певної гами потреб людини. До них відносяться як базові (у рекреації, відпочинку, відновленні фізичних сил), так і потреби розвитку (у спілкуванні, повазі до себе, у повазі з боку інших, самовираження через творчість, самореалізації) (А.Маслоу). Можливістю задоволення цілого комплексу таких потреб відзначається індустрія туризму.

Задоволення своїх потреб засобами туризму стало можливим завдяки розширенню рівня свободи людини в сучасному суспільстві. В основі цих потреб знаходиться принцип задоволення, який, за Фрейдом, є однією з основних домінант життєдіяльності людини. Туризм дає людині задоволення, яке не можна отримати в повсякденному, монотонному житті. Турист – це той хто здійснює подорожі заради задоволення або із зацікавленості. Зацікавленість пов’язана з новизною, з новим загостреним сприйняттям, що виникає при зустрічі з чимось незвичним, незнайомим. Все це сприяє розширенню життєвого простору свого буття, духовній свободі.

Одним із ефективніших засобів формування вільної, творчої та самореалізованої особистості є туристична діяльність засобами комунікації. Завдяки туристській активності різних прошарків населення планети значно збільшується кількість каналів культурної комунікації, що, безумовно, сприяє взаєморозумінню народів, перетворенню ще «закритих» суспільств на більш відкриті, такі, що поступово і добровільно залучаються до світового товариства, що сприяє інтеграції людства на засадах толерантності та гуманізму. Туристські комунікації дозволяють встановлювати стосунки невимушеного, добровільного спілкування заснованого саме на довірі. Туризм здатний примирювати конфронтуючих. Комунікативні можливості туризму дозволяють досягати «інтерсуб’єктивного узгодження смислу та істини» (К.-О. Апель).

Виконуючи свої комунікативні завдання, туризм став складовою всесвітніх економічних відносин і міжнародного співробітництва людей. Сприяючи розвитку процесу інтеграції, він допомагає долученню до скарбів світової культури та досягнень сучасної цивілізації народів усього світу, зумовлюючи відкритість міжнародних обмінів.

В будь-якому разі, свобода відпочиваючого повинна розумітися як стан не лише його зовнішньої, а й внутрішньої комфортності, в якому знімаються поганий настрій і дисгармонія людини із собою і світом.

Туристська активність виступає однією з форм творчості людини, за допомогою якої здійснюється самопізнання, реалізація «Я», свого соціального призначення.

Повною мірою свободу і свої безмежні можливості в туризмі людина проявляє через свою екзистенцію. Екзистенціальний вимір людської буттєвості стає необхідною умовою розв’язання будь-якої антропологічної проблеми, неусувним атрибутом філософсько-антропологічної тематики. Як зазначає Лях В.В екзистенціальний вимір туризму проявляється через звільнення від попередньо соціально зумовленого життя.

Домінуючим серед інших способів екзистенційного буття в туризмі є особлива форма зв’язку людини з природою. Щоб бути, а не просто перебувати в цьому світі людині не можна втрачати первісний зв’язок з природою, вона повинна постійно оновлюватися у ній не лише в організмічному значенні, але й як стан людської душі, як постійне спонукання до дії, спрямованою на проникнення в таїну буття і органічне злиття з ним. Туризм є дієвим засобом реалізації цієї мети.

Це вид діяльності, в якому найповніше забезпечується відповідність людини природі не як зовнішній силі, а як внутрішньої складової її духовності. Те, що ввійшло у «плоть і кров» її екзистенційного буття має можливість актуалізуватись. Перейти з пригніченого, напівзабутого стану в першоплановий фон її відчуттів і настроїв [13].

Свобода в туризмі – це приховане чарування життям, що не можна пояснити. Воно виступає як свято або ж як хвилююча, захоплююча гра, яка дозволяє людині зіграти нові соціальні ролі, пережити незнані раніше відчуття. Як зазначає Кізіма В.В. наявність стану свободи (америчного стану) фіксується певним індикатором – відчуттям комфортності. Воно пов’язане з тим, що відпочинок у формі америчного стану суб’єктивно сприймається людиною як своєрідний «рай» щодо ситуації, в якій перебувала людина до відпочинку [14].

В сучасному суспільстві яке набирає якості інформаційного, постматеріального туризм поступово розширює можливості свободи, зростає туристська активність. Потреба у мандрівництві людини визначається історично виробленими і засвоєними соціокультурними програмами, котрі орієнтують особистість на пізнання і освоєння навколишнього світу, на побудову нових систем взаємовідносин, отримання особистістю нових емоційних та естетичних вражень і засвоєння нею цікавих форм соціального досвіду.

Комунікація через посередництво телебачення, інтернет, листування має велике значення для розвитку відносин між індивідами, розвитку особистості кожного з них. Але насправді глибокі і соціально значущі культурні й особистісні контакти, котрі можуть вплинути на ключові життєві цінності та орієнтації індивідів, відбуваються насправді тоді, коли індивіди як туристи стануть власною ногою на землю іншого регіону своєї або іншої країни, і на власні очі побачать нове природно-географічне та культурне середовище, відмінне від того, де вони постійно живуть, і екзистенційно зануряться в це середовище. Це якісно збагачує життєвий досвід індивідів, відкриваючи для них не тільки щось нове у зовнішньому світі, але й досі невідомі для них самих виміри власного глибинного внутрішнього єства. Розуміння світу, культури тут виявляється не кількісно-інформаційним, а пережитим на власному досвіді, екзистенційним.

Отже, має реально діяти принцип: не людина для туризму, а туризм для людини. Потреба є внутрішнім стимулом до активності, продуктивної реальності.

Важливою умовою моральної діяльності індивіда є його свобода, можливість морального самовизначення. Без цього не може йти мова про моральність як особливий механізм регу­ляції людських відносин.

Центром пізнання в туризмі є сама людина, її духовні якості – свобода, гідність, честь, благо тощо. Можна погодитися з висновком французького філософа Жана-Поля Сартра про те, що людина – це насамперед свобода. Прагнення до свободи – рушійна сила розвитку як особистості, так і суспільства в цілому, вважає російський мислитель М. Бердяєв. Тому суттєвою функцією туризму є з’ясування можливостей людини здійснити власне звільнення від пануючої необхідності, розірвати пути відчуження від природи, техносфери, культури, держави і суспільства. Сучасна філософська думка, здійснюючи «черговий поворот» до гуманізму, виділяє проблему людської свободи як одну із центральних.

Свобода у її філософському розумінні є однією із базових людських цінностей. Цінності - категорії, що характеризують значення явища культури для людини, їх здатності задовольняти людські потреби, внаслідок чого вони отримують оцінку як «доброї» чи «поганої», і визначають вибір людьми, спосіб ставлення до цих явищ і відповідно напрям своєї діяльності. Сукупність ціннісних ідеалів, які випрацьовує філософія, визначає духовний горизонт людського світоставлення, формує смислоутворювальне підґрунтя людського буття, що зумовлює спрямованість і мотивування людського життя, зміст конкретних вчинків.

Як і будь-яка соціоморальна проблема, свобода в туризмі є внутрішньо-суперечливою. Для того що бути насправді вільною, особистість повинна володіти кількома видами свободи: матеріально-економічно, політично-правовою, морально-інтелектуальною та свободою вільного часу. Всі вони фокусуються у свободі вибору, яка концентрується в обранні виду туризму, бажаного виду подорожі, її програми, змісту тощо. Як зазначають класики світової філософії Ф.Гегель, Г.Сковорода, М.Бердяєв категорія свободи знаменує духовну самототожність індивіда, його здатність здійснювати невимушений вибір свого життєвого проекту, вибір, насамперед, «самого себе», своєї здатності усвідомити і реалізувати власні сутнісні сили. Ця постановка питання надихає і сучасних теоретиків свободи особистості: «свобода завжди є свобода вибору індивідуальної позиції при зіткненні із власною долею» (В.Г.Табачковський). Головна роль у ситуації вибору належить питанню про ціннісні орієнтації людського вибору. Особливу роль у виборі відіграють моральні установки особистості (І.Кант, Е.Фромм, В.Франкл). Саме внаслідок особистісного вибору людина може бути причетною до сил добра чи зла. Визначальний вплив на ситуацію вибору чинить свідомість і почуття відповідальності. Отже повноцінна в моральному відношенні свобода передбачає, свідоме ставлення людини до власної волі, вміння підпорядковувати її загальнолюдським смислам і цінностям, нормам універсального спілкування.

Разом з тим теоретична і практична потреба визначення сутності свободи особистості вимагає певного узгодження уявлень про неї. Одним із засадничих принципів такої узгодженості є історико-філософська ідея про те, що свобода одного індивіда закінчується там, де вона наштовхується на свободу іншого. Отже «межі свободи» – одне із наскрізних положень філософії свободи особистості. «Коли свобода може бути використана не на благо людей, вона повинна певним чином обмежуватися» (Е.Агацці).

Свобода туристської діяльності передбачає осмислення відповідальності за її наслідки. Туристська відповідальність як з боку організаторів, так і з боку туристів передбачає такі її види: цивільно-правову, кримінальну, матеріальну та моральну. Якщо турист, не враховуючи культурні норми відвідуваної країни, здійснює заборонені в даному регіоні дії, він несе повну відповідальність згідно з законодавством і традиціями цього регіону, країни. І це, незважаючи на те, що він, по суті, не порушив свою звичну, повсякденну культурну оболонку.

Таким чином поняття «свобода» в філософському розумінні цього слова складне словоутворення, яке не може бути повністю реалізованим у сучасному повсякденному соціумі (обов’язки, необхідність, реагування на зовнішні умови в процесі праці, на виконання соціальних функцій тощо).

Поняття туристської свободи визначає більш вільний соціальний статус людини – подорожуючої не обтяженої виконанням повсякденних соціальних функцій, що забезпечує більш повне відчуття свободи через широкий спектр вибору стосовно мети подорожі, програми задоволення власних туристичних потреб, зростання комунікативних, духовних і культурних складових самореалізації.

1. Пазенок В.С. Феномен свободи у сучасних західних філософських концепціях. / Пазенок В.С. // Свобода: сучасні виміри та альтернативи. Відп. ред. В.С. Пазенок та В.В. Лях. – К., 2004. – С.11.
   
2. Горський В. С. Подорож як феномен культури. / Горський В. С. Всеукраїнський круглий стіл «Філософія туризму». - К., 2002. – С.28.
   
3. Франжіаллі Франческо. Тенденції розвитку міжнародного туризму. / Франжіаллі Франческо. – К., 2002. – С.7.
   
4. Гуманізм: сучасні інтерпретації та перспективи /Пазенок В.С. та ін. – К., 2001.
   
5. Федорченко В. К. Свобода: практичні виміри соціального суб’єкта. / Федорченко В. К. // Свобода: сучасні виміри та альтернативи. Відп. ред. В.С. Пазенок та В.В. Лях. – К., 2004. – С.469.
   
6. Хамітов Н. Історія філософії. Проблема людини та її меж. / Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С./ Навчальний посібник /Під ред. Н.Хамітова. (2-е вид. перероб. та доп.) – К.: КНТ, Центр навчальної літератури, 2006. – 296с.
   
7. Манильская декларация по мировому туризму // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. – К., 2002.
   
8. Глобальный этический кодекс туризма. ВТО. Сантьяго (Чили), 1999.
   
9. Пазенок В.С. Філософія туризму. / Пазенок В.С. // Філософські нариси туризму: Науково-навчальне видання. – К.: Український Центр духовної культури, 2005. – 328 с. – С.19.
   
10. Кривега К. В. Туризм як прояв свободи сучасної особи. / Кривега К. В. // Нова парадигма. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2005. – Вип. 43. – С.16.
    
11. Грушин Б. А. Возможность и перспективы свободы / 10 полемических вопросов и ответов. / Грушин Б. А. // Вопросы философии. – 1988. – №5. – С.3-18.
    
12. Квартальнов В. А. Народная дипломатия и туризм: исторические уроки и новые вызовы времени. / Квартальнов В.А. / Кн.1 / Сов. Спорт. – М., 2000.
    
13. Манильская декларация по мировому туризму // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. – К., 2002.
    
14. Квартальнов В. А. Биосфера и туризм / Квартальнов В.А. / В 5 т. Т.2: Культура мира и туристские миграции. – М., 2002.