Geum.ru

Галузева програма енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 Р. 2009 р

Вид материалаДокументы

Содержание


3.5 Стратегія впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у машинобудівному комп
Організаційні заходи
Технічні заходи.
Заходи з інвестиційного забезпечення.
4. Програма енергоефективності та енергозбереження у хімічному та нафтохімічному комплексі
Таблиця 4.1 Загальні відомості про галузь станом на 01.01 2008 р.
Кількість підприємств, з річним обсягом споживання умовного палива, тис. т
Кількість працюючих, тис. чол.
Таблиця 4.2 Валовий галузевий продукт за видами економічної діяльності у 2007 р.
Енергоємність валового галузевого продукту кг у.п./грн.
Таблиця 4.3 Споживання енергоресурсів у хімічної галузі за 2000-2007 рр.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

3.5 Стратегія впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у машинобудівному комплексі

В основу стратегії впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного використання енергетичних ресурсів у машинобудівній галузі мають бути покладені основні ідеї, що викладені в Концепції оновлення виробничих основних засобів в Україні, а саме:
  • посилення стимулюючої функції держави з заохочення ділової активності підприємців у справі підвищення ефективності виробництва шляхом досягнення оптимальних пропорцій у засобах виробництва та вдосконалення структури виробництва;
  • створення умов для прискореного інноваційного розвитку економіки;
  • урахування структурних змін економіки, шляхом впровадження високотехнологічних, науково містких технологій, направлених на випуск конкурентоспроможної продукції та ефективного використання ПЕР;
  • створення умов для широкого залучення іноземних і внутрішніх інвестицій у різні сфери економіки;
  • орієнтація переважно на власні сили;
  • наявності на ринку високопродуктивних засобів виробництва для інноваційних технологій з ефективним використанням енергетичних, матеріальних і трудових ресурсів;
  • зростання техніко-економічної ефективності нових видів машин та обладнання на одиницю ваги спожитої енергії, вартості;
  • впровадження в першу чергу енергозберігаючих технологій і нових видів техніки в технологічні процеси, які мають найбільш високий потенціал енергозбереження (стале- та чавуноливарне виробництво);
  • продовження модернізації виробництва з метою зниження залежності від природного газу (використання концентрованих джерел електронагрівання – лазерного, плазмового, високочастотної імпульсної індукції).



Таблиця 3.10

Прогнозні показники обсягів виробництва продукції та основної сільськогосподарської техніки підприємствами Держсільгоспмашу на період до 2017 р.

Показники
РОКИ

2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
2016
2017

1.Товарна

продукція,

млн. грн.*)

3500

4000

(14,3%)

5050

(26,3%)

5800

(14,9%)

6800

(17,2%)

7700

(13,2%)

8800

(14,3%)

10050

(14,2%)

11500

(14,4%)

13250

(15,2%)

у т. ч.































1.1 Трактори,

шт./млн. грн.
7200

1152
8000

1280
10000

1600
12000

1920
15000

2400
18000

2880
22000

3520
27000

4320
32000

5120
37000

5920

1.2 Комбайни зернозбиральні,

шт./млн. грн.
500

350
1000

700
2000

1400
2500

1750
3000

2100
3500

2450
4000

2800
4500

3150
5000

3500
6000

4200

1.3 Знаряддя для обробітку ґрунту,

шт./млн. грн.
14800

367
15000

375
15000

375
15000

375
15000

375
15000

375
15000

375
16000

400
16000

400
16000

400

1.4 Сівалки шт./млн. грн.
8400

588
8450

592
8500

595
8550

599
8600

602
8650

606
8700

609
8800

616
9000

630
10000

700

1.5 Інша техніка, млн. грн.

1043

1053

1080

1156

1323

1389

1496

1564

1850

2030


*) Розрахунки проведені в середніх цінах 2008 р.: трактори – 160 тис. грн.; комбайни зернозбиральні – 700 тис. грн.; знаряддя для обробітку ґрунту – 25 тис. грн.; сівалки – 70 тис. грн.

Програма виконуватиметься за допомогою організаційних, нормативно-правових, технічних і фінансово-економічних заходів, які дозволять господарюючим суб’єктам постійно здійснювати впровадження енергозберігаючих технологій і заходів.

Організаційні заходи:
  • розробка на підприємствах планів впровадження енергозберігаючих технологій і заходів;
  • запровадження статистичного спостереження та звітності з виконання заходів показників, які визначають енергоефективність використання ПЕР (щоквартальна форма 12−Е3);
  • здійснення моніторингу й аналізу статистичної звітності (форма № 12−Е3 і “Питомі витрати ПЕР при виробництві продукції підприємством”) Мінпромполітики та НАЕР;
  • системне внесення змін і доповнень до діючої галузевої програми енергозбереження відповідно до вимог ринку, пріоритетності енергозбереження та світових тенденцій розвитку технології виробництва;
  • визначення на галузевому рівні планових обсягів показників енергоефективності підприємств, необхідних для виконання галузевої програми.

Нормативно-правові заходи:
  • впровадження індикативних показників енергоефективності по галузі (середньо галузеві показники енергоємності по окремим видам продукції, які не можна перевищувати);
  • запровадження механізмів державного стимулювання процесу впровадження енергозберігаючих заходів на підприємстві;
  • вдосконалення оподаткування доходів суб’єктів господарювання, в тому числі тих, що здійснюють енергозберігаючі заходи з високим економ ефектом на виробництві.

Технічні заходи.

Залучення виробників машинобудівної галузі до процесу впровадження енергозберігаючих заходів та ефективного використання енергетичних ресурсів, заміни застарілих і застосування прогресивних енергозберігаючих екологічно безпечних технологій.

Заходи з інвестиційного забезпечення.

Залучення фінансових ресурсів національних й іноземних банків для реалізації пріоритетних інвестиційних програм і проектів енергозбереження.

Програма визначає, що оптимальним шляхом розв’язання проблеми підвищення енергоефективності машинобудування є шлях інвестиційно-інноваційного розвитку, який забезпечує комплексний розвиток галузі за рахунок реалізації взаємопов’язаних завдань і заходів, спрямованих на технічне оновлення виробництва, використання науково-технічного потенціалу, формування високотехнологічного виробництва.


4. ПРОГРАМА ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ТА ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ У ХІМІЧНОМУ ТА НАФТОХІМІЧНОМУ КОМПЛЕКСІ


4.1 Сучасний стан та пріоритети енергоспоживання галузі

Хімічній промисловості належить провідна роль у формуванні галузевої та регіональної структури економіки України. Основні види продукції, що складають структуру товарного виробництва хімічної промисловості:
  • основна хімія (виробництва неорганічної хімії, зокрема, аміаку, сірчаної та азотної кислот лугів, соди та ін.) ~ 39 %;
  • мінеральні добрива і азотні з’єднання ~ 20 %;
  • вироби з пластмас ~ 17 %;
  • шини ~ 6 %;
  • лакофарбові матеріали ~ 5 %;
  • первинні пластмаси ~ 4 %;
  • фарбники і пігменти ~ 3 %.

Найбільш енергоємною є продукція основної хімії. Підприємства хімічної промисловості щорічно споживають:

- природного газу ~8,3 млрд. м3;

- електроенергії ~6,6 млрд. кВт·год.

Найбільш суттєвим негативним наслідком спаду виробництва в хімічній галузі є зниження рівня завантаження виробничих потужностей за межу окупності поточних витрат.

При завантаження потужностей більшості діючих хімічних виробництв на рівні 20−40% різко підвищується понаднормативне енерго- та матеріаломісткість хімічної продукції.

На сьогодні (за інформацією спеціалізованих ЗМІ) фактичне енергоспоживання вітчизняних хімічних виробництв перевищує аналогічні показники провідних сучасних технологій у виробництві:

- аміаку – в 1,4−1,8 рази;

- каустичної соди – в 1,3−1,4 рази;

- кальцинованої соди – в 2,0−2,3 рази;

- метанолу – в 2,0−2,3 рази;

- етилену – в 2,8−3,0 рази;

- технічного вуглецю – в 1,5−2,5 рази.

Таким чином, підприємства хімічної галузі мають значний потенціал росту енергоефективності.

За особливостями розміщення хімічна промисловість є однією з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні зв’язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості.

Більшість виробничих потужностей хімічної промисловості створено за останнє десятиріччя. Введено в дію Красноперекопський бромний завод, 2-й содовий завод у Слов’янську, кілька підприємств з виробництву азотних добрив (Рівненський, Черкаський та Одеський заводи азотних добрив); створено великі комплекси по випуску нових видів хімічної продукції – капролактаму, поліхлорвінілових смол, полістиролу, вінілацетату та ін. Випуск цієї та іншої продукції організовано в Горлівці, Черкасах, Калуші, Первомайську.

Переробку пластичних мас зосереджено в Сімферополі, Броварах, Луцьку. Великі заводи по випуску шин введені в дію у Дніпропетровську і Білій Церкві. Найбільшими в країні центрами видобутку сірки стали Новий Роздол і Новояворівське (Львівська область).

Хімічна промисловість зосереджена у Донбасі, Придніпров’ї та Прикарпатті. З інших районів виділяється Сумщина, Причорномор’я, Черкащина, Волинь. Тільки у Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі. На Луганщину припадає 17% випуску хімічної та нафтохімічної продукції. У цієї області сформувався Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол хімічної спеціалізації.

На Донеччині створено потужний Горлівсько-Слов’янський промисловий вузол, на Дніпропетровщині – Дніпроперовсько-Дніпроджержинський промисловий вузол, на Львівщині – Дрогобицько-Бориславський, Львівський та інші промислові центри. Великі промислові центри є також в Івано-Франківській і Сумській областях, у Причорномор’ї. Важливими регіонами хімічного виробництва стали Київ, Чернігів, Рівне.

Україна займає одне з провідних місць у світі і має великі експортні можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором – наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Калійні солі є у Прикарпатті (Калуш, Стебник), фосфорити – на Донбасі та Придністров’ї.

Наявність сировини дозволила Україні створити розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добив на експорт. Більше 90% експорту мінеральних добрив становлять азотні добрива, а їх головними покупцями є Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменістан. Заводи по випуску азотних добрив на основі переробки природного газу споруджені у Рівному, Черкасах, Сєверодонецьку, Дніпродзержинську, Одесі.

Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі (Калуш і Стебник), сірка (Роздол і Яворів), кам’яна сіль (Артемівськ і Слов’янськ), вапняк – Донецька область та Автономна Республіка Крим. Підприємства цієї підгалузі в основному сконцентровано у Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.

Розміщення коксохімічної промисловості зорієнтовано на сировину – кам’яне вугілля та споживача – виробництво чорних металів. Протягом багатьох десятиріч Україна експортувала кокс у Росію (1,5−2,0 млн. т щорічно), країни східної Європи (близько 4 млн. т щорічно). В останні роки виробництво коксу скоротилось. Обсяг його експорту становить не більше 0,6 млн. т на рік. Коксохімічне виробництво зосереджене на 16 підприємствах Донбасу та Придніпров’я.

У хімічній промисловості широко використовуються кислоти. Найбільш масово застосовується сірчана кислота, сировиною для виробництва якої є самородна сірка, що видобувається в західній частині країни (близько 2 млн. т у рік), сірчані колчедани, які привозяться з Уралу, сірчані домішки у газах тощо. У зв’язку з низькою транспортабельністю сірчаної кислоти її виробляють переважно у місцях споживання. Оскільки найкрупнішим споживачем цього хімічного продукту є підприємства з виробництва фосфатних добрив, основні центри випуску цих добрив є одночасно центрами виробництва сірчаної кислоти (Суми, Горлівка, Армянськ, Костянтинівка). Сірчану кислоту виробляють також коксохімічні заводи, розташовані у Придніпров’ї та Донбасі.

Україна раніше була основним регіоном виробництва соди (центрами випуску цієї продукції є також Білорусія і РФ (Урал). Підприємства содового виробництва є у Донбасі (Лисичанськ) та в Криму (Красноперекопськ). Відмітною особливістю содового виробництва є висока питома вага випуску кальцинованої соди.

В Україні організовано та налагоджено виробництво лакофарбових матеріалів в багатьох містах усіх регіонів (Дніпропетровськ, Маріуполь, Донецьк, Харків, Кривий Ріг, Київ, Ніжин, Львів, Борислав, Одеса та ін.).

Гумова промисловість виробляє тисячі найменувань різноманітної продукції. Вона представлена Дніпропетровським шинним, Білоцерківським комбінатом шин і гумоазбестових виробів, Київським АТ “Київ−Гума”, Київським і Сумським регенераторними заводами, підприємствами у Бердянську, Запоріжжі, Харові, Одесі, Ніжині та інших містах.

Підприємства, що розташовані у Дашаві, Стаханові та Кременчуці, виробляють сажу.

Виробництво хімічних волокон і ниток зосереджене у Києві, Черкасах, Житомирі, Чернігові. Виробничий процес на підприємствах цієї галузі в значній мірі залежить від імпортної сировини. Так, для виробництва віскозних ниток необхідна целюлоза, яку в Україні виготовляють в обмеженій кількості, до того ж незадовільної для цього виробництва якості.

Підприємства з виробництва смол і пластмас розміщені в районах Донбасу та Придніпров’я, де видобувають необхідну сировину - кам’яне вугілля, нафту, газ.

В табл. 4.1 наведено загальні відомості про підприємства хімічної галузі станом на 01.01.2008 р.

Таблиця 4.1

Загальні відомості про галузь станом на 01.01 2008 р.

№

п/п
Галузь
Валовий галузевий продукт, млн. грн.
Кількість підприємств, з річним обсягом споживання умовного палива, тис. т
Кількість населених пунктів, одиниць
Кількість працюючих, тис. чол.

менше 1
від 1

до 10
більше 10

1.
Хімічна промисловість
38000
130
26
44
45
2200


У табл. 4.2 надано валовий продукт хімічної галузі за видами економічної діяльності у 2007 р.


Таблиця 4.2

Валовий галузевий продукт за видами економічної діяльності у 2007 р.

№

п/п
Вид економічної діяльності
Валовий галузевий продукт млн. грн.

(за статистичними даними)
Обсяг споживання паливно-енергетичних ресурсів тис. т у.п. (за статистичними даними)
Енергоємність валового галузевого продукту кг у.п./грн.

1.
Хімічна промисловість
38000
12540
0,33


У табл. 4.3 наведено обсяги споживання енергоресурсів по видам по хімічній галузі за період 2000-2007 рр.


Таблиця 4.3

Споживання енергоресурсів у хімічної галузі за 2000-2007 рр.

№

п/п
Показники
Роки

2000
2003
2004
2005
2006
2007

1.
Обсяги споживання природного газу, тис. т у.п.
9149
9269
9931
10051
9750
9553

2.
Обсяги споживання вугілля,

тис. т у.п.
158
22,9
180,5
131,5
122,7
122,7

3.
Обсяги споживання торфу, тис. т у.п.












4.
Обсяги споживання нафти і нафто-продуктів, тис. т у.п.
383,3
454,2
691,9
362,2
293,4
246,3

5.
Обсяги споживання ядерного палива, тис. т у.п.


-
-
-
-
-

6.
Обсяги споживання дров та відходів деревини, тис. т у.п.
0,02
0,01
0,01
0,01
0,01


7.
Обсяги споживання гідроресурсів, тис. т у.п.












8.
Обсяги споживання інших енергоресурсів (біогаз, відходи сільгоспвиробництва, енергія вітру, сонця, геотермальна енергія, сміття, вторинні енергоресурси, тому подібне), тис. т у.п.
780
793
802
807
819
1095

9.
Обсяги споживання електричної енергії, млн. кВт·год.
5798
6453
6570
6771
6443
6104

10.
Обсяги споживання теплової енергії, млн. Гкал.
15,1
16,9
17,1
17,7
16,6
16,1


В табл. 4.4 надаються відомості щодо форми власності та обсягів енергоспоживання підприємствами хімічної промисловості.