Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів
| Вид материала | Документы |
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
- Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
ДО ПИТАННЯ ПРО ДОСЛІДЖЕННЯ З ЕКОНОМІЧНОЇ ІСТОРІЇ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК І СУЧАСНОЇ ПРАКТИКИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Серед сучасних економічних досліджень значну частку займають історико-економічні дослідження. В.Д.Базилевич пояснює це тим, що „неможливо зрозуміти нове, не спираючись на досвід та знання минулого” [1, 80]. На думку М.О.Уперенка, дослідження з економічної історії привертають увагу науковців тим, що вони тісно взаємопов’язані з економічною історією, історією економічної думки, галузевими економічними науками, регіональною економікою, маркетингом, менеджментом та сучасною соціально-економічною практикою [2]. Вітчизняні економісти-історики вважають, що для сучасної України цікавим є досвід періоду другої половини ХІХ – початку ХХ ст., коли за досить короткий строк наша країна досягла вражаючих успіхів в економічному розвитку. Зокрема, О.Д.Сайкевич вказує, що зазначений період характеризується наявністю певних споріднених рис з сучасною економікою України: трансформаційний характер господарства, формування ринкових відносин, структурні зрушення в економіці, наявність численних соціальних проблем [3, 50].
Активно досліджують функціонування різних сфер української економіки у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. О.Ходченко, І.Новікова, Л.Крот, В.Небрат, Н.Супрун, Р.Толстов, О.Орлова, О.Машкін, В.Фещенко, М.Горбоватий, Т.Дерев’янкін, О.Сайкевич, О.Краснікова, А.Криськов, А.Маслов, А.Пантелеймоненко. Вони розглядають економічні процеси, які відбувалися у зазначений період на території України у складі Російської імперії. Звертають увагу науковці і на економічний розвиток західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини, а потім – Польщі. Про це свідчать публікації таких авторів як Я.Грудзевича, З.Комаринської, Т.Смовженко, І.Васюти, О.Вербової, М.Вербового, Т.Вісиною, Г.Голуб, Є.Лихолата, Т.Никитюк, Л.Родіонової.
Велика кількість статей українських економістів-істориків присвячена становленню і розвитку фінансово-кредитної системи другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Проте, науковий інтерес для здійснення історико-економічного аналізу також являють кредитно-банківські установи, які функціонували на території Східної Галичини і Волині у 20-30-х роках ХХ ст.
Особливості організаційного становлення та розвитку кредитної системи Західної України у 1920-30-ті роки лишились недослідженими сучасною історико-економічною наукою. На нашу думку, зазначений період цікавим тим, що в умовах інтеграції господарства західноукраїнських земель в економіку Другої Речі Посполитої українські банки і небанківські установи не об’єднувалися з іноземними банками, а джерелом їх інвестиційної діяльності були заощадження населення та кошти юридичних осіб. Це яскраво демонстрував кооперативний сектор кредитної системи Західної України у міжвоєнний період. З 1927-ого до 1930 року кількість українських кредитних кооперативів збільшилася з 115 до 321, їх частка у загальній чисельності кредитних кооперативів Польської держави підвищилася з 8,3 у 1929-ому до 10,2% у 1930 році, сума депозитів зросла з 1 823 800 злотих у 1926-ому до 8 032 700 злотих у 1931 році [4, 5]. Активізувалася робота кредитних кооперативних установ у післякризовий період (1934-1936 роки). Питома вага українських кредитних кооперативів у загальній їх кількості зросла з 10,4 у 1934-ому до 12,5% у 1936 році, вони чисельно збільшилися з 596 у 1934-ому до 651 у 1936 році. Не дивлячись на жорстку політику польського уряду щодо українських кооперативів на початку 1930-х років, керівники кредитної кооперації у Західній Україні шляхом акцій дрібної ощадності сприяли збільшенню коштів на рахунках. Сума вкладів в українських кооперативах зросла з 7 124 000 злотих у 1934-ому до 8 577 000 злотих у 1936 році, тобто на 1 453 000 злотих, а їх питома вага – з 2,7 до 3,4%. Українські кооперативи збільшили вклади протягом трьох аналізованих років на 20,4%, єврейські – на 5,4%, польські й німецькі – зменшили на 2,8% і 4,4%. Отже, українські кредитні кооперативи Західної України у міжвоєнний період зростали чисельно і збільшували кошти на депозитних і поточних рахунках з метою фінансової підтримки свого населення в умовах приналежності до іноземної держави.
Таким чином, управлінцям банківської справи необхідно розвивати діяльність кредитно-банківських установ на кооперативних засадах, повернути довіру населення банків з метою залучення їх заощаджень, розширювати мережу небанківських установ, орієнтуватися на внутрішні ресурси, а не на іноземний капітал, який з настанням глобальної банківської кризи був відкликаний зовнішніми інвесторами.
На розвиток кредитної системи Західної України у міжвоєнний період вплинула суперечність у польській економічній науці між ліберальним і антиліберальним напрямами з проблем етатизму. Вплив останнього на урядову політику зумовив існування значної частки в структурі кредитної системи чотирьох східних воєводств Польської держави відділень трьох державних банків – Польського банку, Державного земельного банку, Банку господарства крайового. Вони виступали посередниками у розподілі коштів з державних фондів та фондів міністерств під час реформування аграрної сфери, розвитку місцевих органів влади, інвестицій у будівельну галузь та фінансової допомоги боржникам після економічної кризи 1929-1933 років.
Повчальним для сучасних практиків банківської справи є випуск банківськими установами цінних паперів. Завдяки операціям купівлі-продажу цінних паперів на західноукраїнських землях у міжвоєнний період успішно функціонував ринок землі та нерухомості, вкладалися кошти в житлове та промислове будівництво, меліоративні роботи, створення міцних селянських господарств.
Ще одним напрямом, що заслуговує на увагу, є фінансування місцевої інфраструктури комунальними банками та небанківськими установами. У міжвоєнний період на території Західної України успішно працювали повітові та гмінні позиково-ощадні каси. Вони виділяли довгострокові інвестиційні кредити для комунального господарства, житлового будівництва, сільських господарств та промислових підприємств.
Джерелом для здійснення фінансово-економічного аналізу кредитно-банківських установ у Західній Україні є дані їх балансів (місячних, квартальних, річних), річних звітів, протоколів ревізій та статистична звітність. Бухгалтерів-практиків повинна зацікавити відкритість, прозорість, доступність фінансової звітності кредитно-банківських установ Східної Галичини та Волині у 1920-30-ті роки.
Вітчизняна кредитна система характеризується нерівномірним розподілом комерційних банків між регіонами. 2009 року із 180 діючих банків у Львівській області працювало 5, Волинській – 2, Івано-Франківьскій – 1, Тернопільській – жодного [5]. Регіональні відмінності у розташуванні кредитно-банківських установ на теренах Західної України існували ще у 1920-30-х роках. Це було зумовлено особливостями соціально-економічного розвитку Львівського, Тернопільського, Станіславського та Волинського воєводств. Тому, дослідження з економічної історії обов’язково повинні враховувати і регіональний аспект.
Отже, досліджуючи становлення і розвиток кредитної системи Західної України у 1920-30-х роках, ми виявили тісні взаємозв’язки між економічної історією, економічною теорією, історією економічної думки, прикладними економічними науками (бухгалтерським обліком, фінансовим аналізом, банківською справою), регіональною економікою, державним регулюванням ринкової економіки і особливостями розвитку вітчизняної кредитної системи. Дослідження зазначених напрямів збагатить систему економічних наук новими знаннями, а економісти-практики зможуть використовувати досвід капіталізації кредитно-банківських установ на західноукраїнських землях у міжвоєнний період.
Література:
1. Несторенко О. Методологія сучасної економічної теорії / О.Нестеренко, М.Садовий // Вища школа. – 2002. - № 4-5.
2. Уперенко М.О. Про творчу роль економічної історії в системі економічної науки і сучасної господарської практики / М.О.Уперенко // Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвід. зб. наук. праць. – Вип.39-40. – Київ, 2007.
3. Сайкевич О.Д. Наукове та практичне значення історико-економічного дослідження ринкової економіки України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / О.Д.Сайкевич // Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвід. зб. наук. праць. – Вип.39-40. – Київ, 2007.
4. Кредитові кооперативи в 1936 році // Діло.–1937.-№ 84.–17 квітня.
5. www.bank.gov.ua.
УДК 330.5:342.841
Васильчак Світлана Василівна, д.е.н., професор,
Томаневич Леся Миронівна, к.е.н., доцент,
Жидяк Олександра Романівна, асистент,
Львівський державний університет внутрішніх справ, м. Львів
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Постановка проблеми. Економічна безпека держави обумовлюється її економічним підгрунтям, яким насамперед є економічний та соціальний розвиток суб'єктів підприємницької діяльності. Реформи в сфері національної економіки поки що не створили передумов для подолання соціально-економічного занепаду підприємств. Впродовж останніх років відбулося значне погіршення більшості показників економічної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності. Основними його проявами стало погіршення харчування та забезпечення продовольчими товарами і послугами населення, переробну промисловість – сировиною, а виробничі підприємства – основними засобами виробництва. Це все призводить до загрози економічній безпеці, як суб'єктів підприємницької діяльності так і держави вцілому.
Будь-яке підприємство – це соціально-економічна система, якій притаманні певні характеристики. Тому забезпечення пезпеки їх розвитку, зокрема в умовах фінансово-економічної кризи, є важливим завданням на цей час.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання безпеки підприємств досліджувало багато українських та зарубіжних вчених: О.Барановський, О.Власюк, О.Вінник, В.Геєць, О.Макарова, Г.Минаев, Д.Мур, Н.Орлова, В.Кононов. Проте недостатньо вивчені підприємницькі інтереси та безпечні шляхи їх реалізації.
Метою дослідження є пошук шляхів забезпечення розвитку підприємницьких інтересів та забезпечення на їх основі безпеки розвитку соціально-економічних систем.
Основні результати дослідження. Підприємство є складною соціально - економічною системою відкритого типу, у зв’язку з чим зазнає впливу різних чинників. Для провадження своєї діяльності підприємство змушене налагоджувати контакти як всередині так і за його межами, вступаючи у гостру конкурентну боротьбу в умовах визначального впливу тіньової економіки, корупції, недобросовісної конкуренції, рейдерства, що має місце сьогодні в Україні. У зв’язку з цим для підприємства з’являється багато дестабілізуючих чинників, що негативно можуть впливати на її функціонування та розвиток.
Основою життєдіяльності підприємства є комерційні інтереси, які постійно піддаються різним впливам та загрозам. Комерційні інтереси — це сукупність узгоджених життєво важливих економічних інтересів відповідних учасників корпоративних відносин і самої організації. Розуміння комерційних інтересів як узгоджених має принципове концептуальне значення як для розвитку так і безпеки соціально-економічної системи. У зв’язку з чим саме комерційні інтереси, а не економічні інтереси учасників підприємницьких відносин є об’єктом захисту (безпеки). Відсутність їх реалізації може викликати підприємницькі конфлікти. Також реалізація цих цілей, в частині розширення частки на ринку загострить конкурентну боротьбу з можливим використанням недобросовісних методів конкурентом. Крім того, підприємство, що розвивається є привабливим для кримінального світу та корупціонерів. Таким чином комерційним економічним інтересам можуть виникати реальні загрози. У випадку здійснення тієї чи іншої загрози підприємство може понести втрати. Вони можуть бути моральними і матеріальними, а за наслідками для системи: як такі, що обмежують діяльність, - аж до припинення її існування. За таких умов рівень реалізації комерційних інтересів є недостатнім, що спричиняє конфлікти і в цілому гальмує розвиток організації. Іншими словами виникає економічна небезпека для її життєдіяльності.
Економічна небезпека - це деструктивні граничні зміни в соціально-економічній системі, викликані реальними втратами, повязаними з реалізацією загрози. Граничні зміни (значення) - це кількісне чи якісне вираження показника, тобто свого роду індикатор, який сигналізує, з одного боку про зону безпеки, а з іншого – про розвиток небезпеки внаслідок реалізації загрози. Підприємницьким структурам необхідно протидіяти саме загрозам, бо, у противному випадку, буде мати місце економічна небезпека, подолати яку значно важче.
З наведеного вище аналізу видно, що потреба комерційної системи у безпеці є тоді, коли виникають загрози щодо реалізації комерційних інтересів. Вони є завжди і мають як об’єктивний так і суб’єктивних характер. Саме через функцію безпеки організація протидіє загрозам і в такий спосіб створює умови для реалізації функції розвитку.
Функція розвитку – це конкретні дії, пов’язані з реалізацією інтересів і спрямовані на незворотні та закономірні зміни конкретних матеріальних об’єктів, що ведуть до виникнення їх якісно нових станів або принципово нових об’єктів – як цілісних систем [ 7, с. 43 ].
Саме наявність всіх одночасно трьох властивостей (спрямованість, незворотність, закономірність) відрізняє процес розвитку від інших змін, що відбуваються в соціально-економічній системі [7, с.43 ].
Розвиток органічно потребує постійного розширення, обновлення, інновацій в тих чи інших сферах підприємницької діяльності.
Висновки. Отже безпека це і стан системи, її властивість та специфічна діяльність її структурних елементів та спосіб управлінського мислення. З точки зору системного підходу всі ці поняття між собою взаємопов’язані і складають єдине ціле. Безпечний стан системи і безпека як її властивість (якість) є результатом управління (через призму безпеки) та специфічної діяльності: охорони, встановлення і виконання режимних заходів, проведення конкурентної розвідки та контррозвідки тощо. У свою чергу їх ефективність залежить від якості самої системи безпеки (рівня підготовленості фахівців, технічного, нормативно-правового та іншого забезпечення) та стану соціально-економічної системи і в першу чергу економічного.
В комплексі це породжує нову якість економічної системи – її здатність, з одного боку попереджувати і припиняти дію (протидіяти) загроз, з іншого – за рахунок цього створювати певні умови для реалізації комерційних економічних інтересів і в цілому реалізації функції розвитку. Це і становить основний зміст безпеки і предмет діяльності суб’єкта безпеки – підприємства.
Отже, економічна безпека соціально-економічної системи – це її стан в межах граничних значень і здатність протидіяти загрозам чи небезпеці та сприяти реалізації комерційних економічних інтересів як основних шляхів її розвитку.
Література
1. Бандурка О.М., Духов В.Є., Петрова К.Я., Червяков І.М. Основи економічної безпеки Підручник. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003.-236с. с.17
2. Экономическая безопасность хозяйственних систем: Учебник / Под ред. д.е.н., проф. А.В. Колосова. – М.: РАГС, 2001. – 446 с
3. Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізм забезпечення”. Монографія. – К.: Лібра, 2003.-280с. с.10
4. Короткий Ю.Ф. К вопросу о понятии безопасность.// Социально-политические аспекты обеспечения государственной безопасности в современных условиях: Сб. статей.- М.: Граница, 1994. С. 51.
5. Логинов Е.А., Лукин В.К., Чечулина Ю.С. Актуальные проблемы экономико-правового обеспечения экономической безопасности. - Краснодар: 6. Краснодарский юридический институт МВД России, 2000. - 129 с.
6. Минаев Г.А. Безопасность-менеджемент организации // «Best of security. – №4 (26) 2008. – с.25
7. Минаев Г.А. Безопасность организации: Учебник. – К.: КНТ, 2009. – 440 с.
Господінова Олександра Іванівна
Буковинська державна фінансова академія. м. Чернівці
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ЯК НАСЛІДОК ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНИХ
ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ.
Економічна глобалізація характеризує сучасний етап розвитку світового господарства. Під впливом глобалізації виробництва, послуг та ринків інтегрування соціальних та економічних територіальних систем формує особливу суспільну систему , яка охоплює великі території, що об’єднуються загальним інтересом. Ця система може вийти за межи окремих географічних районів, перестрибнути кордони окремих держав. Прикладом такої системи є ЄС. Європейські країни перетворюються у все більш інтегровану та взаємозалежну ринкову систему на базі територіальної відокремленості та організації суспільної та політичної одиниці. У все більшої ступені при затверджені економічної інтеграції економічний добробут громадян однієї країни залежить від економічного середовища інших держав – членів Європейського Союзу. Існування депресивних районів, які страждають від високого безробіття та низьких доходів населення завдяки відсутності індустрії та незабудовану інфраструктуру, викликає загальний дисбаланс великої територіальної системи ЄС.
Економічні успіхи ЄС в перші роки створення цього об’єднання призвели до формування хибної думки про те, що поглиблення інтеграції одночасно сприяє зменшенню міжрегіональних диспропорцій і підвищенню конкурентоспроможності кожного регіону. Взаємозалежність функціонування європейських національних економік є важливим фактором для зменшення регіональних проблем, обмежених міграційних проблем в розумних межах та введення в загальноєвропейських господарський оборот природних ресурсів. Загальноєвропейська регіональна політика рівноправно та взаємозацікавлено дозволяє країнам , які приймають участь в економічному та політичному Союзі , включатися в загальну економічну активність при врахуванні потенціалу регіонів та країн як єдиного цілого. Однак, необхідно правильно формулювати та вибирати цілі, стратегії, концепції та розвиток. Тому, що вирішення регіональних проблем, які проявляються у межах ЄС,породжують ланцюгову реакцію, яка генерує як позитивні так і негативні ефекти, що розповсюджується поза межами окремих держав. Спочатку вирішування регіональних проблем в ЄС призвело до висування на перший план стабілізуючих факторів і генерування вигоди від розповсюдження ефективності всієї системи. Стимулювалося споживання та надходження від інших країн – членів ЄС, а також збільшувалися надходження , які суттєво допомагали бюджетам ЄС , зменшували витрати по програмам, які пов’язані з соціальними проблемами. До середині 80 років була відсутня проблема як регіональної різниці так і державної підтримки фіскальної політики. Однак пізніше Європейський Союз звертає увагу на соціальні та гуманітарні аспекти , як додаток до чисто економічних проблем , які як виявилося збільшуються разом з нарощуванням різних допомог у вигляді міжнародних та міжрегіональних трансфертів які спрямовані на підвищення життєвих стандартів та представлення рівних шансів для розвитку проблемних регіонів. Деякі наслідки європейської регіональної політики носять не економічний характер.
Зменшення регіональної різниці допомагає досягнути в більш високої ступені економічного та соціального зближення між регіонами, подолання різних конфліктів, підвищення суспільної безпеки та довіри. Формування загальноєвропейських інвестиційних фондів та використання їх як основу для компенсації і перерозподілу, допомагають в рішенні проблем регіонів та держав. Таким чином досягається однакове ставлення до всіх регіонів, національних та етнічних спільнот. Деякі науковці стверджують, що сильна регіональна політика є життєво важливою. Вона допомагає зберегти ЄС і спрямувати її до більш високої ступені інтеграції.
ЄС використовує внутрішній потенціал для поліпшення ефективності регіональної політики , працюючи як наднаціональний координаційний центр. Виконуючи свою наднаціональну координаційну функцію органи ЄС забезпечують координацію загальної регіональної політики з іншими спільними європейськими проектами – економічними, соціальними, індустріальними, сільськогосподарськими, конкурентними, торговельними, інфраструктурними та ін. Координація загальної регіональної політики не відокремлена від країн – членів. Узгоджується регіональна політики однієї країни з іншою особливо якщо вони мають спільні кордони і економічні райони та охоплюють географічні території, які виходять за межи ЄС.
Однак, частина загальноєвропейської політики вливає негативно на відсталі райони. Мова йде про будівництво інфраструктури, розвиток добувної промисловості, розвиток виробництв, які вимагають агресивного використання природних ресурсів, розвиток виробництв, які забруднюють навколишнє середовище. Особливе занепокоєння викликає політика гарантування цін аграрного сектору. Біля 70 % відшкодувань гарантується програмами. До речи, це основна продукція сільськогосподарських районів північної Європи. Доцільно підкреслити, що така політика працює всупереч регіональним програмам. Одним з важливіший, але і суперечливих аргументів на користь загальноєвропейської політики є компенсація різних збитків. З одного боку ця політика призначена для нівелювання несприятливих ефектів інтеграційного процесу. Однак, як правило, формування єдиного регіонального простору збільшує регіональну різницю. ЄС може краще ніж окремі уряди справитися з регіональними проблемами , які виникають у зв’язку з інтеграцією. В останні роки погіршилася економічна ситуація. Частково це пов’язано з розширенням кордонів ЄС. В межах Союзу додалося проблемних регіонів. Ці регіони потребують фінансування, яке вимагає появи альтернативних джерел. Такі джерела з’являються завдяки прийняттям Програм. Сьома рамкова програма ( 2007 – 2013рр.) являє собою кроком уперед по зрівнянню з попередніми. Однак затвердження її бюджету викликало багато ускладнень.
Поглиблення інтеграції – можна розглядати як аргумент підкреслення незавершеного характеру інтеграційного процесу. Рахується, що регіональна політика необхідна для забезпечення справедливого розподілу переваг від інтеграції. Тільки тоді країні – члени будуть згодні продовжувати приймати участь в цьому процесі. Однак ця теза є суперечлива. Оскільки нема доказів того, що регіональні диспропорції викликають бажання країн – членів поглиблювати інтеграцію. Намагання поповнювати спільний бюджет за рахунок збільшення внесків країн – членів ЄС неминуче викликає конфліктну ситуацію. Політична реальність процесу прийняття рішень залишає слабку можливість для маневру. Тому , в першу чергу, необхідно змінити вектор спрямування фінансової допомоги для проблемних регіонів. Кошти необхідно направляти в реальний сектор, більш контролювати витрати в соціальному секторі. В сучасних умовах є можливість самому регіону робити внески для формування сприятливих економічних умов, використовуючи зручне географічне положення для транзиту або прикордонного співробітництва з країнами, що не входять в ЄС.
Дзядук Тетяна Вікторівна
Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, м. Київ