Geum.ru

Поезія

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   67

А радіо не збрехало





Реве та стогне заметіль

Кінець листопада… У вікна ще заглядає ранковий морок. Сиві густі хмари зависли низько, низько над притихлими хатами, сіючи дрібну набридливу мокву. В селі у таку пору тихо і глухо.
Люди вбивають час перед телевізорами у своїх затишних оселях. Вже кілька тижнів не стихає дощ і непролазна липуча грязюка затоплює стежки, вулиці і дороги. Всюди, де зробив колію віз або якийсь інший транспорт, їхні сліди залила багнюка. Не пройти, не проїхати, ніяк не обминути їх. Холодно, вогко, не затишно і нудно…
В такий час Сарненське Полісся ніби вимирає. В мокрих селах, тільки білі нарядні хати вирізняються на мокрій темно-коричневій блискучій від води глині, якимись потворами оголених кістяків химерних віток шумлять оголені дерева. Куди не глянеш- всюди по коліях, борознах, низинках лугів розходиться річечками дощова вода. Ох і неприємно в цей час на Поліссі !…
Люди зустрічаючись, ділилися тривожною новиною; радіо казало, що на сьогодні оголошено штормове попередження – буде снігова буря. Але ніхто в це не вірить, посилаючись на те, що радіо бреше, вкотре безбожно бреше… До обіду навіть дощ притих, піднявся вітерець, хмари ніби вище піднялися і посвітліло трохи. Аж тут, вже смеркло вітер подужчав і посипала густа, дрібненька снігова крупа. Вітер хутко по небу гнав білясті хмари, які нависали над самою землею, торкаючись верхівок тополь. Вітер все дужчав… І ось вже небо і земля злилися в суцільній млі снігового смерчу пороші і непроглядної темної ночі.
Розгулялася завірюха. За вікнами на всі голоси почала стогнати, завиваючи, хурделиця. Беззахисні, оголені дерева лунко потріскуючи тремтіли на скаженому вітру. Шалено бились у дворах хвіртки, а від церкви було чути приглушений, тривожний гул дзвонів. Вітер- дзвонар здавалося попереджав про якусь невідступну біду…Ось тобі і штормове попередження; виявляється не збрехало радіо.
Буря налітала поривами, то стихала, то зненацька, немов дикий звір, що вирвався з темних , непрохідних поліських хащ , зі всієї сили несамовито ганяла сніг над дахами, зриваючи стріхи принишклих хат. А у тісних закутках свистіло, гуділо і стояло таке виття, наче якась страшна потвора спустилась на землю судити людей, і димар мов підспівував тій гидкій космічній потворі. Щось моторошне і жалібне вчувалося в цьому диявольському танці оскаженілої природи…
Заметіль хурделила всю ніч і цілісінький день. Старші люди з переляку били поклони і казали, що такого пекла ще не бачили скільки живуть і здавалося, що не буде кінця цій лютій силі, і цьому моторошному безкінечному завиванню.
Тільки надвечір завірюха стихла. Низькі хмари, випорожнившись від снігу, піднялися вище. Хоч і надходив вечір, надворі посвітліло і тільки тепер перед очима поліщуків відкрилися результати лютого хазяйнування оскаженілих сил поліської природи.
На вулицях, у подвір”ях навколо садиб і вздовж парканів височіли гори снігу з найхимернішими вершинами і такими архітектурними прибамбасами, які б не зміг придумати найталановитіший скульптор…
…Ось так зима повноправно прийшла на Полісся , люто заявивши про свої законні права..


Катеринівське пекло


Савчин О.М.

Що таке Білі Сарни, мало хто знає. Лише найбільш свідомі можуть пригадати, що тут наприкінці  30-х рр. ХХ ст., за часів ІІ Речі Посполитої Польської, був… концентраційний табір.

У табірній епопеї українства Білі  Сарни  займають особливе місце. Адже цей концтабір призначався переважно для свідомих українців. До того ж, він існував в умовах держави, яку аж ніяк тоталітарною не назвеш. Тогочасна Річ Посполита була помірно демократичною країною. Однак за своєю суттю Береза Картузька і Білі Сарни не дуже різнилися від радянських та фашистських концтаборів. Тут тримали людей, «політично незручних» для держави. Причому часто їх тримали без судового вироку.

Табір був облаштований наступним чином. По його периметру було протягнуто п’ять рядів колючого дроту, за ними широкий рів із водою, далі — дротяна огорожа з високою напругою. На кутах внутрішнього двору стояли п”ятиметрові дерев’яні вежі з кулеметними гніздами. Табір, в якому утримували 250—300 в’язнів, стерегли близько 200-т поліцаїв з вівчарками. Так що втекти звідти було проблематично.

Умови життя в таборі були направду жахливі. Все робилося для того, щоб в’язні довго не могли витримати. Вони носили полотняну одежу з круглою полотняною шапкою. На ногах — дерев’яні черевики. На спині — номер розміром 20 на 20 см. Менший нашивали спереду на лівому рукаві. Ув’язнені на виклик замість прізвища називали лише свій номер.

Щоб там не писали історики, але найбільш “живу” картинку дають очевидці або ж навіть самі учасники.

Ось як про  цю тюрму згадують очевидці”

 



Вишка в Катеринівці 1938рік

Весна 1939 року. Вирок просвітянам Сарненського куста винесено в повітових Сарнах. Женуть їх етапом пішки в напрямку Немович, до невеличкого села Катеринівки- в тюрму “Білі Сарни”. По дорозі „навішують”  все нових і нових арештантів. Невільне „товариство” росте. Росте і число поліцейського супроводу.

Тюрма серед боліт і лісу …  Допити у слідчого. Допити у прокурора. Тіснота. Духота. Гумові кнути… Спирт в легені через ніздрі… Олівці… Двері… Дошка… П’яти … Все — по свистку. Митися — бігом. Від миття — бігом. До уборни — бігом. З уборни — бігом. На сніданок — бігом. До роботи — бігом. На повірку — бігом. Обідати — бігом. Від обіду мити посуду — бігом. З чистою посудою — бігом.  На роботу — бігом. З роботи знову — бігом. Вечеряти — бігом. З вечері — бігом. Їсти гарячу, аж киплячу юшку — бігом. Поки останні одержали пайки, перші все з’їли. Все по свистку. Бігом до води. По обох боках усіх проходів стоять поліцаї з гумами та кийками з крючками. Бігом … Бах, трах, бах … Кого зачеплять … Маса живого м’яса… Кожний над головою несе повну посуду. Лізе один на одного. Гаряча юшка тече по головах та спинах людей. — Бігом!… Бігом!…Бах, трах, бах… Хтось падає, його толочать сотні дерев’яних черевиків. Падає другий, третій, четвертий, п’ятий … Росте ціла копиця живого м’яса. По ній сунуть сотні черевиків. Нараз копиця росте аж до стелі. В один мент спадає і розлітається … Все по свистку… Десяток потолочених доходяг та інвалідів лежать нерухомо. До них підбігають поліцаї з гумами та кийками.— Бігом!…. Бігом!…І так цілий день. І так цілий тиждень. І так другий місяць, третій, четвертий, п’ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев’ятий… В камерах по сорок людей, як оселедці. На голих сінниках, на цементній підлозі. Вікна позабивані дошками. Духота, сморід. „Параша” вічно переповнена, бо надто мала. Вночі не дозволяється виносити. Люди корчаться від болів сечового міхура. Порізані сирцем ноги понапухали і гниють. Інколи для пом’якшення сирцю видають дьоготь. Від дерев’яних черевиків відстає від тіла шкіра на п’ятах та підошвах. Нема змоги зробити й один крок, а тут тобі — „Бігом!…” До роботи запрягають по 5 осіб до великого військового воза. Один чоловік за „шофера” коло дишля, а решта — пхають. На вози навантажують повно землі чи іншого вантажу. Воза треба везти по піску або болоту цілий кілометр, до залізничної вітки. Колеса грузнуть в піску по колодки. Від напруженої праці очі вилазять з орбіт. Коло кожного воза польський „комендант”. Лупить гумою, б’є ногами, прикладом, коле в спину багнетом. Голод. Бруд. Літом — задуха, зимою — холод. Харч: вранці півлітра води-кави, на обід — три чверті літра ріденького супу, на вечерю — три чверті літра води-супу та 400 грам тухлого, липкого, як земля, чорного хліба. Цей хліб і був одинокою поживою. Харчові пакунки заборонено одержувати і про це не було відомо поза табором. Люди, не знаючи про заборону, присилали передачі, арештанти підписувались, що одержали і ці пакунки прямували до печі. У цій поліській тюрмі була ще й „дубина”. Це — карцер, влаштований з колишніх гарнізонних льохів на картоплю. Підлога в карцері була вимощена „котячими лобами” (дике каміння). Джерелом світла служила маленька продухвина для картоплі. Жодного обігріву, сморід, задуха і мокрота, маса щурів та мишей”- таке   катеринівське пекло терплять в”язні в тюрмі “Білі Сарни”…