Пазенок В. С. (голова)

Вид материала

Документы

Содержание Туристська активність як форма реалізації людиною свого потенціалу Туризм та соціальна девіантна поведінка

Подобный материал:

• Пазенок В. С. (голова), 3127.16kb.
• Закон України «Про засади запобігання І протидії корупції», 253.5kb.
• Протокол №5 засідання Центру законодавчих ініціатив при Київській обласній державній, 26.35kb.
• Україна, 1687.36kb.
• Комісія з питань захисту прав дитини, 103.06kb.
• Членів трудового колективу 299 осіб, 28.08kb.
• Веде засідання Голова Верховної Ради України литвин, 1137.84kb.
• -, 2109.63kb.
• Програма дослідно експериментальної роботи за темою, 310.95kb.
• А. Й. Присяжнюк Голова Київської обласної державної адміністрації, голова регіонального, 12.79kb.

УДК 101.2:379.85

О. В. Головашенко

кандидат філософських наук, заступник декана факультету теорії та практики менеджменту Запорізького національного університету


ТУРИСТСЬКА АКТИВНІСТЬ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ЛЮДИНОЮ СВОГО ПОТЕНЦІАЛУ


Розвиток туризму є одним з найбільш ефективних національних капіталовкладень у розвиток особистості. Туристська діяльність сприяє розширенню сфери свободи особистості, сфери прийняття самостійних найбільш відповідальних рішень. Ключові слова: «туристська діяльність», «туристська творчість», «культура».


Развитие туризма есть одним из наиболее эффективных национальных капиталовложений в развитие личности. Туристическая деятельность способствует расширению сферы свободы личности, сферы принятия самостоятельных наиболее ответственных решений. Ключевые слова: «туристическая деятельность», «туристическое творчество», «культура».


The development of tourism is very effective national investments in the development of person. Tourist’s sphere furthers to broadening the freedom sphere of the person, the sphere of important decisions. Key words: «tourist’s activity», «tourist’s creation», «culture».


Погоджуючись із трактовкою про біосоціальну природу лю­дини ми також можемо стверджувати, що види її соціальної ак­тивності обумовлені та багато в чому визначені соціальним се­редовищем і мікросередовищем. Не можна розглядати людину відокремлено, ізольовано, одинично — у своїх орієнтаціях і прагненнях людина відображає найважливіші інтереси, ідеали суспільства, в якому вона живе.

Попередній етап розвитку суспільствознавства акцентував увагу тільки на виробничо-трудовій діяльності особи, майже ігноруючи необхідність людини в дозвіллєво-розважальних фор­мах активності. Не заперечуючи впливу трудової активності лю­дини на формування її ціннісних орієнтацій, слід відзначити зростання важливості дозвілля, в тому числі і туризму, на про­цес саморозвитку особи.

Даючи узагальнену картину якостей та функцій людини на початку XXI століття, варто відзначити, що разом з її характе­ристиками як працівника, споживача, актуалізується і така його соціальна роль як мандрівника. Якщо слідувати давній традиції і шукати для людини лаконічно-однословне визначення, яке може вказати на головну його відмінність від усіх інших живих істот, то замість таких формул, як Homo sapiens (людина розум­на) або Homo faber (людина, що створює), Homo loquens (люди­на, що розмовляє) або Homo ludens (людина, що грає), Homo sociologicus (людина соціологічна) або Homo psychologicus (лю­дина психологічна), Homo agens (людина, що діє) або Homo consommus (людина, що споживає), ми запропонували би виз­начення Homo travelus, тобто людина, що подорожує.

В основі стимул-реакції на здійснення туристської подорожі знаходиться принцип задоволення, який, за Фройдом, є однією з двох основних домінант життєдіяльності людини. В цьому плані туризм дає людині тонке вишукане задоволення, яке не можна отримати в повсякденному, монотонному, конвеєрному житті.

Повсякденний світ сучасної особи прагматичний. Рецеп-торність, стандартність, монотонність - типові риси повсякден­ності. Нормальній, звичайній течії життя людини притаманна властивість загострюватися або ставати предметом хворобливо загостреної уваги, зациклюватися на певних проблемах. В цьому сенсі туризм — це вихід за межі рутинних процедур та об’єктів повсякденності, що набридли.

Важливою характеристикою повсякденного світу є однотип­ний набір одних і тих самих емоцій. Туристська діяльність доз­воляє людині наповнити життя новими емоціями, враженнями. Туристська активність породжує нові інтереси і потреби особис­тості, виступає в ролі «пального» для подальшої раціоналізації її активності. Туризм сприяє розвитку цивілізованої споживчої си­ли людини, яка завдяки туристській активності в змозі викорис­товувати широкий спектр досягнень світової культури (речі, способи, технології).

Сучасний працівник як фізичної, так і розумової праці пси­хологічно перенавантажений. В цьому плані туризм виступає як сфера надання послуг з психологічного розвантаження та відтворення нових чуттєво-емоційних сторін внутрішнього світу людини. Туризм є необхідним обхідним шляхом розвитку інте­лектуальних, чуттєвих, пізнавальних зусиль, спрямованих на надбання нового соціального досвіду.

Розвиток туризму є одним з найбільш ефективних національ­них капіталовкладень у розвиток особистості. Туристська ак­тивність розвиває людину і як працівника, і як споживача, і як особистість. Туристська діяльність сприяє розширенню сфери свободи особистості, сфери прийняття самостійних найбільш оптимальних відповідальних рішень.

Виконання людиною певної соціальної ролі і носіння певної маски особистості в певні періоди стомлює людину. Подорожу­ючи вона знімає «соціальну шкіру» і залишається наодинці зі своїм «Я», відпочиває від життя на виду, від напруги між соціальною маскою та своєю самістю. Обираючи той чи інший вид або об’єкт туризму, людина реалізує свої комплекси як не­виконання будь-чого в індивіді, у своїх бажаннях або нама­гається осилити ту сферу або область, яку вона в повсякденно­му житті не може будь-що осилити або подолати.

У зв’язку з цим туристське життя індивіда розкриває його ха­рактеристики, прагнення, пристрасті, деякі з яких можуть шо­кувати суспільство, яке знає цю людину тільки як носія соціаль­них чеснот.

Для багатьох людей пересичення повсякденністю, зви­чайністю призводить до захоплення туризмом як відхиленням від щоденної неминучості, яка лякає повторенням одних і тих самих форм життєдіяльності. Б. Паскаль писав: «Якби ми не ма­ли розваги, ми б відчули таку стомлюючу нудоту, що прагнули б вилікувати її засобом не таким ефемерним» [1, 147—148].

В літературі у зв’язку з досліджуваною темою розглядається так званий «синдром Стендаля». Йдеться про глибокий психічний розлад, який здатні викликати твори мистецтва та ви­шукані природні ландшафти. Його ознаки: запаморочення, втра­та самовідчуття та орієнтації, депресія. Щороку десятки туристів зазнають цього своєрідного культурного передозування. Причи­нами такого явища є надзвичайна чутливість особи; стрес від по­дорожі і зустріч із бездоганними творіннями природи та архітек­турної творчості людини; а також агресивне порівняння турис­том його постійного місця проживання з побаченим естетично-шокуючим його уяву природним та соціальним середовищем.

В ієрархії цінностей українців велику роль відіграє прагнен­ня до незалежності власного існування, до можливості самому визначати свою життєву стратегію. Багатовікова соціальна та політична закріпаченість, відсутність у них елементів грома­дянського суспільства, державності призвели до того, що ук­раїнець сублімувався в туризмі. Українець не чинив опору соціально-економічним негараздам, він пристосовувався. Звідси челночний туризм, а раніше подорожі чумаків за сіллю на волах в Крим, на чайках по Дніпру та по Чорному морю.

Для українців у їхніх світоглядних орієнтаціях завжди на пер­ший план висувалася ідея сенсу наповненості самого буття, тако­го софійного начала життя її просвітленості надією і гармонією, яка в українському менталітеті слугувала ідейним мотивам проти­стояння хаосу, «тьмі зовнішній» ворожих сил зла, іноземного гноблення і соціально-політичних колізій. Ще наш мандрівний вчитель життя Григорій Савович Сковорода казав: «Жизнь наша єсть путешествіе» [2, 362]. Мандрівництво зробило Г. Сковороду одним з найбільш освічених людей свого часу. Навіть на могилі він заповів викарбувати такий напис: «Мир ловил меня, но не поймал». Цей вислів Сковороди відбиває таку ментальну рису ук­раїнців як прагнення побачити нове, зіткнутися з невідомими явищами, процесами, порозмислити над незрозумілим.

Схильність до переміни стін повсякденного буття обумовле­на і такими рисами українського менталітету як романтизм, мрійність, відкритість до нового, естетизм. Подорожі українців дозволяли їм легко переживати фарс повсякденних дрібниць, безглуздя суперечок міжособистісних стосунків і у взаємовідно­синах із владою.

Епікурейство українців (накритий стіл, «садок вишневий ко­ло хати», розмірений темп життя, естетизм традиційної обряд­ності і в той же час непокірливість долі та всьому неминучому) також притаманне їхній подорожевій активності.

Людина — це суспільно-культурна істота, що постійно «вби­рає» цінності соціокультурного оточуючого світу. Туризм роз­ширює горизонти її повсякденного (певною мірою монотонно­го, одноманітного) буття. Туризм руйнує світ звичок, стерео­типів, життєвих аксіом повсякденності людини. Туризм є фор­мою «піднесення» людини над повсякденним життям. Людина, що подорожує, стає відкритою для інновацій, які безперервно створюються в усіх сферах суспільного життя різних країн. Завдяки туризму людина опановує нові технології, нові технічні засоби виробництва товарів та послуг.

В туризмі є позитивне в плані творення сучасної культурної людини, що оволоділа найвищими зразками конструктивних та ефективних форм матеріального та духовного виробництва. Мандруючи, людина потрапляє в нові ситуації, які не передба­чені її попереднім досвідом. Вона опиняється в нормативно-ціннісному хаосі. Через особисте відчуття та осмислення люди­на знаходить шляхи та приймає рішення, які розширюють гори­зонт її світобачення. Туризм порушує «накатане» існування лю­дини, коли вона день у день автоматично здійснює дії, не замис­люючись про їхню раціональність та ефективність.

Ритуальність та традиційність соціокультурного буття люди­ни підлягає критиці та сумніву, коли вона, мандруючи, потрап­ляє в інший життєвий та культурний світ. Цю думку підтверд­жує вислів Семюеля Джонсона про те, що, відвідуючи кращі країни, мандрівник може навчитись чомусь для своєї власної, а якщо доля закине його до гіршої країни — він, можливо, на­вчиться цінувати власну.

Туризм стимулює пізнавальну активність людини, особливо в її професіональній діяльності. Вона порівнює соціальні умови трудової діяльності своїх «колег» по професії в іншій соціальній системі. Мандрівка актуалізує увагу людини до екзистенціаль­них проблем: в чому зміст її життя, де онтологічна укоріненість життя в інших соціальних вимірах? Життя людини розгля­дається як певна доля, що передбачає питання про співвідно­шення в цій долі миттєвостей неминучості, випадковості та сво­боди вибору людини.

В природі людини характерною рисою є прагнення до новиз­ни вражень, відчуттів, видів діяльності, місць перебування тощо. В цьому плані туризм є необхідною формою повноцінного людського існування.

Туризм дозволяє розширяти коло міжособистісного спілку­вання, безпосередньої комунікації людей. Людина реалізує свої потаємні бажання подолати свою самотність, побачивши іншу

людину, інших людей, інші місця. Вона дізнається, чи може во­на зрозуміти іншу людину, співчувати їй в її конкретно історич­ному бутті, чи може вона відчути високі почуття жалю і співчут­тя.

Туризм доповнює та розширює соціальну чуттєвість та емоційність людини, реалізує її романтичні настрої. Туризм доз­воляє їй серед повсякденної суєти досягти найвищих духовних височин або сильних емоційних переживань. Останнім пояс­нюється широка розповсюдженість такого виду туризму як екс­тремальний. Це обумовлено тим, що соціальне та економічно розвинуті країни вже давно переживають період миру й віднос­ного економічного благополуччя. А обстановка спокою і ситості іноді спонукає людину шукати нові форми для реалізації схиль­ності до ризику та авантюризму. До того ж поширене відчуття торжества економічно розвинутих країн на світовій арені та їхнє процвітання впливає на самооцінку їхніх громадян — вони по­чувають себе більш упевненими у своїх силах і здібностях і менш бояться всякого роду небезпек.

Володіння іноземними мовами дозволяє людині «проектува­ти» зміни свого місця проживання, змінювати соціальний ста­тус та ставати представником тієї чи іншої титульної нації.

Туризм виконує соціокультурну ідентифікацію особистості, в тому числі релігійну. Релігійний туризм притаманний усім віросповіданням— будь то православ’я, буддизм, католицизм, іудаїзм. З перших століть існування церкви паломництво (подо­рож із метою відвідування святих місць) стало яскравим про­явом релігійності. Протягом всієї історії людства істинно віру­ючі люди відправлялися в далекий шлях, щоб поклонитися особливо значним святиням. Люди, відправляючись у палом­ницькі подорожі, мимоволі переносяться зі світу жорстокої ре­альності у світ добра і краси релігійних обителей.

У туризмі реалізуються одвічні образи життєдіяльності люди­ни — «осад історичної пам’яті» або архетипи за Карлом Юнгом. За допомогою туризму індивід інтеріоризує культуру, духовну та матеріальну історію.

За допомогою туризму відбувається подолання моменту «подвійного стандарту особистості» у світоглядних орієнтаці­ях — для внутрішнього використання та для життя «на виду» у соціуму. Туризм тематизує, виводить на світло темного двійни­ка «Я» людини або, кажучи термінологією 3. Фройда, «Воно» особи. Туризм — це зустріч з особистою тінню, зі своїм приват­ним злом, на якому покоїться «Я» людини; його не можна про­сто вигнати або відкинути, але можна лише розкрити в собі. Така зустріч з власною тінню відбувається і завдяки туризму. На­приклад, певні сексуальні установки особистості перебувають під впливом соціального табу. Несвідомість сексуальних потягів знаходить свій прояв у поширенні сексуального туризму в ті країни, де легалізована проституція або нетрадиційні сексуальні відносини чи орієнтації.

В туризмі приховане чарування життям, що не можна пояс­нити, яке виступає як свято або ж як хвилююча, захоплююча гра, яка дозволяє людині зіграти нові соціальні ролі, пережити незнані раніше відчуття.

Туристська активність виступає однією з форм творчості лю­дини, за допомогою якої здійснюється самопізнання, реалізація «Я», свого соціального призначення.

В XXI столітті будь-яка діяльність, в тому числі і туристська, стає однією з форм боротьби за виживання. Туризм є важливим фактором соціального прогресу в умовах нестачі власних енер­горесурсів та низької платоспроможності національного вироб­ника. Туризм дозволяє отримувати переваги в конкурентній бо­ротьбі з суперником.

Поширення в XXI столітті постмодерністського мислення призвело до відмови від оцінки сучасності з позиції майбутньо­го. «Постмодернізм перетворює кожну мить сучасної історії на кінець світу, оскільки кожна мить є в той же час початком сві­ту - майбутнього немає, його щосекунди творять живі із сучас­ного матеріалу» [3, 18]. Виходячи з цього, сенс життя людини та її моральна оцінка теперішнього часу все менш орієнтовані на віддалені цілі, до яких начебто дрейфує суспільство, і все більш апелює до власного самоутвердження в сьогоденні. В цьому плані туристська активність виступає природним і невід’ємним правом людини. Туристська творчість виступає формою особис­тої ініціативи людини з розвитку своїх здібностей і можливостей, незалежно від державної влади. Можливість подорожувати озна­чає захист гідності людини, яка є основою всієї організації сучас­ного суспільства.

Всюди, де мета діяльності народжується з глибини людсько­го духу, має місце творчість. Творчий елемент притаманний всякій формі пізнавальної активності, в тому числі і туристської, бо пізнання є внесенням в буття світла істини. Туризм сприяє творінню людиною самої себе. Туристська творчість — не одно­разовий акт, цьому повинне бути присвячене все життя людини. Залишатися самим собою, жити самобутньо, в межах людяності, якою б справою не займався, — найважливіше завдання твор­чості. Світ відкривається по-новому, раніше ніколи невідомим чином, тільки в результаті (реальної або віртуальної) мандрівки людини.

В звичайному, повсякденному житті людина «розпоро­шується» на різні сфери, де вона обмежена і однобічна, а в ту­ристській діяльності вона «збирає» з усіх уламків, з усіх своїх ча­сткових проявів, стягає всі свої сили в одну точку, щоб бути присутньою в тій чи іншій точці світу або при тій чи іншій події. Усі серйозні філософські концепції, всі світові релігії вбачають свою головну мету в розкритті тих шляхів, тих зусиль, завдяки яким людина може вирватися з тваринного, бездумного, автома­тичного стану та утриматися у своєму людському єстві. В цьому плані туристська активність дозволяє людині в певному сенсі «прокинутися», «прийти до тями», перервати мертвущу нудьгу повсякденного існування.

Самопізнання, самозаглиблення — ці, можна сказати, за­гальні умови самотворчості людини простежуються і при здійсненні людиною туристських мандрівок. Туризм виступає активним освоєнням навколишнього світу, що доповнює духов­ну рефлексію свого «Я» з тим, щоб отримані знання та досвід стали надбанням індивіду.

Звичайно вважається, що необхідним показником творчої особистості є розвинуті здібності до спостереження, міркування. На наш погляд, в XXI столітті таким показником може виступа­ти і туристська активність. Людина — витік і сенс будь-якої творчої дії. Туристська творчість людини збільшує у кінцевому рахунку справжній суспільний добробут, що робить людину ро­зумнішою, добрішою, більш одушевленою. Туристська творчість особистості обумовлює її прагнення до отримання максимально доступної частки інформації і вражень, змушує постійно нама­гатися перебувати в стані крайньої пильності та відкритості до всього навколишнього.

Туризм виступає стимулом для досягнення певної мети, як можливість для успішної діяльності людини, як форма само­вдосконалення себе та реалізації творчого потенціалу особи.

1. Ларошфуко Ф. Максимы. Паскаль Б. Мысли. Лабрюйер Ж. Характеры.: Пер. с фр. / Ларошфуко Ф. — М., 1974.
   
2. Сковорода Г. Твори в 2-х томах. / Сковорода Г. / Том І. — К., 1961.
   
3. Попович М. Либеральные ценности, или раздумья у па­радного подъезда Европы /Попович М. / Зеркало недели. — 2001. — 1 декабря.
   

УДК 316.62

С. В. Горський

кандидат соціологічних наук, доцент кафедри філософії і соціальних наук Київського університету туризму, економіки і права


Туризм та соціальна девіантна поведінка


Туризм розглядається як певний вид циклічного переміщення, за допомогою якого людина порушує свій життєвий простір, що змушує її відкидати деякі стереотипи в поведінці. Також опиняючись в новому середовищі турист навіть мимоволі призводить до порушення сталості норм нового середовища. Ключові слова: «девіація», «географізація», «ритуал», «соціальний простір».


Туризм рассматривается как определённый вид циклического перемещения, с помощью которого разрушается жизненное пространство, что заставляет отбрасывать некоторые стереотипы поведения. Также, находясь в новом пространстве, турист непроизвольно своим присутствием нарушает устоявшиеся нормы нового пространства. Ключевые слова: «девиация», «географизация», «ритуал», «социальное пространство».


Tourism is considered to be a certain movement which provokes living space destruction, thereby making some manners discarded. Also while being in a new space, tourist’s presence involuntarily breaks already established norms of a new space. Key words: «deviator», «ritual», «social space».


Головна характеристика туристської діяльності пов’язана з процесом переміщення у фізичному просторі. Але, що спонукає людину до подорожі? Заради задоволення яких потреб треба залишати власну домівку? Щоб кудись піти чи поїхати, треба перш за все відчути відсутність чогось, потребу шукати той життєвий простір, де можна задовольнити свої потреби. Особливість туризму з цієї точки зору полягає в тім, що завжди являє подорож обмежену у часі. Туризм не пов’язаний з задоволенням потреби назавжди змінити життєве середовище людини. Особливість туризму стане зрозуміла тоді коли ми спробуємо дати відповідь на такі питання:

• Чому треба змінювати середовище існування, коли ще не вичерпані тут всі його можливості?
  
• Чому, здійснюючи подорож, ми не маємо на меті залишитися там куди ми прийшли на завжди, змінивши місце проживання?
  
• За рахунок якого механізму здійснюється роздвоєння середовища на реальне і тимчасово бажане?
  

Саме це тимчасове середовище спонукає людину до туристичної діяльності, збільшуючи у декілька разів кількість подій та зустрічей, з яких складається повсякденний плин людського життя.

Відповідь на ці питання, мабуть, повинна враховувати те, що особливо гостро потреба в туризмі виникає на переломних етапах розвитку людини, коли вона потребує бодай на певний час вийти за межі буденності, потрапити в незвичну ситуацію. Перехід з дитинства в юність, з юності до дорослого життя. Так активізується та стимулюється процес переходу з попереднього стану в інший – новий. Після цього збагачена одержаним результатом людина вертається у звичне середовище, де продовжує життя на новому етапі свого розвитку.

Друга особливість туризму полягає також у тому, що в процесі реалізації поставленої мети ми, частіше за все, також досягаємо й зовсім інших цілей. Це обумовлено існуванням опосередкованих цілей, які в більшій мірі є продуктом механізму стереотипної поведінки. Більше того, досягнення основної мети в процесі діяльності фактично може бути відсторонена на периферію, заради досягнення опосередкованих цілей. Наприклад, з метою відпочинку ми вирушаємо у туристичну подорож, проводимо так званий активний відпочинок, після якого треба буде ще відновлювати свої сили перед початком виробничої діяльності. З іншого боку, з самого початку, досягнення основної цілі може лише частково, або зовсім не обумовлювати туристичну діяльність. Тобто поведінка є не наслідком досягнення цілі, а виконанням певних ритуальних дій. Ритуальними ми називаємо дії в яких мета стоїть на другому плані, дія стає важливіша за результат. Адже …»…Чистий ритуал – діяльність, яка не має прямої мети, а виконується тому, що «так прийнято». … В багатьох випадках зручніше діяти «як прийнято», ніж кожний раз вирішувати задачу: обирати найбільш доцільний вчинок» [1].

В основі ритуальної поведінки можуть бути стандарти соціальної групи, до якої належить турист, чи вплив залишків минулих культур, які певними проявами вписуються у сучасну культуру суспільства.

Ритуальна діяльність дає, також, нам змогу здійснювати «безцільову» поведінку, коли зникає потреба досягнення певного результату. Людина відчуває свободу від буденних потреб. Відкидаючи буденні цілі, людина відчуває себе вільною, незалежною, нікому, нічого не винною. «зверху», «над ними». В той же час «відсутність» цілі дає змогу припинити діяльність у будь який момент без ризику. Така «віртуальна зона діяльності» дає змогу повністю розкрити здібності людини без ризику програшу. Ритуальна основа туристської діяльності змушує туриста вирушати в подорож, в основі якої лежать стародавні інстинкти, міфологічні уяви вплетені в сучасну культуру. Через ритуал здійснюється розвиток духовності людини. Разом з тим ритуал є засобом самоствердження, соціалізації людини, підпорядкування себе загальним уявам, правилам, гарному тону, ототожнення себе з певною референтною групою.

Підсумовуючи сказане відмітимо, що туристська діяльність обов’язково передбачає переміщення у просторі обмежене часом. Вона завжди має початок, пов’язаний з виходом за певні просторові межі, і кінець – повернення. Вона передбачає реалізацію комплексу цілей, що служать задоволенню потреб у переміщені, пізнанні, самопізнанні та інших супутніх потреб.

Треба зазначити, що людина в буденному житті є збалансована система з стереотипної поведінки, системи потреб та традиційних методів їх задоволення. Ми просинаємось в один і той же час, ідемо на роботу одним маршрутом, купуємо і носимо речі, «як всі» і як завжди. Та ось приходить час відпуски і ми вирушаємо у подорож «як всі».

Як ми вже згадували, одна з головних умов туризму це переміщення за межі постійного місця проживання, зміна традиційного, порушення географічного простору, а друга, це обов’язкове повернення через невеликий проміжок часу.

Процес пізнання та осмислення земного простору, Замятін Д. Н. називає процесом географізації простору. Під час такого осмислення виокремлюються та формуються найбільш важливі та відповідальні образи і стереотипи простору [2].

Виїзд, початок туризму, є першим порушення, поки тільки географічною девіацією. Але людина як складова суспільної системи є носій цілої сукупності правил, стереотипів та норм. Зміна однієї норми (простору постійного проживання) зачепа всі інші, вимагаючи певної адаптації.

Подорожуючи в процесі туристичної діяльності люди порушують свій життєвий простір долучаючи до нього нові регіони, нових людей. Життєвий простір людини може не співпадати з політичним чи адміністративним, він може включати людей різних національностей, різних мовних груп. Починаючи своє життя людина починає поступово порушувати свій життєвий простір. Спочатку виходить за межі сім’ї, за межі власної домівки долучаючи інших людей, інші території. Розширення життєвого простору, на відміну від зміни життєвого простору передбачає постійне охоплення його своєю діяльністю, що вимагає переміщення. Опиняючись в місці туристу треба контролювати свої фінанси, свій час, свої дії в ситуації яка відрізняється від того, що було дома. Відмінність нового простору від рідного середовища утворює певну «культурну відстань», яка впливає на поведінку туриста. Можна також додати, що культурна відстань впливає, також, на поведінку людей нового середовища де опиняється турист інколи суттєвим чином руйнуючи традиційний спосіб життя.

Відомий сучасний вчений Бенедикт Андерсен, наприкінці двадцятого століття, висунув концепцію так званої «уявної спільноти» [3]. На думку Б. Андерсена, нація за своєю суттю реальна спільнота, але виникає не внаслідок причин «природного» порядку, а в наслідок процесу в уяві членів цих спільнот про свою єдність. Ці спільноти поєднані переважно не персональними зв’язками чи кровними і навіть ні лінгвістичними, а головним чином усвідомленням приналежності до певного великого колективу, нації. На його думку нація та формування її кордонів виникають в процесі переміщення (pilgrimages) від периферії до центру та назад всередині певного окресленого кола. Це пілігримство може бути різноплановим - освітнім, коли люди географічне переміщуються до центрів освіти, підвищуючи свій освітній рівень; бюрократичним, коли молоді фахівці отримавши диплом їдуть працювати в провінцію, а потім за рахунок службового росту переміщуються до центру. Під час такого переміщення на буденному людському досвіді формується почуття приналежності до певної спільноти. За концепцією Андерсена, в межах окресленого кола йде циркуляція (pilgrimage) не тільки людей, а й наборів текстів на мові, яка не співпадає з розмовним діалектом, але зрозуміла всім членам спільноти. Це з часом формує почуття належності до певного простору де «всередині» поєднане все.

Ми можемо додати, що туризм теж приймає участь в процесі формування так званої «уявної спільноти».

Тим паче, що туризм по-перше, це не просто переміщення, а обов’язково циклічне (від дому кудись і повернення додому).

По-друге, туризм це добровільне переміщення (на відміну від службового відрядження), а це зумовлює готовність до позитивного ставлення до нового і бажання знаходження спільного.

І тут постає дві проблеми.

Перша, від туриста вимагається пристосування до нового середовища, де він за умовами туристичної діяльності, перебуває тимчасово. А це в свою чергу, стимулює девіантну поведінку, можливість проекспериментувати, перевірити свої можливості. Фактор тимчасовості не примушує його засвоювати норми поведінки нового середовища, як при еміграції. Турист може дотримуватися норм поведінки свого середовища, хоча вони можуть вступати в суперечку з місцевими нормами (релігійними, кліматичними, мовними, етнічними). Може сформувати зовсім нові, про які він можливо мріяв, або знав та хотів спробувати але під впливом соціального контролю не наважувався застосувати. І нарешті третій варіант – спробувати засвоїти нові норми хоча б «не на завжди». Тут виникають «курортні романи», дрібні крадіжки з готелів рушників та мила, або нічні прогулянки по кладовищу. Як наприклад у Львові, пропонують нічні екскурсії по Личаківському кладовищі. За 80 гривень дві години екскурсоводи проводять вас серед поховань видатних діячів минулого [4]. Або ж використовуючи цю тягу до незвичного, під час туристичної подорожі, готелі пропонують поселитися в апартаментах на дереві, на маяку або в діжці, готель та ресторан вироблені з льоду). Продають так звані «tree-house» – набір напівфабрикатів для побудови куреню [5].

Друга проблема, пов’язана з тим що присутність туриста може суттєво вплинути на чийсь життєвий простір, порушуючи його сталий, буденний спосіб життя. (Умань – хасиди в хаті – хазяї у сараї.) Туристи утворюють нові соціальні відносини, нетипові для місцевої громади, де вони тимчасово знаходяться. Турист провокує девіантну поведінку оточуючих. А це може бути перебільшена улесливість, бо турист розглядається як «ГІСТЬ», але проплачений характер гостинності може привести до підміни соціальних ролей «гість» – «господар». Це може сприяти розвитку рабської поведінки серед обслуговуючого персоналу. Що в свою чергу сприяє втраті культурної гідності обома учасниками процесу.

Туризм може стимулювати розвиток азартних ігор, проституції та пияцтва, шахрайства. Також певним чином, туризм можна розглядати, як детермінатор злочинності. Турист незнайомий з місцевими ризиками, з певними традиційними стандартами поведінки та культурними цінностями це може привести до певних ненавмисним порушень, хоча інколи, як показує досвід, порушення відбуваються навмисно.

Турист є легкою здобиччю шахраїв і грабіжників у нього завжди є гроші, він погано орієнтується на місцевості, його дії можуть носити провокуючий характер. А це в свою чергу, інколи призводить до протестів місцевого населення проти туристів. Достатньо згадати трагічні події на Балі, де терористичні дії, місцевих екстремістів, були спрямовані в першу чергу проти туристів, які на їх думку знищують місцеву культуру.

Наведені особливості туристичної діяльності вимагають врахування в процесі планування організації туристичного обслуговування Євро 2012.

1. Шрейдер Ю. А. Ритуальное поведение и формы косвенного целеполагания / Шрейдер Ю. А. / Психологические механизмы регуляции социального поведения. – Москва: Наука 1979 г. – С.105.
   
2. Див. Замятин Д. Н. Географические образы в гуманитарных науках / Замятин Д. Н. / Человек. 2000. № 5; Он же. Феноменология географических образов // Человек. 2001. № 3.
   
3. Див. Anderson В. Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism: Verso. -London, 1991.
   
4. Див. Газ. Комсомольская правда в Украине, 4 февраля 2008г., стр.4. www.travel.ru
   

УДК 930.85:911.3:30