Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів

Вид материала

Документы

Содержание Система «освіти протягом усього життя» (lll, lifelong learning) у контексті болонського процесу Сучасні форми організації самостійної роботи студентів у вищій школі Система персональних завдань Метод аудіо- та відео навчання Неперервна освіта і проблеми навчання дорослих Самостійна робота студентів

Подобный материал:

• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.

Литература


1. Borish S. M. The land of the living, Blue Dolphin, California, 1991;

2. Grundtvig in international perspective: studies in the creativity of interaction by A. M. Allchin, S. A. Bradley, N. A. Hjelm, J. H. Schjorring, 2000;

3. Grundtvig N. F.S. Selected writings, Fortress Press, 1976;

4. Rordam. Th. The Danish Folk High Schools, Copenhagen, 1980.


Гавриленко Катерина Миколаївна

Національний технічний університет України, м. Київ


СИСТЕМА «ОСВІТИ ПРОТЯГОМ УСЬОГО ЖИТТЯ» (LLL, LIFELONG LEARNING) У КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ


Для сучасної європейської держави сьогодні сприяння організації навчання протягом усього життя є шляхом до так званої «Лісабонської мети», а саме, перетворення Європейського середовища на найбільш конкурентоспроможну і динамічну економічну зону в світі, здатну до стійкого економічного зростання. Це також сприятиме створенню більшого числа якісних робочих місць і зміцненню соціальної єдності. Системі освіти належить зіграти ключову роль у перетворенні цього наміру в реальність [1].

Для нашого часу характерні надзвичайно активні процеси зміни та оновлення знань. В останні роки помітно зросла динаміка соціальних процесів в цілому; люди в багатьох країнах виявляють високу мобільність в соціальному і географічному відношенні. Зміна середовища викликає необхідність засвоєння нових знань і компетенцій. Зокрема, знання, отримані у вузі, вже не можуть залишатися незмінними, ефективно забезпечувати соціальну та професійну адаптацію протягом усього життя. Звідси виникає потреба в тому, щоб протягом всього свого життя людина постійно доучувалася і, можливо, переучувалася. Саме ці процеси маються на увазі, коли говорять про систему навчання впродовж усього життя.

У вітчизняній освітній системі необхідність додаткової освіти була усвідомлена досить давно – це не що інше, як система підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки, до якої пізніше додалося і отримання другої вищої освіти. В даний час вимоги до цієї системи зростають як в кількісному, так і в якісному відношенні. У кількісному – тому що збільшується число людей, яким за родом професійних занять, а також з особистих потреб, необхідні додаткові знання та вміння в галузі інформатики, економіки, менеджменту, психології, педагогіки, права і т.д. У якісному – тому що виникають нові галузі знань, які раніше не існували, зростає роль знань, основаних на мультимедійних і міждисциплінарних підходах.

Впровадження концепції навчання впродовж усього життя має важливе державне значення. Швидкі темпи розвитку економіки і технологій в країні роблять необхідним адекватне забезпечення цих процесів висококваліфікованими кадрами, здатними гнучко реагувати на зростаючі зміни на ринку праці. Щоб іти в ногу з цими змінами фахівці повинні володіти відповідними якостями, як професійними, так і особистісними. Крім спеціальних, необхідним є цілий комплекс сучасних, життєво важливих навичок. У першу чергу, це навички в сфері переробки інформації та комунікаційних технологій (ІКТ), соціальні і (між)культурні навички (здатність працювати в команді, здатність до спілкування, усвідомлення існування різних культур, знання іноземних мов, толерантність та ін.) й особисті навички (самоврядування, мотивація до навчання, здатність до вирішення проблем, творчість, підприємництво, вміння пристосовуватися до змін).

Очевидно, що в рамках навчальних програм традиційного професійної освіти всіх рівнів розвиток названих якостей є неможливим. Більш того, як показує досвід багатьох країн, силами лише міністерства освіти таку складну задачу не вирішити. У цей процес повинно бути залученим все суспільство в цілому, особливо економіка та соціальні партнери, всі види та форми освіти. Навчання повинно стати постійним, безперервним процесом для кожної людини, щоб забезпечити її готовність до життя в сучасному динамічному і мінливому світі.96

Загальне значення LLL було сформульовано як певна цілеспрямована навчальна діяльність, що здійснюється на постійній основі з метою удосконалення знань, умінь і компетенцій, а також відповідна таким цілям, як:

• Особистісна реалізація;
  
• Активна громадянськість;
  
• Соціальна включеність; [2]
  

Кожна з названих цілей тією чи іншою мірою спрямована на підвищення рівня життєдіяльності людей, подолання різних соціальних бар'єрів, розширення можливостей активної участі кожної людини в прийнятті рішень, що стосуються як життя суспільства, так і реалізації його особистих програм.

Міністри освіти країн-учасниць Болонського процесу підкреслили в Берлінському комюніке (2003р.) важливість і необхідність того, щоб кожен громадянин мав можливість вибирати індивідуальну траєкторію навчання у відповідності до своїх бажань, здібностей і потреб аж до досягнення ним рівня вищої освіти. Тим самим поняття навчання протягом всього життя значною мірою співвідноситься і з отриманням вищої освіти.

Відповідно до цього вузам належить розробити систему заходів з метою створення умов навчання для різних категорій студентів, яка включала б визнання отриманої ними попередньої освіти (Акредитація попереднього освіти (APL). Кожна країна-учасниця Болонського процесу, виходячи з національних особливостей політики освіти, розробляє систему кваліфікацій Європейського простору вищої освіти (ЕВПО), засновану на Європейській системі перекладних залікових одиниць – ECTS. Така система покликана стати інструментом забезпечення необхідних зв'язків між попередніми рівнями підготовки та вищою освітою, тобто засобом реалізації безперервного процесу навчання протягом всього життя .

В останні роки формується новий підхід, який, на наш погляд, є більш продуктивним і перспективним. Автори такого підходу ідею довічної освіти «пропускають» через потреби особистості, прагнення якої до постійного пізнання себе і навколишнього світу стає її цінністю («освіта через усе життя»). Метою в цьому випадку стає всебічний розвиток (включаючи саморозвиток) людини, її біологічного, соціального та духовного потенціалу, а в кінцевому підсумку її «окультурення», як необхідна умова збереження та розвитку культури суспільства.

Традиційно теоретична і практична розробка проблеми розвитку вмінь і навичок у системі освіти України велася у тісному взаємозв'язку з навчальною діяльністю на всіх рівнях формальної освіти. Однобічна орієнтація на навчальний процес, слабка практична, особистісна та соціальна спрямованість навчання, недосконалість способів та засобів оцінки їх сформованості – є основними недоліками. Як показують результати аналітичних оглядів останніх років в області освіти, багато діючих навчальних програм різних рівнів освіти відірвано від реальної ситуації в країні, потреб людей. В основному, вони орієнтовані на засвоєння предметних знань і практичних дій, які є недостатньо ефективними для розвитку самостійності, здатності успішно жити і діяти в ринковому середовищі.

У контексті навчання впродовж усього життя, викладання та навчання, як очікується, має пристосуватися до величезного розмаїття інтересів, потреб і вимог людей різного віку. Отже, розвиток дослідного та інноваційного підходів з інтеграцією ефективного досвіду в процес навчання стає більш ніж суттєвим завданням усіх освітніх інститутів. З початку 90-х років почалися позитивні зміни у підходах до структури, цілей, змісту та технологій освіти всіх рівнів:

Здійснення навчання протягом всього життя потребує нового бачення політики у сфері освіти та професійної підготовки як опори для розвитку. Вимоги, що пред'являються до освіти протягом усього життя, можуть призвести до поступового стирання граней між базовим, вищим і подальшим навчанням, а також між професійним навчанням молоді та підготовкою фахівців у процесі їх професійної діяльності.

У концепції навчання впродовж усього життя наголошується на необхідності комплексного підходу до розвитку трьох головних категорій цілеспрямованої навчальної діяльності: формальне навчання в освітніх навчальних закладах з подальшим наданням свідоцтва, атестата або диплома; неформальне навчання в структурах додаткової та професійної освіти, а також спонтанне або неофіційне навчання в різних життєвих ситуаціях. Від здатності надбання молоддю та дорослими людьми нових умінь, затребуваних економікою, заснованої на знаннях та професіоналізмі, а також таких якостей, як уміння самостійно вчитися і позитивне ставлення до навчання, залежить успіх розвитку нашого суспільства і його економіки в майбутньому. Щоб поєднати всі ланки LLL, включаючи її правові основи, потрібна цілісна державна політика навчання впродовж усього життя.113

Література

1. Заключения Президиума Европейского Совета, Лиссабон, 23-24 марта 2000 г.

2. Обучение в течение всей жизни и во всей ее широте, Национальное Агентство по Образованию, Стокгольм, январь 2000.


УДК 378.147 Людмила Михайлівна Архипенко,

Володимир Володимирович Воліков

Харківський національний

економічний університет, м. Харків


СУЧАСНІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ


Я думаю, що в будь-якому гарно поставленому

навчальному закладі можна стати дисциплінованою

людиною й набути навик, який знадобиться в майбутньому,

коли людина поза стінами навчального закладу

буде займатися самоосвітою.

(М.Булгаков)

Самостійна робота студентів – одна з найважливіших форм навчального процесу при підготовці висококваліфікованих спеціалістів. Проблема організації самостійної роботи студентів в умовах реформування вищої освіти в Україні була у полі зору таких дослідників, як О.Бабкіної, Л.Журавської, О.Заїки, В.Козакова, А.Алексюк, І.Шимко, А.Аюрзанайн, П.Підласистого, В.Попович, Г.Січкаренко, Е.Петрова, Л.Радвінської, Н.Шаронової та інших. Нові тенденції в організації навчального процесу, де викладач не стільки навчає, як допомагає вчитися студентові самостійно, у результаті чого студент здобуває знання, уміння і навики, а викладач майстерність, залишаються актуальними.

Метою роботи є визначення доцільності використання системи персональних завдань та методу аудіо- та відеонавчання в організації самостійної роботи.

Основне завдання сучасного викладача вищої школи – навчити вчитись, створити атмосферу відповідальності, середовища, що стимулює самопідготовку кожного студента. Викладачі, звичайно, повинні створювати активне навчальне середовище, але самі зовсім не обов’язково повинні бути присутніми в окремих формах навчальної активності. Головне – сформулювати потяг і творче ставлення до навчання, створити для цього відповідні умови. Саме тому західні університети організовують цілодобову роботу бібліотек, Інтернету й іншої інфраструктури навчання для забезпечення самостійної роботи студентів. Викладач, таким чином, виступає не в ролі аудиторного лектора, а скоріше тренера, який розробляє план гри, вправи, дає поради і контролює роботу команди [7; с. 12-17]. Учені визначають самостійну роботу як форму, метод, прийом, засіб, умову, діяльність навчання, виховання, управління тощо. Оскільки самостійна робота виходить за межі аудиторних занять, логічним є підхід до її сутності з позицій управління. Отже, самостійна робота – це форма управління та самоуправління самостійною пізнавальною діяльністю студентів. Вона є необхідною складовою частиною навчально-виховного процесу, яка істотно впливає на його ефективність і результативність.

До основних цілей самостійної роботи студентів відносять: виховну – виховання самостійності як риси особистості та стереотипу пізнання; навчальну – набуття вмінь і практичних навичок техніки самостійної роботи, уміння приймати рішення, формувати конкретні завдання, визначати методи й засоби розв’язання проблем; освітню – надбання студентами загальноосвітніх та професійних умінь, знань і навичок.

Будь-яка діяльність має цілком визначену структуру. Мінімально необхідною умовою формування певної діяльності є завдання всіх її структурних компонентів і встановлення їхнього зв’язку. Основні структурні блоки самостійної роботи – це мотив, мета, зовнішні умови та форма організації.

Розглянемо детальніше форми організації самостійної роботи. Ми не будемо зупинятися на таких традиційних формах організації самостійної роботи, як розрахункові домашні завдання, курсові роботи, підготовка доповідей на семінари тощо. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології, основані на обчислювальній техніці, аудіо- та відео засобах, нові прийоми навчання дозволяють здійснити альтернативні підходи до організації самостійної роботи. Найбільш відомі два з них:

• система персональних завдань;
  
• метод аудіо- та відеонавчання.
  

Система персональних завдань – це один з підходів до навчання, який добре вивчений і довів ефективність та відповідність стандартним методам. Він складається з послідовних належним чином розроблених модулів, які зазвичай частково чи повністю підтримані лекційним чи лабораторним курсом. Кожен модуль має зрозумілий, орієнтований на розвиток тих або інших ділових навиків опис навчальних завдань з чіткою оцінкою мети, досягнення якої допоможе перейти до наступного модуля. На нашу думку, ключовими областями застосування системи персональних завдань є магістерське навчання й подальше самовдосконалення.

Цей підхід використовується у різних навчальних курсах. Як правило його застосування є корисним на ранніх стадіях викладання курсу, коли визначаються і засвоюються основні навики і знання.

Метод аудіо- та відео навчання – другий корисний і гнучкий метод, який може також застосовуватися у практичному навчанні. Навчання за цим методом зазвичай здійснюється в лінгафонній аудиторії, обладнаній магнітофонами та іншою аудіовізуальною технікою, або у комп’ютерному класі з різними мультимедійними засобами. Можна додатково використовувати інші матеріали і обладнання, необхідні для практичного навчання і досягнення мети навчання. Суть полягає в тому, щоб студент міг самостійно знову і знову удосконалюватися за допомогою цього обладнання під час індивідуальних занять або в малих групах з викладачем.

Як і у випадку з системою персональних завдань, необхідні спеціалісти для формування завдань планування і підготовки рекомендацій і матеріалів. Та все ж такий підхід не викликає труднощі у спеціаліста, адже існує велика кількість літератури, яка постійно поновлюється, з підготовки і використання навчальних матеріалів і технічних засобів, необхідних для сучасного надання інформації.

Описані методи організації самостійної роботи можуть бути використані як елементи дистанційного навчання. Принципова особливість цього методу полягає у наявності віддаленості (у територіальному неспівпадінні) студента і викладача. Головний акцент тут робиться на самостійну роботу при дистанційній, а не особистій підтримці (консультації, телелекції тощо) викладачем. Метод зорієнтований на глибоку комп’ютерну підтримку й використання сучасних мережних технологій, зокрема Інтернету.

Дистанційне навчання потребує реалізації нових підходів до структурування і представлення навчального матеріалу, створення електронних посібників і підручників, організації взаємодії з викладачем, розвиненої система самоконтролю й дистанційного тестування тощо. Усі ці специфічні проблеми потребують спеціального розгляду і виходять за межі цієї роботи.

Деякі студенти відчувають труднощі у навчанні, пов’язані не тільки з недостатністю чи відсутністю старанності чи психологічними проблемами, наприклад з тим, який шлях обрати для вивчення. Необхідно визнати, що деякі з цих проблем прямо залежать від методики навчання та організації начального процесу і самостійної роботи зокрема.

Література

1. Журавська Л.М. Концептуальні умови управління самостійною роботою студентів у вищих закладах освіти / Л.М. Журавська // Освіта і управління. – 1999. – №2. – С. 78-82.

2. Заика Е.В. Психологические вопросы организации самостоятельной работы студентов в вузе / Е.В. Заика // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – 35-36. – С. 13-32.

3. Козаков В.А. Самостоятельная работа студентов и её информационно-методическое обеспичение: [учебн. пособ.] / В.А Козаков. – К.: Выща шк., 1990. – 248с.

4. Алексюк А.М. Організація самостійної роботи студентів в умовах інтенсифікації навчання. / А.М. Алексюк, А.А. Аюрзанайн, П.І Підласистий та ін. – К., 1993. – 175с.

5. Попович В.В. Самостійна робота як чинник пізнавальної активності студентів / В.В. Попович, Г.Г. Січкаренко // Наука та наукознавство. – 2005. – №2. – С. 94-107.

6. Петров Э.Г. Современные технологии обучения в высшей школе: [учеб. пособие] / Э.Г. Петров, Л.Н. Радванская, Н.В. Шаронова. – Харьков: Коллегиум, 2007. – 172 с.

7. Степко М.Ф., Болюбош Я.Я., Лемківський К.М. Модернізація вищої освіти в Україні і Болонський процес / М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбош, К.М. Лемківський // Освіта. – 2004. – №38. – С. 12-17.

8. Шимко І. Проблеми організації самостійної роботи у вищій школі / І. Шимко // Безпека життєдіяльності. – 2006. – №1. С. 34-37.


Сокирська Ольга Сергіївна

Національний технічний університет України «КПІ», Київ


НЕПЕРЕРВНА ОСВІТА І ПРОБЛЕМИ НАВЧАННЯ ДОРОСЛИХ


Сьогодні, в умовах постійного розвитку нових технологій, суспільство стає перед необхідністю вдосконалювати освіту і неперервно підвищувати кваліфікацію працівників різних галузей виробництва. Підвищення кваліфікації здійснюється у процесі навчання і самоосвіти дорослого населення, а також його донавчання та перенавчання у зв’язку з потребами науково-технічного прогресу.

В умовах науково-технічного прогресу актуальною є проблема перепідготовки і перекваліфікації кадрів. У зв’язку з цим важливим стає вивчення процесу навчання дорослих.

Б.Г. Ананьєв [1, c. 12] визначив наступні ланки психолого-педагогічного управління в умовах культурного розвитку дорослих людей: навчання дорослих на усіх рівнях; перенавчання і донавчання в умовах трудової діяльності; підвищення кваліфікації кадрів в усіх ланках. Саме особливості сучасного розвитку суспільства ставлять усе нові і нові вимоги до інтелекту дорослої людини.

У першу ланку (за Ананьєвим Б.Г.) входять середні спеціальні навчальні заклади, вузівська підготовка, аспірантура; у другу - оволодіння суміжною професією з елементами донавчання з професії; у третю - проходження удосконалення з тієї кваліфікації, якою людина не оволоділа раніше з врахуванням найновіших досягнень науки і техніки у цій галузі діяльності.

В останні роки широкого розповсюдження набуло обговорення проблеми неперервної освіти [3, c. 156]. Також в літературі зустрічаються близькі за значенням терміни, такі, як “перманентна освіта”, “підвищення кваліфікації”, “перекваліфікація”, “підготовка і перепідготовка кадрів”, та ін. Усі вони стосуються освіти, що продовжується після шкільної.

Проблема неперервної освіти особливо актуальна в умовах сьогодення, тому що вона забезпечує можливість використання кожною людиною на протязі усього її життя різноманітних освітніх закладів і дозволяє їй раціонально поєднувати освіту з самоосвітою [2, c. 74].

Самоосвіта дорослих залежить від багатьох факторів, а саме: від досягнутого рівня освіти, ступеню оволодіння професією і професійною майстерністю, основами професіоналізму, прояву пізнавальних і професійних інтересів, єдності загальної і спеціальної освіти. Неперервна освіта включає спеціальну і загальну освіту.

Оскільки сьогодні гостро стоїть проблеманеперервної освіти, важливо відповісти на питання:

- чи можна навчити дорослу людину?

- як визначити оптимальні умови навчання дорослих?

• які закономірності педагогічного керування сприйняттям інфомації дорослими?
  
• які закономірності психічного і інтелектуального розвитку людини у різні періоди життя?
  
• які потенціальні можливості розвитку дорослих?
  

Інтелектуальний розвиток дорослої людини здійснюється не лише у процесі спеціально організованого навчання, але і в умовах життєдіяльності. Тому важливо враховувати такі поняття як навчання і научуваність, тобто схильність, сприйнятливість до навчання [4, c. 37].

Наявність глибоких знань, широкого розумового кругозору, ініціативи, активності - усе це показники розвитку загальних здібностей, що впливають на спеціальні здібності.

Таким чином, у процесі безперервної освіти здійснюється професійний та інтелектуальний розвиток дорослої людини, накопичуються сучасні знання, які необхідні в умовах постійного розвитку новітніх технологій.


Література:


1. Ананьєв Б.Г. Интеллектуальное развитие взрослых как характеристика обучаемости // Сов. педагогика. - 1969, № 10. – С.11 – 15.

2. Кумбс Ф. Кризис образования в современном мире. - М., 2001. – С.156.

3. Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми. - Чернівці, 1996. – С. 208.

4. Степанова Е.И. Умственное развитие и обучаемость взрослых. - Л., 1991. – С. 80.


Сікорська Лариса Олегівна

Хоменко Тетяна Василівна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ м. Вінниця


САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ - ЗАПОРУКА ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ


ХХІ століття висуває нові вимоги до рівня і якості підготовки спеціалістів різних галузей. Головною з них є вміння адаптуватися до змін, що відбуваються навколо завдяки бурхливому розвитку науки і техніки. Кожен член суспільства має бути пристосований до професійної діяльності за рахунок максимального використання наявного в нього потенціалу. Освіта має сприяти формуванню самостійного мислення, розвитку пізнавальної активності, впровадженню індивідуального підходу до розвитку творчих здібностей студента, поліпшенню професійної підготовки майбутніх спеціалістів, здатних працювати в умовах ринкової економіки. Отже важливого значення набувають уміння студентів самостійно здобувати та опрацьовувати інформацію, отримувати знання по-новому, нестандартно вирішувати проблеми, що виникають у процесі роботи. Сьогодення ставить нас перед проблемою недостатнього розвитку та сформованості цих умінь у студентів. За даними наукових досліджень у загальній системі навчально-виховного процесу самостійна пізнавальна діяльність є настільки значущою, що без неї не можуть бути досягнуті суспільні та соціальні цілі студента.

Серед умов, які забезпечують успішність організації самостійної роботи студентів можна виділити зовнішні (спосіб керівництва, місце виконання, оснащеність) та внутрішні (властивості індивідуальності студента, рівень знань, мотивація, інтерес). Під час самостійної роботи важливим вважали як предметний результат навчальної діяльності (реферат, доповідь, домашнє завдання, рецензія тощо), так і особистісний результат, до якого відносили стан особистості (здатність до само мотивації, самореалізації, самоконтролю, адекватної самооцінки). Щодо ролі викладача в самостійній роботі студента, то вона носить опосередкований характер. Тобто викладач створює умови для самостійної роботи студентів (консультує, спрямовує роботу, дає поради) і оцінює результат їхньої діяльності.

При оцінюванні самостійної роботи нами розрізняються предметний і особистісний результати. Предметний результат навчання відображав перетворення знань із неявного стану на явний, тобто форми (усні, письмові, наочні), що можуть бути передані іншим. Особистісним результатом вважаються сформовані якості майбутнього фахівця. Наприклад, під час оцінювання предметних результатів самостійної роботи необхідно звертати увагу на кількість помилок у контрольних завданнях студентів, а особистісних результатів самостійної роботи – на брак самоконтролю і самокоригування. Важливими особистісними результатами самостійної роботи під час вивчення економічних дисциплін є: формування інтересу студентів до різноманітних проблем економічного життя; перетворення їх у активно діючих осіб; формування професійного самовизначення; перехід на рівень самокерування тощо.

Розвиток професійно важливих якостей майбутнього фахівця полягає в оновленні та творчому застосуванні теоретичних знань, у формуванні самостійності як риси характеру, в наближенні навчальної діяльності до майбутньої професії. Оптимальне використання усіх видів самостійної роботи, дотримання умов її здійснення, функціональна підготовка викладача і студента є необхідними умовами її організації. Розвиток професійно важливих якостей студентів під час самостійної роботи у процесі вивчення економічних дисциплін полягає в оновленні та творчому застосуванні теоретичних знань, формуванні самостійності, наближенні навчальної діяльності до майбутньої професії.


Kostenko Rostyslav Valeryovych,

South - Ukrainian National Pedagogical University Named After К.D. Ushinskiy, Odessa