Поезія
| Вид материала | Документы |
СодержаниеБезправний і без вини винуватий… |
- Україна: поезія тисячоліть: Антологія, 26.28kb.
- Пугачов Володимир Григорович Нестримна пам’яті ріка (поезія, пісні) книга, 1290.94kb.
- На зламі ХІХ-ХХ ст російська поезія, як І західна, теж переживає бурхливий розвиток., 284.56kb.
- Фонетична І граматичнаструктурамов, 881.2kb.
- Конкурс проводився у номінаціях: проза, поезія (секція літературної творчості), журналістика, 2146.69kb.
- Конкурс проводився у номінаціях: проза, поезія (секція літературної творчості), журналістика, 2146.69kb.
- Українська поезія Криму, 140.26kb.
- Поезія Ліни Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів // урок, 37.35kb.
- Літературна кіровоградщина литературная кировоградщина поезiя проза гумор сатира публiцистика, 1632.69kb.
- Поезія І містика, 104.74kb.
Безправний і без вини винуватий…
Те життя ми називаємо минулим, воно не доцвіло і ті полеглі душі в ту жорстоку братовбивчу криваву пору теж мали живі обличчя, а їх стер з лиця землі нещадний шквал буремної жорстокої війни.
Савчин О.С. розстріляний тільки за те, що вірно і самовіддано служив селу.
Кінець зими 1944 року. Рівненська тюрма НКДБ №1. Сира, темна з цвіллю на стінах, тісна камера. Од дверей до вікна, од вікна до дверей монотонно відмірює кроками останній відтинок свого життя Немовицький голова Савчин Олексій, по сільському Лексий Лойничин… Скільки разів пройшов сюди-туди, а вона, ця відстань ні коротшає, ні довшає. З кожним кроком коротшає лише його життя- неспокійне, напружене, кипуче в розквіті років , якого всього пройдено 44 життєвих кроків. І ось надходить той час, який неможливо відміряти кроками й це життя обірветься, як яблуко під час буревію: впаде і покотиться нікому не потрібне…
П”ять кроків до дверей, п”ять кроків до вікна…
Сьогодні вранці в камеру через заґратоване віконце, без скла, залетів свіжий вітерець, який заніс відчайдушно-тужливий вигук сина Макара :
-Батьку де ти?…
Мабуть причулося,- подумав,- бо ж серце ниє , а через нього й голова не витримує.
Що ж прийде в цю камеру раніше; воля, чи смерть? Кінець наближається, але який кінець?… Вкотре приходить думка, як то прикро бути невинною жертвою війни, останнім “куском” нікому не потрібного людського м”яса… Ти приречений на смерть лише за те,що тебе обрала сільська громада своїм головою і якій ти намагався вірно, чесно і самовіддано служити, адже село залишилося не спаленим, жодного юнака або дівчину не вивезли до Німеччини, ніякого спротиву Червоній Армії село не чинило. Навіть жодного “доносу” з села слідство не мало. За що ж тоді смерть? Чому ж такий вирок? – “… за пособничество немцам – расстрел!”… Яке пособництво німцям? Коли обраний громадою і служив селу, а не окупантам. Хіба ж була ще якась, крім німецької, влада? Прикро і боляче помирати ні за що, ні в чому не винуватим. Хіба ж то злочин – служити селу? Але хіба можливо доказати свою непричетність до злочину, коли наперед твоя участь визначена, а доля приречена на смерть незалежно від результатів слідства… Не може бути виправданий безправний і без вини винуватий…
Вчора в кабінеті “опера” проводився допит. Його “трійкою” засудили до “розстрілу”…. Завтра наступить кінець!… А перед очима стояла Дарка, його Дарка. Як вона виживе? – чи зможе сама-єдина “підняти” і вивести у люди четверо підлітків – донечку Паланю , синів Василя, Макара та наймолодшого Йвана? Чи не постраждає найстарший Йосип, який воює з німцями в лавах радянської армії? Чи не розстріляють і їх нещасних через нього?…”
П”ять кроків до вікна, п”ять кроків від вікна….
І ось вже його ведуть на страту…
“Батьку! Куди тебе ведуть!?- Лексий почув відчайдушний, повний туги, вигук сина Макара.
- Значить вранці, там, в камері не здалося, то все-таки був голос його сина – розпачливо промайнула думка.”
Озирнувся, знайшов очима в натовпі проводжаючих рідне обличчя, перехрестив руки на грудях; таким чином пояснив, що його ведуть на смерть…
Сіру колону приречених на смерть арештантів пригнали до невеличкого парку посеред Рівного… Зупинили біля заздалегідь приготовленого урвища. Вишикували вздовж ями…
Востаннє пролунала для арештантів команда: “П”ять кроків назад!… Вогонь!”
І все…, шагнули у вічність .
” ЧИ Ж ТО ХОДИТЬ ЛЮДСЬКА ДОЛЯ ПРЯМИМИ СТЕЖКАМИ”
В період тотальної руйнації всіх усталених господарсько-адміністративних зв”язків на теренах СРСР. Коли великі заводи, які ще недавно були своєрідними державами в державі, на яву перетворювались у зруйновані мертві корпуси з розбитими вікнами, невтомному генератору ідей, переконаному телевізійнику Наконечному Й.Ф. прийшла ідея створити телемовну регіональну компанію.
В період тотальної руйнації всіх усталених господарсько-адміністративних зв”язків на теренах СРСР. Коли великі заводи, які ще недавно були своєрідними державами в державі, на яву перетворювались у зруйновані мертві корпуси з розбитими вікнами, невтомному генератору ідей, переконаному телевізійнику Наконечному Й.Ф. прийшла ідея створити телемовну регіональну компанію. Ніщо в житті не виникає просто так. Кожна, що відбувається є наслідком певної причини. Першопричину появи “десятки” на Рівненщині потрібно шукати ще в тих далеких післявоєнних сорокових, в родині Наконечних, ду у 1938 році в Немовичах народився Тодік, який в майбутньому стане основним подразником телевізійного неспокою. Маючи за плечима складну і трагічну долю, ніщо не зламало його; ні тяжка та тривала хвороба відданого товариша – коханої дружини, самовіданна боротьба за її життя та тяжка втрата і тогочасний суспільний безлад, запропонував створити своє незалежне телебачення.
Перші кроки “десятки” були непомірно тяжкими. Давалася взнаки відсутність професіоналізму, сильної команди однодумців, слабка технічна база і головне брак коштів. До того ж, разом з цим “бедламом” вливались в наші голови і ті елементи “вільного світу” у вигляді кіно- та відеопродукції. Масово росли відеосалони і лотки прокату, продажу копій аудіо і відео.
Саме в такому середовищі почалося створення регіональної телемовної компанії. Технічна база була абсолютно відсутньою. Робота велась на декількох орендованих відеомагнітофонах та відеокамерах. Був навіть “шедевр радянської епохи” ВМ-12, який постійно перегрівався і самовільно викидав касету…
А життя випробовувало знов і знов. Гроші з”їла інфляція. На Рівненський десятий частотний канал націлилися потужна україно- американська спільна телекомпанія “ISTV” зі штаб – квартирою в Києві. Рівненці її пропозиції не прийняли…
Першопрохідцям завжди важко. У кожній справі. Але як тільки канал заявив про себе в ефірі, а це почалося 2 березня 1992 року з репортажу про діяльність дитячого садка №3.якого було обрано тільки через те, що в ньому працювала музичним керівником майбутня телеведуча “Десятки” – Стельмащук Світлана Федорівна /донька Наконечного Ф.Й./, як інтереси діячів від політики до каналу стали очевидними. Проте засновники “Десятки” добре розуміли, що єдинна телекомпанія може стати ласим шматочком для політичних сил то ж обрали повний політичний нейтралітет і ніяких матеріальних благ. Завдяки впертості, стійкості і мужності засновників “10 канал” не став кишеньковим.
Уже в перші роки роботи роботи в ефірі, Рівненське місцеве телебачення стало неабияк популярним. Районні центри, куди сигнал “Десятки” не доходив, стали проявляти зацікавленість, щоб мати його й собі.
Ретрансляція програм була дозволена в межах Рівненщини. Залишалося вирішити суто фінансові і технічні проблеми. З передавачами і частотними телевізійними каналами для них. Якщо в радянські часи передавачі були величезним дефіцитом, то в Україні – жодних проблем.
“Гроші на бочку” – і нема питань.
Унікальним з технічних позицій був вихід програм “Десятки” в місті Сарни. Відстань до цього поліського районого центру майже 90 км. Для передачі відеосигналу в таких випадках використовуються радіорелейні лінії зв”язку, які коштують “порядні” кошти і необхідні солідні споруди. Тому, прикинули, подумали і при допомозі спецантен зі спеціальними підсилювачами вдалося “зловити” отой антопільський сигнал в Сарнах…
Багатьом рівнянам поява в ефірі програм “10 каналу” стала несподіваним дивом. Зрозуміла реакція на таку новину: будь-що “ловити” цей канал на своєму телевізорі. Що ж робити?, коли потрібна спеціальна антена…
Відомо ж всім, що по своїй натурі поліщуки народні умільці- активно взялися за справу, використали доступні залізяки на антену, а кабель “свиснули” з трипрограмної мережі колективного телебачення. Цього кабелю на горищах багатоповерхівок напутано тьму… Почався масовий перехід на новий канал- правда після цього цілі багатоповерхівки залишилися без колективного телебачення. Не було трьох каналів, зате був ”Десятий”.
“Завдяки” такому масовому переходу, місцева влада змушена була вирішувати цю телевізійну проблему. Результат був позитивний. Рівненчани отримали чотирьохпрограмне колективне телебачення, де в програмі вже був “Десятий канал.”
Матеріал запозичено з книги Наконечного Ф.Й. “Телевізійними стежками”.