Geum.ru

Поезія

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   67

ссылка скрыта


ссылка скрыта

Історію, як би не підтасовували і перекручували, однак повністю змінити неможливо. Бо вона, як і правда свята. Але так вже склалося, що нас поліщуків навчали всіх історій; середньовічних, новітніх, зарубіжних і радянських..., а от до своєї рідної чомусь "руки не доходили".  А та скупа хронологія історичних подій не дає навіть уявної картини того минулого людського життя . Тому прийшлось перелопатити величезну кількість старих книжок, щоб знайти бодай якийсь опис очевидців про життя нашого сарненського краю понад століття тому, коли він перебував у Речі Посполитій...
     
    В моєму рідному селі Немовичі  стоїть дерев"яна православна церква святої Параскеви Сербської; як розповідав моєму батьку його дід, щоб запам"яталося її будівництво, кожен житель, навіть діти, мусили принести камінь у закладку фундаменту.
      Населення села складалося переважно з "тутейших". / у глухих поліських нетрях на запитання під час перепису, якої вони національности,  відповідали, що вони „тутейші" (місцеві). . „Тутейші" - це означало, що вони 1) не-поляки; 2) православні/. ..
    Тільки на Вигоні жило декілька єврейських сімей. Мешканці села в основному  поєднані між собою родинними зв"язками; були вихідцями з тих великих  старовинних поліських родів, що й збереглися до цих пір; Ковпакових, Савчиних, Приймакових, Жукових, Кратових, Кіркових ,Ковальових і Соловйових...
        Селянські землі простягалися по вузенькій долині берегів Язвинки, з обох боків обрамлених панськими лісами. Пасовиська не було, тому для випасу худоби орендували у пана луги. Заробітків було мало, фільварки і рудні доходи не приносили. Єдине що виручало селян-це тваринництво. Годували телят і бичків, щоб восени продати, купити гасу, солі і виплатити податки...
ссылка скрыта      В хатах дерев"яної підлоги не було, була мазана глиняна долівка. Вікна були маленькими. Вся сім"я; старі і малі спали на печі. Взимку в хату заносили народжених телят з ягнятами. В сінях сиділи кури. Головне місце в хаті займала величезна піч, а за нею запічок, де й спали. Коминів не було, бо за них треба було платити податок. Дим виходив в сіни а звідти через щілини на дах. В кутку стояв величезний стіл. Попід стінами стояли лави, які приставляли під час обіду до стола, а вночі на них спали молодші члени сім"ї. З другого боку біля дверей стояла полиця для посуду, в кутку ще стояли кочерга, рогачі і березовий віник. Не дивлячись на таку бідноту, на стіні проти дверей висіло з десяток, обрамлених рушниками, ікон. Повсякденний одяг висів на жердці біля печі, а святковий зберігався у скринях і сундучках....
   Основною стравою селян була картопля варена або печена, в обід капусняк і варена картопля. Ввечері печена картопля з смальцем та квашеною капустою,соленими огірками, а інколи з грибами... Варену картоплю, яку не з"їли, ставили у піч, там вона припікалася, її потім
ссылка скрытаїли з кислим молоком. По святах варили вареники з картоплею і сиром, а у пісні дні  до картоплі варили юшку з грибів, яких в тогочасних лісах було вдосталь... Однак недоїдання і голод були звичними для поліщуків. Про це навіть писав польський часопис "Наше життя",який  видавався на українській мові. А з трибуни сейму лунали заклики допомогти знедоленим поліщукам Сарненського повіту. Ця газета вустами волинського посла  Польського Сейму ,розповідала про те, як в Немовичах, біля примітивного вітряного млину І. Баєчко розповідав, що в Сибіру, де він був декілька років і годував там свиней, що якби тим свиням давали їсти те, що їдять  немовицькі діти, то ті свині від такого корму поздихали б. Біля того млина, край села є халупи, в яких сім"ї  хліб бачать тільки на великі свята, бо на їхньому полі родить тільки картопля.
     Посол  Польського Сейму від Волині Юрій Тимощук, виступаючи перед парламентарями у лютому 1924 року, жахав їх страшними фактами із життя селян поліського краю, який він відвідав, щоб особисто переконатися про їх життя: "Жахливо побувати в кількох хатинках Зносич. Зайшов у двері висотою трішки більше метра, є віконце менше від ліктя. І в цій буді, розміром 3 м. на 4, живе 12 душ. Перед входом у цю халупу на снігу стояла боса дівчинка- на лютому морозі боса. На печі сиділо 6-малих, зовсім голих дітей. Їхня їжа- юшка з гнилих буряків і редьки, посипаних вівсом. Мати лежала на лаві, ледве рухалась. А батько, якби його поклали в труну, ніхто б не впізнав, що це жива людина. Так живуть в кожній другій хаті ...Школа в Немовичах зимою, у великі морози  пустує бо всі діти босі... Я побував у всіх селах повіту і всюди злидні, голод і черевний тиф."...
    Жодна хронологія не зможе відобразити таких жахливих сцен з життя поселень поліського краю:  "Я бачив похорони - пише посол Сейму у 1926 році - спостерігав, як за труною, відспівуючи псалми чимчикував босоногий дяк, хоча вже була пізня осіння пора,як розмахував кадилом  у рваній рясі і взутий в постоли піп. Босі, одягнені в страхітливе лахміття батьки так побивалися за своїм синочком, аж серце заходилося від жалю.За ними тупцювали, високо перебираючи посинілими від холоду  ноженятами, ще шестеро дитячих кістяків. Несподівано до цієї страшної процесії підійшов якийсь молодий панич і простягнув дітям окраєць чорного хліба. Діти, мов горобці накинулися на хліб, геть забувши про похорон. Вони відстали від процесії далеченько, ковтаючи на ходу хліб, заплакані побігли, наздоганяючи домовину братика"...
      Про те, що українським священикам польська влада не симпатизувала, писав  часопис "Наше життя" за 1922 рік. В одному з номерів повідомлялося, що православний священик разом з дяком і церковним старостою ходили заробляти на сусідні польські землі- косити і молотити збіжжя. Довідавшись, що один з косарів священик, пан пошкодував його і дав віз пшениці, відправивши додому"
   Ось так жили наші пращури сто років тому. Погані землі і відсутність робочої худоби,примітивні соха і рало з дерев"яною бороною не могли витягти селян з голоду і злиднів, які гнали сільських батраків у міста, проте  не рятувалися, бо і там панувало безробіття...

У наш час, цей край –   Полісся – край неймовірної первозданної краси знаходиться на краю загибелі. Ліси, порослі віковими дубами, соснами і ялівцем вже не просочені цілющим хвойним ароматом чистого повітря.Густий підлісок з кущів малини та ожини не гірше будь-якого сторожа вже не охороняє колючими гілками лісові таємниці. 

 Великі ягоди чорниці та суниці не лише смачні ласощі, але і скарбниця природних антиоксидантів. Полісся – край унікальних боліт.  Непрохідна трясовина, байдужа чорна водна глибина повна нерозгаданих таємниць, загрозливий гул болотних газів, що викликає в душі незрозумілий первісний страх.

Таким було наше Полісся зовсім недавно. Тепер тут уже майже не залишилося  боліт – меліоратори знали свою справу дуже добре. На торф’яних полях якийсь час  збирали непогані врожаї картоплі або буряків. Але зараз відбувається щось неймовірне:  ці землі просто перестають плодоносити. Хіміки й біологи б’ються над розгадкою, досліджують склад мікроелементів, використовують добрива та стимулятори росту, однак природа насміхається над невдалими фахівцями, стійко зберігаючи свої таємниці. Екологи обмірковують процес зворотного заболочування спустошених територій. Але  непоправної шкоди вже завдано.  І ця “істота розумна” на цьому не заспокоюється. Вона хоче добре і затишно жити. Homo sapiens зелену травичку й густе листя – не потребує, потрібні асфальт, бетон і вічні надмогильні пам”ятники з граніту…

ссылка скрытаМожливо унікальна болотиста низовина Полісся тому й так довго  існує, що тут близько до поверхні земної кори знаходяться поклади граніту. Походження цього міцного будівельного матеріалу до цих пір викликає суперечки серед учених, граніт ніде не знайдений на інших космічних тілах у Сонячній системі і вважається візитною карткою планети Земля.



Але сучасних поліщуків практично мало хвилюють космічні та інші проблеми. Їм потрібні будинки і дороги. І ось тишу болотяних трясовин стрясає гуркіт вибухів динаміту – інтенсивно ведеться промислова розробка покладів граніту. А тут причаїлася знову чергова невидима небезпека – радонова. Вчені знають про радон давно і немало, але ця тема чомусь  з незрозумілих причин обговорюється рідко і залишається маловідомою.

Ще зі шкільної лави ми знаємо- Радон – інертний газ, радіоактивний, найважчий з усіх, накопичується біля поверхні землі, залягає в її надрах.  Отже особливої ​​шкоди здоров’ю наносить радон у житлових приміщеннях. Накопичуючись на перших поверхах будинків і в підвалах, він може потрапляти і всередину організму, де схильний накопичува-тися. Невисокої тривалої радіоактивності цілком достатньо для набуття злоякісних новоутвореннь, викиднів і безпліддя.

Отож радіоактивні опади, що випали над Поліссям після вибуху на Чорнобильській атомній станції – малесенька часточка в порівнянні з постійним випромінюванням, що виходить із розроблюваних гранітних кар”єрів по всьому Поліссю.

Можливо саме через це 

Полісся нічим не хизується на відміну від Галичини

ссылка скрыта

Поліський край-остання територія

Зовсім випадково  у районній бібліотеці, переглядаючи старі газети, натрапив на статтю Ю. Андруховича  “Остання територія” в часописі “День” за 13 січня 1999 року.

Я сам родом з Полісся,там поховані мої прародичі. Походжу від  тої “Останньої території”- землі, яка нічим не хизується на відміну від  Галичини. Може й саме  тому  на всі сто і навіть з лишком відсотків погоджуюсь з твердженнями Ю. Андруховича.

Отже -