Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів

Вид материала

Документы

Содержание Формування мережевих структур в умовах глобалізації Список використаної літератури Сутність глобалізації та її вплив на світову торгівлю Різке прискорення процесу формування глобального ринку Нормативно-правові засади вдосконалення корпоративного управління в банках україни в умовах світової фінансової кризи Особливості фінансово-кредитної підтримки малих та середніх підприємств в умовах кризи

Подобный материал:

• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.

ФОРМУВАННЯ МЕРЕЖЕВИХ СТРУКТУР В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


До особливих умов сучасного стану суспільства, що сприяли новій хвилі розвитку мережевих структур, слід віднести зміну системи цінностей людини, інтернаціоналізацію та глобалізацію економіки, науково-технологічну революцію та формування інформаційних технологій. Глобалізація – це формування міжнаціональних (світових) мережевих структур, які на сьогодні еволюційно руйнують міцні внутрішньодержавні відносини всередени країни. Глобалізація охопила всі сфери економічної діяльності, в тому числі й такі специфічні методи перерозподілу світового національного доходу, як створення різного роду вільних економічних зон, досить розширеної мережі фінансових посередників тощо. Глобалізація товарообміну та руху капіталів як у натуральній, так і у фінансовій формах сформувала ситуацію, в якій держави не встигають за створенням наддержавних контролюючих органів, здатних регулювати означені процеси. Тобто держава, як визначальна форма ієрархії, не спроможна охопити і впорядкувати глобальний обмін між економічними агентами, що, звісно й продукує появу мережевих ланок. Створення інформаційних технологій дозволяє приватним особам легко та мобільно управляти переміщенням фінансових ресурсів без адміністративного супроводу. А зміна цінностей в усвідомленні людиною економічної свободи, незалежності від держави, яка поступово втрачає свою автентичність, сприяє використанню глибинної її ініціативи задля реалізації своїх інтересів через мережеві відносини. Сукупність цих обставин і створила сприятливе середовище для утвердження хаотичності (тобто мережевості) та подальшого розвитку еволюції ієрархічних структур.

Сьогодні компаніям доводиться здійснювати господарську діяльність в умовах глобалізації, що спричиняє зміни в характері конкуренції, яка набуває рис глобальної і за якої компаніям доводиться конкурувати між собою на глобальному ринку, а не на окремих національних ринках. Адаптація до нових умов конкуренції вимагає від компанії розробки нових стратегій побудови господарського процесу, пошуку нових конкурентних переваг. В умовах глобальної економіки такою конкурентною перевагою може слугувати інформація.

Інформація, яка надходить з різних ринків, дозволяє оперативно пристосовуватися до умов глобальної конкуренції, таким чином впровадження стратегії «згори-вниз» є недоречним в умовах постійно змінного середовища та різної ринкової динаміки. Саме тому вирішальним фактором виступає інформація, яка надходить в конкретний час з конкретного місця. Інформаційні технології дозволяють одночасно децентралізувати надходження такої інформації та інтегрувати її за допомогою гнучкої системи.

Дана структура, ігноруючи кордони, дає можливість дрібним і середнім фірмам контактувати з великими корпораціями, формуючи мережі, що дозволяють невпинно впроваджувати інновації та здійснювати адаптацію. Саме нові інформаційні технології відіграють в даному питанні важливу роль, дозволяючи такій гнучкій, адаптивній моделі фактично працювати. На думку японського науковця К. Імаі, мережева модель ближче до досвіду японських корпорацій, а не американських компаній, які як правило дотримуються старої моделі єдиної глобальної стратегії, і саме мережева модель організації бізнес-процесу є фундаментом конкурентоспроможності японських фірм.

На основі досліджень японських і американських мультинаціональних корпорацій, японський науковець К. Імаі стверджує, що процес інтернаціоналізації ділової активності реалізується фірмами по трьом різним стратегічним шляхам. Перший і найбільш традиційний представлений стратегією ведення операцій на безлічі внутрішніх національних ринках компаніями, в які інвестовані капітали з закордону. [1; 312]

Друга стратегія націлена на глобальний ринок і передбачає організацію різних функцій компанії в різних країнах, за умови, що дані функції інтегруються в ретельно розробленій глобальній стратегії.

Третя стратегія, характерна для найбільш передової економічної та технологічної стадії, заснована на мережах, що перетинають кордони. При використанні даної стратегії, компанії, з одного боку, пов’язані з великою кількістю внутрішніх національних ринків; з іншого боку, ці різноманітні ринки обмінюються інформацією між собою. Компанії не контролюють ринки ззовні, але скоріше намагаються інтегрувати свої частки ринку та ринкову інформацію, ігноруючи державні кордони.

Таким чином, у старій стратегії прямі іноземні інвестиції націлені на досягнення контролю. У новій стратегії інвестиції націлені на розбудову мережі відносин між компаніями, які здійснюють свою діяльність у різному інституціональному середовищі.

Список використаної літератури

1. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Пер. с англ. под науч. ред. О. И. Шкаратана. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 608 с.
   

Козка Вікторія Миколаївна

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, м. Київ


СУТНІСТЬ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СВІТОВУ ТОРГІВЛЮ

Інтернаціоналізація господарського життя розвивається протягом багатьох сторіч. Майже протягом всього цього довгого процесу його головними учасниками є національні економіки, політично організовані у формі держав. Глобалізація як якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, стала можлива на основі індустріалізації більшої частини країн світу, радикального поліпшення й здешевлення транспортної інфраструктури й засобів зв'язку, інформаційної революції, безпрецедентного розширення й поглиблення на цьому ґрунті міжнародного поділу праці, перетворення ТНК у вирішальний фактор розподілу інвестицій, технологій і зайнятості у світовому масштабі й, нарешті, кардинальної лібералізації міжнародного переміщення товарів, послуг і фінансових ресурсів як у розвинених, так і в регіонах, що розвиваються. Ступінь економічної, екологічної, науково-технічної, правової й інформаційної взаємозалежності національних господарств досягла такого рівня, при якому склалися небачені в минулому сприятливі умови для полегшення трансграничних переміщень товарів і послуг, для закордонного прямого й портфельного інвестування капіталів, для міжнародної міграція трудових ресурсів. Все це підвищує загальний рівень економічної відкритості національних господарств як розвинених, так і країн, що розвиваються. На такому загальному тлі набагато легше створювати регіональні торгово-економічні союзи, чим двома - трьома десятиліттями раніше, не говорячи вже про міжвоєнний період.

Глобалізація об'єктивно веде до розмивання й знецінення звичних регулюючих функцій національної держави, що уже не може настільки ж ефективно, як раніше, захищати національну економіку від небажаних зовнішніх впливів. Вона тим більше не в змозі регулювати ті економічні, соціальні й культурні процеси, які виходять за межі національних перетворюючись із міжкраїнних, що більш-менш ефективно регулювалися державами в однобічному або багатобічному порядку - у глобальні, знаходять самостійність і стають майже нерегульованими. Національна держава поступово втрачає можливість самостійно справлятися з нахлинувшими на неї економічними, екологічними, соціальними, науково-технічними й іншими проблемами. І тому прагне об'єднати свої зусилля із зусиллями інших, як правило сусідніх, країн. Звідси тяга до регіональних співтовариств у надії, що разом вдасться легше протистояти зростаючим небезпекам. "Регіоналізм - один зі способів упоратися із глобальною трансформацією, оскільки більшості країн бракує сил і коштів для того, щоб здолати такі проблеми на національному рівні" - відзначає шведський політолог Бъерн Хеттне. Таким чином, і як позитив, і як негатив глобалізація явно стимулює масову регіоналізацію світового ринкового простору. Це одна з основних причин того, що в останні півтора-два десятиліття піднялася безпрецедентна хвиля формування торгово-економічних блоків. У наші дні майже кожна країна входить у той або інший торговельний блок, а те й зразу до кількох блоків.

Міжнародна торгівля є основною формою сучасних міжнарод­них економічних відносин, хоча деякі економісти вважають, що нині вона відходить на другий план, поступаючись міжнародній виробничій діяльності та експорту капіталу. Разом із тим, сьогодні активна участь країни у світовій торгівлі може надавати їй значних переваг, зокрема, дає змогу ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, долучатися до світових досягнень науки й техніки, у більш стислі терміни здійснювати структурну перебудову своєї економіки, а також повніше і різноманітніше задовольняти по­треби населення.

Розвиток міжнародної торгівлі безпосередньо пов'язаний із закономірностями розвитку товарного виробництва. Зовнішня торгівля забезпечує постачання засобів виробництва та предметів споживання на світовий ринок, є опосередкованою формою реалізації інших форм МЕВ. Наприклад, під впливом науково-технічної революції (НТР) виникли та інтенсивно розвиваються нові галузі та види виробництва (електроніка, генна інженерія тощо), а через світову торгівлю здійснюється обмін продуктами цих галузей між країнами. Потоки капіталу часто супроводжу­ються постачанням товарів та послуг на зарубіжні ринки; особливо це стосується створення спільних підприємств та здійснення спільних інвестиційних проектів. Зовнішня торгівля є також важ­ливим каналом передачі науково-технічних знань та досягнень. Вона забезпечує обмін досвідом виробничого, управлінського та іншого характеру, супроводжує експорт капіталу й технологій та створення міжнародних інтеграційних виробничих систем.

Глобалізація відкриває перед людством величезні можливості, пов'язані зі стрімким зростанням обміну товарами, послугами, інформацією й значним розширенням простору взаємодії між країнами. Однак варто враховувати, що глобалізація в той же час породжує нові соціальні, економічні, політичні й інші феномени, які можуть бути або однозначно негативними, або вимагати серйозної й важкої адаптації суспільства до них шляхом зміни державних інститутів, суспільної свідомості, а також стереотипів економічного поводження.

Варто підкреслити, що для більшості людей саме бурхливий розвиток міжнародної торгівлі є найбільш переконливим проявом економічної глобалізації.

Виділимо найважливіші аспекти впливу глобалізації на світову

торгівлю:

• Значне посилення впливу ТНК на всі сфери світового господарства.
  

У сучасному світі налічується 50-60 тис. ТНК, але найбільшою економічною й політичною вагою володіють 100- 150 корпорацій, які і є найбільш активними й самостійними, причому найбільші з них (перші 25) перебувають усього в 5-ти країнах - США, Японії, Німеччини, Франції й Великобританії. Слід зазначити, що ці ж країни лідирують у світовій торгівлі, і в них же діють найбільші торгові доми. З погляду впливу ТНК на світогосподарські процеси, важливе значення має їхнє положення не тільки як самостійних «гравців», але і як джерел глобальної монополізації окремих ринків. Монополізація досягається не просто за рахунок високої питомої ваги ТНК у виробництві та торгівлі тією або іншою продукцією, але нерідко за допомогою скупки (злиттів, поглинань) реальних або потенційних конкурентів за кордоном. У резулътаті діяльності ТНК у світовій економіці виникають дві суперечливі тенденції: з одного боку - ріст міжнародної конкуренції внаслідок зростаючої мобільності факторів виробництва, з іншого боку - підвищення ступеня монополізації окремих ринків.

• Зміна співвідношення між багатими і бідними країнами у світовій торгівлі.
  

Треба підкреслити, що сьогодні розвинені країни вступають в економічну систему нового типу — «економіку, яка базується на знаннях» (knowledge based economy) і, тому, піднімаються на більш високу сходинку у розвитку світової цивілізації й, відповідно, займають більше значимі ніші у світовій торгівлі. Це буде мати двоякі наслідки.

По-перше, завдяки концентрації передових технологій, фундаментальних і прикладних досліджень, утворення, коштів зберігання й переробки інформації, розвинені країни, цілком ймовірно, одержать дуже великий поштовх у кількісному і якісному розвитку своїх економік.

По-друге, що особливо важливо, формування постіндустріальної економіки в розвинених країнах різко зменшує попит на традиційні експортні товари держав, що розвиваються, - паливо й сировину. Про це свідчать і зростаюче зосередження міжнародної торгівлі в рамках трьох світових центрів - США, Європи й Далекого Сходу, і депресивність світових ринків палива й сировини протягом більшої частини 90-х років. Падіння попиту зачіпає й сільськогосподарську продукцію країн, що розвиваються, завдяки інтенсифікації аграрного виробництва в розвинених державах і збільшенню обсягів і асортиментів виробленої в них сільськогосподарської продукції. Така тенденція має середньостроковий, але, можливо, і довгостроковий характер, оскільки в умовах прискореного впровадження сучасних технологій і появи нових видів продукції робить просто непотрібними багато товарів традиційного експорту із країн, що розвиваються.

• Різке прискорення процесу формування глобального ринку, консолідація якого в самому кінці XX — початку XXI ст. іде через розвиток регіональних економічних інтеграційних об'єднань — Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), Європейського союзу (ЄС), Азіатсько-Тихоокеанського економічного співтовариства (АТЭС) і ін. На частку НАФТА, ЄС і АТЭС доводиться приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу й 85% експорту.
  

Розвиток торговельних зв'язків усередині інтеграційних угруповань і між ними є реальним свідоцтвом формування глобальної світової системи. При цьому кожна країна (якщо вона входить в одну із цих угруповань) може скористатися перевагами внутрішньої торгівлі інтеграційного об'єднання й одночасно розвивати вигідні торговельні зв'язки самостійно. Найбільшою мірою перевагами такого положення користуються великі компанії.

Безумовно, глобалізація є досить складним для аналізу явищем, тим більше що його вивчають ще досить короткий (по історичних мірках) час. Різні автори висловлюють часто протилежні судження, підкреслюючи або тільки позитивні, або тільки негативні наслідки глобалізації. Однак практично всі дослідники глобалізації одним її безсумнівних «плюсів» називають розширення свободи торгівлі, збільшення її обсягів і географічних масштабів.


Котенко Олександр Олександрович

Державний вищий навчальний заклад

«Українська академія банківської справи

Національного банку України» м. Суми


НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В БАНКАХ УКРАЇНИ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ


Банківська система України знаходиться у фазі рецесії. Однією з причин цього стану можна виділити – не досконалу систему корпоративного управління комерційними банками. Ключовими нормативно правовими актами в сфері корпоративного управління банківськими установами є: Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про акціонерні товариства» та Цивільний кодекс України, які фактично пропонують різні моделі управління банківською установою.

Закон України «Про банки та банківську діяльність» пропонує затверджувати склад спостережної ради на зборах акціонерів, а спостережна рада формує правління банку.

Закон України «Про акціонерні товариства» пропонує формувати спостережну раду на зборах акціонерів, розширює повноваження спостережної ради. Спостережна рада затверджує правління або призначає генерального директора як одноосібного виконавчого органа.

Цивільний кодекс передбачає формування як спостережної ради, так і правління на зборах акціонерів.

Спільним для цих нормативних актів та для всіх банківських установ України є модель подвійних рад. Світова фінансово-економічна криза фактично вказала на цю недосконалість, тому для підтримання платоспроможності банків та недопущення їх банкрутства, Національним банком були введені тимчасові адміністрації.

З практичної точки зору, найдосконалішим нормативно-правовим актом в цій сфері можна назвати Закон «Про акціонерні товариства», однак його прийняття відбулось у той час, коли він вже не може значно вплинути на стан банківської системи. Крім того, він має і ряд недоліків, одним із яких є його загальний характер. Він пропонує, але не вказує на ту модель корпоративного управління, яка має бути створена. Крім того, він не в повній мірі регламентує ряд важливих питань, таких як – формування ефективної спостережної ради. Також він є не єдиним нормативно-правовим актом, що передбачає можливість використання іншої аналогічної нормативної бази .

Аналіз приведених аргументів дає змогу констатувати, що розгалуженість нормативно-правової бази, недосконалість та непрозорість принципів формування вищих керівних органів та дублювання їх повноважень, вимагають негайного державного втручання. Створення ефективної системи корпоративного управління – один із найважливіших заходів подолання наслідків фінансово-економічної кризи.

На нашу думку, вдосконалення системи корпоративного управління, шляхом покращення нормативно-правової бази, має включати:

• Створення єдиного уніфікованого закону про акціонерні товариства;
  
• Розробка ефективної моделі створення вищих керівних органів комерційних банків;
  
• Перегляд функцій органів управління для ліквідації дублювання повноважень;
  
• Впровадження системи формування спостережних рад із незалежних учасників;
  
• Створення критеріїв незалежності учасників спостережних рад.
  

Таким чином, створення єдиного законодавчого акту про принципи функціонування акціонерних товариств повинно вдосконалити систему корпоративного управління банківських установ, а значить і покращити результати їх операційної діяльності. Це поступово відновить довіру потенційних клієнтів та інвесторів до банківської системи та виведе її із стану фінансово-економічного спаду.


Куклінова Тетяна Вікторівна,

викладач кафедри економіки підприємства

Одеський державний економічний університет, м. Одеса


ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОЇ ПІДТРИМКИ МАЛИХ ТА СЕРЕДНІХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ КРИЗИ


Стимулювання розвитку інноваційних малих та середніх підприємств (далі МСП) потребує нових підходів в умовах загострення кризових явищ. У зв’язку з цим стають актуальними і потребують розв’язання проблеми, пов’язані з забезпеченням стимулювання розвитку інноваційних МСП. З огляду на екологічну ситуацію, що склалася зараз назріла необхідність вживання заходів щодо активізації процесів розробки й впровадження у виробництво ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, переробці та утилізації відходів.

У зв'язку з цим потрібні негайні та ефективні заходи, спрямовані на збереження й розвиток науково-технологічного потенціалу країни, забезпечення більш ефективного його використання. Розвиток малих інноваційних підприємств повинен стати основою для формування національної та регіональної економік країни [1].

Так, значимо, витрати на технологічні інновації на МП в Одеському регіоні зросли у 2008р. та склали 1326,9 тис. грн., що становить 0,6% від обласного показника. Тоді як витрати на технологічні інновації на МП у 2007р. склали лише 21,0 тис. грн. (проти 118,1 тис. грн. у 2006 р.) [2].

На наш погляд, важливими складовими стимулювання розвитку МСП на внутрішньому рівні мають бути зміни в організаційній структурі підприємства, впровадження підприємством інноваційних технологій та створення політики розвитку підприємства, вдосконалення інтелектуальних ресурсів. Проведене дослідження дозволило зробити висновок, що для підвищення ефективності стимулювання МСП, необхідна активізація їхніх внутрішніх можливостей, істотна зміна стратегії, особливо в умовах загострення кризових явищ.

Так, зміна організаційної структури підприємства припускає послідовні зміни, що ведуть від старої форми господарювання до нових змін, що відповідають економічним умовам, що дозволить МСП скоротити витрати, перегрупувати персонал, поліпшити методи взаємодії й підвищити ефективності роботи із клієнтами, звеличить ріст валових надходжень, тощо.

На основі дослідження було визначено, що збільшення обороту й зростання виробництва на МСП залежать від інновацій. Тобто впровадження інноваційних технологій стає ключовим стратегічним параметром розвитку будь-якого підприємства й економіки у цілому. За рахунок інновацій підприємство може підвищити свою ефективність і конкурентоспроможність, впровадження інновацій сприяє одержанню більше високого прибутку.

У свою чергу, створення політики розвитку підприємства припускає формулювання цілей підприємства й вибір засобів для їхньої реалізації. Досягнення балансу між і короткостроковими результатами (обсягом випускаємої продукції, продуктивністю праці, прибутковістю бізнесу підприємства) повинно погоджуватися з розвитком підприємства (створення політики розвитку підприємства, зміна організаційної структури, впровадження інноваційних технологій).

Вдосконалення інтелектуальних ресурсів можна розділити на інформаційний та кадровий напрямок. До інформаційного напрямку відносяться створення, придбання та вдосконалення різних баз даних, модулів, комп’ютерних програми, алгоритмів, технологічні карти, інструкцій працівників, тощо. А при вдосконаленні кадрового потенціалу необхідно підвищувати не тільки рівень освіти і кваліфікацію персоналу, а і здатність працівників мислити креативно, генерувати нові ідеї, готовність сприймати нові ідеї.

Відповідно результатами зміни організаційної структури будуть: оптимізація організаційно-функціональної й організаційно-управлінської структур підприємства, підвищення його готовності до зміни й розвитку, модифікація поводження людей убік більше позитивного відношення друг до друга, забезпечення індивідуальної й групової самоповаги персоналу підприємства, зімкнення командних зусиль лідерів підприємства, досягнення загальної задоволеності від роботи, що буде виражатися в більше "конкретних" результатах: поліпшення якості продукції, підвищення продуктивності виробництва, зміцнення положення підприємства на ринку, зниження плинності кадрів, збільшення прибутковості справи й т.д. Планомірний організаційний розвиток підприємства, впровадження їм інноваційних технологій повинне здійснюватися на підставі політики розвитку підприємства, що припускає сукупність цілей, принципів, правил, завдань, реалізація яких дозволить досягти підприємству бажаного результату. На наш погляд, від того, яким чином буде побудовані кредитна політика й фінансування основних і оборотних коштів, залежить розвиток підприємства, його стабільність, прибутковість і рентабельність.

Несприйнятливі умови надання інвестицій і кредитів, приводять до зниження результативності їх праці, не повною мірою використається науково-технічний потенціал, виникають проблеми із впровадженням наукових розробок. Проте криза банківської системи загострила суперечності між потребами МСП у дешевих кредитах і можливістю банків у їх наданні. Для того, щоб ринок мікрокредитування міг нормально функціонувати і розвиватися, необхідно вирішити багато теоретичних, методичних та практичних проблем, які проявились саме в умовах кризи. Кредитні ресурси для МСП повинні бути доступними, короткостроковими, беззаставними. Порядок видачі мікрокредитів повинен бути максимально спрощеним. Необхідно підвищити відповідальність МСП за використання наданих коштів. МСП необхідна прозорість умов кредитування, довгострокові кредити зі зниженою процентною ставкою й мінімумом комісій, мінімальні витрати, пов'язані з одержанням кредиту, гнучкий графік з урахуванням сезонності бізнесу, можливість відстрочки погашення тіла кредиту, більш лояльні підходи до нотаріального оформлення угод і страховок, можливість надання вибору страхової компанії клієнтом самостійно[3].

В умовах фінансово-економічної кризи банками повинна бути розроблена і впроваджуватися схема активної реструктуризації (пропонованої банком) для МСП. Тому що основне питання, яким стурбовані всі підприємства під час кризи – як виконати зобов'язання по існуючих кредитах, у той час коли питання розвитку й додаткового фінансування відходять на другий план, оскільки позичальник вирішує питання: чи виживе його чи бізнес ні. Таким чином, ефективним рішенням у даній ситуації стане досягнення домовленостей з існуючими кредиторами про зміну умов погашення заборгованості. Така активна реструктуризація дає переваги, як позичальникам, так і самим банкам. Так, позичальники, які попали у скрутне становище отримують рішення для виходу із складної ситуації, банк зберігає добрі відносини з клієнтами, свій імідж, резерви на покриття прострочених кредитів утримуються на прийнятному рівні і зберігається потік прибутків від клієнтів.

Потребує вирішення проблема створення діючого мотиваційного механізму залучення вітчизняних і закордонних інвестицій у сферу МСП, що функціонують на інноваційній основі у сфері виробництва. На наш погляд, залучення коштів необхідно здійснювати на підставі окремих угод, договорів, контрактів, залучення кредитних коштів іноземних кредитних ліній і міжнародної технічної допомоги для розвитку МСП на умовах часткового фінансування із залученням бюджетних коштів. Необхідно розвивати пільгове кредитування МСП через недержавні органи сприяння розвитку підприємництва, активізувати діяльність щодо залучення грантів, кредитів та інвестиції із закордонних фондів, передбачити використання державних кредитних ліній, впровадити порядок кредитування МСП комерційними банками під гарантії бюджетних коштів.

Отже в умовах посилення ролі нових технологій як фактору економічного зросту і розвитку інноваційна діяльність повинна стати загальною стратегією українських МСП.