Вибори в Україні. Хто кого вибирає, ми кандидатів, чи кандидати нас?

Вид материала

Документы

Содержание Володимир Михайлович Литвин Петро Миколайович Симоненко ГЛАВА 2 Партія, дай покерувати

Подобный материал:

• Ю. шведа вибори та виборчі системи, 7736.34kb.
• Зміст вступ Розділ 1 Місцеві вибори як форма безпосередньої демократії в Україні, 624.29kb.
• Стипендія на отримання післядипломної освіти, 23.76kb.
• В україні панує екологічна криза, викликана багаторічним виснажливим способом природокористування, 92.67kb.
• Тема «Мы в ответе за тех, кого приручили», 35.53kb.
• У истоков пчеловодческой литературы, 130.33kb.
• Інформація про основні результати науково-дослідної роботи Інституту міжнародних відносин, 60.41kb.
• Випуск 75 Серія: філософські науки другі кулішеві читання з філософії етнокультури, 5975.72kb.
• Про реєстрацію виборчого списку Великоберезняської районної організації політичної, 13.38kb.
• Ї дані, щоби вони дійшли до Генпрокуратури до позачергової сесії Верховної ради України, 752.11kb.

Володимир Михайлович Литвин

Роздуми виборця: «Напевно, вирішуватиму в останній день: кину монету: випаде «орел» - за Тігіпка, «решітка» - за Гриценка, на ребро стане – за Юлю, в повітрі зависне – за Литвина».

Народився 1956 року у Житомирській області у сім'ї селян. Дружина – Тетяна, економіст. Діти - дочка Олена (1982 р.н.) і син Іван (1989 р.н.). Брати: Микола (1961 р.н.) - глава Державної прикордонної служби України; Петро (1967 р.н.) - командувач військами Південного оперативного командування Сухопутних військ Озброєних Сил України, генерал-лейтенант.

В.Литвин перебуває на державному утриманні, йому надано в пожиттєве користування дім (600 кв. м.), він має власну квартиру в центрі міста (250 кв. м.). В декларації вказано , що в нього є два приватних маєтки.

У 1978 році закінчив Київський університет ім. Т.Шевченко, історичний факультет. Працював помічником ректора, старшим викладачем, доцентом. Потім - начальником управління Міністерства вищої і середньої спеціалізованої освіти УРСР, лектором, консультантом, помічником секретаря ЦК КПУ.

В серпні 1994 року - помічник президента Л.Кучми, через рік - заступник голови Адміністрації Президента. У вересні 1996 року - перший помічник Л.Кучми, керівник групи помічників і референтів глави держави. В листопаді 1999 року - керівник Адміністрації Президента (неофіційне прізвисько «сірий кардинал Кучми»).

На парламентських виборах 2002 року керував провладним передвиборним політичним проектом «За єдину Україну!». Незважаючи на потужну фінансову підтримку і адміністративний ресурс, блок займає лише третє місце з шести можливих.

Обраний головою Верховної Ради. В 2004 році – Герой України.

У 2006 році «Народний блок Литвина «МИ», сформований з членів Народної партії, на парламентських виборах не подолав 3-процентний прохідний бар'єр, екс-спікер опинився в стороні від активного політичного життя.

На дострокових парламентських виборах-2007 очолив Блок Литвина, який подолав 3-процентний прохідний бар'єр (20 депутатських мандатів). У Верховній Раді спочатку завіряв, що в коаліцію з блоком НУНС і БЮТ вступати не буде. Проте пізніше ввійшов до складу цієї коаліції і зайняв пост Голови парламенту.

У 2008 році призначений ректором Національного університету ім. Т.Шевченка, але перспектива керувати головним вузом країни його не надихнула.

Внаслідок тривалої співпраці з Л.Кучмою його зараховують до когорти так званих «кучмістів». Глава Адміністрації став одним з негативних героїв скандальних «плівок Мельниченка». Лідер СПУ О.Мороз заявив, що він міг бути причетний до смерті журналіста Гонгадзе. В період виборчої кампанії ця інформація, поширена ЗМІ, негативно вплинула на імідж В.Литвина. Водночас, в період «помаранчевої революції» Л.Кучма був незадоволений поведінкою спікера парламенту, який йде на компроміси з опозицією, що зіпсувало їх відносини.

П

олітична  реклама В.Литвина на президентських виборах-2010 викликає певний подив. Відоме гасло «Країні потрібен Литвин» вперше з’явилось, коли лідер Народної партії Володимир Литвин брав участь у дострокових парламентських виборах 2007 року. Ніякого креативу, але для мас зійде. Його президентська передвиборна кампанія не була нав’язливою, скоріше вона була розрахована на безпосереднє спілкування з людьми, на зустрічах з виборцями. Останнім часом він намагається створити імідж «миротворця». Але це йому вдається не дуже переконливо, як правило в межах 3% голосів.

Своїм стабільним електоратом В.Литвин вважає сільське населення країни. Крім того, він набирав бали на «російському питанні», заявляючи про необхідність продовження договору про перебування Чорноморського флоту РФ в Криму після 2017 року.

Ім’я В.Литвина пов'язують з гучним  вбивством журналіста Георгія Гонгадзе. У ЗМІ поширено інформацію, що екс-майор Держохорони М.Мельниченко назвав Володимира Литвина замовником вбивства журналіста, приводом для чого стала «любов без відповіді до журналістки, яка пішла до Г.Гонгадзе».

У будь-якому разі, В.Литвин є помітною політичною фігурою, яка здатна робити несподівані і прораховані ходи. Властивий Литвину центризм і уміння знаходити компроміси дають змогу йому упевнено триматися в епіцентрі української політики.

Можливо зараз для України ще не настав час поміркованих політиків.

Петро Миколайович Симоненко

І навіть стоячи на одній політичній платформі, можна потрапити під різні поїзди!


Народився в Донецьку у 1952 році. В 1969-1974 рр. одержав спеціальність гірського інженера-електромеханіка в Донецькому політехнічному інституті. В 1991-му закінчив Київський інститут політології і соціального управління.

Трудову діяльність П.Симоненко почав 1974 року конструктором донецького інституту «Донгіпровуглемаш». З 1975 року - на комсомольській і партійній роботі. Був інструктором, заввідділом, секретарем міського і обласного комітетів ВЛКСМ в Донецьку, секретарем ЦК ЛКСМУ. Декілька років перед розпадом СРСР займав керівні посади в Маріупольському міськкомі і Донецькому обкомі КПУ. Після заборони в 1991 році діяльності Компартії до 1993 року працював заступником генерального директора корпорації «Укрвуглемаш».

У 1993 році після легалізації партії став першим секретарем Донецького обкому. В червні 1993 – на партійному з'їзді в Донецьку обраний першим секретарем ЦК КПУ, яка на території України фактично стала спадкоємницею КПРС.

Починаючи з 1994 року П.Симоненко п'ять разів підряд обирається у Верховну Раду. Кожного разу очолював парламентську фракцію КПУ. Впродовж першого депутатського терміну працював в комітеті Верховної Ради з питань культури і духовності, в подальших - в комітеті з питань правової політики.

Кілька разів брав участь у виборах Президента України. В 1999 році серед конкурентів Л.Кучми виявився найсильнішим: пройшов в другий тур. Безрезультатною була участь в президентській кампанії 2004 року.

З роками популярність Компартії серед виборців падала: в 1998 році вона мала 128 місць в парламенті з 450, в 2002 – вдвічі менше. 2006 - 21 мандат.

Влітку 2006-го вперше за свою новітню історію КПУ стала партією влади після формування спільно з Партією регіонів і Соцпартією України так званої антикризової коаліції. Через вступ до союзу з «донецькими олігархами» Компартію і її керівництво дуже сильно критикували.

Після дострокових виборів Верховної Ради в 2007 році П.Симоненко залишилася за межами парламентської коаліції.

На думку експертів, втраті довіри до Компартії сприяв ряд факторів: по-перше, загальне падіння популярності комуністичної ідеології; по-друге, діяльність керівництва офіційно опозиційної партії часто йшла в розріз з деклараціями протилежного змісту. Внаслідок цього частина електорату КПУ перейшла на бік Соціалістичної партії.

На дострокових виборах-2007 КПУ отримала 27 мандатів. Хоча це на шість більше, ніж на попередніх виборах, але, на думку спостерігачів, це, швидше, не заслуга комуністів, а результат недоробки «регіоналів» і повного провалу соціалістів.

П.Симоненко – радикальний противник вступу України до НАТО, скептично дивиться на необхідність євроінтеграції, прихильник найтісніших відносин з Росією. Вважає, що Україна повинна бути членом ЄЕП.

Водночас, після перевиборів, коли комуністи і «регіонали» були усунені від влади, Компартія і її лідер Симоненко не погодилися на заклик Партії регіонів створити опозицію правлячій коаліції БЮТ і НУНС.

Від першої дружини у П.Симоненка два сини - 1974 і 1977 рр. народження (старший - економіст і юрист, молодший - лікар-хірург). Він розлучився з нею і одружився на журналістці О.Ващенко, в якої ще до офіційного розлучення народилася їх дочка.

В біографії П.Симоненко участь у виборах – це не перша спроба стати президентом України. Але для нього – головне не перемога, а участь. Електорат Компартії України стабільний, хоч і зменшується з кожним роком. Цей електорат і об'єднаний блок лівих сил можуть забезпечити йому спокійне політичне майбутнє в парламенті.

Нічого несподіваного передвиборні президентські програми КПУ не містять, вони полягають в головній тезі: «Вся влада трудящим, соціалізм і дружба народів».

В 2010 році П.Симоненко пропонував провести референдум щодо надання російській мові статусу державної, він виступає за позаблоковий статус України.

Слід зазначити, що в так званий «Блок лівих сил» входять представники крупного капіталу. П.Симоненко лобіює інтереси ряду фінансово-промислових груп, проштовхуючи по квоті фракції їх представників як до парламенту, так і до органів виконавчої влади, за що одержує від них фінансове підживлення, певні ініціативи в парламенті, які дуже далекі від інтересів трудящих. Це політична практика. Хоча і в теорії КПУ вустами Симоненко висуває такі програмні цілі, які співпадають з інтересами олігархів.

Але найбільшим парадоксом є те, що балотуючись на посаду президента, П.Симоненко категорично виступає проти самого інституту президентства.


Олександр Олександрович Мороз


«

Я не можу себе не поважати. Я чесно робив свою справу, поважав себе за цю чесність і вважав, що люди мене за неї поважають»

«Я помилок не робив, я просто не міг встигнути те, що потрібно було зробити»

О.Мороз належить до українських «політичних аксакалів»: 18 років він разом із П.Симоненком експлуатує одне електоральне поле (але П.Симоненко, на відміну від О.Мороза більш одіозний і передбачуваний). Нинішня «Соціалістична партія України» – це полегшений варіант Комуністичної партії, куди перейшла частина комуністів.

Олександр Мороз за свою політичну кар'єру двічі в 1994-1998 і 2006-2007 ставав Головою Верховної Ради України.

Президентська кампанія-2010 – четверта спроба О.Мороза стати президентом. У попередніх спробах у нього був (хоча і слабкий) теоретичний шанс вийти в другий тур.

Під час «Помаранчевої революції» О.Мороз підтримав В.Ющенка, який вважався кандидатом від опозиції. Більш того, підтримка О.Мороза виявилася одним з вирішальних чинників перемоги В.Ющенка. Соціалістів тоді було винагороджено трьома міністерськими портфелями в уряді Тимошенко, які збереглися і в кабінеті Єханурова.

Політичні події в період парламентських виборів 2006 року підтвердили думку, що в умовах рівності парламентського представництва між Партією регіонів, з одного боку, і БЮТ і «Нашою Україною», з іншою, ключову роль відігравала позиція СПУ – відома «золота акція».

Преса того періоду про СПУ писала: «Соцпартія на чолі з Олександром Морозом чимось нагадує модернізований радянський «Запорожець», в якому зовнішній вигляд не зовсім відповідає «фаршу». З одного боку, соціалісти вважають себе спадкоємцями ленінської партії комуністів, з іншою – намагаються демонструвати європейський стиль політичної поведінки і співпрацюють з представниками великого капіталу».

Щодо амбіцій О.Мороза, то вони є істинними рушійними силами кандидата в президенти. Відмічається, що Олександр Мороз знає собі «ціну», але часто блефує і завищує її. «У політиці є певний елемент гри. Я розумію її як гру, наприклад в шахи» ("Голос України", 8 грудня 1998 р.). Іноді це йому йде на користь, а частіше на шкоду. Так, за часів Л.Кучми він не бачив собі рівних в українській політиці (газета «Дзеркало тижня» стверджувала, що «…достатньо довго в ньому жила віра у власну винятковість і особливу місію»). В той же час про народ він говорив, що люди: «…тупо і послідовно, як барани на забій, йшли за Кучмою», як не образливо і боляче про це говорити, «… вони ще не дозріли до статусу народу, є просто людьми і населенням» «Київські відомості», 4 квітня 2000 р.).

У серпні 2006 року, незважаючи на всі домовленості про створення у Верховній Раді «помаранчевої» коаліції, СПУ на чолі з Морозом пішла на союз з Партією регіонів і комуністами. Це дозволило Олександру Олександровичу повторно сісти в крісло спікера парламенту.

В політиці друзів не буває.

Після цього його соратники заявили про зраду і залишили партію, перейшовши до Ю.Тимошенко і Віктора Ющенка. Хоча О.Мороз неодноразово стверджував, що в політиці друзів не буває, лідер СПУ зізнається, що вони у нього є, але небагато, оскільки «Боляче розчаровуватися в людях».

Соціалістична партія на виборах 30 вересня 2007 року не дотягла до 3-процентного прохідного бар'єру. Таким чином, коли О.Мороз, погодився на союз з В.Януковичем і П.Симоненком, він втратив крісло спікера Верховної Ради, мандат народного депутата і помітну частку довіри виборців.

Самі соціалісти незважаючи на оптимізм О.Мороза стосовно виборів-2010, визнають, що його нинішня участь в президентських виборах це черговий «блеф» для підтримки власних амбіцій.


Віктор Федорович Янукович

Портрет переможця президентських перегонів.

• Чим відрізняється Віктор Янукович від Володимира Леніна?
  
• Володимир Ленін був більш демократичним: він стверджував, що кожна кухарка може керувати державою. А Віктор Янукович, навпаки, каже, що кожній жінці-політику місце на кухні.
  

Віктор Янукович народився у 1950 році в с.Жуківці під Єнакієвим. «Проблеми із законом» тут має кожний другий дорослий. Навчався у Донецькому політехнічному інституті і Українській академії зовнішньої торгівлі.

Пройшов шлях від газівника на Єнакіївському металургійному заводі, автослюсаря до генерального директора об'єднання «Донбасстрансремонт», «Укрвуглепромтранс» і Донецького обласного об'єднання автотранспорту, донецького губернатора, українського прем'єра, доктора економічних наук, члена президії Національної академії наук України і кавалера орденів «За заслуги» трьох ступенів.

У В.Януковича багато наукових посад: він голова урядової комісії з питань науково-технологічного розвитку, глава Координаційної групи по активізації інвестиційної діяльності, голова робочої групи з питань приватизації підприємств і ефективного управління корпоративними правами. Якщо він вирішить піти з політики, то може цілком присвятити себе науці.

В.Януковича «лобіюють» українські учені на чолі з президентом Академії наук Б.Патоном. Його підтримують режисер М.Резникович, спортсмени Я.Клочкова і В.Борзов. Ключовий союзник Януковича - бізнесмен, глава донецького футбольного клубу «Шахтар» Рінат Ахметов.

Донецькі бізнесмени посвятили В.Януковича в дворяни - виготовили і подарували Віктору Федоровичу родовий герб. Його дружина Людмила, з якою він прожив 32 роки, не могла навіть уявити, що у її чоловіка - дворянське коріння.

В.Янукович розповідає про себе, що двічі міг загинути, але чудом врятувався. Лікарі годували його курячими яйцями, які стали його улюбленою їжею: їх смак для нього – «смак одужання і повернення до життя». Протилежну роль зіграло яйце, кинуте в прем'єра студентом в Івано-Франківську. Мимоволі пригадується казка про Чаклика-Невмирущого, уся сила якого була в його яйці, що висіло на дубі.

Президентська програма В.Януковича детально і з термінами малює картину глобальних реформ. Водночас в ній немає ніякої конкретики в описі структурних реформ (він не витрачає слова на те, що може бути незрозуміло його виборцю).

В

ін обіцяє зробити Україну «інвестиційно привабливою країною Східної Європи», але задекларовані методи не можуть не викликати здивування у будь-якого інвестора:

1. Податкові канікули для малого бізнесу на п'ять років (чи можна назвати адекватним встановлення податкових канікул в країні, де мінімізацією оподаткування і маскуванням під «малий бізнес» займається майже кожний підприємець?).

2. Зменшення ПДВ до 17% з 2011 року (таке зменшення з наступного року є по суті нездійсненною утопією з фінансової точки зору).

3. Зниження податку на прибуток до 19% з подальшим скороченням на 1% в рік до 16% (різке скорочення податків в умовах чиновницького беззаконня не може призвести до активізації бізнесу і розширення бази оподаткування).

Більш того, В.Янукович пообіцяв, що через 10 років (два президентські терміни) Україна ввійде в G20 - двадцятку самих економічно розвинених держав миру.

Велика кількість цифр і конкретних термінів, що є «фішкою» програми В.Януковича, насправді не більше ніж стилістичний прийом. Оскільки довір'я до слів в наші дні замало, їх замаскували цифрами. Ці цифри можуть стати для президента такою ж проблемою, якою стали подібні обіцянки Ю.Тимошенко в 2007 році.

Чергова обіцянка надати російській мові статус другої державної – дивно, але є ще люди, які цьому вірять.

Цитата: «Продовжу рішучу боротьбу з корупцією і тіньовою економічною діяльністю» - віхами цієї боротьби раніше були приватизація, і податкові векселі, і «Криворіжсталь», і емісія акцій «Дніпроенерго» і горезвісне Межигір’я.

Що стосується одягу, то, на відміну від Ю.Тимошенко, В.Янукович в одязі досить консервативний, мало відрізняється від загальноприйнятого стандарту. Одного разу «на вустах» були «Страусові черевики» за $25 тис., пальто від «Бріоні» та дорогий годинник.

Вчене звання «професор» зіграло з ним поганий жарт: перед минулими президентськими виборами в автобіографії він написав це слово з двома буквами «ф», та й до того ж зробив в тексті декілька інших помилок. До цього слід додати, що В.Янукович регулярно вносить новизну у літературну царину: відомі імена Ахматова-Ахметова, Бабель-Бебель, Нещадний-Безсмертний, "Гулак-Артёмовский" доповнені «українським поетом» Антоном Павловичем Чеховим. Одного разу він намагався процитувати байку Крилова: «А Мишка слушает, да ест» (насправді в оригіналі героєм байки є кіт Васька).

Ораторська майстерність В.Януковича давно є предметом насмішок над лідером. Він розмовляє повільно, між словами робить довгі паузи, при цьому постійно плутається і «перескакує» з однієї теми на іншу. Логічно, що він відмовляється від теледебатів, чудово усвідомлюючи, що «розмовний жанр» - це не його коник. Найсвіжіший випадок - на зустрічі з виборцями в Львові Янукович сказав: «Тут зібрався кращий геноцид країни!». Помічники поправили його: «не геноцид, а генофонд». «Так, і генофонд теж».

Не більш вдало В.Янукович використовував свої географічні знання: визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії він запропонував розглядати в контексті ... Чорногорії (замість Косово); переплутав Словаччину із Словенією; сказав що «сьогодні Стокгольмська угода не працює» (маючи на увазі Хельсінкський заключний акт 1975 року, яким був встановлений принцип непорушності державних кордонів).

Примітка: В.Янукович є «магістром міжнародного права».

Цей список можна продовжити.

Феномен живучості В.Януковича-політика полягає не в  його привабливості. Провінційний урядовець з  непростим минулим, що зробив номенклатурну кар'єру в  90-і роки в  одному з найбільш криміналізованих регіонів України. Малоосвічений. Недостатньо культурний, з  невеликим словарним запасом. Непублічна людина. З  такими даними без сторонньої допомоги складно зробити таку запаморочливу кар'єру.

Дві основні складові успіху – бізнес-структури і ЗМІ. Телеканал «Україна» сприяв популяризації Януковича-політика: Партія регіонів перемогла на парламентських виборах 2006 року, потім В.Янукович переграв В.Ющенка в  закулісній боротьбі, створив коаліцію і  знов зайняв прем'єрське крісло. Фінал – президентське крісло.


ГЛАВА 2

Партія, дай покерувати,

або другий політичний ешелон.




Зарубіжна преса охарактеризувала українську президентську кампанію «… таємною війною за президентство», оскільки «… українці нічого не знають про програми основних кандидатів на цю посаду, які навіть не хочуть про це дискутувати між собою». Видання відзначають, що головні кандидати «… вважають за необхідне давати фантастичні обіцянки і постійно скаржитися на всіх своїх опонентів». На думку експертів «… нинішня президентська кампанія не виглядає війною програм, а є лише проголошенням популістських гасел».


Нинішня президентська кампанія поступається попередній за числом кандидатів (24 проти 18), але збільшення в п'ять разів суми застави для реєстрації в Центрвиборчкомі не призвело до пропорційного скорочення політичної массовки, хоч і зменшило їх ряди.

Як іронізують ЗМІ, щодо деяких дійових осіб (маючи на увазі, зокрема, Наталію Вітренко, Миколу Мельниченко) які не змогли знайти потрібні кошти, що без цих фігур електоральне шоу потьмяніє.

У чистому виді технічних кандидатів не буває. Навіть якщо хтось і виконує спеціальні задачі на користь «чужого дяді» (або тітки), він переслідує власні інтереси.

Серед них є група політичних діячів, яким важливо нагадати виборцям про своє існування, оскільки попереду – парламентські вибори. Неучасть в президентській гонці для лідерів політичних партій свідчить про їх слабкість. При всій несхожості їх ріднить одне: хочеться бути в політиці.

У президенти ніхто з них не потрапить, але дуже важливим є технологічний компонент кампанії: вони якщо і продаються, то не оптом, а уроздріб, в конкретній ситуації – конкретним покупцям.

Так, локальна мета одного – утримати київський електорат від чарів Ю.Тимошенко. Навпаки, про БЮТ-орієнтованість свідчать дії іншого. Однак, ці та інші кандидати заперечують наявність спеціальних технічних задач. Разом з тим, політик, мобілізований на вибори для виконання технічної ролі, може сподіватися на майбутні кар'єрні дивіденди. Хоча попередній досвід свідчить про інше.


Арсеній Петрович Яценюк.

Розмовляють два представники національної меншини. Один каже іншому:

- Ти не ходи за ріг вулиці, там наших б’ють!

- То я ж по паспорту українець.

- А там не по паспорту, а по пиці б’ють.


П

олітичним обличчям країни передвиборного періоду були постійні відкриті та підкилимові війни між постійними основними фігурантами. Коли у жовтні-листопаді 2008 року почалося загострення економічної кризи, на арені з’явився лідер новоствореного «Фронту змін» Арсеній Яценюк. Він тільки-но досяг мінімально дозволеного віку для участі в президентських виборах – 35 років. Складалося враження, що це «ковток свіжого повітря», який внесе нове життя у тривалу політичну тяганину, яка вже всім набридла. Якщо вірити рейтингам (а їм не завжди можна вірити), то він просто увірвався у політичну верхівку, випередивши навіть В.Ющенка. Маючи до 20%, він майже наздоганяв Ю.Тимошенко.

Але у травні 2009 року злет А.Яценюка зупинився. Його рейтинг виявився мильною бульбашкою, що несподівано луснула. Хоча у цій «несподіваності» є велика частка закономірності.

Де шукати причини таких метаморфоз? Чим можна пояснити такий злет і падіння?

Уродженець Чернівців, у вересні 1991 року А.Яценюк почав навчання в Чернівецькому університеті, а вже в грудні 1992 він стає президентом юридичної компанії «Юрек Лтд». На цей момент йому було 18 років – він вчився на другому курсі. В 1996 році закінчив Чернівецький державний університет за фахом «правознавство». В 2001 році одержав ще один диплом - Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського торговельно-економічного університету (спеціальність – «облік і аудит»).

Перша його поява «у верхах» датована 2003 роком – на посаді заступника голови Національного банку України (головою тоді був С.Тігіпко). Потім він кілька місяців був міністром закордонних справ, потім очолював парламент, але на жодній посаді довго не затримався. Такому злету може позаздрити будь-який амбіційний політик-початківець. Тим більш, що, на відміну від більшості політиків, великих статків та власних ресурсів у А.Яценюка не було. Але якщо придивитися, більш уважно, то легко помітити, що його просували покровителі: В.Пінчук і Д.Фірташ, ще ряд менш відомих олігархів. Кожен з них переслідував свої власні цілі, але способом їх досягнення обрав А.Яценюка, який в разі приходу до влади, забезпечить доступ до бажаної мети.

Довідка. Розмір сукупного доходу А.Яценюка за 2006 рік склав 730,529 тис. грн. Згідно обнародуваної декларації, із загальної суми доходу відсотки від внесків склали 534,845 тис. грн., авторська винагорода (гонорар) і доходи від викладацької діяльності - 3,514 тис. грн. Володіє земельною ділянкою площею 3012 кв. м, житловим будинком (298,3 кв. м), квартирою (118 кв. м), дачним будинком (114,5 кв. м), гаражем (45,2 кв. м), автомобілями «Skoda» і «Mercedes». На рахунках в банках має 3 млн. 735,721 тис. грн., до статутних фондів підприємств вніс 28,232 тис. грн. Сукупний дохід дружини А.Яценюка в 2006 році склав 140,77 тис. грн., сума грошових коштів на її рахунках в банках - 535,067 тис. грн. У 2005-м, згідно попередньої декларації, політик одержав дохід у розмірі 3 млн. 124,4 тис. грн. - надходження по депозитних внесках, від викладацької діяльності і продажу цінних паперів, зарплата.

Після розвалу коаліції між Тимошенко і Януковичем молодий політик А.Яценюк зрозумів, що настав його зірковий час. З ним починає працювати команда російських політтехнологів – Т.Сергєєв, Д.Куліков, І.Валітов (Експертна Рада Думи при К.Затуліні, яку очолює С.Марков). Нова команда сповідує ідеологію «третього шляху».

Основні тези А.Яценюка – так званий новий український прагматизм типу «Продуктивне село», «Боєздатна армія», «Нова індустріалізація» тощо. Серед пропагованих ним ідей – проголошення Східноєвропейського Союзу для тих, хто не задоволений ЄС, з Україною на чолі. Але це не знайшло великої підтримки в масах.

Восени рейтинг А.Яценюка почав стрімко падати. Він поступово перетворюється з успішного кандидата на того, хто просто відбирає виборчі голоси у реальних кандидатів на президентське крісло. Одночасно і шанси залишитися у високій політиці почали залежати від того, кому він завдячить своєю послугою.

Чесність і відкритість – це природні людські риси, але в політиці їх не цінять. А в великій політиці – тим більш. Часто наші політики висловлюють свої думки так, що мимоволі виникає питання, а чи самі вони розуміють, що кажуть.

Подібне відбувається і з А.Яценюком, особливо стосовно відповідей на питання про його національність. Незрозуміло, чи то він стидається своєї національності, чи хоче зберегти інтригу навколо своєї особи, але за весь час ніхто чіткої відповіді так і не отримав.

Це питання виникло після того, як мер Ужгорода Ратушняк розповів про єврейське коріння Яценюка. Так, на питання кореспондента сайту «Українська геральдика» А.Яценюк відповів питанням на питання: «Хто може народитися від мами українки і батька українця, як ви вважаєте?», підсумувавши, що Україна – це багатонаціональне суспільство, і якщо кожна людина привнесе щось в українське суспільство, то вона є поважним українським громадянином.

Перед голосуванням за його кандидатуру у Верховній Раді кандидат у спікери уникав відповіді на запитання про його національність, стверджуючи, що в Україні національності немає.

А.Яценюк постійно демонструє свою непослідовність. В одному випадку національності в нього немає, в іншому – він нею пишається. В одному випадку національностей в Україні взагалі не існує, в іншому – це багатонаціональна держава.

У свою чергу, інтернет-видання «Ура-Інформ» розповсюдило інформацію, що Академія історії і культури євреїв ім. Шимона Дубнова, Львівська обласна єврейська община, Академія історії і культури євреїв в ході виборів закликали всіх підтримати на майбутніх президентських виборах «молодого, обдарованого одноплемінника А.Яценюка», якого вони вважають «єдиною гідною кандидатурою на пост президента в країні». Наголошується, що до книги «Знамениті євреї України» А.Яценюк увійшов як відомий політичний діяч і що раніше головний рабин України Яків дов Блайх заявив: «… А.Яценюк є дуже цікавою людиною і вельми гідним кандидатом в президенти».

Однак, замість пліток та чуток, розберемося по порядку.

Участь А.Яценюка у президентській кампанії в цілому можна охарактеризувати як невдалу. Кольорова гамма його пропагандистських плакатів запам’ятовується, але позитивних емоцій не викликає. Молодечий запал та енергійний натиск у виступах, рішучість у висловлюваннях не відрізнялися новизною: мовний запас почав повторюватися, крім різкої критики влади позитиву не було. Реальних та конкретних шляхів виправлення ситуації А.Яценюк чи то не хотів передчасно говорити, чи то взагалі не знав. В умовах жорсткої конкурентної боротьби він не зміг оперативно та адекватно реагувати на виникаючі ситуації. Сказалася відсутність досвіду.

Невдалою вважається і назва створеного ним виборчого блоку, оскільки слово «фронт» має більше войовничий відтінок.

Ще один момент – невизначеність у суті національного питання. Його фраза: «Я завзятий хохол, дуже навіть проукраїнська людина» викликає щонайменше подив, адже слово «хохол» має негативний, зневажливий до українців відтінок. Якщо молодий політик цього не знав, то, як кажуть, незнання не позбавляє відповідальності», а якщо знав, то…

Аналогічна ситуація склалася у стосунках А.Яценюка ще з одним кандидатом у президенти, раніше згадуваним С.Ратушняком. Невисоку культуру спілкування останнього, дрібний за суттю факт безкультур’я (в запалі той назвав його «зарозумілим жидком»), А.Яценюк звів до рівня мало не світового антисемітизму. Він навіть видрукував ніби у виправдання буклет із своєю біографією аж до третього коліна. Складається враження, що його ображає припущення, що він може бути іншої національності. Як же вірити тоді його попереднім заявам про рівні права усіх національностей в Україні?

Нещодавно на вулицях Києва з’явились плакати А.Яценюка, на яких він дякує усім громадянам і каже, що це – тільки початок.

То ж оберемо новим нашим президентом активного молодого політика! Він приведе країну до світлого майбутнього, повного процвітання і благополуччя. Усі на вибори!